§ 2. Вина: її поняття та форми

§ 2. Вина: її поняття та форми

124
0

Як уже зазначалось, основною й обов’язковою ознакою
суб’єктивної сторони складу злочину є вина. Принцип, відповідно до якого
кримінальна відповідальність можлива лише за наявності вини, сформульований у
ст. 62 Конституції України. У ній зазначено: «Особа вважається невинуватою у
вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину
не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду».

Це конституційне положення конкретизується у статтях 24, 25
Загальної частини КК та в статтях Особливої частини КК. Воно свідчить про
недопустимість у вітчизняному кримінальному праві

112

Глава X. Суб ‘ективна сторона складу злочину

об’єктивного ставлення у вину, тобто покладення
відповідальності за заподіяні суспільно небезпечні наслідки за відсутності вини
особи, яка їх заподіяла.

Поняття вини визначається у законі. У ст. 23 КК сказано, що
«виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності,
передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу чи
необережності».

Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст,
сутність, форма та ступінь.

Аналіз цих категорій дозволяє глибше пізнати інститут вини в
кримінальному праві. Такий аналіз має велике практичне значення як для
законодавчого визначення вини, так і для його застосування на практиці.

Зміст вини — це сукупність психічних елементів, у яких
відображаються об’єктивні ознаки злочину, які виражають певне ставлення особи
до цих ознак. Тобто, вона характеризує відображення у психіці (свідомості)
особи фактичних ознак, які характеризують об’єкт і об’єктивну сторону. Зміст
вини — це зміст умислу або необережності при вчиненні конкретного злочину.

Сутність вини полягає у негативному ставленні особи, яка
вчиняє суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються
кримінальним законом.

Форма вини характеризує певний зв’язок психічних ознак, які
складають зміст вини, з об’єктивними ознаками злочину. Чинне кримінальне
законодавство виділяє дві форми вини — умисел (ст. 24 КК) і необережність (ст.
25 КК).

З аналізу статей 24 та 25 КК випливає, що визначення форми
вини базується на поєднанні ознак інтелектуального та вольового моментів. Ці
ознаки, у свою чергу, пов’язані з ознаками об’єктивної сторони складу злочину —
дією (бездіяльністю) і наслідками.

Отже, кожна форма вини включає в себе ознаки, які
характеризують свідомість і волю особи. Перші з цих ознак називаються
інтелектуальними, а другі — вольовими ознаками. Різне співвідношення
інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи при вчиненні нею
злочину дає можливість конструювати різні форми вини та її види.

Ступінь вини — це кількісна характеристика вини. Вона
визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного.

Ступінь вини суб’скта визначається: 1) суспільною
небезпечністю вчиненого діяння; 2) особливостями психічного ставлення винного:
формою вини, характером умислу або необережності; 3) мотивом і метою злочину;
4) обставинами, що характеризують

113

Кримінальне право. Загальна частина

особу винного; 5) причинами злочину та умовами, що вплинули
на формування злочинного умислу або на допущення особою необережності.

Встановлюючи вину, необхідно виходити із її об’єктивного
існування в реальній дійсності. Відсутність вини означає відсутність
суб’єктивної сторони, а отже,- складу злочину. Правильне визначення форми і
ступеня вини є запорукою правильної кваліфікації злочину і визначення
адекватної та справедливої міри покарання за вчинене.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ