1.3.1. Цілі державного управління, їх юридичне та ресурсне забезпечення

1.3.1. Цілі державного управління, їх юридичне та ресурсне забезпечення

116
0

Перехід до справжньої демократії передбачає перш за все
зміну механізмів цілепокладання в державному управлінні, надання даній
підсистемі елементів об’єктивно зумовленого, обґрунтованого і раціонального
характеру. Цілі становлять собою продукт діяльності політичної системи, певним
чином суб’єктивний відбиток об’єктивного.

Об’єктивно цілі державного управління народжуються і мають
народжуватись «знизу» — іти від потреб та інтересів людей, об’єднаних у
державу. Зміст і цілі держави полягають у тому, щоб сприяти матеріальному і
духовному розвиткові свого народу. Внутрішній стан суспільства і проблеми, що
його турбують, є справжнім і актуальним джерелом формування цілей державного
управління.

Необхідне вивчення об’єктивних умов, які створюються навколо
суспільства і всередині нього, реальне визначення можливостей і сили
суб’єктивного фактора, конкретне знання потреб та інтересів окремих об’єктів,
на які спрямову-

Цілі та функціональна структура державного
управління___________83

ються керуючі впливи, достовірна оцінка потенціалу
державного управління та здійснення інших дій, які здатні привести в сукупності
й у підсумку до об’єктивної практичної цілеспрямованості державного управління.
Цілепокладання в державному управлінні має рано чи пізно стати об’єктивним.

Сутність управління вимагає налагодженого цілепокладання, а
в ньому — логічного просування від більш абстрактного загального передбачення
до конкретного прогнозування, від нього — до програмування з використанням
сучасної математичної та іншої методології і методики, а далі й до планування —
вибору належним чином дій та їх неухильного проведення в життя. «Планування —
це прийняті наперед рішення про те, що робити, коли робити і хто буде робити.
Планування проводить зв’язок між нашим сьогоднішнім станом і тим, чого ми
хочемо досягти»1.

Велике соціологічне значення має ієрархія цілей державного
управління. Головним для суспільства і тим самим для державного управління є
створення, підтримання і поліпшення умов для вільної, спокійної, творчої
життєдіяльності людей, налагодження раціональних взаємовідносин між
особистістю, суспільством і державою. Звідси й ієрархія цілей державного
управління, побудована за принципом пріоритету потреб та інтересів розвитку
суспільства.

Цілі — це продукт свідомості, суб’єктивне відображення
об’єктивного. Подібний дуалізм — об’єктивна основа й ідеальний вираз — веде до
того, що в кожній цілі може бути зовсім різним співвідношення між дійсним й
ідеальним2.

За джерелом виникнення й змістом, складною й логічною
послідовністю основні види цілей державного управління утворюють таку
структуру:

• суспільно-політичні, що охоплюють комплексний, цілісний,
збалансований і якісний розвиток суспільства;

• соціальні, які відображають вплив суспільно-політичних
цілей на соціальну структуру суспільства, взаємовідносини її елементів, стан і
рівень соціального життя людей;

1 Кунц Г., О’Доннел С. Управление: системный и ситуационный
анализ управленческих функций: В 2 т.: Пер. с англ. — М., 1981. — Т. 1. — С.
147.

2 Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. — М.:
Юрид. лит., 1997. — С. 114.

84________________________________________________Розділ 1.3

•  економічні, які характеризують і утверджують економічні
відносини, що забезпечують матеріальну основу реалізації суспільно-політичних
та інших цілей;

• духовні, пов’язані в одному аспекті зі сприйняттям
духовних (культурних) цінностей, якими керується суспільство, а в другому — з
підключенням духовного потенціалу суспільства в реалізацію суспільно-політичних
і соціальних цілей.

Вони певним чином уточнюються конкретизованими цілями, які є
нижчим рівнем цілей порівняно з основними, а саме:

• діяльнісно-праксеологічними, що передбачають розподіл і
регулювання діяльності за конкретними структурами механізму держави та
державного апарату;

• організаційними, які спрямовані на вирішення організаційних
проблем у суб’єктах і об’єктах державного управління — побудову відповідних
функціональних і організаційних структур;

• виробничими, що полягають у створенні й підтриманні
активності тих керованих об’єктів, які відповідають за досягнення названих вище
цілей і сприяють їх реалізації;

• інформаційними, що забезпечують процеси цілевизна-чення,
цілепокладання, цілереалізації та оцінювання ціледо-сягнення необхідною,
достовірною, достатньою та адекватною інформацією;

• роз’яснюючими, що вимагають відпрацювання знань, мотивів і
стимулів, які сприяють практичному досягненню комплексу цілей державного
управління.

Цілі державного управління також поділяють на: стратегічні,
пов’язані з якістю суспільства, його збереженням і перетворенням; тактичні;
оперативні.

Стратегічні цілі розгортаються в тактичні, що фіксують
великі блоки дій щодо досягнення перших1, а тактичні — в оперативні, які
визначають щоденні й конкретні дії з досягнення стратегічних і тактичних цілей.

1 Тактичні цілі, як правило, мають визначатися програмами
діяльності уряду, центральних і місцевих органів виконавчої влади, цільовими
програмами.

Цілі та функціональна структура державного
управління                    85

У науковій літературі зазначається градація цілей державного
управління і за іншими засадами: за обсягом — загальні (для всього державного
управління) і часткові (для окремих його підсистем, ланок конкретних
компонентів), за результатами — кінцеві й проміжні, за часом — віддалені,
близькі й безпосередні.

У процесі цілевиявлення важливе значення має побудова
«дерева» цілей державного управління на основі визначення стратегічної цілі й
розбивки її на цілі нижчого порядку.

Цілі державного управління, представлені в певному «дереві»,
мають відповідати таким вимогам:

• бути об’єктивно зумовленими й обґрунтованими, виходити з
об’єктивних закономірностей і тенденцій суспільного розвитку й діяльності
людей;

• бути соціально мотивованими, тобто йти від потреб, запитів
й інтересів людей, відповідати їм і викликати цим самим розуміння, підтримку
цілей, прагнення втілити їх у життя;

• бути науково обґрунтованими, тобто підкріпленими
відповідними науковими дослідженнями прогнозів економічного, соціального та
духовного розвитку суспільства;

• бути системно організованими, включати в певній послідовності
цілі стратегічні, тактичні й оперативні, загальні й часткові, головні й
забезпечуючі, кінцеві й проміжні, віддалені, близькі й безпосередні тощо;

• бути забезпеченими в ресурсному відношенні як з
інтелектуального, так і з матеріального боку, базуватись на реальному, а не на
уявному потенціалі.

Обґрунтованість і дієвість цілей державного управління
визначаються їх залежністю від певних ресурсів і забезпеченості ними. Особливе
значення тут мають, як і у всьому, природні й людські ресурси, але таких ресурсів
мало і збільшення їх не передбачається. Тому увагу слід звернути на ті, які не
потребують великих витрат, відтворюються, розвиваються й перебувають у нашому
розпорядженні. Перш за все — це ресурси права, причому права в широкому
розумінні.

Будь-які цілі, які ставляться в державному управлінні, мають
оцінюватися під кутом зору їх відповідності правовим вимогам (справедливості,
правди, гуманізму), закріплюва-

86
Розділ 1.3

тися законодавчо і проводитись у життя силою законів і
державних механізмів їх реалізації.

Винятково багатим за потенціалом ресурсом, як для
формування, так і здійснення цілевизначення в державному управлінні є
демократія — певна система самоорганізації життя людей на основі їх прав і
свобод. Цілі державного управління з мінімальними затратами і максимальними
результатами можуть досягатись тоді, коли потенціал демократії включений у їх
реалізацію, коли люди знають цілі державного управління і поділяють їх, беруть
участь у їх реалізації, відчувають співвідношення результатів реалізації цілей
зі своїми потребами та інтересами.

На особливу увагу заслуговує співвідношення цілей і засобів
їх досягнення. Про адекватність других першим часто забувають, у результаті
чого цілі, за задумом благородні й потрібні, реалізують такими засобами, що
зрештою вони втрачають будь-який життєвий сенс. Раціональне й ефективне
державне управління вимагає поєднання цілей, засобів і методів їх реалізації,
оскільки лише воно створює кругообіг у системі державного управління, породжує
до нього довіру суспільства, людей і стимулює управлінські процеси.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ