1.1. Предмет філософії менеджменту і бізнесу

1.1. Предмет філософії менеджменту і бізнесу

97
0

філософія — одна із найдавніших сфер духовного життя
суспільства. Сам термін «філософія» старо-давньогрецького походження
і у перекладі на українську мову означає «любов до мудрості». У давні
часи любов розглядалася як підстава світобуття, це загальний зв’язок,
взаємодія, взаємне проникнення різних процесів та явищ, внаслідок чого існує
світ як ціле. Цілісний характер набутого досвіду життя і знання давали
можливість людям діяти безпомилково у різних обставинах буття, постійно
збагачуватися новими відкриттями та знанням — все це з сивої давнини мало назву
мудрості або «софійності». Мудрість у давні часи розумілася як
синтетична здатність людської свідомості, суть якої полягає у з’ясуванні та
осягненні основних засад світоіснування, в умінні на підставі здобутого знання
спрямовувати власну діяльність на досягнення певної мети. В такому значенні,
зауважує відомий український філософ М.Попович, «поняття мудрості включає
уявлення про єдине, узагальнене знання, що інтегрує всю інформацію про
світ».

Філософія має довгу історію свого розвитку, вона існує на
терені Європи майже три тисячоліття. Тому з першого погляду на визначення її
головних проблем здається, що вони давно вже в повній мірі вивчені, і не може
бути ніяких

підстав для додаткового з’ясування її науковості та
вияснення її місця в системі духовної культури людства. Проте майже кожне нове
покоління людства намагається по-своєму зрозуміти сутність феномена філософи.
Це відбувається, насамперед, тому, що в історії розвитку наукового знання і
філософії давно вирішені, на перший погляд, питання в якісно нові історичні
періоди неодмінно переосмислюються, інакше кажучи, з’являється необхідність у
їх з’ясуванні під новим кутом зору. На цей факт у свій час звертав увагу
відомий німецький філософ Г.Гегель (1770-1831 pp.). У передумові до своєї праці
«Феноменологія духу» він доводив, що «відоме взагалі — від того,
що воно відоме, ще не пізнане», але досить часто ми вважаємо, що це відоме
вже з’ясоване нами. Тому, зауважує Гегель, досить необачно сприймати відоме і
ним задовольнятися, оскільки «таке знання, не знаючи, що з ним діяти, не
рухається з місця», (Гегель. Феноменологія духа.— Соч. Т. IV.— М.: 1959.—
С.16) лишається не пізнаним, не виясненим до кінця, не з’ясовується його
сутність.

Філософію не варто механічно, прямолінійно зараховувати до
статусу вузько визначеної науки, наприклад, як теоретичної підстави природознавства,
або ж кваліфікувати її у вигляді «теоретизованого мистецтва», чи
зводити її до ідеологізованої буденної свідомості. Так, для підтвердження цієї
думки звернемося до відомих філософських авторитетів, зокрема до видатного
українського та російського філософа першої половини XX століття М.О. Бердяева
(1874-1948 pp.), котрий відзначав: «якщо визнати філософію спеціальною
наукою в ряді інших наук…, то цим самим, насамкінець, ліквідується філософія
як самобутня сфера духовного життя». Філософія в широкому її розумінні
користується не лише теоретично-раціональними засобами пізнання, але й так
званими нераціональними засобами, зокрема інтуїцією, волею, релігійною вірою і
т. д. Знаменитий російський письменник Ф.М. Достоєвський (1821-1881 pp.) стверджував,
що філософія — це та сама поезія, тільки вищий її градус. Із поезією
порівнювали філософію німецький мислитель XX століття К. Ясперс (1883-1969 pp.)
та відомий вітчизняний мислитель, філософ В.І. Вернадський (1863-1945 pp.).
Філософію

порівнюють і з іншими видами мистецтва. Так, вчений
П.Л.Капіца доводив зв’язок філософії з музикою, один з французьких мислителів,
представник філософської течії екзистенціалізму, навіть написав зразок власної
музики в одному з філософських трактатів. Проте філософія досить близька не
лише до мистецтва, але й до інших галузей духовної культури людства — політики,
моралі, релігії. Як методологія, вона лежить в основі управлінських процесів,
вирішення проблем в царині підприємництва.

Відомий англійський мислитель XX століття Б. Рассел вважав,
що філософія як форма суспільної свідомості — це щось проміжне між наукою і
релігією. Подібно до релігії, у філософії не можна досягти точного наукового
знання, проте, подібно до науки, вона «апелює скоріше до людського розуму,
ніж до авторитету». Але, на думку Рассела, між наукою і релігією нібито
знаходиться «нейтральна» чи «нічия» територія, на яку
«провадяться наскоки з обох боків; оця «нічия» Земля і є
філософія». Таким чином, в історії розвитку філософії існує розмаїття її
розумінь. Загальна стратегія засад філософії лишається тією ж, як її пояснював
стародавньогрецький мислитель Сократ ще у V столітті до нашої ери, котрий
вважав, що ці засади повинні озброювати людей умінням безпомилково діяти, не
боятися труднощів на шляху пізнання істини, справедливості, добра та краси, бо,
тільки разом взяті, вони утворюють мудрість, а остання є запорукою діяльності
людини на арені природи і в суспільному середовищі.

Із політикою та ідеологією споріднює філософію загострене
відчуття соціально-політичних процесів,— не випадково філософи займають одне із
перших місць по кількості покараних та безвинно репресованих. їх насильно
позбавляють життя через отруєння (Сократ), спалювання (Д. Бруно), розстрілюють
(П.О. Флоренський), доводять до самогубства (М. Хвильовий, Е.В. Ільєнков),
висилають (О.І. Герцен, М.О. Бердяев), оголошують з’їхавшими з глузду (П.Я.
Чаадаев).

Із мораллю філософію споріднює вивчення сенсу життя,
проблема відношення добра і зла, щастя та свободи волі людини, ціннісних
орієнтирів. Отже, філософія, з одного боку, є наукова дисципліна, оскільки до
неї можна

застосувати характерні наукові ознаки. Філософія має
безпосереднє відношення до пізнання істини, їй притаманний системний характер,
вона має власний предмет дослідження, специфічні засоби та форми пізнання. Тому
заперечувати науковий характер філософії неможливо, з точки зору наукознавства
зовсім некоректно. Але, з другого боку, філософія безумовно є феномен духовної
культури людства, і це твердження є також справедливим. У самій філософії
спостерігається певний розподіл праці: так, неопозитивісти та постмодерністи
відстоюють гносеологічну її орієнтацію, заперечуючи при цьому її світоглядну,
ціннісну функцію, а представники «філософії життя», екзистенціалізму
сприймають філософію як певну форму ірраціонаяьно-суб’єктивного освоєння світу,
залишаючи за її межами визначення наукового змісту. Наприклад, представник
сучасного екзистенціалізму К. Ясперс розцінює філософський сцієнтизм як певний
вид науково-містичного світобачення, як «ерзац-філософію». У наш час
утверджується цілісне розуміння філософії, оскільки вона органічно включає в
себе найбільш вагомі досягнення всієї культури людства, в тому числі і науки.
Це цілісне уявлення про сутність філософії, що грунтується на єдності культури
і науки, досить виразно відповідає сучасним завданням історичного розвитку.

Філософія — особлива світоглядно-методологічна наукова
дисципліна. Вона обґрунтовує розвиток природничих та соціально-гуманітарних
наук. Філософські вчення, формуючись на засадах діалектичного взаємозв’язку
суб’єкта і об’єкта, з необхідністю, окрім знання про об’єктивно існуючий світ,
включають в систему теоретичного знання суб’єктивне, тобто духовно-раціональний
модус — існування творчо-активного, постійно освоюваного дійсного світу людини.

‘»ТЇГяльність людини в суспільстві обумовлена певними
філософськими засадами. Особливо виразно це прослідко-вується у таких сферах
буття, як управління соціальними процесами, підприємницькою діяльністю
бізнесових структур. Управлінець, бізнесмен у своїх діях, як правило,
опираються на певні філософські засади. При цьому іноді людина навіть не
помічає цього. Як свідчить практика

10

управлінського процесу і підприємництва, успішною діяльністю
суб’єкта економічної сфери є та діяльність, яка усвідомлена менеджером і
бізнесменом з філософських позицій. Філософія в її загальному плані вивчає
відношення «людина — світ», тоді як предметом філософії менеджменту і
бізнесу є вивчення методологічних та світоглядних засад організаційних процесів
суспільства та творчих, філософських підходів у вирішенні конкретних проблем
управління виробничою і невиробничою сферами діяльності людини. (Рассел Б.
Історія західної філософії.— К.: Основи, 1995.—C.5)j

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ