4.2. ВІКТИМОЛОПЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

4.2. ВІКТИМОЛОПЧНІ АСПЕКТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

13
0

Розгляд проблем забезпечення здоров’я та безпеки працівників
ОВС, їх близьких і рідних тісно пов’язано із питаннями, що є предметом дослідження
віктимології. У сучасній літературі можна зустріти багато пропозицій щодо
розробки так званої міліцейської віктимології. Вважаємо, що в цьому є сенс.

Традиційно віктимологія розглядається як галузь науки
кримінології, яка вивчає жертв злочину. Разом з тим у наш час вже
спостерігається більш широкий погляд на віктимологію та проблеми, що нею
вивчаються. Так у сфері соціальної роботи активно розроблюється так звана
соціально-педагогічна віктимологія — галузь соціальної роботи, що розвивається
на стику соціології, соціальної педагогіки, психології, кримінології та
етнографії і яка вивчає різні категорії людей — жертв несприятливих умов
соціалізації.

Зарубіжні вчені розрізняють віктимологію у широкому та
вузькому розумінні слова. На їх думку, віктимологія у широкому значенні має
право на самостійність як наукова дисципліна, оскільки об’єднує вивчення як
жертви злочину, так і жертви ряду соціальних і природних явищ. Вона забов’язана
вивчати і особливі, тільки їй притаманні закономірності, а не бути додатком до
кримінології.

Віктимологічні аспекти діяльності працівників ОВС  219

Віктимологія у вузькому значенні — кримінальна
віктимологія.28 Враховуючи специфіку правоохоронної діяльності та її можливі
негативні наслідки, працівники ОВС і члени їх сімей повною мірою підпадають під
категорію реальних або погенційних жертв несприятливих умов життєдіяльності і у
зв’язку з цим вимагають спеціального вивчення та специфічних засобів асшомоги.

Сукупність факторів сприяє тому, що яюдина (у нашому випадку
працівник ОВС) у тих або інших умовах стає жертвою. Вельми часто первісний
дефект, відхилення від норми або будь-яка об’єктивна обставина зумовлює
вторинні зміни у розвитку, нерідко відбувається накладення однієї ознаки абс
обставини на інше. Наприклад, до зниження працездатності працівника ОВС із
всіма можливими наслідками, до нервового зриву і навіть трагічного випадку
можуть призвести проблеми у сімейному житті. У свою чергу, непорозуміння у
сім’ї, конфлікти можуть <5ути пов'язані із характером, режимом діяльності працівника, рівнем матеріального та соціального забезпечення і т. ін. Відомо, що саме сімейно-побутові проблеми - одна із головних причин суїцидів серед працівників ОВС.

Одні ознаки та обставини, які дозволяють віднести працівника
ОВС до числа жертв несприятливих умов життєдіяльності, мають постійний характер
(інвалідність як наслідок трагічного випадку під час виконання службових
обов’язків), інші проявляються з часом (професійна деформація, алкоголізм
тощо); одні дуже важко або навіть неможливо усунути, інші можна попередити або
змінити.

Поряд із об’єктивними обставинами суттєву роль відіграє
суб’єктивний фактор. В однакових обставинах одні люди стають або усвідомлюють
себе жертвами, інші — ні, що залежить від індивідуальних особливостей людини на
індивідуальному та особистому рівнях. На індивідуальному рівні це пов’язано із
генетичною схильністю та характерологічними властивостями. На особистому -з
типом особистості, бо від нього залежать: а) схильність стати жертвою певних
обставин або здатність побороти їх; б) самовідно-шення людини — сприйняття або
несприйняття себе жертвою. Таким чином, чи є працівник ОВС жертвою
несприятливих умов жит-

28 Див.: Кримінологія і профілактика злочинів / Александров
Ю.В., Гаврилишин А.П., Лихолоб В.Г. та ін. К., 1996. С.93-94.

220

Розділ IV. Безпека персоналу ОВС

 

тедіяльності або може нею статк залежить як від об’єктивних
обставин (віктимогенних факторів), так і суб’єктивної схильності стати жертвою
або сприймати себе такою (віктимність).

Поняття жертви завжди передбачає заподіяння певної шкоди
(соціальної, тілесної, психологічної, моральної, економічного характеру) з
безпосередніми та віддаленими наслідками. У якості наслідків можуть бути
тілесні ушкодження, психотравма, погіршення стану здоров’я, неможливість у силу
фізичного або психічного стану виконувати певні функції, що забезпечують
життєдіяльність, у найбільш тяжкому варіанті — загибель людини.

Виконуючи обов’язки по охороні правопорядку та боротьби зі
злочинністю, захищаючи інших, працівники ОВС за певних обставин самі стають
жертвами насильства. Термін «насильство» в широкому розумінні —
включає в себе як фізичний, так і психічний вплив однієї людини на іншу, що
порушує право громадян на недоторканість. Працівники ОВС в процесі їх
професійної діяльності можуть зазнавати обидва види насильства. Пошлемося на
дані про правопорушення відносно працівників ОВС, що були скоєні в окремих
областях України протягом 1995-1996 pp.

Таблиця З

Вид правопорушення

Область

Запорізька

Івано-Франківська

Одеська

Чернігівська

Всього

2214/1857

385/506

1896/1673

814/762

Посягання (ст.1902 КК)

1/2

8/2

Опір (ст.188 КК)      _j

20/20

12/28

32/29

9/11

Образа (ст.ст.1891, 1765 КК)

5/2

1/6

15/11

4/13

Непокора (ст.ст.185, 1857 АК)

2182/1828

372/472

1840/1631

801/738

При цьому

Загинуло працівників ОВС

4/1

2/2

Поранено

9/22

2/2              3/5

9/10

Примітка. У мислителі подані дані за 1995 р., а у
знаменателі — за 1996 р.

221

Вік/помологічні аспекти діяльності працівників ОВС

 

В умовах складної соціально-політичиої, економічної та
криміногенної ситуації у суспільстві надзвичайно гострою залишається проблема
втрат особового складу. За даними МВС Українив безпосередньо на службі з
охорони правопорядку в середньому щорічно гине 25-30 працівників міліції,
250-300 — одержують поранення. Загальне уявлення про динаміку таких виладків
дають статистичні дані за 7 років (1991-1997рр.):

Таблиця 4

Кількість загиблих та поранених працівників міліції

Рік

тН 0

о

1 — 1

Ss

o

r-4

fO

о os

1 — Н

ч*

0 Os

^4

«о

а as.

к — 1

SO

OS

os

г-н

г^

Os Os

Всього

а) При виконанні службових обов’язків

Загинуло

78

78

84

62

89

70

58

564

Поранено

529

555

430

377

420

546

477

3769

б) При виконанні обов’язків з охорони правопорядку

Загинуло

32

27

19

ЗО

26

25

20

202

Поранено

348

410

298

257

238

338

298

2481

Як видно із табл. 4 кількість втрат серед особового складу
за ці роки невпинно зростала. Винятком в цьому процесі є два останні роки, коли
намітилася тенденція до зменшення кількості смертей. Порівняння даних про
кількість зареєстрованих злочинів у різних регіонах України з кількістю
загиблих та поранених працівників ОВС свідчить про те, що існує пряма
залежність між станом злочинності та посяганнями на здоров’я працівників ОВС у
зв’язку з виконанням ними службових обов’язків. Регіонами, де у 1997 р. було
зареєстровано найбільшу кількість злочинів стали Дніпропетровська, Донецька,
Київська, Луганська, Харківська, Запорізька, Одеська області та Автономна
Республіка Крим. За статистикою МВС України, саме на ці регіони приходиться і
найбільша кількість працівників ОВС, які зазнали поранень або загинули. Так, у
Дніпропетровській області було поранено 58 працівників, загинуло — 2; у
Донецькій області: поранено — 41, загинуло — 7 працівників; у Київській області
та м. Києві поранено — 63, загинуло — 8 працівників.

222

Розділ IV. Безпека персоналу ОВС

 

При цьому у Дніпропетровській області було відмічено і
найбільшу кількість випадків використання зброї відносно працівників ОВС.

Ознайомлення з висновками по фактам заподіяння тілесних
ушкоджень працівникам ОВС та загибелі працівників у 1996 та 1997 роках (були
проаналізовані спецповідомлення про надзвичайні події у всіх областях України,
у м.Києві та Севастополі, на Придніпровській і Львівській залізницях) дає
підставу для якісної оцінки тих нещасних випадків, що мали місце за цей період.

Серед їх причин слід відзначити наїзди на працівників,
раптовість нападів, опір, дорожньо-транспортні події, кількісна перевага та
перевага в озброєнні правопорушників тощо, котрі можна розглядати як складові
екстремальних ситуацій або такі, що зумовлені небезпечними умовами діяльності.

Фактором, який посилює небезпечність умов професійної
діяльності працівників ОВС є сама належність до цієї структури, зовнішнім
атрибутом такої належності виступає формений одяг, службове посвідчення тощо.
Не поодинокі випадки, коли повідомлення людини у цивільному одязі про те, що
вона є працівником міліції з наступною вимогою припинити правопорушення стає причиною
агресивності з боку оточуючих. Наприклад, у випадку, що мав місце у
Дніпропетровському районі м. Києва, коли у конфлікт компанії у стані сп’яніння
з відвідувачами кафе втрутився співробітник міліції ГУ МВС України у м. Києві
капітан міліції Ю. Скачко. Перші, дізнавшись, що перед ними правоохоронець,
накинулися на неозброєного працівника і перетворили його тіло на криваве
місиво.29 У Запорізькій області сержант міліції О.В. Порохоня зазнав нападу з
боку групи неповнолітніх, які спричинили йому тілесні ушкодження, а дізнавшись,
що він працівник міліції, убили його.30 На жаль, перелік таких справ може бути
продовжений.

Що стосується небезпечних дій працівників як причини
трагічних випадків, то вони здебільше пояснюються непідготовленістю працівників
ОВС до дій в екстремальних умовах, несформованістю у них алгоритмів поведінки у
типових ситуаціях професійного ризику, пе-

Віктимологічні аспекти діяльності працівників ОВС  223

рсстраховкою, нерідко низьким професіоиалізмом, нехтуванням
діючих інструкцій і правил особистої безпеки. Помилковою є думка, згідно з
якої, якщо працівник ОВС вміє діяти у звичайних обставинах, то це автоматично
проявиться і в екстремальних ситуаціях.

За статистикою МВС України, більшість працівників, які
отримують поранення або гинуть під час виконання службових обов’язків — це не
новачки у правоохоронній діяльності, які не достатньо адаптувалися до неї, а
працівники, що вже мали певний строк вислуги і відповідно певний досвід роботи.
Так, із двадцяти працівників міліції, які загинули у 1997 р. під час виконання
службових обов’язків з охорони правопорядку та боротьби зі злочинністю, шестеро
прослужили в ОВС 10 і більше років, дев’ять мали строк вислуги до п’яти років,
троє — до трьох і тільки один прослужив менше року.

Небезпечними можна визнати і дії керівників всіх рівнів,
які, як зазначено у рішеннях колегії МВС України «Про стан роботи із
забезпеченням особистої безпеки працівників органів внутрішніх справ під час
виконання службових обов’язків та заходи щодо її посилення» від 29 лютого
1996 р., не проявляють належних вимог, а деякі безтурботно ставляться до
організації жорсткого контролю за практичним втіленням стратегічної лінії щодо
запобігання невиправданих втрат і поранень особового складу.

Ще однією групою причин, які також можуть призвести до
заподіяння працівникам ОВС тілесних ушкоджень різного ступеня та їх загибелі є
недостатній рівень забезпечення табельною зброєю, засобами особистої безпеки,
зв’язку, транспорту і т.п. Ці причини тісно пов’язані із попередніми.
Небезпечні дії працівників ОВС у ситуаціях професійного ризику можуть бути
зумовлені або посилені саме вказаними обставинами.

Незважаючи на те, що на законодавчому рівні працівникам ОВС
надані широкі права у використанні табельної зброї, останні за різних причин ці
можливості не використовують. Мають місце факти незабезпечення в повному обсязі
працівників спецзасобами, табельною зброєю, не створюються умови для її
зберігання, нерідко керівники служб та органів замість посилення контролю за
використанням особовим складом табельної зброї стають на шлях обмеження
кількості працівників, яким вона видається на постійне

224

Розділ IV. Безпека персоналу ОВС

 

носіння. До причин незаст осування працівниками ОВС
табельної зброї відносяться також їк психологічна непідготовленість,
перестраховка, у ряді випадків низька професійна майстерність тощо.

Питання, пов’язані з правом на застосування вогнепальної
зброї, спеціальних засобів, заходів фізичного впливу, в основному
регламентуються Законом України. «Про міліцію» і Правилами застосування
спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Українській РСР,
затвердженими постановою Ради Міністрів УРСР від 27 лютого 1991 р.31 Ці
документи поширюються на працівників не тільки міліції, а й інших
правоохоронних органів.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про міліцію»
працівники міліції як крайній захід мають право застосовувати

вогнепальну зброю у таких випадках: 1) для захисту громадян
від нападу, що загрожує їх життю і здоров’ю, а також звільнення заложників; 2)
для відбиття нападу на працівника міліції або членів його сім’ї, якщо їх життю
або здоров’ю загрожує небезпека; 3) для відбиття нападу на об’єкти, що
охороняються, конвої, жилі приміщення громадян, приміщення державних і
громадських підприємств, установ і організацій, а також звільнення ‘їх у разі
захоплення; 4) для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і
яка намагається втекти; 5) для затримання особи, яка чинить збройний опір,
намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням
зброї та інших предметів, що загрожує життю і здоров’ю працівника міліції; 6)
для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми
діями створює загрозу життю чи здоров’ю громадян або працівника міліції.

Законом України від 14 березня 1995 р. «Про внесення
доповнень і змін до Закону України «Про міліцію» доповнено названий
Закон ст. 151і, яка розширила права міліціонера на застосування табельної
зброї. Зазначено, що спроба особи, яку затримує працівник міліції з
вогнепальною зброєю в руках, наблизитись до нього, скоротивши при цьому
визначену ним відстань, чи доторкнутися до зброї дають працівникові міліції
право застосовувати вогнепальну зброю.

31 Див.: ЗП УРСР. 1991. № 3. Ст.18.

Віктимояогічні аспекти діяльності працівників ОВС  225

На думку фахівців, вжиті заходи повністю відповідають
поліцейської практиці у демократичних державах, де слово поліцейського — закон,
а його особа є недоторканою. За теперішньою практикою працівники міліції
застосовують вогнепальну зброю частіше, ніж, наприклад, п’ять років назад. Це
дозволяє вести боротьбу зі злочинністю більш результативно та наступально.32

Разом з тим серед працівників ОВС відмічається надмірно
застережливе (або перестраховуюче) ставлення до застосування вогнепальної
зброї. Існування так званого «стримуючого фактору» має під собою як
організаційні, так і психологічні підстави. Ситуації професійного ризику
надзвичайно різноманітні. Зрозуміло, що не всі вони оговорені відповідними
нормативними документами і тому вимагають від працівників ОВС уміння самостійно
оцінювати та діяти у ситуаціях, що склалися, приймати рішення, брати на себе
відповідальність тощо. Слід враховувати також фактор побоювання службових чи
прокурорських перевірок за фактами застосування табельної зброї, необхідність
«пояснень» і т.п.

З одного боку, застосування табельної зброї вимагає
надзвичайної відповідальності, але, з іншого — ціною надмірно перестраховочного
ставлення до цього стає здоров’я і навіть життя. Однією із причин такого стану
є психологічна непідготовленість працівників до дій в екстремальних ситуаціях.
МВС України неодноразово звертало увагу на значущість цього фактору і на
необхідність забезпечення відповідного рівня психологічної підготовки особового
складу.

У зв’язку з цим особливого значення набуває діяльність, яка
спрямована, з одного боку, на вдосконалення профвідбору та про-фвідсіву
професійно непридатних осіб, а з другого — на вдосконалення структури
особистості працюючих співробітників.

Питання, що розглядається є значущим для поліцейських та
міліцейських систем різних країн світу. Так, у 1993р. в американському
спеціальному журналі «Police and security news» була опублікована
стаття, автори якої юристи за освітою та працівники правоохоронних органів за
професією проаналізували різні види посадових інструкцій щодо застосування
зброї, які існували на той момент в різних штатах США. В результаті вони дійшли
до такого висновку:

32 Див.: Пуля в законе \ Уголовное дело. 1998. №8. С.З.

ІНІ

226          Розділ IV. Безпека персоналу ОВС

«…Якщо офіцер вагається у виоорі засобів впливу на
правопорушника через те, що на службі не отримав чітких інструкцій і не пройшов
достатньої підготовки, чи тому, що він боїться судового розгляду,
дисциплінарного покарання тощо, він може втратити життя або опосередковано стати
винуватцем загибелі інших людей.» Єдино правильним варіантом у даному
випадку американські фахівці вважають такий: «У хвилину смертельної
небезпеки поліцейський не повинен замислюватися над тим, чи має він право
застосовувати вогнепальну зброю чи ні».33

Таким чином, головними регуляторами поведінки працівника
правоохоронних органів у подібних ситуаціях повинні бути відповідні законодавчі
акти, сформовані алгоритми поведінки та здоровий глузд, заснований на
загальнолюдських цінностях.

Одним із шляхів мінімізації небезпечних умов та компенсації
‘їх впливу на працівників ОВС є забезпечення відповідного рівня їх правового
захисту.

Працівник ОВС виконуючи службові обов’язки з охорони
правопорядку та боротьби зі злочинністю, діє як державний службовець, суб’єкт
владних відносин, який забезпечує державні інтереси, тому посягання на його
честь, гідність та здоров’я спрямовано не стшьки на нього як на приватну особу,
скільки як на агента правоохоронної діяльності. Образа або заподіяння тілесних
ушкоджень працівникові ОВС повинно розглядатися не тільки як його приватна
справа, а як ігнорування та порушення державного інтересу і як шкода, яка
заподіяна державі, і зокрема ОВС. Це положення повною мірою співвідноситься з
міжнародним досвідом з цього питання. У Кодексі поведінки посадових осіб щодо
підтримання правопорядку, прийнятому 17 грудня 1979 р. резолюцією Генеральної
Асамблеї ООН № 34Ц69 на 106 пленарному засіданні, зазначено, що «загроза
життю і безпеці посадових осіб по підтриманню правопорядку повинна розглядатися,
як загроза стабільності в цілому».34

Ще у правовикористовуючий практиці дореволюційної Росії
обгрунтовано склалася позиція, що образа жандармських та поліцей-

33 Див.: Іващенко О. Безпека правоохоронця \ Міліція
України. 1998. №1. С.20-21.

34 Див.: Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию
правопорядка \ Соц. законность. 1990. №1. С.72-74.

Віктимологічні аспекти діяльності працівників ОВС  227

ських чинів, інших посадових осіб під час виконання
службових обов’язків визнавалася не образою, що нанесена даній особі, а
злочином проти порядку управління.

В умовах сучасної України для стабілізації криміногенної
обстановки, поліпшення умов для виконання службових обов’язків працівниками ОВС
з боку держави вживаються певні-заходи. Першочерговими серед них відповідно до
Державної програми боротьби зі злочинністю та Указу Президента України
«Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю» від
21 липня 1994р. є правове забезпечення правоохоронної діяльності.

Великого значення для правового забезпечення діяльності
працівників ОВС має Указ Президії Верховної Ради України від 18 січня 1991 р.
«Про посилення правового захисту працівників правоохоронних
органів».35 Цим указом Кримінальний кодекс України (КК) було доповнено
низкою статей, в яких передбачена посилена відповідальність за посягання на
здоров’я, гідність, безпеку, майно працівників ОВС. Серед цих
кримінально-правових норм чільне місце посідає ст. 1894 КК України —
«Заподіяння тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу».

Під тілесними ушкодженнями розуміють суспільне небезпечне,
протиправне і винне заподіяння шкоди здоров’ю іншої особи, що виражається в
порушенні анатомічної цілісності або фізіологічної функції органів і тканин.36
У ст.1894 КК України до наслідків злочинних дій проти працівників ОВС
зараховані легкі, середньої тяжкості і тяжкі тілесні ушкодження.

Легкі тілесні ушкодження згідно з діючими на території
України Правилами судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних
ушкоджень, затвердженими наказом міністерства охорони здоров’я СРСР від 11
грудня 1978 р. № 1208 поділяються на: а) легке тілесне ушкодження, що
спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну стійку втрату
працездатності; б) легке тілесне ушкодження, що не тягне за собою
короткочасного розладу здоров’я або незначну стійку втрату працездатності.
Короткочасним

35 Див.: Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. №7. Ст.45.

36 Див.: Дубовец П.А. Ответственность за телесные
повреждения по советскому уголовному праву. М., 1964.158с.

228

Розділ IV Безпека персоналу ОВС

 

вважається розлад здоров’я, безпосередньо пов’язаний з
ушкодженням, тривалістю більше шести днів, але не більше трьох тижнів (21
день). Під незначною стійкою втратою працездатності розуміють стійку втрату
працездатності до 10%.37

Тілесні ушкодження — це ушкодження, які не є небезпечними
для життя, але вони викликають тривале порушення функції будь-якого органа або
інший розлад здоров’я без наслідків, які характерні для тяжких тілесних
ушкоджень. Тому середньої тяжкості тілесні ушкодження вважають менш суспільне
небезпечними. На відміну від них тяжким є тілесне ушкодження, небезпечне для
життя в момент заподіяння, або те, що спричинило втрату будь-якого органа, або
втрату його функції, душевну хворобу, або інший розлад здоров’я, поєднаний із
стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину. Перелік ушкоджень,
що належать до небезпечних для життя в момент заподіяння дають Правила
судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Прямі вказівки на необхідність встановлення спеціального
кримінально-правового захисту діяльності працівників правоохоронних органів
містять у собі Закони України «Про міліцію», «Про
прокуратуру», «Про службу безпеки України», «Про
оперативно-розшукову діяльність». Так, у ст.ст. 20, 21 Закону України
«Про міліцію», у ст.ст. 7, 50 Закону України «Про
прокуратуру», у ст.ст. 27, 28 Закону України «Про службу безпеки
України», у ст. 12 Закону України «Про оперативно-розшукову
діяльність», зазначається, що вплив у будь-якій формі на працівника у
зв’язку з його службовою діяльністю тягне відповідальність, передбачену
законом.

Таким чином, в Україні створена певна правова база, яка
покликана забезпечити правовий захист працівників ОВС та членів їх сімей. Однак
у спеціальній літературі все частіше проголошується про недостатність заходів,
що вживаються, м’якість вироків за посягання на здоров’я працівників
правоохоронних органів.

Заподіяння працівникові ОВС тілесних ушкоджень або іншої
шкоди вчиняється винятково у зв’язку з виконанням ним службових обов’язків. Це
вимагає відповідного реагування, не порушуючи,

37 Див.: Осадчий В.І. Кримінальна відповідальність за
заподіяння тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу. К., 1995.
С.44.

Віктимологічні аспекти діяльності працівників ОВС  229

безумовжо, вимог закону. Згідно з статистикою МВС України, у
1997 р. щодо працівників ОВС скоєно понад 50 тис. правопорушень, з них 856
злочинів, за які засуджено 200 чоловік. За результатами дослідження,
проведеного В.І.Осадчим у попередні роки, лише 33,2% осіб, які вчинили тілесних
ушкоджень працівникові правоохоронного органу, засуджено до позбавлення волі.
При цьому майже такій кількості осіб (26,7%) відстрочено виконання вироку;
11,7% осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за заподіяння тілесних
ушкоджень працівникові правоохоронного органу, передано на поруки громадським
організаціям та трудовим колективам.38

Реакція працівників ОВС стосовно цих вироків однозначно
негативна. М’якість покарань породжує думку про безкарність, призводить до
повторного вчинення злочину.39 Тобто існує об’єктивна потреба у посиленні
кримінально-правового реагування на заподіяння тілесних ушкоджень працівникові
ОВС. Саме цією обставиною зумовлена ініціатива ГУМВС України в м. Києві, яке
направило в МВС України пропозицію про скасування мораторію на виконання
смертних вироків особам, які заподіяли смерть працівникам міліції. МВС України,
в свою чергу, підтримало цю ініціативу і звернулося у вищі державні інстанції з
пропозицією розглянути дане питання. Такий підхід до вирішення цього питання в
цілому не суперечить міжнародному досвіду, хоча в інших іноземних державах
кримінально-правовий захист діяльності працівників правоохоронних органів
вирішується дещо інакше.

У Великій Британії, наприклад, де посягання на поліцейських
трапляються досить рідко (за весь повоєнний період загинуло під час виконання
службових обов’язків всього 6 поліцейських), встановлена самостійна
відповідальність за насильство стосовно поліцейських. Так, у ст.51 Закону
Великої Британії «Про поліцію» відзначається, що кожна особа, яка
застосовує насильство проти поліцейського під час виконання ним своїх службових
обов’язків або проти того, хто подає поліцейському допомогу, визнається винною
у скоєнні злочину і підлягає покаранню. У цій країні за вбивство полі-

38 Див.: Осадчий В.І. Вказ. пр. С.94.

39 Див.: Іменем закону. 1998. №16. С.2; Осадчий В.І. Вказ.
пр. С. 94,102.

230

Розділ IV. Безпека персоналу ОВС

 

цейського збережено смертну кару при її скасуванні за всі
інші тяжкі злочини.40

Кримінальним кодексом України встановлюється
влдповідаль-ність за посягання як на здоров’я працівника правоохоронного
органу, так і його близьких родичів, у зв’язку з виконанням останнім службових
обов’язків (ст.1894 КК України). Близькими родичами згідно зі ст.32 Кримінально-процесуального
кодексу України вважаються батьки, подружжя, діти, рідні брати і сестри, дід,
баба, онуки. Отже вони можуть розглядатися як безпосередні жертви насильства,
що пов’язано із професійною діяльністю працівника ОВС. Важливим у соціальному, моральному
та іншому плані є не тільки первісний наслідок насильства, тобто, коли людина є
безпосередньою жертвою насильства і отримала певні ушкодження, але й так би
мовити опосередковані наслідки, які, однак, аж ніяк не є другорядними. Це горе,
розпач людей, які зазнали втрати, необхідність пристосування до інших умов
існування і т.п.

У випадку загибелі працівника ОВС його сім’я — це безумовно
жертва (у широкому розумінні цього слова). При цьому у ролі жертви виступає
сім’я як певна група людей, так і кожен член сім’ї особисто. Зрозуміло, що
втрата має як загальний, так і суто особистий характер. Слід мати на увазі такі
можливі наслідки, як сирітство, удівство, втрата сина, звиклих стосунків,
погіршення матеріального стану тощо. Не можливо виправити ситуацію, що сталася.
Фактори, що призвели до неї (віктимогенні фактори), мають незворотний і вже
постійно діючий характер. Тому головним постає завдання мінімізувати їх дію та
компенсувати їх вплив на членів сім’ї, забезпечити пристойний рівень існування.

В Україні діє система заходів, спрямованих на надання
допомоги сім’ям загиблих працівників ОВС. Однак не завжди вони мають
послідовний характер, відпрацьований механізм реалізації, спостерігаються
випадки і формального ставлення до них.

Чинне місце у системі заходів соціальної допомоги та захисту
сімей працівників, що загинули під час виконання службових обов’язків, займає
Указ Президента України «Про деякі заходи що-

40 Див.: Проблемы преступности в капиталистических странах.
1990. №4. С.84-87; Іменем Закону. 1998. №16. С.2.

JliL

її lllllllllLilltlll] H’hl ІІІІНІ.ІІІІІ

,11 ІІІІШ1ІІІІНІ1ІІШІІІІІІІШІІІІІІІІІІІИІІІШІ

…і.і.і і,,;;;.,,.;,,., і,:,;..;.;,; „,„!..!

 

Віктимопогічні аспекти діяльності працівників ОВС 231

до державної підтримки сімей з неповнолітніми дітьми
працівників органів внутрішніх справ, які загинули під час виконання службових
обов’язків» від 17 березня 1998 р.

В указі містяться заходи, що спрямовані на забезпечення
соціального захисту вказаної категорії сімей та дітей із цих сімей. Зокрема державним
органам влади різного рівня, певним установам та організаціям запропоновано
вжити заходів щодо поліпшення забезпечення житлом сімей працівників, що
загинули і якщо вони мають неповнолітніх дітей і стоять на квартирному обліку;
надавати допомогу у працевлаштуванні вдовам та неповнолітнім дітям, у разі
потреби сприяти їх професійній підготовці; вишукувати можливість для надання їм
продовольчого пайка або відповідної грошової компенсації; забезпечити
безоплатне оздоровлення дітей; сприяти звільненню дітей від плати за додаткові
освітні послуги у державних і комунальних навчальних закладах. Передбачені
також і деякі інші заходи.

Не применшуючи значення запропонованих заходів, відмітимо,
однак, що вони здебільше мають рекомендаційний характер, про що свідчать,
зокрема, вжиті словесні обороти: «сприяти», «вишукувати
можливість», «надавати допомогу у разі потреби» і т.п. Бажано
було б, щоб вони мали більш конкретизований, адресний та обов’язковий характер.

Складною залишається проблема фінансового забезпечення
заходів державної підтримки дітей працівників ОВС, які загинули під час
виконання службових обов’язків. У згаданому вже Указі Президента України
міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади пропонується
вирішувати це питання у межах суми асигнувань, що передбачаються для цих
органів у Державному бюджеті України, а Раді міністрів Автономної Республіки
Крим, органам місцевої влади — за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів.
Враховуючи фінансові труднощі, яких зазнає майже кожна із вище згаданих
структур, не важко собі уявити можливості виконання цієї постанови.

МВС України виступило з ініціативою, яка підтримана
Президентом України, про безпосередній патронаж дітей загиблих працівників ОВС
до досягнення ними повноліття. Патронаж повинні здійснювати відповідні органи
та підрозділи МВС, де працювали

232

Розділ IV Безпека персоналу ОВС

 

загиблі. Гуманність цієї ініціативи безперечна, але разом з
тим ця справа не повинна замикатися у межах певного відомства. Сьогодні мова
повинна йти про розробку та впровадження цілісної системи всебічної допомоги та
захисту сімей працівників ОВС, що загинули під час виконання службових
обов’язків або отримали тяжкі пошкодження, яка б діяла на державному рівні і
передбачала чіткий механізм вирішення сукупності соціальних, правових та
економічних питань як одноразового, так і тривалого характеру.

У цій справі корисним буде узагальнення вже накопиченого в
країні досвіду і урахування Існуючих підходів до вирішення цього питання в
інших країнах світу. Наприклад, у м. Нью-Йорк (США), якщо людина пропрацювала
10 років у місцевій поліції і загинула під час виконання службових обов’язків,
то його сім’я відразу отримує 10 тис. доларів на поховання, річний оклад
загиблого працівника — від мера Нью-Йорка та 127 тис. доларів — за страховкою.
Але це далеко не все. Сім’ї за втрату годувальника уряд сплачує компенсацію і
крім цього, дружині поліцейського, який загинув, протягом всього й життя будуть
сплачувати щорічно по 50 тис. доларів.41

Зрозуміло, що у даному випадку мова йде не про конкретні
суми компенсації (вони відрізняються у різних країнах), а про загальний підхід,
коли допомога сім’ям, які опинилися у скрутному становищі внаслідок
небезпечності професійної діяльності одного із членів сім’ї, стає
загальнодержавною справою. Це ще раз підкреслює значущість для суспільства
професії поліцейського як суб’єкта правоохоронної діяльності.

Не можливо усунути фактор небезпечності із професійній
діяльності працівників ОВС, бо професійний ризик завжди був і є її складовим
елементом. У цих умовах особливого значення для збереження здоров’я та життя
працівників ОВС набуває вивчення та аналіз сукупності причин, що зумовлюють
небезпечність правоохоронної діяльності та можливі її наслідки для працівників
ОВС і членів їх сімей, а також визначення можливостей суспільства, держави,
певних інститутів щодо їх мінімізації, компенсації та корекції. Одним із
головних гарантів безпечності правоохоронної діяльності і одночасно потужним
фактором стимулювання цієї діяльності ви-

41 Див.: Аргументы и факты. 1995. 5 февраля.

Віктимологічні аспекти діяльності працівників ОВС  233

ступає наявність ефективної системи правового та соціального
захисту працівників ОВС та членів їх сімей.

Розглянемо ще одну групу явищ, які мають відношення до
забезпечення здоров’я та безпеки персоналу І безпосереднє пов’язані із
віктимологією — суїцидальна поведінка працівників ОВС. Знання особливостей
цього явища, механізму його виникнення та запобігання — важлива умова
попередження його серед працівників ОВС, збереження їх здоров’я та життя.
Результативність цієї діяльності залежить як від зусиль структур, які власно
зорієнтовані на роботу з кадрами, так і керівників всіх рівнів.

Суїцид (від англ, suicide — самогубство) — це акт
самогубства, який здійснюється людиною у стані сильного душевного розладу або
під впливом психічного захворювання; усвідомлений акт усунення із життя під
впливом гострих психотравмуючих ситуацій, за яких власне життя як вища цінність
втрачає для даної людини сенс.42 Відповідно наука, що вивчає причини, механізми
самогубств і яка розробляє принципи їх профілактики отримала назву
сущидо-логія. Вона привертає сьогодні до» себе пильну увагу юристів,
соціологів, психологів, психіатрів та фахівців Іншого профілю у багатьох
країнах світу. У більшості держав відмічається значне зростання випадків
сущидів. За існуючою статистикою, кожного року у світі 500 — 600 тис. чоловік
добровільно позбавляє себе життя. Число ж тих, хто зазіхав на самогубство, у 5
— 10 разів більше.43 Серед них значна частина — це здорові люди, які могли би
жити І приносити користь суспільству. Природно, що у зв’язку з цим ведуться
активні пошуки заходів профілактики самогубств з метою усунення цього явища. У
різних країнах світу збільшується кількість відповідних національних
інститутів, центрів і агентств, створена Міжнародна асоціація із запобігання
самогубств.

У сучасній сущидології сукупність осіб, які здійснюють
сущиди та їх спроби у діагностичному плані розподіляються на три основні
категорії:

•   душевнохворі;

42 Див.: Психология. Словарь. С.390.

43 Див.: Кримінологія і профілактика злочинів / Александров
Ю.В., Га-врилишин А.П., Лихолоб В.Г. та ін. К., 1996. С.104.

234

Розділ ]V Безпека персоналу ОВС

 

•   особи з граничними нервово-психічними розладами;

•    психічно здорові люди.

При цьому душевнохворі та психічно здорові люди складають
приблизно однакову кількість.

Суїцид (самогубство) — це умисний вчинок. Особа умисно бажає
позбавити себе життя. Всі інші ситуації, коли смерть заподіюється особою, яка
не може усвідомлювати своїх дій або керувати ними, а також в результаті
необачності суб’єкту або байдужого його ставлення до наслідків — своєї смерті,
спеціалісти відносять не до самогубств, а до нещасних випадків. Виходячи з
цього, під час самогубства особа має мету та мотив, який спонукає його до дії.
Метою є здійснення акту самогубства, бажання позбавити себе життя. Що
стосується мотивів, то, як свідчить суїцидологічна практика, не завжди вдається
їх установити. Значна частина самогубств зумовлена конфліктами даної особи з
його оточенням — сім’єю, колегами, сусідами тощо.

У документах МВС України неодноразово вказувалось на
значущість проблеми профілактики суїцидів серед працівників ОВС, а також
зазначалося, що суїцидні випадки призводять до значних втрат особового складу,
завдають великої моральної шкоди як сім’ям загиблих працівників, так і
авторитету ОВС взагалі.

Ця проблема є суттєвою і для правоохоронних органів інших
країн світу. Наприклад, за даними американської поліцейської преси, на кожні
100 тис. працівників поліції США приходиться у середньому 27 самогубств, що у
2-3 рази вище загальнонаціональних показників.44

Порівняно із державами СНД Україна, за свідченням фахівців,
держіть першість за рівнем суїцидів серед працівників ОВС.45 їх кількість у
середньому складає 10% від усіх випадків смерті і загибелі працівників ОВС, а в
деякі роки перевищує кількість загиблих під час виконання службових обов’язків.
Що стосується співвідношення кількості самогубств серед працівників ОВС та
населення України (із розрахунку кількість самогубств на 1 тис. особового

44 Див.: Бельсон Я.М. Полиция свободного общества. М., 1984.
С.35.

45 Див.: Кримінологія і.: профілактика злочинів /
Александров Ю.В.. Гаврилишин А.П., Лихолоб В.Г. та ін. К, 1996. С.107.

Віктимомогічш аспекти діяльності працівників &ВС                235

складу або населення), то в цілому кількість самогубств
серед першої із вказаних категорій є нижчою від ссредньостатистичних показників
таких випадків серед населення. Але в окремих областях питома вага самогубств
на 1 тис. особового складу перевищує серед-ньостатистичний показник серед
населення України. Така ситуація склалася , наприклад, у 1996 р. в УМВС України
на Львівській залізниці — 0,66, в Тернопільскій — 0,40, Донецькій — 0,38,
Київській — 0,33, Запорізькій — 0,31 та Чернігівській областях — 0,26.

Кожного року в органах та підрозділах внутрішніх справ
покін-чують життя самогубством у середньому 52 працівника. Кількість самогубств
в ОВС протягом 1992-1997 pp. постійно зростала, якщо в 1992р. ‘їх було
зафіксовано 40, то в 1991р. — 57 і досягла за цей період всього 268 випадків.

Протягом зазначеного періоду найбільша кількість сущидів та
замахів була допущена серед працівників УМВС України в Донецькій,
Дніпропетровській, Запорізькій, Київській, Луганській, Одеській, Харківській
областях та в Автономній Республіці Крим, тобто в тих регіонах де відзначається
і найбільша кількість порушень дисципліни з боку працівників ОВС, звільнень іх
з негативних мотивів, випадків поранень та загибелі працівників. Існує певний
взаємозв’язок між цими надзвичайними подіями І станом дисципліни та законності
в органах та підрозділах внутрішніх справ, вирішенням соціальних проблем
працівників, рівнем забезпечення їх особистої безпеки .

Майже 60% сущидентів в ОВС України — це особи рядового та
молодшого начальницького складу і 40,4% — середнього та старшого начальницького
складу. Більше половини сущидів і зазіхань здійснюється працівниками у віці до
35 років, біля третини — у віці 35-40 років. Як видно з цих даних, гинуть люди
у найбільш професійно продуктивному віці, які вже мають досвід роботи в ОВС і у
яких відповідно сформувалися певні професійні якості. Це підтверджують і дані
щодо строку служби тих працівників, які закінчили життя самогубством. Серед них
53,8% прослужили в ОВС більше 5 років, 39% — від 1 року до 5 і 18 % — менше
року. Більше 80% сущидентів -це особи, що мали сім’ю.

Що стосується розподілу сущидентів у діагностичному плані,
то серед працівників ОВС, які закінчують життя самогубством абсо-

236          Розділ IV Безпека персоналу ОВС

лютна більшість (у 95% випадків) — це психічно здорові люди.
Пе-реважність Ідієї категорії суїцидентів відносно душевнохворих та з граничним
станом пояснюється, по-перше, ретельним відбором кандидатів, в тому числі
психофізиологічним, на службу в ОВС; по-друге, щорічним медичним контролем за
станом фізичного та психічного здоров’я працівників. Ситуація, коли гинуть за
своїм бажанням здорові у психічному та фізичному відношенні люди робить
особливо актуальним завдання профілактики та попередження випадків суїцидів
серед особового складу ОВС.

Попередження будь-якого явища не можливо без знання його
причин, а якщо йдеться про свідому діяльність людей — тих мотивів, які
спонукають їх здійснити відповідні дії. Ця аксіома повною мірою стосується
суїцидів серед працівників ОВС та їх замахів на своє життя.

Розглянемо загальну схему мотивів та приводів самогубств.
Спеціалісти виділяють 6 основних груп мотивів та приводів самогубств.46 Кожна
із цих груп мотивів має свої особливості та закономірності, знання та
урахування яких є важливим в організації роботи щодо попередження самогубств.

Так, до особистістно-сімейних мотивів належать:

•    сімейні конфлікти, розлучення;

•   хвороба, смерть близьких;

•   самотність;

»    образа з боку оточуючих;

•    статева неспроможність.

Ця група мотивів частіше спостерігається у чоловіків, ніж у
жінок, причому сімейні конфлікти та розлучення стають частіше мотивом суїцидів
серед чоловіків. Навпаки, хвороба та смерть близьких, самотність жінки
переживають більш гостро, ніж чоловіки. Досить суттєвими є вікові відмінності.
Так, більш тяжко сімейні конфлікти переносять особи у віці 30-40 років.
Самотність, а також хворобу і втрату близьких — особи предпенсійного і особливо
пенсійного віку.

До мотивів, що обумовлені станом здоров’я належать:

•    психічні захворювання;

•    соматичні захворювання;

46 Див.: Актуальные проблемы суицидологии. М.1978. Т.82.
С.32-33.

Віктимологічт аспекти діяльності працівників ОВС   237

•    каліцтво.

За свідченням суїцидологів, психічні захворювання як причина
самогубства дещо частіше констатувалось серед тих, хто покупився на
самогубство, ніж серед тих, чия спроба закінчилася смертю. При соматичному
захворюванні суїцидент, якщо зважується на самогубство, то робить все, щоб не
залишитися у живих. Питома вага каліцтва серед мотивів самогубств є невеликою.
Не загрожуючи життю, каліцтво призводить до самогубств та замахів лише у
випадках свідомого втручання інших осіб або внаслідок дійсного або уявного
ставлення до них інших осіб. Самогубство у зв’язку із станом здоров’я є
частішими серед жінок. Каліцтва як мотив самогубства більш характерні для
неодружених людей.

Конфлікти, пов’язані з антисоціальною поведінкою суїцидента,
обумовлені:

•   побоюванням кримінальної відповідальності;

•   побоюванням іншого покарання або ганьби.

Останній мотив зустрічається не тільки у зв’язку із страхом
покарання, бо мають місце також випадки самогубств внаслідок розкаяння, сорому,
переживань з приводу заподіяної шкоди і т.п. Особливо тяжко переживаються
незаслужен! страждання. Особи, які побоюються кримінальної відповідальності
намагаються довести свою справу до кінця.

Конфлікти, пов’язані з роботою або навчанням:

•   конфлікти на роботі;

•   невдачі у навчанні.

Конфлікти на роботі можуть бути викликані різними причинами:
особистими стосунками, незлагідністю, поганими здібностями і т.п. Цей вид
мотивів частіше призводить до самогубств чоловіків, особливо середнього та
старшого працездатного віку (35 — 55 років). Серед них переважають замахи, ніж
завершені суїциди.

Матеріально-побутові труднощі як причина самогубств найбільш
характерні для жінок, ніж чоловіків. Особи, які зважуються на самогубство з
цієї причини звичайно доводять його до кінця.

Як співвідноситься наведена схема із тими випадками
суїцидів, що мали місце серед особового складу ОВС?

Аналіз висновків про підсумки службових розслідувань за
фактами самогубств та замахів на самогубство серед працівників ОВС

238

Розділ IV. Безпека персоналу ОВС

 

показує, що головною причиною цих випадків були сімейні
конфлікти та матеріально-побутові труднощі. Так, тільки за цих причин протягом
1992-1996 pp. покінчили життя самогубством 160 працівників (61,5%). Важливо
зазначити, що у багатьох випадках обидві групи мотивів були тісно пов’язані між
собою, одне ставало підґрунтям іншого. Незадоволеність житловими умовами, матеріальним
забезпеченням і т. п. призводить до загострення сімейних стосунків, конфліктів,
розлучень і за певних обставин стає причиною самогубств.

Серед причин сущидів серед працівників ОВС мають місце також
конфлікти, пов’язані з роботою (службовою діяльністю) та конфлікти, пов’язані
із антисоціальною поведінкою суїцидентів (побоювання відповідальності за скоєні
проступки та злочини). У загальній кількості суїцидів за зазначений вище період
вони складають 4,2% (11 випадків). Що стосується погіршення стану здоров’я, то
це не є типовим мотивом сущидів серед працівників ОВС.

Особливої уваги вимагає той факт, що третина працівників
по-кінчує життя самогубством у стані алкогольного сп’яніння. Пияцтво стало
досить розповсюдженим явищем серед особового складу ОВС. Це підтверджують і
відповіді респондентів, що брали участь у соціологічному дослідженні
«Дисципліна та дотримання законності в системі МВС України»,
проведеного фахівцями Університету внутрішніх справ у 1996р. Як вже відмічалося
нами раніше, 55,6% респондентів вказали на поширеність пияцтва у службовий час,
38,9% — оцінили алкоголізм як професійне захворювання. Алкогольне сп’яніння,
знімаючи внутрішні психологічні «бар’єри», стає тією рушійною силою,
яка здатна підштовхнути людину до дій із надзвичайно тяжкими наслідками, в тому
числі і до самогубства.

З метою позбавити себе життя люди використовують дуже
різноманітні способи: повішання, отруєння, застосування зброї, підпалювання,
добровільна відмова від іжі тощо. За даними МВС України, протягом 1992-1996 pp.
у більшості випадків (60,3%) працівники ОВС покінчили життя через повішання;
було зареєстровано також 66 (25,3%) випадків сущидів за допомогою табельної
зброї і у 37 (14,2%) випадках були використані інші способи, в тому числі
падіння з висоти, порізка він, використання мисливської зброї тощо. Привертає
на себе увагу факти використання табельної зброї для

Віктимологічні аспекти діяльності працівників О ВС 239

позбавлення себе життя. Випадки ці мали місце як в
службовий, так і поза службовий час. Така ситуація можлива тільки за умовою
недостатнього рівня організації та контролю з боку керівників органів та
підрозділів внутрішніх справ за використанням табельної зброї і її збереженням,
станом службової дисципліни підлеглих та поведінкою у побуті, виховної роботи в
цілому і особливо з працівниками, у сім’ях яких склалися несприятливі
обставини.

Крім наведених вище умов, що роблять можливим здійснення
самогубств та замахів на самогубства, типовими є також умови, коли:

• керівники не володіють інформацією щодо характеру життя та
побуту підлеглих;

• мають місце випадки поверхового вивчення моральних,
психічних та вольових якостей працівників, які приймаються на службу вОВС;

• своєчасно не виявляю

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ