Главная

Разделы


Теория государства и права
Аграрное право
Государственное право зарубежных стран
Семейное право
Судебные и правоохранительные органы
Криминальное право
История государства и права России
Административное право
Гражданское право
Конституционное право России
История государства и права зарубежных стран
История государства и права Украины
Банковское право
Правовое регулирование деятельности органов ГНС
Юридическая психология
Финансовое право
Юридическая деонтология
Трудовое право
Предпринимательское право
Конституционное право Украины
Разное
История учений о государстве и праве
Уголовное право
Транспортное право
Авторское право
Жилищное право
Международное право
Международное право
Наследственное право
Налоговое право
Экологическое право
Медицинское право
Информационное право
Судебное право
Страховое право
Торговое право
Хозяйственное право
Муниципальное право
Договорное право
Частное право

  • Вопросы
  • Советы
  • Заметки
  • Статьи

  • «все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 19      Главы:  1.  2.  3.  4.  5.  6.  7.  8.  9.  10.  11. > 

    Глава II ДЖЕРЕЛА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. ОРГАНИ, ЩО ЗДІЙСНЮЮТЬ УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНИМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯМ

    § 1. Поняття і загальна характеристика

    джерел права соціального

    забезпечення

    Визначення поняття джерел прала соїдадьншю-забез-печення пов'язане із з'ясуванням фор^висловлювад-ня норм права, прийнятих компетентними органами дер­жави, що призначаються для регулювання відносин у сфері соціального забезпечення. Формою права в нашо-" му суспільстві є нормативно-правові акти. Ці акти над­звичайно різноманітні. Вони поділяються за сферами життя суспільства, у яких циркулюють. У ряді норма­тивних актів регулюються різні за характером суспільні відносини і тому одночасно виступають джерелами різних галузей права. Так, Закон^країніа^Пр^державну службу», присвячений регулюванню адміністративно-правових відносин, містить норми_пенсійного забезпечен­ня державних службовців; Закон України ■«Про зай­нятість населення», крім норм трудового права, вклю­чає норми соціального забезпечення і страхування пра­цівників, а Закон України «Про статус і соціальний за­хист громадян, які постраждали-внаслідок Чорнобильсь­кої катастрофи», що регулює переважно відносини со­ціального захисту населення, містить норми екологічного права. Тому до джерел права соціального забезпечення

    38

    потрібно відносити ті нормативні акти, що містять нор­ми, що регулюють відносини соціального забезпечення, а також похідні від них суспільні відносини.

    Джерела права соціального забезпечення розрізня­ються своєю юридичною чинністю в залежності від по­ложення нормотворчого органу в механізмі державиЛ5а~ цією ознакою акти законодавчої влади мають більшу юридичну чинність у порівнянні з актами органів ви­конавчої влади. Але той самий орган державної влади може приймати різні нормативні акти. Так, Верховна Рада України приймає Конституцію (Основний закон) і закони; Президент — укази; Кабінет Міністрів Ук­раїни — постанови і нормативні розпорядження і т.д. У зв'язку з цим краще проводити класифікацію актів не за нормотворчим органом, а за правовими особливо­стями. За цією* ознакою всі нормативні акти поділя­ються на закони і підзаконні акти, якими встановлю-ютьсїГвйзначені норми права. До першої групи нале­жать Конституція, Основи законодавства, закони. Зако­ни мають вищу юридичну чинність. Вона полягає в то­му, що всі інші правові акти (підзаконні) повинні ви­ходити з законів і не суперечити їм.

    Підзаконні нормативні акти, як різновид правових актів, видаються відповідно до законів, на основі законів, для виконання їх, для конкретизації законодавчих роз­поряджень чи їх тлумачень, чи встановлення первин­них норм. Підзаконні акти є своєрідними засобами ви­конання законів. У залежності від положення органів, що видають підзаконні акти, їхньої компетенції, а та­кож характеру та призначення самих актів, підзаконні акти поділяються на кілька видів. Серед них головне місце належить указам Президента України, постано-jiaM Кабінету Міністрів України. Підзаконні акти ви­ходять і від інших органів державної влади: державних адміністрацій і місцевих_ощадів^амоврядування, Мі­ністерства праці та соціальної політики, Пенсійного фпнду і фгтпіті соціального страхування України, інших міністерств і відомств.

    Поява нормативних актів — результат діяльності органів державної влади. їх діяльність містить у собі

    39

    розробку проекту акта, його обговорення, прийняття й опублікування. Усі нормативно-правові акти, видані в нашій державі, класифікуються за характером і особ­ливостями^ тих ^суспільних відносин, що вони регулю­ють. Така класифікація відповідає розподілу системи права на галузі, підгалузі, правові інститути. При цьо­му нерідко один акт може регулювати різні за характе­ром суспільні відносини, у зв'язку з чим він є джере­лом одночасно двох, а іноді і декількох галузей права. Основним нормативно-правовим актом, що встанов­лює право громадян на соціальний захист, є Конститу­ція України. У Конституції записано, що основи со­ціального захисту, форми і види пенсійного забезпечен­ня визначаються виключно законами України (ст. 92 Конституції України).                                     ,

    В Україні створена і діє єдина державна система пенсійного забезпечення. Вона виявляється насамперед у тім, що виплата пенсій практично усім категоріям пенсіонерів здійснюється за рахунок Пенсійного фон­ду України і прямих асигнувань з Державного бюджету, призначених на пенсійне забезпечення. Єдина систе­ма має централізоване правове регулювання, що гаран­тує повсюдно на всій території країни рівні умови і нор­ми, однакові можливості здійснення громадянами Ук­раїни одного з найважливіших соціальних прав.

    Норматив но-правові акти, що регулюють соціальне забезпечення, можна класифікувати за їх дією в часі і просторі. Дія нормативно-правового акту в часі виз­начається моментом вступу його в силу і моментом припинення його дії. Звичайно,'нормативно-правовий акт набирає сили з того часу, що у ньому зазначено- Як­що в акті час не визначений, він набирає сили у вста­новленому для відповідних актів порядку.

    Закони Верховної Ради України загального норма­тивного характеру набирають силу через десять днів після їхнього офіційного обнародування, якщо інше не передбачено самими законами, але не раніше дня їхньо­го опублікування (ст- 94 Конституції України), а ука­зи Президента України І постанови Кабінету Міністрів

    40

    України — з моменту їхнього прийняття, якщо інше не встановлено законом.

    В основних нормативно-правових актах, що регулю­ють соціальне забезпечення, встановлюється, як прави­ло, час вступу в силу, наприклад у Законах України «П|>о^ пенсійне забезпечення» і «Про пенсійне забезпечення нійскодослужбовців та осіб начальницького і рядового  ганів внутшіПНІ^^ІІІШ."8'- У постановах Верхов^

    ної Ради України про внесення змін у ці акти також передбачається термін введення їх в дію.

    За загальним правилом, нормативно-правові акти зворотної сили не мають і, отже, регулюють відносини, що виникають після введення їх в дію. Але як виклю­чення з загальних правил законодавець може надава­ти актам зворотну силу. Вказівка про це міститься у самому акті. У таких випадках дія акта поширюється на всі регульовані відносини, у тому числі і на ті, що виникли до введення його в дію.

    Специфіка нормативно-правових актівА що, регулю­ють соціальне забезпечення, полягає в тому, що багатьом4 з них надана зворотнаг'сила-^аекрема, Закону України ~*Про пенсійне забезпечетіня», Закону України «Про наукову і науково-технічну Діяльність»).1 Дія норматив­ного акта припиняється після закінчення терміну йо­го дії, якщо акт виданий на певний термін. Акти, що регулюють соціальне забезпечення, видаються, як пра­вило, на тривалий термін і втрачають силу у зв'язку з заміною їх новими.

    За дією в просторі нормативні акти з права соціаль­ного забезпечення поділяються на загальнодержавні, місцеві і локальні. Нормативні акти, що визначнють умо­ви і норми забезпечення громадян пенсіями і більшістю допомог, належать до загальнодержавного законодавст­ва. Це обумовлено необхідністю централізованої регла­ментації матеріального забезпечення непрацездатних -громадян. Централізований характер правового регулю­вання забезпечує для всіх громадян України однакові можливості здійснення права на пенсію за віком, інва­лідністю, в разі втрати годувальника, за вислугу років.

    1 Відомості Верховної Ради України, 1999.— К° 2, 3.— Ст. 20.

    41

    Нормативні акти місцевих органів самоврядування діють на визначеній території області, міста, району. Звичайно в актах місцевого значення деталізуються загальнодержавні норми соціального обслуговування і працевлаштування літніх людей і інвалідів, надання адресної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, зважаються інші соціальні питання на регіональному рівні.

    Локальні норми, обмежені рамками окремого під­приємства, установи, організації. Вони включаються в колективний договір, угоду чи в статут підприємства.

    За загальним правилом, нормативно-правові акти, що регулюють соціальне забезпечення, поширюються на всіх громадян, що проживають на території України. Дія акта щодо осіб немовби збігається з його дією в про­сторі. Такї~акти називають загальними. При цьому в коло осіб включаються як громадяни України, так і гро­мадяни інших держав, а також особи без громадянст­ва. Тут виявляється специфіка нормативних актів права соціального забезпечення в порівнянні з актами інших галузей права, дія яких часто поширюється лише на гро­мадян України.

    Однак у ряді випадків дія акта щодо кола осіб не збігається зі сферою його дії в просторі. Якщо суб'єкта­ми відносин, регульованих нормативно-правовим актом, є не всі, а визначені категорії громадян, то такий акт іменується спеціальним. Прикладами можуть служи-' ти Закони України «Про соціальний і правовий захист війсковослужбовців і членів їх сімей» від 20 грудня 1991р.1, а також «Про основні засоби соціального захис­ту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня 1993 р.2

    Таким чином, можна відзначити такі  ттр^тга гпдіплт.ппгп

    — більшість нормативних актів є загальнодержавни-ми актами,"прийнятими відповідними центральними ор­ганами влади;

    1 Відомості Верховної Ради України, 1992,— № 15.— Ст. 190.

    2 Відомості Верховної Ради України, 1994.— № 4.— Ст. 18.

    42

    —  майже всі вони носять правовстановлюючий (ма­теріальний чи процедурний) хар_актерТ—■------,

    —  наявність у системі джерел права соціального за­безпечення, поряд із загальнодержавними актами — актів локального характеру.

    До числа "особливостей, а точніше недоліків джерел права соціального забезпечення, треба віднести те, що для них ще нехарактерний високий рівень ^истемати-зації. Загальної галузевої кодифікації законодавства~по-ки що не проведено, хоча передумови для цього існу­ють — у країні діє ряд кодифікованих нормативних актів (у вигляді законів про пенсійне забезпечення), інтенсивно розвивається законодавство про державні допомоги. Про­те у сфері соціального захисту населення циркулює до­сить багато різних актів. Тільки пенсійне забезпечен­ня здійснюється за двадцятьма законами.1

    У зв'язку з реформуванням пенсійної системи ве­ликого _^н^ч^шія^а^їлр_^штання про припинення дії нормативних актів старої адміністративно-розподільної системи соціального забезпечення в цілому чи окремих її частин. Це відбувається або шляхом заміни одного акта іншим, або шляхом внесення змін у текст діючо­го нормативного акта.

    § 2. Основні види нормативно-правовнх

    актів, що регулюють соціальне забезпечення

    Серед джерел права соціального забезпечення пер­ше місце займає Конституція України, потім «Основи законодавства України пг>о_загяльнопбптг*

    не соціальне страхування» та інші закони, актцЛре-Зидента- У країнй'ГПоТтанови Кабінету Міністрів Украї­ни, накази й інструкції Міністерства праці та соціаль­ної політики України, правління Пенсійного фонду і фондів соціального страхування України, інших загаль­нодержавних органів.

    1 Див.: Урядовий кур'єр, 1999.— № 212.

    43

    Питання соціального забезпечення в Конституції України. Конституція України у преамбулі визначила основні характерні риси_щодо відношення соціально-го_забезпечення громадян: еі^номіч^7п^олітичну, соці­альну спрямованість нрвої^держави, що обумовили роз* вйтоїГправа соціального забезпечення (стст. 1, З, 13, 15, 17, 22, 24); окреслила .коло суспільних відносин соціаль­ного захисту, що складають предмет права соціального забезпечення (стст. З, 8, 13, 17, 22, 24, 46, 49, 51, 52, 92); закріпила правовий стутус громадян у ^фері соціаль-ного^абезпечення (стст. 17, 24, 46, 49, 51, 52); сформу­лювала основні принципи правового регулювання відно-син соціальної^забезпечення (стст. 8, 19, 22, 24, 46, 49, 51, 52, 55); установила основні формиЛ види соціадьно-го забезпечення в Україні (стст. 17, 24, 46, 49, 51, 52, 92). Для поточного законодавства з соціального забезпечен­ня основне значення мають усі зазначені норми Кон­ституції. Однак при визначенні предмета права соці­ального забезпечення необхідно обов'язково враховувати положення ст. 46 Конституції України як гарантії пра­ва громадян на соціальний захист.

    Основи законодавства України прп тиіальне забез-печення. Серед нормативних актів соціального забезпе­чення важливе місце займають «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування » від 14 січяяД998рЛ де сформульовані ос­новні принципи, форми і види соціального страхування працівників і членів їх сімей. У більш розгорнутому вигляді норми державного соціального страхування представлені у Законах:. Укрдщи_«ІІро- здЕальнойбоніяз-кове державне соціальне страхування від нещасного ви­падку "на виробництві і професійного захворювання, ~що привели до втрати працездатності» від 23 вересня 1998р.2, «Про збір на обов'язкове державне лелшще._, страхування* від 26 червня 1997р.3, «Про збір на обов'яз-

    1 Відомості Верховної Ради України, 1998.— № 23.— Ст. 121.

    2 Відомості Верховної Ради України, 1999.— № 46-47.— Ст. 403.

    3 Відомості Верховної Ради України, 1997.— Кз 37.— Ст. 237; 1998.— № 42.— Ст. 257; № 49.— Ст. 303.

    44

    кове соціальне страхування» від 26 червня 1997 р.1, де практично всТнормй належать до права соціального за­безпечення. У них визначені види пенсій і допомог, джерела фінансування, а також відповідальність стра­хувальників, страховиків і осіб, що надають соціальні по­слуги.

    Нормативні акти, що регулюють пенсійне забезпе­чення в Україні. У регулюванні пенсійних відносин важлива роль належить Закону України «Про пенсій> н_е забезпечення», прийнятому Верховною Радою Украї* ни 5 листопада 1991р. Закон складається із вступної частини і п'яти розділів.

    Розділ І. «Загальні положення». У ньому зазначе­но коло осіб, що мають право на державне пенсійне за­безпечення, порядок звертання за призначенням пенсії, а також кошти на виплату пенсій.

    Розділ II. «Трудові пенсії». У цьому розділі містять­ся норми про загальні і пільгові умови призначення пенсій, про порядок обчислення трудового стажу, обчис­лення і виплати пенсій.

    Розділ III. «Соціальні пенсії». У ньому є норми про право громадян на соціальні пенсії і їх розміри.

    Розділ IV. «Порядок і умови перерахунку пенсій». Розділ V. «Відповідальність підприємств, органі­зацій і громадян. Розгляд суперечок з пенсійних пи­тань».

    Закон є основним актом у галузі пенсійного забез­печення, що гарантує усім непрацездатним громадя­нам України право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів Пенсійного фонду шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон введений у дію з 1 січня 1992 р.^ТГїсля~його~введення у дію текст За­кону неодноразово змінювався і доповнювався. Зміни і доповнення вносилися законами України. Вони бу­ли спрямовані^на підвищення розмірів пенсій^іднов-лення надбавки до пенсії за віком, зміни порядку об­числення розмірів пенсій та jiji.

    1 Від*м*сті Верхввнвї Ради України, 1997.— Ха 37.— Ст. 23*; 1991.— № 14.— Ст. 53; № 2І.— Ст. 1#1.

    2 Від#м«сті Верховнвї Ради України, 1992.— № 3.— Ст. 11.

    45

    У сфері пенсійного забезпечення діють і інші зако­ни. Зокрема, Заіісіни^України._лПЕР_денсійне забезпе­чення війсковослужбовців        ^б Є                            і

     ц     ^^_двдльницькдгоТ^я-

    дЄвого складу органів.^нулфіішш£ справ» від 9 квітня 1992 p.; «Про статус_і_с:о^іальаий..захисххрюмадян*які постраждали^наслідок Чорнобильської катастрофи»

    Укази Президешпд^країни. Укази складають дру-гии^ґван&тйвістю вид нормативних актів. Вони прий­маються з питань, віднесених до ведення Президента. До таких питань належить, наприклад, один з перших указів Президента України «Про соціальний захист населен-ня в умовахлібералізацц цін» від 21 грудня 1991р.2, якимґуііерше після прийняття Закону України аПро пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. був збільшений розмір державних пенсій, призначених до 1 січня 1992 р., на 100 відсотків.

    У 1991 — 2000 pp. був прийнятий великий пакет указав Президента України про адресну соціальну до-іїомогу малозабвзпеченймТнёпрацездатним громадянам, про п1дэи1|^ння_р^м1^в^у^^а6со"дохЪ^11лшцьсео1 грошовоГдбпомоги сім'ям з.дітьми-, щю-ст-атуе-ветврвнів війскової служби, гарантії їх соціального захисту, дро грошове забезпечення,3 підвищення окладів війсково-сйужбовдяїй/

    за службу" у ЗброТиних Силах ^.України, 5_ про~підвищенг. Ял мінімального розміру трудових пенсій6 та інші. -   У числі актів Президента України є акти адмініст-ративно-дравовогд_ха.ра'-г™ру пр^ зміну Структури уп-равління і поліпшення діяльності органів соціального захисту населення, інших державних структур, що зай­маються соціальним обслуговуванням населення.

    До підзаконних актів, що регулюють пенсійні й інші

    1 Відомості Верховної Ради України, 1991.— ЛГз 16.— Ст. 200.

    2 Урядовий кур'єр, 1992.— № 1.

    3 Урядовий кур'єр, 1996.— № 186-187.

    * Офіційний вісник України, 1999.— № 6.— Ст. 187.

    5 Офіційний вісник України, 1999.— № 28.— Ст. 1404.

    6 Офіційний вісник України, 1999.— N° 27.— Ст. 1296.

    46

    відносини з соціального забезпечення, належать чисельні акти, прийняті на основі й для виконання указів Пре­зидента України — нормативні постанови або розпоряд­ження Кабінету Міністрів України. Одні з них прий­маються за дорученням Верховної Ради, Президента Ук­раїни, інші — без таких доручень, якщо розгляд даного питання не належить до виняткової компетенції Вер­ховної Ради чи Президента України. За дорученнями, що містяться в законах і постановах Верховної Ради Ук­раїни, Кабінет Міністрів України прийняв багато поста­нов: про створення Пенсійного фонду1 і Фонду соціаль­ного страхування2, затвердив Положення про~медико-соціальяу експертну_комісіки(МСЕК)3, Списки № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що на­дають право на пенсію за віком (старості) на пільгових умовах4, визначив механізм коригування і перерахун­ку державних пенсій до введення у чинність Закону Ук­раїни «Про пенсійне забезпечення».5

    Кабінет Міністрів України прийняв нормативно-правові акти з питань пенсійного забезпечення й обов'яз­кового особистого страхування війсковоеслужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внут­рішніх справ, працівників прокуратури і митних орга­нів, що мають персональні звання.6

    Велику групу нормативно-правових актів складають постанови Кабінету Міністрів України про-ііенсшне_аа»-безпечення~~за вислугу років7, державну службу.8

    1 ЗП України, 1992.— № 2.— Ст. 39 ; 1994.— № 9.— Ст. 229.

    2 Офіційний вісник України, 1998.— № 26.— Ст. 946 ; № 35.— Ст. 1300.

    3 ЗП України, 1992.— Ст. 68.

    4  Див.: Інформаційний бюлетень Мінпраці та соціальної по­літики України.— Людина і праця, 1994.— № 6.

    5ЗП України, 1992. — № 1.— Ст. 12 ; № 6.— Ст. 139 ; >& 8.—

    От. 188.

    8 ЗП України, 1992.— Ст. 39; № 8.— Ст. 162 ; № 9.— Стст. 226,

    227.

    7 ЗП України, 1992.— № 9.— Ст. 209; № 11.— Ст. 271; 1994.— №4.— Ст. 70; № 8.— Ст. 231.

    8 ЗП України, 1994.— № 8.— Ст. 213.

    47

    Серед нормативно-правових актів Кабінету Мініст­рів України багато актів про періодичну зміну і вста­новлення нових розмірів пенсій у зв язку зі зміною рівня інфляції. Практично щоріч!Г6^рйймаі6ться"'гакі акти^ТТаприклад, у 2000 році було прийнято три па­кети постанов Кабінету Міністрів України про підви­щення розмірів пенсій і допомог. Велике значення має прийнята 10 листопада 2000 р. постанова Кабіне­ту Міністрів України про підвищення розмірів пенсій та іншіх соціальних виплат пенсіонерам.1

    За минулі роки чинності Закону України «Про пен­сійне забезпечення» від 5 листопада 1991р. було прий­нято більше п'ятидесяти різних за назвою і змістом по­станов Кабінету Міністрів України про пенсійне забез­печення громадян України.

    Таким чином, нормативні акти з питань пенсійно­го забезпечення, що приймаються Кабінетом Міністрів України, мають різні напрями. Вони можуть конкре­тизувати норми законів, регламентувати порядок при­значення окремих видів пенсій, установлювати коло осіб, що мають право на пенсію, визначити умови призначен­ня пенсій та інші питання.

    Нормативні акти, роз'яснення Міністерства праці та соціальної політики України, Пенсійного фонду і ФоЩу^соша^пГного страхування України. Нормативні акти Міністерства праці та соціальної політики Украї­ни, Пенсійного фонду і Фонду соціального страхуван­ня України мають важливе значення для правильного розуміннями однакового застосування закон од авства~з соїцального забезпечення, їх можна поділити на дві гру­пи. До першої групи належат^Пнакази^ роз'яснення, * інструкції, видані Міністерствонвідповідно до наданого йому Верховною Радою України права давати роз'яс-нення з питань застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення».ґ За своїм змістом такі роз 'яс-нення носять характер офіційного тлумачення норм

    1 Урядовий кур'єр, 2000.— № 211.

    48

    пенсійного забезпечення, оскільки даються уповноваже­ним на те органом. Вони є обов'язковими для всіх під-приємств, установ і організацій, що застосовують нор­ми пенсійного законодавства.

    Роз'яснення подібного виду найбільш характерні для перших років після вступу в силу Закону України «Про пенсійне забезпечення». Природно, що роз'яснення, видані в порядку офіційного тлумачення, не містять но­вих правових норм, а лише визначають порядок засто­сування діючих норм, встановлених Законом. ^Л      іншої групи належать рп.-ч'ясттення

     ур

    ко-методичного характеру, які видаються Міністер­ством у межах його компетенції у формі наказів _і__інс-трукцій з питань діяльності підлеглих йому органів со­ціального захисту населення, що входять у систему Мі­ністерства.3

    До підзаконних нормативних актів, що регулюють відносини з соціального забезпечення, належать нака^

    тральних органів — Пенсійного фонду, Фонду соціаль­ного страхування України, Міністерства охорони здо­ров'я, Міністерства фінансів^

     ф^ щышхлх-балку України. Вони приймаються самостійно чи спільно. Так, порядок огляду громадян і встановлення групи інвалідності, визначення характеру професійного захво­рювання регулюються в основному нормативно-право­вими актами, прийнятими Міністерством охорони здо­ров'я України.3

    1 Див.: Постанова Верховної Ради України про порядок введен­ня в дію Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 6 грудня 1991р.// Відомості Верховної Ради України, 1992.— № З,— Ст. 11.

    2 Див.: Положення про Міністерство праці та соціальної політи­ки України: Затверджено Указом Президента України від ЗО серп­ня 2000 р. №1035/2000. // Офіційний вісник України, 2000.— № 35.— Ст. 1482.

    3 Див. порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності: Затверджено постановою Кабі­нету Міністрів України від 4 квітня 1994 р.// ЗП України, 1994.— № 8.— Ст. 190.

    49

    Більшість актів, що виходять від центральних ор­ганів, носить інформаційний інструктивно-методичний характерГЯк правило, керівники відомств своїми нака-зами доводять до відома підвідомчих організацій і ус­танов закони, укази, постанови органів державної вла­ди. У ряді актів Міністерства праці та соціальної по­літики конкретизується порядок надання і розміри ок­ремих видів соціальних виплат і послуг, в основному з побутового обслуговування непрацездатних у інтернат­них закладах, з працевлаштування, протезування інвалідів, забезпечення їх засобами пересування, транс­портом і т.д.

    У системі норм права соціального забезпечення функціонує незначна кількість різних видів локальних актів, прийнятих підприємствами й оргадізацГями~1ГщУ-рядку                        ^^^іпііі

    Такі :акти"характерні для сільгосппідприємств, творчих організацій і суспільних об'єднань. Вони передбачені ст. 9 Кодексу законів про працю України, у якій запи­сано, що підприємства, установи й організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть установлювати додаткові, у порівнянні з законодавст­вом, трудові і соціально-побутові пільги для своїх пра­цівників.

    Джерелами права соціального забезпечення є міжна­родні договори (угоди), що Україна уклала з зарубіж­ними країнами чи країнами, що приєдналися до них в порядку правозаступництва, підтвердила свої зобов'я­зання щодо міжнародних договорів колишнього Сою­зу РСР про співробітництво у сфері соціального забез­печення і на які дала згоду Верховна Рада України.

    Одним з таких договорів є Угода_*Про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних Держав-(€НД) в~галузі пенсійного забезпечення» від Г<Гберезня 1992"р.1 цією Угодою передбачено, що пен­сійне забезпечення громадян держав СНД здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають. Усі витрати, які пов'язані зі здійсненням

    Див.: Урядовий кур'єр, 2000.— № 205.

    50

    пенсійного забезпечення, несе держава, що надає забез­печення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

    Призначення пенсій громадянам СНД проводить­ся за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах і за вислугу років громадянам СНД, враховується трудовий стаж, набутий на території кожної з цих держав, а та­кож на території колишнього Союзу РСР за час до всту­пу в силу цієї угоди. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за період роботи, що зараховуєть­ся у трудовий стаж. При переселенні пенсіонерів в ме­жах держав СНД, виплата пенсії за колишнім місцем проживання припиняється, якщо пенсія того ж виду пе­редбачена законодавством держави за новим місцем проживання пенсіонера з дотриманням умов, передба­чених угодою1.

    Україна підписала і ратифікувала Угоду між держа-вами-учасниками Співдружності Незалежних Держав «Про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бой­ових" дїіГнГа "території інших держав і сімей"загйблих-

    вій«кевеслужЄовпіВ» вііГТо квітня іддї~р7~0кремі пи-таТїшГпенсІйного забезпечення регулюються двосто­ронніми угодами України і Російської Федерації. На­приклад, Тимчасовою угодою між урядами України і Ро­сійської Федерації від 15 січня 1993 р. «Про гарантії прав громадян, що працювали в районах Крайньої Півночі і місцевостях, прирівнених до районів Крайньої Півночі»3. Російська сторона взяла на себе зобов'язан­ня по пенсійному забезпеченню громадян, що прожи­вають в Україні, але раніше працювали в несприятли­вих кліматичних умовах на території Російської Феде­рації. Це означає, що Пенсійний фонд Російської Фе-

    1 Учасниками Угоди є: Республіка Вірменії, Республіка Біло­русь, Республіки Казахстан, Киргизстан, Російська Федерація, Рес­публіки Узбекистан та Україна.

    2 Відомості Верховної Ради України, 1994.— N° 25.— Ст. 102.

    3 Урядовий кур'єр, 2000.— № 205.

    51

    дерації буде перераховувати Пенсійному фонду Украї­ни необхідні кошти для виплати пенсіонерам пенсій або частини їх у залежності від тривалості стажу робо­ти в зазначених районах1.

    Двосторонні міждержавні угоди про співробітницт-во у галузі соціального забезпечення громадян укладені між Україною та Королівством Іспанія. Угода підпи­сана 07.10.96 p., ратифікована 17.12.97 p., набула чин­ності 27.03.98 p.; Договір між Україною та Латвійсь­кою Республікою про співробітництво у галузі соціаль­ного забезпечення. Підписана 26.02.98 р. Ратифікова­на 19.03.99 р. Набула чинності 11.06.99 р.

    Міжурядові угоди укладені між урядом України та урядом Азербайджанської Республіки про співробіт­ництво у галузі пенсійного забезпечення. Підписана 28.07.95р. Ратифікована 07.05.96 р. Набула чинності

    02.11.96  p.; Угода між урядом України та урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в га­лузі пенсійного забезпечення. Підписана 14.12.95 p., набула чинності 11,02.97 р.

    Угода між урядом України та урядом Республіки Грузія про співробітництво у галузі пенсійного забез­печення. Підписана у м. Тбілісі 09.01.95 p., ратифіко­вана 22.11.95 р. Набула чинності 22.12.95 р.

    Договір між Кабінетом Міністрів України і урядом Естонської Республіки про співробітництво у галузі соціального забезпечення. Підписаний у м. Києві

    20.02.97  p., ратифікований 4.11.97 р. Набув чинності

    28.01.98  р.

    Угода між урядом України та урядом Республіки Молдова про співробітництво у галузі пенсійного за­безпечення (з Підсумковим протоколом). Підписана

    1 Угода розповсюджується на дві категорії громадян, прожи­ваючих в Україні. Перша — на тих, кому вже була призначена пенсія на території Російської Федерації. І інша — на тих гро­мадян, які мають пільговий стаж роботи в несприятливих кліма­тичних умовах, але переїхали в Україну до досягнення пенсійно­го віку. їм буде виплачуватися частка пенсій, відповідно трива­лості їх стажу, який вони мали з 1 січня 1991р., та при умові досягнення пенсійного віку.

    52

    у м. Кишиневі 29.08.95 p., ратифікована 29.10.96 р. На­була чинності 19.12,96 р.

    Договір між Україною та Турецькою Республікою про співробітництво у галузі соціального забезпечення.

    Договір між Україною та Республікою Болгарія про співробітництво у галузі соціального забезпечення.

    Договір між Україною та Республікою Югославія про співробітництво у галузі соціального забезпечення.

    Опрацьовані з іншими міністерствами і відомства­ми та підготовлені до підписання проекти угод:

    —  Угода між Україною та Словацькою Республікою про соціальне забезпечення громадян;

    —  Угода між Україною та Чеською Республікою про соціальне забезпечення громадян;

    Адміністративний Договір щодо виконання Угоди між Україною та- Королівством Іспанія про соціальне забезпечення1. Відповідно до Конституції України міжнародні угоди є частиною національного законодав­ства України і застосовуються відповідно до норм, ус­тановлених для цього виду актів.

    § 3. Державні органи, що здійснюють

    управління соціальним

    забезпеченням

    Діюча система державних органів, у тому числі здійснюючих управління соціальним забезпеченням, визначена Конституцією України й іншими законодав­чими актами. Вона є відображенням цілей і задач, що стоять перед державою на сучасному етапі. Зміст діяль­ності того чи іншого органу і його функції залежать, як відомо, від характеру того об'єкта, для управління яким створений цей орган. Цим саме і відрізняються органи управління один від одного.

    Об'єкт управління — найважливіша ознака розмежу­вання різних систем державних органів, що розкриває зв'язок об'єкта і суб'єкта управління, що у літературі іноді називають системою, що управляється і управляє.

    1 Див.: Відомості Верховної Ради України, 1996.— № 26.— Ст. 113; Урядовий кур'єр, 2000.— № 205.

    53

    Існують різні кваліфікуючі ознаки державних орга­нів. Наприклад, зя характером функцій органи держав­ної влади поділяються на законодавчі, виконавчі і су­дові;  aajy4Jfyrnwj_nfir.grr>M   ц] я ттт.ттпгугі   —  на  органи 33-

    гя пт.ттпї і галузевої компетенції і т.д.

    У системі органів, що здійснюють управління соці­альним забезпеченням, виділяються насамперед орга­ни законодавчої і виконавчої влади. Вони займають першорядне місце у структурі органів державної вла­ди і відіграють провідну роль в управлінні всією сис­темою соціального захисту населення.

    Єдиним органом законодавчої влади в країні є Вер-

    ховна Рада України. Вона приймає закони про основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпе­чення ."затверджує основні показники витрат, що вклю­чаються в Держави ий_ бюджет, визначає розмір (тарифі обов'язкових страхових внесків підприємств, організацій і ної компетенції.

    истему органів державної виконавчої влади пред­ставляють центральні органи і місцеві державні адмі­ністрації. Вищим органом у системі виконавчої вла­ди є Кабінет Мініг.трія Ук-ряі'тїрт. ТТп його компетенції належать питання, пов'язані з удосконаленням систе-

    ми соціального

     няррпрнття, реалізацєю і дотр_и-

    манням гарантій, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення. Кабінет Міністрів щорічно додає на дятверження Верхоннпї Ради ДщшШШ1й„бюджет, складовою частиною якого є витрати на соціальне за­безпечення, і вживає заходів до його виконання.

    Кабінет Міністрів подає пропозиції Президенту України про створення, реорганізацію і ліквідацію мі­ністерства, призначення міністра праці та соціалвниї політики України, затверджує склад колегії мішитер-стваГзаслуховує звіти і дає оцінку його роботі.

    Одним з центральних органів державної виконавчої влади, що здійснює функції управління соціальним за­безпеченням у країні, є_Міндсте^щтвсцц)ащ та

    ної прдІ£Шіи--Хк^!аін^_^Мшпраці), яке підпорядковане ^Кашнету Міністрів. Задачі і функції Міністерства виз-

    54

    начені Положенням про Міністерство, затвердженим Президентом України ЗО серпня 2000 р. №1035/2000. На Міністерство покладено впровадження в життя єди-ної державної політики у сфері соціального забезпечен­ня і соціального захисту пенсіонерів, інвалідів, самотніх

    Непрацездатних  громадян,  тттп гтптррйутптт. ттіптримки я

    боку держави.

    Міністерство праці та соціальної політики України та понад 3,5 тисячі йогодіеНпн^льних підрозділів —

    унікальна державна структура, яка здійснює соціальний

     ЧТО/П""* .лттрпдгтти

     М

     її ЖИТТЯМ   СЬОГОДНІ  у

    соціальній сфері працює більш ніж 140 тис. чоловік.2

    У межах своїх повноважень „Міністерство ^організує

    виконання законодавства України, здійснює контроль

    за його виконанням, узагальнює практику застосуван-ня законодавства з питань, що входять у його компетен­цію, розробляє ттроттопиж^ії _■* ЙПГП удпгК.ОТТЯЛЙНТТЯ І ВНО­СИТЬ їх на розгляд Кабінету Міністрів України.

    Коло повноважень Міністерства досить широке. Од­нак більшість з них Міністерство виконує через свою систему обласних, ^районних (міських) управлінь соці-ального захисту населення, що входять до складу місце­вих державних адміністрацій за принципом подвійного_ підпорядкування.

    При виконанні своїх функцій Мінпраці взаємодіє з Пенсійним Фондом та іншими центральними органа­ми державної тшконяттпї влади, державними адмшіст-раціями й органами місцевого самоврядування;--------

    Управління соціальним забезпеченням здійснюєть­ся у вигляді виконавчо-розпорядницької діяльності органів соціального захисту населення. Міністерство в межах своїх повноважень .видає на основі й у виконанні діючого законодавства .накази, організує і контролює їхнє виконання, дає роз'яснення з питань пенсійного зайбз"-печення громадян.                                     *         '

    У "ЗМІСТ управління соціальним забезпеченням вхо­дять чисельні і різноманітні види діяльності:

    1 Урядовий кур'єр, 2000.— № 205.

    2 Соціальний захист: Інформаційний та науково-виробничий журнал, 2000.— №11.— С. 15.

    55

    — організація роботи органів соиіадьдого.захисту на-селення з призначення пенсій і допомог;

    —  здійснення контролю з напання індалітта-м. вете­ранам війни і праці, сім'ям загиблих військовослуж­бовців, сім'ям з дітьми і іншим громадянам встанов-лених пільг;

    — розгляд пропозицій, заяв і скарг громадян з питань, що входять у компетенцію Міністерства, і вживання за­ходів до усунення причин, що викликають скарги;

    —  здшщення у встановленому порядку міжнарод-ного співробітництва з питань пенсійного забезпечен­ня, соціального захисту пенсіонерів, інвалідів та інших соціально незахищених громадян.

    У системі державних органів, що здійснюють соці­альне забезпечення, важлива роль належить

    ^ію_срціального захисту населення обласної Державної адмІністщщійУіото функції безпосередньо не стосують-с)гтГризначення\пенсій. Однак у межах своїх повнова­жень, визначених Типовим положенням про Головне управління праці та соціального захисту населення обласної, Київської міської державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської державної адміністрації, затвердже­ним постановою Кабінету Міністрів України від 29 ве­ресня 2000 р.1, обласні управління здійснюють керів-ництво у сс^ер^соціального забезпечення населення на

    Характер діяльності обласних управлінь залежить від тих задач, що стоять перед ними. Основними задачами

    °^л_а3іоі1-0—УЛШ*ШННЯ є:

    —  розвиток соціального забезпечення з метою задо-

    вільнення соціально незахищених гро~мадяи*, керівниц­тво роботою районних і міських органів соціального за­хисту з призначення і виплати державних пенсій і до­помог відповідно до законодавства;

    —  гтвпррнття_^игтрмн яттррр,ної соціальної допомо­ги і підтримки малозабезпечених громадян" і сїБП?й з дітьми;

    1 Офіційний вісник України, 2000.— № 40.— Ст. 1698.

    —  сприяння працевлаштуванню_інвалідів. здійснен­ня їхнього профе^Ішіо^ю_на.вчання, матеріально-побуто­вого обслуговування;

    —  надання протезно-ортопедичної допомоги і забез-печення інвалідів засобами пересування; здійснення контролю за наданням пільг громадянам, що мають пра­во на їх одержання;

    зи установ соціального захисту населення, розвиток мережі будйнкГв-інтернатів (пансіонатів) для літніх і інвалідів;

    —- здійснення разом з органами місцевого самовря­дування, управліннями і відділами обласної державної адміністрації комплексних цільових програм з посилен-нд^соціального захисту інвалідів, ветеранів війни і праці, самотніх непрацездатних громадян, розвиток мережі територіальних центрів соціального обслуговування пен­сіонерів і інвалідів та надомних форм обслуговування;

    — забезпечення підвідомчих організацій кваліфіко­ваними кадрами, створення умов для їх закріпленїпг, найбільш широкого використання знань і досвіду пра­цівників.

    Обласне управління соцзахисту очолює начальник управління, призначений на цю посаду головою облас­ної державної адміністрації за узгодженням з Мін­праці. Він несе персональну відповідальність за вико­нання покладених на управління задач, а також за ро­боту підвідомчих установ і організацій.

    Управління є юридичною особою, має самостійний ба­ланс, рахунки в установах банків і утримується за ра­хунок коштів державного бюджету.

    Ппвноваження^у правління соціального захисту в районах і містах визначені «Типовим положенням

    про управління праці та соціального захисту населен­ня районної, районної у містах Києві та Севастополі дер­жавної адміністрації», затвердженим постановою Кабі­нету Міністрів України від 29 вересня 2000 р.1 У своїй основі вони багато в чому збігаються з повноваження-

    1 Офіційний вісник України, 2000.— № 40.— Ст. 1698.

    57

    56

    ми обласних управлінь соціального захисту населення, хоча масштаби різні. Але є такі повноваження, якими

     управління соціального

    захисту населення.

    Управління соціального захисту населення в сіль­ському районі входить до структури райдержадмініст-рації, а районне в місті обласного підпорядкування — до складу виконкому ради. Управління районної (місь­кої) ланки, будучи місцевим органом системи соціаль­ного захисту населення, ближче усіх, можна сказати, без­посередньо пов'язане з громадянами, що потребують соціального захисту і пенсійного забезпечення. Район­не (міське) управління функціонує за принципом под­війного підпорядкування — по вертикалі воно підпо­рядковується обласному управлінню соціального захис-

     населення, а по горизонталі — відповідному викон- кому ради обласної державної_адміністрації.

    Районне (міське) управління соціального захисту на­селення очолюється начальником, який призначається і звільняється головою районної державної адмініст­рації, а в міських районах і містах обласного підпоряд­кування — виконкомами ради за узгодженням з на­чальником Головного управління праці та соціально­го захисту населення обласної державної адміністрації.

    У компетенцію районних (міських) управлінь соці­ального захисту населення входять питання:

    —  розгляд заяв про призначення державних пенсій і допомог, їхнього перерахунку, видачі пенсійних по­свідчень, особистих книжок матерям, що одержують щомісячні допомоги;

    —  надання правової допомоги підприємствам, уста­новам і організаціям у підготовці документів для при­значення пенсій працівникам і членам їх сімей;

    —  сприяння громадянам в одержанні документів, необхідних для призначення пенсій і допомог;

    —  підготовка пропозицій місцевим радам про вста­новлення нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

    Управління соцзахисту разом з відповідними дер­жавними органами здійснює:

    58

    —  працевлаштування інвалідів, направляє їх на ме­дик о-сбвдальну~ёкспёртну комісію на огляд і встанов­лення групи інвалідності;

    —  оргавізу-е-матеріа-л-БН о -побутове обслуговування інвалідів, ветеранів війни і праці, веде облік пенсіонерів і інвалідів і видає тим, хто потребує лікування, путівки в санаторно-курортні установи, забезпечує інвалідів за­собами пересування у встановленому порядку;

    — веде nfinm orvifi, тщ» ттотррбутптк утримання в будин-ках-інтернатах (пансіонатах), контролює роботу бу-динків-інтернатів, розташованих на території району;

    —  забезпечує видачу адресної цільової грошової і натуральної допомоги малозабезпеченим громадянам, проводить інвентаризацію пенсійних (особистих) справ і особистих рахунків пенсіонерів, що одержують допо­могу у встановленому законодавством порядку;

    —  розглядає у встановлений термін звертання гро­мадян і здійснює інші види діяльності, віднесені до компетенції управління.

    Таким чином, питання, що розглядає районне (місь­ке) управління соціального захисту населення, дуже важливі. Саме в цій ланці управління йде найбільш інтенсивна оперативна робота з призначення пенсій. На нього покладається основна вага здійснення соціального забезпечення громадян, і компетентність цієї ланки по­винна бути досить високою. Саме районне (міське) управління виконує, власне кажучи, функції первинної ланки, що управляє соціальним забезпеченням, і безпо­середньо здійснює захист прав і законних інтересів пен­сіонерів.

    Районне (міське) управління соціального захисту на­селення приймає імперативні, владні рішення про при­значення пенсій і допомог, з якими не можуть не ра­хуватися інші державні органи, підприємства, устано­ви, організації і громадяни.

    Специфічні функції управління соціальним забезпе­ченням виконує Пенсійний-фонд України і його регіо-нальні органи в областях Граионах. Діяльність цих органів регламентується Положенням про Пенсійний

    59

    фонд України, затвердженим Кабінетом Міністрів Ук­раїни 1 червня ИИ^р.1

    Пенсійний фонд України, як і Міністерство праці та соціальної політики, є центральним органом держав­ної виконавчої влади. Він здійснює^управління пенсїи-ними~коштами в масштабах країни і фактично висту-пае гарантом стабільності державної системи пенсій­ного забезпечення. Фонд як самостійна фінансово-бан­ківська система діє в Україні з 1992 р. Він був створе­ний на базі Українського республіканського відділення колишнього Пенсійного фонду СРСР.

    Кошти Пенсійного фонду — це обов'язкові внески (збори) підприємств, організацій І громадян. Розмір (тарифи) страхових внесків установлюються законодав­ством.2

    На Пенсійний фонд покладається завдання^збору й акумуляції коштів на обо'язкове державне пенсійне страхування. З 1995 року бюджет Пенсійного фонду щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України і не входить до Державного бюджету України. На 2001 рік бюджет Пенсійного фонду України з прибутків складатиме 16,4 млрд гривень.3

    Усі кошти фонду призначені иа.Ф^ттяттрУтаяннр RM-TjWjr ня киттпяту пенсій і допомог. Правління фонду здійснює контроль за надходженням і цільовіщ^зико-ристанням страхових коштів, видає з цього питання по-ложення, інструкції, роз'яснення, методичні рекомен-~дації для платників обов'язкових внесків; забезпечує діяльність обласних управлінь і районних відділень Пенсійного' фонду, проводить ревізії і перевірки їх ро­боти; бере участь у розробці проектів нормативних актів з питань пенсійного страхування; * "формує ськість про свою діяльність.

    1 Див.: ЗП України, 1994.— № 9.— Ст. 229; 1998.— № 3.— Ст. 69.

    3 Закон України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» від 26 червня 1997 р. №400/97-ВР (зі змінами та доповненнями) // Відомості Верховної Ради України, 1997.— № 37.— Ст. 237.

    3 Урядовий кур'єр, 2000.— № 196.

    60

    Пенсійний фонд і його органи на місцях — обласні управління і районні відділення наділені правом кон­троля і стягнення в безперечному порядку не внесених у фонд страхових внесків разом з няряхпияното__гтттртог а"також можуть застосувати інші фінансові санкції (штрафи) на посадових осіб відповідно до чинного зако­нодавства1^

    У майбутньому передбачається рередати функції управління соціальним забезпеченням Пенсійному Фон­ду України2. Такий експеримент зараз проводиться у ^Львівській та в десяти інших областях України3- Як відзначається в постанові Кабінету Міністрів України «Про хід пенсійної реформи в Україні з урахуванням результатів проведення експерименту з призначення пенсій органами Пенсійного фонду України у Львівській області» від 15 жовтня 1999 p., експеримент підтвердив ефективність об'єднання в одному органі функцій при­значення і виплати пенсій з умовою впровадження пер-

    ^обов'язкового державного пенсійного страхування4.

    Отже, управління соціальним забезпеченням~являє собою дуже важливу частину загальної системи держав­ного управління. Йому властиві ті ж принципи, що характерні для управління взагалі, хоча тут є свої особ­ливості. Воно повинно бути засновано насамперед на принципі законності, що має сьогодні велике значен­ня, тому що йде процес формування правової держави, стверджується принцип верховенства права.

    Принцип законності в здійсненні управління соці­альним забезпеченням означає виконання усіх право­вих розпоряджень. Невиконання їх, обхід закону з по­силанням на місцеві умови чи неправильне тлумачен-

    1 Відомості Верховної Ради України, 1999.— № 31.— Ст. 249.

    2 Див.: Основні напрями реформування пенсійного забезпечення в Україні, затверджені Указом Президента України від 13.04.98 р. // Офіційний вісник України, 1998.— № 15.— Ст. 569.

    8 Див.: Відомості Верховної Ради України, 1999.— № 5-6.— Ст. 41; 2000,— № 45,— Ст. 388.

    * Див.: Урядовий кур'єр, 1999.— № 225.

    61

    ня його — неприпустимі. Крім того, принцип закон­ності зобов'язує точне виконання встановленої проце­дури прийняття управлінських рішень, інакше вони мо­жуть бути визнані незаконними.

    У той же час було б неправильно зводити вимоги до­тримання законності лише до прийняття управлін­ських рішень. Встановлення режиму законності зале­жить не тільки від своєчасного прийняття управлінсь­ких рішень, але насамперед від того, як самі працівни­ки органів соціального захисту практично реалізують ці рішення. Реалізація норм права і прийнятих на їх основі управлінських рішень залежить від ряду орган­ізаційних факторів. До них належать:

    — інформованість працівників про чинне законодав­ство у сфері соціального забезпечення;

    —  визначення кола безпосередніх виконавців;

    — розробка порядку реалізації нормативно-правових актів;

    —  навчання виконавців прийомам і методам роботи;

    —  забезпечення взаємодії між органами соціально­го захисту населення й інших органів державної ви­конавчої влади;

    —  виготовлення форм обліку і звітності й іншої бухгалтерської документації;

    —  налагодження систематичного контролю за ходом виконання нормативно-правових актів;

    —  встановлення відповідальності за порушення за­конодавства.

    62

    «все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 19      Главы:  1.  2.  3.  4.  5.  6.  7.  8.  9.  10.  11. > 





    polkaknig@narod.ru ICQ 474-849-132 © 2005-2018 Материалы этого сайта могут быть использованы только со ссылкой на данный сайт.