Главная

Разделы


Теория государства и права
Аграрное право
Государственное право зарубежных стран
Семейное право
Судебные и правоохранительные органы
Криминальное право
История государства и права России
Административное право
Гражданское право
Конституционное право России
История государства и права зарубежных стран
История государства и права Украины
Банковское право
Правовое регулирование деятельности органов ГНС
Юридическая психология
Финансовое право
Юридическая деонтология
Трудовое право
Предпринимательское право
Конституционное право Украины
Разное
История учений о государстве и праве
Уголовное право
Транспортное право
Авторское право
Жилищное право
Международное право
Международное право
Наследственное право
Налоговое право
Экологическое право
Медицинское право
Информационное право
Судебное право
Страховое право
Торговое право
Хозяйственное право
Муниципальное право
Договорное право
Частное право

  • Вопросы
  • Советы
  • Заметки
  • Статьи

  • «все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 19      Главы: <   9.  10.  11.  12.  13.  14.  15.  16.  17.  18.  19.

    Глава XII ДОПОМОГИ Й ІНШІ СОЦІАЛЬНІ ПОСЛУГИ ПРАЦІВНИКАМ ЗА РАХУНОК ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

    §1. Допомога по тимчасовій непрацездатності

    Допомога по тимчасовій непрацездатності — най­більш розповсюджений вид забезпечення по державно­му соціальному страхуванню. Вона надається працюю­чим громадянам за рахунок коштів Фонду соціально­го страхування України.

    Соціальне страхування — одна із форм, використо­вуваних державою для забезпечення працівників у ви­падку втрати працездатності. Сам факт існування со­ціального страхування є гарантією матеріальної забез­печеності застрахованих громадян. Побудоване на принципі солідарності поколінь, перерозподілу коштів від працездатних — непрацездатним, соціальне страху­вання нерозривно пов'язано з трудовою діяльністю гро­мадян у господарському комплексі України.

    Основні ідеї і перспективи розвитку соціального страхування як форми соціального забезпечення пра­цюючих громадян сформульовані в Концепції соціаль­ного забезпечення населення України1 і закріплені у правовому порядку в «Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страху­вання» від 14 січня 1998 р.2

    1  Відомості Верховної Ради України, 1994.— № 46.— Ст. 31.

    2 Відомості Верховної Ради України, 1998.— № 23.— Ст. 121.

    278

    У цих актах соціальне страхування розглядається як система прав, обов'язків і гарантій, що передбачає на­дання соціальної допомоги, яка включає матеріальне за­безпечення працюючих громадян у випадку хвороби, повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості й в інших випадках, передбачених законодавством, із соці­альних фондів, сформованих шляхом сплати страхових внесків роботодавцями і робітниками.

    Основними компонентами соціального страхування є такі правові категорії, як страховий стаж, страхо­вий ризик і страховий випадок.

    Страховий стаж — це період (термін), протягом якого особа підлягала обов'язковому соціальному страхуван­ню і сплачувала страхові внески. Розміри сплати стра­хових внесків роботодавцями і застрахованими праців­никами визначаються законодавством. Страховий стаж у перспективі прийде на зміну трудовому стажу. Він буде основним критерієм оцінки трудової діяльності людини. Пенсії й інші виплати будуть провадитися в залежності від тривалості страхового стажу і розміру внесків у страховий фонд.

    Страховий ризик і страховий випадок — обов'язкові елементи структури соціального страхування. Стра­ховий ризик — обставини, внаслідок яких громадяни чи члени їхніх сімей можуть втратити тимчасово чи назав­жди кошти до існування і потребують матеріальної підтримки чи послуг по соціальному страхуванню. Стра­ховий випадок є юридичним фактом, що служить підста­вою виникнення правовідносин на одержання матеріаль­ного забезпечення зі страхових соціальних фондів.

    До страхових випадків по соціальному страхуванню належать:

    тимчасова непрацездатність;

    вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

    інвалідність;

    досягнення пенсійного віку; смерть годувальника; безробіття;

    нещасний випадок на виробництві, професійне захво­рювання й інші обставини, установлені законодавством.

    2 79

    Важливим елементом структури соціального стра­хування є управління. Управління соціальним страху­ванням здійснюється на паритетній основі державни­ми органами, роботодавцями та профспілками. Участь держави в управлінні соціальним страхуванням вира­жається в правовому забезпеченні, розробці норматив­них актів, установленні тарифів страхових внесків і ви­рішенні інших питань.

    Профспілки беруть участь в управлінні соціальним страхуванням через свою систему профспілкових організацій. При здійсненні функцій управління соці­альним страхуванням профспілки спираються на чин­не законодавство і взаємодіють з місцевими державними адміністраціями, регіональними відділеннями Фонду соціального страхування.

    Управління соціальним страхуванням здійснюється у вигляді виконавчо-розпорядницької діяльності регіо­нальних відділень виконавчих дирекцій Фонду соціаль­ного страхування і профспілкових органів. До змісту управління соціальним страхуванням входять різно­манітні види діяльності: планування, нормування й облік коштів соціального страхування; забезпечення максимальної повноти реалізації прав і обов'язків пра­цівників підприємств; призначення допомог і надання інших соціальних послуг; розгляд спірних питань по соціальному страхуванню І т.д.

    Однак у кожного державного і профспілкового органів (центрального, галузевого, обласного, міського чи районного масштабу) свій обсяг компетенції, що зале­жить від рівня цього органа, регіональних і галузевих меж діяльності. Характер і обсяг компетенції різних органів управління визначається законодавством. Роз­ширення чи звуження компетенції може відбутися тільки на основі відповідних законів. Наприклад, сьо­годні можна сказати, що профспілки мають свою пра­вову основу діяльності. 15 вересня 1999 року був прий­нятий Закон України «Про професійні союзи, їх права та гарантії діяльності»,1 ст. 24 якого встановлює, що

    1 Відомості Верховної Ради України, 1999.— .№ 45,— Ст. 397.

    280

    профспілки, їх об'єднання управляють державним соці­альним страхуванням як представники застрахованих працівників на принципах соціального партнерства.

    Але, повертаючись до сутності допомоги по тимча­совій непрацездатності, необхідно відзначити, що під до­помогою у даному випадку потрібно розуміти допомо­гу, компенсацію заробітку працівнику, що втратив йо­го внаслідок хвороби, трудового каліцтва, професійного захворювання, по вагітності і пологах і в інших випад­ках, передбачених законодавством.

    Право й умови надання допомоги по тимчасовій не­працездатності регулюються Положенням про поря­док забезпечення допомогами по державному соціаль­ному страхуванню, постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 27 квітня 1998 року №571/ іншими норма­тивними актами.

    Право на допомогу є рівним для всіх працівників, не­залежно від виду і тривалості роботи, форми власності підприємства, а також місця проживання й інших об­ставин. Допомога по тимчасовій непрацездатності ви­дається працівнику замість втраченого заробітку за ста­ном здоров'я, тобто одержання допомоги виключає мож­ливість одержання заробітної плати. Якщо працівник у період хвороби працював і його праця оплачувалась, то допомога не видається.

    Однак право на забезпечення допомогою — це не обов'язок дати допомогу, воно виникає при настанні пев­них обставин, передбачених законодавством, і не зале­жить, як правило, від розсуду власника підприємства чи уповноваженого ним органа і профспілкового коміте­ту, що надають допомогу.

    Основні умови і механізм забезпечення допомогою визначаються законодавством. Призначення допомоги залежить від ряду умов: трудових відносин, тимчасової втрати працездатності в період роботи з наймання (кон­тракту) у суб'єкта господарської діяльності, незалеж­но від форм власності і розміру втрати заробітку. При­чому реалізувати це право можливо лише при сукуп-

    Див.: ЗП України, 1998.— N° 8.— Ст. 334.

    281

    ності всіх разом узятих обставин. Кожна окрема обста­вина сама по собі не породжує виникнення правовідно­син з приводу забезпечення допомогою.

    Працівник має право на допомогу, якщо непраце­здатність наступила в період роботи у власника підпри­ємства. Він може користуватися нею з першого дня своєї роботи. Тривалість роботи до настання тимчасової непра­цездатності, в основному, значення не має. Однак на розмір допомоги вона впливає: розмір допомоги постав­лений у пряму залежність від загального стажу роботи.

    Нагадаємо, що під загальним стажем роботи розу­міється сумарна тривалість оплачуваної трудової діяльності працівника, а також прирівняної до неї діяльності, з якими право зв'язує настання певних юридичних наслідків. Форми і види трудової діяльності, а також належність роботодавця до якої-небудь форми власності значення не мають.

    У загальний трудовий стаж враховується час роботи на умовах трудового договору (контракту) незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої приналеж­ності, характеру і тривалості роботи і перерв, під час яких працівник підлягав обов'язковому державному соціаль­ному страхуванню.

    У загальний стаж роботи включається служба в армії, органах внутрішніх справ і інших військових форму­вань, створених відповідно до Конституції України; пе­ріоди соціальних відпусток по догляду за дитиною до досягнення нею 3-літнього віку і відпустка без збере­ження заробітної плати по догляду за дитиною, три­валість якої визначається медичним висновком, але не більше ніж до досягнення дитиною 6-літнього віку; час догляду одного з батьків за потерпілою дитиною внас­лідок Чорнобильської катастрофи до досягнення нею віку 12 років; період перепідготовки і навчання новим професіям, участі в оплачуваних суспільних роботах у період одержання допомоги (у тому числі і матеріаль­ної) по безробіттю відповідно до Закону України *Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»; час навчання на курсах і в шко­лах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації і

    282

    перекваліфікації, якщо направленню на курси чи в школу безпосередньо передувала робота чи служба в армії, і інші періоди, встановлені в Правилах обчислення загального трудового стажу для призначення працівни­кам допомоги по тимчасовій непрацездатності, за­тверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 1998 р. № 1658.г

    У загальний стаж роботи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності не включаються: час участі працівника в страйку, що визнаний судом неза­конним; час навчання у вищих установах освіти (у то­му числі на підготовчих відділеннях), в аспірантурі, док­торантурі і клінічній ординатурі з денною (очною) фор­мою навчання; час роботи засуджених у колонії-посе-ленні і відбуванні виправних робіт без позбавлення волі за місцем роботи, якщо інше не передбачене Законом.

    Тривалість загального трудового стажу установлюєть­ся власником підприємства чи уповноваженим ним ор­ганом відповідно до запису в трудовій книжці. У випад­ку її відсутності чи коли в трудовій книжці немає відпо­відного запису, для підтвердження загального трудово­го стажу можуть бути представлені: довідки, військовий квиток, виписки з наказів, особові рахунки і відомості про видачу заробітної плати, інші документи, що містять дані про місце і час роботи, служби, навчання.

    Тривалість загального стажу роботи відіграє важли­ву роль при визначенні розміру допомоги до тимчасовій непрацездатності. Чим більше стаж, тим вище розмір допомоги. Наприклад, 100 відсотків середньої заробіт­ної плати (прибутна), обчисленої відповідно до законо­давства, надається працівникам, що мають загальний стаж роботи 8 і більше років. Працівники, що мають за­гальний трудовий стаж від 5 до 8 років, одержують до­помогу у розмірі 80 відсотків, а до 5 років — 60 відсотків середньої зарплати.2

    1 Див.: Офіційний вісник України, 1998.— № 42.— Ст. 1556.

    2 Див.: Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. Ms 571-98 «Про обчислення розміру допомоги по тим­часовій непрацездатності» //Офіційний вісник України, 1998.— № 17.— Ст. 629.

    283

    Посилення зв'язку забезпечення допомогою із три­валістю трудової діяльності працівника, на наш погляд, є одним з важливих моментів реалізації принципу соці­альної справедливості. Відсутність такого зв'язку між розміром допомоги і трудовим внеском працівника свідчила б про прояв зрівняльного підходу до матері­ального забезпечення працівників, що втратили праце­здатність.

    Допомога видається з першого дня втрати працездат­ності до її відновлення чи до встановлення медико-со-ціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності. Однак у всіх випадках тимчасової непрацездатності допомога видається не довше 4 міс. підряд і не більше 5 міс. у календарному році. При непрацездатності, ви­кликаній захворюванням туберкульозом, допомога ви­плачується до одужання чи до перегляду групи інва­лідності внаслідок захворювання туберкульозом, але не довше 10 місяців підряд і не більше 12 місяців у ціло­му протягом двох календарних років.

    При цьому треба підкреслити, що у всіх випадках ви­плати допомоги по тимчасовій непрацездатності прий­мається до уваги тільки та кількість пропущених днів через хворобу, що працівник за умовами виробництва повинен був би працювати на підприємстві.

    Приклад. Працівник занедужав 20 лютого, хвороба продовжувалася до 10 березня. З 1 березня він повин­ний був приступити до ррботи в цеху. Допомогу буде видано за період з 1 по 10 березня, тобто з того дня, з якого він повинен був приступити до роботи.

    Допомога працівнику не видається за той період, ко­ли він за умовами виробництва не залучався до робо­ти. Вона не видається також у період відпустки без збе­реження заробітку. Тим часом ще зустрічаються ви­падки виплати допомоги по лікарняних листах під час перебування працівника у відпустці без збереження за­робітної плати.

    Якщо непрацездатність наступила в період оплачу­ваної відпустки, то допомога видається за всі дні хво­роби під час відпустки, засвідчені лікарняним листом-

    284

    Відпустка в такому випадку продовжується власником підприємства на число днів хвороби.

    Приклад. Працівнику надана оплачувана відпустка з 10 листопада на 15 календарних днів. 20 листопада він занедужав і знаходився на лікуванні 6 днів. Ці дні будуть йому оплачені за лікарняним листом у випад­ку продовження відпустки. Але оплачені будуть тільки робочі дні. Вихідні і святкові дні не оплачуються. Во­ни повинні бути відзначені в лікарняному листі.

    Законодавством визначене коло страхових випадків, коли працівник забезпечується допомогою по тимчасовій непрацездатності: загальне захворювання; побутова трав­ма; трудове каліцтво і професійне захворювання; ва­гітність і пологи; народження дитини; санаторно-курорт­не лікування; протезування з розміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства; карантин; догляд за захворілим членом сім'ї, за дитиною у віці до 14 років чи дитиною-інвалідом у віці до 16 років; на поховання.

    Кожен страховий випадок, як підстава для забезпечен­ня допомогою, має свої особливості й умови. Наприклад, допомога при побутовій травмі видається із шостого дня непрацездатності. Якщо причиною травми явилося сти­хійне лихо (землетрус, повінь, пожежа і т.п.), то допомо­га видається за весь період непрацездатності. При на­станні страхового випадку, що спричинив тимчасову втрату працездатності від трудового каліцтва чи профе­сійного захворювання, допомога видається в розмірі 100 відсотків заробітку, незалежно від стажу роботи.1

    При санаторно-курортному лікуванні допомога ви­дається в тому випадку, коли наданої відпустки недос­татньо для лікування і проїзду в санаторій і назад. За­гальне число днів, за які може бути видано допомогу, залежить від терміну путівки і тривалості відпустки.

    1 Див,: Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездат­ності» від 23 вересня 1999 року //Відомості Верховної Ради Ук­раїни, 1999.— ЛГн 46-47.— Ст. 403.

    285

    Чинне законодавство передбачає видачу допомоги та­кож при необхідності догляду за захворілим членом сім'ї. Однак хвороба може мати різний характер: від легкого нездужання до серйозного, небезпечного для життя, захворювання. Тому звільнення працездатного працівника від роботи з виплатою йому допомоги у ви­падку хвороби члена сім'ї провадиться не при всяко­му захворюванні.

    Відповідно до Положення про допомоги працівник звільняється від трудових обов'язків для догляду за за­хворілим членом сім'ї при наявності одночасно наступ­них умов: відсутність можливості догляду за хворим загрожує небезпекою для життя і здоров'я захворілого; у сім'ї немає інших членів сім'ї, що можуть доглядати за хворим; хворого не можна помістити в лікарню.

    Допомога по догляду за захворілим членом сім'ї ви­дається за лікарняним листом. Термін видачі допомо­ги визначається лікарняним листом.

    Особливі правила виплати допомоги встановлені для студентів, що закінчили вищі навчальні заклади осві­ти чи професійно-технічні училища, аспірантуру і на­правлені на роботу. У випадку настання тимчасової не­працездатності в цих осіб до початку роботи допомога видається починаючи з дня, призначеного для явки на роботу.

    При настанні тимчасової непрацездатності під час прямування до місця роботи допомога видається, якщо за цей час працівник мав право на заробітну плату, чи добові, чи оплату витрат по переїзду.

    Допомога по тимчасовій непрацездатності також видається в зв'язку з протезуванням, утриманням пра­цівника в стаціонарі протезно-ортопедичного підприєм­ства. Лікарняний лист у цьому випадку видається за всі дні перебування в стаціонарі названого підприєм­ства, але в кожному окремому випадку не більш ніж за ЗО календарних днів.

    При карантині, тобто при відстороненні працівника від виконання звичайних трудових функцій, допомога видається, якщо працівник був відсторонений від роботи органами санітарно-протиепідемічної служби внаслідок

    286

    заразного захворювання і небезпечного для осіб, що його оточують.

    Допомога при карантині видається за тими ж пра­вилами, як і при тимчасовій утраті працездатності внас­лідок загального захворювання. Однак період виплати допомоги при карантині обумовлений не фактом тим­часової непрацездатності працівника, а терміном ізо­ляції, необхідним для усунення небезпеки захворюван­ня працівника чи можливого поширення ним інфекції серед осіб, що його оточують.

    Лікарняні листи (листки непрацездатності) при ка­рантині видаються лікарями-епідеміологами, а при їх відсутності— санітарними лікарями чи лікуючими лі­карями.

    Відсторонення від роботи при карантині відрізняєть­ся від відсторонення від роботи у випадку заразного за­хворювання працівників підприємств по обробці, збере­женню чи продажу харчових продуктів. У даному випад­ку сам працівник є бацилоносієм заразного захворюван­ня тих видів, що встановлені спеціальними правилами.

    Слід зазначити також, що якщо карантин установ­люється незалежно від місця роботи, то зазначене відсторонення застосовується лише при роботі у певних виробництвах (наприклад, у торгових підприємствах, їдальнях, кафе, ресторанах) за умови безпосереднього зіткнення працівника з харчовими продуктами і напоя­ми у відкритому виді. Допомога видається за тими ж правилами, як і при загальному захворюванні.

    Порядок призначення допомог при народженні дити­ни, на поховання, як уже помітив читач, докладно роз­глянутий автором у попередній главі підручника. Різ­ниця лише в тім, що в даному випадку зазначені допо­моги призначаються і виплачуються за місцем роботи за рахунок коштів Фонду соціального страхування.

    Таким чином, підставою для забезпечення допомо­ги є втрата трудової функції працівником. Факт утра­ти працездатності має вирішальне значення для при­значення допомоги. Законодавством установлено два види втрати працездатності, що мають юридичне зна­чення: стійка і короткочасна втрата працездатності.

    287

    Стійке чи тривале порушення трудової функції праців­ника є підставою для установлення відповідної групи інвалідності. Характер хвороби і групу інвалідності визначає МСЕК.

    Короткочасна втрата працездатності визначається лікарями лікарень, поліклінік, здоровпунктів за місцем проживання чи трудової діяльності працівника.

    Законодавство не розкриває поняття того чи іншого виду втрати працездатності. Однак у юридичній літе­ратурі існують спроби дати визначення поняття тим­часової непрацездатності. Під нею розуміється немож­ливість працівника за станом здоров'я виконувати яку-небудь роботу чи взагалі роботу зі спеціальності протягом невеликого проміжку часу.'

    Поняття тимчасової непрацездатності включає втрату здатності до виконання трудових функцій як фактич­ну (хвороба, трудове каліцтво, професійне захворюван­ня), так і передбачувану (догляд за хворим членом сім'ї, санаторно-курортне лікування і т.п.).

    Особи, що занедужали під час роботи і втратили пра­цездатність, повинні бути звільнені від неї лікувальною установою відповідно до встановлених правил Міністер­ством охорони здоров'я України. Однак кожен випа­док звільнення від роботи в зв'язку зі станом здоров'я повинен бути засвідчений лікарняним листом.

    Лікарняний листок, як документ суворої звітності, виконує три основні функції:

    1.  статистична звітність;

    2.  дає право на звільнення (чи неявку) на роботу;

    3.  служить підставою для одержання грошової до­помоги в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, тобто є документом фінансового характеру.

    Правила видачі лікарняних листів регламентують­ся відомчими інструкціями Міністерства охорони здо­ров'я України. Лікарняний лист є єдиним документом, на підставі якого виплачується допомога по тимчасовій непрацездатності. Він видається в день установлення непрацездатності, крім випадків лікування в стаціо-

    1 Трудовое право. Энциклопедии, справочник.— М.: Сов. эн­циклопедия, 1979.— С. 68.

    288

    нарній лікувальній установі. При втраті лікарняного листа допомога може бути видана по дублікату, що ви­писується за місцем лікування працівника.

    Довідки, які видані лікувальними установами, що засвідчують факт непрацездатності, не можуть служи­ти підставою для виплати допомоги.

    Законодавством установлені певні правила оформ­лення лікарняних листів, яких потрібно дотримуватись. Вийшовши на роботу після хвороби, працівник повинен пред'явити лікарняний лист керівнику структурного підрозділу, що на звороті його вносить необхідні відо­мості про число пропущених робочих днів, що підля­гають оплаті, і зі своїм підписом передає лікарняний лист у відділ кадрів для внесення в нього відомостей про трудовий стаж працівника. Після цього лікарняні листи під розписку rib опису передаються в проф­спілковий комітет (комісію із соціального страхуван­ня) для визначення розміру допомоги.

    Профспілковий комітет (комісія із соціального стра­хування) визначає право на допомогу, установлює його розмір і число робочих днів, що підлягають оплаті, і пе­редає лікарняні листи під розписку на протоколі при­значення допомог бухгалтерії власника підприємства для обчислення суми допомоги. Лікарняні листи зберігають­ся в бухгалтерії нарівні з грошовими документами.

    Втрата трудової функції, зафіксована лікарняним листом, може відбутися не тільки внаслідок захворю­вання, але й у результаті трудового каліцтва. Під тру­довим каліцтвом звичайно розуміється ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку, що відбувся на виробництві. Для нещасного випадку характерно рап­тове погіршення здоров'я під впливом різних факторів: механічних (рана, контузії, переломи), хімічних (отрує­ння), термічних (опік, обмороження) і т.п.

    Виробничий травматизм — одна з основних причин втрати працездатності. Травми, каліцтва, нещасні випад­ки на виробництві приводять до повної чи часткової втрати здоров'я людей. Причому число травмованих не знижується. Держава несе великі матеріальні збитки від виробничого травматизму. Мільйони коштів ви-

    289

    трачаються на виплату допомог за лікарняними лис­тами і відшкодування шкоди працівникам, що одер­жали травму.

    Причин виробничого травматизму багато, але насам­перед це порушення правил техніки безпеки на робо­чих місцях, значна зношеність устаткування, низька трудова і виробнича дисципліна, погроза безробіття, ко­ли працівник погоджується на виконання робіт, де не завжди забезпечені безпечні умови праці.

    Багато власників підприємств невиправдано заощад­жують кошти на охорону праці, не дотримуються угод по охороні праці між роботодавцем і профспілковим комітетом, перекладають рішення питань охорони праці на некомпетентних осіб. Хоча за створення здорових і безпечних умов праці несе відповідальність власник підприємства, саме керівник підприємства повинен здійснювати контроль за станом охорони праці і тех­ніки безпеки, вимагати від підлеглих йому працівників дотримання правил техніки безпеки.

    На цю сторону справи звернена увага в змінах до По­ложення про розслідування й облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Постановою Кабінету Міністрів від 17.06.98 р. № 923, що введені в дію з 1 липня 1998 р^Дія цього Положення поши­рюється на підприємства усіх форм власності і грома­дян, що займаються підприємницькою діяльністю.

    У Положенні визначені загальні принципові причи­ни, при наявності яких можна вважати, що нещасний випадок відбувся на виробництві. Якщо в момент не­щасного випадку потерпілий був зв'язаний з виробни­чою діяльністю підприємства і перебування його на місці події пояснювалося виконанням трудових обо­в'язків, то вважається, що такий нещасний випадок відбувся на виробництві.

    Відповідно до Положення всі нещасні випадки на виробництві підлягають обліку і розслідуванню. Однією

    України, 1998.— № 10.— Ст. 437.

    290

    із цілей розслідування нещасних випадків є забезпечен­ня допомогою по тимчасовій непрацездатності, а також відшкодування збитку, заподіяного працівнику в зв'яз­ку з ушкодженням здоров'я. Однак на практиці не­рідко виникають труднощі при розслідуванні й обліку нещасних випадків, що відбуваються на території підприємства, в дорозі на роботу чи з роботи. Під сло­вами «в дорозі на роботу чи з роботи» мається на увазі пересування до місця робота чи з роботи пішки, а також па будь-якому виді транспорту. Юридичне значення в даному випадку має лише сам факт пере­бування в дорозі на роботу чи з роботи, але не напря­мок обраного шляху. При цьому зазначений шлях ру­ху на роботу і з роботи повинен бути безупинним.

    Дотримання встановлених правил обліку і розсліду­вання нещасних випадків має важливе юридичне зна­чення при вирішенні питання про призначення допо­моги по тимчасовій непрацездатності. Установлення факту втрати працездатності є підставою для забезпе­чення допомогою по тимчасовій непрацездатності. Рішення про це може прийняти комісія з соціального страхування чи профспілковий комітет підприємства. Профспілковий комітет (комісія із соціального стра­хування) повинен розглядати на своїх засіданнях, як пра­вило, у присутності зацікавленої особи питання призна­чення допомоги при травмах і професійних захворюван­нях. Рішення комісії про призначення допомоги вино­ситься при наявності належно оформленого лікарняно­го листа й акта про нещасний випадок. Рішення оформ­ляють протоколом. Номер і дату його вносять у відповід­ний розділ лікарняного листа і завіряють підписом го­лови комісії.

    Допомогу по тимчасовій непрацездатності може бу­ти призначено лише в тому розмірі, що зазначений у нормативному акті, що залежить від причини непраце­здатності, тривалості загального виробничого стажу і деяких інших обставин. Так, при настанні тимчасової непрацездатності внаслідок виробничої травми чи про­фесійного захворювання допомога призначається в розмірі 100 відсотків середнього заробітку, незалежно від

    291

    стажу роботи. Такий же розмір допомоги призначаєть­ся працівникам, що мають на своєму утриманні трьох і більше дітей у віці до 16 років (учнів — до 18 років); працівникам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, що по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; од­ному з батьків чи особі, що заміняє його, зайнятому до­глядом за хворою дитиною до 14 років, що постражда­ла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам і інвалі­дам Великої Вітчизняної війни і прирівняним до них (воїнам-афганцям, а також особам, що брали участь у бойових діях в інших країнах); дружинам військовос­лужбовців, призваних на термінову службу.

    Умови, від яких залежить розмір допомоги, врахову­ються до дня настання тимчасової непрацездатності. То­му розмір допомоги не може змінюватися, наприклад, у зв'язку зі змінами в загальному трудовому стажі в період хвороби.

    Приклад. Працівник занедужав пневмонією. Його загальний трудовий стаж складає 7 років, 11 місяців і 15 днів. Хвороба продовжувалася ЗО днів, тобто вже че­рез 15 днів хвороби загальний трудовий стаж складав 8 років. Однак допомога буде призначена і виплачена в розмірі 80% середнього заробітку.

    При певних обставинах працівник може бути позбав­лений на час чи на весь період хвороби допомоги по тимчасовій непрацездатності (при здійсненні прогулу без поважних причин, порушені лікувального режиму або неявки в призначений термін на лікарський огляд чи на огляд у медико-соціальну експертну комісію (МСЕК). У цих випадках працівник позбавляється до­помоги з того дня, коли було допущене порушення, і на термін, встановлений комісією із соціального страхуван­ня чи профспілковим комітетом підприємства. Однак на практиці це правило застосовується досить рідко.

    Працівник позбавляється допомоги на весь період хвороби в наступних випадках:

    а) якщо він навмисне заподіяв шкоду своєму здо­ров'ю з метою відхилення від роботи чи симулював хворобу;

    292

    б)  якщо працівник занедужав чи одержав травму внаслідок сп'яніння чи дій, зв'язаних зі сп'янінням, а також у результаті зловживання алкоголем;

    в)  якщо працівник одержав травму при здійсненні ним злочину;

    г)  за час примусового лікування по визначенню су­ду (у лікувально-трудовому профілакторії і т.п.);

    д)  за час перебування під арештом і за час судово-медичної експертизи.

    Позбавити допомоги може своїм рішенням проф­спілковий комітет підприємства. Якщо на підприєм­стві немає профспілкової організації, таке рішення мо­же прийняти уповноважений по контролю за витратою коштів Фонду соціального страхування, що признача­ється наказом керівника підприємства. Це характер­но для підприємств і організацій з числом працюючих до 15 чоловік. Якщо на підприємстві є профгрупа, то рішення про призначення чи позбавлення допомоги приймає профорганізатор.

    У великих профспілкових організаціях створюють­ся комісії із соціального страхування, яким надане пра­во на засіданні комісії приймати рішення про призна­чення і позбавлення допомог.

    Одним з важливих аспектів призначення допомоги є дотримання правил обчислення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності. Під обчисленням роз­міру допомоги розуміється визначення в грошовому вираженні суми допомоги, обчисленої у відсотках до фактичного заробітку працівника за роботу у влас­ника підприємства.

    Положенням про допомоги встановлено, що заробі­ток для обчислення допомоги береться за два останніх календарних місяці перед настанням тимчасової непра­цездатності. У загальну суму заробітку включаються усі види оплати праці, що мають постійний характер і є ти­повими, нормальними для даного працівника. Оплата, що підлягає обліку при обчисленні допомоги, включаєть­ся в заробіток за часом, за який вона нарахована, а не за часом її фактичного одержання.

    Приклад. Працівнику нарахована зарплата в грудні 2000 p., а він її одержав у січні 2001 р. Розмір допомо­ги через хворобу в січні 2001 р. потрібно буде обчис­лювати за попередні два календарних місяпі в 2000 р.

    Фактичний заробіток для обчислення допомоги у всіх випадках, крім трудового каліцтва і професійного захворювання, враховується в сумі, що не перевищує подвійного посадового (місячного) окладу чи подвійної тарифної ставки.

    Розмір допомоги визначається в процентному відно­шенні до заробітку. Але щоб визначити загальну суму допомоги, потрібно знати середньоденний заробіток і розмір денної допомоги в грошовому вираженні. Цей розрахунок робить бухгалтерія підприємства. Але ба­зовий рівень, норму допомоги встановлює комісія з соці­ального страхування, виходячи з норм законодавства і наявності загального стажу роботи.

    Середньоденний заробіток і середньоденна допомо­га, обчислені у встановленому порядку, а також число днів, що підлягають оплаті, і загальна сума допомоги вносяться бухгалтерією підприємства у відповідний розділ лікарняного листа.

    Обчислена у встановленому порядку допомога ви­плачується бухгалтерією з каси підприємства за раху­нок коштів фонду соціального страхування. Виплата по­винна провадитися в терміни, установлені для виплати заробітної плати. Якщо лікарняний лист не був пред­'явлений вчасно, його можуть прийняти й оплатити до закінчення 6 місяців. При звертанні за допомогою після закінчення цього терміну вона може бути видана лише у виняткових випадках при наявності поважних причин пропуску терміну звертання за допомогою.

    Допомога по тимчасовій непрацездатності за мину­лий час може бути видана працівнику не більш ніж за 12 місяців до дня звертання за допомогою. Якщо пра­цівник внаслідок хвороби чи з інших причин не в змозі сам одержати допомогу, він може видати доручення на її одержання іншій особі або написати заяву про пере­рахування допомоги на свій рахунок у відділення ощад-

    ного банку чи про пересилання її поштою за місцем проживання.

    Про утримання з допомоги. Якщо допомога випла­чена працівнику в більшому розмірі, зайво видана су­ма може бути утримана на підставі рішення комісії із соціального страхування. Утримання допускається в то­му випадку, якщо переплата мала місце в результаті рахункової (арифметичної) помилки чи в зв'язку зі зло­вживанням з боку одержувача (підробки, підчищення в документах і т.п.).

    Рішення комісії із соціального страхування про ут­римання з одержувача допомоги зайво виплачених йо му сум внаслідок рахункової помилки може бути ви несено не пізніше 3 міс. із дня призначення допомо­ги, а при переплаті в результаті зловживань — без об­межень яким-небудь терміном. Якщо працівник уже не працює на даному підприємстві, то зайво виплачені суми допомоги стягуються в судовому порядку.

    Утримання з допомоги чи з заробітку зайво випла­чених працівнику сум не може перевищувати 20% су­ми, що належить йому при даній виплаті. Якщо утри­мання провадиться на декількох підставах (наприклад, стягнення аліментів, відшкодування збитку), то за за­гальним правилом за працівником повинно бути збе­режено не менше 50% допомоги. Утримання прова диться через бухгалтерію підприємства, а якщо праців­ник вибув з нього, то за новим місцеві роботи.

    Але не завжди йдуть добре справи з виплатою допо­мог. Причини відомі — відсутність коштів на підпри­ємствах. Особливо страждають від цього працівники, що одержали травму на виробництві на ліквідованих під­приємствах без правонаступника. За Правилами відшко­дування шкоди виплати повинні провадитися з Фонду соціального страхування, але з наступним відшко­дуванням цих коштів за рахунок місцевих бюджетів державних адміністрацій. По цьому питанню існує спеціальна постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1994 р. № 71, якою встановлено, що у випад­ку банкрутства і ліквідації підприємства при відсут­ності правонаступника відшкодування шкоди потер-

    294

    295

    пілому працівнику робить місцевий орган Фонду соц­іального страхування.1

    На практиці зустрічаються різні недоліки в реалізації правових норм про соціальне страхування. Наприклад, яри витраті коштів на допомоги по тимчасовій непра­цездатності, а їх витрачається з цією метою більше 50% від загальної суми витрат Фонду соціального страхуван­ня, іноді приймаються до оплати неправильно оформлені лікарняні листи, без указівки першого дня настання непрацездатності і продовження хвороби при побутовій травмі. Допускаються помилки у визначенні права на допомогу, обчисленні загального трудового стажу.

    У ряді випадків неправильно вказується розмір до­помоги (вище чи нижче норми, передбаченої Положен­ням про допомоги). Іноді допомога обчислюється не з двох тарифних ставок, а з однієї, що є порушенням По­ложення про допомоги. Зустрічаються випадки, коли допомоги обчислюють без обмеження подвійного тариф­ною ставкою, що приводить до переплати коштів. Існу­ють випадки, коли допомога виплачується довше 4-х місяців бзз рішення МСЕК.

    Не завжди дотримується встановлений порядок при­значення допомоги в зв'язку з трудовим каліцтвом і професійним захворюванням. Втрата працездатності в цих випадках, як відомо, оформляється не тільки лікар­няним листом, але і засвідчується спеціальним доку­ментом — актом про нещасний випадок за встановле­ною формою. Крім того, забезпечення допомогою повин­но провадитися не за рахунок фонду соціального стра­хування, а за рахунок коштів власника підприємства.

    Є факти, коли допомога по тимчасовій непрацездат­ності в результаті трудового каліцтва призначається за тими ж правилами і нормами, що і допомога внаслідок загального захворювання, тобто в залежності від трива­лості загального стажу. Це порушення законних інте­ресів працівників. Такі рішення повинні бути скасовані.

    1 Відшкодування матеріального і морального збитку та ком­пенсаційні виплати: нормативні акти, роз'яснення, коментарі. К.: Юрінком Інтер, 1998.— Сс. 176-177.

    296

    На практиці іноді робляться спроби обійти правила складання акта про нещасний випадок, сховати від об­ліку нещасний випадок на виробництві. Зустрічають­ся випадки, коли побутова травма розглядається як ви­робнича, і навпаки.

    Мають місце порушення процедури прийняття рі­шень про призначення допомоги: одноособові розпоряд­ження голови профкому про видачу працівнику мате­ріальної допомоги, позбавлення допомоги. Такі розпо­рядження повинні розглядатися як незаконні.

    Як міру соціального захисту працівників, що втратили роботу з незалежних від них обставин (безробітні), зако­нодавством передбачена виплата матеріальної допомо­ги по безробіттю за рахунок коштів обов'язкового соці­ального страхування. Порядок і розміри виплати мате­ріальної допомоги визначені законодавством України.1

    Допомога по безробіттю носить періодичний і обме­жений характер. Працівники, трудовий договір з яки­ми був розірваний з ініціативи роботодавця і які зареє­стровані протягом семи календарних днів у державній службі зайнятості, мають право на одержання допомо­ги по безробіттю в розмірі 100% середньої заробітної плати по останньому місцю роботи протягом 90 кален­дарних днів і 50% — протягом наступних 210 кален­дарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в господарському комплексі України відповідного регіону за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної за­робітної плати.

    У період професійної підготовки і перепідготовки безробітні мають право на матеріальну допомогу. Вона видається по закінченні терміну виплати допомоги по безробіттю в розмірі до 75% установленої законодавст­вом мінімальної заробітної плати.

    1 Див.: Закон України «Про загальнообов'язкове державне со­ціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 1533-Ш //Відомості Верховної Ради України, 2000.— №22.— Ст. 171.

    297

    Причому умови і розміри виплати допомог по безро­біттю залежать від підстави реєстрації безробітних у службі зайнятості (розірвання трудового договору з ініціативи власника чи шукаючого робота на загальних підставах). Законодавець передбачив більш вагомі соці­альні гарантії для працівників, що втратили роботу в зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, тобто для тих, у кого розірваний трудовий договір (кон­тракт) з ініціативи роботодавця. 1

    §2. Інші форми надання соціальних послуг по соціальному страхуванню

    До числа основних форм соціальних послуг, на які мають право застраховані працівники по загальнообо­в'язковому державному соціальному страхуванню, на­лежить санаторно-курортне лікування, надання праців­никам І членам їх сімей путівок у санаторії і будин­ки відпочинку.

    Організація лікування та обслуговування на курор­тах регламентується Законом України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 року2 та іншими нормативно-право­вими актами. Так, направлення хворих на лікування в санаторно-курортні заклади, незалежно від їх форми власності і відомчого підпорядкування, як говориться в вищеназваному законі, проводиться відповідно до ме­дичних показань.

    Лікування працівників і членів їх сімей на курор­тах за -рахунок коштів соціального страхування — це одна із функцій, що виконує соціальне страхування. У нашій країні соціальне страхування виконує дві функції: 1) матеріальне забезпечення при втраті пра­цездатності, при хворобі; 2) охорона здоров'я праців­ників і членів їх сімей.

    Заходи щодо охорони здоров'я, які здійснюються за рахунок коштів соціального страхування, сприяють

    1  Див.: Стст. 26 і 27 Закону України «Про зайнятість насе­лення».

    2  Див.: Відомості Верховної Ради України, 2000.— № 50.— Ст. 435.

    298

    зменшенню втрат робочого часу по тимчасовій непра­цездатності, зниженню захворюваності працівників, поліпшенню демографічної ситуації в Україні.

    При всіх економічних труднощах у країні функці­онують численні санаторії й будинки відпочинку, і цілі комплекси здравниць у Трускавці, Миргороді, Моршині, Одесі, Криму та інших регіонах України, поєднувані ак­ціонерним товариством лікувально-оздоровчих установ профспілок України — «Укрпрофоздоровниця», де по­правляють своє здоров'я тисячі працівників і членів їх сімей. Багато уваги цьому питанню приділяє правлін­ня Одеського відділення Фонду соціального страхуван­ня, яке щороку укладає договори зі здравницями Ук­раїни на придбання тисяч путівок. Усі закуплені путів­ки розподіляються по галузевих обкомах, радах і комі­тетах профспілок за місцем роботи, а студентам і уч­ням — за місцем навчання. У 1998 році за 9 місяців правління Одеської регіональної організації фонду со­ціального страхування видало працівникам путівок у здравниці України на суму більш 11 млн. грн. На при­дбання путівок у санаторії і будинки відпочинку що­року з фонду соціального страхування виділяються знач­ні кошти. За наявними даними, витрати на санаторно-курортне лікування в Україні складають приблизно 30% від загального бюджету Фонду соціального стра­хування України.

    Проте потреба в путівках на санаторно-курортне лі­кування і відпочинок задовольняється ще не цілком, а нове будівництво здравниць практично припинено в зв'язку у відомими причинами. Тому необхідно суво­ро дотримуватися правил забезпечення працівників пу­тівками в санаторії і будинки відпочинку.

    Порядок розподілу і видачі путівок працівникам підприємств і членам їх сімей регламентується норма­тивними актами правління Фонду соціального страху­вання України. Постановою правління Фонду соці­ального страхування України від 19.05.99 № 5 затверд­жена нова Інструкція про порядок планування і видачі путівок на санаторно-курортне лікування і відпочинок,

    299

    придбаних за рахунок коштів соціального страхуван­ня. Утратила силу Інструкція від 29.10.92 № 19. Нова Інструкція діє з 20.07.99. Вона встановлює загальні пра­вила планування і розподілу путівок на санаторно-ку­рортне лікування і відпочинок. Знання і дотримання цих правил є обов'язковим для працівників регіональ­них дирекцій і профспілкових організацій, оскільки на них покладений обов'язок забезпечення працівників підприємств санаторно-курортними путівками.

    Практика показує, що планування, розподіл і надан­ня путівок працівникам у здравниці — справа не та­ка проста. Воно здійснюється через галузеві комітети і регіональні відділення Фонду соціального страхування знизу доверху по профспілкових організаціях і затвер­джується правлінням Фонду. Але при цьому треба мати на увазі, що на цьому шляху діє ряд законодавчих актів про пільгове забезпечення путівками. Так, непрацюючі інваліди Великої Вітчизняної війни забезпечуються путівками на санаторно-курортне лікування за рахунок коштів державного бюджету за місцем одержання пен­сії, ті, що працюють, — за місцем роботи.

    Забезпечення непрацюючих інвалідів війни санатор­но-курортними путівками за місцем їх колишньої ро­боти, на жаль, чинним законодавством не передбачено, хоча вони і не позбавлені такої можливості.

    Розподіл путівок на санаторно-курортне лікування в здравниці по галузевих обкомах і радах профспілок здійснюється правлінням регіонального відділення фон­ду соціального страхування. У плані розподілу вказуєть­ся загальна кількість путівок, виділених відповідному га­лузевому обкому і раді профспілок, а також профіль ліку­вання, період року, ціна й інші відомості. До речі, сьо­годні путівка в середньому коштує 800-900 гривень.

    Після одержання з регіонального відділення фонду соціального страхування відомостей про виділення пу­тівок на майбутній рік галузевий комітет профспілки планує і розподіляє путівки по районних комітетах і профспілкових об'єднаннях підприємств, установ і орга­нізацій. План розподілу путівок затверджується регі­ональною дирекцією та президією обкому профспілки.

    300

    Розподіл путівок по профспілкових організаціях здійснюється в залежності від суми запланованих кош­тів у бюджеті соціального страхування.

    У планах, доведених до профспілкових організацій, указується кількість путівок, виділених до санаторіїв і будинків відпочинку. При складанні планів враховується думка профспілкових організацій, заявки на путівки, що надходять від них. Крім того, при розподілі путівок по періодах року приймається до уваги специфіка роботи трудових колективів (навчальних закладів, сільського господарства та ін.). На рівні обкомів і рад профспілок створюється однопроцентний резерв путівок.

    Одержавши від галузевого комітету чи ради проф­спілки пропозиції про виділення путівок на санатор­но-курортне лікування і відпочинок, комісія із соціаль­ного страхування, а там, де її немає, — профспілковий комітет підприємства, установи, організації, визначає ну­жденних працівників для надання їм путівок. Облік таких осіб ведеться в спеціальному журналі профспілко­вого комітету.

    Підставою для розгляду питання про видачу путів­ки є заява працівника і прикладена до нього медична довідка про рекомендацію санаторно-курортного ліку­вання, її можна одержати в лікарні чи поліклініці за місцем проживання чи роботи, де хворий спостерігаєть­ся чи є на обліку. Довідка має попередній характер і видається хворому для представлення в профспілковий комітет з місця основної роботи для одержання путів­ки. Термін дії довідки — 2 міс.

    Після одержання путівки необхідно звернутися в лікувальну установу, що видала довідку, за санаторно-курортною картою. Це робиться до початку дії путів­ки. Санаторно-курортні установи не приймають хворих на лікування без санаторної карти. У санаторно-ку­рортній карті вказуються назва санаторію (курорту), но­мер путівки, терміни лікування по путівці, а також дані діагностичних досліджень і консультації фахівців.

    Питання надання працівникам усіх видів путівок повинні розглядатися колегіально комісією із соціаль­ного страхування; пропозиції комісії затверджуються

    301

    профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. А там, де комісії із соціального страхуван­ня не створені, путівки видаються за рішенням проф­спілкового комітету. Видача путівок за одноособовим наказом голови чи інших членів профкому^ норматив­ними актами не допускається. Рішення про видачу путівок повинні піддаватися гласності. Відомості про надходження путівок і список тих, хто отримав їх, ре­комендується вивішувати на дошці оголошень до відо­ма всіх працівників підприємства.

    При вирішенні питання про надання працівнику пу­тівки профспілковий комітет повинний керуватися не тільки діючими нормативними актами, але і принципом соціальної справедливості. За рахунок коштів соціаль­ного страхування одній особі може бути видано на ліку­вання і відпочинок не більше одної путівки за рік.

    Із загального числа одержуваних профспілковим комітетом санаторних путівок частина з них може бу­ти видана, за рішенням профкому, безкоштовно, за пов­ну вартість чи зі стягуванням їх вартості в розмірі 10, ЗО, 50 відсотків. Путівки в першу чергу повинні вида­ватися працюючим інвалідам і учасникам війни, вої-нам-афганцям, багатодітним і малозабезпеченим, гостро-нужденним в лікуванні.

    Путівка в санаторій повинна видаватися працівни­ку заповненою, тобто в ній повинні бути зазначені: прізвище, ім'я та по батькові, місце роботи і посада то­го, хто направляється на лікування, а також наймену­вання профспілкового комітету, що видав путівку. Підписується вона головою профспілкового комітету і скріплюється печаткою. Видача незаповненої путівки забороняється. Путівка видається на руки не пізніше ніж за 20 днів до від'їзду на лікування і відпочинок.

    Якщо путівка підлягає оплаті, то одержувач її пови­нен внести гроші в касу підприємства. Бухгалтерія підприємства оформляє оплату путівки прибутковим ордером і видає одержувачу путівки квитанцію про оп­лату грошей. Одержавши таку квитанцію, працівник здас її в профспілковий комітет, щоб одержати путів­ку. Без пред'явлення квитанції про сплату грошей пу-

    302

    тівка не видається. Квитанції про оплату путівок ра­зом з іншими документами про видачу путівок збері­гаються в профспілковому комітеті підприємства.

    Після повернення із санаторію працівник зобов'яза­ний повернути в профком підприємства «Зворотний та­лон до путівки» і відвідати свого лікаря для огляду й оцінки ефективності санаторного лікування.

    Але далеко не скрізь дотримуються правил видачі путівок. На практиці мають місце факти, коли путів­ки видаються в обхід комісії із соціального страхуван­ня, за особистим розпорядженням голови профкому, не дотримується черговість надання путівок. Іноді путів­ки видаються не за профілем лікування, без медичної довідки, з порушенням терміну виїзду на лікування (так називані «палаючі» путівки).

    На профспілкові комітети покладені контроль і від­повідальність за організацію санаторно-курортного об­слуговування і відпочинка працівників підприємств і членів їхніх сімей. Вони ведуть облік путівок і відпо­відають за правильний їх розподіл і використання. Пу­тівки і вся фінансово-розрахункова документація по їх використанню зберігаються в порядку, установленому для збереження грошових документів.

    У профспілковому комітеті повинна вестися книга обліку надходження і видачі путівок. Профком скла­дає письмовий звіт про використання путівок і звітує на зборах трудового колективу про використання путі­вок у санаторії і будинки відпочинку.

    Контроль за правильним використанням путівок здійснюють ревізійні комісії профспілкових органів. У ході перевірки ревізійні комісії виявляють: повно­ту обліку путівок; правильність видачі путівок; своє­часність видачі путівок працюючим; повноту надход­ження часткової плати за путівки, а також чи відпові­дають дані, приведені в звіті про використання путівок, фактичним даним обліку путівок за документами проф­спілкового комітету.

    Акти перевірок (ревізій) обов'язково розглядаються на засіданні профкому, за результатами ревізій прий­маються рішення, спрямовані на усунення недоліків.

    303

    У системі соціального страхування діють різні фор­ми надання соціальних послуг для дітей працівників підприємств, установ, організацій. За рахунок коштів соціального страхування здійснюється повне чи част­кове фінансування дитячих оздоровчих таборів, сту­дентських баз відпочинку, санаторіїв-профілакторіїв і т.д. Види і розміри соціальних послуг залежать від на­явності коштів у Фонді соціального страхування, що фор­мується за рахунок надходження страхових зборів від роботодавців і працівників.

    Порядок формування Фонду соціального страхуван­ня, його статус визначені Положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України від 27 червня 1998 р. (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 р.).1 Розмір (тарифи) і тер­мін сплати страхових зборів регламентуються Законом України «Про збір на обов'язкове соціальне страхуван­ня» від 26 червня 1997 р.2 Установлено, що роботодавці, які використовують працю найманих робітників на підприємствах різних форм власності, повинні сплачу­вати у Фонд соціального страхування 5,5% від об'єкта оподатковування, у тому числі 1,5% на соціальне стра­хування на випадок безробіття. Фізичні особи, що пра­цюють на умовах трудового договору (контракту), пла­тять збір на соціальне страхування тільки на випадок безробіття в розмірі 0,5% від заробітної плати. Ніяких пільг для роботодавців і застрахованих осіб законодав­ством не передбачено.

    Визначення розміру збору на соціальне страхуван­ня встановлюється з таким розрахунком, щоб забезпе­чувати: виплату і надання соціальних послуг застрахо­ваним особам, передбачених законодавством; фінансу­вання заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; покриття витрат страховика, зв'язаних зі здійсненням соціального страхування; створення резер­ву необхідних коштів.

    1 Див.: Офіційний вісник України, 1998.— № 26.— Ст. 946.

    2 Відомості Верховної Ради України, 1997.— Лг° 37,— Ст. 238; 1998.— № 14.— Ст. 53; Лз 20.— Ст. 101.

    304

    Кошти, що надходять у фонд, враховуються в цент­ралізованому порядку, а їх обсяг залежить від величи­ни фактичних витрат на оплату праці. Наприклад, як­що місячний фонд оплати праці підприємства складає 100 тис. грн., то при нормі 5,5% страхового збору сума внесків у фонд дорівнює 5.500 грн. (100.000 х 0,055).

    Таким чином, між величиною страхових зборів і об­сягом витрат на оплату праці існує пряма залежність: ріст обсягу коштів на оплату праці спричиняє відпо­відне збільшення відрахувань у Фонд соціального стра­хування. Дані статистики свідчать, що внески суб'єк­тів господарської діяльності мають тенденцію до збіль­шення. Це пояснюється зростанням виробництва, збільшенням працівників, охоплених державним соці­альним страхуванням.

    Кошти, перераховані у Фонд соціального страхуван­ня, складають власність держави й акумулюються на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків відділеннями Фонду, а також Всеукраїнськими галузе­вими профспілками і профспілковими об'єднаннями. Право володіння, користування і розпорядження кош­тами фонду соціального страхування належить Фонду. Характерною рисою Фонду є те, що його кошти не мо­жуть бути поділені в рівних частках між страхуваль­никами в процесі їх використання, тому що частка кож­ного страхувальника заздалегідь не визначена.

    Сума страхових зборів за кожний місяць, рік виз­начається суб'єктом господарської діяльності само­стійно на підставі даних бухгалтерського звіту про фактичні витрати на оплату праці працівників за по­передній рік. Загальна планова сума відрахувань ука­зується в річному кошторисі, проект якого розроб­ляється суб'єктом господарської діяльності за участю профспілкового комітету, а в масштабі регіону, краї­ни — відповідними виконавчими дирекціями. Фонду соціального страхування.

    Складання кошторису є обов'язковим для всіх ор­ганів управління Фондом соціального страхування зни­зу доверху. Затверджений кошторис (бюджет) являє со-

    305

    бою основу організаційно-фінансової діяльності вико­навчих дирекцій Фонду і профспілкових організацій у сфері соціального страхування. Однак дотримання пра­вил розробки кошторису є лише частиною розглянуто­го питання. Головне ж — забезпечити виконання влас­них кошторисів (бюджетів) соціального страхування.

    На практиці ще існує чимало випадків порушення термінів сплати страхових зборів, ненарахувань на ок­ремі види винагороди працівників, несплати збору за окремих працівників, що підлягають обов'язковому соц­іальному страхуванню, тоді як своєчасність і повнота сплати страхових внесків складають один з важливих обов'язків страхувальників. Невиконання його веде до порушення балансу доходів і витрат по бюджету соц­іального страхування, знижує можливість здійснення за­ходів щодо соціального страхування.

    До порушників законодавства про сплату страхових внесків можуть застосовуватися різні санкції: неприй­няття до заліку необґрунтованих витрат, пеня за про­строчення платежів, списання заборгованості по стра­хових внесках у безперечному порядку по рішеннях органів виконавчої дирекції. Практика показує, що ор­гани управління соціальним страхуванням досить час­то вдаються до таких методів ліквідації заборгованості страхувальників. Хоча, звичайно, застосування, наприк­лад, безперечного порядку стягнення страхових внесків із суб'єктів господарської діяльності — міра вимуше­на, але досить ефективна, тому що дозволяє забезпечи­ти повне і своєчасне надходження коштів у фонд соц­іального страхування.

    Безперечний порядок стягнення страхових платежів застосовується не тільки при порушенні термінів спла­ти зборів, але й у випадку штучного (необережного чи навмисного) зменшення загальної суми страхових збо­рів. Причини тут різні. Суб'єкти господарської діяль­ності іноді занижують розмір фактичних витрат на оп­лату праці, не включають у нього окремі виплати, до­даткову оплату, премії і заохочення, натуральну опла­ту, а також інші види виплат.

    Суми заборгованості за страхувальниками значні. Во­ни складають приблизно 30% річного бюджету Фонду соціального страхування.1

    Фонд соціального страхування України виступає як гарант матеріального забезпечення і надання різних видів соціальних послуг працівникам підприємств. Він має суворо цільове призначення. Органи управління Фондом не можуть витрачати кошти на інші цілі, крім тих, для яких Фонд створений, і використовувати його кошти на цілі, не зв'язані з іншою діяльністю.

    Кошти Фонду можна витрачати тільки відповідно до затвердженого кошторису на підставі рішень органів управління Фондом соціального страхування. Правом прийняття рішень про видачу сум з коштів Фонду со­ціального страхування наділені центральна і регіональ­ні дирекції Фонду і відповідні профспілкові органи. Однак рішення органів управління соціальним стра­хуванням про витрату коштів можуть бути і право­мірними, і протиправними. Хто повинний нести мате­ріальну відповідальність, якщо виплата зроблена на ос­нові неправомірної дії органа управління соціальним страхуванням?

    У літературі, та й на практиці, висловлюється дум­ка, що переплати, допущені з вини органів соціального страхування, не повинні стягуватися за рахунок стра­хувальника. За це повинні нести матеріальну відпові­дальність ті посадові особи, що в результаті халатного відношення допустили переплати, необґрунтовані ви­трати страхових коштів. Але і страхувальники, що не­правомірно витрачали кошти державного соціального страхування, повинні внести у Фонд додаткові суми, крім тих, котрі вони витрачали з Фонду соціального страхування для своїх працівників. Інакше кажучи, су­ми витрат, зроблені з порушенням установлених пра­вил, не підлягають заліку в рахунок страхових внесків. Велике значення для правильного використання коштів Фонду соціального страхування мають добре організовані облік і звітність, тобто контроль за дотри-

    1 Одесские известия, 1998.— № 179.

    306

    307

    манням фінансової дисципліни й оперативне реагуван­ня на порушення законодавства.

    Облік і звітність витрат страхових зборів ведуть усі органи управління фондом соціального страхування. В облікових документах повинні бути відбиті дані про суми нарахованих внесків і інших платежів у Фонд соціального страхування, витрати по статтях, число оп­лачених днів тимчасової непрацездатності, кількість пу­тівок, виданих за рахунок коштів Фонду соціального страхування, витрати на оздоровлення дітей працівників підприємства на базах відпочинку, на виплату однора­зових допомог, на народження дітей, на поховання.

    Важливим статистичним документом є Звіт за ус­тановленою формою по внесках у Фонд соціального стра­хування. Він складається суб'єктом господарської ді­яльності разом із профспілковим комітетом і надаєть­ся у відповідне регіональне відділення виконавчої ди­рекції й у галузеву профспілку.

    Істотну роль у забезпеченні законності використання страхових коштів грає контрольно-ревізійна діяльність відділу виконавчої дирекції Фонду соціального страху­вання. Головна задача контролю і ревізії: глибока і всебічна перевірка дотримання суб'єктами господарсь­кої діяльності діючих нормативних актів, що регулю­ють порядок формування і використання фонду соціаль­ного страхування, установлення законності і доцільності фінансових операцій і дій посадових осіб підприємства, виявлення випадків неправильної витрати коштів, ужи­вання заходів до усунення виявлених недоліків.

    Перевірці повинні піддаватися бухгалтерські доку­менти про фактичні витрати на оплату праці праців­ників і нарахованих внесків на соціальне страхування, платіжні доручення про перерахування підприємством чи уповноваженим ним органом у встановлений термін страхових внесків на поточний рахунок дирекції Фон­ду у відповідному відділенні банку. При цьому вста­новлюють також правильність визначення суми стра­хових зборів, виявляють випадки її приховування в звітах, а також наявність заборгованості по внесках. Ре­зультати перевірки (ревізії) фіксуються в акті і, як пра-

    308

    вило, розглядаються на правлінні Фонду та президії га­лузевого комітету профспілки.

    Говорячи про контроль і відповідальність страхуваль­ників за стан використання коштів соціального стра­хування, не можна залишати осторонь і питання мате­ріального стимулювання співробітників розпорядниць­ких дирекцій, підприємств і профспілкових органі­зацій, що своїми активними діями сприяють економії (зниженню) витрат коштів на здійснення заходів що­до соціального страхування. Вважається, що треба відно­вити систему преміювання працівників адміністрації підприємства й активу профспілки за досягнення кра­щих результатів у профілактиці захворювань і зни­женні тимчасової непрацездатності.

    «все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 19      Главы: <   9.  10.  11.  12.  13.  14.  15.  16.  17.  18.  19.





    polkaknig@narod.ru ICQ 474-849-132 © 2005-2018 Материалы этого сайта могут быть использованы только со ссылкой на данный сайт.