§ 102. Цивільна правоздатність, дієздатність

§ 102. Цивільна правоздатність, дієздатність

49
0

Для того щоб громадяни були учасниками цивільних
правовідносин, вони мусять мати певний юридичний ста­тус, фізичні, психічні,
інтелектуальні властивості. Перед­усім громадяни мають бути правоздатні і
дієздатні.

Цивільна правоздатність — це здатність людини бути носієм
цивільних прав та обов’язків, здатність мати ци­вільні права і нести цивільні
обов’язки. Змістом цивільної правоздатності є можливість мати майно у власності
або в користуванні, одержувати його у спадок або на інших законних підставах,
обирати вид діяльності і місце про­живання, бути стороною в договорах, мати
авторські та винахідницькі права, право на недоторканність особистого життя, на
честь, гідність, ділову репутацію та ін.

Громадяни можуть мати і інші цивільні права, які не
передбачені в нормативно-правових актах, якщо вони не суперечать законам
України та моральним засадам грома­дянського суспільства.

Правоздатність однакова за обсягом у всіх громадян, вона не
залежить від статі, раси, національності, віроспо­відання, мови, освіти, місця
проживання та інших обста­вин. Усі громадяни рівні перед цивільним
законодавством.

Правоздатність виникає з моменту народження гро­мадянина і припиняється
з його смертю. Жоден грома­дянин за своє життя не може бути позбавлений
цивільної правоздатності. Правоздатність може бути частково обме­жена лише
судом на певний строк у випадку покарання за вчинений злочин. Особа, позбавлена
за вироком суду волі, втрачає право вільного вибору місця проживання, вільного
вибору роду занять. Вона обмежується в праві користу­вання своєю власністю
тощо. У минулому цивільними кодексами  багатьох  країн  передбачалася
можливість  поз-

бавлення людини всіх цивільних прав — цивільна смерть; у
теперішній час такі норми не передбачені.

Але наявність у громадянина лише однієї правоздат­ності ще
не робить його повноцінним суб’єктом цивільного права. Мало володіти правами і
мати обов’язки. Важливо також бути здатним самостійно здійснювати права, вико­нувати
обов’язки, проводити необхідні для цього дії з прийняттям на себе всієї повноти
відповідальності за свою поведінку. Така здатність іменується цивільною дієздат­ністю,
тобто здатністю громадянина своїми діями набувати і реалізовувати цивільні
права і обов’язки (укладати дого­вори на виконання робіт, здавати своє майно в
оренду, обирати місце проживання тощо).

Правоздатна особа, яка не має дієздатності, також може
набувати цивільних прав і обов’язків не тільки своїми діями, а шляхом дії своїх
представників і батьків, усиновителів, опікунів і піклувальників.

Зміст дієздатності громадян тісно пов’язаний із зміс­том
правоздатності. Можна сказати, що дієздатність — це надана громадянину законом
можливість реалізації своєї правоздатності власними діями. При здійсненні своїх
прав особа має утримуватись від дій, які б порушували права інших осіб,
заподіювали шкоду довкіллю та культурній спадщині, зобов’язана додержуватись
моральних засад сус­пільства.

Обсяг дієздатності залежить від віку, стану психічного
здоров’я, а за певних умов — від способу життя і пове­дінки особи.

За обсягом дієздатність поділяється на такі види:

повна;

мінімальна;

неповна;

обмежена;

недієздатність особи.

Повна дієздатність настає з досягненням повноліття, тобто 18
років. У такому віці громадянин стає достатньо психічно і розумово зрілим, має
певний життєвий досвід і може вчиняти будь-які правомірні дії. Враховуючи, що
за певних умов шлюб можуть брати неповнолітні, встанов­лено, що з моменту
одруження неповнолітні стають пов­ністю дієздатними. У разі народження дитини
неповно­літньою   жінкою   також   наступає   її   повна   дієздатність.

226

8*

227

Повна
дієздатність може надаватись особі, якій випов­нилось 16 років і яка працює за
трудовим договором або займається підприємництвом. Для більшості країн харак­терне
набуття повної дієздатності з 18 років — у Росії, Ве­ликобританії, Франції,
ФРН, але у Швейцарії та Японії — з 20 років, а в СІЛА — у різних штатах — від
18 до 21 року.

Мінімальна дієздатність визначається за малолітніми, яким не
виповнилось 14 років. Угоди за цих дітей укла­дають їхні батьки або опікуни.
Водночас в цьому віці діти вже можуть укладати дрібні побутові угоди. Це угоди,
які задовольняють побутові потреби дитини, стосуються пред­метів, які мають
невисоку вартість, відповідають інтересам дитини, її фізичному і духовному
розвиткові. Діти ку­пують продукти, книжки, білети в музеї і на виставки,
одержують книжки в бібліотеці тощо. У цьому віці діти можуть набувати
авторських прав (опубліковувати свої вірші, музичні твори, малюнки та ін.),
вкладати кошти в кредитні установи. За шкоду (пошкодження або знищення чужого
майна), заподіяну неповнолітніми, які не досягли 14 років, відповідають їхні
батьки або опікуни. Відшко­дування шкоди перекладається проте на школу,
лікарню, інтернат або іншу подібну установу, якщо в момент запо­діяння шкоди
дитина перебувала під її наглядом.

Неповна дієздатність настає у громадян віком від 14 до  18
років (неповнолітніх) і включає права:

самостійно вчиняти дрібні побутові угоди;

самостійно розпоряджатися своїм заробітком, сти­пендією або
прибутком;

самостійно здійснювати права автора на свої ви­твори науки,
літератури та мистецтва, об’єкти промислової власності або інші результати
своєї творчої діяльності;

вкладати кошти в кредитні установи і розпоря­джатися ними;

5)         бути членами та засновниками громадських і

кооперативних організацій відповідно до закону

про такі організації та до їхніх статутів;

6)         на володіння, користування і розпорядження май­

ном трудового або селянського господарства, як­

що неповнолітні є членами зазначених госпо­

дарств;

7)         розпоряджатися коштами, що внесені іншими

особами на їхнє ім’я, за згодою батьків або

піклувальників;

8)         вчиняти будь-які інші угоди за умови згоди на

це їхніх батьків (усиновлювачів) або піклуваль­

ників; якщо неповнолітній проживає з одним із

батьків, згода на вчинення ним угоди має бути

одержана від того з батьків, з ким він проживає.

У разі заперечення батьків правочин може бути

здійснений з дозволу органів опіки і піклування.

За.наявності достатніх підстав (наприклад, легковажне
витрачання коштів, якщо сім’я перебуває в тяжкому мате­ріальному становищі,
використання грошей на придбання спиртних напоїв) суд може обмежити
неповнолітнього у праві самостійно розпоряджатися своєю заробітною платою
(заробітком), стипендією.

Неповнолітній віком від 14 до 18 років самостійно відповідає
за заподіяну ним шкоду. У випадку коли у неповнолітнього немає майна або
заробітку, достатнього для відшкодування заподіяної ним шкоди, шкода у від­повідній
частині має бути відшкодована його батьками або піклувальниками. Цей їхній
обов’язок припиняється після досягнення тим, хто заподіяв шкоду, повноліття, а
також якщо у нього до досягнення повноліття з’являться майно або заробіток,
достатні для відшкодування шкоди.

Неповнолітній сам несе відповідальність за невико­нання
договору, укладеного ним самостійно, а якщо дого­вір укладено за згодою батьків
(або піклувальників) і у неповнолітнього не вистачає майна, достатнього для від­шкодування
збитків, додаткову відповідальність несуть бать­ки або піклувальники.

Обмежена дієздатність. Мотивом для обмеження грома­дянина в
дієздатності може бути зловживання спиртними напоями, наркотичними або
токсичними речовинами, що ставить його чи його сім’ю, а також інших осіб, яких
він за законом зобов’язаний утримувати, в скрутне матеріаль­не становище.
Обмеження вводиться за рішенням суду і зберігається доти, доки внаслідок
припинення зловжи­вання спиртним і наркотичними речовинами не буде від­мінено
судом. Протягом усього часу, поки діє обмеження, громадянин, може самостійно
вчиняти лише дрібні побу­тові угоди. Інші угоди, у тому числі одержання
заробітної плати, пенсії та інших прибутків, а також розпорядження ними,
вимагають згоди спеціально призначеного для такої

228

229

особи піклувальника. Забезпечуючи інтереси сім’ї алко­голіка
чи наркомана, ці норми відіграють важливу роль й у загальній справі боротьби з
алкоголізмом і наркоманією.

Новий Цивільний кодекс передбачатиме право суду обмежити у
дієздатності особу також у випадках, коли вона страждає на психічний розлад
здоров’я, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій
або керувати нами.

Недієздатність особи. Підставою для визнання громадя­нина
недієздатним є душевна хвороба або ненормальність розумового розвитку
(недоумство), внаслідок яких грома­дянин не здатний розуміти значення своїх дій
або керу­вати ними. Проте сам по собі факт душевної хвороби або недоумства,
хоча б він і був очевидним для оточення, ще не дає підстав вважати громадянина
недієздатним. Грома­дянин може бути визнаний недієздатним лише судом, причому
із заявою до суду можуть звернутися лише члени сім’ї громадянина, прокурор,
органи опіки і піклування, психіатрична лікувальна установа. Для розгляду такої
спра­ви вимагається висновок судово-психіатричної експертизи.

Над недієздатною особою встановлюється опікунство.
Недієздатна особа позбавляється права на вчинення будь-яких угод. Угоди від її
імені та в її інтересах вчиняє опі­кун. У разі видужання або значного
поліпшення здоров’я громадянина, визнаного недієздатним, суд поновлює його у
дієздатності.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ