Розділ 7. ВИБУХОБЕЗПЕКА

Розділ 7. ВИБУХОБЕЗПЕКА

123
0

До появи атомної бомби вибух у порту міста Галіфакса (Ка­нада)
6 грудня 1917 р. був найпотужнішим в історії людства. При зіткненні пароплавів
«Монблан» та «їмо» виникла пожежа, в ре­зультаті якої в трюмах «Монблану»
вибухнув вантаж тринітро­толуолу (200 т), пікринової кислоти (2300 т), бензолу
(35 т), по­рохової бавовни (10 т). У результаті вибуху місто було цілком
знищене. Уламки пароплавів знаходили за 12 миль від Галіфак­са, загинуло 1963
осіб, більше 2000 зникли безвісти, 25000 за­лишилися без даху.

Найбільш руйнівним вибухом на технологічному устатку­ванні
був вибух, що стався 1 червня 1974 р. в місті фліксборо (Англія), його сила
відповідала вибуху 45 т тротилу. Основний осередок вибуху мав площу 4,5 га, від
пожежі та вибуху пост­раждали всі будинки на площі 24 га (у радіусі приблизно 6
км). Вибух відбувся в суботу, тому на самому об’єкті загинуло 28 осіб, 36 осіб
одержали серйозні травми, хоча навіть на відстані 5 км від епіцентру вибуху в
одному із селищ, що знаходяться по­руч із заводом, серйозні поранення одержали
59 осіб.

Сучасні вибухи є не менш небезпечними й руйнівними. На­приклад,
ЗО червня 2000 р. в Пекіні (Китай) на фабриці з вироб­ництва петард прогримів
вибух, у результаті якого загинуло ЗО осіб, близько 200 одержали поранення,
руйнування зазнали два житлових квартали міста.

Згідно з доповідями вибухотехнічної служби (ВТС) МВС
України, протягом 1999 р. на території України сталося 220 ви­бухів, по фактах
яких порушено 136 кримінальних справ. Об’єкти, на яких несуть службу підрозділи
ОВС, часто мають високу вибухонебезпечність. На території України пролягає 6700
км газопроводів, нараховується 1249 вибухонебезпечних підприємств. У кожній
квартирі існує небезпека вибуху через наявність газового постачання.

Особливу небезпеку для людей становлять вибухи, спланова­ні
терористами, у яких гинуть ні в чому не винні люди. Під час ви-

182

бухів у вересні 1999 р. в російських містах (Буйнакську 4
вересня, Москві 8 і 13 вересня, Волгодонську 16 вересня), де мішенню те­рористичних
актів стали мирні мешканці багатоповерхових буди­нків, загинуло 273 особи, а
лік постраждалим іде на тисячі.

Зараз у зв’язку з напруженістю в так званих «гарячих точках»
світу збільшується кількість вибухових речовин та пристроїв, які контрабандними
каналами транспортуються територією України. На жаль, використовуються
боєприпаси (гранати, вибухівка) і на вулицях наших міст. У 1999 р. в результаті
проведення операцій «Вибухівка» і «Піротехника» фахівці ВТС разом з іншими
підроз­ділами ОВС вилучили з незаконного обігу 165,9 кг вибухонебез­печних
речовин, 1055 одиниць вибухових пристроїв. З іншого боку, працівники ОВС також
використовують у своїй діяльності вибухонебезпечні спеціальні засоби: вибуховий
пакет циліндри­чної форми; спеціальний засіб «Хвиля» і т.д.

Потужність сучасних боєприпасів є дуже великою. Напри­клад,
14 січня 1983 р. ізраїльська авіація вперше застосувала «■вакуумну бомбу»
при бомбардуванні ліванської території. Бо­мба була спрямована на
восьмиповерховий будинок, унизу якого знаходилося бомбосховище. У результаті
вибуху жодна людина не вижила.

7.1. Основні поняття вибухобезпеки

Вибух — надзвичайно швидка хімічна реакція, що супрово­джується
виділенням енергії та утворенням стиснутих газів, зда­тних виконувати механічну
роботу.

Виділення енергії при вибуху є істотно більш швидким, ніж
інші форми виділення енергії в подібних умовах, наприклад, виділення енергії
при вибуху є значно швидшим, ніж виділення енергії при горінні. До моменту
вибуху звичайної вибухової ре­човини енергія вибуху міститься в прихованій,
потенційній фо­рмі в його молекулах, точніше, в електронних оболонках цих
молекул. Однак просте виділення енергії ще не означає, що від­бувся вибух.
Поняття вибуху пов’язане із сильною механічною дією, тобто з появою механічних
сил, прикладених до середо-

183

вища та окремих тіл, що оточують місце вибуху. Процес виді­лення
чи передачі енергії поширюється зі швидкістю, що поміт­но перевищує швидкість
розширення вибухових газів. Звичайно при вибуху початкова швидкість розширення
газів сягає близь­ко одного кілометра за секунду.

При вибуху якої-небудь вибухової речовини, наприклад,
тротилу, відбувається її перетворення в розпечені вибухові гази, що утворюють
зону високого тиску. При цьому енергія виділя­ється спочатку у вигляді теплоти,
утвореної сильно стиснутими газами. Гази діють на навколишнє середовище з такою
силою, що це середовище починає стискуватися і переміщатися. При розширенні
гази інтенсивно охолоджуються, їх тиск швидко па­дає, і енергія передається
навколишньому середовищу з дуже високим коефіцієнтом корисної дії.

Для більшості газів температура вибуху коливається в ме­жах
1200-1700°С, а тиск у нормальних умовах не перевищує 1,2 МПа, але при
збільшенні концентрації кисню тиск вибуху може досягати 2 МПа.

Хімічна природа вибуху і пожежі є однаковою. Але якщо в
процесі пожежі людина може захищати своє життя, то при ви­буху блискавичність
цього процесу зводить можливість захисту до мінімуму. Вибух, як правило, є
наслідком пожежі, хоча існує один різновид вибуху який минає фазу пожежі — це
так званий об’ємний вибух.

Об’ємний вибух виникає при наявності вибухонебезпечної
концентрації пальних газів чи випарів легкозаймистих речовин у всьому об’ємі,
що займають газ (випари) і джерела запалю­вання. Таке може відбутися при витоку
газу в замкнутому прос­торі чи на відкритій місцевості у безвітряну погоду в
балках, при тривалих випарах легкозаймистих речовин.

Розрізняють наступні види вибухів:

спалах;

детонація;

об’ємний вибух;

газопилові хмари в замкнутому і відкритому просторі;

киплячих рідин, що виділяють пар.

184

Детонація — згоряння вибухової речовини зі швидкістю пе­реміщення
фронту полум’я з ударною хвилею, яка перевищує 2000-3000 м/с.

Вибух у замкнутому просторі — вибух, що відбувається
усередині герметичної ємності з піковим тиском у сотні кПа. Вибух у замкнутому
просторі розповсюджений, насамперед, на промислових об’єктах. До
вибухонебезпечного устаткування та установок за цим видом вибухів відносять:

установки, що працюють під тиском (газгольдер, ректифі­

каційна колона, балони зі стиснутим і зрідженим газом);

компресорні установки;

повітропроводи, аспираційні системи;

газове устаткування;

парові казани.

Вибух киплячих рідин, що виділяють пар — це комбінація
пожежі та вибуху при інтенсивному виділенні променистої ене­ргії протягом
короткого проміжку часу. Як правило, виникає усередині резервуара з газом, що
зберігається підтиском.

Вибух на відкритому просторі — вибух, що відбувається під
відкритим небом з порівняно невисоким піковим тиском. На відкритому просторі
величина небезпечного надлишкового тис­ку лише в 1,5 рази перевищує нормальний
атмосферний тиск.

Вибухові речовини — це речовини, що можуть вибухати під дією
відкритого вогню чи мають більшу чутливість до ударів і струсів, ніж
динітробензол.

Вибухові речовини широко використовуються у військовій
справі, у геологорозвідувальних роботах, гірничорятувальних роботах, при
розробці природних копалин відкритим шляхом, у будівництві, у меліоративних
роботах і т.д.

До вибухонебезпечних речовин відносяться: нітротолуол,
динітротолуол, тринітротолуол, нітробензол, динітробензол, тринітробензол,
нітрогліцерин, динітрогліцерин, тринітроглице-рін, тринітроцелулоза, пікринова
кислота, гексаметилентриперо-ксиддіамін, діперекис ацетону, пластит, амонід,
гексоген, тетра-зен, тетріл, гримуча ртуть, гримуче срібло і т.д. Найбільш
розпо­всюдженою вибуховою речовиною є тротил (тринітротолуол). У

185

зв’язку з його частим використанням силу вибуху різних
вибухо­небезпечних речовин порівнюють із силою вибуху тротилу.

Тротил — вибухонебезпечна специфічна речовина із серійним
номером 145 списку Директиви ЄС, критична кількість — 50 т.

Тротиловий еквівалент— кількість вибухової речовини, яка за
силою вибуху дорівнює вибуху 1 кг тротилу. Наприклад, тро­тиловий еквівалент
пластиту дорівнює 0,3 кг.

Вибухонебезпечні речовини крім головних (колір, агрегат­ний
стан, дисперсність, щільність та ін.) мають і специфічні влас­тивості,
наприклад, бризантність і фугасність.

Бризантна дія — це дроблення середовища, що оточує заряд.
Бризантна дія виявляється на відстані приблизно двох радіусів за­ряду. Під час
вибуху максимальний імпульс спостерігається в епі­центрі, цей імпульс (різкий
перепад тиску великої амплітуди) дро­бить елементи середовища, що перебувають
поблизу.

Фугасна дія — це робота вибуху по переміщенню елементів
середовища. Вибух на відкритій поверхні має мінімальну фуга­сну дію, вибух
практично не виконує потрібної роботи, виникає вибухова хвиля, яка швидко
гасне. Якщо ж вибух відбувається в замкнутому просторі, наприклад, у стінах
будинку, то фугасна дія може бути значною, робота вибуху через вибухову хвилю
може призвести до руйнування будинку чи споруди.

Вибухонебезпечна зона — це простір, у якому знаходиться чи
може знаходитись вибухонебезпечна суміш.

Як вибухові речовини найчастіше використовуються троти­лові
шашки масою 75, 200, 400 г, що мають запальні гнізда для установки детонатора
чи електродетонатора (див. рис. 14). Тро­тилові шашки випускаються трьох
типорозмірів:

Велика — розміром 10x5x5 см і масою 400 г. Запальне

гніздо на бічній грані.

Мала — розміром 10x5x2,5 см і масою 200 г. Запальне

гніздо на торцевій грані.

Бурова — діаметром 3 см, довжиною 7 см і масою 75 г.

Запальне гніздо в торці.

186

Усі шашки обгорнені в просочений парафіном папір черво­ного,
жовтого, сірого чи сіро-зеленого кольорів. На бічній сто­роні розташовують
напис «Тротилова шашка …г».

г

Тротилова шашка

Вага 400 г З різьбою №1

Брикети з пластичною вибухо­вою речовиною застосовують для
виготовлення зарядів необхідної фо­рми, підривають їх детонатором чи
електродетонатором, вставленим у заряд на глибину не менше 10 мм. Для вибуху
зарядів вибухової речо­вини застосовують вогневий чи елек­тричний спосіб. При
вогневому спо­собі необхідно мати капсулі-детона-тори, вогнепровідний шнур і
запальні трубки. Капсуль-детонатор являє со­бою відкриту з одного кінця цилінд­ричну
алюмінієву гільзу, у нижній ча­стині якої запресовано вибухову ре­човину
підвищеної потужності, а зго- „     ,. *  ,

1          ‘            Рис. 14. Види тротилових шашок

ри розміщено шар ініціюючої вибухо­вої речовини з підвищеною
чутливістю до зовнішніх впливів. Вогнепровідний шнур складається з порохової
серцевини з од­нією направляючою ниткою всередині й оплеток, покритих во­дозахисним
складом.

Серед вибухових пристроїв найбільш небезпечні та часто зу­стрічаються
протипіхотні міни, що являють собою велику небезпе­ку для усіх, хто перебуває в
цій місцевості (домашні тварини, діти, робітники і т.д.). Протипіхотні міни призначені
для мінування міс­цевості з метою враження живої сили. За вражаючою дією вони
поділяються на фугасні та осколкові, за принципом приведення в дію — на міни
натискної чи натяжної дії.

Використовувані в діяльності підрозділів ОВС спеціальні за­соби
мають певні характеристики, які необхідно знати праців­никам міліції для
гарантування особистої безпеки.

Вибуховий пакет циліндричної форми: безпечна відстань — 10
м, час горіння до вибуху — 7-8,5 с, дальність чутності — 2 км.

187

Спеціальний засіб «Хвиля», який використовується для зу­пинки
транспорту, враження порушника, прибивання отворів у перешкодах: початкова
швидкість — 270 м/с, дальність дії — 40-70 м, пробивна дія на відстані 50 м
дерев’яних перекриттів — товщиною 40 мм, сталь — 2-3 мм.

7.2. Небезпечні фактори вибуху і захист від них

Основна небезпечність вибуху полягає у великій руйнівній
силі, що виявляється за дуже короткий проміжок часу. Як пра­вило, ці фактори
призводять до смерті результату всіх людей, які перебувають в епіцентрі вибуху
й у небезпечній зоні. Вибух поєднує в собі комплекс небезпек, смертельних для
незахище-ної і ненавченої людини:

ударна хвиля, шум;

теплове випромінювання;

газоподібні продукти вибуху;

осколки і фрагменти будинку, ґрунту, що летять і т.д.;

яскраве світло.

Способи і засоби захисту від ударної хвилі:

захист відстанню;

захист перешкодою;

зменшення площі впливу ударної хвилі на людину.

Ударна хвиля становить велику небезпеку в обмеженому

просторі (у приміщенні). При її впливі важливим фактором є
площа поверхні людини. Мінімальний вплив на людину має міс­це у випадку, якщо
людина лежить уздовж напрямку дії ударної хвилі. Зі збільшенням відстані від
епіцентру вибуху сила ударної хвилі зменшується. Небезпека ударної хвилі
залежить від харак­теристик матеріалу, його кількості чи обсягу, ступеня обмеже­ності
простору, в якому утворюється при вибуху газова хмара.

Наприклад, при вибуху парового казана, вода, що міститься в
котлі у перегрітому стані, при падінні тиску до атмосферного у випадку аварії
переходить у пари. У такому випадку з 1 м3 во­ди утворюються 1700 м3 парів. Це
призводить до вибуху котла, руйнування будинку і загибелі людей.

188

Способи і засоби захисту від теплового випромінювання:

захист відстанню;

індивідуальні засоби захисту.

Теплове випромінювання є результатом швидкого процесу
горіння і зменшується залежно від відстані до епіцентру вибуху. Величина
температури дуже швидко зменшується в часі.

Способи і засоби захисту від газоподібних продуктів вибуху:

індивідуальні засоби захисту;

метеорологічні умови.

Газоподібні продукти вибуху становлять небезпеку в обме­женому
просторі, коли їх концентрація перевищує гранично до­пустимі норми. На
відкритому просторі така концентрація може досягатися у випадку застосування
великої кількості боєприпа­сів, наявності поглиблень у рельєфі місцевості, при
відсутності вітру. У газоподібні продукти вибуху можуть входити: чадний газ,
фосген, оксиди азоту, піроксилін і т.д. Наявність атмосфер­них опадів та
високої швидкості вітру знижують ступінь небез­печності цього вражаючого фактора.

Способи і засоби захисту від ураження осколками:

Захист відстанню;

захист перешкодою;

зменшення площі впливу ударної хвилі на людину;

індивідуальні засоби захисту.

Ураження осколками часто відбувається через слабку підго­товку.
Наприклад, потерпілий дивиться; куди падає граната чи снаряд, або не
кваліфіковано обирає захисну перешкоду, укриття. Зі збільшенням відстані від
епіцентру вибуху кількість осколків зменшується, а їх вражаюча здатність
знижується.

Наступний вид небезпеки вибуху не становить смертельної
загрози для людини, але може призвести до втрати чи погір­шення зору. Частина
променистої енергії, що утворюється в ре­зультаті вибуху, охоплює і оптичний
спектр. За рахунок різкого зростання яскравості людина може на деякий час
засліпнути, а при потужному впливі яскравого світла відбуваються серйозні
функціональні порушення.

189

У цілому несмертельний уражаючий вплив вибуху і його
продуктів на людину може набувати таких форм:

травми при падінні від ударної хвилі;

травми від осколків, відриви кінцівок;

порушення слухового апарату (контузія);

опіки;

ядуха;

тимчасове чи постійне часткове або повне засліплення.

Обходитися на виробництві й у побуті без пальних і вибу­хонебезпечних
речовин людина у наш час не може, тому необ­хідно виконувати правила безпеки
при поводженні з цими ре­човинами.

До заходів гарантування вибухобезпеки відносять:

використання запобіжних конструкцій (легкоскидні констру­

кції, захисні приміщення, укриття);

використання сигналізації про накопичення вибухонебезпе­

чних газів і парів;

локалізація вибуху;

усунення джерел запалення і детонації;

флегматизація джерел запалення;

влаштування вогнеперешкод;

вибухопридушення.

Легкоскидні конструкції (ЛСК) являють собою конструкції, що
руйнуються під впливом енергії вибуху, при цьому не руй­нується конструкція
будинку чи спорудження, наприклад, ві­конні прорізи, сталеві, шиферні й
алюмінієві аркуші і т.д.

Вага 1 м2 ЛСК не повинна перевищувати 125 кг. При відсут­ності
даних розрахунку, в будинках з виробництвом категорій А і Е площа ЛСК повинна
складати не менше 0,05 м2 на 1 м3 об’єму вибухонебезпечного приміщення, а в
будинках категорії Б — не менше 0,03 м3 на 1 м3 об’єму приміщення.

З метою прогнозування наслідків вибуху (кількість загиб­лих,
поранених), підготовки до надання першої допомоги, вияв­лення епіцентру вибуху
і планування наступних дій необхідно оцінити ступінь руйнування об’єкта.
Ступінь руйнування об’єкта в результаті вибуху:

190

легкий (до 10%);

слабкий (11-30%);

середній (31-50%);

сильний (51-90%);

повний (91-100%).

Для ефективного захисту людей, що перебувають у вибу­хонебезпечній
зоні, необхідно оцінити її параметри. При про­веденні патрулювання території чи
оточення необхідно знати, що особовий склад підрозділів ОВС при виконанні
службових обов’язків знаходиться в безпечній зоні. Для цього зона, де
знаходяться працівники ОВС, не повинна перетинатися із зо­ною ураження.
Працівники ОВС при небезпеці вибуху чи об­рушування будинку повинні знати
правила поводження з ви­буховими речовинами і пристроями, мати навички у
виконанні цих завдань і твердо знати запобіжні заходи.

При ймовірності обрушування будинку чи споруди не мо­жна
перебувати на відстані ближче 1/3 висоти будинку чи спо­руди. У випадку
проведення оточення небезпечного району чи об’єкта мінімальною відстанню від
будинку чи споруди до міс­ця розміщення працівників ОВС вважається висота
будинку чи споруди.

З метою гарантування максимальної безпеки працівників і
підрозділів ОВС при виявленні вибухових пристроїв, необхідно знати основні
характеристики цих пристроїв. Розглянемо ос­новні характеристики протипіхотних
мін (див. табл. 14).

Міна ПДМ-6М — фугасна, натискної дії, складається з де­рев’яного
корпусу, заряду вибухової речовини (200-грамова тротилова шашка), зривника
(детонатора) з Т-подібною бойо­вою чекою і запалу. Принцип дії: при натисканні
на кришку міни вона опускається вниз і висмикує бойову чеку зривник, що
приводить до його спрацьовування і вибуху міни. Кришка міни у встановленому
вигляді виступає над поверхнею ґрунту на 1-2 см. Зривник міни не спрацьовує при
зусиллі натискання менше 1 кг, але якщо зусилля знаходиться в межах 1-12 кг,
відбувається вибух.

191

Таблиця 14

Основні дані протипіхотних мін

Показники

ПДМ-6М

пмн

ПОМЗ-2М

ОЗМ-4

Загальна маса, г

490

550

1200

5000

Маса вибухової речовини, г

200

200

75

170

Діаметр (довжина), мм

200×90

110

60

90

Висота, мм

50

53

107

167

Спосіб приведення в дію

Натискний

Натяжний

Зусилля спрацьовування, Н

60-280

80-250

5-13

5-13

Радіус суцільного ураження, м

Місцеве

4

13

Матеріал корпусу

Дерево

Пластмаса

Метал

Міна ГІМН — фугасна, натискної дії, складається з пластма­сового
корпусу, заряду вибухової речовини, натискного при­строю, спускового ударного
механізму і запалу. Принцип дії: при натисканні на міну кришка і шток
опускаються, бойовий ви­ступ штока виходить із зачеплення з ударником, останній
звіль няється і під дією бойової пружини наколює запал, що викликає вибух міни.
Установлена міна підіймається над поверхнею ґрун­ту на 1-2 см.

Міна П0МЗ-2М — осколкова, кругового ураження, склада­ється з
чавунного корпусу, заряду вибухової речовини, зривни-ка із запалом і Р-подібною
бойовою чекою. Крім того, у ком­плект кожної міни входять два-три кілочки,
карабінчик із дротом довжиною 0,5 м і дротяна розтяжка. Принцип дії міни: при
натя­гуванні дротяної розтяжки бойова чека висмикується зі зривни-ка, ударник
звільняється і під дією бойової пружини наколює запал, що викликає вибух міни.
Корпус міни дробиться на оско­лки, що розлітаються в усіх напрямках. Міна
встановлюється з однією чи двома галузками дротяної розтяжки. Кілочки дротяної
розтяжки підіймаються над поверхнею ґрунту на 12-15 см, за­кріплена на них
розтяжка тягнеться убік установленої міни.

Міна ОЗМ-4 — осколкова, стрибаюча, кругового ураження,
постачається в комплекті, що складається з неостаточно споря­дженої міни, спеціального
запалу, зривника, дротяної розтяжки з карабінчиком, намотаної на котушку, і
двох дерев’яних кілоч­ків. Принцип дії: міна спрацьовує від натягування
дротяної роз-

192

тяжки, що висмикує чеку зі зривника. При спрацьовуванні
зрив-ника наколюється капсуль-запальник і промінь вогню по трубці передається
вибивному заряду. Під дією вибивного заряду (15 г) дно міни відривається на
місці нарізного сполучення, і міна ви­кидається на висоту, рівну довжині
натяжного троса (0,6-0,8 м). При натягуванні троса ударник стискає бойову
пружину і звіль­няє, наколює капсуль-детонатор запалу. Запал зривника викли­кає
вибух заряду вибухової речовини міни. Корпус міни дро­биться на осколки, що,
розлітаючись, спричиняють ураження.

Міни типу ПМД-6М, ПМН, ПОМЗ-2М та ОЗМ-4 зі зривником МУВ-2
знімати і знешкоджувати забороняється, вони знищу­ються на місці установки.

При спланованих вибухах необхідно виконувати вимоги техніки
безпеки. Під час підготовки вибуху на відкритому прос­торі для незахищених
людей безпечними є наступні відстані:

при вибуху зарядів до 10 кг без оболонок: у повітрі — 50 м,

на ґрунті — 100 м;

при підриванні дерева — 150 м;

при підриванні цегли, бетону, каменю — 350 м;

при підриванні відкрито розташованих металевих конструк­

цій — 500 м.

Кожного року на території України знаходять велику кіль­кість
снарядів, мін, бомб з часів Першої та Другої світових війн, а також бойових
припасів сучасного виробництва. Так, у верес­ні 1999 р. в селі Зелений гай
Новосельського району на Букови­ні було знайдено 286 хімічних артилерійських
снарядів часів Першої світової війни, начинених фосгеном. А у 2000 р. в тому ж
районі, в селі Строїнці, знайдено 163 одиниць хімічних боє­припасів із
синильною кислотою.

У випадках віднайдення бойових артилерійських чи авіацій­них
боєприпасів працівники ОВС повинні також вміти визначити безпечну відстань. Під
час підготовки вибухів бойових припасів для людей, які не перебувають в
укриттях, безпечними є насту­пні відстані:

калібр до 76 мм — 500 м;

калібр від 76 до 105 мм — 700 м;

193

калібр від.105 до 200 мм — 1000 м;

калібр понад 200 мм — 1500 м.

При знешкодженні і транспортуванні вибухонебезпечних
пристроїв забороняється їх кидати, завдавати по них ударів, складати в штабелі
і знищувати спалюванням, демонтувати кор­пуси і витягати з них вибухові
речовини, вставляти і витягати з них зривники, запали, капсулі-детонатори із
застосуванням си­ли чи удару, знешкоджувати і знімати пошкоджені зривники,
витягати вмерзлі в ґрунт (кригу) і покриті кригою пристрої, складувати,
перевозити й переносити разом і без відповідної укладки капсулі-детонатори,
запали, зривники.

Особи, призначені для виконання вибухів, повинні знати
правила поводження з вибуховими речовинами і пристроями, мати навички у
виконанні цих завдань і твердо знати наступні запобіжні заходи:

капсулі-детонатори запальних трубок і електродетонатори

вставляють у зовнішні заряди після їх кріплення на підривних

елементах (об’єктах) безпосередньо перед вибухом;

при вогневому способі висаджування в повітря до зарядів,

що не вибухнули, може підходити тільки одна людина і не
раніш

як через 15 хв. після моменту відмовлення;

при виявленні ознак горіння шнура підходити до зарядів

заборонено;

по команді «Приготуватися» підривники стають біля
зарядів і

готуються до підпалювання запальних трубок;

підпалювання здійснюють по команді «Вогонь»;

відходять підривники по команді «Відходь». По цій
команді

повинні відходити усі підривники, у тому числі й ті, які не
встиг­

ли підпалити трубки;

при електричному способі висаджування перевірку елект-

ровибухових мереж і підключення магістральних проводів до

джерела струму слід здійснювати тільки після видалення всіх

людей від місць розташування зарядів;

у момент установки електродетонаторів у заряди в магіст­

ральних проводах електровибухової мережі на віддалі 30-40 м

від заряду,   що   підривається,   влаштовують
«розрив  безпеки»

194

(розривають один з магістральних проводів); його зрощування
при відході здійснює особа, що котра перед тим установила електродетонатори в
заряди;

при проведенні групових вибухів результати вибуху пови­

нна перевіряти одна людина;

при відмовленні необхідно відімкнути кінці магістральних

проводів від джерела струму, ізолювати їх, розлучити в
сторони

і з’ясувати причини відмовлення.

Осередки ураження на вибухонебезпечних об’єктах утво­рюються
також унаслідок витікання газоподібних чи зріджених вуглеводних продуктів, при
перемішуванні яких з повітрям утворюються вибухонебезпечні і пожежонебезпечні
суміші та­ких газів, як метан, пропан, пропілен, бутан тощо, які призво­дять до
руйнувань і пошкоджень будинків і споруд, технологіч­них установок, ємностей,
трубопроводів.

При вибуху утворюється руйнівна ударна хвиля. При вибуху
газоповітряної суміші вуглеводних з’єднань існує методика ви­значення
параметрів вибуху, наведена у Додатку 7, п.3.1. Над­лишковий тиск під час
вибуху, що перевищує 50% атмосферно­го тиску на відкритому просторі, є
небезпечним для людини.

При виявленні вибухового пристрою необхідно терміново
здійснити евакуацію людей з небезпечної зони. Параметри цієї зони можна
установити, використовуючи просту залежність:

Я2 = R, ■ її— , R2 =55 ■ зі-іі- ,   (21)

V?i       *100

де R2 — радіус легких руйнувань (м); q2 — тротиловий еквіва­лент
вибухового пристрою (г). При вибуху 100 г тротилу радіус легких руйнувань
становить 55 м. У початкову залежність під­ставляємо q, = 100 м і R, = 55 м.

При вибуху утворюється ударна хвиля, яка створює надли­шковий
тиск вибуху, що й руйнує будинки і споруди. Надлиш­ковий тиск для руйнування
різних конструкцій залежить від ма­теріалів, з якого виготовлені споруди.

залізобетонні та антисейсмічні конструкції — 50-80 кПа;

цегельні будинки — 30-40 кПа;

195

дерев’яні будинки — 10-20 кПа;

скло — 6-8 кПа.

За формулою (40) визначається радіус легких руйнувань,
знаючи тротиловий еквівалент вибухового пристрою. Радіус небезпечної зони, з
якої обов’язково необхідно евакуювати лю­дей, у 10 разів перевищує радіус
легких руйнувань. Це збіль­шення випливає з умови перевищення надлишковогЬ
тиску для руйнування залізобетонних конструкцій над тиском, необхід­ним для
розбивання шибок, що можуть поранити людей.

7.3. Попередження вибухів і локалізація їх наслідків

Питання вибухобезпеки торкаються усіх сторін життя в сучас­ному
суспільстві. Не випадково для координації дій у цій галузі в Україні було
створено Міжвідомчу раду по вибухових справах при комітеті з нагляду за
охороною праці, що був затверджений 26 бе­резня 1998 р. До складу цієї ради
входять і представники МВС. До основних завдань Міжвідомчої ради відносяться:

координація дій міністерств і відомств у цій галузі;

підготовка пропозицій щодо удосконалення вибухової спра­

ви, усунення причин аварій, причин травматизму і
забезпечення

схоронності вибухових речовин;

вивчення передового досвіду робіт з удосконалення підривних

робіт, проведення навчання і перепідготовки фахівців;

підготовка проектів законодавчих актів з вибухобезпеки.

Найкращий захист від вибуху — це не допустити його.
Профілактичні заходи є набагато дешевшими та ефективніши­ми, ніж усунення
наслідків вибуху. Необхідно розрізняти два види несподіваних вибухів:

—           вибух на технологічному обладнанні;

—           зумисний злочинний вибух — терористичний акт.

Вибухи на технологічному обладнанні найчастіше мають

місце у повсякденному житті. Основними причинами виникнен­ня
таких вибухів є:

196

порушення техніки безпеки;

несправність контрольно-вимірювальних приладів;

вихід з ладу обладнання.

Обладнання місткістю понад 25 л, яке перебуває під тиском
понад атмосферний тиск, є дуже небезпечним для людини. Щоб уникнути наслідків
вибуху на технологічному обладнанні, необ­хідно проводити профілактичні заходи.
До основних способів попередження вибухів на технологічному обладнанні
відносять:

наявність і контроль за показаннями вимірювальних приладів;

справність пристроїв і трубопроводів;

проведення   попереджувального   ремонту,   недопущення

утворення корозії усередині обладнання;

проведення іспитових робіт;

недопущення потрапляння мастила на обладнання;

убезпечення обладнання від ударів і зовнішніх значних

впливів високих і низьких температур;

підтримка технологічного регламенту.

Небезпечні агрегати промислових об’єктів для попередження
небезпечних ситуацій виділяють різними способами (знаки, звуко­ві вигнали,
фарбування і т.д.). Наприклад, колір балонів для стис­нутих і зріджених газів
залежить від виду небезпеки:

П пальні речовини — червоний;

СИ токсичні—-захисний;

LJ вибухонебезпечні — білий;

Ы аміак — жовтий;

Ы кисень — блакитний;

Ы водень — темно-зелений;

[J повітря — синій.

До найбільш простих, але в той же час ефективних заходів
запобігання вибухам від зазначених джерел є: контроль за сто­ронніми звуками,
появою стороннього запаху, недопущення перевищень робочого тиску і температури,
запобігання механі­чним деформаціям обладнання, проведення ремонтних робіт
тільки після повної зупинки обладнання.

197

Широка мережа газопроводів, застосування природного га­зу не
тільки для опалення й синтезу у виробництві, але й у по­буті, а також
пожежовибухонебезпечні властивості природного газу роблять цю речовину джерелом
постійної небезпеки для людини. Необхідні додаткові заходи запобігання вибухам
при­родного газу. З появою запаху газу, щоб не допустити вибуху, працівникові
ОВС необхідно виконати наступні дії:

сповістити оперативного чергового, викликати газову службу;

провести природне провітрювання приміщення;

не вмикати і не вимикати світло;

припинити будь-які роботи;

здійснити евакуацію людей;

у випадку вчинення терористичного акту вжити заходів щодо

затримання підозрюваних;

провести оточення небезпечного району;

повідомити оперативному черговому про прибуття додатко­

вих сил та газової служби;

повідомити* оперативному черговому про усунення наслідків;

письмово доповісти на ім’я начальника ОВС про інцидент.

При виявленні витоку газу, авіабомб, снарядів, мін, що .не
вибухнули, вибухонебезпечних предметів і підозрілих предме­тів, що становлять
небезпеку для населення, працівник ОВС зо­бов’язаний:

негайно доповісти про це оперативному черговому, повід­

омити аварійні чи спеціальні служби;

не підходити і не торкатися небезпечних предметів;

вжити всіх можливих заходів для гарантування особистої

безпеки, рятування людей, виведення (вивезення) потерпілих і

надання їм необхідної допомоги;

: ужити заходів щодо недопущення в небезпечну зону людей і
транспорту, котрі не беруть участі в ліквідації наслідків, а та­кож тварин ;

забезпечити охорону громадського порядку;

здійснювати охорону об’єктів, з яких проведено евакуацію;

ужити заходів до зупинки працюючих поблизу машин і об­

ладнання;

198

указувати населенню маршрути виходу з небезпечної зони,

дороги об’їзду для транспорту;

сповістити оперативного чергового про прибуття аварійних

чи спеціальних служб;

здійснювати сприяння в мобілізації транспорту і працездат­

ного  населення для  проведення рятувальних  і  невідкладних

аварійно-відбудовних робіт;

доповісти оперативному черговому про усунення наслідків;

письмово доповісти на ім’я начальника ОВС про інцидент.

З прибуттям осіб, що відповідають за проведення робіт зі
знешкодження (підриву) вибухонебезпечних предметів, конкре­тні завдання
уточнюються, і патрульно-постові підрозділи діють відповідно до вказівок цих
осіб.

До найбільш небезпечних видів вибуху відносять терорис­тичні
акти. Як правило, такі вибухи влаштовуються в місцях скупчення людей, що робить
їх дуже небезпечними.

Вибуховий пристрій дуже рідко має вигляд класичної бом­би,
він може мати подобу будь-якого предмета (пакет, лялька, машинка і т.д.).
Здійснюючи пошук вибухового пристрою, в пе­ршу чергу слід звернути увагу на всі
предмети, що виглядають підозріло або незвично. У будь-якому випадку про це
необхідно повідомити фахівців вибухотехнічної служби (ВТС), а вони ви­рішать —
бомба це чи ні.

Основними заходами підтримання вибухобезпеки при діях за
фактом вибуху є такі:

перед кожним виїздом слідчо-оперативної групи (СОГ) на

місце події за фактом вибуху старшим групи вибухотехнічної

служби проводиться інструктаж членге СОГ із заходів безпеки

при огляді місця події;

пошук здійснює підготовлена група;

усі роботи, що стосуються безпеки робіт на місці події за

фактом вибуху, здійснювати тільки в присутності фахівця ВТС;

огляд місця події здійснювати тільки після огляду фахів­

цями ВТС на наявність вибухонебезпечних предметів;

огляд здійснюють від епіцентру до периферії по спіралі.

199

Для убезпечення працівників СОГ і додаткових сил при огляді
місця події у випадку виявлення вибухонебезпечних предметів необхідно
дотримуватись наступних правил:

обов’язково пройти інструктаж із заходів безпеки перед

початком огляду місця події;

надати невідкладну медичну допомогу потерпілим, по мо­

жливості організувати їх опитування і відправлення до
лікуваль­

них закладів;

при виявленні предметів невідомого призначення проінфо­

рмувати про це керівника СОГ і фахівця ВТС;

у крайніх випадках обкласти предмет мішками з піском, але

не листами металу;

відкрити усі вікна, двері, вентиляційні люки;

самостійно не доторкатися, не вдаватися до будь-яких дій з

предметами невідомого походження;

відгородити зону небезпеки, гарантувати контроль та охо­

рону місця події;

обходитися з предметами невідомого походження як з не­

безпечними боєприпасами у чіткій  відповідності з вимогами

фахівця ВТС.

На керівникові слідчо-оперативної групи лежить відповіда­льність
за життя його підлеглих і людей, що можуть постражда­ти від можливого вибуху. У
зв’язку з цим керівникові СОГ необ­хідно виконувати наступні дії:

забезпечити обов’язкову присутність усіх членів СОГ на

інструктажі з вибухобезпеки,  провести інструктаж залучених

працівників ОВС;

організувати надання медичної допомоги потерпілим, їх

опитування і відправлення до лікувальних закладів;

надати всю наявну інформацію про вибухонебезпечну

ситуацію на об’єкті старшому групи ВТС;

організувати евакуацію сторонніх осіб з небезпечної зони;

за участю фахівців ВТС визначити межі зони огляду, без­

печні шляхи і маршрут до епіцентру вибуху;

забезпечити контроль і охорону місця події;

200

з появою інформації про виявлення предмета невідомого

призначення терміново припинити будь-які роботи на об’єкті і

проінформувати старшого групи ВТС;

при виявленні предмета невідомого призначення поводи­

тися з ним як з вибухонебезпечним предметом;

самостійно не доторкатися, не вдаватися до будь-яких дій

з предметами невідомого призначення;

не здійснювати огляду об’єкта без визначення його ви-

бухобезпечності фахівцем ВТС зі складанням Довідки про сту­

пінь небезпечності предмета;

штатні боєприпаси (гранати, запали, міни, снаряди, де­

тонатори, шнури (детонаційні й вогнепроводні), вибухівку та
ін.)

вилучати тільки в присутності і з дозволу фахівця ВТС після

складання Довідки про ступінь небезпечності предмета.

На жаль, від вибухів гинуть і працівники ОВС. Так, 4 липня
2000 р. в м. Аргуні (Чечня) вантажний автомобіль УРАЛ з ванта­жем селітри і
тротилу вибухнув біля будинку, де розміщувався тимчасовий відділ внутрішніх
справ. У результаті вибуху пост­раждали 108 осіб зі складу челябінського ОМОНу,
з яких 27 осіб загинули.

Працівник ОВС повинен вміти візуально визначити вид ви­бухонебезпечної
речовини та її основні властивості.

Тротил — біла кристалічна речовина, яка жовтіє на світлі
(темно-жовтий колір). Температура розплавлення 80,6-80,85°С. Щільність — 1,66
г/см3. До ударів і тертя не чутливий. Пресова­ний та порошкоподібний тротил має
високу чутливість до дето­нації та надійно вибухає від стандартних
капсулів-детонаторів, запалів. Тривале перебування у воді, землі, корпусах
боєприпа­сів не змінює вибухових властивостей. При підпалюванні горить кіптявим
полум’ям без вибуху, детонація та вибух можливі при горінні великої кількості
тротилу. Мінімальна вага здатного де­тонувати заряду — не менше 50 г.

Гексоген — кристалічна речовина білого кольору. Без запа­ху
та смаку, отруйний. Температура розплавлення — 203°С з розкладанням. Не
гігроскопічний, погано розчиняється у спирті, воді, ефірі, добре — в ацетоні.
Чутливість до тертя та нагрівання

201

невелика. При підпалюванні згоряє яскравим полум’ям. Швид­кість
детонації — 8400 м/с, фугасність — 470 мл. Застосовують для спорядження
снарядів малого калібру, кумулятивних заря­дів, детонаторів. Є основою
пластикової вибухівки (його вміст у ній становить близько 70%).

Гримуча ртуть — кристалічний порошок, має солодкий мета­левий
смак, отруйний, світло-сірого кольору. Теплота вибуху — 1,8 МДж/кг, температура
спалаху — 180°С. У воді гримуча ртуть розчиняється слабко, не гігроскопічна,
але в сумішах з бертоле­товою сіллю притягає вологу, при зволоженні понад 10%
не де­тонує. Детонує від удару, підвищення температури. Нижча межа чутливості:
при падінні на речовину з висоти 5,5 см і вище ваги 700 г відбувається вибух.
Швидкість детонації при щільності 1,25 г/см3 — 2300 м/с, а при 4,20 г/см3 —
5400 м/с. Бризантність 1 г гримучої ртуті відповідає масі 38 г роздробленого
піску. Виді­лення газоподібних продуктів вибуху — 315 л/кг. Гримуча ртуть добре
розчиняється у водяних розчинах аміаку чи ціанистого ка­лію. Концентрована
сірчана кислота викликає вибух.

Гримуче срібло — аналог гримучої ртуті, форма — довгі
кристали, має високу чутливість, отруйне. Взаємодія з метала­ми, сірчаною
кислотою може призвести до вибуху. Детонує без оболочки.

Тринітрогліиерин — жовта масляниста рідина, надзвичайно
потужна і небезпечна у виробництві вибухова речовина. Вибу­хає від удару,
поштовху, перепаду температури. Виготовляється шляхом нітрування гліцерину.
Розведений водою гліцерин має жовтувате забарвлення та нейтральну реакцію на
лакмус. Тем­пература розплавлення гліцерину — 19°С, кипіння — 290°С.

Тринітрофенол (пікринова кислота, інакше лідит, мелініт,
шимоза) має вигляд ясно-жовтих кристалів, нерозчинний у воді, відноситься до
бризантних речовин. Не чутливий до нагрівання, тертя. При підпалюванні згоряє
яскравим кіптявим полум’ям. Щільність виливки — 1,5 г/см3. Пікринова кислота
плавиться при 122°С. Взаємодія її з металами є неприпустимою, оскільки при
цьому утворюються високочутливі сполуки — пікрати.

202

Діперекис ацетону (ДА) — дрібнодисперсна речовина, схо­жа на
борошно, практично не розчинна у воді, розчинна в аце­тоні, ефірі. Температура
плавлення — 97°С. Має серйозний не­долік — летючість при кімнатній температурі
(без розкладання). До удару менш чутлива, ніж азид свинцю, хоча у переплавле­ному
стані стає значно більш сприйнятливою до ударів, тому потрібна обережність у
поводженні. Швидкість детонації при щільності 5 г/см3- 3700 м/сек, 1,18 г/см3 —
5300 м/с. Здатний до перепресовки, спресований під тиском близько 2000 кгс/см2
вже горить, а не детонує. Не кородує з металами, тільки злегка діє на свинець.

Гексаметилентрипєроксиддіамін (ГМТД) являє собою білі
ромбічні кристали, погано розчинні у воді, спирті, ацетоні, си­льно піддає
корозії метали, особливо у вологому стані. Концен­трована сірчана кислота і
бром викликають вибух. Летючий при збереженні на відкритому повітрі, на світлі
не змінюється. Не гігроскопічний, викликає чиханння. Чутливий до нагрівання і
тертя, чутливість до удару є дещо нижчою, ніж у гримучої ртуті, легкозаймистий.
Якщо його підпалити на відкритому повітрі у непресованому стані, то він згоряє
миттєво, але якщо його на­віть легко запресувати в паперову трубку, вже
детонує. Швид­кість детонації — 4560-5100 м/с. За бризантністю значно пере­вищує
гримучу ртуть. Застосовується як детонатор.

Тринітроцелулоза (нітроклітчатка, піроксилін) застосовуєть­ся
у виробництві бездимного пороху та інших вибухових речо­вин, целулоїду,
нітроцелулозних пластифікаторів. Має вигляд бавовняної вати з пилоподібними
волокнами. Не розчинна у воді, спирті, розчинна в ацетоні та різних
ефірно-спиртових, спиртово-ацетонових сумішах. Легко спалахує з утворенням
яскравого сильного спалаху високої температури. Розчиненою тринітроцелулозою
ефективно пластифікувати різні вибухові речовини (діперикис ацетону, ГМТД).та
інші, які не переносять переплавлення, пресування та інших хімічних і
механічних впливів.

Тетрил — кристалічна речовина, світло-жовтого кольору.

Тетразен — кристалічна речовина, жовтого кольору.

203

Розпізнати вибухову речовину нерідко буває дуже важко, тим
більше що вона може змішуватися з іншими практично без­печними речовинами
(цукром, добривами і т.д.), зберігатися у вигляді двох речовин, що самі по собі
не є небезпечними, а при з’єднанні вибухають, можуть бути добре заховані,
міститися се­ред буденних речей. Найкращий спосіб визначення вибухової речовини
— використання спеціально натренованих собак.

Дуже важливо попередити терористичні акти на об’єктах МВС.
Для цього необхідно здійснювати комплексні заходи, що знижують імовірність
терористичного вибуху на об’єктах МВС. Умовно ці заходи можна розділити на
зовнішні та внутрішні.

До зовнішніх заходів відносяться:

паркування   автомобілів   заборонене   на   відстані
менше

100 м від об’єкта;

несанкціонований під’їзд автомобілів до об’єктів має бути

ускладнено;

фасад будинків повинен бути добре освітлений;

проводити патрулювання біля об’єктів;

кущі перед будинками повинні бути низько підстрижені;

установити телеспостереження за фасадом будинків;

установлювати додаткове огородження на об’єкті;

проводити профілактичні огляди місць можливого встанов­

лення боєприпасів на об’єкті;

роботи господарських служб на прилеглій до об’єкта тери­

торії здійснювати в присутності працівників ОВС.

До внутрішніх заходів відносяться:

наявність чергової служби і жорсткого пропускного режиму;

проходження на територію сторонніх здійснювати з дозволу

уповноважених осіб, до яких вони направляються, з відповід­

ним записом у журналі;

розробка- плану дій на випадок виявлення вибухонебезпеч­

них предметів чи при одержанні повідомлення про ймовірне

мінування об’єкта;

не захаращувати прорізи легкоскидних конструкцій (ЛСК);

проводити профілактичні огляди місць можливого закладен­

ня боєприпасів на об’єкті;

204

у кабінетах та інших приміщеннях повинні знаходитись лише

предмети і речі, необхідні для роботи в цих приміщеннях;

усередині будинку всі двері повинні бути заперті на ключ;

на рівні підлоги простір приміщення повинен добре прогля­

датися;

стежити за появою сторонніх звуків і шуму на об’єкті.

Для створення ефективного захисту від небезпечних фак­торів
можливих вибухів необхідно розробити план фізичної безпеки і план бомбового
інциденту. Перший з них містить у собі перелік заходів щодо недопущення
мінувань, закладення вибухівки на об’єкті. План бомбового інциденту має
передбача­ти послідовність дій на випадок виявлення вибухового при­строю на
об’єкті чи повідомлення про можливе мінування об’єкта. Одним з основних заходів
фізичного захисту є огляд місць можливої закладки вибухових речовин усередині
примі­щення і на території.

Профілактичний огляд місць можливого закладення вибухі­вки
усередині приміщення здійснюють:

в урнах;

за горщиками з рослинами;

під стільцями й ослонами;

у туалеті;

у гардеробній;

на сходовій клітці;

у господарчо-побутових приміщеннях.

Профілактичний огляд місць можливого закладення вибухі­вки
на території об’єкта здійснюють:

у сміттєвих баках і урнах;

у припаркованих автомобілях;

за ґратами зливної’ каналізації;

у квітниках, на клумбах;

за карнизами і вивісками.

Одним з основних заходів плану бомбового інциденту є
проведення швидкої евакуації людей, котрі перебувають на об’єкті, і негайний
пошук вибухового пристрою. Для усунення

205

можливої паніки на об’єкті при евакуації, рекомендується 1-2
рази на рік проводити тренувальні евакуації.

Про небезпечність вантажу, що перевозиться транспортним
засобом, можна довідатися за спеціальним знаком «Небезпеч­ний вантаж» (див.
Додаток 8). У знаку вказується вид і код не­безпеки вантажу.

З метою обмеження в’їзду транспортних засобів, що пере­возять
вибухонебезпечні речовини, правилами дорожнього ру­ху передбачено знак «Рух
транспортних засобів, що перевозять вибухівку, заборонено».

206

Розділ 8. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА

Підрозділи ОВС першими прибувають на місце подій, аварій і
катастроф, у райони надзвичайних ситуацій, де гинуть і одер­жують поранення
люди. Життя потерпілих залежить від того, наскільки кваліфіковано буде надано
їм першу допомогу.

Наприклад, близько 50% потерпілих при дорожньо-транспортних
випадках гинуть через несвоєчасне надання пер­шої допомоги чи відсутність
такої. У 1999 р. на дорогах України загинули понад 4,7 тис. осіб, більше 34
тис. осіб одержали по­ранення різної тяжкості.

Перша медична допомога — це комплекс заходів, спрямо­ваних
на відновлення чи збереження життя і здоров’я постраж-далого і здійснюваних
немедичними працівниками чи самими потерпілими. Однією з найважливіших
характеристик надання першої допомоги є її терміновість: чим швидше її надано,
тим більше надії на успішний результат.

Основні умови успіху при наданні першої медичної допомо­ги
потерпілим від нещасних випадків: правильність і доцільність, швидкість дій,
спокій, терпіння, спритність, обдуманість і рішу­чість, знання й уміння особи,
котра надає допомогу.

8.1. Загальні правила надання першої медичної допомоги

Щоб кожен працівник ОВС міг надати першу допомогу, у
підрозділах передбачено проведення спеціальних занять. Той, хто надає допомогу,
має знати:

основні ознаки порушення життєво важливих функцій

організму людини;

загальні принципи надання першої допомоги та її при­

йомів відповідно до характеру отриманого потерпілим

ушкодження;

основні способи перенесення й евакуації потерпілого.

207

Той, хто надає допомогу, повинен уміти:

оцінювати стан потерпілого і визначати, якої допомоги в

першу чергу той потребує;

забезпечувати вільну прохідність верхніх дихальних шля­

хів;

виконувати штучне дихання з рота в рот (з рота в ніс), зо­

внішній масаж серця й оцінювати їх ефективність;

•тимчасово   зупиняти    кровотечу   накладенням   джгута,
пов’язки, пальцевого притиснення судини;

накладати пов’язку при різних ушкодженнях (пораненні,

опіку, обмороженні, забитті тощо);

іммобілізувати (знерухомити) ушкоджену частину тіла при

переломі кісток, важких забиттях, термічному ураженні;

надавати  допомогу  при  тепловому  і  сонячному ударі,

стомленні, гострому отруєнні, блювоті, у непритомному стані;

використовувати підручні засоби для перенесення, заван­

таження і транспортування потерпілого;

визначати доцільність вивозу потерпілого машиною шви­

дкої допомоги чи випадковим транспортом;

•           користуватися аптечкою першої допомоги.

Послідовність надання першої допомоги:

а)         усунути вплив на організм факторів, що загрожують
здо­

ров’ю і життю постраждалого (звільнити від дії електричного

струму, винести з зараженої зони, погасити палаючий одяг, ви­

тягти з води і т.д.), оцінити стан потерпілого;

б)         визначити характер і тяжкість травми, найбільшу
за­

грозу для життя потерпілого і послідовність заходів щодо йо­

го порятунку;

в)         виконати необхідні заходи щодо порятунку
потерпіло­

го в порядку терміновості (відновити прохідність дихальних

шляхів, провести  штучне дихання, зовнішній масаж серця;

зупинити кровотечу; іммобілізувати місце перелому; наклас­

ти пов’язку і т.п.);

г)          підтримувати  основні  життєві  функції
потерпілого  до

прибуття медичного працівника;

208

ґ) викликати швидку медичну допомогу чи лікаря, або вжи­ти
заходів для транспортування потерпілого до найближчого лікувального закладу.

У місцях постійного чергування персоналу повинні бути:

а)         набір (аптечка) необхідних пристосувань і засобів
для на­

дання першої медичної допомоги (див. табл. 15);

б)         плакати з правилами надання першої допомоги, вико­

нання прийомів штучного дихання і зовнішнього масажу серця,

вивішені на видних місцях.

Для правильної організації надання першої допомоги пови­нні
виконуватися наступні умови:

а)         у кожному підрозділі повинні бути відповідальні
особи за

справний стан і систематичне поповнення пристосувань і засо­

бів надання допомоги, що зберігаються  в аптечках і сумках

першої допомоги. На цих же осіб покладається
відповідальність

за передачу аптечок і сумок по зміні з оцінкою в
спеціальному

журналі;

б)         керівник лікувально-профілактичної установи, що
обслу­

говує дану організацію, підрозділ, повинен здійснювати щоріч­

ний контроль за додержанням правил першої медичної допомо­

ги, а також за станом і поповненням аптечок і сумок
необхідни­

ми пристосуваннями і засобами для надання першої допомоги;

в)         допомога постраждалому, надавана немедичними пра­

цівниками, повинна обмежуватися чітко окресленими видами

(заходами забезпечення оживлення при так званій
«уявній» сме­

рті, для тимчасової зупинки кровотечі, перев’язки рани, опіку
чи

відмороження, іммобілізації перелому, перенесення і переве­

зення потерпілого);

г)          в аптечці, яка зберігається в підрозділі, на
об’єкті чи в су­

мці першої медичної допомоги, повинні міститися медикаменти

і засоби,перераховані в табл. 15.

Не слід робити надто швидких суб’єктивних висновків про
доцільність надання першої допомоги потерпілому навіть у тому випадку, якщо в
нього відсутнє дихання, він не відповідає на за­питання і не реагує на
подразники.

209

Таблиця 15 Медикаменти і засоби для надання першої медичної
допомоги

Медикаменти і

Призначення

Кількість

медичні засоби

Індивід, антисепт.

для накладення пов’язок

5 шт.

пакети

Бинти

те ж

5 шт.

Бинти

Теж

5 пачок по 50 м

Facebook
Предыдущая статья4. Локк
Следующая статьяГлава 7. Прекращение деятельности хозяйственного общества

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Adblock
detector