Розділ XVIII ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ

Розділ XVIII ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ

20
0

Стаття 371. Завідомо незаконні затримання, привід або арешт

1. Завідомо незаконне затримання або незаконний привід—

караються позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або обмеженням волі на
строк до трьох років.

2. Завідомо незаконні арешт або тримання під вартою—

карається обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років
або поз’баВленням волі на той самий строк.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті,
якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з корисливих мотивів чи в
інших особистих інтересах,—

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти
років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в
частині забезпечення законного затримання, приводу, арешту або тримання під
вартою, а також конституційне право людини на свободу і особисту
недоторканність. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати честь
та гідність особи, її життя і здоров’я, майнові блага.

2. Потерпілим від цього злочину можуть бути підозрюваний,
обвинувачений, підсудний, свідок і потерпілий.

3. З об ‘єктивної сторони злочин може проявлятися у
незаконному: 1) затриманні; 2) приводі (ч. 1 ст. 371); 3) арешті; 4) триманні
під вартою (ч. 2 ст. 371).

Затримання в кримінально-процесуальному порядку
застосовується до особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, за який може бути
призначено покарання у виді позбавлення волі, і полягає у позбавленні її волі
до 72 годин. Привід — це захід процесуального примусу, який передбачає
примусове доставления підозрюваного, обвинуваченого, підсудного чи свідка
органами внутрішніх справ в орган дізнання, до слідчого, прокурора або в суд.

Затримання і привід є незаконними, якщо вони здійснюються за
відсутності вказаних у законі підстав, або з порушенням умов, які

934

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

визначають їх порядок затримання. Наприклад, незаконним є
затримання без складання протоколу або без зазначення у складеному протоколі
підстав, дати затримання, пояснень затриманого тощо.

Арешт (взяття під варту) є запобіжним заходом, який
застосовується лише у справах про злочини, за які законом передбачено покарання
у виді позбавлення волі на строк понад три роки. У виняткових випадках цей
запобіжний захід може застосовуватись у справах про злочини, за які законом
передбачено покарання у виді позбавлення волі і на строк не більше трьох років.
Взяття під варту полягає у попередньому ув’язненні обвинуваченого або
підозрюваного. Незаконним взяття під варту буде як за відсутності підстав для
його застосування, передбачених законом, так і у випадку порушення порядку
обрання цього запобіжного заходу. Це може полягати, наприклад: у взятті під
варту особи, яка вчинила злочин, за який законом не передбачено покарання у
виді позбавлення волі; у відсутності постанови судді чн ухвали суду про взяття,
під варту.

Незаконне тримання під вартою матиме місце у випадку
порушення строків тримання під вартою, або порушення порядку продовження таких
строків, а також тримання під вартою, коли відпала необхідність у запобіжних
заходах взагалі (наприклад, в ході досу-дового слідства доведена невинність
особи у вчиненні злочину), або у застосуванні саме цього запобіжного заходу.
Незаконне тримання під вартою має місце у випадку невиконання вимог Закону
«Про попереднє ув’язнення» про звільнення осіб, щодо яких як
запобіжний захід обрано взяття під варту.

Злочин, передбачений ч. ч. 1 і 2 ст. 371, є закінченим з
моменту вчинення передбачених у них дій.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути службова особа
органу дізнання, слідчий, прокурор, а у випадку завідомо незаконного тримання
під вартою — також начальник місця попереднього ув’язнення. Судді за дії,
передбачені ст. 371, несуть відповідальність за ст. 375, а інші службові особи
— за ст. ст. 365 або 424.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим
умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину закон (ч. З ст. 371)
визнає: 1) спричинення ним тяжких наслідків; 2) вчинення його з корисливих
мотивів чи в інших особистих інтересах.

Поняття тяжких наслідків є оціночним, їх визначення
здійснюється судом у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.
Такими наслідками можуть визнаватися: самогубство особи чи замах на нього,
тяжке захворювання, позбавлення життя підозрюваного чи обвинуваченого іншими
затриманими або ув’язненими тощо. Про поняття корисливій: мотивів та інших
особистих інтересів див. коментар до ст. ст. 115 і 148.

Конституція України (ст. 29).

КПК (ст. ст. 14, 70, 106, 107,п115, 136, 155, 156, 158,
165-2, 165-3, 288, 434, 437).

Закон України ‘аПро міліцію» від 20 грудня 1990р.(ст.
ст. 10—11).

Закон України «Про попереднє ув’язнення» від ЗО
червня 1993 р.(ст. 20).

Інструкція про порядок виконання постанов прокурорів,
суддів, слідчих, органів дізнання і ухвал судів про привід підозрюваних,
обвинувачених, підсудних, свідків і потерпілих. Затверджена наказом МВС № 864
від 23 грудня 1995р.

Стаття 372         ОСОБЛИВА ЧАСТИКА________935

Стаття 372. Притягнення завідомо невинного до кримінальної
відповідальності

1. Притягнення завідомо невинного до кримінальної
відповідальності слідчим, прокурором чи іншою уповноваженою на те законом
особою —

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням
волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, поєднане з обвинуваченням у вчиненні
тяжкого або особливо тяжкого злочину, а також поєднане зі штучним створенням
доказів обвинувачення або іншою фальсифікацією,—

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти
років.

1. Об’єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення
доведеності вини, а також конституційне право людини на те, що вона не буде
піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному
порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у притягненні завідомо
невинного до кримінальної відповідальності. Притягнення до кримінальної
відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту
пред’явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Злочин є закінченим з моменту оголошення (пред’явлення)
потерпілому постанови про притягнення як обвинуваченого.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки
слідчий, прокурор чи інша особа, уповноважена законом притягувати до
кримінальної відповідальності.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим
умислом. При цьому умислом винного охоплюється те, що насправді відсутні
докази, які вказують на вчинення даного злочину саме цією особою, або взагалі
відсутня подія злочину, за який особа притягується до кримінальної
відповідальності. Склад цього злочину утворює також і притягнення особи до
кримінальної відповідальності за злочин, якого вона завідомо не вчинювала, у
разі, коли вчинення нею інших злочинів доведено сукупністю необхідних і
достатніх доказів. Мотиви злочину значення для його кваліфікації не мають.
Особа, яка притягнула до кримінальної відповідальності невинного через
неправильну оцінку зібраних доказів, несе дисциплінарну відповідальність.

5. Кваліфікованими видами злочину є вчинення його у
поєднанні з: 1) обвинуваченням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину;
2) штучним створенням доказів обвинувачення або Іншою фальсифікацією (ч. 2 ст.
372).

Про поняття тяжкого і особливо тяжкого злочину див. ст. 12 і
коментар до неї. Під штучним створенням доказів обвинувачення або іншою
фальсифікацією слід розуміти підроблення документів, ІЦр є доказами в
кримінальній справі, підміну або знищення речо-|их доказів тощо.

І. Конституція України (ст. ст. 62, 129).

г   КПК (ст. ст. 4, 6, 67, 131-133, 140-142).

1    Рішення КС у справі про депутатську недоторканність
№9-рп/99 від 27 жовт-

$я 1999 р.

936

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ ХУІП

Стаття 373. Примушування давати показання

1. Примушування давати показання при допиті шляхом
незаконних дій ї боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство,—

карається обмеженням волі на строк до трьох років або
позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі дії, поєднані із застосуванням насильства або із
знущанням над особою,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми
років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в
частині забезпечення доведеності вини, а також конституційне право людини на
те, що її обвинувачення не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним
шляхом. Додатковим факультативним об’єктом злочину виступає здоров’я, воля,
честь і гідність особи.

2. Потерпілим від цього злочину є особа, яка згідно з КПК
може давати показання при дбпиті під час дізнання або досудового слідства, —
підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, експерт.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у примушуванні давати
показання при допиті. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є також спосіб —
незаконні дії.

Допит — це слідча дія, яка полягає у взятті показань у
певних учасників кримінального судочинства і фіксації їх у протоколі допиту.
Поняттям допиту у ст. 373 охоплюється також і така слідча дія, як очна ставка.
Примушування давати показання під час проведення інших слідчих дій (наприклад, обшуку,
виїмки) не утворює складу злочину, передбаченого ст. 373, і за наявності
підстав може кваліфікуватися за ст. ст, 365 або 424.

Під примушуванням у ч. 1 ст. 373 розуміється психічний вплив
на особу, яку допитують, з метою отримати потрібні для особи, яка провадить
допит, показання. Допит шляхом незаконних дп’й має місце, коли він провадиться
з використанням шантажу, обману, гіпнозу, з незаконним обмеженням прав
потерпілого, його підкупом тощо. Для кваліфікації злочину .не має значення,
отримав винний таким шляхом правдиві або неправдиві показання.

Вчинення особою, яка провадить допит, дій, що ґрунтуються на
чинному законодавстві (наприклад, багаторазове попередження про кримінальну
відповідальність за завідомо неправдиве показання, правомірне використання
тактичних прийомів проведення допиту) не містить складу цього злочину. Не
можуть кваліфікуватись за ст 373 і дії, пов’язані з порушенням процесуального
порядку проведення допиту, якщо вони не були спрямовані на примушування давати
показання при допиті.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення незаконних
дій при допиті.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним є особа, яка провадить
дізнання (начальник органу дізнання, дізнавач), або досудове слідство (слідчий,
начальник слідчого підрозділу, прокурор).

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину € вчинення його: 1) із
застосуванням до потерпілої особи насильства; 2) із знущанням над нею (ч. 2 ст.
373).

Стаття 374         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________937

Під насильством у цьому випадку слід розуміти здійснення
фізичного впливу на особу, яку допитують, що завдало їй фізичного болю або
спричинило тілесні ушкодження. Умисне заподіяння смерті або тяжких тілесних
ушкоджень потерпілому потребує кваліфікації за сукупністю злочинів,
передбачених ч. 2 ст. 373 і відповідною частиною ст. ст. 115 або 121. Про
поняття знущання див. коментар до ст. 116. Прикладами знущання, передбаченого
ч. 2 ст. 373, можуть бути: багатогодинні допити, позбавлення їжі або води,
вплив шумом або світлом, насміхання над фізичними вадами потерпілого, образа
його релігійних або національних почуттів тощо.

Конституція України (ст. 62). КПК (я. З ст. 22).

Стаття 374. Порушення права на захист

1. Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше
грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист,
вчинене особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею,—

карається штрафом від трьохсот до п’ятисот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або
арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади
чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі дії, які призвели до засудження невинної у
вчиненні злочину особи, або вчинені за попередньою змовою групою осіб, або
такі, що спричинили інші тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років
з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на
строк до трьох років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є конституційне
право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист. Додатковим
факультативним об’єктом може виступати свобода та недоторканність зазначених
осіб, їх здоров’я, честь та гідність, майнові блага.

2. Потерпілими від цього злочину можуть бути підозрюваний,
обвинувачений або підсудний.

Підозрюваний — це особа, затримана за підозрою у вчиненні
злочину, або особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови
про притягнення її як обвинуваченого; обвинувачений — особа, щодо якої слідчим
винесена постанову про притягнення як обвинуваченого, а підсудний — особа, щодо
якої винесено постанову про віддання до суду.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у: 1) недопущенні чи
не-наданні своєчасно захисника; 2) іншому грубому порушенні права потерпілого
на захист.

Право підозрюваного, обвинуваченого і підсудного на захист
включає право захищатися від підозри та обвинувачення, а також право захищати
свої особисті і майнові інтереси. Форми реалізації права на захист
підозрюваного, обвинуваченого і підсудного передбачені
кримінально-процесуальним законодавством. Підозрюваний, обвинувачений і
підсудний мають право захищатися від підо-

938

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

зри та обвинувачення, а також обстоювати свої законні
інтереси особисто або за допомогою захисника. КПК передбачає випадки, коли
участь захисника є обов’язковою.

Захисником є особа, яка в порядку, встановленому законом,
уповноважена здійснювати захист прав і законних інтересів підозрюваного,
обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого та надання їм необхідної
юридичної допомоги при провадженні у кримінальній справі. Як захисники
допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською
діяльністю в Україні, та інші фахівці у галузі права, які за законом мають
право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. У
випадках і в порядку, передбачених КПК, як захисники допускаються близькі
родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або
піклувальники.

Недопущення захисника має місце у випадках невиконання
особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором або суддею вимог КПК про
допуск захисника до участі у справі в будь-якій стадії процесу, коли захисник запрошується
підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним. Неподання своєчасно захисника має
місце при невиконані встановленого порядку призначення захисника у випадках,
передбачених КПК. Інше грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого,
підсудного на захист може мати місце, наприклад, у випадку впливу на
потерпілого з тим, щоб останній відмовився від запрошеного чи призначеного
захисника, непризна-чення захисника у випадках, передбачених законом, тощо.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення передбачених
ст. 374 дій.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути особа, яка
провадить дізнання, слідчий, прокурор або суддя.

5 Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим
умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його за
попередньою змовою групою осіб, а також настання наслідків у вигляді: 2)
засудження особи, невинної у вчиненні злочину; 3) інших тяжких наслідків.

Недопущення чи ненадання своєчасно захисника, а також інше
грубе порушення права підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист, які
призведи до засудження невинної у вчиненні злочину особи, є обтяжуючою
обставиною за умови, що дії винної особи безпосередньо призвели до зазначених
наслідків. Про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб див.
ст. 28 і коментар до неї. Поняття інших тяжких наслідків є оціночним: їх
наявність встановлюється судом у кожному конкретному випадку залежно від
обставин справи. До таких наслідків можна віднести, зокрема, самогубство чи
замах на нього, тяжке захворювання потерпілого.

Конституція України (ст. ст. 29, 59, 63). КПК (ст. ст. 21,
43, 43-1, 44-48, 140, 218Л 237, 263).

Постанова ПВС № 10 від 7липня 1995 р. ‘Про застосування
законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному право
на захист».

939

Стаття 375

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

 

Стаття 375. Постановления суддею (суддями) завідомо
неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови

1. Постановления суддею (суддями) завідомо неправосудного
вироку, рішення, ухвали або постанови—

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або
позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Ті самі дії, що спричинили тяжкі наслідки або вчинені з
корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах,—

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений
порядок реалізації конституційних засад здійснення судочинства. Додатковим
факультативним об’єктом можуть виступати честь та гідність особи, її здоров’я
та недоторканність, майнові блага.

2. Предметом злочину є вирок, рішення, ухвала або постанова,
що постановляються суддею (суддями). Про їх поняття див. коментар до ст. 382.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у постановленні суддею
(суддями) завідомо неправосудного судового рішення. Неправосудним є судове
рішення, в якому завідомо неправильно застосовано норму матеріального права,
яке постановлено з грубим порушенням норм процесуального права, або в якому
завідомо є невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Злочин вважається закінченим з моменту постановления суддею
(суддями) судового рішення.

4. Суб’єктом злочину можуть бути тільки судді, які
одноособово чи в колегіальному складі розглядають справи у судах першої
інстанції, апеляційних або касаційних судах.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим
умислом.

6. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 375) є: 1)
спричинення тяжких наслідків; 2) вчинення його з корисливих мотивів чи в інших
особистих інтересах.

До тяжких наслідків можна віднести засудження потерпілого до
позбавлення волі, його самогубство чи замах на нього, тяжке захворювання тощо.
Про поняття корисливого мотиву чи інших особистих інтересів див. коментар до
ст. ст. 115 і 148.

Конституція України (ст. 129).

Стаття 376. Втручання в діяльність судових органів

1. Втручання в будь-якій формі в діяльність судді з метою
перешкодити виконанню ним службових обов’язків або добитися винесення
неправосудного рішення —

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на
строк до шести місяців.

940_________ОСОБЛИВА ЧАСТИНА       Розділ XVIII

2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи
затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені особою з використанням свого
службового становища,—

караються позбавленням права обіймати певні посади чи
займатися певною діяльністю на строк до п’яти років або арештом на строк до
шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є порядок здійснення правосуддя в
частині реалізації загального конституційного принципу незалежності суддів при
здійсненні правосуддя.

2. Потерпілим від злочину є суддя. Про поняття судді див.
коментар до ст. 377.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у втручанні в
діяльність судді.

Під втручанням розуміється впллв у будь-якій формі на суддю
з метою перешкодити виконанню ним своїх службових обов’язків або добитися
винесення неправосудного рішення. До конкретних форм впливу можна віднести:
прохання, вказівку, погрозу, підкуп, критику судді в засобах масової інформації
до вирішення конкретної справи у зв’язку з «й розглядом, проведення
пікетів, мітингів тощо. Вплив на суддю може здійснюватись і через третіх осіб —
близьких родичів, колег по роботі тощо. У випадках, коли формою впливу на суддю
є погроза або насильство, вчинене за наявності підстав підлягає кваліфікації за
сукупністю злочинів, передбачених ст. 376 і ст. 377.

Злочин вважається закінченим з моменту здійснення впливу на
суддю, незалежно від того, чи вдалося винному перешкодити судді у виконанні ним
службових обов’язків або добитися винесення неправосудного рішення.

4 Суб’єкт злочину загальний.

5 Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим
умислом. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину є мета — перешкодити
виконання суддею службових обов’язків або добитися винесення неправосудного
рішення.

6 Кваліфікуючими ознаками злочину є втручання в діяльність
судді, яке: 1) перешкодило запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його
вчинила; 2) вчинено особою з використанням свого службового становища.

Вплив на суддю, що став перешкодою запобіганню злочину чи
затриманню особи, яка його вчинила, утворює кваліфікуючу ознаку тільки у
випадку, коли здійснення впливу на суддю безпосередньо призвело,до зазначених
наслідків. Втручання в діяльність судді, вчинене особою з використанням свого
службового становища, — це зловживання службовою особою своїми повноваженнями
задля впливу на суддю з метою перешкодити виконанню ним службових обов’язків
або добитися винесення неправосудного рішення. Про поняття службової особи див.
ст. 364 і коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII Особливої
частини КК.

Конституція України (ст ст. 124—129)

Стаття 377         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________941

Стаття 377. Погроза або насильство щодо судді, народного
засідателя чи присяжного

1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи
пошкодженням майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а також щодо
їх близьких родичів у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя,—

карається виправними роботами на строк до двох років або
арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років,
або позбавленням волі на той самий отрок.

2. Умисне заподіяння судді, народному засідателю чи
присяжному або їх близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості
тілесних ушкоджень у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням
правосуддя,—

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або
позбавленням волі на строк до шести років.

3. Умисне заподіяння судді’ народному засідателю чи
присяжному або їх близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з їх
діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя,—

карається позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти
років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений
законом порядок здійснення правосуддя в частині діяльності судді, народного
засідателя чи присяжного. Додатковим обов’язковим його об’єктом виступає
психічна та фізична недоторканність особи, а додатковим факультативним — її
здоров’я.

2. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) суддя; 2)
народний засідатель; 3) присяжний; 4) їхні близькі родичі.

Під суддею у ст. 377 розуміється професійний суддя, який є
службовою особою і в конституційному порядку наділений повноваженнями
здійснювати правосуддя у КС чи будь-якому суді загальної юрисдикції (місцевому,
апеляційному, касаційному, вищому спеціалізованому, ВС). Поняттям суддя
охоплюються також голови і заступники вказаних судів. Водночас у даному випадку
не охоплюються цим поняттям народний засідатель і присяжний, які у разі, коли
вони беруть участь у розгляді справи, є також суддями. Народні засідателі і
присяжні — це представники народу, які у визначених законом випадках
залучаються для здійснення правосуддя. Порядок обрання (призначення), порядок
залучення до правосуддя, процесуальний статус народних засідателів і присяжних
визначаються законом. Про поняття близькій: родичів див. коментар до ст. 115.
Для кваліфікації посягання за ст- 377 не вимагається, щоб на момент його вчинення
суддя обов’язково перебував на посаді судді, а народний засідатель та присяжний
були залучені до здійснення правосуддя.

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у вчиненні суспільне
небезпечних дій чи бездіяльності і може виражатися у: 1) погрозі вбивством,
насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо судді, народного
засідателя чи присяжного, а також щодо їх близьких родичів (ч. 1 ст. 377); 2)
умисному заподіянні цим особам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних
ушкоджень (ч. 2

942

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

ст. 377); 3) умисному заподіянні тим самим особам тяжкого
тілесного ушкодження (ч. З ст. 377).

Усі ці діяння вчиняються у зв’язку з діяльністю зазначених
осіб, пов’язаною із здійсненням правосуддя. Такою діяльністю насамперед слід
визнавати діяльність суддіг народного засідателя чи присяжного, яка власне і
становить зміст здійснення правосуддя, а саме реалізацію у встановленому
законом порядку своїх повноважень з підготовки до розгляду, розгляду судової
справи, винесення у ній рішення та його виконання. Діяльністю, пов’язаною із
здій-ненням правосуддя, слід також визнавати будь-яку іншу службову діяльність
судді, яка хоч і опосередковано, але мас відношення до здійснення правосуддя
(проведення узагальнення судової практики, розгляд звернень громадян тощо).
Такою діяльністю є також дії організаційного та процесуального характеру, які
суддя вчиняє у зв’язку із зайняттям ним адміністративної посади у суді (голови
суду, його заступника) і які безпосередньо впливають на розгляд судової справи
і полягають, зокрема, у призначенні суддів як головуючих у судових засіданнях,
відводі суддів, принесенні протестів на рішення у судових справах, зупиненні
виконання таких рішень, або пов’язані з вирішенням питань щодо організації
діяльності суду (призначення і звільнення працівників суду, підвищення їх
кваліфікації, керівництва канцелярією суду, -кликання президії чи пленуму суду
тощо). Водночас здійснення суддею діяльності, яка хоча певною мірою і
обумовлена його статусом, але головним чином прямована на виконання інших, ніж
здійснення правосуддя, функцій (наприклад, участь судді У науково-практичній
конференції, підготовці нормативно-правових актів тощо), не охоплюється
розглядуваним поняттям.

Погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи
присяжного, а також щодо їх близьких родичів, вчинені не у зв’язку з
діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, утворюють склад злочину проти
здоров’я особи і потребують кваліфікації за відповідними статтями Особливої
частини КК (ст. ст. 121, 122, 125, 129).

Описані у ст. 377 діяння можуть бути вчинені щодо судді,
народного засідателя чи присяжного, а також їх близьких родичів до здійснення
зазначеної діяльності, під час або після її здійснення.

Про поняття погрози вбивством, насильством або знищенням
майна див. коментар, відповідно, до ст. ст. 129, 345 та 195. Погроза
пошкодженням майна передбачає залякування потерпілого погіршенням якості,
зменшенням цінності речі або доведення речі на якийсь час у непридатний, за ЇЇ
цільовим призначенням, стан. Погроза знищенням майна повністю охоплюється
складом злочину, передбаченого ст. 377, і додаткової кваліфікації за ст. 195 не
потребує. Погроза вбивством потребує самостійної кваліфікації (за ч. 2 ст. 129)
лише у разі, коли вона вчиняється членом організованої групи. У всіх інших
випадках її вчинення щодо судді, народного за-їдателя чи присяжного, а також їх
близьких родичів вона підлягає кваліфікації лише за ч. 1 ст. 377.

Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням
майна щодо судді, народного засідателя чи присяжного, а так само щодо їх
близьких родичів у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною

Стаття 377         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________943

із здійсненням ними правосуддя, якщо вона поєднана з грубим
порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до сус’ пільства і
супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, повинна
кваліфікуватись за сукупністю злочинів — за ч. 1 ст. 377 і відповідною частиною
ст. 296.

Про поняття побоїв див. коментар до ст. 126, про поняття
легких тілесних ушкоджень див. коментар до ст. 125, середньої тяжкості тілесних
ушкоджень — ст. 122 і коментар до неї, тяжких тілесних ушкоджень — ст. 121 і
коментар до неї.

Заподіяння судді, народному засідателю чи присяжному, а
також їх близьким родичам у зв’язку з діяльністю, пов’язаною із здійсненням
правосуддя, побоїв (у т.ч. таких, що мають характер мордування, вчинених групою
осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких), легких, середньої
тяжкості, а також тяжких тілесних ушкоджень повністю охоплюється, відповідно,
ч. ч. 2 і З ст. 377 і додаткової кваліфікації за ст. ст. 126, 125, 122 і 121 не
потребує. Це не стосується умисного тяжкого тілесного ушкодження, що вчинене за
обтяжуючих цей злочин обставин, яке слід кваліфікувати за ч. З ст. 377 та ч. 2
ст. 121.

Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного
або їх близьких родичів у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням
правосуддя, кваліфікується за ст. 379, а посягання на життя певної категорії
суддів за певних обставин — за ст. 112.

Злочин, передбачений ч. 1 ст. 377, вважається закінченим з
моменту висловлення погрози і сприйняття її потерпілим, а злочин, передбачений
ч. ч. 2 (за винятком побоїв) і 3 цієї статті, — з моменту заподіяння
відповідних тілесних ушкоджень. Вчинення насильницьких дій у вигляді побоїв (ч.
2 ст. 377) є закінченим з моменту їх завдання.

4. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 377, а також
умисного заподіяння потерпілому побоїв та легких тілесних ушкоджень (ч. 2 ст.
377) може бути осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а суб’єктом
заподіяння умисного середньої тяжкості (ч. 2 ст. 377) і тяжкого тілесного
ушкодження (ч. З ст. 377) — 14-річного віку.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим
умислом. Обов’язковою ознакою умислу винного є усвідомлення ним соціального
статусу потерпілого, а також зв’язку його дій з діяльністю потерпілого,
пов’язаною із здійснення ним або його близьким родичем правосуддя. Мотивами
вчинення злочину можуть бути тільки два: бажання припинити певні дії судді,
народного зас/дателя чи присяжного або помста за їх діяльність. Якщо описані у
цій статті дії були формою втручання в діяльність судді і вчинювалися з метою
перешкодити виконання ним службових обов’язків або добитися винесення
неправосудного рішення, вчинене утворює сукупність злочинів і потребує
кваліфікації за відповідними частинами ст. ст. 377 і 376.

Конституція України (ст. ст. 124—129).

Закон України «Про господарські суди від 4 червня 1991
р. (ст. ст. 4,20—22). Закон України «Про статус суддів від 15 грудня
1992гр. (ст-. ст. 1—15). Закон України «Про Конституційний Суд України’
від 16 жовтня 1996 р. (ст. ст. 16-19).

944

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

Стаття 378. Умисне знищення або пошкодження майна судді,
народного засідателя чи присяжного

1. Умисне знищення або пошкодження майна, що належить судді,
народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам, у зв’язку з їх
діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя,—

караються арештом на строк до шести місяців або позбавленням
волі на строк до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу, вибуху або іншим
загальнонебезпечним способом, або такі, що спричинили загибель людей чи інші
тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк від шести до
п’ятнадцяти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений
законом порядок здійснення правосуддя, який забезпечує незалежність суддів, а
також їх безпеку. Додатковим обов’язковим його об’єктом виступає право
власності, а додатковим факультативним — здоров’я, життя особи, громадський
порядок, громадська безпека.

2. Предметом злочину може бути майно (рухоме чи нерухоме),
яке належить за правом приватної власності судді, народному засідателю,
присяжному або їх близьким родичам.

3. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) суддя; 2) народний
засідатель; 3) присяжний; 4) близькі родичі перелічених осіб. Про поняття
судді, народного засідателя і присяжного див. коментар до ст. 377, а про
поняття близьких родичів — коментар до ст. 115.

4. З об’єктивної сторони злочин може виразитись у формі: 1)
знищення або 2) пошкодження майна зазначених вище осіб. Про поняття знищення
або пошкодження майна див. коментар до ст. 194.

За ст. 378 умисне знищення чи пошкодження майна, що належить
судді, народному засідателю чи присяжному або їх близьким родичам, може бути
кваліфіковане лише за умови, що воно здійснюється у зв’язку з їх діяльністю,
пов’язаною із здійсненням правосуддя. Про поняття такого зв’язку див. коментар
до ст. 377. Відсутність зазначеного зв’язку виключає кримінальну
відповідальність за такі дії за ст. 378. За наявності підстав вони можуть бути
кваліфіковані за ст. 194.

На відміну від загального складу умисного знищення або
пошкодження майна (ст. 194), розглядуваний склад злочину не передбачає як
обов’язкову ознаку його об’єктивної сторони заподіяння умисним знищенням чи
пошкодженням майна судді, народного засідателя, присяжного або їх близьких
родичів великої шкоди. Однак це не означає, що будь-яке умисне знищення чи
пошкодження майна вказаних осіб має визнаватися злочином і кваліфікуватися за
ст. 378. Знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна
без-кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 378, через малозначність не
становить суспільної небезпеки і відповідно до ч. 2 ст. 11 не повинно
визнаватися злочином.

Якщо умисне знищення чи пошкодження майна судді, народного
засідателя, присяжного або їх близьких родичів поєднані із застосуванням до них
погрози або насильства чи посяганням на їх

945

Стаття 379

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

 

життя, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів —
за ч. ч. 1 або 2 ст. 378 та ч. ч. 1, 2 або 3 ст. 377 або ст. 379.

Злочин вважається закінченим з моменту знищення або
пошкодження зазначеного у ст. 378 майна.

5. Суб’єктом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 378, може бути
осудна особа, яка досягла 16-річного віку, а передбаченого ч. 2 ст. 378 —
14-річного віку.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим
умислом. Обов’язковою ознакою умислу винного є усвідомлення ним:

1) факту належності знищуваного або пошкоджуваного майна
судді, народному засідателю, присяжному або їх близьким родичам;

2) того, що таке знищення або пошкодження здійснюється у
зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною зі здійсненням правосуддя. Мотивом злочину
виступають помста за діяльність судді, народного засідателя чи присяжного або ж
залякування цих осіб.

Якщо умисне знищення чи пошкодження вказаного у ч. 1 ст. 378
майна було вчинено з метою перешкодити виконання суддею службових обов’язків
або добитися винесення неправосудного рішення, вчинене слід кваліфікувати за
сукупністю злочинів — за відповідними частинами ст. ст. 378 та 376.

Стосовно таких наслідків, як загибель людей чи інші тяжкі
наслідки, ставлення винної особи може характеризуватись як умисною, так і
необережною формами вини. Про зміст такого ставлення та особливості кваліфікації
вчиненого, які воно обумовлює, див. коментар до ст. 194.

7. Кваліфікуючими ознаками злочину закон визнає вчинення
його: 1) шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом; 2)
спричинення ним загибелі людей чи інших тяжких наслідків.

Про поняття підпалу, вибуху, іншого загальнонебезпечного
способу, а також загибелі людей див. коментар до ст. ст. 113 та 194. Інші тяжкі
наслідки є оціночною ознакою. Особливістю інших тяжких наслідків у складі
розглядуваного злочину є те, що їх змістом охоплюється також заподіяння
майнової шкоди в особливо великих розмірах, тоді як у складі злочину,
передбаченого ст. 194, така шкода утворює окрему кваліфікуючу ознаку.

Конституція України (ст. ст. 126—129).

Стаття 379. Посягання на життя судді, народного засідателя
чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя

Вбивство або замах на вбивство судді, народного засідателя
чи присяжного або їх близьких родичів у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із
здійсненням правосуддя,—

караються позбавленням волі на строк від восьми до
п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений
законом порядок здійснення правосуддя в частині діяльності судді, народного
засідателя чи присяжного. Додатковим обов’язковим його об’єктом виступає життя
особи.

946

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ ХУШ

2. Потерпілими від злочину можуть бути: 1) суддя; 2)
народний засідатель; 3) присяжний; 4) їх близькі родичі. Про поняття судді,
народного засідателя та присяжною див. коментар до ст. 377, а про поняття
близьких родичів — коментар до ст. 115. Посягання на Голову чи суддю КС або ВС,
або вищих спеціалізованих судів України у зв’язку з їх-державною діяльністю
слід кваліфікувати за ст. 112.

3. Об’єктивна сторона злочину проявляється у посяганні на
життя зазначеного потерпілого і може виражатися у: 1) його умисному вбивстві;
2) замаху на його вбивство. Про поняття вбивства див. ст. 115 та коментар до
неї, а про поняття замаху — ст. 15 та коментар до неї. При вчиненні цього
злочину у другій його формі не має значення, який саме замах було вчинено —
закінчений чи не-закінчений.

Закінченим цей злочин вважається: у першій його формі — з
моменту настання смерті потерпілого; у другій формі — з моменту вчинення дій,
які утворюють замах на його вбивство.

4. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного
віку.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим
умислом. При цьому інтелектуальним моментом умислу має, зокрема, охоплюватись
специфічний соціальний статус потерпілого (те, що він є суддею, народним
засідателем чи присяжним або близьким родичем однієї з цих осіб).

Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони вбивства чи замаху
на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів є
мотив. Такого роду посягання здійснюється у зв’язку з діяльністю, пов’язаною із
здійсненням правосуддя (про її поняття див. коментар до ст. 377). Якщо такий
зв’язок відсутній, а вбивство чи замах на вбивство таких осіб вчинено за інших
мотивів (із ревнощів, хуліганських спонукань, помсти на побутовому ґрунті
тощо), дії винного слід кваліфікувати за відповідною частиною (відповідним
пунктом ч. 2) ст. 115, а у певних випадках за ст. 112 (якщо мав місце замах на
вбивство — ще й за відповідною частиною ст. 15).

Конституція Украі’яи (ст. ст. 124—129).

Стаття 380. Невжиття заходів безпеки щодо осіб, взятих під
захист

Неприйняття рішення, несвоєчасне прийняття або прийняття
недостатньо обґрунтованих рішень, а також невжиття, несвоєчасне вжиття
достатніх заходів для безпеки працівників суду, правоохоронних органів або
осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та
їхніх близьких родичів службовою особою органу, на який покладено функції
забезпечення безпеки зазначених осіб, якщо ці дії спричинили тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк до п’яти років.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека
працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та їхніх близьких ро-

947

Стаття 380

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

 

дичів, а також нормальна діяльність зазначених органів. Його
додатковим обов’язковим об’єктом може бути життя, здоров’я та майнові інтереси
зазначених осіб.

2. Потерпілими від цього злочину виступають працівники суду,
правоохоронних органів або особи, які беруть участь у кримінальному
судочинстві, члени їхніх сімей та їхні близькі родичі.

До працівників суду належать не лише судді, а й інші
працівники: судові секретарі, працівники апарату судів. Про поняття лра-цівників
правоохоронних органів див. коментар до ст. 342, а про поняття близьких родичів
— коментар до ст. 115. Членами сім’ї є особи, які спільно проживають і ведуть
спільне господарство. До членів сім’ї, крім близьких родичів, можуть належати й
особи, які перебу-.вають на вихованні чи утриманні потерпілого. До осіб, які
беруть участь у кримінальному судочинстві, належать особи, перелічені в КПК і
Законі України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у
кримінальному судочинстві».

3. Об’єктивна сторона злочину полягає у: 1) неприйнятті; 2)
несвоєчасному прийнятті; 3) прийнятті недостатньо обґрунтованих ( рішень,- 4)
невжитті; 5) несвоєчасному вжитті достатніх заходів для [безпеки працівників
суду, правоохоронних органів або осіб, які І беруть участь у кримінальному
судочинстві, членів їхніх сімей та І їхніх близьких родичів.

і Йдеться про невиконання або неналежне виконання обов’язків
І із забезпечення безпеки щодо осіб, взятих під захист. Види спеці-І-альних
заходів забезпечення безпеки працівників суду і правоохоронних органів та їх
близьких родичів, а також осіб, які беруть і участь у кримінальному
судочинстві, підстави і приводи для вжиття Ізаходів забезпечення безпеки,
порядок прийняття рішення про їх Ізастосування, а також обов’язки щодо виконання
рішень про за-Ібезпечення безпеки передбачені КПК і спеціальними законами. І
Такі діяння утворюють склад розглядуваного злочину за умови, Іщо вони призвели
до спричинення тяжких наслідків. До шяжкшг [наслідків можуть бути віднесені
загибель особи, взятої під захист Ійбо яка мала бути взята під захист,
заподіяння такій особі тяжких |або середньої тяжкості тілесних ушкоджень,
спричинення великої шайнової шкоди тощо.

І 4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки
службова Іособа органу, на який покладено функції забезпечення безпеки
[працівників суду, правоохоронних органів або осіб, які беруть Іучасть у
кримінальному судочинстві, членів їхніх сімей та близьких 1 родичів.

І 5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується
необережністю |у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

І-    Конституція України (ст. ст. 3,27—29).

і     КПК (ст. 52-1).

І     Закон Украти «Про державний захист працівників
суду і правоохоронних орга-

$Ыв»‘від 23 грудня 1993р.(ст. 2).

І     Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які
беруть участь у кримшаль-

тому судочинстві» від 23 грудня 1993р.(ст. 2).

?     Постанова ПВС № 10 від 18 червня 1999 р. «Про
застосування законодавства,

шо передбачає державний захист суддів, працівників суду і
правоохоронних орга-

Йи’ч та осіб, які беруть участь у судочинстві».

948

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

Стаття 381. Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо
особи, взятої під захист

1. Розголошення відомостей про заходи безпеки щодо особи,
взятої під захист, службовою особою, якою прийнято рішення про ці заходи,
особою, яка їх здійснює, або службовою особою, якій ці рішення стали відомі у
зв’язку з її службовим становищем, а так само особою, взятою під захист, якщо
ці дії спричинили шкоду здоров’ю особи, взятої під захист,—

карається штрафом від ста до трьохсот неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або
обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили смерть особи, взятої
під захист, або інші тяжкі наслідки,—

караються арештом на строк до шести місяців або обмеженням
волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є безпека особи,
взятої під захист, та належне здійснення правосуддя. Додатковим обов’язковим
його об’єктом може бути здоров я особи, а додатковим факультативним об’єктом —
життя особи та інші блага.

2. Предметом злочину є відомості про заходи безпеки щодо
особи, взятої під захист. Це може бути інформація про особисту охорону, охорону
житла і майна особи, взятої під захист, про зміну її місця роботи або навчання,
про переселення в інше місце проживання, про зміну прізвища чи інших
конфіденційних відомостей про цю особу тощо.

Закон передбачає забезпечення конфіденційності даних про
осіб, взятих під захист.

3. Потерпілими від злочину можуть бути особа, взята під
захист (про поняття таких осіб див. коментар до ст. 380), а також інші особи
(зокрема особи, які здійснюють відповідні заходи захисту).

4. Об’єктивна сторона злочину характеризується1 1) діянням —
розголошенням зазначених вище відомостей; 2) наслідками у вигляді спричинення
шкоди здоров ю особи, взятої під захист (ч 1 ст. 381), її смертю або іншими
тяжкими наслідками (ч. 2 ст. 381); 3) причинним зв’язком між вказаним діянням і
наслідками.

Про поняття розголошення див. коментар до ст 328. Шкода
здоров’ю передбачає завдання потерпілому тілесних ушкоджень, спричинення іншої
фізичної шкоди.

5. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути: 1) службова
особа, якою прийнято рішення про заходи безпеки; 2) особа, яка здійснює ці
заходи; 3) службова особа, якій вказані рішення стали відомі у зв’язку з її
службовим становищем; 4) особа, взята під захист.

6. Суб’єктивна сторона злочину характеризується
необережністю.

7. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 381) є
спричинення ним: 1) смерті особи, взятої під захист; 2) інших тяжких наслідків.

Іншими тяжкими наслідками слід визнавати спричинення
потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, його викрадення і тривале позбавлення
волі, заподіяння великої матеріальної шкоди.

Стаття 382         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________949

Стаття 382. Невиконання судового рішення

1. Умисне невиконання службовою особою вироку, рішення,
ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх
виконанню —

карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до
трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади Чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені службовою особою, яка займає
відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою
за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду
охоро-нюваним законом правам і свободам громадян, державним чи громадським
інтересам або інтересам юридичних осіб,—

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або
позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні
посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Умисне невиконання службовою особою рішення Європейського
суду з прав людини —

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми
років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю
на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є порядок діяльності суду як органу
правосуддя, що передбачає точне і своєчасне виконання його рішень.

2. З об’єктивної сторони невиконання судового рішення може
характеризуватися: 1) невиконанням службовою особою вироку, рішення, ухвали чи
постанови суду, що набрали законної сили; 2) перешкоджанням службовою особою
виконанню вироку, рішення, ухвали чи постанови суду, що набрали законної сили
(ч. 1 ст. 382); 3) невиконанням службовою особою рішення Європейського суду з
прав людини (ч. З ст. 382).

Невиконання судового рішення’ полягає у невжитті службовою
особою, до якої звернуто виконання вироку, рішення, ухвали або постанови суду,
що набрали законної сили, передбачених законом заходів щодо їх виконання.
Невиконання може виражатися у прямій відмові виконати судове рішення або в
ухиленні від його виконання. Відмова означає явне, відкрите, висловлене усно
або письмово небажання службової особи виконати судове рішення (наприклад,
керівник підприємства відверто ігнорує рішення суду про заміну споживачеві
придбаного ним неякісного товару на аналогічний товар належної якості).
Ухилення — та сама відмова, яка має завуальований характер: службова особа
відкрито не заявляє про відмову виконати судове рішення, але діє таким чином,
що фактично унеможливлює його виконання.

Перешкоджання виконанню судового рішення передбачає протидію
службової особи, наділеної законом певними повноваженнями щодо реалізації
вимог, які у ньому містяться, з метою недопущення його реалізації. Така
протидія може виражатися у прямій забороні своїм підлеглим виконувати вимоги
державних виконавців державної виконавчої служби, погрозі застосувати до певних

950_________ОСОБЛИВА ЧАСТИНА       Розділ XVIII

осіб, у тому числі і службових, насильства, спробі підкупити
чи обманути їх з метою недопущення виконання судового рішення.

Відповідальність за ч. ч. 1 і 2 ст. 382 настає у випадку
невиконання рішення лише одного органу державної влади — суду. Поняттям суд
охоплюються всі існуючі в Україні суди, які входять до судової системи України:
Конституційний Суд України і суди загальної юрисдикції, у т.ч. спеціалізовані.
Під вказане поняття не підпадають товариські і третейські суди, Міжнародний
комерційний арбітражний суд та Морська арбітражна комісія при
Торгово-промисловій палаті України.

Європейський суд з прав людини, відповідальність за
невиконання рішень якого передбачена ч. З ст. 382, — це міжнародний суд,
створений Державами-учасницями Конвенції про захист прав і основних свобод
людини з метою забезпечення виконання ними своїх зобов’язань за Конвенцією та
протоколами до неї. Відповідальність за невиконання рішення будь-якого іншого
міжнародного суду КК не передбачає.

Рішення суду (у вузькому значенні) — це письмовий акт, який
приймає господарський суд при вирішенні господарського спору по суті
(задоволення позову, відмова в позові), загальний суд при вирішенні цивільної
справи, КС за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та
інших правових актів ВР, актів Президента України, актів КМ, правових актів
Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Вирок суду — це рішення суду першої інстанції про винність
чи невинність відданої до суду особи. Вирок суду може бути двох видів —
обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок також встановлює міру
покарання винному та визначає інші правові наслідки визнання особи винною.
Ухвала суду — це: а) у кримінальному процесі — будь-яке рішення, крім вироку,
яке виносить суд першої, апеляційної і касаційної інстанцій в судових
засіданнях у колегіальному складі; б) у цивільному процесі — рішення суду
першої інстанції, яким вирішуються питання, що виникають у зв’язку з розглядом
цивільної справи по суті; в) в господарському процесі — рішення, яке виносить
господарський суд, якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення
розгляду справи, зупинення провадження у справі, залишення позову без розгляду
тощо). Постанова суду — це рішення, яке виніс суддя одноособово, і рішення
президії суду, ПВС. За результатами розгляду справ про адміністративні
правопорушення суди виносять тільки постанови.

Як зазначено у диспозиції ч. 1 ст. 382, відповідальність
настає у випадку невиконання чи перешкоджання виконанню службовою особою тільки
таких судових рішень, які набрали законної сили. Вказівка на цю обставину є
абсолютно обґрунтованою, оскільки судові рішення, що не набрали законної сили,
не вважаються остаточними і можуть бути змінені. Незважаючи на те, що ч. З ст.
382 не містить аналогічної вказівки, так само і рішення Європейського суду з
прав людини підлягають виконанню лише за умови, якщо вони є остаточними.
Остаточне рішення, як правило, виносить відповідна палата, яка розглядає
справу, а в передбачених зазначеною Конвенцією виняткових випадках — Велика
палата Європейського суду з прав людини.

Стаття 382         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________951

Відповідальність за ст. 382 може настати лише у випадку
невиконання службовою особою правосудного судового рішення. Неправосудне судове
рішення відповідно до законодавства України підлягає скасуванню, а
постановления завідомо неправосудного судового рішення тягне відповідальність
судді за ст. 375.

Для наявності складу злочину, передбаченого ч. ч. 1 і 3 ст.
382, не потрібно, щоб невиконання судового рішення було злісним. Злочин є
закінченим з моменту відмови виконати судове рішення [з початку ухилення від виконання
судового рішення) або з моменту перешкоджання його виконанню. Для визначення
моменту закінчення цього злочину важливим є встановлення моменту надходження
судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку
виконання судового рішення, який встановлено законом або судом. Так, закон
передбачає ряд випадків, коли рішення суду підлягає негайному виконанню
(зокрема це стосується справ про поновлення на роботі незаконно звільненого або
переведеного працівника, про присудження працівникові заробітної плати) або
коли негайне виконання рішення не допускається (наприклад, це стосується
судових рішень у справах про виселення громадян з жилих приміщень).

3. Суб’єктом злочину може бути лише службова особа, яка
відповідно до повноважень повинна була вчинити дії по виконанню судового
рішення або завдяки своїм повноваженням мала можливість перешкодити останньому.
Такими службовими особами можуть бути керівники та інші службові особи
підприємств, установ, організацій, державні виконавці тощо.

Невиконання судового рішення іншою, крім службової, особою,
може потягнути кримінальну (зокрема у випадках, передбачених ст. ст. 164, 165,
389, 390, 393, 395) або адміністративну відповідальність (ст. ст. 51-1, 185-6,
186-5 КАП).

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим
умислом.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину закон визначає: 1)
вчинення його службовою особою, яка посідає відповідальне чи особливо
відповідальне становище або 2) особою, раніше ‘судимою за цей злочин, і 3)
заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам і свободам громадян,
державним чи громадським інтересам або Інтересам юридичних осіб (ч. 2 ст. 382^.

Про поняття службової особи, яка займає відповідальне чи
особливо відповідальне становище, істотної шкоди охоронюваним законом правам і
свободам громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних
осіб — див. коментар, викладений у Загальних положеннях до розділу XVII
Особливої частини КК. Про поняття судимості див. коментар до ст. 88.

6. Злочинне невиконання судового рішення, відповідальність
за яке передбачена ст. 382, слід відрізняти—від правопорушення, передбаченого
ч. 1 ст. 185-6 КАП (залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду
чи окремої постанови судді або невжиття заходів до усунення зазначених в них
порушень закону, а так само несвоєчасна відповідь на окрему ухвалу суду чи
окрему постанову судді) за предметом правопорушення (у ст. 382 КК йдеться про
рішення, вирок, ухвалу або постанову суду, тоді як у ст. 135-6 КАП — про окрему
ухвалу суду або окрему постанову судді) і за ознаками об’єктивної сторони, і
від правопорушення, передбачено-

952

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

го ст. 186-5 КАП (керівництво об’єднанням громадян, яке
примусово розпущено за рішенням суду, але продовжує діяти, а так само участь у
діяльності такого об’єднання) — за об’єктом, суб’єктом і об’єктивною стороною.

Конституція України (ст. ст. 60, 124—131, 147—153).

Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4
листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17липня 1997 р (розділ II).

КПК (ст. ст. 23-2, 32, 323,327, 367, 340, 401, 403).

ГПК (ст. ст. 90, 115).

КАП (ст. 283).

ЦПК (ст. ст. 14, 23, 235).

Закон України «Про судоустрій України» від 5
червня 1981 р. (ст. ст. 20—54, 64).

Закон України «Про Конституційний Суд України» від
16 жовтня 1996 р. (ст. ст. 69, 70).

Указ Президента України «Про утворення апеляційних
господарських судів та затвердження мережі господарських судів України»
№511/2001 від 11 липня 2001 р.

Постанова ПВС № 4 від 12 квітня 1996 р. «Про застосування
законодавства, що забезпечує незалежність суддів » (п. 17).

Стаття 383. Завідомо неправдиве повідомлення про вчинення
злочину

1. Завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору,
слідчому або органу дізнання про вчинення злочину—

карається виправними роботами на строк до двох років або
арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років,
або позбавленням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням особи в тяжкому чи
особливо тяжкому злочині або із штучним створенням доказів обвинувачення, а
також вчинені з корисливих мотивів,—

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років
або позбавленням волі на той самий строк.

1. Об’єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення
процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у завідомо
неправдивому повідомленні суду, прокурору, слідчому або органу дізнання про
вчинення злочину.

Повідомлення може бути здійснене у різних формах: письмово,
усно, за підписом особи, яка його зробила, або без такого (анонімним) .
Неправдивим таке повідомлення є, коли воно стосується злочину, якого насправді
не було чи нібито воно мало місце, або коли у ньому міститься інформація про
вчинення злочину особою, яка насправді його завідомо для винного не вчиняла,
або про вчинення особою більш тяжкого злочину, ніж той, що вона насправді
вчинила. Якщо неправдиве повідомлення стосується аморальної поведінки,
дисциплінарного проступку чи адміністративного правопорушення, воно не утворює
складу цього злочину.

Злочин вважається закінченим з моменту надходження
неправдивого повідомлення до суду, прокурора, слідчого або органу дізнання.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим
умислом.

953

Стаття 384

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

 

5. Кваліфікуючими ознаками злочину є поєднання його: 1)
з.об-винуваченням особи у тяжкому чи особливо тяжкому злочині; 2) зі штучним
створенням доказів обвинувачення, а також 3) вчинення його із корисливих
мотивів.

Про- поняття тяжкого та особливо тяжкого злочину див. ст. 12
і коментар до неї, а про поняття корисливого мотиву — коментар до ст. 115. Під
штучним створенням доказів обвинувачення розуміється підроблення документів, що
є доказами в кримінальній справі, виготовлення фальшивих речових доказів тощо.

КПК (ст. ст. 65, 94-96).

Стаття 384. Завідомо неправдиве показання

1. Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або
завідомо неправдивий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового
слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою
спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо
неправильний переклад, зроблений перекладачем у таких самих випадках,—

караються виправними роботами на строк до двох років або
арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи
особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи
захисту, а також вчинені з корисливих мотивів,—

караються виправними роботами на строк до двох років або
обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від
двох до п’яти років.

1. Об’єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення
процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у: 1) завідомо
неправдивому показанні свідка чи потерпілого; 2) завідрмо неправдивому висновку
експерта; 3) завідомо неправильному перекладі.

Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони злочину є обстановка
і час його вчинення. Вказані дії можуть вчинятися лише під час проведення
дізнання, досудового слідства або проведення розслідування тимчасовою слідчою
чи тимчасовою_спеціальною комісією ВР або в суді.

Показання — це відомості про факти, які підлягають
встановленню у кримінальній чи цивільній справі і мають важливе значення для
правильного вирішення справи. Неправдивими є показання, в яких повністю або
частково перекручені факти, що мають значення для правильного вирішення справи.
Завідомо неправдиві показання утворюють склад цього злочину, якщо вони дані
уповноваженій на те особі, у встановленому законом порядку і належним чином
процесуальне оформлені.

Висновок експерта — це документ, складений в результаті
дослідження експертом, якому в передбаченому процесуальним законодавством
порядку було доручено провести експертизу і дати відповіді на поставлені перед
ним запитання. Неправдивіш є висновок

954

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Розділ XVIII

експерта, в якому неправильно викладені або перекручені
факти чи зроблена завідомо неправильна їх оцінка.

Неправильний переклад полягає у перекрученні змісту усного
чи письмового мовлення при перекладі з однієї мови на іншу документів,
показань, промов, реплік учасників процесу. Неправильний переклад матиме місце
і при замовчуванні перекладачем при здійсненні перекладу важливих фактичних
обставин справи.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення зазначених
дій.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути осудна особа,
яка до вчинення злочину досягла 16-річного віку І дає показання як свідок чи
потерпілий у справі, призначена експертом або залучена як перекладач.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим
умислом.

5. Кваліфікуючі ознаки цього злочину (ч. 2 ст. 384) за своїм
змістом повністю аналогічні кваліфікуючим ознакам злочину, передбаченого ст.
383.

КПК (ст. ст. 62, 69-72, 75, 77, 128).

Стаття 385. Відмова свідка від давання показань або відмова
експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов’язків

1. Відмова свідка від давання показань або відмова експерта
чи перекладача без поважних причин від виконання покладених на них обов’язків у
суді або під час провадження досудового слідства, розслідування тимчасовою
слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання —

караються штрафом від п’ятдесяти до трьохсот
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести
місяців.

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа за
відмову давати показання під час провадження дізнання, досудового слідства або
в суді щодо себе, а також членів її сім’ї чи близьких родичів, коло яких
визначається законом.

1. Об’єктом злочину є правосуддя у частині забезпечення
процесуального порядку отримання доказів у кримінальній справі.

2. Об’єктивна сторона злочину полягає у відмові свідка від
давання показань або відмові експерта чи перекладача без поважних причин від
виконання покладених на них обов’язків.

Відмова передбачає відкритий прояв небажання свідка давати
показання, а експерта чи перекладача — виконувати покладені на них обов’язки за
відсутності поважних причин. Форми відмови можуть бути різними — усна, письмова
тощо. Злісне ухилення свідка, експерта чи перекладача від з’явлення в суд,
органи досудового слідства чи органи дізнання, яке не має на меті відмовитись від
виконання юридичного обов’язку щодо давання показань чи виконання обов’язків
експерта або перекладача, не утворює складу цього злочину і тягне
адміністративну відповідальність за ст. ст. 185-3 і 185-4 КАП.

955

Стаття 386

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

 

Злочин вважається закінченим з моменту доведення відмови до
відома суду, органів досудового слідства, тимчасової слідчої або тимчасової
спеціальної комісії ВР чи дізнання.

3. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним можуть бути тільки
свідок, експерт або перекладач.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим
умислом.

5. Відповідно до ч. 2 ст. 385 особа не підлягає кримінальній
відповідальності за відмову давати показання під час провадження дізнання,
досудового слідства або в суді щодо: 1) себе; 2) членів своєї сім’ї; 3) своїх
близьких родичів.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ