Розділ III ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ

Розділ III ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛІ, ЧЕСТІ ТА ГІДНОСТІ ОСОБИ

18
0

Стаття 146. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

1. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини —

караються обмеженням волі на строк до трьох років або
позбавленням волі на той же строк.

2. Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з
корисливих мотивів, щодо двох або більше осіб або за попередньою змовою групою
осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що
супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням
зброї, або здійснюване протягом тривалого часу,—

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або
позбавленням волі на той самий строк.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї
статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

1. Об’єктом злочину є особиста воля.

2. З об’єктивної сторони злочин може бути вчинений у двох
формах: 1) незаконне позбавлення волі людини; 2) викрадення людини.

Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно
здійснюється не відповідно до Конституції, законів України, а також чинних
міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою
України. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до
процедури, встановленої законом, зокрема у таких випадках, як: а) законне
ув’язнення людини після її засудження компетентним судом; б) законний арешт або
затримання людини для забезпечення виконання будь-якого обов’язку,
передбаченого законом; в) законний арешт або затримання людини з метою
забезпечення її присутності перед компетентним державним органом на підставі
обґрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо обґрунтовано визнається за
необхідне запобігти вчиненню нею злочину чи зникненню її після його вчинення;
г) затримання неповнолітньої людини на підставі законного розпоря-

Стаття 146         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________341

дження з метою виховного нагляду або законне затримання
неповнолітньої людини з метою забезпечення її присутності перед компетентним
державним органом; д) законний арешт або затримання людини, здійснені з метою
запобігання її незаконному в’їзду до країни, або людини, стосовно якої
вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.

Позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де
вона взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в
місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. Відтак,
обов’язковою ознакою складу злочину у його першій формі є місце. Ним можуть
бути як приміщення (кімната, камера, погріб тощо) чи комплекси приміщень (підвал
багатоповерхового будинку, лікарня), так і інші місця (дах багатоповерхового
будинку, транспортний засіб) чи місцевості (скала, острів тощо).

Відповідальність за незаконне позбавлення волі виключається,
коли особі, наприклад, забороняється покидати межі населеного пункту або
відвідувати певні місцевості тощо. У цих випадках може йтися про самоправство
(ст. 356).

Способами незаконного позбавлення волі можуть бути будь-які
— обмане зловживання довір’ям, відібрання засобів пересування, ключів чи інших
необхідних засобів тощо. Захоплення або тримання особи як заручника і торгівля
людьми відображають спеціальні способи незаконного позбавлення волі і
кваліфікуються за ст. ст, 147 та 149.

Незаконне позбавлення волі є триваючим злочином. Тому дії по
утриманню потерпілого у стані позбавлення волі, до яких винний приєднався після
початку злочину і до його закінчення, є співвико-навством у цьому злочині.

Викрадення людини передбачає: а) відкрите заволодіння нею
(коли остання або інші, треті особи, у присутності яких здійснюється
викрадення, завідомо для винного розуміють значення вчинюваних ним злочинних
дій. Таке заволодіння може відбутися, скажімо, шляхом грабежу чи розбійного
нападу); б) таємне заволодіння (вчинене за відсутності інших осіб щодо людини,
яка не розуміє значення вчинюваних з нею дій у зв’язку з малоліттям,
знаходженням у безпорадному стані тощо); в) заволодіння людиною, вчинене шляхом
обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку
для старих на підставі підроблених документів); г) заволодіння людиною в
результаті вимушено-доброві-льної передачі її винному під погрозою насильства
над її батьком, усиновителем, опікуном, піклувальником, вихователем тощо, або
під погрозою насильства над особами, близькими для останніх, або розголошення
відомостей, що їх ганьблять, пошкодження чи знищення їхнього майна. Такий
спосіб є близьким до вимагання (ст. 189).

Закінченим злочином викрадення людини є з моменту
заволо-Аіння нею і фактичного початку обмеження її волі.

Заволодіння такою, що заблукала і загубилася, дитиною чи ін-

ОДою особою, не здатною розуміти значення вчинюваних щодо
неї

Д**І в результаті її знаходження, пов’язане з наступним її
утриман-

^м. за наявності певних обставин кваліфікується за ст, 146
як не-

аКонне позбавлення волі, або за ст. 147 як тримання особи як
за-

Розділ Щ

342

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

 

ручника, або за ст. ст. 14 і 149 як готування до здійснення
щодо неї незаконної угоди тощо.

3. Суб’єкт злочину загальний. Проте суб’єктом цього злочину
не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в
місці, де вона не бажає перебувати, або поміщати її в місце, яке вона не має
змоги вільно залишити, але тільки з мотивів піклування про фізичне і психічне
здоров’я підопічного чи з інших суспільне корисних мотивів (батьки,
усиновителі, прийомні батьки стосовно своїх рідних, усиновлених чи прийомних
дітей, опікуни і піклувальники стрсовно осіб, які перебувають у них під опікою
і піклуванням, педагогічні та науково-педагогічні працівники стосовно
піднаглядних дітей тощо). Крім того, правовий обов’язок піклуватися про особу і
право з цією метою обмежувати її волю можуть бути покладені на особу договором
перевезення, морського круїзу, договором про надання послуг із забезпечення
особистої безпеки особи і т. ін. Але тривала заборона дитині її батьками
протягом відносно тривалого строку (кількох тижнів чи місяців) залишати
квартиру, вчинювана як виховний примусовий захід, дає підстави для кваліфікації
діяння за ст. 146.

Завідомо незаконні кримінально-процесуальне затримання,
привід, арешт і тримання під вартою, вчинені працівниками органів дізнання,
слідчими та прокурорами, а так само винесення суддею (суддями) завідомо
неправосудного вироку про позбавлення волі, ухвали (постанови) про направлення
неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і
підлітків, рішення про адміністративний арешт тощо є злочинами проти
правосуддя, передбаченими відповідно ст. ст. 371 і 375.

У деяких інших випадках незаконне позбавлення волі, вчинене
службовою особою, має кваліфікуватися за ст. 365 (або 424) як перевищення влади
чи службових повноважень. Зокрема це стосується завідомо незаконного здійснення
працівниками органів внутрішніх справ, прикордонних військ, управління
державної охорони та іншими службовими особами, спеціально уповноваженими на
це: а) адміністративного затримання та наступного тримання особи протягом
певного часу; б) приводу особи, яка входить до групи ризику захворювання на
СНІД, хворої на венеричне захворювання, хронічний алкоголізм, наркомана, який
вводить наркотичні засоби шляхом ін’єкцій, громадянина, який ухиляється від
призову на військову службу, тощо; в) дисциплінарного арешту
військовослужбовця; г) затримання неповнолітнього віком до 16 років, який
залишився без опікування, з триманням його у приймальнику-роз-подільнику,
притулку для неповнолітніх або центрі медико-соціаль-ної реабілітації; д)
затримання та тримання у спеціальному розподільнику особи, запідозреної у
занятті бродяжництвом, або яка ухиляється від виконання постанови суду про
примусове лікування від хронічного алкоголізму або наркоманії, має ознаки
вираженого психічного розладу і створює у зв’язку з цим реальну небезпеку для
себе і оточуючих тощо; е) поміщення у штрафний ізолятор особи, яка відбуває
покарання у виді позбавлення волі; є) примусової госпіталізації (скажімо,
госпіталізації хворих на туберкульоз, венеричні захворювання, СНІД, лепру,
карантинні захворювання тощо)-

Стаття 146        ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________343

Незаконне позбавлення волі, вчинене не службовими особами,
кваліфікуються за ст. 146. Це стосується і випадків, коли незаконна примусова
госпіталізація здійснюється лікарем, який не є службовою особою (не головним
лікарем, не завідуючим відділенням тощо), або коли особа, що не є службовою за
змістом ст. 364, використовує для незаконного позбавлення волі приміщення, до
яких вона має доступ у зв’язку з виконанням трудових обов’язків (бокс
інфекційної лікарні, камера ізолятора чи гауптвахти, сховище тощо).

Незаконне позбавлення волі, пов’язане з поміщенням завідомо
психічно здорової особи в психіатричний заклад, кваліфікується за ст. 151, а
якщо таке поміщення здійснюється не для обстеження стану психічного здоров’я
особи, діагностики, лікування і нагляду за нею, а виключно з метою позбавити її
волі, — за ст. 146.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим
умислом: особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі іншу
особу, але бажає це зробити. Мотиви незаконного позбавлення волі можуть бути
різні, крім суспільне корисних. Ставлення особи до тяжких наслідків незаконного
позбавлення волі може бути умисним або необережним.

5. Кваліфікованими видами незаконного позбавлення волі або
викрадення людини є вчинення їх: 1) щодо малолітнього; 2) із корисливих
мотивів; 3) щодо двох або більше осіб; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5)
способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 6) пов’язане із
заподіянням потерпілому фізичних страждань; 7) із застосуванням зброї; 8)
протягом тривалого часу.

Про поняття малолітній див. коментар до ст. ст. 67 і 115,
корисливі мотиви — до ст. 115, насильство, небезпечне для життя чи здоров’я
потерпілого — до ст. 187, попередня змова групи осіб — до ст. 28.

Під способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого
слід розуміти такий спосіб незаконного позбавлення волі або викрадення, при
якому створюється реальна загроза загибелі потерпілого або заподіяння йому
тілесного ушкодження.

До фізичних страждань треба відносити біль, що виникає під
час мордування, катування, інших видів фізичного впливу на людський організм,
або внаслідок жорстоких умов утримання у місці позбавлення волі (утримання
особи в умовах, які позбавляють її зо-РУ. слуху, просторової або часової
орієнтації, утримання в холодно-му та сирому приміщенні, у приміщенні з
постійним та голосним звуком або у підвалі, де на особу нападають щури,
позбавлення сну, Харчування і води тощо). Оскільки незаконне позбавлення волі є
Триваючим злочином, фізичні страждання потерпілому можуть бу-711 заподіяні у
будь-який час його здійснення.

Застосування зброї означає фактичне використання її для
фізи-

^Иого впливу на потерпілого, коли цими діями створювалась
реаль-

?? загроза його здоров’ю або життю (здійснення прицільного
пост-

Р^У або інший спосіб використання її бойових властивостей),
або

Р** психічного  впливу  (демонстрування  оголеної
вогнепальної

Рої, приведення її в бойове положення, прицілювання,
поєднане

зб с*овесною погрозою, тощо). Фактичні наслідки застосування

Р°І у вигляді заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень або

Розділ III

344

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

 

смерті вимагають кваліфікації діяння за сукупністю злочинів,
передбачених ч. ч. 2 або 3 ст. 146 і відповідною статтею розділу II Особливої
частини КК.

Тривалий час є оціночною ознакою, наявність чи відсутність
якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку,
протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її
утримання, Інших конкретних обставин справи та особи потерпілого. Оскільки
викрадення людини є одноактною дією, ця ознака не стосується другої форми
розглядуваного злочину.

6. Особливо кваліфікованими видами розглядуваного злочину є:
1) вчинення його організованою групою; 2) спричинення ним тяжких наслідків.

Про поняття організована група див. коментар до ст. 28.

Поняттям тяжкі наслідки у ст. 146 охоплюється заподіяння
потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, у т.ч. такого, що мало характер
мучення, тяжке психічне захворювання, переривання вагітності або смерть
близької для потерпілого особи внаслідок переживань з приводу його раптового
зникнення тощо. Умисне заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження,
вчинене способом, що має характер особливого мучення, групою осіб, з метою
залякування потерпілого або інших осіб, на замовлення, або таке, що спричинило
смерть потерпілого, умисне вбивство, а так само самогубство неповнолітнього
потерпілого внаслідок незаконного позбавлення його волі, кваліфікуються за
сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 146 і, відповідно, ч. 2 ст. 121, ч.
ч. 1 або 2 ст. 115, ч. З ст. 120,

Конституція України (ст. ст. 28-29).

Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 4
листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17липня 1997 р.

Декларація ООН про захист усіх осіб від насильницького
зникнення від 18 груд

ня 1992р.               -,

Стаття 147. Захоплення заручників

1. Захоплення або тримання особи як заручника з метою
спонукання родичів затриманого, державної або іншої установи, підприємства чи
організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення
будь-якої дії як умови звільнення заручника —

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми
років.

2. Ті самі дії, якщо вони були вчинені щодо неповнолітнього
або організованою групою, або були поєднані з погрозою знищення людей, або
такі, що спричинили тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти
років.

1. Об’єктом злочину є особиста воля.

2. Об’єктивна сторона його характеризується суспільне
небезпечними діями у двох можливих формах: 1) захоплення особи як заручника; 2)
тримання особи як заручника.

Стаття 147         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________345

Заручником є особа, яку захоплює або утримує інша особа,
погрожуючи при цьому її вбити, спричинити тілесні ушкодження, вчинити Інші
насильницькі дії або продовжувати утримувати далі.

Під захопленням особи треба розуміти напад, пов’язаний з її
затриманням із наступним істотним обмеженням вільного руху, пересування чи
поведінки особи. Гримання особи передбачає насильницьку заборону особі залишати
певне місце чи унеможливлений це зробити.

Захоплення може бути таємним або відкритим, із застосуванням
фізичного насильства або з погрозою його застосування. Так само фізичним чи
психічним насильством може супроводжуватися і тримання особи. Проте захоплення
або тримання, поєднані з погрозою вбивства заручника, є кваліфікованим видом
злочину, а тому межі погрози, що застосовується при вчиненні злочину,
передбаченого ч. 1 ст. 147, не можуть бути вищими за погрозу спричинення
тяжкого тілесного ушкодження.

Злочин може полягати в захопленні особи з наступним її
триманням або тільки у триманні особи. Закінченим він є з моменту, коли свобода
особи була фактично обмежена. Тривалість тримання особи як заручника значення
для кваліфікації не має і враховується при призначенні покарання.

Захоплення заручників із числа осіб, що відбувають покарання
у виправній установі і наступна злісна непокора вимогам адміністрації виправної
установи про їх звільнення, за наявності інших необхідних ознак злочину,
передбаченого ст. 391, утворюють сукупність злочинів і підлягають кваліфікації
за ст. ст. 147 і 391.

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного
віку.

4. Суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.
Ставлення особи до тяжких наслідків цього злочину може бути умисним або
необережним.

Оскільки захоплення і тримання особи фактично означають
позбавлення її волі, від злочину, передбаченого ст. 146, розглядуваний злочин
відрізняється переважно за спеціальною метою. Тут вона може мати альтернативний
характер — спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу,
підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до: а) вчинення
будь-якої дії (передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби
чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув’язненого, забезпечити
безперешкодний виліт за межі країни тощо); б) утримання від учинення будь-якої
дії (неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення угоди
тощо).

Вчинення чи не вчинення певних дій адресатом вимоги є умовою
звільнення заручника.

Адресатом вимоги можуть-бути такі суб’єкти: 1) державна або
Інша установа, підприємство чи організація (установа виконання покарань, орган
виконавчої влади, суд, господарське товариство, банк тощо), у т.ч. іноземні або
міжнародні; 2) родичі затриманого або інші фізичні особи (скажімо, його
близькі, знайомі); 3) службові особи (про поняття службова особа див. примітки
1 і 2 до ст. 364 і •загальні положення до розділу XVII Особливої частини КК).

Розділ Ш

346

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

 

5. Кваліфікованими видами розглядуваного злочину є: 1)
вчинення його щодо неповнолітнього; 2) вчинення його організованою групою; 3)
захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей;
4) спричинення ним тяжких наслідків.

Про поняття неповнолітній, організована група, знищення
людей див. коментар, відповідно, до ст. сг. 66, 28, 113.

Поняттям тяжкі наслідки у складі цього злочину охоплюються
заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, у т.ч. таке, що спричинило смерть
потерпілого, настання великої матеріальної шкоди, суттєве загострення
міждержавних чи міжнаціональних стосунків, серйозне порушення діяльності
установ, організацій і підприємств тощо. Умисне вбивство потерпілого за
обтяжуючих обставин кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2
ст. 147 і ч. 2 ст. 115.

Конституція України ^ст. ст. 28—29).

Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заручників
від 17 грудня 1979 р. Ратифікована УРСР 8 травня 1987 р.

Токійська конвенція про злочини та деякі Інші акти, що
вчинюються на борту повітряних суден від 14 вересня 1963 р. УРСР приєдналась до
Конвенції 21 грудня 1987р.

ЦК (ст. 23).

Постанова ПВС№ 2 від 26 березня 1993 р. «Про судову
практику в справах про злочини, пов’язані з порушеннями режиму відбування
покарання в місцях позбавлення волі» ^п. п. 10—11).

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. «Про судову
практику в справах про корисливі злочини проти приватної»власності»
^п. п. 9, 12).

Стаття 148. Підміна дитини

Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших
особистих мотивів,—

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або
позбавленням волі на той самий строк.

1. Об’єкт злочину — особиста свобода дитини та сім’я як
блага, що охороняються Конституцією України.

2. З об’єктивної сторони злочин полягає у підміні чужої
дитини.

Під дшпиною у цій статті слід розуміти немовля як особу,
ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні
представники з тих чи інших причин ще у повній мірі неспроможні (скажімо,
підміна відбулася до того, як мати здатна була запам’ятати щойно народжену
дитину, або до передачі дитини батькові у разі смерті матері тощо). Чужою
дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини. Такою особою
не можуть бути батько та мати дитини, навіть якщо один із них мешкає окремо від
дитини.

Підміна — це звичайно заміна однієї дитини, яка щойно
народилася в пологовому будинку, на іншу, або заміна одного немовляти на інше у
будинку дитини. Цей злочин становить не тільки підміна чужої дитини на іншу
чужу, а й підміна чужої дитини на свою (це може бути пов’язано, скажімо, зі
станом здоров’я своєї дитини). Згода батьків однієї дитини на її підміну не
змінює суті діяння, оскільки при цьому ігнорується воля інших батьків. Обмін
власними дітьми за обопільною згодою батьків І наявністю відповідної ме-

Стаття 149   ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________347

ти може бути кваліфікований за ч. 2 ст. 149 як здійснення
незаконної угоди щодо оплатної передачі неповнолітнього іншим особам.

3. Суб’єктом злочину може бути будь-яка особа, для якої у
даний час одне із немовлят юридичне є чужим.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим
умислом і спеціальними — корисливими або іншими особистими — мотивами.

Інші особисті мотиви можуть бути низькими (задоволення
садистських нахилів, помста, заздрість, ревнощі) або благородними (наприклад,
вчинена із гуманних спонукань підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу
після народження знаходиться при смерті, в інтересах його матері на здорову
дитину, від якої відмовилась мати останньої). У другому випадку з огляду на
надзвичайно специфічний етичний бік справи може йтись про відсутність
суспільної небезпеки діяння через малозначність. Якщо винний діє з
національних, етнічних, расових чи релігійних мотивів, у відповідних випадках
його дії можуть бути кваліфіковані як геноцид (ст. 442).

Конституція України (ст. ст. 28—29, 51—52).

Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989р.
Ратифікована Україною 27 лютого 1991 р.

Декларація ООН про захист усіх осіб від насильницького
зникнення від 18 грудня 1992р.

Закон України «Про охорону дитинства» від 26
квітня 2001 р.

Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо
передачі людини

1. Продаж, інша сплатна передача людини, а так само
здійснення стосовно неї будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із
законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний
кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам) з
метою сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, втягнення у
злочинну діяльність, залучення в боргову кабалу, усиновлення (удочеріння) в
комерційних цілях, використання у збройних конфліктах, експлуатації п праці,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми
років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, кількох осіб,
повторно, за попередньою змовою групою осіб, з використанням службового
становища або особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій
залежності,—

караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти
років з конфіскацією майна або без такої.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті,
вчинені організованою групою або пов’язані з незаконним вивезенням дітей за
кордон чи неповерненням їх в Україну, або з метою вилучення у потерпілого
органів чи тканин для трансплантації чи насильницького донорства, або якщо вони
спричинили тяжкі наслідки,—

караються позбавленням волі на строк від восьми до
п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

.  1. Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є воля і
гідність людини. Його додатковим факультативним об’єктом можуть

Розділ III

348

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

 

ц,і

виступати здоров’я людини, встановлений порядок здійснення
службовими особами своїх повноважень, встановлений порядок перетинання
державного кордону України.

2. Логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч. 1 ст.
149 дає змогу дійти висновку, що з об’єктивної сторони цей злочин може
виражатися у таких формах: і) продаж людини; 2) інша сплатна передача людини;
3) здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із
законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон
України.

Під продажем, тут слід розуміти угоду, за якою одна особа
(продавець) передає людину у фактичну незаконну власність іншої (покупця), а
остання зобов’язана прийняти її та сплатити за неї певну грошову суму.

До іншої сплатної передачі у ст. 149 можна віднести угоди
про міну, найм, заставу, а так само угоди, за яких особа передається винним
іншій особі у фактичну власність або для тимчасового використання
(експлуатації) за матеріальну винагороду у вигляді інших, крім гроші, цінностей
(коштовностей, цінних паперів тощо) або послуг матеріального характеру
(передача у користування будинку, транспортного засобу, надання лікувальних чи
оздоровчих послуг, путівки в круїз тощо).

Під іншою незаконною угодою щодо людини слід розуміти два
види фактичних угод: 1) такі угоди, як дарування, надання у безоплатне
користування та будь-які інші, за якими особа безоплатно передасться у фактичну
власність або для тимчасового використання (експлуатації); 2) зворотний бік
передачі, тобто купівля або одержання людини внаслідок міни, найму, застави,
іншої угоди, за якої винний одержує людину від іншої особі у фактичну власність
або тимчасово за матеріальну винагороду чи без такої.

Дії винного, пов’язані з незаконним переміщенням людини
через державний кордон України, повністю охоплюються ч. І ст. 149 і додаткової
кваліфікації за ст. 332 не потребують. Проте, якщо винна особа при цьому сама
незаконно перетнула державний кордон, її дії слід кваліфікувати за сукупністю
злочинів, передбачених ст. ст. 149 і 331.

У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу
(іншої оплатної передачі) людини іншій особі (особам). Якщо до угод з продажу
людини застосувати за аналогією правило, що діє у цивільному праві, злочин
треба вважати закінченим з моменту фактичної передачі особи за договором
купівлі-продажу, який де-Гасіо означає зміну власника, чи з іншого моменту,
прямо передбаченого договором між сторонами. Без відповідних аналогій з
цивільним правом не можна обійтися і характеризуючи інші конкретні суспільне
небезпечні дії, що становлять зміст об’єктивної сторони цього злочину. Адже
специфіка предмета суспільних відносин, з приводу якого ці дії вчинюються, —
людина, — хоча й цілком перетворює юридичну сутність їх із законних на
незаконні, але залишає незмінною зовнішню правову оболонку.

Злочин у його третій формі є закінченим з моменту
переміщення людини через державний кордон України. Таким чином, сама по собі
безоплатна передача людини у фактичну власність чи для

Стаття 149         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________349

тимчасового використання, так само як одержання людини
внаслідок її купівлі чи іншої угоди, не пов’язані з переміщенням людини через
державний кордон України, не створюють складу злочину, передбаченого ч. 1 ст.
149, і можуть кваліфікуватися за наявністю відповідних обставин за ст, 146.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона цього злочину передбачає прямий
умисел і, як правило, корисливий мотив.

Крім того, для третьої його форми (здійснення стосовно
людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним
переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України)
обов’язковою ознакою є мета. Такою метою тут є подальший продаж або інша
передача іншій особі (особам) людини, одержаної винним і переміщеної ним через
державний кордон України.

Складність конструкції диспозиції ч. 1 ст. 149 вимушує
звернути увагу на таке.

У разі, якщо винний безоплатно передає людину іншій особі,
інтелектуальна ознака його умислу має характеризуватися усвідомленням, зокрема,
того, що: а) ним здійснюється незаконна передача людини іншій особі; б) така
передача пов’язана з переміщенням людини через державний кордон України; в)
вказана інша особа, яка отримує людину, має за мету подальшу передачу її третій
особі (осэбам); г) у свою чергу, третя особа має використовувати жертву злочину
з певною (однією із визначених у диспозиції статті) метою.

За таких обставин практичне застосування норми
унеможливлюється, оскільки мета, яка є обов’язковою ознакою злочину, у даному
випадку характеризує вольову ознаку умислу не особи, яка вчинює злочин, а інших
осіб, котрі виконують певні дії за межами складу цього злочину. При цьому у
переважній більшості випадків винна особа фактично не може знати, з якою саме
метою (продати, передати оплатно чи безоплатно або залишити у себе) жертву
злочину хоче придбати друга, а тим більше третя особа у ланцюгу покупців. Тому
слід виходити із того, що слова «для подальшого продажу чи іншої передачі
іншій особі (особам)» у складі злочину, передбаченого ст. 149, визначають
суб’єктивну спрямованість дій тільки такого винного, який сам придбав людину і
перемістив її через державний кордон України.

Навіть за такого підходу для інтелектуальної ознаки умислу
винного необхідним є усвідомлення того, що: а) ним здійснюються купівля або
інша незаконна угода щодо людини та переміщення цієї людини через державний
кордон України; б) ця незаконна угода та наступне переміщення людини через
державний кордон України здійснюються для подальшого продажу або іншої передачі
її іншій особі (особам); в) особа (особи), яка придбала жертву злочину, в
подальшому використовуватиме її з певною (однією із визначених У Диспозиції
статті) метою.

Практичне застосування цієї норми обмежується тим, що для
притягнення особи до відповідальності необхідно довести, що нею Усвідомлювався
як неминучий факт наступної (після продажу або НІЩої передачі) сексуальної
експлуатації людини, використання її у «орнобізнесі тощо.

Розділ III

350

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

 

Якщо винна особа, здійснюючи продаж (іншу передачу) людини,
байдуже ставиться до того, як саме ця людина буде використовуватися її покупцем
в подальшому, відповідальність цієї особи за ст. 149 виключається (скажімо,
особі байдуже, буде покупець використовувати продану йому жінку в порнобізнесі
чи одружиться на ній). У цьому випадку мову можна вести лише про притягнення
винної особи до відповідальності за незаконне позбавлення волі (ст. 146). Тому
вказана мета може бути доведена, як правило, лише у випадках, коли особа
систематично поставляє певним покупцям дітей для використання їх як жебраків
або жінок для сексуальної експлуатації тощо.

Зазначена мета, як вказувалось вище, має альтернативний
характер. Винна особа здійснює заволодіння людиною та її переміщення через
державний кордон України для наступного продажу (або іншої передачі),
усвідомлюючи, що кінцевою метою такого продажу (іншої передачі) жертви злочину
в подальшому будуть: а) її сексуальна експлуатація; б) використання в
порнобізнесі; в) втягнен-ня у злочинну діяльність; г) залучення в боргову
кабалу; д) усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях; е) використання в
збройних конфліктах; є) експлуатація її праці.

Експлуатація праці — це присвоєння матеріальних результатів
праці людини (зокрема прибутку) власником засобів виробництва. Прикладами
використання людини для експлуатації її праці може бути праця у будь-якій сфері
виробництва чи послуг взагалі без оплати або з оплатою, яка явно не відповідає
характеру та інтенсивності роботи. Виконання такої роботи звичайно не пов’язане
з добровільною пропозицією працівником своїх послуг і вимагається від нього під
загрозою фізичного насильства.

Сексуальна експлуатація — це вид експлуатації праці особи в
галузі проституції, під якою слід розуміти надання сексуальних послуг за гроші
чи іншу матеріальну винагороду, або у суміжних сферах (скажімо, у сфері
розпутних дій з дітьми, надання разових сексуальних послуг ув’язненим та деяким
іншим особам, співжиття з метою систематичного отримання сексуального
задоволення тощо), незалежно від того, чи дозволений у даній країні чи її
окремих місцевостях цей вид діяльності.

Під порнобізнесом розуміється частково чи повністю
дозволений у даній країні чи незаконний вид підприємництва, пов’язаний зі
звідництвом для проституції, сутенерством, утриманням будинків розпусти,
виготовленням, збутом і розповсюдженням предметів порнографічного характеру.
Використання у порнобізнесі означає використання особи як сутенера, утримувача
будинку розпусти, актора при зйомках порнографічних фільмів, статиста при
виготовленні порнографічних журналів тощо.

Втягнення у злочинну діяльність — це дії, пов’язані з
безпосереднім психічним чи фізичним впливом на особу та вчинені з метою
викликати у неї прагнення взяти участь в одному чи кількох злочинах. Втягнення
у злочинну діяльність передбачає всі види фізичного насильства і психічного
впливу (переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти,
заздрості або інших низьких спонукань, пропозиція вчинити злочин, обіцянка
придбати або збути викрадене, давання порад про місце й способи вчинення

Стаття 149         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА__________351

або про приховування слідів злочину, вживання спиртних
напоїв, наркотичних засобів чи психотропних речовин разом з особою з метою
полегшити схилення її до вчинення злочину та ін.). Детальніше про втягнення у
злочинну діяльність див. коментар до ст. 304.

Залучення в боргову кабалу передбачає поставлення особи у
стан повної, фактично рабської залежності від іншої особи. На практиці в такий
стан потрапляє, наприклад, жінка, яку продали у будинок терпимості іншої
країни, власник якого, сплативши гроші продавцю за жінку, відбирає у неї всі
документи, обіцяючи повернути їх лише після відпрацювання нею сплаченої ним
суми та отримання ним прибутку.

Усиновлення (удочеріння) в комерційних цілях — це оформлене
спеціальним юридичним актом прийняття в сім’ю неповнолітньої дитини на правах
сина чи дочки для її наступного використання у жебрацтві, занятті азартними
іграми, а також для подальшого укладення щодо неї договорів купівлі-продажу,
міни та інших, які передбачають фактичну передачу права власності.

Оскільки за законом усиновлення здійснюється лише щодо
неповнолітньої людини, то продаж (інша передача) її з метою усиновлення в
комерційних цілях не може кваліфікуватися за ч. 1, а тільки за ч. 2 ст. 149.
Диспозиція ч. 1 ст. 149 у цій частині є прикладом логічної помилки законодавця.

Використання в збройних конфліктах передбачає використання
особи для виконання ним бойових завдань, пов’язаних з поваленням державної
влади або порушенням суверенітету і територіальної цілісності інших держав тощо.

Передача людини іншій особі з метою використання першої у
збройному конфлікті як найманця потребує кваліфікації за ст. ст. 27 і 447 як
пособництво (чи підбурювання) у вербуванні найманців, а також за ст. 149.

5. Кваліфікованими видами торгівлі людьми (ч. 2 ст. 149) є
вчинення цього злочину: 1) щодо неповнолітнього; 2) щодо кількох осіб; 3)
повторно; 4) за попередньою змовою групою осіб; 5) із використанням службового
становища; 6) особою, від якої потерпілий був У матеріальній або іншій
залежності.

Про поняття неповнолітній див. коментар до ст. 66, а про
поняття попередня змова групи осіб — до ст. 28. Неповнолітньою потерпіла особа
має бути на момент укладення відповідної угоди Щодо неї.

Кілька осіб — це дві і більше особи незалежно від їхнього
віку та інших ознак.

Повторним є вчинення цього злочину особою, яка до цього вже
вчинила злочин, передбачений ст. 149, у будь-якій його формі як Щодо однієї й
тієї самої особи, так і щодо кількох осіб у різний час.

Використання службового становища передбачає вчинення
злочину особою, яка є службовою особою (див. коментар до ст- 364). Нею може
бути, наприклад, директор чи інша службова особа підприємства, яке здійснює
посередницьку діяльність щодо працевлаштування за кордоном, директор будинку
дитини, представник прикордонних військ, консульської служби, служби віз і
реєстрації тощо.

Розділ III

352

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

 

Особою, від якої потерпілий був у матеріальній або іншій
залежності, слід вважати будь-яку особу, від якої залежить потерпілий. Може
йтися про службове підпорядкування, підкорення чужій, більш сильній волі, повну
чи істотну матеріальну залежність утриманця тощо. Так, тією чи іншою мірою
неповнолітні залежать від батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників,
вихователів, деякі непрацездатні особи — від набувачів їхнього майна за
договором довічного утримання, студенти — від викладачів та адміністрації
навчальних закладів, хворі — від лікарів та службових,осіб, які вирішують
питання про направлення на лікування, підлеглі — від начальників, підозрювані та
обвинувачені — від слідчих і прокурорів, підсудні — від суддів та ін.

6. Особливо кваліфікованими видами торгівлі людьми (ч. З ст.
149) визнається вчинення тих самих дій: 1) організованою групою; 2) пов’язаних
із незаконним вивезенням за кордон дітей чи неповерненням їх в Україну; 3) із
метою вилучення у потерпілого органів чи тканин для трансплантації; 4) із метою
насильницького донорства; 5) якщо це спричинило тяжкі наслідки.

Про поняття організована група див. коментар до ст. 28. Якщо
торгівля людьми пов’язана з переміщенням їх через державний кордон України,
членами такої групи є. також особи, які здійснюють таке переміщення в процесі
передачі жертв злочину іншім особам. Для кваліфікації дій членів організованої
групи не має значення, які саме дії, що утворюють об’єктивну сторону цього
злочину, ними виконувались.

Відповідно до законодавства України діти мають право виїхати
із України лише за наявності проїзного документа дитини. Його оформлення
провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання (згоди) батьків або
законних представників дитини. За відсутності згоди одного із батьків виїзд
неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено лише на
підставі рішення суду. Вивезення дитини за кордон з порушенням наведених норм є
незаконним.

Звичайно, що особливо небезпечними для волі і гідності
дитини є випадки, коли її після вивезення за кордон для лікування, навчання,
туристичної подорожі не повертають до рідних, а використовують у порнобізнесі,
втягують у злочинну діяльність, жебрацтво тощо. Тому неповернення ашпшш в
Україну та її продаж (інша передача) за кордоном з відповідною метою є одним із
особливо кваліфікуючих видів злочину, передбаченого ст. 149.

Згідно із законодавством України забороняється взяття
донорської крові примусово, а застосування методу пересадки від донора до
реципієнта органів та інших анатомічних матеріалів здійснюється у визначеному
законодавством порядку, за наявності їхньої згоди або згоди їх законних
представників та за умови, якщо використання інших засобів і методів для
підтримання життя, відновлення або поліпшення здоров’я не дає бажаних
результатів і завдана при цьому шкода донору є меншою, ніж та, що загрожувала
реципієнту^ Мета вилучення у потерпілого органів чи тканин для ВЦ ^ плантації
передбачає намагання без згоди потерпілого здійсни хірургічне втручання в його
організм, пов’язане з пересадкою від

Стаття 149         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________353

донора до реципієнта органів (нирки, печінки, ока тощо) та
інших анатомічних матеріалів (шкіри, кісткового мозку, волосся тощо). Мета
здійснення насильницького донорства означає прагнення до взяття крові чи її
компонентів у донора без згоди потерпілого та із застосуванням фізичного чи
психічного насильства щодо нього.

Згода потерпілого на. трансплантацію (наприклад, потерпілий
дійсно може щиро погодитися на вилучення у нього ембріональної тканини,
біологічного матеріалу, отриманого внаслідок аборту, або потерпілий заздалегідь
оформив анатомічний дар тощо), наявність родинних генетичних зв’язків між
донором і реципієнтом, ставлення винного до вилучення у потерпілого тканин, що
здатні регенеруватися (відновлюватися) чи не здатні до цього, а також інші
обставини не мають значення для кваліфікації злочину, але мають враховуватися
при призначенні покарання.

Тяжкими наслідками вчинення злочину, передбаченого ст. 149,
можуть бути визнані тяжка хвороба (наприклад, СНІД, серйозна психічна хвороба
тощо), заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, вбивство
потерпілого, його самогубство чи зникнення безвісти, самогубство чи тяжка
хвороба його батьків тощо. При цьому умисне вбивство потерпілого за обтяжуючих
обставин має кваліфікуватися за сукупністю злочинів, передбачених ч. З ст. 149
ти ч. 2 ст. 115.

У разі, якщо винний продав особу для трансплантації її
органу, що завідомо мало своїм наслідком смерть потерпілого, його дії мають
бути кваліфіковані за ч. З ст. 149, п. 5 ст. 27 і п, 6 ч. 2 ст. 115.

Конституція України (ст. ст. 28,29,32, 51, 52).

Конвенція про рабство від 25 вересня 1926 р. УРСР
приєдналася до Конвенції 39 серпня 1956р.

Протокол до конвенції про рабство від 23 жовтня 1953 р. УРСР
приєдналася до Протоколу ЗО квітня 1957 р.

Конвенція Міжнародної організації праці про примусову чи
обов’язкову працю від 28 червня 1930 р. Ратифікована УРСР 9 червня 1956р.

Додаткова конвенція про скасування рабства, работоргівлі та
інститутів і звичаїв, суміжних з рабством від 7 вересня 1956 р. Ратифікована
УРСР 31 жовтня 1958р.

Конвенція ООН про боротьбу з торгівлею людьми і
експлуатацією проституції третіми особами від 21 березня 1949р. УРСР
приєдналася до Конвенції 15 листопада 1954р.

Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок
від 18 грудня 1979р. Ратифікована СРСР 19 грудня 1980р. (ст. 6).

Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989р.
Ратифікована Україною 27лютого 1991 р. (ст. ст. 34, 35).

КШС (глави 1-3, 14-18, розділ VI).

Основи законодавства про охорону здоров’я від 19листопада
1992р. (ст. ст. 46 і 47). . Закон України «Про трансплантацію органів та
інших анатомічних матеріалів людши від_ 16 липня 1999р.

закон України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в
Україну громадян Украї-

««  »*921«чня199м4р.(стст.2,10)    „

Ш   -закон України «Про охорону дитинства» від 26
квітня 2001 р.

•І Доясульський статут України. Затверджений указом
Президента України

ШЄ Ш/94 від 2 квітня 1994 р. (глава VI).

у    ‘°Рядок передачі дітей, які є громадянами України, на
усиновлення громадянам лращц та іноземних громадянам І здійснення контролю за
умовами йг проживай-~* устях усиновителів. Затверджений постановою КМ№ 775від20липня
1996р. Украй*таНОВа ^ВС ВІУ ^ ГРУЗ™ №83 р. № 6 «Про практику застосування
судами иут/І • закон°9гавства про відповідальність за втягнення неповнолітніх у
злочин-«У «° шшу антигромадську діяльність» (п. 4).

Розділ III

354

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Стаття 150. Експлуатація дітей

1. Експлуатація дітей, які не досягай віку, з якого
законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з
метою отримання прибутку —

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням
волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або
займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони
спричинили істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня
дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві,—

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років
з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на
строк до трьох років.

1. Згідно з Конвенцією про права дитини, у зв’язку з
фізичною та розумовою незрілістю дитина потребує особливої охорони, турботи і
допомоги, у т.ч. належного правового захисту, для повного і гармонійного
розвитку її особистості дитині необхідно рости в сімейному оточенні, в атмосфері
щастя, любові і розуміння. Експлуатація дитини знаходиться у явному протиріччі
з наведеними вимогами. В цьому і полягає суспільна небезпека злочину,
передбаченого ст. 150.

2. Об’єкт злочину — особиста свобода, фізичне і психічне
здоров’я дитини.

3. Обов’язковою ознакою складу злочину є потерпілий. Ним
може бути тільки дитина, яка не досягла віку, з якого законодавством
дозволяється працевлаштування. Відповідно ж до законодавства України
допускається прийняття на роботу осіб, які досягли шістнадцяти, за згодою
одного з батьків або особи, що його замінює, — п’ятнадцяти, а за сукупністю
інших, крім такої згоди, умов (щодо учнів певних навчальних закладів, для
виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу
навчання, у вільний від навчання час) — чотирнадцяти років.

4. З об’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 150,
полягає в суспільне небезпечних діях — експлуатації дитини.

Про поняття «експлуатація» див. коментар до ст.
149. У ст. 150 під експлуатацією дитини розуміється привласнення не будь-яких
матеріальних результатів (продуктів) її праці (доходу у вигляді матеріальних
благ), а лише прибутку як різниці між доходами і виробничими витратами. Проте,
якщо особа не несе виробничих витрат у зв’язку з використанням праці дитини, отримані
нею доходи і є фактичним прибутком. Слід також мати на увазі, що’, оскільки
діяльність, пов’язана з експлуатацією дитини, яка не досягла певного віку, є
завжди незаконною, то для кваліфікації злочину за ст. 150 не має значення,
обліковується чи не обліковується винним одержаний прибуток.

5. Суб’єкт злочину загальний. Експлуатація дитини, вчинена
службовою особою, за наявності підстав кваліфікується за ст. ст. 364 або 365.

6. З суб’єктивної сторони злочин характеризується прямим
умислом. Ставлення винної особи до наслідків у вигляді істотної шкоди

Стаття 150         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА________355

(ч. 2 ст. 150) може характеризуватися також непрямим умислом
або необережністю. Обов’язковою метою експлуатації дитини є отримання прибутку.

7. Кваліфікованими видами злочину (ч. 2 ст. 150) є
експлуатація: 1) кількох (двох чи більше) дітей одночасно або в різний час; 2)
дитини, якщо вона потягла істотну шкоду для здоров’я, фізичного розвитку або
освітнього рівня дитини; 3) поєднана з використанням дитячої праці в шкідливому
виробництві.

Під істотною шкодою для здоров’я у ч. 2 ст. 150 слід
розуміти шкоду, яка полягає в умисному завданні потерпілому легкого, середньої
тяжкості тілесного ушкодження, а також тяжкого і середньої тяжкості тілесного
ушкодження, заподіяних з необережності. Проте умисне тяжке ушкодження, яке
спричинило смерть пртер-пілого, кваліфікується за сукупністю злочинів,
передбачених ч. З ст. 121 і ч. 2 ст. 150.

Істотною шкодою для фізичного розвитку дитини є шкода, яка
полягає, наприклад, в припиненні або істотному гальмуванні її фізичного
розвитку відповідно до певних медичних критеріїв, а Істотною шкодою для
освітнього рівня дитини — в тривалому припиненні її навчання у загальноосвітній
школі, професійно-технічному закладі тощог*окрема таке, що порушило
конституційне право дитини на обов’язкову повну середню освіту.

Причинний зв’язок між експлуатацією дитини та її
суспільно-небезпечними наслідками є обов’язковою ознакою цього кваліфікованого
виду злочину. При цьому наявність істотної шкоди для здоров’я і фізичного
розвитку та вказаний причинний зв’язок встановлюється за допомогою судової
експертизи (медичної, психіатричної, психологічної).

Шкідливим виробництвом є не тільки виробництво зі шкідливими
і небезпечними умовами, праці, на якому відповідно до законодавства України
забороняється застосування праці неповнолітніх і жінок, а й будь-яке інше
виробництво, яке відповідно до законодавства України належить до категорії
шкідливих.

Конституція України (ст. ст. 52,53).

Конвенція ООН про права дитини від 20 листопада 1989р.
Ратифікована Україною 27лютого 1991 р. (ст. 32).

Конвенція МОП № 1СІ5 про скасування примусової праці від 25
червня 1957 р. Ратифікована Україною 5 жовтня 2000 р.

Конвенція МОП № 182 про заборону ща негайні заходи щодо
ліквідації найгірших форм дитячої праці від 17 червня 1999 р. Ратифікована
Україною 5 жовтня 2000р.

КЗП(ст. 188).

Закон України «Про охорону дитинства» від 26
квітня 2001 р.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними
умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх.
Затверджений наказом МОЗ № 46 від 31 березня 1994 р.

Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними
умовами праці, на *«« забороняється застосування праці жінок. Затверджений
наказом МОЗ № 256 $929 грудня 1993 р.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою. Затверджений наказом
Державного комітету України з нагляду за охороною праці Лй 123 від ЗО листопада
1993 р. 12*

Розділ ПІ

356

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

‘Стаття 151. Незаконне поміщення в психіатричний заклад

1. Поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно
здорової особи —

карається арештом на строк від трьох до шести місяців або
обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий
строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною
діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, що спричинило тяжкі наслідки,— карається
позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права
обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є свобода і здоров’я людини. Добровільна
згода дієздатної особи (або прохання чи згода опікуна особи, визнаної у
встановленому законом порядку недієздатною) на її поміщення в психіатричний
заклад виключає застосування ст. 151, адже посягання на її волю за таких
обставин відсутнє.

2. Потерпілим від цього злочину є тільки психічно здорова
особа. Цей факт, що випливає із конструкції ст. 151, вимагає обов’язкового
ретроспективного встановлення відсутності підстав для поміщення відповідної
особи в психіатричний заклад. Не обов’язково, щоб особа була цілком психічно
здоровою, тим більше, що межа між окремими психіатричними і неврологічними
захворюваннями (скажімо, такими як органічне і епілептичне слабоумство,
корса-ковський і епілептичний психоз) є надто тонкою. Головне, щоб стан особи
не вимагав поміщення її в психіатричний заклад. У разі незаконного поміщення
особи в інший, не психіатричний, заклад закритого типу відповідальність може
настати за ст. 146 як за незаконне позбавлення волі.

3. З об’єктивної сторони злочин полягає в суспільне
небезпечних діях — незаконному поміщенні в психіатричний заклад завідомо
психічно здорової людини. Способами вчинення можуть бути насильство, погрози,
обман, фальсифікація документів тощо.

Психіатричний заклад — це психоневрологічний, наркологічний
чи інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо будь-якої форми
власності, діяльність яких пов’язана з наданням психіатричної допомоги.
Поміщення в психіатричний заклад означає поміщення у відповідний стаціонар такого
закладу для здійснення обстеження стану психічного здоров’я особи, діагностики,
лікування і нагляду за нею.

Примусове освідування чи лікування особи у лікаря-психіатра
в амбулаторних умовах за наявності відповідних ознак може бути кваліфіковане як
службове зловживання чи самоправство. Давання експертом-психіатром під час
провадження дізнання, досудового слідства або в суді завідомо неправдивого
висновку, на підставі якого особа поміщена в психіатричний заклад,
кваліфікується за ст. 384.

Ст. 151 передбачає відповідальність не за утримання особи у
психіатричному закладі (наприклад, стосовно якої відпали підстави для її
подальшого знаходження у ньому), а лише за поміщення її туди. Злочин є
закінченим з моменту такого поміщення.

Стаття 151         ОСОБЛИВА ЧАСТИНА_________357

Жодна людина не може бути поміщена в психіатричний заклад
інакше ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких випадках, як:
за рішенням суду в порядку виконання примусового заходу медичного характеру або
для примусового лікування (ст. ст. 92 — 96); за рішенням суду для лікування
особи, визнаної хворою на наркоманію, яка ухиляється від добровільного
лікування або продовжує після лікування вживати наркотичні засоби без
призначення лікаря, та поведінка якої є небезпечною; за висновком
меди-ко-експертної комісії для лікування у центрі медико-соціальної
реабілітації неповнолітніх віком від 11 років, які вживають алкоголь чи
наркотики; для визначення психічного стану обвинуваченого (підозрюваного) за
наявності у справі даних, які викликають сумніви щодо його осудності; в порядку
примусової госпіталізації осіб, хворих на психічні захворювання. В інших
випадках поміщення людини в психіатричний заклад є незаконним.

4. Суб’єкт злочину спеціальний. Ним може бути тільки лікар,
який відповідно до встановленого законодавством України порядку приймає рішення
про поміщення особи у психіатричний заклад. Службова особа, яка не є лікарем,
якщо вона дала вказівку помістити психічно здорову людину в психіатричний
заклад, повинна нести відповідальність за такі дії за ст. 364, а суддя, якщо
він виніс завідомо неправосудну постанову про направлення особи на примусове
лікування, — за ст. 375.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим
умислом. При цьому ставлення винного до тяжких наслідків може характеризуватися
прямим чи непрямим умислом або необережністю.

6. Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є поміщення у
психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи, що спричинило тяжкі
наслідки. До тяжких наслідків у ч. 2 ст. 151 слід відносити самогубство чи
самопокалічення особи, спричинення їй середньої тяжкості чи тяжкого тілесного
ушкодження тощо.

Умисне або вчинене через необережність вбивство потерпілого,
умисне заподіяння йому тяжкого тілесного ушкодження, доведення до самогубства
потерпілого, який є неповнолітнім, умисне заподіяння середньої тяжкості
тілесного ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або його родичів
чи примусу їх до певних Дій, потребують кваліфікації за сукупністю злочинів,
передбачених ч. 2 ст. 151 і, відповідно, ч. ч. 1 або 2 ст. 115, ч. ч. 1 або 2
ст. 119, ч. З ст. 120, ч. 2 ст. 122.

Конституція України (ст. ст. 28—29).

Конвенція про передачу осіб, які страждають психічними
розладами, для проведення примусового лікування від 28 березня 1997 р. Ратифікована
Україною 11 січня 2000р.

КПК (ст. ст. 76, 205).

Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19
листопада 1992 р. (ст.ст.9,30,31і53).

Закон України ‘Про заходи протидії незаконному обігу
„наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними
від 15 лютого 1995 р. (ст. 16).

Закон України «Про органи і служби у справах
неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» від 24 січня 1995
р.г/ст. 9)

Закон України «Про психіатричну допомогу’ від 22 лютого
2000 р. (ст. ст. 1, 3~4, 6-17, 22-23, 25-33).

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ