Глава 20. Основи конституційного права Російської Федерації

Глава 20. Основи конституційного права Російської Федерації

92
0

До 1993 року в Росії діяла Конституція 1978 року, до якої
було внесено понад 300 поправок і доповнень, у тому числі й такі, як утворення
Інституту президентства, Консти­туційного суду тощо. Конституція 1978 року вже
не відпові­дала новій політичній ситуації, що склалася після серпня 1993 року.
Процес підготовки проекту Конституції був дуже тривалим. Перший з’їзд народних
депутатів Росії створив Конституційну комісію, яка підготувала проект
Конституції. Він був опублікований у листопаді 1991 року. Нестабіль­ність
політичного життя, поляризація політичних сил не доз­волили прийняти проект
цієї Конституції. Тоді був підготов­лений так званий президентський проект
Конституції. Відпо­відно до Указу Президента від 20 травня 1993 року була
скликана Конституційна нарада, мета якої — завершити під­готовку президентського
проекту Конституції. У роботі Кон­ституційної наради взяли участь представники
органів влади федерального рівня, суб’єктів федерації, місцевого самовря­дування,
політичних партій, юристи. Конституційна нарада схвалила проект і прийняла
рішення про винесення його на референдум. 12 рудня 1993 року Конституція була
прийня­та. Гостра політична боротьба знайшла свій відбиток у ре­зультатах
голосування. За прийняття Конституції проголосу­вали тільки 58,4% виборців.
41,6%, у тому числі 9 респуб­лік і 10 областей, проголосували проти проекту. У
зв’язку з результатами голосування слід згадати, що в останні роки в усьому
світі Конституції приймаються не менш як двома тре­тинами голосів виборців.

У результаті прийняття Конституції 1993 року колишня
Конституція 1978 року з наступними змінами і доповнення­ми припинила дію.

340

Глава 20

§ 1. Основні риси Конституції

Конституція Російської Федерації має преамбулу і два
розділи. Перший розділ складається з 9 глав, до яких увійш­ло 137 статей.
Другий розділ — прикінцеві та перехідні по­ложення. В преамбулі, зокрема,
говориться, що багатонаціо­нальний народ Російської федерації, об’єднаний
спільною долею на своїй землі, утверджуючи права і свободи людини,, громадський
мир і згоду, зберігаючи державну єдність, вихо­дячи із загальновизнаних
принципів рівноправності та само­визначення народів, відроджуючи суверенну
державність Ро­сії, … приймає цю Конституцію.

Глава 1 «Основи конституційного ладу» охоплює
широке коло суспільних відношень, які складають основи конститу­ційного ладу.
Ці основи докладно закріплюються в насту­пних главах Конституції.

Згідно з Конституцією Російська Федерація є демокра­тичною
федеративною правовою державою з республікан­ською формою правління. Російська
Федерація суверенна незалежна держава. Носієм суверенітету та єдиним джере­лом
влади є багатонаціональний народ. Демократичний ха­рактер держави виражається
насамперед у тому, що народ здійснює свою владу безпосередньо, а також через
державні органи влади та органи місцевого самоврядування. Ніхто не може
присвоїти владу. Захоплення влади або присвоєння владних повноважень
переслідується законом.

Конституція РФ та федеральні закони мають верховен­ство на
всій території федерації. Конституція має вищу юри­дичну силу і стоїть над
іншими законами і нормативними ак­тами. Вона зумовлює діяльність законодавчої,
виконавчої та судової влади. Закони та інші правові акти, що приймаються в
Російській Федерації не повинні суперечити Конституції РФ.

До принципів основ конституційного ладу відносять фе­дералізм,
здійснення державної влади на основі її поділу на законодавчу, виконавчу та
судову. Державну владу у феде­рації здійснює президент РФ, Федеральні збори,
Уряд РФ, суди РФ.

Конституція закріплює положення, що відносяться до
економічної, соціальної і політичної систем федерації. Земля та інші природні
ресурси можуть бути у державній, приват?

Основи конституційного права Російської Федерації               341

ній, муніципальній та інших формах власності. Усі форми
власності визнаються і захищаються однаково.

Конституція закріплює політичну систему життя Країни: визнає
політичну різноманітність, багатопартійність, рівність об’єднань перед законом;
визнає ідеологічну різноманітність; забороняє створення і діяльність
громадських об’єднань, спрямованих на насильницьку зміну основ конституційного
ладу.

Конституція РФ, закріплюючи основи конституційного ладу,
відмовилася від структури Конституції РРФСР 1978 року, яка в окремих главах
закріплювала політичну, економічну структуру та соціальний розвиток і культуру.

Глава 2 Конституції закріплює права і свободи людини та
громадянина. Вона містить 48 статей. Глава починається ст. 17, яка проголошує,
що в РФ визначаються і гарантують­ся права і свободи людини і громадянина
згідно із загальни­ми принципами та нормами міжнародного права та відповід­но
до цієї Конституції. Основні права і свободи людини не­розривні й належать
кожному від народження.

Здійснення прав і свобод людини не повинно порушувати прав і
свобод інших осіб. Права і свободи людини й громадя­нина діють безпосередньо.

Основні права і свободи, що закріплюються у Конститу­ції, —
це можливість здійснювати ті чи інші дії, обирати ви­ди та міри поведінки,
користуватися благами для задоволен­ня своїх інтересів і потреб.

Основні обов’язки — це установлені Конституцією ви­гляди і
міри суспільно необхідної поведінки громадян.

Конституція закріплює основні гарантії прав і свобод. Стаття
2 Конституції вважає обов’язком держави визнання І захист прав і свобод людини
та громадянина.

У науці державного права найбільш поширеним є розді­лення основних
прав і свобод на: особисті права та свободи; політичні; соціально-економічні
права.

Категорії особистих прав і свобод людини та громадяни­на
присвячена найбільша Кількість статей Конституції. Це основа статусу людини та
громадянина. Згідно з главою 2 Конституції до цієї групи належать: право на
життя, право на свободу і особисту недоторканність приватного життя та сімейну
таємницю; таємницю листування, телефонних роз­мов, поштових, телеграфних та
інших повідомлень; недотор-

342

Глава 20

канність житла; право визначення своєї національної неза­лежності,
користування рідною мовою. У цьому переліку є такі права людини і громадянина
(недоторканність особисто­го життя, захист честі та гідності особистості,
таємниця лис­тування тощо), які вперше закріплені в Конституції РФ.

Політичні права. Насамперед, це право громадян на участь в
управлінні справами держави. Це випливає із ст.З Конституції, в якій
говориться, що носієм суверенітету та єдиним джерелом влади є її
багатонаціональний народ, який здійснює владу як безпосередньо, так і через
своїх представ­ників, а також через органи місцевого самоврядування. Фор­мами
безпосередньої реалізації громадянами влади є: рефе­рендуми, участь у виборах
до органів державної влади та місцевого самоврядування. Не мають права обирати
й бути обраними до органів державної влади та місцевого самовря­дування
громадяни, визнані судом недієздатними, а також ті, що утримуються в місцях
позбавлення волі за вироком

суду.

Громадяни мають право брати участь у здійсненні право­суддя.
Вони мають право на свободу зборів і маніфестацій, звертатися до державних
органів і органів місцевого само­врядування зі скаргами на їхню діяльність, на
що влада по­винна реагувати.

До групи соціально-економічних прав і свобод Конститу­ція
відносить право на підприємницьку діяльність; право на приватну власність:
ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як за рішенням суду. Окремі
громадяни та об’єднання громадян мають право мати у приватній власнос­ті землю;
право на вільний труд і на винагороду за нього за­лежно від кількості та
якості; право на відпочинок; охорону родини; право на житло; право на освіту та
інші права. За­кріплені Конституцією РФ соціально-економічні права зали­шилися
на папері. Значно погіршали умови для життя людей. Досить сказати, що 80%
населення Росії живе у злиднях.

Конституція закріплює основні обов’язки громадян: до­держання
Конституції і законів; платити податки та збори, захищати Вітчизну, зберігати
природу і навколишнє середо­вище.

Конституція (ст.2) закріплює обов’язок держави захища­ти
права та свободи людини та громадянина.

Основи конституційного права Російської Федерації               343

Глава 3 присвячена федеральному устрою. Глава 4 — Президенту
Російської Федерації, Глава 5 — про Федеральні збори. Навіть така структура Конституції
мовчазно вказує на те, «хто є хто».

Наступні глави закріплюють питання про виконавчу та судову
владу, органи місцевого самоврядування; остання, 9 глава, присвячена
конституційним поправкам та перегляду Конституції.

Розділ 2 «Прикінцеві та перехідні положення»
вирішує питання, що виникають у зв’язку з набуттям чинності Кон­ституції РФ
1993 року.

§ 2. Федеративний устрій

Стаття 1 Конституції РФ встановлює, що Російська Фе­дерація
— Росія — є демократична федеративна правова держава з республіканською формою
правління. Вона має всі державно-правничі ознаки державності: свою територію,
федеральне громадянство, свою Конституцію, що має вищу юридичну силу і діє на
всій території федерації. Федеральна Конституція має перевагу над іншими
законами та норма­тивними актами. Закони та інші нормативні акти, що прий­маються
у федерації, не повинні суперечити Конституції Ро­сійської Федерації.
Конституційний суд РФ вирішує справи про відповідальність Конституції
Федеральних законів, нор­мативних актів Президента й Уряду, конституцій
республік, статусів та інших нормативних актів суб’єктів федерації.

Державно-правничою ознакою Росії як суверенної дер­жави є
наявність системи федеральних органів державної влади. Державну владу в
Російській Федерації здійснює Пре­зидент РФ, Федеральні збори (Рада Федерації
та Державна Дума), Уряд РФ, суди РФ (ст. 11, п. 1 Конституції).

Російська Федерація як суверенна держава має свою державну
власність, грошову та кредитну систему, єдність економічного простору, вільне
переміщення товарів, послуг та фінансових засобів.

Згідно із ст. 68 Конституції РФ, державною мовою РФ на всій
території є російська мова.

Російська Федерація як суверенна держава має свої дер­жавні
символи: прапор, герб і гімн, столицю.

344

Глава 20

Російська Федерація є повноправним суб’єктом міжна­родного
права.

Конституція РФ (ст.П, п.З) встановлює розмежування предметів
відання і повноважень між органами державної влади Російської Федерації та
органами влади суб’єктів фе­дерації.

Виключні предмети відання і повноваження Російської
Федерації (ст.71 Конституції РФ), спільні предмети відання та повноваження
Російської Федерації та її суб’єктів (ст.72 Конституції РФ). Поза межами
відання Російської Федерації і повноважень Російської Федерації за предметами
спільного відання Російської Федерації та суб’єктів федерації суб’єкти
федерації мають усю повноту влади (ст. 73 Конституції), тоб­то у цьому разі
йдеться про виключні повноваження суб’єк­тів федерації.

До відання Російської Федерації належать: прийняття та зміна
Конституції федерації і федеральних законів, контроль за їх виконанням;
федеративний устрій і територія; регулю­вання і захист прав національних
меншостей; встановлення системи федеральних органів законодавчої, виконавчої та
су­дової влади, порядку їх організації і діяльності; формування федеральних
органів державної влади; федеральна державна власність та управління нею;
встановлення основ державної політики і Федеральної програми в галузі
державного, еконо­мічного, екологічного, соціального, культурного та націо­нального
розвитку федерації; встановлення правових основ єдиного ринку, фінансове,
валютне, кредитне, митне регулю­вання, грошова емісія; основи цінової політики,
федеральні економічні служби, включаючи федеральні банки; федераль­ний бюджет,
федеральні податки та збори; федеральні фонди регіонального розвитку; ядерна
енергетика; федеральний транспорт, інформація та зв’язок; зовнішня політика та
між­народні відносини федерації, міжнародні договори, питання війни та миру,
зовнішньоекономічні відносини; оборона і безпека; судоустрій; прокуратура;
кримінальне, криміналь­но-процесуальне, кримінально-виконавче законодавство, ам­ністія
і помилування; цивільне, цивільно-процесуальне та ар­бітражно-процесуальне
законодавство; державні нагороди та інші питання.

Ці повноваження виконують* вищі державні органи феде­рації.

Основи конституційного права Російської Федерації               $45

Російська федерація складається з республік, країв, об­ластей,
міст федерального значення, автономної області, ав­тономних округів — рівноправних
суб?єктів федерацій (ст. 5, п. 1 Конституції РФ).

У наш час до складу федерації входить 21 республіка —
суб’єкт федерації: Республіка Адигея, Республіка Алтай, Республіка
Башкортостан, Республіка Бурятія, Республіка Дагестан, Інгуська Республіка, Кабардино-Балкарська
Рес­публіка, Республіка Калмикія-Хальмг Тангч, Карачаєво-Чер-кеська Республіка,
Республіка Карелія, Республіка Комі, Республіка Марій Ел, Республіка Мордовія,
Республіка Саха (Якутія), Республіка Північна Осетія, Республіка Татарстан (Татарстан),
Республіка Тува, Удмуртська Республіка, Pect публіка Хакасія, Чеченська
Республіка, Чуваська Республі­ка— Чаваш Республіка.

За декларацією про державний суверенітет 1990 року, визнано
доцільним суттєве розширення прав республік, ав­тономної області, автономних
округів, а також країв і облас­тей. Потім це було зафіксовано в Конституції РФ.

У складі федерації з’явилися нові республіки: Адигея, Алтай,
Хакасія, Карачаєво-Черкеська, які раніше були автот номними областями. Деякі
республіки по рішенню вищих орт ганів державної влади одержали дещо іншу назву:
Республі­ка Якутія стала Республікою Саха (Якутія), Марійська Рес­публіка —
Республікою Марій Ел.

Республіка. Республіка у складі Російської Федерації — це
унітарна демократична держава, що має всю повноту дер­жавної влади на своїй
території, крім тих повноважень^ які входять до виключної компетенції
Російської Федерації. За формою правління у наш час усі республіки Російської
Фе­дерації є президентськими, за виключенням Удмуртії, яка була парламентарною
республікою. У жовтні 2000 року за­мість голови Державної Ради було обрано
Президента, вна­слідок чого парламентарна республіка Удмуртія була пере­творена
на президентську.

Республіки у складі федерації різноманітні за розміром
території, за кількістю населення. Але вони юридично рів­ноправні. Статус
республіки визначається статтями 5 п. 2 і 66 Конституції РФ. Республіка — це
держава, яка має свою Конституцію і законодавство, свою територію, яка не Може
бути змінена без її згоди. Так, Степове уложення (Основний;

346

Глава 20

закон) Республіки Калмикії (ст. 6) закріпило, що територія і
статус Республіки Калмикія не можуть бути змінені без її згоди. Територія
Республіки Калмикія використовується і охороняється як основа життя та
діяльності народу Калмикії.

Кордони між республіками можуть бути змінені за їх взаємною
згодою.

Кожна республіка має свою Конституцію, яка законодав­чо
закріплює основи її конституційного ладу, права, свободи та обов’язки громадян;
систему, принципи організації і діяль­ності та компетенцію законодавчих,
виконавчих, судових і місцевих органів.

Республіки приймають Конституції самостійно і не по­требують
затвердження вищими органами федерації. Респуб­ліки вносять зміни і доповнення
до Конституцій, приймають закони, кодекси, слідкують за їх виконанням.
Конституції, закони та інші правові акти не повинні суперечити Консти­туції
федерації і федеративним законам. У разі затвердження вищими органами федерації
республіки вносять зміни і до­повнення до Конституцій, приймають закони, кодекси,
слід­кують за їх виконанням. Конституції, закони та інші правові акти не
повинні суперечити Конституції федерації і федера­тивним законам. У разі
суперечностей між федеративним за­коном і нормативним правовим актом суб’єкта
федерації діє федеральний закон.

Конституції республік закріплюють самостійну систему
державних органів.

Так, Степове уложення (Основний закон) Республіки Калмикії
закріплює (ст. 9), що система державної влади в Республіці Калмикія заснована
на принципі поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, їх самостійності,
а також на розмежуванні предмета відання і повноважень між Росій­ською
Федерацією і Республікою Калмикією.

Республіки — суб’єкти федерації — мають законодавчі,
виконавчі та судові органи.

Законодавчі (представницькі) органи, які були утворені
замість Верховних Рад, називаються по-різному: Народними зборами, Державними
зборами, Конституційними зборами, Законодавчими зборами — Верховним Хуралом,
Народним Хуралом, Парламентом тощо.

Це — парламенти республік. Вони є єдиними законодав­чими
(представницькими) органами, обираються загальними

Основи конституційного права Російської Федерації               347

виборами на 4—5 років. Кількісний склад парламенту вста­новлюється
законодавством республіки.

Більшість парламентів є однопалатними, за винятком Державних
зборів Башкортостана, Законодавчих зборів Ка­релії, парламенту
Кабардино-Балкарії, а також Державних зборів Республіки Якутія (Саха), які
мають двопалатну структуру. Так, Державні збори Якутії мають у своєму скла­ді
Палату республіки, яка працює на непостійній основі, і Палату представників,
яка працює постійно, на професійній основі.

Громадяни республік обирають Президента строком на 4—5
років. У більшості з них Президент є главою держави, вищою посадовою особою,
головою виконавчої влади. Одна й та сама особа може бути обраною на третій
строк повно­важення. Виконавчі органи державної влади у виконавчих органах
очолює Президент, в інших — голова Уряду.

Республіки мають право встановлювати свої державні мови. В
органах державної влади, органах місцевого само­врядування, державних установах
республік вони уживають­ся поряд з державною мовою Російської Федерації.
Установ­люючи це право, Конституція РФ виходила з того принципу, що мова — це
одна з перших ознак народу. Немає мови — немає держави. Державні органи та
громадські організації республік вживають заходи по збереженню та розвитку
мови.

Повноваження республік закріплюються у Конституції
Російської Федерації і в Конституціях республік. Це спільні предмети відання
федерації і республік та самостійні (ви­ключні) предмети відання республік.

До спільного відання федерації та республік належать:
забезпечення відповідності Конституцій і законів республік Конституції
Російської Федерації та федеральним законам; захист прав і свобод людини і
громадянина; захист прав на­ціональних меншостей, забезпечення законності,
правопо­рядку, громадської безпеки; режим прикордонних зон; пи­тання володіння,
користування і розпорядження землею, надрами, водними та іншими ресурсами;
охорона навколиш­нього середовища, пам’яток історії та культури; загальні пи­тання
виховання, освіти, науки, культури, фізичної культури та спорту;
адміністративне, адміністративно-процесуальне, трудове, сімейне, житлове,
земельне, водне, лісове законо-

348

Глава 20

давство; кадри судових та правоохоронних органів; адвока­тура,
нотаріат; установлення загальних принципів організа­ції системи органів
державної влади та місцевого самовряду­вання.

До спільного відання державних органів республіки нале­жать
координація міжнародних і зовнішньоекономічних зв’язків республік, виконання
міжнародних договорів Росій­ської Федерації.

Крім спільної компетенції федеральних і республікан­ських
органів республіка вирішує ряд питань, які складають виключні повноваження
республіки. Це вже згадані питання прийняття Конституції, внесення до неї змін
і доповнень, контроль за її додержанням; законодавство республіки, уста­новлення
системи державних органів влади тощо. Перелік важливих повноважень закріплює
повноваження республі­канських державних органів так званим негативним спосо­бом:
поза межами відання Російської Федерації і повнова­жень Російської Федерації і
спільних повноважень Росій­ської Федерації та республіки республіка має всю
повноту влади.

Республіки беруть участь у формуванні державної влади
федерації. Громадяни республіки обирають на основі загаль­них, прямих, рівних
виборів таємним голосуванням депута­тів Державної Думи, депутатів законодавчого
(представ­ницького) органу свого регіону, а у нормотворчій діяльності
Федеральних зборів, використовуючи для цього надане їм Конституцією РФ право
законодавчої ініціативи.

Як уже було зазначено, Конституція та інші правові акти не
повинні суперечити Конституції та законам федерації. Од­нак насправді деякі
положення Конституції республік супе­речили федеральній Конституції. Парад
суверенітетів суб’єк­тів федерації почався після того, як колишній президент Б.
М. Єльцин, заграючи з федеральними владами, проголо­сив горезвісну фразу:
«Беріть суверенітету стільки, скільки можете проковтнути». Ось вони і
взяли. Так, в Конституціях Башкортостану, Комі, Татарстану, Якутії (Саха),
Кабардино-Балкарії, Туви було закріплено верховенство республікан­ських
конституцій над Конституцією РФ; Конституції Ади­геї, Інгушетії, Північної
Осетії, Кабардино-Балкарії, Дагеста­ну оголосили своєю власністю надра і навіть
повітряний простір. Невеличка Адигея «самостійно» зобов’язалася виріт

Основи конституційного права Російської Федерації               349

шувати питання про оборону, державну безпеку; Конститу­ція
Якутії (Саха) відносила до компетенції президента право утворювати військові
формування; Конституція Республіки Тува передбачала право виходу зі складу
Російської Федера­ції шляхом всенародного референдуму; Конституція Респуб­ліки
Татарстан проголосила республіку «суб’єктом міжна­родного права»;
Конституції Республік Комі, Башкортостана, Якутії (Саха) передбачили можливість
провадження зовніш­ньої політики, укладення міжнародних договорів, угод. У 2000
році майже 6 тисяч (25 відсотків) усіх законодавчих актів суб’єктів федерації
суперечили Конституції РФ і феде­ративним законам. Президент В. Путін звернувся
до регіонів з проханням привести місцеве законодавство до відповіднос­ті
Конституції та законодавству РФ, що і було зроблено.

Правове положення країв, областей, міст феде­рального значення.
До складу федерації входять шість країв, 40 областей і два міста федеральною
значення — Мо­сква і Санкт-Петербург. Ці суб’єкти є державно-територіаль­ними
утвореннями. їх конституційно-правничий статус за­кріплюється Конституцією
федерації та статутом, який прий­мається законодавчим (представницьким) органом
суб’єкта Російської Федерації. Це — нові суб’єкти федерації, які не були відомі
дотеперішній федерації. Утворення таких суб’єк­тів обумовлено тією роллю, яку
вони відіграють у політично­му та економічному житті федерації.

Під час підготовки проекту діючої Конституції деякі ре­гіони
(Свердловський, Приморський, Волгоградський) праг­нули підняти свій статус до
рівня республіки. Так, Свердлов-ська обласна рада прийняла рішення про
утворення на її те­риторії республіки і прийняття її Конституції. У майбутньо­му
до її складу могли б приєднатися і деякі інші області: цього регіону. Доля цієї
республіки відома. Переважила за­кріплена Конституцією точка зору: Свердловська
область як і краї увійшли до складу федерації як державно-територіаль­ні
утворення.

Як суб’єкти федерації краї, області, міста федерального
значення приймають не тільки Статут, а й закони та інші нормативні акти. Вони
утворюють органи законодавчої (представницької), виконавчої та судової влади.

Законодавчими (представницькими) органами країв, об­ластей,
міст федерального значення є думи, збори, законе-

350

Глава 20

давчі збори; в Орловській області дума перейменована у Ра­ду
народних депутатів. Законодавчі (представницькі) органи обираються на підставі
загального, рівного, прямого, вибор­чого права таємним голосуванням

Виконавчим органом краю, області, міста федерального
значення є адміністрація (уряд у Москві, Санкт-Петербурзі). Главою
адміністрації є губернатор (краю, області). Глава обирається загальними
виборами. Він навіть може переоби­ратися на третій, а в окремих випадках на
четвертий строк. Губернатор є вищою посадовою особою і керує органами ви­конавчої
влади краю, області, міста федерального значення; володіє правом законодавчої
ініціативи до законодавчого (представницького) органу відповідного суб’єкта
федерації. Глава адміністрації керує загальними питаннями
соціально-економічного розвитку регіону.

Краї, області, міста федерального значення мають свою
територію, яка не може бути переглянута без їхньої згоди.

Статут краю, області, міста федерального значення за­кріплює
судову владу (суди, Конституційний суд).

Конституційно-правовий статус автономної облас­ті,
автономного округу. Згідно зі ст.5 Конституції РФ, рів­ноправними суб’єктами
федерації є автономна область і де­сять автономних округів, які склалися
історично.

Єврейська автономна область є однією із форм націо­нальної
державності народів Російської Федерації. Вона вхо­дить до складу федерації
безпосередньо.

Автономні округи — це національно-територіальні утво­рення,
які входять до складу федерації через область чи край (за винятком Чукотського
автономного краю, який входить у федерацію безпосередньо) і відрізняються
особливим націо­нальним складом та побутом населення. Однією з особли­востей
автономних округів є те, що вони розташовані на ве­ликій території і мають
невелику кількість населення. Так, Таймирський (Долгано-Ненецький) автономний
округ має територію 860,2 тис. кв. км, що майже дорівнює території Німеччини та
Франції.

Другою особливістю автономного округу є те, що він об’­єднує
кілька народностей, а корінне населення складає неве­личкий відсоток. Так, в
автономних округах Ханти-Мансій-ському корінне населення ханти, мансі і ненці
складають 1;5

Основи конституційного права Російської Федерації               351

відсотка, в Ямало-Ненецькому — ненці, ханти, селькупи — 5,9
відсотка.

На Чукотці корінне населення становить приблизно одну
третину (чукчі, ескимоси, евенки), а в Якутії (Саха) — яку­ти — приблизно ЗО
відсотків.

Правничий статус автономної області, автономного окру­гу
визначається Конституцією РФ і статутом, який прий­мається законодавчим
(представницьким) органом відповід­ного суб’єкта федерації, а також федеральним
договором 1992 року про розмежування предмета відання і повнова­жень між
федеральними органами державної влади і органа­ми державної влади автономної
області і автономного округу та іншими федеральними актами.

Автономні утворення мають свою територію, яка не мо­же бути
змінена без їхньої згоди. Автономна область, авто­номний округ утворюють свої
органи законодавчої (пред­ставницької), виконавчої та судової влади. Виборці
беруть участь в обранні Президента РФ та депутатів Державної Ду­ми. Згідно зі
ст. 104 Конституції РФ, законодавчим (пред­ставницьким) органам суб’єктів
федерації належить право законодавчої ініціативи до Федеральних зборів.

Повноваження автономної області і автономних округів
розділяються на дві групи: предмети спільного відання феде­рації і суб’єктів
(ст.72 Конституції РФ) та виключні повнова­ження суб’єктів федерації (ст.73
Конституції РФ).

До спільного відання федеральних органів державної вла­ди і
органів державної влади автономної області, автономно­го округу належать,
зокрема, забезпечення відповідності нормативних правничих актів автономної
області, автоном­ного округу, конституції і законам Російської Федерації, за­хист
прав і свобод людини та громадянина; забезпечення за­конності, правопорядку,
громадської безпеки, установлення загальних принципів територіального поділу і
організація місцевого самоврядування в автономній області, автономно­му окрузі;
установлення загальних принципів оподаткуван­ня; кадри судових, правоохоронних
органів; адвокатура, но­таріат; адміністративне, адміністративно-процесуальне,
тру­дове, сімейне, житлове, водне, лісове законодавства; законо­давства про
надра, про охорону навколишнього середовища; установлення загальних принципі
організації системи орга­нів влади та місцевого самоврядування тощо.

352

Глава 20

Поза межами відання федерації і повноважень федерації за
предметами спільного відання федерації та суб’єктів феде­рації автономна
область і автономні бкруги мають усю пов­ноту державної влади (ст.73
Конституції РФ), тобто органи державної влади автономної області і автономних
округів са­мостійно вирішують усі питання своєї компетенції.

У травні 2000 року Указом Президента В. В. Путіна були
утворені сім федеральних округів і призначені в них пред­ставники президента.
Федеральний округ охоплює від 5 до 17 суб’єктів федерації.

Мета реформи —-укріплення федерації і вертикалі дер­жавної
влади. Уповноважені представники президента коор­динуватимуть Діяльність
органів державної влади.

Світу відомі два принципи побудови федерації: адмініст­ративно-територіальний
(США, Мексика, Бразилія та ін.) і національний (Індія, Бельгія, Союзна
Республіка Югос­лавія).

Російська Федерація побудована на поєднанні
національ-но-територіального та державно-територіального принципу…

За національно-територіальним принципом утворені всі 21
республіка, автономна область і автономні округи. За дер-жавцо-терйторіальним —
краї, області та два міста федег рального значення, яким Конституція РФ надала
статус суб’єктів федерації. Хоч Конституція РФ проголошує усі суб’єкти
рівноправними, їх правовий статус регулюється різ­ними нормативними актами.
Таким чином, Російська Феде­рація складається із шести видів суб’єктів
федерації, 9 із 10 автономних округів входять до складу федерації через край чи
область.

За державним устроєм Російська Федерація належить да так
званих асиметричних федерацій.

Розпад федерації в Радянському Союзі, Чехословаччині та
Федеративній Югославії, які були побудовані за націо­нально-територіальним
принципом, дав державознавцям та політологам привід для ствердження про
непридатність фе­деративної форми устрою за національно-територіальним
принципом. Однак вони нехтують фактами, які свідчать, що в цей самий час були
утворені нові федерації — Союзна Рес­публіка Югославія та Бельгія, побудовані
за національно-те­риторіальним принципом.

Основи конституційного права Російської Федерації               353

§ 3. Вищі органи державної влади

Президент Російської Федерації. Відомо, що за часів
радянської влади до інституту президентства ставилися не­гативно. До 1990 року
колегіальним главою держави була Президія Верховної Ради СРСР. Аналогічним органом
дер­жавної влади в союзних і автономних республіках також бу­ла Президія
Верховної Ради кожної республіки.

У березні 1990 року до Конституції Радянського Союзу 1977
року були внесені зміни та доповнення і утворено по­саду Президента, яка
замінила Президію Верховної Ради СРСР. Президент став главою радянської
держави.

Інститут президентства СРСР припинив свою діяльність разом з
розваленням Радянського Союзу.

У Росії інститут президентства був утворений шляхом
референдуму. До Конституції Російської Федерації 1978 ро­ку була, зокрема,
внесена глава про Президента. На відміну від інших республік, в яких Президент
обирався Верховною Радою, в Росії перший Президент був обраний 1991 року шляхом
загальнонародних виборів. Цей спосіб обрання пре­зидента закріплено
Конституцією РФ 1993 року.

Згідно зі ст. 80 Конституції РФ, Президент РФ є главою
держави. Він є гарантом Конституції РФ, прав і свобод лю­дини та громадянина,
він вживає заходів щодо охорони суве­ренітету РФ, її незалежності та державної
цілісності, забез­печує узгоджене функціонування і взаємодію органів дер­жавної
влади.

Порядок обрання Президента регулюється ст.81 Кон­ституції та
прийнятим на її основі 1995 року Федеральним законом «Про вибори
Президента Російської Федерації» від 31 грудня 1999 року.

Згідно з цими законами, Президент РФ обирається гро­мадянами
Російської Федерації на основі загального, прямо-гЬ і рівного виборчого права
при таємному голосуванні. Гро­мадяни беруть участь у виборах Президента
добровільно. Щрати участь у виборах мають право громадяни Російської Федерації,
яким на день виборів виповнилося 18 років.

Президентом РФ може бути обраний громадянин РФ не молодший
від 35 років, який постійно проживає у РФ не менш як десять років. Президент РФ
обирається строком на чотири роки.

12   2—363

354

Глава 20

Не мають право обирати Президента і бути обраними
Президентом громадяни РФ, яких визнано судом недієздат­ними або які перебувають
у місцях позбавлення волі за ви­роком суду. У виборах Президента беруть участь
також гро­мадяни РФ, які в період виборів проживають за межами РФ. Вибори
Президента призначаються Радою Федерації Феде­ральних зборів РФ. Якщо Рада
Федерації Федеральних збо­рів не призначає вибори Президента у строк,
встановлений законом, то вибори Президента призначаються Централь­ною виборчою
комісією. Вибори Президента проводяться по єдиному виборчому округу, який
включає в себе всю терито­рію держави.

Висування кандидата на посаду Президента належить
безпосередньо виборцям, виборчим об’єднанням і виборчим блокам. Федеральний
закон «Про вибори Президента РФ» визначає поняття виборчого
об’єднання, виборчого блоку. Так, виборчим об’єднанням є загальноросійське
виборче об’­єднання, утворене згідно з установленим федеральними за­конами
порядком, статут якого передбачає участь у виборах до органів державної влади
шляхом висування кандидатів і зареєстровано Міністерством юстиції РФ (ст.26
закону «Про вибори Президента РФ»).

Виборчі блоки можуть утворюватися не менш як двома
громадськими об’єднаннями (ст.29 закону «Про вибори Пре­зидента РФ»).
Ініціативна група може утворюватися групою виборців не менш як в сто осіб.
Виборчі об’єднання, виборчі блоки, ініціативні групи виборців беруть участь у
виборах Президента РФ на рівних підставах. Ініціатори висування кандидата у
Президенти повинні зібрати в його підтримку не менш як один мільйон підписів
виборців. При цьому на один суб’єкт федерації має припадати не більше 70 тисяч
підписів виборців, які мешкають на території цього суб’єкта федера­ції.
Кількість підписів виборців, для підтримки кандидата у Президенти під час
дострокових виборів Президента у берез­ні 2000 року була зменшена до 500 тисяч.

Висування кандидата на посаду Президента РФ вибор­чим
об’єднанням, виборчим блоком відбувається на з’їзді (конференції) виборчого
об’єднання. Виборчі об’єднання, ви­борчий блок мають право висувати тільки
одного кандидата на посаду Президента РФ. Рішення про висування кандида­та
приймається таємним голосуванням.

Основи конституційного права Російської Федерації               355

Закон «Про вибори Президента РФ» передбачає
рівність прав і обов’язків усіх зареєстрованих кандидатів (ст.36 Зако­ну). Від
дня реєстрації кандидат на посаду Президента, який є державним службовцем або
працівником органів місцевого самоуправління, засобів масової інформації на
період його участі у виборах звільняється від виконання службових обов’язків і
не повинен використовувати переваги (привілеї) свого службового стану.

Президент, який балотується на другий строк, або Голо­ва
уряду, який відповідно до Конституції тимчасово виконує обов’язки Президента і
зареєстрований на посаду Президен­та, продовжують виконувати свої обов’язки,
але не повинні протягом виборів користуватися перевагою свого службово­го
положення (ст.37 Закону).

Досвід виборчої кампанії 1996 року свідчить про те, що
екс-Гїрезидент дуже часто використовував своє службове становище для залучення
на свій бік виборців (приймав рі­шення про підвищення заробітної платні
військовим, стипен­дії студентам, перерахував трильйони рублів для скасування
боргу по заробітній платні тощо), тобто зловживав своїм службовим становищем.
Тому треба внести корективи і по­ставити Президента і Главу Уряду в такі самі
умови, як і ви-щеперерахованих посадових осіб. У цьому разі повноважен­ня
Президента виконував би Глава Уряду, який не балотуєть­ся на посаду Президента
і виконує обов’язки Президента.

Вибори Президента провадяться в тому разі, якщо за­реєстровано
не менш як два кандидати.

Напередодні виборів 1986 року Центральна виборча ко­місія
зареєструвала 31 кандидата на посаду Президента. В 2000 р. у виборах Президента
взяли участь 15 кандидатів.

Вибори Президента визнаються такими, що не відбули­ся, якщо
в них взяли участь менш ніж половина виборців, внесених до списків.

Обраним вважається кандидат на посаду Президента, який
дістав понад половину голосів виборців, які брали участь у голосуванні.

Якщо у виборчий бюлетень було внесено понад два кан­дидати
на посаду Президента і жоден із них не був обраний, Центральна виборча комісія
призначає повторне голосуван­ня по двох кандидатах, які дістали найбільшу
кількість голо­сів виборців.

12*

356

Глава 20

Якщо до проведення повторного голосування залишився один з
кандидатів на посаду Президента, за рішенням Цен­тральної виборчої комісії,
другим кандидатом для проведен­ня повторного голосування визнається кандидат,
який дістав на загальних виборах найбільшу кількість голосів виборців після
кандидатів, по яких Центральна виборча комісія спо­чатку призначила повторне
голосування.

Обраним за підсумками повторного голосування вва­жається
кандидат на посаду Президента, який одержав при голосуванні більшу кількість
голосів виборців, що брали участь у голосуванні, по відношенню до кількості
голосів, які були подані за другого кандидата. Федеральний закон про вибори
Президента передбачає повторні вибори. Вони мо­жуть відбутися тоді, коли вибори
Президента визнані таки­ми, що не відбулися, недійсними або якщо жоден з
кандида­тів не був обраний Президентом. Рада Федерації Федераль­них зборів
призначає повторні вибори Президента.

Вибори відбуваються за таких самих принципів, що й по­передні,
але кандидатами на посаду Президента не можуть бути висунуті особи, яві стали
причиною для оголошення за­гальних виборів або виборів при повторному
голосуванні не­дійсними.

Лід час виборчої кампанії 1996 року Президент РФ був обраний
при повторному голосуванні, а В. Путін 2000 року був обраний Президентом у
першому турі, набравши 53 від­сотки голосів виборців, які брали участь у
голосуванні.

Конституція передбачає, що одна й та сама особа не мо­же
займати посаду Президента більше двох строків підряд. Президент РФ Б. М. Єльцин
був вперше обраний до прий­няття Конституції 1993 року, коли функціонувала
Конститу­ція 1978 року, а держава офіційно мала назву РСФСР, у дру­гий раз —
1996 року на основі Конституції 1993 року, коли російська держава стала іншою,
що знайшло своє відобрат ження навіть у її назві. Прихильники екс-Президента
роз­в’язали дискусію: Президента обрано перший раз, а не дру­гий. Це б дало
екс-Президенту можливість балотуватися на цю посаду ще один раз. Врешті-решт
Конституційний Суд РФ прийняв рішення, що теперішній Президент займає поса­ду
не один, а два строки, а тому не може балотуватися на третій строк.

Основи конституційного права Російської Федерації               357

Повноваження Президента Російської Федерації.

Повноваження Президента випливають з його статусу як глави
держави. Вони зумовлені формою правління та полі­тичними, економічними й іншими
обставинами, за яких була прийнята Конституція.

Повноваження Президента РФ закріплюються статтями 83—90 та
іншими статтями Конституції РФ, які, наприклад, регулюють діяльність Уряду
Російської Федерації.

Президент РФ призначає за згодою Державної Думи Го­лову
Уряду РФ, приймає рішення про відставку Уряду РФ; Конституція РФ не передбачає
умови, за якими Президент може приймати рішення про відставку Уряду РФ; за
пропо­зицією Голови Уряду РФ призначає на посаду і звільняє з посади
заступників Голови Уряду РФ, федеральних мі­ністрів; має право головувати на
засіданнях Уряду.

Президент має ряд повноважень, поєднаних з формуван­ням
інших державних органів: подає Державній Думі канди­датуру для призначення на
посаду Голови Центрального банку; ставить перед нею питання про звільнення з
посади Голови Центрального банку; подає Раді Федерації кандида­тури для
призначення на посади суддів Конституційного Су­ду РФ, Верховного Суду РФ,
Вищого Арбітражного суду РФ, а також кандидатуру Генерального прокурора РФ; вно­сить
до Ради Федерації пропозицію про звільнення з посади Генерального прокурора РФ;
призначає суддів інших феде­ральних судів (військових судів військових округів,
армій, гарнізонів, флотилій); призначає та звільняє повноважних представників
Президента РФ (у Державній Думі, Конститу­ційному Суці, в суб’єктах
федерації…).

Президент РФ має право зупинити дію актів органів ви­конавчої
влади суб’єктів федерації у випадках, коли вони су­перечать Конституції РФ та
федеральним Законам, міжна­родним зобов’язанням Російської Федерації або
порушують права та свободи людини і громадянина, до вирішення цього питання
відповідним судом.

Президент формує Адміністрацію Президента РФ; фор­мує та
очолює Раду Безпеки РФ, до складу якої крім Прези­дента входять керівники палат
Федеральних зборів, Голова Уряду РФ, деякі федеральні міністри (оборони,
внутрішніх справ, іноземних справ та інші); Президент затверджує військову
доктрину;   є   Верховним   Головнокомандуючим

358

Глава 20

Збройних сил, призначає і звільняє вище керівництво Зброй­них
сил, присвоює вищі військові звання.

У випадку агресії або загрози агресії вводить на території
Росії або в окремих її місцевостях воєнний стан (ст.87 Кон­ституції), вводить
на всій території Росії або в окремих її міс­цевостях надзвичайний стан (ст.88
Конституції), підписує та обнародує федеральні закони.

Президент РФ здійснює низку повноважень, пов’язаних з
діяльністю Державної Думи і прийняттям федеральних за­конів (ст.84 Конституції
РФ). Він призначає вибори до Дер­жавної Думи; розпускає Державну Думу у
випадках і в по­рядку, передбачених Конституцією, і призначає референдум у
порядку, встановленому федеральним Конституційним за­коном; вносить
законопроекти до Державної Думи (у світі небагато держав, конституції яких
надають президентові та­ке ефективне право брати участь у нормотворчій
діяльності парламенту як право законодавчої ініціативи).

Президент РФ може внести до Державної Думи не тіль­ки
звичайні законопроекти, а й пропозиції про поправки та перегляд положень
Конституції. Він має змогу впливати на зміст законопроектів шляхом використання
права вето, не ставлячи підпису під законом, відхилити його. Екс-Прези-дент РФ
Б. Єльцин користувався цим правом дуже часто. Тільки 1997 року, застосовуючи
право вето, він повернув до Федеральних зборів 38 законів. Дуже часто
відхилення зако­ну Президентом зумовлено політичними мотивами, відмін­ною
оцінкою одного і того самого закону Федеральними збо­рами і Президентом
(наприклад, суперечки про власність на землю).

Президент протягом 14 днів підписує федеральний закон і
обнародує його, він має право звертатися до Конституцій­ного Суду з запитаннями
про відповідність Конституції нор­мативних актів, про тлумачення Конституції
(ст. 125 Кон­ституції РФ).

Президент здійснює свої функції та повноваження з до­помогою
прийняття указів і розпоряджень. Конституція не конкретизує, по яких питаннях
приймаються ці нормативні акти. Вона тільки констатує, що вони не повинні
суперечити Конституції (ст. 90). Така невизначеність створює умови для того, що
екс-Президент РФ Б. М. Єльцин з допомогою указів втручався  у  сферу
законодавчої діяльності  Федеральних

Основи конституційного права Російської Федерації               359

Зборів. Так, під час кампанії по виборах Президента 1996 ро­ку
Б. М. Єльцин сказав, що він вибере 250 із 500 законопро­ектів, які надійшли до
Державної Думи, і урегулює їх указа­ми. Він дуже часто приймав укази за
питаннями, які підля­гали урегулюванню Федеральними Зборами. А чого вартий Указ
№ 1400 про розпуск парламенту Росії? Вперше в історії Росії був
«розстріляний» парламент.

Президент відповідно до Конституції РФ і федеративних
законів визначає основні напрями зовнішньої політики. Він як глава держави
представляє Російську Федерацію в міжна­родних зносинах, веде переговори та
підписує міжнародні договори, здійснює керівництво зовнішньою політикою;
приймає вірчі та відкличні грамоти акредитованих при ньому дипломатичних представників.

Після консультації з відповідними комітетами чи комісія­ми
палат Федеральних Зборів призначає та відкликає дипло­матичних представників
Російської Федерації в іноземних державах і міжнародних організаціях.

До компетенції Президента входять питання громадян­ства,
надання політичного притулку, нагородження держав­ними нагородами, присвоєння
почесних звань, здійснення помилування.

Конституція передбачає кілька підстав для припинення строку
повноважень Президента: у зв’язку із закінченням строку його перебування на
посаді; у зв’язку із стійкою не­здатністю за станом здоров’я здійснювати
повноваження; усунення з посади.

У випадках, коли Президент не може виконувати свої
обов’язки, їх тимчасово виконує голова Уряду РФ.

Екс-Президент під час своєї хвороби передав указом свої
повноваження Голові Уряду РФ, за виключенням права роз­пуску Державної Думи,
призначення референдуму, а також пропозиції про поправки і перегляд положень
Конституції.

Часто хвороба екс-Президента Б. М. Єльцина непокоїла
громадськість. Навіть голова нижньої палати Федеральних Зборів звертався до
нього з проханням добровільно залиши­ти посаду або виступити з ініціативою про
скасування інсти­туту президентства

Президент може бути усунений з посади у спосіб, який
передбачає ст. 93 Конституції РФ. Він дуже складний. Вини-

360

Глава 20

кають сумніви у можливості здійснити ці положення статті,
якщо буде необхідність, на практиці.

Відповідно до ст. 93 Конституції РФ, Президент може бу­ти
усунений з посади на підставі висунутого Державною ду­мою обвинувачення в
державній зраді або вчиненні іншого тяжкого злочину,, підтвердженого висновком
Верховного Су­ду РФ про наявність у діях Президента ознак злочину та висновком
Конституційного Суду РФ про додержування установленого порядку висунення
обвинувачення.

Рішення Державної думи про висунення обвинувачення та
рішення Ради Федерації про усунення Президента з поса­ди мають бути прийняті
двома третинами голосів від загаль­ної кількості в кожній з палат за
ініціативою не менш як од­нієї третини депутатів Державної думи і за наявності
рішен­ня спеціальної комісії, утвореної Державною думою.

Рішення Ради Федерації про усунення Президента РФ з посади
має бути прийнято не пізніше тримісячного строку після висунення Державною
думою обвинувачення проти Президента. Якщо у цей строк рішення Ради Федерації
не буде прийнято, обвинувачення проти Президента вважаєть­ся відхиленим.

Як кажуть, коментарій не потрібний. Не дивно, що ліва
більшість Державної думи є ініціатором внесення поправок, спрямованих на спрощення
порядку усунення Президента від влади. Він може бути відправлений у відставку
рішенням Державної думи, яке підтверджується висновком Конститу­ційного Суду,
який лише слідкує за додержуванням проце­дурної формальності.

Дострокове усунення Президента РФ, згідно зі ст. 93
Конституції, практично неможливе.

Конституція РФ передбачає, що Президент РФ припиняє
виконання повноважень у разі його відставки, стійкої не­здатності за станом
здоров’я здійснювати належні йому пов­новаження… (п. 2 ст. 92 Конституції).
Хто повинен вирішу­вати питання про стійку нездатність Президента за станом
здоров’я здійснювати належні йому повноваження, ця стат­тя відповіді не дає.

За цих умов дострокове припинення повноважень Прези­дента
може відбутися тільки в разі його добровільного від­мовлення від влади, що і
зробив Б. М. Єльцин у грудні 1999 року.

Основи конституційного права Російської Федерації
361

Державна дума утворила 1998 року Комісію з імпічменту
Президента Б. М. Єльцина. На її думку, підставою для імпіч­менту Президента
було укладення Біловезької угоди, роз­стріл Верховної Ради 1993 року…

Розмови депутатів про імпічмент Президента почалися разом з
утворенням Інституту президентства у колишньому Радянському Союзі. Слід мати на
увазі, що, згідно із законом про утворення посади Президента СРСР і внесення
змін і до­повнень до Конституції СРСР, процедура усунення Прези­дента з посади
не була дуже складною, як це передбачає Конституція РФ 1993 року. Президент міг
бути усунений з’їздом народних депутатів СРСР у випадку порушення Кон­ституції
і законів СРСР. Таке рішення могло бути прийня­тим не менш як двома третинами
голосів загальної кількості депутатів з ініціативи самого з’їзду або Верховної
Ради СРСР, враховуючи висновок Комітету Конституційного наг­ляду СРСР.

Однак Президент СРСР був усунений від влади своєрід­но,
шляхом ліквідування держави за принципом: немає дер­жави, немає і Президента.

Які висновки про правове становище Президента роб­лять
державознавці Росії з його повноважень?

На думку співавтора підручника «Конституційне
право» (М.: БЕК, 1996) Ю. І. Скуратова, інститут президентства у
Російській Федерації об’єднує риси як президентської, так і напівпрезидентської
республіки; співавтор підручника «Кон­ституційне право Росії» (М.:
Юристъ, 1996) Е. І. Козлова вважає, що Президент посідає особливе місце у
системі ор­ганів державної влади, не входить безпосередньо до жодної з її
гілок.

Насправді творці Конституції 1993 року скористалися ду­же
складною ситуацією в Росії на початку 90-х років і взяли з Конституцій президентської
та напівпрезидентської форм правління все те, що посилює владу Президента.
Більш того, Конституція РФ надала Президентові РФ такі повноваження (наприклад,
право законодавчої ініціативи), які не обмежені ніякими умовами. Президент США,
до речі, має право зако­нодавчої ініціативи тільки про бюджет.

Федеральні Збори Російської Федерації. Федеральні Збори —
парламент Російської Федерації — є представниць­ким і законодавчим органом
Російської Федерації. Федераль-

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ

Adblock
detector