Глава IV РОБОЧИЙ ЧАС

Глава IV РОБОЧИЙ ЧАС

183
0

Стаття 50.      Норма тривалості робочого часу

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може
перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного дого­вору
можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в
частині першій цієї статті.

(Стаття 50 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12
від 20.03.91, №3610-12 від 17.11.93)

Передбачена коментованою статтею тривалість робочого часу
називається нормальною тому, що саме така його тривалість є
загальновстановленою нормою часу, яку працівники повинні пропрацювати протягом
тижня на роботах з нормальними умо­вами праці.

Загальновстановлений робочий тиждень тривалістю в 40 годин
як норма робочого часу відрізняється від робочого тижня як складової частини
графіка роботи, тривалість якого може від­хилятися від цієї норми, але в
середньому за обліковий період повинна обов’язково їй відповідати.

Встановлена законодавством тижнева норма робочого часу
застосовується як при п’ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні.
Робота у цих режимах передбачає лише різну структуру поділу робочого часу
протягом календарного тижня, проте не змінює норми робочого часу —
загальновстановленої тривалості робочого тижня.

Вживані в Кодексі поняття «робочий час», «робочий день»,
«робочий тиждень», «робоча зміна» розкривають різні сторони робочого часу і є
його нормативами.

Під робочим часом слід розуміти встановлений законом або на
його підставі угодою сторін час, протягом якого працівники

Робочий час

згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку повинні
виконувати за трудовим договором свої трудові обов’язки.

Робочий час — це обов’язкова міра праці, тривалість якої ре­гламентована
законом та виданими на його основі іншими нор­мативними актами. Міра праці не
може змінюватися за домовле­ністю працівника з власником або уповноваженим ним
органом. Винятком можуть бути випадки, коли йдеться про роботу на умовах
неповного робочого дня чи неповного робочого тижня (ст. 56 Кодексу).

Робочий день — це встановлена законом норма робочого часу
протягом доби, яка лежить в основі його правового регулюван­ня. Якщо робочий
час нормується протягом календарного тиж­ня, то його нормою визнається робочий
тиждень.

Робочою зміною є норма робочого часу протягом доби, яка
визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками
змінності з дотриманням встановленої законом три­валості робочого часу в межах
облікового періоду.

5.             Тривалість робочого дня залежить від
кількості робочих

днів на тиждень. При шестиденному робочому тижні тривалість

робочого дня встановлюється законом, а при п’ятиденному —

визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку
або.

графіками змінності

Таким чином, тривалість робочого часу за тиждень є най­більш
загальною мірою робочого часу, тому що вона залишаєть­ся незмінною, тим часом
як тривалість робочого дня залежить від кількості робочих днів на тиждень,
графіка змінності тощо.

6.             Встановлена нормальна тривалість робочого
часу — 40 го­

дин на тиждень — поширюється на всіх працівників незалежно

від того, чи працюють вони постійно, тимчасово, сезонно на
під­

приємствах різних форм власності, а також незалежно від ре­

жиму робочого часу, виду робочого тижня, включаючи підсу­

мований облік робочого часу. Нормальна тривалість робочого

часу може бути меншою за 40 годин на тиждень лише у випад­

ках, коли законодавством передбачено скорочений робочий час

(статті 51, 208—210, 218 цього Кодексу).

7.             В окремих випадках (при роботі за
сумісництвом, з непов­

ним робочим днем) тривалість робочого дня визначається за
уго­

дою сторін. Вона може бути меншою від загальновстановленої

норми робочого часу протягом доби.

215

214

Глава IV

Якщо ж працівник уклав трудовий договір одночасно на декіль­кох
підприємствах, в установах, організаціях, то, не перевищую­чи норму робочого
часу за кожним трудовим договором, сумар­но тривалість робочого часу працівника
може бути більшою за 40 годин на тиждень.

Частиною другою цієї статті передбачено можливість вста­новлення
при укладенні колективного договору на підприємст­вах і в організаціях
тривалості робочого часу меншої за норму. Йдеться про роботу тривалістю менш як
40 годин протягом ро­бочого тижня з виплатою заробітної плати в повному
розмірі. А це можливо лише за рахунок власних коштів підприємства.

У зв’язку з встановленням 40-годинного робочого тижня
міністерствам, іншим центральним органам державної виконав­чої влади та
місцевим державним адміністраціям, місцевим радам та їх органам рекомендовано
встановити для працівників апара­ту таку тривалість роботи по днях тижня:
понеділок, вівторок, середа, четвер — по 8 годин 15 хвилин, п’ятниця — 7 годин;
ви­хідні дні — субота і неділя (Постанова Кабінету Міністрів Украї­ни № 1010
від 10 грудня 1993 р. // ЗП України. — 1994. — № 4. -Ст. 94).

‘ Стаття 51.      Скорочена тривалість робочого часу

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1)             для працівників віком від 16 до 18 років — 36
годин на

тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від
14 до

15 років, які працюють в період канікул) — 24 години на тиж­

день.

Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом нав­чального
року у вільний від навчання час, не може перевищува­ти половину максимальної
тривалості робочого часу, передбаче­ної в абзаці першому цього пункту для осіб
відповідного віку;

2)             для працівників, зайнятих на роботах із
шкідливими умо­

вами праці, — не більш як 36 годин на тиждень.

Перелік виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими
умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого часу,
затверджується в порядку, встановленому зако­нодавством.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена трива­лість
робочого часу для окремих категорій працівників (учите­лів, лікарів та ін.).

Робочий час

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватись за
рахунок власних коштів на підприємствах і в організаціях для жінок, які мають
дітей віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда.

(Стаття 51 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12
від 20.03.91, №3610-12 від 17.11.93, № 263/95-ВР від 05.07.95)

1.             Скорочений робочий день — це робочий день, що
встанов­

люється для окремих категорій працівників тривалістю менше

нормального робочого дня з метою надання їм додаткового від­

починку і створення умов для підвищеної охорони праці. При

цьому відповідно встановлюється і скорочений за кількістю ро­

бочих годин робочий тиждень.

Коментована стаття передбачає кілька різновидів скорочено­го
робочого дня та відповідно скороченого робочого тижня, що визначаються
категоріями працівників, яким вони надаються, своєю тривалістю та спеціальним
пільговим призначенням. Ско­рочена тривалість робочого часу встановлена з метою
посилення охорони праці працівників певних категорій, а також створення
найбільш сприятливих умов для поєднання праці з навчанням.

2.             Заробітна плата працівникам молодше
вісімнадцяти років

при скороченій тривалості щоденної роботи виплачується в та­

кому самому розмірі, як і працівникам відповідних категорій
при

повній тривалості щоденної роботи (ст. 194 Кодексу). Це
стосу­

ється і учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в
період

канікул.

Оплата праці учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-техніч­них
закладів освіти та вищих закладів освіти першого і другого рівнів акредитації,
які працюють у вільний від навчання час, провадиться пропорційно
відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Підприємствам надано право
встановлювати учням доплати до заробітної плати (ст. 194 Кодексу).

3.             Скорочена тривалість робочого часу для
працівників, зай­

нятих на роботах із шкідливими умовами праці, не може переви­

щувати 36 годин на тиждень. Диференціація скороченої
тривалості

робочого часу в цих межах залежить від виробництва,
професії,

посади з шкідливими умовами праці, в яких виконується
робота.

4.             Скорочений робочий час встановлено також для
деяких

категорій працівників розумової праці, діяльність яких
пов’язана

216

Глава IV

Робочий час

217

з
підвищеним інтелектуальним і нервовим напруженням. До них зокрема, належать
викладачі, вчителі, лікарі.

5.             Професорам, доцентам, асистентам і викладачам
вищих

закладів освіти встановлено шестигодинний робочий день, що

охоплює навчальну, методичну і науково-досліднницьку роботу.

6.             Скорочений робочий час встановлено і для
деяких катего­

рій інв&іідів. Робочий тиждень інвалідів по зору першої
та другої

групи, що працюють на державних підприємствах, становить 36

годин.

Таку саму тривалість робочого часу встановлено інвалідам
першої та другої груп, які працюють на навчально-виробничих підприємствах
глухих.

Скорочена тривалість робочого часу передбачена також для працівників,
які успішно навчаються без відриву від виробницт­ва (ст. 209 Кодексу).

Підприємствам і організаціям надано право встановлювати за
рахунок власних коштів скорочену тривалість робочого часу для жінок, які мають
дітей віком до чотирнадцяти років або ди-тину-інваліда. При цьому частиною
четвертою ст. 51 не зазначе­но наявності певної кількості дітей віком до 14
років. Отже, жін­ці достатньо мати одну дитину цього віку.

Встановлення за колективним договором скороченої трива­лості
робочого часу жінкам, які мають дітей до 14 років або ди-тину-інваліда, за
рахунок власних коштів підприємства відпові­дає і ст. 9і Кодексу, якою надано
право підприємствам, устано­вам, організаціям за рахунок власних коштів
встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побу­тові
пільги для працівників.

Це стосується також і скороченого робочого часу, який може
бути встановлений для будь-якої категорії працівників. Більш того, при
укладенні колективних договорів підприємства можуть встановлювати для всіх
працівників меншу норму тривалості ро­бочого часу, ніж передбачено
законодавством.

9. У період з 1 січня 1996 р. до 1 січня 2000 р. для осіб,
які працювали на Чорнобильській АЕС і у зоні відчуження, було запроваджено
скорочену тривалість робочого часу — не більше як 36 годин на тиждень
(Постанова Кабінету Міністрів України № 250 від 29 лютого 1996 р. «Про
компенсації та пільги особам, які працюють на Чорнобильській АЕС і у зоні
відчуження»).

Стаття 52. П’ятиденний і шестиденний робочий тиждень та
тривалість щоденної роботи Для працівників установлюється п’ятиденний робочий
тиж­день з двома вихідними днями. При п’ятиденному робочому тижні тривалість
щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового
розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений
ним орган за погоджен­ням з профспілковим комітетом підприємства, установи,
органі­зації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і
51).

На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за харак­тером
виробництва та умовами роботи запровадження п’ятиден­ного робочого тижня є
недоцільним, встановлюється шестиден­ний робочий тиждень з одним вихідним днем.
При шестиденно­му робочому тижні тривалість щоденної роботи не може
перевищувати 7 годин при тижневій нормі 40 годин, 6 годин при тижневій нормі 36
годин і 4 годин при тижневій нормі 24 години. П’ятиденний або шестиденний
робочий тиждень встановлю­ється власником або уповноваженим ним органом спільно
з проф­спілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, думки трудового
колективу і за погодженням з місцевою радою.

(Стаття 52 із змінами, внесеними згідно з Указами ЛВР
№4617-10 від 24.01.83, Ns 5938-11 від 27.05.88; Законами № 871-12 від 20.03.91,
№ 3610-12 від 17.11.93)

1. Переведення працівників підприємств, установ і організа­цій
на п’ятиденний робочий тиждень (п’ять робочих днів і два вихідних) здійснюється
із збереженням встановленої загальної тривалості робочого часу за тиждень. ‘ 2.
При п’ятиденному робочому тижні робота провадиться за графіками, що
затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з
профспілковим комітетом під­приємства, установи, організації. Графіки роботи
залежно від конкретних організаційно-технічних умов складаються на пев­ний
обліковий період, тобто відрізок часу, в рамках якого повинна бути дотримана в
середньому тривалість робочого тижня. При цьому для всіх категорій працівників
як з нормальним, так і ско­роченим робочим днем має забезпечуватися збереження
річного балансу їх робочого часу при шестиденному робочому тижні. Тривалість
робочої зміни підлітків віком від 15 до 16 років (учнів

218

Глава IV

Робочий час

219

віком
від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) не повинна перевищувати
п’яти годин, а від 16 до 18 років — семи годин.

Графіки роботи доводяться до відома працівників не пізніше
як за два тижні до їх запровадження. Переробіток або недоробі-ток нормального
робочого часу (обчислений за календарем шес­тиденного робочого тижня) в
окремому місяці не може бути під­ставою для перегляду графіка, якщо загальний
баланс робочого часу відповідає встановленій нормі робочих годин протягом об­лікового
періоду і календарного року.

Оскільки при п’ятиденному робочому тижні тижнева нор­ма
годин розподіляється не на шість, а на п’ять днів, тривалість щоденної роботи
(зміни) відповідно збільшується з тим, щоб збе­регти встановлену законом
тривалість робочого часу за тиждень.

Працівникам, зайнятим допоміжним обслуговуванням ос­новного
виробництва (наприклад, тим, що виконують планово-попереджувальний або інший
ремонт устаткування), при засто­суванні графіків п’ятиденного робочого тижня
вихідні дні, вихо­дячи з інтересів виробництва, можуть надаватися протягом
робочого тижня в ті дні, які не збігаються з днями відпочинку працівників
основного виробництва.

Загальна кількість вільних від роботи днів, які надаються
працівникам, що успішно навчаються без відриву від виробницт­ва у вищих
навчальних закладах, регламентується статтями 216 і 218 Кодексу.

При п’ятиденному робочому тижні кількість вільних від ро­боти
днів змінюється в залежності від тривалості робочої зміни при збереженні
загальної кількості вільних від роботи годин.

6.             Коментована стаття обмежує установленими
нормами три­

валість щоденної роботи працівників як з нормальним, так і з

скороченим робочим днем. Зокрема, при шестиденному робочо­

му тижні працівники з нормальним робочим днем не можуть

працювати більше 7 годин, а працівники з скороченим робочим

днем — більше 6 годин при тижневій нормі 36 годин та більше
4

годин при тижневій нормі 24 години. Так само чітко обмежуєть­

ся встановленими нормами тривалість щоденної роботи праців­

ників як з нормальним, так і з скороченим робочим днем при

п’ятиденному робочому тижні, що заздалегідь визначається пра­

вилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змін-

ності. Отже, робочий день працівників як з нормальним, так і
з скороченим робочим днем є нормованим робочим днем.

У деяких випадках, які становлять виняток із загального пра­вила,
вводиться ненормований робочий день. Але й для цього виду режиму робочого дня
важливою ознакою є законодавче закріп­лення тривалості робочого дня протягом
доби, тобто встанов­лення норм робочого часу. Відмінність ненормованого
робочого дня від нормованого полягає в тому, що для працівників з ненор-мованим
робочим днем мірою праці поряд із тривалістю робочо­го часу є також коло й
обсяг обов’язків, які покладаються на них (Постанова Ради Міністрів УРСР від 31
серпня 1953 р. // ЗП УРСР. 1953. № 15-16. Ст. 48).

Ненормований робочий день — це особливий режим, при якому
працівник в окремих випадках може залишатися на роботі понад встановлену норму
робочого часу без спеціального дозво­лу (на відміну від залучення працівників
до надурочних робіт).

Робота понад установлену тривалість робочого часу при режимі
нормованого робочого дня (надурочна робота) означає перевищення міри праці, у
зв’язку з чим передбачається гарантія додаткової оплати праці. Робота понад
установлену тривалість робочого часу при режимі ненормованого робочого дня не
озна­чає перевищення міри праці, оскільки вона визначається колом і обсягом
виконуваних обов’язків. У зв’язку з цим і не передба­чається додаткова оплата
перепрацьованого часу. Як компенса­ція за роботу в надурочний час працівникам з
ненормованим робочим днем надається додаткова відпустка тривалістю до 7 ка­лендарних
днів (Стаття 8 Закону України «Про відпустки».

Ненормований робочий день може встановлюватися для осіб
адміністративного, управлінського, технічного і господарського персоналу, праця
яких не піддається облікові в часі (консульта­нти, інструктори, агенти тощо);
працівників, що розподіляють час для роботи на свій розсуд; працівників,
робочий час яких за характером роботи поділяється на частини невизначеної три­валості.

9.             Юридичною підставою для віднесення працівника
до кате­

горії осіб з ненормованим робочим днем на підприємствах, в

установах, організаціях є списки посад, робіт та професій,
ви­

значених колективним договором.

220

Глава IV

Робочий час

221

Перебування
на роботі понад норму робочого дня без до­даткової оплати, що допускається при
режимі ненормованого робочого дня, не перетворює його в подовжений, оскільки
влас­ник або уповноважений ним орган не має права таке перебуван­ня
запроваджувати постійно для осіб з ненормованим робочим днем, заздалегідь
зобов’язуючи їх приходити на роботу раніше або залишати місце роботи пізніше.
Лише в тих випадках, коли робота в надурочний час викликана гострою потребою,
праців­ники з ненормованим робочим днем зобов’язані виконувати її без
додаткової оплати (Постанова Ради Міністрів УРСР від 31 серпня 1953 р. // ЗП
УРСР. — 1953. — № 15-16. — Ст. 48).

Оскільки для працівників з ненормованим робочим днем мірою
праці є не тільки тривалість робочого часу, але й коло та обсяг їх трудових
обов’язків, власник або уповноважений ним орган повинен у трудовому або
колективному договорі, правилах вну­трішнього розпорядку навести всі основні
обов’язки, що станов­лять обсяг роботи таких працівників. У разі виконання
праців­ником з ненормованим робочим днем робіт, що не зв’язані з його трудовими
обов’язками, передбаченими трудовим догово­ром, колективним договором та
правилами внутрішнього трудо­вого розпорядку, ці роботи оплачуються йому за
трудовою уго­дою як виконання окремих завдань.

Як виняток з загального правила, в окремих передбачених законом
випадках за роботу працівників в умовах ненормовано­го робочого дня проводиться
доплата. Зокрема, вона встановле­на для шоферів, що працюють на легкових
автомобілях або на інших автомобілях в експедиціях і розвідувальних партіях.

Працівники з ненормованим робочим днем звільняються від
роботи в дні щотижневого відпочинку, святкові та неробочі дні на загальних
підставах. Отже, їх праця у ці дні підлягає ком­пенсації згідно зі статтями 72
і 107 Кодексу.

Стаття 53.      Тривалість роботи напередодні святкових,
неробочих і вихідних днів Напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73)
трива­лість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього
Кодексу, скорочується на одну годину як при п’ятиден­ному, так і при
шестиденному робочому тижні.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиден­ному
робочому тижні не може перевищувати 5 годин.

(Стаття S3 із змінами, внесеними згідно із Законами № 871-12
від 20.03.91, №3610-12 від 17.11.93)

Напередодні 1 і 7 січня, 8 березня, 1, 2 і 9 травня, 28 черв­ня,
24 серпня, а також Пасхи і Трійці при п’ятиденному робочо­му тижні тривалість
робочої зміни працівників, які при шести­денному робочому тижні мали
семигодинний робочий день, ско­рочується на одну годину. Щодо працівників,
робочий день яких при шестиденному робочому тижні становив шість годин і мен­ше,
для них тривалість робочої зміни при п’ятиденному робочо­му тижні напередодні
святкових і неробочих днів не змінюється. Отже, при п’ятиденному робочому
тижні, як і при шестиденно­му, тривалість роботи напередодні святкових і
неробочих днів працівників з нормальним робочим днем скорочується на одну
годину, а працівників з скороченим робочим днем — залишаєть­ся незмінною.

В тих випадках, коли святковому або неробочому дню пе­редують
дні щотижневого відпочинку, скорочення тривалості робочої зміни не провадиться.

У разі, коли святковому чи неробочому дню передує день
щотижневого відпочинку за графіком, тривалість робочої зміни при п’ятиденному
робочому тижні не скорочується. Наприклад, 9 травня 1999 року (неділя) є
святковий день, субота (8 травня) у працівників за графіком — вихідний день.
Отже, робоча зміна 7 травня (п’ятниця) в даному випадку не скорочується.

Напередодні вихідних днів тривалість роботи працівників, для
яких встановлено шестиденний робочий тиждень, не повин­на перевищувати п’яти
годин. Це правило, встановлене части­ною другою коментованої статті, випливає з
тривалості робочого часу на тиждень (40 годин), який розподіляється таким
чином: п’ять робочих днів по 7 годин, а шостий робочий день (перед вихідним) —
5 годин. Отже, при шестиденному робочому тижні тривалість усіх шести робочих
днів встановлена законом: трива­лість щоденної роботи при тижневій нормі 40
годин не може перевищувати семи годин (частина друга ст. 52 Кодексу), а напе­редодні
вихідних — п’яти годин (частина друга ст. 53 Кодексу).

Тривалість роботи напередодні вихідних днів при п’яти­денному
робочому тижні законом не регламентовано. Тривалість

222

Глава IV

Робочий час

223

щоденної
роботи (в тому числі і напередодні вихідних днів) ви­значається правилами
внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності (частина перша ст. 52
Кодексу).

Певні рекомендації щодо тривалості робочого дня праців­ників
апарату органів державної виконавчої влади, місцевих рад у зв’язку з
встановленням 40-годинного робочого тижня містить постанова Кабінету Міністрів
України № 101 від 10 грудня 1993 р. (ЗП України. 1994. № 4. Ст. 94).
Міністерствам, іншим центра­льним органам державної виконавчої влади та
місцевим держав­ним адміністраціям, місцевим радам та їх органам рекомендова­но
встановити для працівників апарату таку тривалість роботи по днях тижня: з
понеділка до четверга — по 8 годин 15 хвилин, у п’ятницю — 7 годин.

На безперервних виробництвах, а також в окремих галузях або
видах робіт, у яких за виробничими умовами неможливо за­провадити скорочений
робочий день напередодні вихідних, свят­кових і неробочих днів, працівникам за
час переробітку повинні надаватися додаткові дні відпочинку.

На окремих сезонних роботах, де неможливо надати додатко­ві
дні відпочинку в період сезону, допускається як виняток під-сумування таких
днів за весь час сезону й надання додаткових днів відпочинку у міжсезонний
період.

Стаття 54.      Тривалість роботи в нічний час

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (змі­ни)
скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких
уже передбачено скорочення робочого часу (пункт 2 частини першої і частина
третя статті 51).

Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випад­ках,
коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема на без­перервних
виробництвах, а також на змінних роботах при шес­тиденному робочому тижні з
одним вихідним днем.

Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.

(Стаття 54 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12
від 20.03.91)

При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (змі­ни),
за загальним правилом, повинна скорочуватися на одну го­дину проти встановленої
тривалості роботи (зміни) у денний час.

Відповідно до коментованої статті у нічний час скорочу­ється
тривалість робочої зміни. Таким чином, тижнева норма

годин робочого часу не зменшується. Тому графіки змінності
повинні забезпечити роботу протягом 40-годинного робочого

тижня.

3. П’ятиденний, як і шестиденний, 40-годинний робочий тиж­день
дає можливість, де це доцільно за умовами виробництва, за­стосовувати графіки
із значним зменшенням кількості нічних змін порівняно із звичайним тризмінним
графіком роботи. Наприклад, графік, який застосовується на підприємствах
текстильної проми­словості, передбачає, що основні цехи підприємства працюють
усі дні тижня, включаючи й неділю. Працюють вони чотири дні у дві зміни, а
п’ятий день — у три зміни із скороченням тривалості ні­чної зміни на одну
годину. Працівникам надається два вихідних дні підряд на одному тижні після
п’яти робочих днів, а на друго­му тижні — після шести робочих днів.
Застосування цього графі­ка дає можливість скоротити кількість нічних змін
кожного пра­цівника до двох на місяць. Після роботи в нічній зміні бригада має
два вихідні дні, а потім виходить на роботу у вечірню зміну. У ве­чірній зміні
бригада працює п’ять днів і після двох вихідних ви­ходить на денну зміну.
Загального вихідного дня на таких підпри­ємствах немає. У святкові дні не
працюють.

Запровадження зазначеного графіка дає можливість скороти­ти
нічні зміни на тих ділянках роботи, де у виробничому процесі в основному
зайняті жінки та інші працівники, які згідно з чин­ним законодавством не можуть
бути залучені до робіт у нічний час.

Тривалість нічної роботи працівників з нормальним робо­чим
часом при беззмінній організації праці скорочується на одну годину, крім тих
випадків, коли інше передбачається спеціаль­ним положенням про робочий час і
час відпочинку працівників окремих галузей господарства (наприклад, плавскладу
суден мор­ського флоту, рибної промисловості тощо).

На практиці тривалість нічної зміни не скорочується також у
тих випадках, коли працівник укладає трудовий договір спеці­ально для роботи в
нічний час (наприклад, нічним сторожем).

В умовах п’ятиденного робочого тижня на підприємствах, що
працюють у три зміни, тривалість нічної зміни нерідко ско­рочується на одну
годину. Отже, у кожну нічну зміну працівник недоробляє однієї години. Тому при
складенні графіків зміннос­ті цей недоробіток підсумовується й компенсується
роботою в

224

Глава IV

Робочий час

225

інші дні. З урахуванням значних незручностей роботи в три
змі­ни (робота вночі, наступний доробіток) деякі підприємства уста­новлюють
додаткові пільги й переваги за таку роботу (безплатне харчування вночі, надання
путівок у профілакторії тощо).

Стаття 55.      Заборона роботи в нічний час

Забороняється залучення до роботи в нічний час:

вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років
(стаття 176);

осіб, молодших вісімнадцяти років (стаття 192);

інших категорій працівників, передбачених законодавст­вом.

Робота жінок в нічний час не допускається, за винятком ви­падків,
передбачених статтею 175 цього Кодексу. Робота інвалі­дів у нічний час
допускається лише за їх згодою і за умови, що це не суперечить медичним
рекомендаціям (стаття 172). (Стаття 55 із змінами, внесеними згідно з Указом
ПВР № 4841-11 від ЗО. 10.87; Законом № 871-12 від 20.03.91)

1.             У пункті 1 коментованої статті знайшли своє
відображення

норми про охорону материнства і дитинства.

Якщо раніш законодавство (ст. 7 Указу Президії Верховної
Ради СРСР від 8 липня 1944 р. // Ведомости Верховного Совета СССР. 1944. № 37)
забороняло залучати до надурочної роботи на підприємствах і в установах
вагітних жінок тільки з чотирьох місяців вагітності, то тепер забороняється
залучення вагітної жінки до виконання нічних, надурочних робіт, робіт у вихідні
дні і на­правлення їх у відрядження з того часу, з якого стало відомо про
вагітність, тобто незалежно від строку вагітності. Ця гарантія по­ширюється на
вагітних жінок протягом усього періоду вагітності. Підставою для заборони
виконання зазначених робіт є довідка відповідної медичної установи про
вагітність.

2.             Заборона залучення до робіт у нічний час
стосується всіх

жінок, що мають дітей віком до трьох років. До них належать

також жінки, що усиновили новонароджених дітей безпосередньо

з пологового будинку.

Не заборонена робота жінок у нічний час на підприємствах, де
зайняті лише члени однієї сім’ї.

3.             Вагітні жінки, незалежно від строку
вагітності, і жінки, які

мають дітей віком до 12 років, не повинні залучатися до
чергу-

вання на підприємствах і в установах після закінчення
робочого дня, в нічний час, а також у дні щотижневого відпочинку і свят­кові
дні.

Оскільки законодавство не пов’язує вимогу про заборону
нічної праці для певних категорій працівників обов’язково з ро­ботою протягом
усієї зміни, слід вважати, що ці працівники не повинні залучатися до роботи в
нічний час і в тих випадках, коли на нічний час припадає лише частина зміни.

Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку.
Тому, оскільки забороняється залучати неповнолітніх пра­цівників до нічних
робіт, якщо вечірня зміна хоча б частково припадає на час після 22 години, вони
не повинні працювати в такій зміні.

Профспілкові комітети підприємств, установ, організацій
зобов’язані своєчасно вживати заходів до запобігання порушен­ню законодавства
про охорону праці неповнолітніх, не допуска­ти виконання ними робіт у
надурочний і нічний час, у святкові та неробочі дні, дні щотижневого
відпочинку.

До інших категорій працівників, яких забороняється залу­чати
до нічних робіт, належать, зокрема, працівники, що захво­ріли на туберкульоз і
підлягають за висновком ЛКК звільненню від роботи в нічний час.

За висновком тубдиспансера працівники, хворі на туберку­льоз,
повинні бути звільнені від нічних робіт і переведені на ден­ну роботу, причому
за можливістю в ранкову зміну.

8.             Стан здоров’я працівників значною мірою
залежить від умов

праці на виробництві. З метою оздоровлення умов праці зниже­

но питому вагу нічних робіт на підприємствах. Дослідження
вче-

них-фізіологів показують, що робота у нічний час менш природ­

на і сприятлива для здоров’я, ніж робота вдень, оскільки
вона

вимагає від організму активної діяльності в той момент, коли

його фізіологічні функції значно нижчі денного рівня. Тому
за­

конодавством передбачено обмеження нічних робіт рамками їх

гострої потреби.

Проте робота в нічний час на виробництвах з безперервним
технологічним процесом, в деяких медичних установах, органі­заціях зв’язку,
транспорту та на інших підприємствах, в устано­вах і організаціях, діяльність
яких пов’язана з обслуговуванням населення, є неминучою.

8 ,„

226

Глава IV

Робочий час

227

9.             У коментованій статті йдеться про
недопустимість залучен­

ня жінок до робіт у нічний час, крім тих галузей
господарства, де

це викликається гострою потребою.

10.           Інваліди повинні бути працевлаштовані
відповідно до ре­

комендації медико-соціальних експертних комісій (МСЕК). Рі­

шення МСЕК про види та умови праці інвалідів є обов’язковими

для керівників підприємств, установ, організацій, які є
відпові­

дальними за виконання рекомендацій МСЕК (Стаття 69 Основ

законодавства України про охорону здоров’я // Відомості
Верхо­

вної Ради України. — 1993. — № 4. — Ст. 19).

Підприємства, установи, організації, які використовують пра­цю
інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з ура­хуванням
індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні
гарантії, передбачені чинним законо­давством (Закон України «Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні» // Відомості Верховної Ради
України. — 1991. — № 221. — Ст. 252).

Робота інвалідів у нічний час допускається лише за їх згодою
і за умови, що це не суперечить медичним рекомендаціям.

Враховуючи, що залучення працівників, зазначених час­тиною
першою коментованої статті, до роботи в нічний час не допускається, відмова цих
працівників від виконання такої ро­боти не може розглядатися як порушення
трудової дисципліни, незалежно від характеру трудових обов’язків.

Залучення до роботи в нічний час громадян похилого віку
допускається тільки за їх згодою і за умови, коли це не протипо­казано їм за
станом здоров’я (Частина третя ст. 13 Закону Украї­ни «Про основні засади
соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»
// Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 4. — Ст. 18).

Відповідно до ст. 10 цього Закону громадянами похилого віку
визнаються: чоловіки у віці 60 і жінки у віці 55 років і старше, а також особи,
яким до досягнення загального пенсійного віку за­лишилося не більш як півтора
року.

Стаття 56.      Неповний робочий час

За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним
органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу,

так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиж­день.
На прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років
або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або
здійснює догляд за хво­рим членом сім’ї відповідно до медичного висновку,
власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їй непов­ний
робочий день або неповний робочий тиждень.

Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально
відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою
будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.

(Стаття 56 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР №
4841-11 від ЗО. 10.87; Законом № 871-12 від 20.03.91)

Встановлення неповного робочого часу дозволено без будь-яких
обмежень при досягненні між працівником і власником або уповноваженим ним
органом відповідної угоди. Мета цього захо­ду — залучити на виробництво жінок,
зайнятих у домашньому господарстві, інвалідів, пенсіонерів за віком та інших осіб
із змен­шеною працездатністю, а також осіб, що поєднують роботу з навчанням.
Робота з неповним робочим часом може застосову­ватись на підприємствах, в
установах, організаціях незалежно від форми власності, де власник або
уповноважений ним орган ви­знає це за доцільне в інтересах виробництва.

Насамперед неповний робочий час введено в інтересах жі­нок,
які мають дітей віком до 14 років або дитину-інваліда, вагіт­них жінок, а також
жінок, що доглядають за непрацездатними членами сім’ї. На прохання зазначених
працівників власник або уповноважений ним орган зобов’язаний встановлювати їм
непов­ний робочий день або неповний робочий тиждень.

Положення, передбачене частиною першою коментованої статті,
поширюється на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі і в разі
тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів,
піклувальників (ст. 186і Кодексу).

Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний вста­новити
неповний робочий день або неповний робочий тиждень на прохання інвалідів
(Стаття 16 Закону України «Про охорону праці» // Відомості Верховної Ради
України. — 1992. — № 49. — Ст. 668).

8*

228

Глава IV

Робочий час

229

5.             Розрізняють
неповний робочий день і неповний робочий тиж­

день. При неповному робочому дні працівник щоденно працює

меншу кількість часу, ніж це вимагається за графіком або
прави­

лами внутрішнього розпорядку (наприклад, не 8 годин, а 4 чи
6

годин). При неповному робочому тижні замість зменшення три­

валості робочого дня може бути зменшено кількість робочих
днів

протягом тижня, зокрема, може бути обумовлено про роботу че­

рез день тощо.

Неповний робочий час може становити одночасно зменшен­ня
робочого дня і робочого тижня.

Домовленість про встановлення неповного робочого часу
(неповного робочого дня або неповного робочого тижня) може відбутися як при
прийнятті на роботу, так і тоді, коли працівник вже працює на підприємстві, в
установі, організації на умовах повного робочого дня.

При встановленні неповного робочого дня або неповного
робочого тижня відповідно зменшується обсяг трудових обов’яз­ків та заробітної
плати працівника, яка виплачується йому про­порційно відпрацьованому часу, а
при відрядній оплаті — за фак­тичним відробітком. У цьому полягає одна з
основних відмін­ностей неповного робочого дня від скороченого робочого дня, при
якому праця, зокрема, неповнолітніх, оплачується в такому самому розмірі, як і
праця відповідних категорій працівників при повній тривалості щоденної роботи.

Робота на умовах неповного робочого часу не призводить до
будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників: зокре­ма, не обмежує їх
права на щорічну відпустку такої самої трива­лості, що й при роботі протягом
усього робочого часу; не змінює загальновстановленого порядку обчислення
трудового стажу; не позбавляє права користуватися вихідними, святковими і
неробо­чими днями відповідно до чинного законодавства тощо.

Неповний робочий час може бути встановлено як без об­меження
строку роботи на умовах неповного робочого часу, так і на певний термін (до
досягнення дитиною певного віку, на період навчального року, до поліпшення
стану здоров’я тощо).

10.           У трудових книжках, відповідно до Інструкції
про поря­

док їх ведення, режим і норма робочого часу не зазначаються.

Отже, запис про прийняття на роботу вноситься без уточнення

про неповний робочий день чи неповний робочий тиждень.

11. Обов’язкове застосування неповного робочого часу, вста­новленого
для сумісників. Тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох
годин на день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не
повинна перевищу­вати половини місячної норми робочого часу (Пункт 2 постано­ви
Кабінету Міністрів України № 245 від 3 квітня 1993 р. // ЗП України. — 1993. —
№ 9. — Ст. 184, з доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України
№ 1033 від 31 серпня 1996 p.).

Стаття 57.      Початок і закінчення роботи

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передба­чається
правилами внутрішнього трудового розпорядку і графі­ками змінності у
відповідності з законодавством.

Час початку і закінчення щоденної роботи на підприємст­вах,
в установах, організаціях визначається правилами внутріш­нього трудового
розпорядку, які затверджуються трудовими ко­лективами за поданням власника або
уповноваженого ним орга­ну і профспілкового комітету на основі типових правил
(ст. 142 Кодексу).

У відповідних випадках тривалість щоденної роботи, зок­рема,
час її початку й закінчення, час перерви для відпочинку й харчування
визначаються графіками змінності, що затверджуються власником за погодженням з профспілковим
комітетом з дотри­манням установленої тривалості робочого часу за тиждень або
інший обліковий період. Графіки змінності доводяться до відома працівників, як
правило, не пізніше ніж за місяць до введення їх у дію.

Про початок і про закінчення роботи на підприємстві, в
установі, організації, а також про перерву в роботі працівники повідомляються
відповідними сигналами або іншими способа­ми. До початку роботи кожен працівник
в установленому поряд­ку повинен відмітити свій прихід на роботу, а після
закінчення робочого дня — залишення роботи. Біля місця, де працівники
відмічають прихід на роботу та її залишення, повинен бути го­динник, що вірно
показує час. Обов’язок організувати облік при­ходу працівників на роботу та її
залишення ними покладається на власника або уповноваженого ним органу.
Працівник, який

230

Глава IV

Робочий час

231

з’являється на роботі в нетверезому стані, не допускається
до роботи цього робочого дня (зміни).

На безперервних роботах зміннику забороняється залиша­ти
роботу до приходу працівника, який його замінює. В разі не­з’явлення
працівника, що мав його замінити, працівник заявляє про це старшому по роботі,
який повинен негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку може перед­бачатися
застосування режимів гнучкого робочого часу, тобто такої форми організації
робочого часу, за якою для окремих працівни­ків чи колективів підрозділів
підприємства допускається (у певних межах) саморегулювання початку, закінчення
та загальної трива­лості робочого дня. При цьому вимагається повне відпрацюван­ня
встановленої законом загальної кількості робочих годин про­тягом облікового
періоду (робочого дня, тижня, місяця тощо).

Режим гнучкого робочого часу може застосовуватися як при п’ятиденному
і шестиденному робочих тижнях, так і при інших режимах роботи на підприємствах.

Складовими елементами режимів і графіків гнучкого робо­чого
часу є: «змінний (гнучкий) час» на початку і наприкінці робочого дня (зміни), в
межах якого працівник має право почи­нати і закінчувати роботу на свій розсуд;
«фіксований час» — час обов’язкової присутності на роботі усіх працівників
підрозділу підприємства; «перерва для відпочинку і харчування»; «трива­лість
облікового періоду», що визначає календарний час, протя­гом якого кожним
працівником має бути відпрацьована встанов­лена законодавством норма робочих
годин.

Конкретна тривалість складових елементів режимів гнучкого
робочого часу і тип облікового періоду встановлюються підпри­ємством.

8.             З метою створення сприятливих умов для
життєдіяльності

людей і поліпшення режиму енергоспоживання на основі най­

новішого використання світлої частини доби з 1 липня 1995
року

на території України запроваджено регіональні (місцеві)
графіки

початку робочого дня підприємств, установ, організацій усіх
форм

власності та сфер діяльності, які працюють в однозмінному ре­

жимі, з дотриманням установленого порядку обчислення часу в

країні за другим міжнародним часовим поясом (київський час)

(Указ Президента України № 334/95 від 26 квітня 1995 p.).

9.             Уряду Автономної Республіки Крим, виконавчим
коміте­

там обласних, Київської та Севастопольської міських рад
запро­

поновано забезпечити розроблення і виконання заходів для за­

провадження на підприємствах, в установах і організаціях, що

розташовані на їх території, регіональних (місцевих)
графіків

початку робочого дня.

Встановлено, що в міністерствах та інших центральних орга­нах
державної виконавчої влади, виконавчих комітетах облас­них, Київської та
Севастопольської міських рад робота почина­ється о дев’ятій годині (за
київським часом).

10.           Для осіб адміністративного, управлінського,
технічного і

господарського персоналу може застосовуватись ненормований

робочий день.

Цей режим поширюється також на осіб, праця яких не підда­ється
обліку (консультанти, інструктори, агенти тощо); на осіб, робочий час яких за
характером роботи поділяється на частини невизначеної тривалості.

Списки професій, посад і робіт, за якими допускається
застосування ненормованого робочого дня, розробляються від­повідною профспілкою
і господарським органом і включаються до колективного договору.

Працівники з ненормованим робочим днем на загальних
підставах звільняються від роботи у дні щотижневого відпочин­ку, святкові та
неробочі дні. Робота, що виконується в окремих випадках у зазначені дні,
повинна бути компенсована у встанов­леному порядку (ст. 72 Кодексу).

Чергування працівників на підприємствах і в установах після
закінчення робочого дня, у вихідні та святкові дні можуть запроваджуватись у
виняткових випадках і лише за узгодженням з профспілковим комітетом. Не
допускається залучення праців­ників до чергувань частіше ніж один раз на
місяць.

При залученні до чергування після закінчення робочого дня
прихід на роботу переноситься у день чергування на більш пізній час. Це правило
стосується працівників як з нормованим, так і з ненормованим робочим днем.
Тривалість чергування або роботи разом з чергуванням не може перевищувати
нормальної тривалості робочого дня.

Чергування у вихідні, святкові та неробочі дні компенсу­ються
наданням протягом найближчих 10 днів днем відпочинку такої самої тривалості, як
і чергування.

232

Глава IV

Робочий час

233

Стаття 58.      Робота змінами

При роботах змінами працівники чергуються в змінах рівно­мірно
в порядку, встановленому правилами внутрішнього трудо­вого розпорядку.

Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися
через кожний робочий тиждень в години, визначені графіками змінності.

(Стаття 58 із змінами, внесеними згідно із Законом № 871-12
від 20.03.91)

Режим робочого часу залежить від характеру виробництва,
норми робочого часу, конкретних умов діяльності підприємства, роботи
транспорту, пропускної можливості їдалень тощо. Для працівників одного
підприємства може встановлюватися кілька різних режимів робочого часу.

Режим робочого часу визначається правилами внутрішньо­го
трудового розпорядку або графіками змінності з дотриманням встановленої
тривалості робочого тижня. Якщо в правилах внут­рішнього трудового розпорядку
неможливо передбачити всі пи­тання, які регулюють режим роботи змінних
виробництв, то гра­фіки змінності визначають, зокрема, число робочих днів,
після яких відбувається перехід з однієї зміни в іншу, порядок такого переходу,
число робочих днів, після яких надаються вихідні дні, порядок їх надання — за
змінним графіком або для всієї зміни водночас.

При виборі графіків і режимів роботи має враховуватися
необхідність надання працівникам, як правило, двох вихідних днів підряд. Це дає
можливість найбільш доцільно організувати виробничий процес і відпочинок працівників.

Графіки змінності повинні передбачати: кількість змін про­тягом
доби; порядок чергування працівників за змінами; поча­ток і закінчення роботи в
кожній зміні; тривалість змін; час на­дання і тривалість перерви для харчування
і відпочинку в кожній зміні; надання вихідних днів.

При розробці графіків змінності враховується розклад руху
міського й приміського транспорту, розпорядок роботи позашкі­льних,
культурно-побутових та інших установ.

При змінних роботах працівники чергуються за змінами
рівномірно. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбу­ватися через
кожний тиждень в години, визначені графіком змін­ності.

7. При складанні графіків змінності обов’язково мають до­тримуватися
такі умови:

залежно від конкретних організаційних умов графіки склада­ються
на певний обліковий період, у межах якого повинна бути дотримана в середньому
тривалість робочого тижня;

для всіх працівників, як з нормальним, так і з скороченим
робочим днем, повинно бути забезпечено збереження річного балансу робочого часу
при шестиденному робочому тижні;

при п’ятиденному робочому тижні тривалість зміни неповно­літніх
віком від 15 до і 16 років не повинна перевищувати п’яти годин, а від 16 до 18
років — семи годин.

Стаття 59.      Перерви між змінами

Тривалість перерви в роботі між змінами має бути не мен­шою
подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (вклю­чаючи і час перерви
на обід).

Призначення працівника на роботу протягом двох змін під­ряд
забороняється.

Працівники можуть залучатися до роботи протягом доби тільки
на одну зміну. Мінімальна тривалість щоденного відпочинку між змінами має бути
(разом з часом обідньої перерви) не мен­шою подвійної тривалості часу роботи в
попередній зміні.

Працівник може бути викликаний поза його зміною, тобто
раніше або пізніше часу його роботи за графіком, тільки у випад­ках стихійного
лиха, аварії, необхідності замінити працівника, що захворів, та з інших
виняткових обставин з наступним пові­домленням про це профспілкового комітету
(ст. 62 Кодексу).

На безперервних роботах працівнику забороняється зали­шати
роботу до приходу змінника. У випадку нез’явлення змін­ника працівник заявляє
про це старшому по роботі, який зобо­в’язаний негайно вжити заходів до заміни
змінника іншим пра­цівником.

Залежно від порядку чергування робочих днів з днями від­починку,
що визначається характером і умовами виробництва, розрізняються перервний і
безперервний робочий тиждень. При ре­жимі перервного робочого тижня працівники
мають загальний щотижневий відпочинок (один або два дні) в певні дні тижня. При
безперервному робочому тижні працівники користуються

234

Глава IV

робочий час

235

щотижневим
відпочинком по черзі (бригадами, змінами) в різні дні тижня.

Стаття 60.      Поділ робочого дня на частини

На роботах з особливими умовами і характером праці в по­рядку
і випадках, передбачених законодавством, робочий день може бути поділений на
частини з тією умовою, щоб загальна тривалість роботи не перевищувала
встановленої тривалості ро­бочого дня.

1.             Реалізація норми робочого дня здійснюється
звичайно у

вигляді безперервних робочих змін, що забезпечують безпосе­

редньо або в середньому за обліковий період дотримання уста­

новленої законом норми робочого часу з однією перервою для

відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин (ст.
66

Кодексу).

Коментована стаття допускає з цього правила виняток, згідно
з яким робочий день може бути в порядку, передбаченому зако­нодавством,
поділений на частини, між якими встановлюється перерва більше двох годин або
дві чи більше перерви, включаю­чи і перерву для харчування (так званий
роздріблений робочий день). При цьому загальна тривалість щоденної роботи не
повинна перевищувати встановленої законодавством і графіком змінності
тривалості.

2.             Підстави і порядок застосування роздрібленого
робочого

дня визначаються законодавством. Поділ робочого дня на части­

ни зумовлений особливим характером праці деяких працівників

зв’язку, транспорту, театрів тощо.

Наприклад, для водіїв і кондукторів автобусів, тролейбусів і
трамваїв, що працюють на міських регулярних пасажирських лі­ніях, запроваджено
робочий день з поділом зміни на дві частини і доплатою за відпрацьований час у
кожній зміні з двома вихода­ми на роботу до ЗО процентів тарифної ставки
(окладу).

Переведення на такий режим роботи може провадитися за
наявності згоди на це відповідного працівника. Кількість таких змін в
розрахунку на місяць не повинна перевищувати 20 про­центів загальної кількості
змін для працівників зазначених про­фесій.

Час внутрізмінної перерви в робочий час не включається.

3. Можливість установлення перервного робочого дня окре­мих
категорій працівників передбачається в спеціальних поло­женнях про робочий час
і час відпочинку працівників певних галузей народного господарства і відомств
(залізничного транс­порту і метрополітенів; флоту рибної промисловості;
морського і річкового флоту).

Стаття 61.      Підсумований облік робочого часу

На безперервно діючих підприємствах, в установах, органі­заціях,
а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, від­діленнях і на деяких
видах робіт, де за умовами виробництва (роботи) не може бути додержана
встановлена для даної катего­рії працівників щоденна або щотижнева тривалість
робочого часу, допускається за погодженням з профспілковим комітетом під­приємства,
установи, організації запровадження підсумованого обліку робочого часу з тим,
щоб тривалість робочого часу за обліковий період не перевищувала нормального
числа робочих годин (статті 50 і 51).

(Стаття 61 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР №
4617-10 від 24.01.83; Законом № 871-12 від 20.03.91)

1.             Законодавство про працю передбачає два види
обліку робо­

чого часу: поденний і підсумований.

Поденний облік полягає в тому, що встановлена законом нор­ма
робочого дня і робочого тижня є обов’язковою для кожного дня і кожного тижня
роботи. При поденному обліку робота по­над норму робочого дня не може
компенсуватися недоробітком в інші дні або додатковими днями відпочинку і
визнається над­урочною роботою.

Підсумований облік означає, що тривалість роботи протягом
доби може відхилятися у певних межах від робочого дня нормаль­ної тривалості з
тим, однак, щоб установлена законом норма робочого часу була дотримана в
середньому за повний обліковий період: тиждень, місяць, квартал, рік.

2.             При підсумованому обліку робочого часу
розпорядок робо­

чого дня і графіки змінності мають бути побудовані таким чи­

ном, щоб робочий час, який працівники зобов’язані відпрацюва­

ти за обліковий період, відповідав установленій для них
законом

нормі робочих годин, що припадає на цей період.

236

Глава IV

Робочий час

237

3.             Переробіток норми робочого часу, що виникає в
окремі дні

й тижні при підсумованому обліку, компенсується додатковими

днями відпочинку або відповідним недоробітком в інші дні й

тижні облікового періоду.

Нормальна кількість робочих годин в обліковому періоді ви­значається
шляхом множення годин робочого дня, установлено­го законом для даної категорії
працівників, беручи до уваги його тривалість напередодні вихідних, святкових і
неробочих днів, на кількість робочих днів за календарем шестиденного робочого
тижня в тому самому періоді.

Найчастіше застосовується підсумований помісячний облік
робочого часу. Але можливі й більш тривалі облікові періоди. Наприклад, для
працівників державних підприємств сільського господарства, зайнятих у
рослинництві, запроваджено річний підсумований облік робочого часу.

Підсумований облік робочого часу встановлено безпосе­редньо
законодавством, наприклад, для таких категорій праців­ників:

водіїв і кондукторів пасажирських трамваїв і тролейбусів;

операторів автоматизованих газорозподільних станцій на ма­гістральних
газопроводах з установленням для них чергувань вдома протягом доби, після
кожного з яких надається відпочинок та­кож протягом доби.

Підприємства, організації, установи, які мають серед своїх
структурних підрозділів і підсобні сільські господарства, можуть вводити за
погодженням з профспілковими комітетами для пра­цівників підсобних сільських
господарств режим робочого часу на період напружених польових робіт і
компенсації за роботу в надурочний час і у вихідні дні, передбачені для
працівників дер­жавних підприємств сільського господарства.

У тих випадках, коли законодавство про працю регламен­тує
спеціальні підстави і порядок застосування підсумованого обліку робочого часу,
тривалість облікового періоду і максималь­ну тривалість робочої зміни,
підсумований облік може вводитись з підстав і в порядку, встановленому
законодавством.

Особливості регулювання підсумованого обліку робочого часу
окремих галузей народного господарства передбачено спеціаль­ними положеннями
про робочий час і час відпочинку працівни­ків, зайнятих у відповідних галузях
(флоту рибної промисловос-

ті, морського, річкового флоту, залізничного транспорту і
метро­політенів, підприємств і організацій Міністерства зв’язку, лісо­вої
промисловості і лісового господарства).

8. Заборонено застосування підсумованого обліку із збільшен­ням
тривалості робочої зміни до 10—12 годин на роботах, де у зв’язку з шкідливими
умовами праці встановлено скорочений робочий день, при вахтовому методі
організації праці, який ви­користовується на значній віддаленості виробничих
об’єктів від місця знаходження підприємства, коли робота на них здійсню­ється
змінним персоналом, що повертається через певний час до місця знаходження
підприємства.

Стаття 62.      Обмеження надурочних робіт

Надурочні роботи, як правило, не допускаються. Надуроч­ними
вважаються роботи понад встановлену тривалість робочо­го дня (статті 52, 53 і
61).

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати
надурочні роботи лише у виняткових випадках, що визначають­ся законодавством і
в частині третій цієї статті.

Власник або уповноважений ним орган може застосовувати
надурочні роботи тільки у таких виняткових випадках:

при проведенні робіт, необхідних для оборони країни, а також
відвернення громадського або стихійного лиха, виробни­чої аварії і негайного
усунення їх наслідків;

при проведенні громадсько необхідних робіт по водопо­стачанню,
газопостачанню, опаленню, освітленню, каналізації, транспорту, зв’язку — для
усунення випадкових або несподіва­них обставин, які порушують правильне їх
функціонування;

при необхідності закінчити почату роботу, яка внаслідок
непередбачених обставин чи випадкової затримки з технічних умов виробництва не
могла бути закінчена в нормальний робо­чий час, коли припинення її може
призвести до псування або загибелі державного чи громадського майна, а також у
разі не­обхідності невідкладного ремонту машин, верстатів або іншого
устаткування, коли їх несправність викликає зупинення робіт для значної
кількості трудящих;

при необхідності виконання вантажно-розвантажувальних робіт
з метою недопущення або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів
у пунктах відправлення і призначення;

238

Глава IV

Робочий час

239

5)
для продовження роботи при нез’явленні працівника, який заступає, коли робота
не допускає перерви; в цих випадках влас­ник або уповноважений ним орган
зобов’язаний негайно вжити заходів до заміни змінника іншим працівником.

(Стаття 62 із змінами, внесеними згідно з Указом ПВР№
2240-10 від 29.07.81; Законами № 871-12 від 20.03.91. № 263/95-ВР від 05.07.95)

Надурочними вважаються роботи понад встановлену зако­ном
тривалість робочого дня, що виконуються працівниками за розпорядженням власника
або уповноваженого ним органу.

Для визначення поняття надурочні роботи важливе значен­ня має
правильне тлумачення терміну «встановлена тривалість робочого дня», який
вживається у коментованій статті. Під вста­новленою слід розуміти тривалість
робочого дня, визначену від­повідно до закону, розпорядком підприємства чи
графіком змін­ності (статті 57 і 58 Кодексу). Із зазначеного можна зробити такі
висновки:

при шестиденному робочому тижні тривалість щоденної ро­боти
встановлена законом (частина друга ст. 52 і частина друга ст. 53 Кодексу). Тому
надурочним (зверх встановленої тривалос­ті) в такому випадку є час роботи, що
перевищує норму робочого дня, яка становить 7 годин, а напередодні вихідних
днів — 5 го­дин. Надурочним цей час при поденному обліку визнається і в тому
випадку, якщо його всупереч закону заплановано графіком чи розпорядком;

при п’ятиденному робочому тижні та інших режимах робочо­го
часу, коли тривалість щоденної роботи (зміни) визначається власником або
уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом
підприємства, установи, організації відповідно до закону (частина перша ст. 52
та частина перша ст. 53 Кодексу), надурочним є час роботи, що перевищує трива­лість
зміни за графіком чи розпорядком;

для працівників віком від п’ятнадцяти до шістнадцяти років
надурочною вважається робота при шестиденному робочому ти­жні понад чотири
години, при п’ятиденному — понад п’ять го­дин, а для працівників віком від
шістнадцяти до вісімнадцяти років при шестиденному робочому тижні — понад шість
годин, при п’ятиденному — понад сім годин. Це правило стосується також учнів
віком від чотирнадцяти до п’ятнадцяти років, які працюють в період канікул (ст.
52 Кодексу).

Якщо застосовується підсумований облік робочого часу, при
якому фактична тривалість щоденної роботи може бути більшою чи меншою, ніж
передбачено графіком, і ці відхилення збалан­совано в межах облікового періоду,
надурочними визнаються години не зверх зміни за графіком (в межах встановленого
мак­симуму), а зверх нормальної кількості робочих годин за обліко­вий період.

Реальне значення правової регламентації робочого часу значною
мірою залежить від того, як саме законодавство ста­виться до надурочних робіт.
Без заборони або обмеження над­урочних робіт значення законодавства про
нормування робочого часу істотно зменшується. Тому трудове право допускає
застосу­вання надурочних робіт тільки в передбачених коментованою статтею
виняткових випадках, перелік яких є вичерпним.

Застосування надурочних робіт у випадках, не передбаче­них
законом, навіть за домовленістю власника або уповноваже­ного ним органу з
працівником, не допускається.

Не дозволяються надурочні роботи і для компенсації часу,
втраченого внаслідок запізнення на роботу.

При підсумованому обліку переробіток зверх норми годин
робочого часу облікового періоду (надурочна робота) не може компенсуватися
скороченням часу щоденної роботи чи додатко­вими днями відпочинку за межами
певного облікового періоду, крім тих випадків, коли інший порядок компенсації
переробітку встановлено чинним законодавством.

У певних випадках надурочні роботи можуть застосовува­тися
на підставі нормативних актів, що регулюють робочий час і час відпочинку
окремих категорій працівників (суден флоту риб­ної промисловості, річкового
флоту).

Робота в надурочний час компенсується тільки підвище­ною
оплатою. Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається
(ст. 106 Кодексу).

Не вважається надурочною: робота, яка виконується пра­цівниками
у режимі ненормованого робочого дня; робота за су­місництвом; робота
педагогічних працівників зверх норми часу за додаткову п

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ