§5. Соціальна природа і причини правопорушень

§5. Соціальна природа і причини правопорушень

22
0

Питання про соціальну природу і причини
правопорушень досить складне і відповісти на нього однозначно неможли­во,
оскільки в правознавстві існує багато концепцій про причини правопорушень.
Вивченням причин і умов вчи­нення правопорушень займається кримінологія. Вона
ви­вчає, в першу чергу, причини злочинності, інші правопору­шення вивчаються
окремими галузями права, в тому числі адміністративним, трудовим і цивільним.
Аналізу причин і умов вчинення проступків у нас, на жаль, майже немає в науковій
літературі.

Серед причин і умов вчинення правопорушень
виділяють об’єктивні і суб’єктивні причини. Об’єктивними причина­ми виступають
конкретні протиріччя в суспільному бутті, в економічних, політичних і
соціальних відносинах людей. До суб’єктивних причин правопорушень відносять
деформації в правосвідомості, в потребах, мотивах, позиціях, в низько­му рівні
моральної і правової культури.

Щоб розглядати питання про причини і умови
вчинення правопорушень і злочинів, потрібно вияснити поняття при­чини і умови.
Діалектичний матеріалізм визначає при­чинність як об’єктивний, загальний,
генетичний зв’язок між

125

явищами.
Процес причинності послідовно розвивається в часі, і причина в часі завжди
попереджує наслідок.

Причинність полягає в переносі матерії, енергії,
інфор­мації від причин до наслідків. Передача інформації — типо­ва властивість
причинності в сфері суспільних відносин. Інформація про різні людські
проступки, про правила пове­дінки, систему цінностей, про дійсність засвоюється
особа­ми через різні джерела і канали інформації і формує світо­гляд і
психологію суспільства і соціальних груп.

Причина — наслідок — безкінечна низка (ланцюг)
при­чинності. У останньої причини є її друга причина, а в на­слідку — його
наслідок останній, другий, перший і т.п. Взає­мозв’язок «причина — наслідок»
залежить від умов — су­купності явищ, обставин, які утворюють його середовище,
супроводжують і забезпечують певний його розвиток. Місце причин і умов в
механізмі причинності різне: причина по­роджує наслідок, умови цьому допомагають
(сприяють), але мова завжди йде про сумісну їх дію, як необхідний зв’язок
елементів єдиної системи. Комплекси причин і умов, суміс­на дія яких визиває
наслідки — злочин і злочинність, — називаються детермінантами’.

Причини і умови злочинності — це система
негативних для відповідної суспільно-економічної формації соціальних явищ,
детермінуючих злочинність як свій наслідок. Причи­ни і умови злочинності по
походженню і по суті соціальні. Вони завжди включені в систему соціальних
протиріч су­спільства. Причини і умови конкретних злочинів виступа­ють
первинним елементом криміногенної системи.

Причини — це ті соціальні явища, які взяті в
двохланково-му (бінарному) зв’язку, породжують і відтворюють зло­чинність і
злочини як свої закономірні наслідки. Умови — це такі явища, які самі не
породжують злочинність і злочи­ни, а сприяють, полегшують, інтенсифікують: а)
формуван­ня; б) дії причин.

Всі причини і умови злочинності можна
класифікувати по різним критеріям:

‘Див.:
Кримінологія.—М.—1988.—С. 113. 126

по рівню дії (субординації): а) злочинності в
цілому; б)

видів (категорій, груп); в) окремих злочинів;

по змісту криміногенні детермінанти
поділяються на

діючі в соціально-економічній, ідеологічній,
політичній, со­

ціально-психологічній, культурно-виховній,
організаційно-

управлінській сферах;

соціальна суть криміногенних причин і умов
визнача­

ється по взаємозв’язках з основними
закономірностями роз­

витку суспільства;

повні і специфічні причини злочинності
(частина пов­

ної причини);

по природі причини і умови злочинності
поділяють на

об’єктивні, об’єктивно-суб’єктивні і
суб’єктивні1.

Існують і інші критерії класифікації причин і
умов зло­чинності. В цілому спеціалісти нарахували більше 200 при­чин і умов
конкретних злочинів.

Виясненням причин злочинності займались давно,
ще з часів Арістотеля і Платона. Більш детально почали вивчати причини
злочинності в XIX—XX століттях, що було обумов­лено великим ростом злочинності,
збільшенням населення, розвитком капіталізму та іншими причинами.

Кримінологічна наука нараховує декілька
десятків найбільш розповсюджених теорій причин злочинності. Всі концепції про
причини злочинності в західній кримінології можна поділити на дві основні
групи: соцілогічні і біосоціологічні. Перші характерні для американської і
англійської криміно­логії; другі — для європейської і латино-американської кри­мінології.

І. Соціологічні теорії причин злочинності.
Ведучою теорією являється теорія науково-технічної революції як. комплексної
причини злочинності в XX столітті. НТР визиває такі сер­йозні соціальні зміни,
як індустріалізацію, урбанізацію, ав­томобілізацію, міграцію. Вони порушують
традиційні фор­ми сімейних зв’язків, релігії, культури, внаслідок чого відбу­ваються
відчуження і знеособлення людини, придушення її індивідуальності. Концентрація
населення в містах, розпов-

‘Див.:
Криминология.—М.—1988.

127

сюдження загальної байдужості підвищують
агресивність, егоїзм, індивідуалізм і емоційну нестриманість, що веде до
злочинності.

Вчення Є. Сатерленда про диференціальні
асоціації (різн,

зв’язки). Суть цієї теорії зводиться до того,
що злочинцями

не народжуються, а навчаються в процесі
багатогранних

контактів особи в мікрогрупах: в сім’ї, на
вулиці, в проф

спілках і т.п. Домінування в таких групах
антигромадських

поглядів, установок і позицій веде до
злочинності інших осіб

і навпаки. Але ця теорія не пояснює походження
злочин

ності, вона вважає що злочинність вічно
присутня людсько­

му суспільству. Вона критикує біопсихіатричні
фактори зло­

чинності і ігнорує свободу волі людини.

Теорія соціальної дезорганізації (аномії). її
суть: різний

рівень багатства і бідності, велика соціальна
нерівність ве­

дуть до злочинності. Американський кримінолог
Т.Є.Шур

вважає США злочинним суспільством, оскільки
воно не­

рівноправне суспільство. Соціальна єдність
суспільства веде

до нормального життя і зменшення злочинності.

Теорія багатофакторності (Кетле, Гере). До
таких фак­

торів відносять: фізичні, кліматичні,
територіальні, психічні,

антропологічні, соціальні. Барт нарахував
більше 170 таких

факторів, хоча і ця теорія не давала
системного аналізу.

Класова теорія. її суть зводиться до того, що
основною

причиною злочинності є класова приналежність і
майнова

нерівність.

Крім того, французький вчений Стансю називає
11 основ­них факторів злочинності: 1) дегуманізація людських законів в
результаті НТР; 2) урбанізація — ріст великих міст; 3) інду­стріалізація; 4)
конкуренція; 5) бідність і велика розкіш на­селення; 6) фрустрація — емоційне
незадоволення потреб і інтересів багатьох людей; 7) страх перед новими
хворобами; 8) нудьга і незайнятість; 9) алкоголізм; 10) етнічно-психоло-гічна
несумісність; 11) почуття неповноцінності в результаті багатьох факторів.

II. Біосоціальні теорії причин злочинності

Серед цих теорій причин найбільш розповсюджені
теорія небезпечного стану, фрейдистські (психоаналітичні) теорії, теорія
психопатологічних причин, спадкові теорії, теорії конституціональної
схильності, расові теорії.

128

1)             Небезпечний стан — перманентна
(змінююча) і іманент­

на (внутрішньо присутня) людині схильність до
здійснення

злочинів. Небезпечний стан — це явище не
юриспруденції,

а медицини.

2)             Фрейдистські теорії злочинності
отримали розповсюд­

ження з початку XX століття під впливом
лікаря-психіатра

Зігмунда Фрейда. Суть цієї теорії полягає в
тому, що людина

з часу народження біологічно приречена на
постійну жорсто­

ку боротьбу антисоціальних глибинних
інстинктів — агре­

сивних, статевих, страху — з моральними
установками особи

З цим пов’язаний комплекс неповноцінності,
особливо часто цим пояснюють злочинність неповнолітніх. Особистість людини
формується в дитячому віці, то відношення матері до сина і сина до матері
(комплекс Едіпа), а також батька до дочки і навпаки (комплекс Електри)
розглядаються роко-вим формуючим фактором, від якого людина не може поз­бавитися
все своє життя.

Теорія психопатологічних причин.  Головна теза
цієї

теорії — злочинець завжди психопатична або
розумово відста­

ла особа.

Спадкові теорії — вважають причиною
злочинності, яка

передається по спадщині. Ця причина
знаходиться в хромо­

сомах, генетичному коді людини, яка має
схильність до ан­

тисоціальної поведінки. Іноді її називають
«теорія сімейно­

го древа». Ця теорія практично не
підтверджується, хоча в

окремих випадках такі приклади можуть бути.

Теорія конституціональної схильності
(Е.Кречмер, нім,

проф. медицини). її суть полягає в тому, що
між будовою

тіла і психологічними рисами особи, особливо
її характе­

ром, є прямий зв’язок. Чим більш рання
злочинність, не­

безпечна і регулярна, тим значніша роль
біологічних фак­

торів. Це, по суті, антропологічна теорія.

Правові теорії. їх суть полягає в тому, що
окремі раси

людей більш схильні до антисоціальної
поведінки, ніж біла

раса. Разом із тим на злочинність більш
впливають соціаль­

но-економічні фактори, а також національність,
відношен­

ня суду до підсудних тощо.

Існують і інші теорії і підходи до причин і
умов злочин­ності. Деякі системні дослідження і висновки про причини

5 В. Коткж             129

антисоціальної’
поведінки були висказані ще Ш.Монтескьє і І.Бентамом, які пробували інтерпретувати
правопорушення і, перш за все, злочинність з точки зору впливу на людину
географічного середовища, клімату, стану здоров’я, а також деяких соціальних
факторів. Чарльз Ломброзо висунув тео­рію «уродженого» злочинця, в якій на
перший план поста­вив антропологічні, біологічні, психобіологічні фактори зло­чинності,
а його послідовник Феррі Е. пробував поєднати антропологічні, фізичні і
соціальні фактори антисоціальної поведінки в одну класифікацію. Існують також
психологічні, правові і політичні підходи тощо.

Для більшості кримінологів немає доказів того,
що біо­логічні фактори обумовлюють злочинність. В кожній расі є біологічно
неповноцінні представники, які схильні до пра­вопорушень.

Маркс, Енгельс, Ленін основну причину
злочинності вба­чали в соціальних умовах життя людей, які вшивали анти­соціальну
поведінку Практикою західних країн у країнах колишнього СРСР доказано,
основними причинами злочин­ності є кризові явища в економічній і політичній
системі, Як підтверджує статистика, в колишніх соціалістичних дер­жавах, в тому
числі в СРСР, рівень злочинності був значно нижчий, ніж в західних
цивілізованих країнах. Розпад Ра­дянського Сою^у, перехід до нової економічної
системи, кризові явища породили безліч причин і умов злочинності.

Підводячи підсумок, можна сказати, що існують
різні при­чини і умови злочинності і правопорушень — як соціальні, так і
біологічні, психологічні, ідеологічні, економічні і пол­ітичні та інші причини
і умови.

130

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ