§ 1. Поняття, значення та види вироків

§ 1. Поняття, значення та види вироків

121
0

Постановления вироку є заключною та вирішальною частиною
судового розгляду. Вирок — рішення суду чи судді, яке винесе­не в судовому
засіданні з питань винуватості чи невинуватос­ті підсудного та щодо
застосування чи незастосування до

152

Глава 14.

нього
покарання. Вирок є втіленням авторитетної судової вла­ди, він постановляється
іменем України та ґрунтується на до­казах, які досліджені під час судового
розгляду та відображені в протоколі судового засідання.

Саме у вироку головуючий кваліфікує дії підсудного, при­значає
йому міру покарання чи виправдовує його. У вироку вирішуються й інші питання,
наприклад, про цивільний позов, речові докази тощо.

Вирок має важливе значення. Згідно з конституційним
принципом презумпції невинуватості лише за вироком суду особу може бути визнано
винною у вчиненні злочину. Це є одна із важливих гарантій прав та інтересів
громадян, яких обвинувачують у вчиненні злочину, адже постановления виро­ку
виражається в процесуальній формі, яка найбільшою мірою може слугувати
законному та обґрунтованому вирішенню питан­ня: чи можна визнати конкретну
особу злочинцем та застосу­вати до неї міру кримінального покарання. Разом з
тим, ви-правдальний вирок є авторитетним засобом реабілітації грома­дян, які
перебували підсудними. Також вирок є важливим за­собом правового захисту і для
потерпших, цивільного позива­ча та цивільного відповідача, адже у вироку вирішуються
пи­тання не лише стосовно визнання особи винною у вчиненні злочину та
застосування до неї покарання, а й питання цивіль­ного позову.

Постановления вироку — це акт застосування права. Лише на
основі вироку держава може реалізувати кримінально-пра­вову санкцію і тим самим
захистити особу, суспільство і дер­жаву від злочинних посягань. Вирок слугує
становленню за­конності та правопорядку в Україні. Вирок, що набрав закон­ної
сили, є загальнообов’язковим (його рішення обов’язкове для всіх без винятку державних
органів, підприємств, установ, організацій, посадових та фізичних осіб) та
винятковим (за на­явності вироку, що набрав законної сили, не допускається по­рушення
кримінальної справи стосовно тієї самої особи та за тим самим обвинуваченням).

Ст. 323 КПК встановлює, що вирок суду повинен бути за­конним
і обґрунтованим. Законність вироку — це його сувора відповідність приписам
матеріального та процесуального пра­ва. Відповідність вироку матеріальному
закону означає те, що в ньому правильно застосовані норми Загальної частини Кри­мінального
кодексу України, кваліфікація злочинів, види та

Постановления вироку

153

розміри
покарання, відшкодування матеріальних збитків та ін­ше. Також повинно бути
правильно застосовано не лише нор­ми кримінального закону, а й норми
цивільного, трудового та інших галузей матеріального права.

Законність вироку з точки зору процесуального права озна­чає,
що повинно бути дотримано процедурних правил не лише під час постановления
вироку. Вирок буде вважатись незакон­ним і в тих випадках, коли суттєві
порушення кримінально-процесуального закону допущені судом на попередніх
стадіях судового розгляду або ж на стадії досудового слідства. Суттєві
порушення процедури завжди відображаються на постановлен-ні вироку. Законним
може бути лише той вирок, який поста­новлено при суворому дотриманні
процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.

Обґрунтованість вироку означає, що висновки суду, викла­дені
у вироку, відповідають обставинам справи, що підтвер­джені сукупністю доказів,
які, в свою чергу, були досліджені в судовому засіданні.

Якщо суд дійде висновку, що обвинувачення певної особи у
вчиненні злочину доведено, обґрунтованим повинно бути та­кож рішення про
кваліфікацію діяння та призначення покарання або звільнення від нього, про
відшкодування шкоди та ін. Ви­рок визнається необгрунтованим у разі
необґрунтованості будь-яких висновків суду. Вимоги щодо законності та
обґрунтова­ності вироків пов’язані між собою, оскільки необгрунтований вирок є
незаконним, адже кримінально-процесуальний закон вимагає постановления лише
обґрунтованих вироків.

Вимога щодо справедливості вироку не зазначена у ст. 323
КПК, проте сформульована в теорії кримінального процесу. Справедливість вироку
передбачає справедливість призначено­го судового покарання (відповідність
обраної міри тяжкості вчиненого злочину та особі злочинця), також
справедливість означає правильне по суті та за формою вирішення криміналь­ної
справи, що відповідає не лише правовим, а й соціально-моральним принципам
ставлення до особи та до діяння, яке нею вчинено.

Кримінально-процесуальним законом (ст. 327 КПК) визна­чено
види вироків: обвинувальний та виправдувальний. Обидва ці вироки повинні бути
мотивовані судом.

Постановления обвинувального вироку можливе лише тоді, коли
в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні

154

Глава 14.

злочину
доведено. Обвинувальний вирок не може грунтува­тись на припущеннях.

Обвинувальний вирок може бути з призначенням покаран­ня або
без призначення покарання. Якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину,
суд постановляє обвинувальний вирок і призначає покарання, передбачене
кримінальним зако­ном. Особа звільняється від відбування покарання навіть у ра­зі
постановления обвинувального вироку, якщо з дня набрання ним чинності його не
було виконано в строки, зазначені у ст. 80 КК України.

Виправдувальний вирок постановляється у разі:

якщо не встановлено подію злочину;

якщо в діянні підсудного немає складу злочину;

якщо не доведено участь підсудного у вчиненні злочину.

Юридична сила вище вказаних підстав є однаковою, тобто тягне
за собою однакові наслідки — підсудний визнається не­винуватим у вчиненні
злочину і повністю реабілітується. У ра­зі, якщо суд постановив виправдувальний
вирок за недоведе­ністю участі підсудного у вчиненні злочину, він, після набран­ня
вироком законної сили, повинен винести ухвалу про напра­влення справи прокурору
для вжиття заходів для встановлення особи, яка дійсно вчинила цей злочин.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ