11. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ

11. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦІЇ ТРАНСПОРТУ

26
0

Останні десятиріччя XX століття характеризуються бурхливим
розвитком транспорту. В сучасних умовах транспорт виконує не тільки роль засобу
пересування пасажирів та вантажів. Транспортна система перетворилась на
складову частину загального прогресу людства, залучаючи народи і країни до
найсучасніших досягнен цивілізації у найрізноманітніших галузях. Цей прои
набуває свого розвитку і в Україні, яка поряд з іншим

380

вропейськими державами має досить велику і розвинуту
транспортну систему, зв’язану з багатьма країнами світу, [bo систему складають
повітряний, морський, річковий, залізничний, автомобільний,
магістрально-трубопровідний транспорт, метрополітени, розвинута сітка міського
та позаміського електричного та різноманітного відомчого транспорту.

Від рівня безпеки функціонування транспортної системи
значною мірою залежить успішне вирішення соціально-економічних програм
української держави. Але разом із розвитком транспортної системи та зростанням
кількості транспортних засобів зростають і рівень транспортних злочинів, і
кількість загиблих і поранених на транспорті, вже не кажучи про величезні
матеріальні збитки.

За роки незалежності в Україні розпочато складну роботу,
спрямовану на створення нормативно-правової бази, що має забезпечити
безпечність функціонування транспорту.

Серед правових заходів важливе значення у боротьбі з
правопорушеннями на транспорті має правильне застосування кримінального
законодавства.

У чинному Кримінальному кодексі України відповідальність за
злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту передбачена статтями
276-292 (розділ XI). Більшість із них існує в законі давно, але, незважаючи на
це, як свідчить аналіз слідчої, судової та прокурорської практики, при
застосуванні цих норм трапляються помилки, які порушують принципи і завдання
кримінального закону. Для їх попередження важливе значення має узагальнення і
вивчення практичного досвіду правоохоронних органів, використання рекомендацій
судової практи-

Верховного Суду України, наукових досліджень фахівців з цієї
проблеми.

Іевне значення для юридичної практики має і судо-

И ПРЄЦ5ДЄНТ ~ тобто рішення суду у конкретній кри-

Ільній справі. Однак вивчення та теоретичне осмис-

ня судової практики здійснюється поки що недоста-

Дос°’    одного боку, цей важливий і цінний практичний

використовується не повною мірою, а з іншого —

Даці       ‘ НЄ ОТРИМУЄ  необхідних  наукових рекомен-

11.1. Порушення правил безпеки руху або експлуатації
транспорту

Злочин, передбачений ст. 276 КК України, посягає на безпеку
руху головних видів транспорту — залізничного водного,   повітряного,
загрожує   громадській   безпеці’ життю та здоров’ю людей, відносинам
власності.

Об’єктивна сторона діяння проявляється у:

а)             порушенні правил безпеки руху та експлуатації

транспорту, в недоброякісному ремонті транспортних

засобів, засобів сигналізації та зв’язку;

б)            створенні небезпеки для життя людей або
настанні

інших тяжких наслідків (ч. 1 ст. 276 КК), у спричиненні

потерпілому середньої тяжкості або тяжких тілесних

ушкоджень чи у заподіянні великої матеріальної шкоди

(ч. 2 ст. 276 КІС), у спричиненні загибелі людей (ч. З

ст. 276 КК);

в)             наявності причинного зв’язку між порушенням
за

значених правил та наслідками, що настали, чи загрозою

їх настання.

Залізничний транспорт — це всі види механічного рейкового
транспорту, до якого належать залізничні шляхи сполучень, рухомий склад та їх
комунікації, крім трамваю та фунікулеру.

Водний транспорт — це морський, річковий та озерний
транспорт, вантажні, риболовецькі та інші судна, водні шляхи та комунікації. До
водного транспорту у розумінні ст. 276 КК не належать маломірні судна — човни,
яхти тощо.

Повітряний транспорт — це всі види повітряних суден: літаки,
дирижаблі, гелікоптери, планери тощо (ст. 15 Повітряного кодексу // ВВР — 1993-
№ 25 — Ст. 274).

Відповідальність за ст. 276 КК настає лише у випадку
порушення правил безпеки руху чи експлуатації цих видів транспорту.

За ч. 1 ст. 276 КК кваліфікується порушення правил безпеки
руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісних засобів, колій,
засобів сигналізації чи зв’язку, якщо таке порушення створило небезпеку для
життя людей або призвело до настання інших тяжких наслідків.

За ч. 2 ст. 276 КК кваліфікується порушення правил безпеки
чи експлуатації транспорту, яке спричинило

382

терпілому середньої тяжкості чи тяжкі ушкодження або
заподіяло велику матеріальну шкоду, а якщо таке ‘рушення спричинило загибель
людей (хоча б однієї особи),- діяння кваліфікується за ч. З ст. 276 КК.

Відповідальними за ст. 276 КК є лише працівники цих идів
транспорту, діяльність яких безпосередньо пов’язана з експлуатацією та ремонтом
транспортних засобів і в службові обов’язки яких входило забезпечення правил
безпеки руху чи експлуатації транспорту.

Порушення правил безпеки руху чи експлуатації транспорту
вчинюється лише необережно — працівник транспорту, порушуючи правила безпеки
руху чи ремонту, са-монадійно розраховує відвернути настання суспільно
небезпечних наслідків або не передбачає їх настання, хоча має можливість їх
передбачити. Умисне порушення правил безпеки руху чи експлуатації транспорту
утворює інший склад злочину — диверсію (ст. 113 КК) або пошкодження шляхів
сполучення і транспортних засобів (ст. 277 КК).

11.2. Пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів

Суспільна небезпечність діяння, передбаченого ст. 277 КК,
полягає у загрозі громадській безпеці, життю і здоров’ю людей.

Транспортними засобами як предметами злочину є пасажирські
та вантажні платформи, мости, віадуки, тунелі, естакади, шлюзи, причали тощо.

Засоби зв’язку та сигналізації — це світлофори, семафори,
радіомаяки, локатори, телефони та ін.

Зруйнуванням чи пошкодженням шляхів сполучення,

засобів зв’язку чи сигналізації визнається приведення їх

такого стану, при якому вони непридатні до викорис-

м» до виконання свого призначення, якщо цим була

ієна нормальна робота транспорту або була ство-

» небезпека для життя людей чи настання інших тяж-

Шя «аслідків <ч; * ст- 277 кк)- -Якщо пошкодження чи засобів сполучення призвело до заподіяння юму середньої тяжкості чи тяжкого тілесного їння або до великої матеріальної шкоди, то вчи-іфкується за ч. 2 ст. 277 КК, а якщо внаслідок їлася загибель людей,- за ч. З ст. 277 КК.

383

Злочин, передбачений ст. 277 КК, вчинюється умисно.
Необережне заподіяння шкоди, передбаченої ст. 277 КК, кваліфікується за ст. 196
КК.

Умисне зруйнування або пошкодження шляхів сполучення, споруд
на них, рухомого складу або суден, засобів зв’язку чи сигналізації є
спеціальним видом знищення чи пошкодження чужого майна і тому ст. 277 КК
сукупності з нормами статті 194 КК не утворює. Все вчинене кваліфікується лише
за відповідною частиною ст. 277 КК.

Якщо таке діяння вчинене з метою ослаблення держави, то воно
кваліфікується як диверсія за ст. 113 КК.

Суб’єктами відповідальності за це діяння є осудні особи, які
досягли чотирнадцятирічного віку.

11.3. Угон або захоплення поїзда, повітряного, морського чи
річкового судна

Діяння, передбачене ст. 278 КК, посягає на громадську
безпеку, життя і здоров’я людей.

Угоном транспортних засобів визнається протиправне
самовільне заволодіння такими засобами з метою подальшого їх використання за
власним маршрутом.

Предметами діяння визнаються:

а)             залізничний рухомий склад;

б)            повітряні, морські чи річкові судна.

За ч. 1 ст. 278 КК кваліфікується угон або захоплення
залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, яке не
спричинило тяжких наслідків.

Угон чи захоплення транспортних засобів, вчинені за
попередньою змовою групою осіб або із застосубанням насильства, яке не є
небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, кваліфікується за ч. 2 ст. 278
КК, а якщо угон чи захоплення транспортних засобів були вчинені організованою
групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я
потерпілого, або потягли за собою загибель однієї чи більшої кількості осіб,
або заподіяння інших тяжких наслідків — за ч. З ст. 278 КК.

Для кваліфікації діяння за ст. 278 КК не має значення, де
сталося заволодіння транспортним засобом — на землі чи у повітрі, під час
польоту чи на стоянці літака, гелікоП тера тощо; під час руху поїзда, судна чи
під час стоянки на станції, а також тривалість володіння захопленим
транспортним засобом.

384

Оскільки частина 3 статті 278 КК передбачає настання
загибелі людей чи інших тяжких наслідків, то при вчиненні цього злочину
сукупності злочинів зі злочинами проти життя чи здоров’я особи не утворюється.

Невдала спроба захопити чи угнати транспортний засіб
кваліфікується як замах на вчинення злочину за ст. 15 і ст. 278 КК.

Угон чи захоплення транспортних засобів вчинюється умисно.

Відповідальність за таке діяння настає з чотирнадцяти

років.

11.4. Блокування транспортних

комунікацій або захоплення транспортного

підприємства

Блокуванням транспортних комунікацій визнається вчинення
перешкод діяльності транспортних комунікацій. Способами блокування можуть бути:

а)             влаштування перешкоди — завалів, торосів, ям,
на

сипів тощо;

б)            встановлення постів та інші способи (вимикання

сигналізації, електроенергії тощо), які порушили нор

мальну роботу транспорту або створили небезпеку для

життя людей, або настання інших тяжких наслідків (ч. 1

ст. 279 КК).

Обов’язковою ознакою злочину є настання наслідків —
порушення нормальної роботи транспорту або загрози її порушення, а також
створення загрози для життя чи здоров’я людей.

За частиною 2 ст. 279 КК кваліфікується захоплення вокзалу,
аеродрому, порту, станції або іншого транспортного підприємства, установи або
організації.

Захопленням транспортного підприємства називається
заволодіння ним з метою використання транспортного підприємства за власним
розсудом.

Блокування транспортних комунікацій або
захоплен-транспортного підприємства, які потягли за собою

гибель людей чи інші тяжкі наслідки, кваліфікуються * ч. З
ст. 279 КК.

єдна’       блокУвання транспортних комунікацій було по-3
умисним знищенням чи пошкодженням шляхів

U  2-75

385

сполучення чи транспортних засобів, то вчинене утворює
сукупність злочинів, передбачених ст. 277 КК і 279 КК. Відповідальність за
блокування транспортних комуі нікацій настає з шістнадцяти років.

11.5.        Примушування працівника транспорту

до невиконання своїх службових обов’язків

Примушуванням працівника транспорту до невиконання ним своїх
службових обов’язків визнається застосування психічного насильства з метою
домогтися відмови від виконання цих обов’язків.

Способом примушування є погроза вбивством, заподіяння тяжких
тілесних ушкоджень або знищення майна цього працівника або його близьких
родичів.

Потерпілими можуть бути лише працівники залізничного,
повітряного, водного, автомобільного, міського електричного чи магістрального
трубопровідного транспорту (члени поїздних бригад, екіпажів морських чи
повітряних суден, диспетчери, начальники станцій, портів), від яких залежить
функціонування зазначених видів транспорту.

За частиною 2 ст. 280 КК кваліфікується примушування
працівника транспорту, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб,
а за ч. З ст. 280 КК -вчинення цього діяння організованою групою або із
застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я потерпілого, або
поєднане із загибеллю людей чи настанням інших тяжких наслідків.

Відповідальність за примушування працівника транспорту до
невиконання обов’язків настає з шістнадцяти років.

11.6.        Порушення правил повітряних польотів

Порушення правил повітряних польотів посягає на безпеку
повітряних польотів і створює загрозу для життя та здоров’я людей.

Склад  злочину  утворює  порушення   правил   повіт ряних
польотів, якщо порушення правил створило небезпеку для життя людей чи настання
інших тяжк наслідків (ч. 1 ст. 281 КК), або якщо воно спричинилс

терпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження або ^авдало
великої матеріальної шкоди (ч. 2 ст. 281 КК) чи ^причинило загибель людей (ч. З
ст. 281 КК).

Злочин визнається закінченим з моменту настання них
наслідків чи з моменту створення небезпеки настання таких наслідків.

Порушення правил повітряних польотів вчинюється необережно.

Умисні діяння, якщо вони спричинили загибель людей чи
завдали великої матеріальної шкоди при організації чи виконанні повітряних
польотів кваліфікуються як злочини проти особи чи проти власності за сукупністю
з відповідною частиною ст. 281 КК.

Відповідальними за порушення правил повітряних польотів є
особи, які не є працівниками повітряного транспорту. Це можуть бути пілоти
літальних апаратів, що належать громадянам на праві приватної власності, пілоти
окремих нетранспортних підприємств чи організацій тощо.

Відповідальність за порушення правил повітряних польотів
настає з шістнадцяти років.

11.7. Порушення правил використання повітряного простору

Згідно зі ст. 1 Повітряного кодексу повітряним простором
України є повітряна сфера, що розташована над сушею і водною територією
України, у тому числі й простір над територіальними водами України.

Порушення порядку використання повітряного транспорту
України полягає у:

-порушенні правил дотримання вимог спеціальних

‘рмативних актів про порядок використання повітря-)
простору, зокрема, при проведенні пусків ракет,

Ільби, підривних робіт або іншого підняття, пересу-ання чи
спускання у повітряному просторі матеріальних

Іаявності  причинного зв’язку між  порушеннями вил та
наслідками, що настали;

*оренні загрози безпеці повітряних польотів, пуску**  ‘ ст-
282 КК кваліфікується порушення правил сет, проведення всіх видів стрільби,
вибухо-г а°о вчинення інших дій у повітряному прос-

13*

387

торі, якщо це створило загрозу безпеці повітряних польотів.

За частиною 2 ст. 282 КК кваліфікується спричинення
потерпілому середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння
великої матеріальної шкоди внаслідок порушення правил використання повітряного
простору.

За ч. З ст. 282 КК кваліфікуються порушення правил
використання повітряного простору України, якщо наслідком цих порушень стала
загибель людей.

Суб’єктами відповідальності за діяння, передбачене ст. 282
КК, є пілоти, які не належать до працівників повітряного транспорту, а також
особи, відповідальні за безпеку використання повітряного простору при запускові
ракет, проведенні стрільб тощо.

11.8. Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда

Самовільним визнається зупинення поїзда, яке було вчинено
без належного дозволу і без поважної причини. Правомірним може бути зупинення
поїзда стоп-краном, роз’єднанням повітряної гальмової системи чи іншим способом
лише у стані крайньої необхідності (ст. 39 КК).

Обов’язковою ознакою злочину є настання злочинних наслідків:

а) створення загрози загибелі людей чи настання інших тяжких
наслідків, або

в) заподіяння шкоди здоров’ю потерпілого.

Самовільне без нагальної потреби зупинення поїзда
стоп-краном чи роз’єднанням повітряної гальмової магістралі або іншим способом,
якщо це створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків або
заподіяло шкоду здоров’ю потерпілого, кваліфікується за ч. 1 ст. 283 КК.

За частиною 2 ст. 283 КК кваліфікується самовільне зупинення
поїзда, якщо воно спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки (заподіяння
шкоди здоров к> кількох осіб чи великої матеріальної шкоди).

Суб’єктами цього злочину можуть бути особи, які ДО’ сягли
шістнадцятирічного віку.

11.9. Ненадання допомоги судну та особам, які зазнали лиха

Міжнародною Брюссельською конвенцією від 23 вересня 1910 р.
«Про подання допомоги і рятування людей на морі» на капітанів усіх морських
суден покладено обов’язок — подати допомогу всім людям, які зазнали лиха за
умови, що така допомога могла бути надана без серйозної небезпеки для свого
судна, його екіпажу та пасажирів.

Склад злочину утворює неподання допомоги при зіткненні
суден, незалежно від того, чи винен капітан судна у зіткненні, а так само
неподання допомоги зустрінутим на морі особам, які зазнали лиха. Якщо зіткнення
суден сталося внаслідок порушення капітаном судна правил безпеки руху, то
діяння містить сукупність злочинів, передбачених ст. 276 КК і ст. 284 КК.

Відповідальності за ст. 284 КК підлягає лише капітан судна
чи особа, яка виконувала обов’язки капітана.

11.10. Неповідомлення капітаном назви свого судна при
зіткненні суден

При зіткненні суден на морі їх капітани зобов’язані
повідомити один одному назву свого судна, порт приписки свого судна, а також
місця свого відправлення та призначення.

Невиконання цього обов’язку, за наявності можливості його
виконати, утворює об’єктивну сторону складу злочину і кваліфікується за ст. 285
КК.

Відповідальності за діяння, передбачене ст. 285 КК, підлягає
лише капітан судна чи особа, яка виконувала його обов’язки.

11.11. Порушення

Правил безпеки руху

або експлуатації транспорту особами,

які керують транспортними засобами

ЗО чр ‘°жн’и РУХ в Україні регулюється Законом  від

Лазі!-      ] р- <<ПР° Д°Р°ЖНІЙ РУХ» (ВВР.- 1993-

38) та Правилами дорожнього руху, затверд-

389

женими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня
2001 року № 1306.1 ‘

Об’єктивна сторона злочину полягає в: а) порушенні Правил
безпеки руху чи експлуатації транспорту, тобто в порушенні конкретного правила,
передбаченого конкретним пунктом правил; б) настанні суспільне небезпечних
наслідків — заподіяння смерті чи тілесних ушкоджень учасникам дорожнього руху і
в) причинному зв’язку між порушенням правил безпеки руху чи експлуатації
транспорту та спричиненими наслідками.

Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК настає лише в
разі наявності сукупності в діях особи усіх цих ознак. Якщо у заподіянні
потерпілому смерті чи тілесних ушкоджень є вина чи груба необережність
потерпілого, то водій транспортного засобу звільняється від кримінальної
відповідальності лише у тих випадках, коли він порушення правил безпеки руху не
припустився.

Порушення Правил безпеки дорожнього руху та експлуатації
транспорту кваліфікується як злочин, якщо це порушення спричинило потерпілому
середньої тяжкості тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 286 КК), тяжке тілесне
ушкодження або смерть (ч. 2 ст. 286 КК) або призвело до загибелі кількох осіб
(ч. З ст. 286 КК).

Вчинення цього злочину можливе лише при керуванні
транспортним засобом. Згідно з приміткою до ст. 286 КК під транспортними
засобами, зазначеними у статтях 286, 287, 289 і 290 КК, визнаються усі види
автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також
мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.

Загальне поняття механічного транспортного засобу визначено
у п. 1.10 Правил дорожнього руху: це транспортний засіб, що приводиться у рух
за допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і
механізми (крім мопедів). У цьому ж пункті мопед визначено як двоколісний
транспортний засіб, що має двигун з робочим об’ємом до 50 куб. cm, a також
тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Отже
однією з важливих ознак

‘ Правила дорожнього руху України.- Харків: Світлофор.- 2001
2 Докладніше див.: Коржанський М. Й., Мисливий В. А. Кваліфікація
автотранспортних злочинів.-К., 1996.

390

механічного транспортного засобу є робочий об’єм дви-їуНа
який становить 50 куб. см і більше чи електродвигуна потужністю понад 3 кВт.1

За ст. 286 КК кваліфікуються порушення правил безпеки руху
та експлуатації всіх транспортних засобів, що підпадають під ознаки механічного
транспортного засобу тобто пасажирські і вантажні автомобілі, трамваї і
тролейбуси, автобуси, електромобілі, мотоколяски, мо-тонарти та ін.

Поняття «інші самохідні машини» охоплює дорожні, будівельні,
сільськогосподарські та інші подібні спеціальні самохідні машини (автокрани,
екскаватори, скрепери, грейдери, дорожні котки, асфальтоукладачі, авто-і
електрокари та навантажувачі, збиральні комбайни

та ін.).

Порушення Правил безпеки руху або експлуатації фунікулера
теж кваліфікується за ст. 286 КК.

Винятком є засоби залізничного і повітряного транспорту,
морського та річкового флоту, відповідальність за порушення Правил безпеки руху
та експлуатації яких передбачена ст. 276 КК.

Не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 286 КК
водії велосипедів, веломобілів, моторних човнів, катерів, залізничних дрезин та
поїздів метрополітену.

Порушення Правил безпеки руху водіями велосипедів, моторних
човнів та катерів, якщо воно спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки,
кваліфікується за ст. 291 КК, а якщо порушення призвело до інших наслідків — за
відповідними статтями злочинів проти особи.

Залізничні дрезини і поїзди метрополітену належать до залізничного
транспорту, і тому порушення водіями Цих транспортних засобів Правил безпеки
руху кваліфікуються за ст. 276 КК.

Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК настає

ьки в тих випадках, коли порушення Правил безпеки ‘ху або
експлуатації транспортних засобів зумовило

прдіяння наслідків, які прямо передбачені в диспозиції Ч»єі
норми.

«лих випадках такі дії утворюють склад адмініст-*>го
правопорушення або належать до сфери цивіль-

2002 р’    ІИЛа д°Р°жнього руху України: Введені в дію з 1
січня

но-правових відносин. Останнє має місце при заподіянні
матеріальної шкоди.

Тяжкість тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому, та
причину смерті визначає судово-медична експертиза. ‘

Порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспорту
полягає в дії або бездіяльності, пов’язаній з невиконанням однієї чи кількох
вимог Правил дорожнього руху або інших нормативних актів, що регламентують
безпеку руху та експлуатацію транспорту, з боку особи, яка керує транспортним
засобом. Інструкції та інші нормативні акти, що стосуються особливостей
перевезення спеціальних вантажів, експлуатації окремих видів транспортних
засобів, руху на закритих територіях, повинні ґрунтуватися на вимогах Закону
України «Про дорожній рух» та Правил дорожнього руху. Не можна розглядати як
такі різні правила, що випливають з життєвого чи професійного досвіду водіїв,
але не зафіксовані у відповідних нормативних актах.

Діяння кваліфікується за ст. 286 КК лише в тому випадку,
коли факт порушення водієм транспортного засобу Правил дорожнього руху встановлено
та доведено. З’ясувати наявність факту такого порушення — головне питання, яке
має бути вирішене в кожній кримінальній справі. Якщо факт порушення не
встановлений і не доведений, притягнути особу, яка керувала транспортним
засобом, до кримінальної відповідальності неможливо.

Наприклад, Григорович був визнаний винним у порушенні Правил
безпеки руху транспортних засобів, що потягло за собою смерть Сувака В. і
заподіяння тяжких тілесних ушкоджень Сухович. Григорович їхав на мотоциклі по
дорозі в село. На задньому сидінні знаходився його родич Сувак А., а в колясці
— Сувак В. і Сухович. Побачивши зустрічний автомобіль, Григорович на порушення
Правил дорожнього руху не зменшив швидкість, виїхав на ліву смугу, де зіткнувся
з автомобілем, яким керував Білоус. Внаслідок аварії Суваку В. були заподіяні
тілесні ушкодження, від яких він наступного дня помер, а Сухович одержала тяжкі
тілесні ушкодження.

Розглянувши справу, Верховний Суд СРСР зазначив, що висновок
суду першої інстанції про винність Григоровича в порушенні Правил безпеки руху
транспорту зроблений на основі матеріалів слідства, яке неможливо визнати
повним і всебічним. Суд послався у вироку на

392

по зіткнення мотоцикла і автомобіля сталося на смузі
автомобіля і що, згідно з висновками експерта, ви-

даний ррИГоровичем поворот з виздом на лву смугу

У не був технічно виправданий, оскільки у нього була

оясливість роз’їхатися із зустрічним автомобілем по

правому боці дороги. Але суд при цьому не взяв до уваги

всі дані про фактичні обставини дорожньо-транспортної

пригоди, які є в матеріалах справи.

Не визнавши себе винним, Григорович послідовно стверджував,
що зробити лівий поворот і виїхати на ліву смугу руху він був змушений
внаслідок порушень Правил дорожнього руху водієм автомобіля. Григорович,
рухаючись зі швидкістю до 20 км за годину, приблизно за 100 м попереду побачив
зустрічний автомобіль. Коли відстань між ними скоротилася до ЗО м автомобіль
раптово звернув на його смугу руху. Щоб уникнути лобового зіткнення, Григорович
зробив лівий поворот, але в цей же момент і Білоус повернув машину на свою
смугу руху, внаслідок чого сталося зіткнення. Уникнути його Григорович не мав
можливості, тому що далі на узбіччі були огорожа з металевих прутів і купи
землі.

Ці показання Григоровича підтвердили і свідки Су-вак А. та
Сухович. Свідок Білоус також підтвердив, що при зближенні з мотоциклом він
виїхав на смугу руху мотоцикла, а потім повернувся на праву сторону дороги. Ці
свої дії пояснив тим, що на дорозі з’явився хлопчик. У подальшому Білоус
заявив, що версія про появу хлопчика є неправдивою, але підтвердив, що рухався
лівою стороною дороги назустріч мотоциклу.

Пленум Верховного Суду також відмітив, що прото-

л огляду місця події та схема до нього складені з по-

рушенням норм КПК. У протоколі відсутні два аркуші,

ких мають бути відображені усі основні відомості

ро результати огляду місця події. Прикладені до прото-

ЛУ схема та її чернетка складені недбало. У схемі не

зражені дані, які мають суттєве значення для вис-

5 про обставини дорожньо-транспортної пригоди

mot ^   ЛЗД’ в’дстань ВІД місця початку гальмівного сліду

правлг     1 Д° узбіччя)- У чернетці схеми зроблені неви-

шляху     ШпРавлення відстані від початку гальмівного

втомашини до узбіччя на смузі руху мотоцикла

«ших даних.

и автотехнічна експертиза була проведена на

393

підставі схеми дорожньо-транспортної пригоди, яка має
неточності, то правильність висновку експерта викликає сумніви.

На підставі викладеного Пленум Верховного Суду СРСР усі
судові рішення у справі Григоровича скасував і справу направив на нове
розслідування. При цьому Пленум вказав, що при новому розслідуванні треба:

встановити дійсне розташування транспортних за

собів на проїзній частині дороги і конкретні дії Білоуса і

Григоровича перед зіткненням;

встановити причини виникнення аварійної ситуації;

провести повторну автотехнічну експертизу;

дати оцінку діям Білоуса і Григоровича залежно від

одержаних результатів.1

При кваліфікації діяння за ст. 286 КК необхідно встановити і
в процесуальних документах обов’язково зазначити, у порушенні яких Правил
безпеки руху чи експлуатації транспорту визнається винною особа, у чому
конкретно виявилося порушення. Без такої конкретизації обвинувачення
кримінальна справа за ст. 286 КК не може розслідуватися і підлягає поверненню
на нове розслідування.

Але, незважаючи на цю цілком зрозумілу вимогу, деякі
працівники органів попереднього розслідування та суду її не виконують. Подібна
помилка була допущена у справі С., який, керуючи у стані алкогольного сп’яніння
автонавантажувачем на території керамічного заводу, внаслідок порушення Правил
безпеки руху вчинив наїзд на працівника складу. У пред’явленому С.
обвинуваченні не було зазначено, які саме вимоги цих правил він порушив.
Районний же суд, засуджуючи С. за ч. 2 ст. 286 КК, вказав у вироку на порушення
ним вимог п. На, який забороняє керувати транспортним засобом у стані
сп’яніння. Хоч така позиція суду грунтується на наявних у справі доказах, її не
можна визнати до кінця послідовною. По-перше, сам факт перебування підсудного в
стані сп’яніння в момент вчинення протиправного діяння ше не є достатнім для
вичерпної оцінки останнього, по друге, за наявності такої прогалини
попереднього слід ства суд мав надіслати справу на додаткове розслідуван ня для
виправлення помилки.2

1              Бюллетень Верховного Суда СССР.- 1987.- № 1.

2              Радянське право- 1984.-№ 1.-С. 35.

394

В іншому випадку у справі Ісмаїлова суд вказав на те,

ні органи слідства, ні суд першої інстанції не встано-

ви  в чому конкретно виявилися порушення Ісмаїло-

*им Правил безпеки руху, які спричинили смерть по-

пілого. Ісмаїлов був визнаний винним у порушенні вимог
правил, згідно з якими забороняється керувати транспортним засобом без
посвідчення водія. У якому зв’язку перебував наслідок, що настав, з відсутністю
у Ісмаїлова посвідчення водія, ні слідство, ні суд не з’ясували. Враховуючи ці
обставини, Верховний Суд СРСР скасував вирок і всі інші рішення у справі
Ісмаїлова і направив справу на нове розслідування.1

При кваліфікації діяння за ст. 286 КК завжди необхідно
встановити причинний зв’язок між порушенням Правил безпеки руху чи експлуатації
транспорту і наслідками, що настали. Причинний зв’язок в автотранспортних
злочинах відрізняється тим, що він встановлюється не між діями водія та
наслідками, що настали (такий зв’язок є у більшості цих злочинів), а між порушеннями
Правил дорожнього руху та наслідками, що настали. Якщо такого зв’язку немає,
водій не може нести кримінальну відповідальність за ті наслідки, що настали.

Характерною з цього погляду є кримінальна справа, порушена
проти Ш. Він був обвинувачений у тому, що їхав на тракторі без заднього
габаритного освітлення, чим порушив Правила дорожнього руху. Г., який їхав за
ним на легковому автомобілі в тому ж напрямку з чотирма пасажирами, був
засліплений світлом зустрічного автомобіля, але не зменшив швидкості руху, не
вжив інших запобіжних заходів, і його автомобіль зіткнувся з трактором, яким
керував Ш. Троє пасажирів автомобіля Дістали тілесні ушкодження.

Якщо поставити питання, чи є причинний зв’язок між

Діями водія Ш. і наслідками, що настали, то напевно від-

буде позитивною. Але причинного зв’язку між

Іеннями Правил дорожнього руху, яке допустив

•»- відсутність заднього габаритного освітлення

г°рі, і наслідками, що настали, немає. Враховуючи

ВерхоІ    ЭНИ!^ постановлений Пленума и определений коллегии
1 981,- £ 67-72 Д3 СССР «° уголовным делам- 1971-1979.- М,

395

це, кримінальну справу щодо III. було закрито за ністю в
його діях складу злочину.1

При кваліфікації діяння за ст. 286 КК за вину можуть
ставитися тільки ті наслідки порушення Правил безпеки руху та експлуатації
транспорту, які перебувають у причинному зв’язку з цим порушенням, а не всі
наслідки, які фактично настали. Тому порушення Правил дорожнього руху, яке
призвело до заподіяння середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому,
кваліфікується за ч. 1 ст. 286 КК, якщо немає причинного зв’язку між
заподіяними ушкодженнями і смертю потерпілого.

Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення Правил
безпеки руху, яке спричинило смерть потерпілої, водій О. На закріпленому за ним
автомобілі під час руху заднім ходом з однієї вулиці на іншу він не вжив усіх
заходів обережності і вчинив наїзд на М., яка переходила вулицю, заподіявши їй
легкі тілесні ушкодження. У результаті цих тілесних ушкоджень у М. виникло
запалення, некроз тканин правого стегна і сепсис, від якого вона через місяць
померла в лікарні.

Засудження О. за ч. 2 ст. 286 КК було визнано безпідставним,
оскільки відповідно до висновку судово-медичного експерта «ушкодження
підшкірних тканин правої ноги, заподіяне М. під час дорожньо-транспортної
пригоди, не було небезпечним для життя, за відсутності несприятливого фону не
повинно було потягти за собою розлад здоров’я більш ніж на 21 день, і тому є
легким тілесним ушкодженням». Експерти дійшли висновку, що між цими легкими
тілесними ушкодженнями і виникненням у подальшому запалення та некрозу тканин
правої ноги, які призвели до смерті від сепсису, причинний зв’язок є, але він
не прямий, оскільки основне значення для несприятливого кінця мав стан
травмованої кінцівки та загальне захворювання потерпілої гіпертонічною
хворобою.

Отже, оскільки заподіяні М. тілесні ушкодження не стали
прямою причиною її смерті, О. повинен нести від; повідальність за заподіяння
легких тілесних ушкоджень І його дії слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 125 КК.

1 Сборник постановлений Президиума и определений ной
коллегии по уголовным делам Верховного Суда РСч 1974-1979.-М., 1981.-С. 24-25.

396

Важливе значення для кваліфікації транспортного почину мають
первинні документи, які складають слідчі 5 працівниками ДАІ на місці події:
протокол огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схема місця події,
тпотоколи огляду транспортних засобів та інші документи без яких немає змоги
відтворити обстановку події та її ‘обставини, провести судово-автотехнічну,
судово-трасологічну та інші експертизи, встановити механізм
дорожньо-транспортної пригоди. У багатьох випадках протоколи огляду місця
пригоди і схеми до них, як показує вивчення матеріалів практики, складаються
недбало, в них часто не зафіксовано розташування транспортних засобів, сліди їх
гальмування, місце їх зіткнення, наявність світлофорів, дорожніх знаків, стан
покриття дороги. Не завжди фотографуються місце пригоди, транспортні засоби.

Так, безпідставно був засуджений за порушення правил безпеки
руху та експлуатації транспорту С. Він був визнаний винним у тому, що під час
керування автомобілем не вжив заходів до зниження швидкості руху, внаслідок
чого на проїзній частині наїхав на Л. На попередньому слідстві і в суді С. не
визнавав своєї вини і стверджував, що пішохід вийшов на проїзну частину дороги
несподівано, а тому він не мав технічної можливості зупинити автомобіль, що
схема дорожньо-транспортної пригоди не відповідає реальній обстановці. Схему
дійсно було складено неякісне. До того ж з нею С. не був ознайомлений. З урахуванням
такої неповноти попереднього слідства і судового слідства судова колегія
Верховного Суду СРСР скасувала вирок і справу повернула на додаткове
розслідування.1

При кваліфікації діяння за ст. 286 КК необхідно
ретель-кревірити, встановити і довести, у чому саме полягає порушення водієм
Правил безпеки руху. Для цього оно максимально з’ясувати всі обставини дорож-

о-транспортнрї пригоди. Тут не може бути якихось ^Р ниць, бо
всі вони мають у багатьох випадках важли-ення для висновку про склад злочину та
його ква-визн- Як свідчить практика, частіше недостатньо засобі’ ТЬ°^ ‘
Ф’ксуються розташування транспортних І зіткненні чи наїзді, смуга руху
транспортно-

юллетень Верховного Суда СССР.- 1989.- № 4.- С. 41.

397

го засобу, місцезнаходження потерпілих, конкретна
дорожньо-транспортна обстановка, що склалася перед пригодою. У свою чергу, це,
як правило, тягне за собою кримінально-правові помилки в оцінці ситуації та
кваліфікації діяння.

Так, водій Нуждін, керуючи автомобілем ГАЗ-52, при виїзді з
двору житлового будинку на вулицю проявив злочинну неуважність до обстановки,
що склалася, та забезпечення безпеки руху. Він бачив, що у дворі гралися діти,
але не врахував цього, не подав звукового сигналу з метою попередити дітей, у
процесі керування машиною розмовляв з Лук’яновим, який стояв ліворуч на
підніжці автомобіля. Внаслідок порушення Правил дорожнього руху Нуждін наїхав
на 6-річного хлопчика, який під час гри вибіг на проїзну частину під аркою. Від
заподіяних ушкоджень дитина померла.

Районний суд виправдав Нуждіна, визнавши його невинним у
порушенні Правил дорожнього руху. Судова колегія Верховного Суду СРСР визнала
таке рішення неправильним, вирок суду першої інстанції скасувала і справу
направила на новий судовий розгляд.

У своїй ухвалі судова колегія вказала, що органи слідства та
суд встановили, що Нуждін бачив у дворі малолітніх дітей, які гралися на
близькій відстані від автомобіля, і почав рух, не впевнившись у безпеці.
Оцінюючи дії Нуждіна, суд не врахував того, що об’єктивною стороною цього
злочину є необережна вина, оскільки психічне ставлення особи до можливості
настання суспільно небезпечних наслідків при порушенні Правил безпеки руху та
експлуатації транспортних засобів характеризується їх не передбаченням за
наявності можливості й обов’язку передбачити та відвернути їх. Суд не взяв до
уваги тієї обставини, що з моменту, коли Нуждін побачив малолітніх дітей,
захоплених грою, які перебували на близькій відстані від джерела підвищеної
небезпеки — керованого ним автомобіля, він повинен був виявити підвищену увагу
до навколишньої обстановки і передбачити можливість того, що діти, захоплені
грою, нездатні будуть усвідомити існуючу для них небезпеку. Ці обставини, як
відзначено в ухвалі, не дістали належної юридичної оцінки в жодному із судових
рішень.1

1 Бюллетень Верховного Суда СССР.- 1990.- № 7.- С. 15-16-

При появі малолітніх дітей поблизу автомобіля, що ру-вся
водій повинен був виявити особливу уважність і •педбачити можливість настання
суспільне небезпечних Невиконання цих вимог є порушенням Правил

(Орожнього руху, яке залежно вд наслдкв, що настали,
кваліфікується за відповідною частиною ст. 286 КК.

До речі, у чинних Правилах дорожнього руху вперше нормативно
закріплено положення про обов’язок водіїв бути особливо уважними до таких
категорій учасників дорожнього руху, як діти, люди похилого віку та особи з
явними ознаками інвалідності (п. 1 .7).

Але значення небезпечної дорожньої обстановки, перешкод для
руху значно ускладнюється, якщо в ситуації діють два або більше водіїв, які
керують транспортними засобами. Як правило, це стосується випадків, коли один з
водіїв має перевагу руху (проїзд перехрестя, обгін тощо).

Характерним з цього приводу такий приклад із судової
практики. Водія Ф. було безпідставно визнано винним і засуджено за порушення
Правил безпеки руху та експлуатації транспорту, що потягло за собою загибель
двох потерпілих. Керуючи вантажним автомобілем, він рухався по шосе. У цей час
перед його автомобілем праворуч з другорядної дороги без зупинки виїхав на шосе
і став перетинати йому дорогу на легковому автомобілі водій К., який перебував
у стані сп’яніння. Ф. керував автомобілем зі швидкістю 74,5 км за годину
замість установленої для даної ділянки дороги максимальної швидкості 70 км за
годину. Побачивши виїжджаючий на шосе автомобіль, Ф. не вжив заходів до
своєчасного галь-‘вання, відвернув ліворуч, і за 1 ,5 м від лівого узбіччя
î зіткнувся з ним. Внаслідок зіткнення К. і М. заги-wh, а Б., Є. і С.
дістали різного ступеня тяжкості тілес-

11 Ушкодження.

KBajiVh-OBa .КОЛ(ґгія Верховного Суду СРСР визнала таку

ацію дій Ф. безпідставною. Висновок автотехніч-

‘Пертів про те, що Ф. порушив вимоги Правил до-

прип°ГО Р^У’ РУхаючись з» швидкістю 74,5 км замість

ходів    ИМ°-1      км за Г°ДИНУ і несвоєчасно вживши за-

оскількЛ* Шдв<рРнення дорожньо-транспортної пригоди,

позбави»   ‘ зап’зненням став гальмувати, внаслідок
чого

‘ можливості відвернути автокатастрофу,

визнати обґрунтованим.  Матеріали справи

399

свідчать, що причиною зіткнення транспортних засобів і
наслідків, що настали, були неправильні дії водія К який виїхав з другорядної
дороги і повернув ліворуч, на порушення Правил дорожнього руху не пропустивши
автомобіль, що рухався головною дорогою, чим створив аварійну обстановку.
Висновок автотехнічних експертів з яким погодився суд, про те, що якби Ф. не
повернув ліворуч, а продовжував рух прямо, то зіткнення не сталося б,
необгрунтований. Те, що Ф. не зміг уникнути зіткнення, не може бути поставлено
йому за вину, тому що він не зобов’язаний був виходити з можливості грубого
порушення Правил дорожнього руху іншим водієм; він не передбачав, не
зобов’язаний був і не мав можливості передбачити, що легковий автомобіль не
зупиниться перед виїздом на головну дорогу і не пропустить його автомобіль.

Дії Ф. щодо застосування гальмування і спроби відвернути зіткнення
маневром були зумовлені обстановкою, що склалася, і відповідали вимогам Правил
дорожнього руху. Що стосується перевищення швидкості на 4,5 км за годину, яке
допустив Ф., то це, згідно з висновком експертів, не вплинуло на механізм
зіткнення.

Отже, зіткнення автомобілів виникло внаслідок грубого
порушення Правил дорожнього руху потерпілим К. Перебуваючи в стані алкогольного
сп’яніння і рухаючись другорядною дорогою, визначеною дорожнім знаком, що
забороняє рух без зупинки, він виїхав на смугу зустрічного руху напереріз
автомобілю, що рухався головною дорогою, водій якого, незважаючи на вжиті
заходи, не зміг уникнути зіткнення.

Враховуючи викладене, судова колегія Верховного Суду СРСР
усі рішення в цій справі скасувала і справу щодо Ф. закрила за відсутністю в
його діях складу злочину.1

Таким чином, водій транспортного засобу може бути визнаний
винним у порушенні Правил дорожнього руху тільки у тому випадку, якщо він не
виконав якогось передбаченого цими правилами обов’язку. У тому разі, якШР такий
обов’язок на нього не покладається, він не передбачає і не повинен передбачити
виникнення аварійної обстановки, тобто не порушує Правил дорожнього руху-

1 Бюллетень Верховного Суда СССР.- 1987.- № 4.- С. 24-25.

Так, А., керуючи вантажним автомобілем, на порушення’п. 14.6
Правил дорожнього руху біля перехрестя е пропустив мотоцикл, яким керував К.,
що рухався в зустрічному напрямку, і провернув ліворуч, внаслідок чого сталося
зіткнення транспортних засобів і водій мотоцикла дістав тяжкі тілесні
ушкодження.

При розслідуванні і судовому розгляді цієї справи питання
про притягнення до кримінальної відповідальності К. не поставало, оскільки він
мав переважне право на проїзд перехрестя. Постановка питання про можливість
уникнути зіткнення була б абсурдною.

У цьому сутність і призначення юридичного регулювання
безпеки руху на дорогах. Якщо це положення не буде виконуватися, то рух стане
неможливим, а у вирішенні справ про транспортні злочини пануватимуть хаос і
свавілля.

Узагальнення слідчої та судової практики показує, що органи
слідства та суди ще часто припускаються помилок при кваліфікації діянь,
передбачених ст. 286 КК, притягуючи до кримінальної відповідальності водіїв,
які не вчинили порушень Правил безпеки руху та експлуатації транспортних
засобів. Формула такого звинувачення виражається переважно вказівкою на
можливість запобігти аварії, зіткненню, наїзду тощо.1

При цьому зовсім не вирішуються питання, чи був зобов’язаний
водій у конкретній обстановці, що склалася, вжити певних заходів, чи були
перешкодою руху, наприклад, поява пішохода, наближення до перехрестя іншого
транспортного засобу, що не має права переваги проїзду через нього тощо.

Обвинувачення водія за ст. 286 КК у тому, що він міг
застосувати, але не застосував певні заходи, щоб запо-

ти наїзду, зіткненню тощо, без з’ясування питання про

з обов’язок у конкретній ситуації це зробити, не є

юридичним обвинуваченням. Відповідальність у такому

: випливає із закону. Якщо обґрунтовувати обви-

ення і відповідальність тільки можливістю запобіг-

Кож КІДливим наслідкам, то така можливість є завжди у

має         в°ДЇя: не виїжджати з гаража. Але транспорт

возити^   №тне С°ЦІально-кономічне призначення — пере-

1асажирів і вантажі. Цільове призначення Правил

ГГ

етень Верховного Суда СССР.- 1984.- № 5.- С. 40.

401

дорожнього руху полягає саме в тому, що вони регулюють рух,
надаючи одним водіям право проїзду і зобов’язуючи інших пропустити, дати
дорогу.

Треба підкреслити, що кілька водіїв можуть бути визнані
винними в одній дорожньо-транспортній пригоді лише за наявності в діях кожного
з них усіх ознак складу злочину, передбаченого ст. 286 КК.

Заподіяння передбаченої ст. 286 КК шкоди кваліфікується за
відповідною частиною цієї статті тільки в тому разі, коли такі наслідки є
результатом порушення Правил безпеки руху транспортних засобів, коли вони
використовувались для виконання транспортних робіт. Якщо така шкода була
заподіяна при виконанні нетранспортних робіт (сільськогосподарських,
вантажно-розвантажувальних та ін.), діяння кваліфікується за статтями про
злочин проти особи.

Наприклад, Д., керуючи трактором у стані алкогольного
сп’яніння, виконував роботу по закладанню та трамбуванню силосу. При черговому
розвантаженні автомашини із силосом за допомогою волокуші з тросом, закріпленим
до передньої частини трактора, Д. повів його вперед і наїхав на Ж., яка в цей
час відчіпляла трос від трактора. Від заподіяних ушкоджень Ж. померла.

Кримінальна відповідальність за ст. 286 КК настає за
порушення Правил безпеки руху транспорту. Що ж до даного випадку, то порушення
було допущено хоч і під час руху транспортного засобу, але при виконанні
сільськогосподарських робіт. У даному випадку Д. порушив Правила охорони праці
та техніки безпеки, але оскільки він не є посадовою особою і не може нести
відповідальність за ст. 271 КК, то його дії слід кваліфікувати за ст. 119 КК як
заподіяння смерті з необережності.

Треба зазначити, що для кваліфікації діяння за ст. 286 КК не
має значення місце порушення Правил безпеки руху та експлуатації транспортних
засобів. Це може бути автомагістраль, інша дорога, вулиця, провулок, двір, tcj
риторія підприємства, поле та інші місця, де можливий рух транспортних засобів.
Але іноді сам факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди у певному місці
впливає на кваліфікацію дій винного.

Так, вироком Корецького районного суду Б. засуджен(

1 Бюллетень Верховного Суда РСФСР- 1980.- № 2 — С. 10.

402

ч 2 ст. 286 КК України до чотирьох років позбавлення !%і за
те, що він, керуючи вантажним автомобілем, під не заїзду’в сінажну яму порушив
Правила безпеки руху наїхав на відпочиваючого біля неї тракториста Т.,
смертельно травмувавши його.

Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Рівненського
обласного суду вирок змінено, дії засудженого перекваліфіковано з ч. 2 ст. 286
КК на ст. 119 КК і призначено покарання у вигляді двох років позбавлення волі.

За протестом першого заступника Голови Верховного Суду
України президія обласного суду скасувала ухвалу і направила справу на новий
касаційний розгляд з таких підстав.

Сумніви касаційної Інстанції щодо обґрунтованого засудження
Б. за порушення Правил безпеки руху були зумовлені місцем, де стався наїзд —
сінажною ямою. Проте судова колегія не взяла до уваги, що потерпілий хоч і був
травмований у цьому місці, але, як свідчать матеріали справи, сталося це під
час руху автомобіля, в процесі використання його як транспортного засобу, а не
як механізму для роботи у сінажній ямі. Виходячи з цього, президія зазначила,
що вирок у частині кваліфікації дій засудженого потребує ретельної перевірки
щодо його законності та обгрунтованості.

При новому касаційному розгляді вирок суду в частині
кваліфікації дій заслуженого за ч. 2 ст. 286 ІСК України було залишено без
змін.1

Таким чином, місце вчинення автотранспортного злочину не
може впливати на юридичну оцінку скоєного, якщо транспортний засіб не
використовувався для проведення певних нетранспортних робіт.

Але органи попереднього слідства та суди не завжди

>вують це положення. Наприклад, безпідставно був

Ісуджений за порушення Правил безпеки руху та екс-

гації транспорту Ж. На стоянці техніки він запустив

<гун трелювального трактора і, не впевнившись у без-U їхав до іншого трактора та став заднім ходом на й ЙОГ°' —об ^пус™™ Двигун. У цей час І. стояв о гусениці і закріплював електропровід до старте-проміїк Ш™ВХУ трактор рушив і гусеницею І. затягло у : між нею та кабіною. І. дістав тяжкі тілесні ^ення, від яких помер.

83.

Радянське право.- 1987.-№ 8.-С. 82-;

403

Судова колегія Верховного Суду визнала таку кваліфікацію
неправильною. Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику
застосування судами України законодавства у справах про транспортні злочини»
особа, яка керує трактором чи іншою самохідною машиною, може нести
відповідальність за ст. 286 КК у тому разі, коли транспортна подія пов’язана з
порушенням Правил безпеки і експлуатації транспорту. Якщо ця особа порушила
правила проведення певних робіт, правила техніки безпеки чи інші правила
охорони праці, хоч би ці порушення і були допущені під час руху транспортного
засобу, то дії винного слід кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу,
які передбачають відповідальність за порушення даних правил, а у відповідних
випадках — за злочини проти життя чи здоров’я громадян, чи злочини проти
власності.1

Ж. виконував на трелювальному тракторі нетранспорт-ні
роботи, безпека яких не регулюється Правилами дорожнього руху, а тому він не
може нести відповідальності за ст. 286 КК. Він виявив злочинну неуважність,
необережність, і його дії слід кваліфікувати за ст. 119 КК.

Тому, підкреслимо ще раз, при кваліфікації діяння за ст. 286
КК дуже важливо з’ясувати, які саме правила порушив водій транспортного засобу:
Правила виконання певних робіт, Правила техніки безпеки чи інші Правила охорони
праці, Правила дорожнього руху тощо.

Якщо трактор або інша самохідна машина використовувались як транспортний
засіб, то вчинений водієм через неуважність наїзд на потерпілого є порушенням
Правил безпеки руху, а не правил охорони праці. Наприклад, районний суд за ч. 2
ст. 286 КК засудив Г., якого визнано винним у порушенні Правил дорожнього руху,
що призвело до заподіяння смерті Ф. Злочин стався за таких обставин. Г. на
тракторі з причепом возив пісок. Увечері він зустрівся із своєю знайомою Ф., з
якою вони пили вино, після чого вирішили поїхати на тракторі ночувати на
турбазу. По дорозі Ф. попрохала зупинити трактор І вийшла з кабіни.
Скориставшись зупинкою, Г. вирішив тут же, на дорозі, розвантажити пісок, що
залишився в

1 П. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Пр°
практику застосування судами України законодавства у справ про транспортні злочини»
від 24 грудня 1982 р. // Збірник поста нов Пленуму Верховного Суду України- С.
299.

404

кузові причепа. Не впевнившись у безпеці руху, Г. рушив
трактор вперед і наїхав на Ф.

Суд ДРУГ°Ї інстанції відмінив вирок І справу направив на
нове розслідування для уточнення обставин наїзду та з’ясування, чи не були дії
Г. пов’язані з порушеним Правил охорони праці і чи непотрібно кваліфікувати їх
як злочин проти життя і здоров’я громадян.

Судова колегія Верховного Суду РРФСР визнала цю ухвалу
неправильною і скасувала її, зазначивши, що Г. вчинив наїзд на потерпілу не під
час роботи трактора як механізму, а при його використанні як транспортного
засобу. Він почав рух, не впевнившися, що поряд нікого немає, чим порушив
Правила дорожнього руху, згідно з якими водій перед початком руху повинен
впевнитися, що це безпечно. Наїзд на потерпілу вчинено не на об’єкті під час
роботи, а на дорозі під час руху трактора як транспортного засобу, тому дії Г.
слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 КК.

Дуже часто судові помилки з приводу відмежування
транспортних злочинів від інших виникають при розгляді пригод, які трапляються
в сільському господарстві. Так, вироком Яворівського районного суду В.
засуджено за ч. 2 ст. 286 КК за те, що під час оранки трактором колгоспного
поля він, всупереч вимогам п. 9.6 Правил дорожнього руху, допустив неуважність
і вчинив наїзд на Б., яка збирала картоплю. Він заподіяних травм Б. померла.
Розглянувши справу за протестом заступника Голови Верховного Суду України,
судова колегія вирок та ухвалу судової колегії обласного суду змінила з таких
підстав.

Суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, дав
їм, проте, неправильну юридичну оцінку. З’ясо-

ю, що через неуважність В. не забезпечив безпечної

Інки поля трактором, який у даному разі використову-І не як
транспортний засіб. Тому вимоги п. 9.6 Правил

рожнього руху, в порушенні яких суд визнав В. вин-

;им, не мають ніякого відношення до події, що сталася.

лив        ‘д?ать матеріали справи, В. не передбачав мож-

наїзду на потерпілу, хоч повинен був і міг це пе-

Іити-, Відповідно до роз’яснень, що вже наводили-

‘г,^1146′ ди ^’ СЛ’Д кваліфікувати як заподіяння смерті з

Обережності за ст. 119КК1

Радянське право.- 1984.-№ 12.-С. 68.

405

Діяння кваліфікується за відповідною частиною ст. 286 КК і в
тих випадках, коли Правила безпеки експлуатації транспортних засобів були
порушені на місці будівництва Так, правильною є кваліфікація як порушення
Правил безпеки експлуатації транспорту за ч. 2 ст, 286 КК дій водія, який
автомобілем перевозив бетон на греблю водосховища. Зупинивши автомобіль, але не
вживши заходів, що виключали б рух транспортного засобу в його відсутність, він
пішов відмітити накладну. Автомобіль рушив і, розвинувши швидкість, смертельно
травмував робітника, який приймав бетон.1

Якщо водій не допустив порушень Правил дорожнього руху, а
аварія сталася через будь-які інші причини (наприклад, через дефекти ділянки
дороги або через несправність транспортного засобу, що виникла раптово), то
водій у такому випадку кримінальній відповідальності не підлягає.

Відповідальність за ст. 286 КК настає тільки за наявності
вини, тобто в тому разі, коли водій транспортного засобу за відповідних
обставин передбачав або міг передбачити виникнення небезпечної ситуації.

Наприклад, безпідставно був засуджений за порушення Правил
дорожнього руху та експлуатації транспорту М. Він їхав містом на легковому
автомобілі, тримаючись ближче до центру дороги, із швидкістю 35—40 км за
годину. Назустріч йому лівою стороною дороги рухався вантажний автомобіль,
якого обганяв таксомотор. З-поза нього несподівано для М. вибіг пішохід. М.
швидко загальмував, але уникнути наїзду не зміг, тому що не мав для цього
технічної можливості. Коли потерпілий почав перебігати дорогу, він був закритий
вантажним автомобілем, а потім його затулив таксомотор, який обганяв вантажну
машину. Отже М. не бачив потерпілого до його наближення до середини дороги.
Згідно з висновком експертів, потерпілий з’явився у зоні видимості М. за 2 м
від смуги руху його автомобіля і пробіг цю відстань за 1,2 секунди. Водієві ж
на повну зупинку автомобіля потрібно не менше як дві секунди. Тому в цій
ситуації він не міг запобігти наїздові.

Враховуючи зазначені обставини, кримінальну справу

‘Бюллетень   Верховного   Суда  РСФСР-   1972-  №   И»
С. 9-Ю.

406

щодо обвинувачення M. було закрито за відсутністю в його
діях вини.1

При встановленні вини в діях особи, яка під час керу-

ання   транспортним   засобом   заподіяла   передбачені

ст 286 КК наслідки, треба враховувати, по-перше, що

ний злочин вчинюється тільки з необережності і, по-Іпуге, що
особа, яка керує транспортним засобом, в усіх випадках зобов’язана, повинна
передбачати можливість настання таких наслідків. Такий обов’язок покладається
законом на кожного, хто береться за керування транспортним засобом. Тому, щоб
визнати наявність у діях такої особи вини, необхідно встановити, чи могла ця
особа за конкретних обставин передбачити можливість настання злочинних
наслідків. Якщо, виходячи з конкретних обставин пригоди, не можна зробити
висновок про те, що така можливість у неї була, то в заподіянні шкоди ця особа
невинна.

Так, безпідставно був засуджений за порушення Правил безпеки
руху та експлуатації транспорту В. На власному автомобілі «Жигулі» він їхав
автотрасою у сонячний день, при добрій видимості і по сухому асфальту. Але на
одній ділянці шляху виявилась ожеледиця, подув сильний вітер, і машину раптово
розвернуло. Вона вдарилася в огорожу, внаслідок чого дружина водія, що сиділа
поруч, дістала легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

Пізніше цей вирок був скасований, а кримінальну справу
закрито за відсутністю в діянні В. вини, оскільки він за цих конкретних
обставин не міг передбачити можливості настання таких наслідків.2

Визначення суб’єктивної сторони даного злочину ‘ановить
деякі складності. Справа в тому, що психічне

влення суб’єкта до наслідків, що настали, може бути льки
необережним. Тому судова практика виходить з

ро, що в злочини, передбачені ст. 286 КК, кваліфікую-

* як учинені з необережності.3

борник постановлений Пленума и определений коллегии С.
694^698°  СУДа  СССР   «°   Уголовным   делам-   1971-1979.-

з Ц°*летень Верховного Суда СССР.- 1983.- № 6.- С. 14.

від

24

туп.

ІЛГ ДНЯ

Пленуму  Верховного Суду України . // Постанови…- С. 182.

407

Але з цього зовсім не випливає, що при порушенні Правил
безпеки руху або експлуатації транспорту не може бути вчинене умисне вбивство
або заподіяні умисні тілесні ушкодження, або умисне пошкодження чи знищення
чужого майна. Якщо настання таких наслідків охоплювалось умислом водія, то
вчинене кваліфікується як злочин проти особи чи власності.

Щоб запобігти судовим помилкам у таких ситуаціях, треба
ретельно аналізувати об’єктивні та суб’єктивні обставини вчиненого злочину,
обгрунтованість доказів, з яких випливають ті чи інші висновки.

За вироком Куп’янського міського суду, що його залишила без
змін ухвала судової колегії у кримінальних справах Харківського обласного суду,
К. засуджено за ч. 1 ст. 115 КК. Він визнаний винним у тому, що, вважаючи, ніби
б’ють його приятеля Б., направив вантажний автомобіль на групу молоді з тим,
щоб при його розвороті Б. міг вискочити з гурту і на ходу сісти в автомобіль.
Коли ж К. наблизився до гурту і хлопці почали розбігатись, при виконанні лівого
повороту він вчинив наїзд на Д., який помер від заподіяних травм.

Перший заступник Голови Верховного Суду України поставив у
протесті питання про зміну вироку та ухвали судової колегії обласного суду і
перекваліфікацію дій К. на ч. 2 ст. 286 КК. Президія Харківського обласного
суду протест задовольнила з таких підстав.

Кваліфікуючи дії К. як умисне вбивство, суд виходив з того,
що він їхав автомобілем на гурт молоді, тобто діяв з побічним умислом на
позбавлення Д. життя. Такий висновок суперечить показанням К. і свідків. На
попередньому слідстві і в судовому засіданні К. заперечував наявність у нього
умислу на позбавлення Д. життя. Виконуючи маневр автомобілем, він мав на меті
забрати з гурту молоді Б., і вся його увага була спрямована праворуч, оскільки
саме з цього боку той міг на ходу сісти в машину, а Д. потрапив під автомобіль ліворуч.
Ряд свідків підтвердили, що Б. дійсно погрожували побиттям і що К. почав
виконувати лівий поворот, не доїхавши до гурту людей близько 10 м. З цього
випливає, що К. не мав умислу наїхати на будь-кого, у тому числі й на Д. Разом
з тим, як свідчать обставини справи, К. всупереч вимогам Правил дорожнього руху
при виконанні лівого повороту був недостатньо уважний до навко-

408

лишньої обстановки і обрав швидкість, яка за даних умов не
відповідала вимогам безпеки руху, що й стало причиною загибелі потерпілого.
Тому дії К. необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 КК України.1

У тих випадках, коли винний послідовно вчинив два самостійні
злочини, один з яких автотранспортний, а другий проти особи або власності,
діяння утворює сукупність злочинів.

Автотранспортні злочини можуть бути вчинені у сукупності і з
іншими злочинами, зокрема зі злочинами проти порядку управління, проти
громадського порядку та ін. У слідчій та судовій практиці трапляються випадки
хуліганства, пов’язаного з грубим порушенням Правил безпеки руху транспортних
засобів.

Якщо злісне хуліганство супроводилося порушенням Правил
безпеки руху транспорту, то ці дії підлягають кваліфікації за сукупністю
злочинів, передбачених статтями 296 і 286 КК.

Так, М. був визнаний винним у злісному хуліганстві та
порушенні Правил безпеки руху, що спричинилися до заподіяння тілесних ушкоджень
потерпілим. Керуючи вантажним автомобілем у нетверезому стані, він наздогнав на
дорозі автомобіль ГАЗ-53, яким керував T., перевозячи кавуни. У кузові були
також пасажири. М. зажадав, щоб йому дали кавунів, а коли йому відмовили, став
нецензурно лаятися та переслідувати автомобіль ГАЗ-53, заважаючи рухові,
заїжджаючи то наперед, то ліворуч, то праворуч і погрожуючи зіткненням. При
черговому обгоні М. ударив у лівий борт автомобіль ГАЗ-53, від чого той з’їхав
у кювет, пасажири, що були у кузові, дістали легкі і середньої тяжкості тілесні
ушкодження.

Часто передбачені ст. 286 КК наслідки настають при

одночасному порушенні Правил безпеки руху кількома

учасниками дорожнього руху (водіями, пішоходами, па-

;&жирами та іншими особами). У такому випадку всі

°би, винні в порушенні Правил безпеки руху, під-ягають
кримінальній відповідальності за ст. 286 або г- 291 КК. Вина потерпілого у
таких випадках не звільняє

2 Радянське право.- 1986.- № 6.- С. 80.

ной к    рник постановлений Президиума и определений
судеб-1974-1970ГИИ «° УГШЮВНЬІМ Делам Верховного Суда РСФСР. •~С. 262—263.

іншого порушника Правил безпеки руху від кримінальної
відповідальності.

Наприклад, Ч., під’їжджаючи на легковому автомобілі до
пішохідного переходу, регульованого світлофором, на якому горів червоний
сигнал, не зменшив швидкості і не зупинився, а виїхав у другий ряд і продовжив
рух, чим грубо порушив п. 6.4 Правил дорожнього руху. Побачивши М. з дитиною на
руках, яка переходила вулицю на відстані 28-30 м від пішохідного переходу, Ч.
на порушення п. 9.6 Правил дорожнього руху не вжив заходів до зупинки, не
справився з керуванням і вчинив наїзд на М. Від заподіяних травм дитина
загинула, а М. були завдані тілесні ушкодження.

Дії водія в такому випадку підлягають кваліфікації за ч. 2
ст. 286 КК, незважаючи на вину потерпілої М., яка переходила вулицю на значній
відстані від переходу, що певною мірою ускладнювало дорожню обстановку і
сприяло транспортній пригоді. Але головною причиною того, що сталося, були дії
Ч., який рухався на червоний сигнал світлофора.1

При порушенні Правил безпеки іншими учасниками руху водій
транспортного засобу звільняється від кримінальної відповідальності лише в тому
випадку, якщо сам він не порушив Правил безпеки руху та експлуатації або якщо
порушення не перебувало у причинному зв’язку з наслідками. Водій не підлягає
відповідальності, якщо шкідливі наслідки настали не через порушення ним Правил
безпеки руху, а через грубу необережність потерпілого.

Так, безпідставно був засуджений Д., визнаний судом винним у
заподіянні У. тяжких тілесних ушкоджень. Д. на легковому автомобілі їхав по
вулиці і поблизу зупинки транспорту побачив, як У. переліз через металеву
огорожу і став переходити вулицю. Д. знизив швидкість і подав сигнал. На
середині проїзної частини У. зупинився. Вважаючи, що У. пропускає його машину,
Д. продовжив рух. Але коли відстань скоротилася до 7-8 м, У-раптово став
перебігати дорогу. Щоб запобігти наїздові, Д. загальмував і відвернув машину
праворуч, але лівим переднім крилом зачепив У., заподіявши йому тяжкі тілесні
ушкодження, У судовому засіданні судово-технічний експерт зробив висновок, що
відстань 10-12 м

Бюллетень Верховного Суда РСФСР.- 1985.- № 5.- С. 5.

410

недостатньою для зупинки автомобіля при швидкості його руху
ЗО км за годину. Таким чином, у даному випадку наслідки настали не через
порушення Правил безпеки руху Д., а через грубу необережність потерпілого. Тому
Д- за ці наслідки не може нести кримінальної відповідальності.

Якщо внаслідок порушення Правил дорожнього руху потерпілим
виникла аварійна обстановка, а водій не мав технічної можливості відвернути
шкоду, то він не підлягає кримінальній відповідальності.

Так, Г. був визнаний винним і засуджений за порушення Правил
безпеки руху в ситуації, коли він в ожеледицю рухався на автомашині з
підвищеною швидкістю — 35 км за годину, у зв’язку з чим застосоване ним
гальмування з метою відвернути наїзд на М. було безрезультатним.

Це рішення було скасовано судом другої інстанції, який
визнав кваліфікацію дій Г. неправильною і закрив кримінальну справу за
відсутністю в його діях складу злочину, оскільки наїзд на потерпілого виник
внаслідок грубого порушення Правил дорожнього руху самим потерпілим.
Перебуваючи в нетверезому стані і не впевнившись у безпеці, М. став перебігати
дорогу в місці, де немає переходу, пер

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ