6. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

6. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРОТИ ВЛАСНОСТІ

24
0

6.1. Кваліфікація розкрадання 6.1.1. Загальні засади
кваліфікації розкрадань

Розкраданням у кримінальному праві називається корисливе,
протиправне і неоплатне заволодіння чужим майном або іншими предметами з метою
звернути їх у свою власність. Немає ніяких підстав вважати ознакою розкрадання
вилучення майна у власника, оскільки така його властивість визначається
заволодін-ням майна, яке без вилучення неможливе.

Суспільна сутність розкрадання полягає в тому, що злочинець
ставить себе на місце власника. І якщо злочин не буде викрито, то злочинець
володітиме і використовуватиме чуже майно як своє власне. Він може ним також і
розпорядитися як власник. При вдалому для злочинця випадку він стає фактичним
володарем майна і його фактичним власником, а право власності залишається у
законного його власника. Останній не позбавляється права на своє майно, і тому
він завжди може примусово (через суд) вимагати повернення йому його речі, а
коли це вже неможливо,- відшкодувати йому збитки. Саме в цьому і полягає
суспільна небезпечність розкрадань — вони позбавляють власника можливості володіти,
користуватися і розпоряджатися своїм майном. Так по-

230

пушуються одні з головних суспільних відносин — відно сини
власності. При з’ясуванні суспільної сутност. роз-коадань необхідно розрізняти
економічні відносини власності  і  право  власності  як їх юридичне
закріплення, юридичне оформлення.

Суспільна сутність злочинів проти власності полягає в тому,
що вони руйнують, пошкоджують або навіть і зовсім знищують економічні відносини
власності, позбавляють власника можливості володіти, користуватися і
розпоряджатися майном (грішми, цінними паперами тощо).

Головне в економічних відносинах власності — це належність
певного майна (речі) конкретній особі. Належність майна закріплює панування
власника над річчю (речами), що вимагає від усіх інших осіб додержуватися і не
порушувати це панування, не заподіювати йому шкоди Право власності лише
юридичне закріплює цю суспільну належність речей і охороняє (захищає) її. Тому
право власності як державно-правова форма закріплення економічних відносин
власності злочином не пошкоджується. Злочини проти власності права власності не
порушують, не руйнукггь і не знищують. Право власності не можна ні викрасти, ні
знищити. Власник завжди має право вимага ти повернення йому викраденого майна.
Власник завжди має право на викрадене майно, тобто право власності завжди
залишається у нього цілим і непошкодженим.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову
практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22
грудня 1995 р. (п. 4) роз’яснюється, що згідно зі ст. 50 Закону України «Про
власність» і ч. З ст. 145 Цивільного кодексу України власник у будь-якому
випадку має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого
незаконного володіння, а також належного йому майна, безоплатно набутого
володарем, від особи, яка не мала права його відчужувати.1

Отже, право власності злочином не руйнується, не знищується
і не анулюється, тобто воно від злочину не страждає і шкода йому не
заподіюється, а тому право

.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від ‘5 року
«Про судову практику у справах за позовами їахист права приватної власності» //
Збірник постанов Пле-т    Верховного Суду України- С. 440-441.

231

власності не є об’єктом посягання. Злочини проти власності
руйнують, пошкоджують на час чи назавжди економічні відносини власності, які і
є об’єктом посягання.

Безпосереднім об’єктом розкрадання є власність певної особи
(фізичної чи юридичної). Для кваліфікації розкрадання треба визначити
безпосередній об’єкт, оскільки дії особи, яка, звертаючи на свою користь майно,
припускала, що воно може належати як громадянину, так і державній чи
колективній організації, слід кваліфікувати як злочин проти приватної чи
державної або колективної власності залежно від фактичної належності майна.1

Якщо ж, помиляючись щодо фактичної належності майна, винний
звернув на свою користь приватне майно, бажаючи викрасти державне чи колективне
майно, маючи намір викрасти приватне майно, його дії кваліфікуються незалежно
від того, чиє майно стало предметом злочину.

Належність певного майна тому чи іншому власникові на
кваліфікацію розкрадання не впливає, оскільки законом (статті 185-198 КК) всі
форми власності охороняються рівним чином — однаково.

Предметом розкрадання можуть бути:

1) майно, 2) гроші, 3) цінні папери, які вже перебува* ють у
власності певної особи.

Предметом розкрадання може бути майно:

а)             яке вже знаходилося у майнових фондах
організа

ції, установи чи підприємства, уже перейшло у власність

особи на законних підставах чи фактично було в її воло

дінні. Не може бути предметом розкрадання те майно

(речі), яке ще не надійшло у фонди організації, а лише

має бути їй передане (податок, мито тощо), або такі речі,

які вже вибули з цих фондів на законних підставах;

б)            передане організацією-власником для
тимчасового

користування посадовим особам або приватним особам

для користування, перевезення, переробки, ремонту тощо;

в)             вилучене з фондів організації чи іншої особи
без

законних підстав (викрадене, тому розкрадання викраде

ного теж є розкраданням);

1 П. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про
судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від
25 грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України,- С. 207.

232

г)             вилучене з природного стану із застосуванням
і за

тратами праці, яке має грошову вартість та ціну (видобу

те з надр, виготовлене, вирощене і т. ін.). Не можуть бу

ти предметом розкрадання дикоростучі рослини та їхні

плоди, не вилучені з природного стану корисні копали

ни, дикі тварини, птахи;

д)             речі, які перебувають у приватній власності
грома

дян і були передані на зберігання, для перевезення або

іншої мети організації чи установі, яка несе за них мате

ріальну відповідальність.

Предметом шахрайства і вимагання може бути не тільки майно,
а й право на нього (право вимагати виконання зобов’язань, документи, які дають
право на отримання майна, тощо), а вимагання — і будь-які дії майнового
характеру (передача майнових вигод або відмова від них, відмова від права на
майно тощо).

Не можуть бути предметом розкрадання:

речі, які власник викинув через відсутність потреби

в них, тобто речі, непотрібні (деякі відходи виробництва,

не здатні задовольнити якусь потребу в них тощо), такі,

що не мають ніякої економічної, господарської, культур

ної чи іншої цінності. Заволодіння такими речами роз

краданням не визнається, оскільки воно не порушує від

носин власності. Тут ми не торкаємося тієї точки зору,

згідно з якою немає відходів виробництва, які б не мож

на було використати (безвідходне виробництво), бо це

питання не юридичне, а господарське, економічне;

документи, які не є цінними паперами,- квитанції,

накладні, чеки, вимоги тощо. Викрадення такого доку

мента може бути готуванням до розкрадання майна. За

відповідних умов викрадення документа кваліфікується

за ст. 357 КК;

речі, вилучені з цивільного обігу,- зброя, наркоти

ки, радіоактивні матеріали, а також предмети, що міс

тяться у могилі чи на могилі.

Викрадення цих предметів утворює самостійний злочин і
кваліфікується за статтями 262, 297, 308 КК. Таким чином, предметом розкрадання
може бути майно

З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про су-практику
в справах про корисливі злочини проти приватної яості» від 25 грудня 1992 р. //
Збірник постанов Пленуму верховного Суду України.- С. 200.

233

як сукупність речей, що мають матеріальну цінність грошову
оцінку (ціну) і перебувають у цивільному обігові, а також гроші та цінні
папери.1

Важливою ознакою об’єктивної сторони розкрадання є настання
злочинних наслідків — зменшення майна власника і збагачення за його рахунок
злодія, тобто обов’язковою об’єктивною ознакою розкрадання є заподіяння
майнової шкоди власникові.

Об’єктивно розкрадання являє собою протиправне і неоплатне
привласнення чужого майна. Ознака протиправ-ності розкрадання свідчить про те,
що винний не мас ні дійсного, ні уявного права на заволодіння цим майном. Він
усвідомлює при розкраданні, що це майно чуже, що воно йому не належить і він
захоплює його протиправне.

Не можуть кваліфікуватися як розкрадання дії особи, яка має
право на отримання певного майна, але порушує встановлений порядок його
передачі — отримання. Не утворюють розкрадання і випадки помилки.

Наприклад, неправильно були кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК
дії 3., засудженого за те, що він за попередньою змовою з С. викрав
пиломатеріали на суму 766 крб., які відвіз собі на дачу.

Судова колегія Верховного Суду України, розглягіув-ши
справу, у своїй ухвалі від 16 травня 1985 р. зазначила, що суд не зібрав
достатньо доказів того, що 3. мав намір викрасти пиломатеріали. В ході
попереднього слідства і в судовому засіданні 3. послідовно твердив, що не знав,
яким чином буде оформлено одержання пиломатеріалів, не знав їхньої вартості. Ще
до початку робочого дня він приїхав до С. і в службовому кабінеті вручив йому
700 крб. для оплати зазначених матеріалів. У справі встановлено, що всі дії по
одержанню і списанню пиломатеріалів проведено за вказівкою С., а 3. лише
придбав їх з порушенням встановленого порядку оплати, що не може свідчити про
наявність у нього умислу на розкрадання їх за змовою з С. Інших доказів причетності
3. до розкрадання зазначених матеріальних цінностей у справі немає. Отже в діях
3. немає складу злочину.2

Заволодіння чужим майном визнається неоплатним,

1 Докладніше про предмети злочину див.: Коржанский Н. Й.
Предмет преступления.— Волгоград, 1976.

Практика…- С. 69-79.

234

якщо воно не було оплачене зовсім або була оплачена лише
його частина чи оплата була значно нижчою від його дійсної вартості. Коли була
оплачена частина привласненого майна, то викраденою визнається неоплачена
частина.

Неоплатним визнається привласнення і тоді, коли винна особа
замінила майно на менш цінне з метою привласнити більш цінне майно. З
неоплатністю розкрадання тісно пов’язана корислива мета цих злочинів.

Користю у кримінальному праві називається прагнення до матеріального
надбання, бажання винного звернути майно у свою власність назавжди, без наміру
колись повернути його власникові чи відшкодувати його вартість.

Корисливий мотив — обов’язкова ознака розкрадання. Без
корисливості немає розкрадання. Корисливий мотив не виключається і тоді, коли
викрадене майно передається іншим, третім особам, а також тоді, коли інші особи
(при викраденні групою осіб) діяли за іншими спонуканнями.

Розкрадання вважається закінченим з моменту заподіяння
майнової шкоди власникові, тобто з того моменту, коли власник втрачає
можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову
практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25
грудня 1992 р. (п. 6) зазначається, що крадіжка і грабіж вважаються закінченими
з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість
розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам тощо).1

Вимагання вважається закінченим з моменту пред’явлення вимоги,
поєднаної з погрозою застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно,
незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.2

Якщо розкрадання чиниться з території, що охороняється, то
воно вважається закінченим з того моменту, коли викрадене майно було винесене
за межі території, оскільки воно вже вилучене з володіння власника, і винна
особа має реальну можливість ним скористатися чи розпорядитися (продати,
віддати, поміняти і т. ін.).

Безпідставно, зокрема, були кваліфіковані дії О. і П.

г ->™б’рник постанов Пленуму Верховного Суду України-V’.
^00—201.

Там само.- С. 201.

як закінчений злочин за ч. 2 ст. 191 КК. Вони були визнані
винними у тому, що, працюючи операторами підприємства по забезпеченню
нафтопродуктами, зловживаючи своїм посадовим становищем, за попередньою змовою
з Ш., пізно ввечері викрали на території підприємства 120 л пального вартістю
12 400 крб., до сховища якого мали доступ у зв’язку з виконанням посадових
обов’язків. Але, коли винесли шість каністр, були затримані працівниками міліції.
Президія обласного суду, розглянувши справу, визнала кваліфікацію дій О. і П.
неправильною і вказала, що двоє обвинувачених були затримані з викраденим на
території підприємства, коли ще не дійшли до воріт прохідної. Отже вони не мали
реальної можливості розпоряджатися вилученим пальним або користуватися ним.
Згідно зі ст. 15 ІСК, якщо злочин не було доведено до кінця з причин, що не
залежали від волі винного, такі дії кваліфікуються як замах на злочин. За таких
обставин, як вказала президія, дії засуджених підлягають перекваліфікації з ч.
2 ст. 191 на ст. 15 і ч. 2 ст. 191 КК.1

Доки можливість використати майно, розпорядитися ним не
настала, суб’єкт не може вважати, що він уже виконав усі дії, необхідні для
досягнення наслідків — збагатитися за рахунок чужого викраденого майна.

Якщо ці наслідки не настали за обставин, від винного не
залежних, то його дії кваліфікуються як незакінчений замах за ч. 1 ст. 15 КК і
відповідною статтею Особливої частини КК.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із
застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи
здоров’я, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні.2

Таким чином, у всіх випадках, крім розбою, розкрадання
визнається закінченим за наявності двох умов:

1) заподіяння власникові майнової шкоди (майна немає, немає
можливості його використовувати чи розпоряджатися ним);

1              Постанова президії Хмельницького обласного
суду від 14 січ

ня 1994 р. у справі О. і П. // Практика…- С. 77-78.

2              П. 8 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 25 грудня

1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України-
С. 201.

236

2) незаконного збагачення винного за рахунок чужого
(викраденого) майна.

Розкрадання можна визнати закінченим тоді, коли винний
повністю реалізував свій намір — заволодіти чужим майном і привласнити його.
Саме тоді він і має можливість розпорядитися ним чи використати його. Якщо
винний не зміг здійснити свій намір з обставин, від нього не залежних, то його
дії кваліфікуються як замах на розкрадання. Наприклад, за відсутності майна чи
певної суми грошей або коли він не зміг подолати перешкод (відчинити двері,
виламати ґрати, знайти сховище, відкрити сейф тощо), чи йому перешкодили
здійснити намір інші особи (охоронці, власники і т. ін.).

Так, неправильно були кваліфіковані дії П. за ч. 4 ст. 185
КК. Органи попереднього слідства і суд визнали, що П. вчинив крадіжку
державного майна у великих розмірах. Але їх висновки, що крадіжка була
закінченою, не підтверджуються доказами у справі. Як зазначила президія
обласного суду, матеріали справи свідчать, що П. був затриманий працівниками
міліції, коли перебував у приміщенні магазину. Частину викрадених товарів було
знайдено у нього, а частину — біля магазину. Оскільки П. був затриманий на місці
злочину і не встиг розпорядитися викраденим, його дії не можна визнати як
закінчену крадіжку, на підставі цього президія обласного суду перекваліфікувала
дії П. з ч. 4 ст. 185 КК на ст. 15 і ч. З ст. 185 КК як замах на крадіжку
державного майна у значних розмірах з проникненням у приміщення.

Якщо особа вчинила замах на розкрадання і від закінчення
злочину добровільно відмовилась, то вона не підлягає відповідальності за замах
на розкрадання. Неправильно, зокрема, кваліфікував міський суд за ст. 15 і ч. 2
ст. 185 КК дії В., який намагався викрасти товари з магазину, але не зміг
довести свій намір до кінця з не залежних від нього причин. На попередньому
слідстві і в судовому засіданні В. пояснив, що дійсно мав намір вчинити цю
крадіжку, але, дійшовши до прилавка, злякався їідповідальності і вийшов з
магазину. Суд визнав ці по-Ізання правдивими. Проте всупереч цьому у вироку
зазначено, що В. залишив магазин, не довівши злочину до шця тому, що почув шум
автомобіля, який наближався, лякався, що його затримають. Такий висновок суду,
як азначила у своїй ухвалі судова колегія Верховного Суду

237

України, нічим не обґрунтований і суперечить показанням
свідків Ч. і М. про те, що В. залишив магазин до прибуття автомашини з
працівниками міліції. Він був затриманий лише через деякий час і не біля
магазину, а за 300 м від нього.

Таким чином, показання В. про те, що він добровільно
відмовився від вчинення злочину, нічим не спростовані. Відповідно ж до ст. 17
КК особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає
кримінальній відповідальності тільки в тому разі, коли фактично вчинене нею
містить склад іншого злочину. На підставі цього судова колегія Верховного Суду
України вирок про засудження В. за замах на вчинення крадіжки скасувала і
справу закрила за відсутністю у його діях складу злочину.1

З урахуванням усіх розглянутих ознак розкрадання може бути
визначене як протиправне, корисливе і неоплатне заволодіння чужим майном з
метою звернути його у свою власність і стати його фактичним володарем, фактичним
власником.

Поняття «розкрадання» є родове, що поєднує спільні ознаки
цілої низки посягань на чужу власність: крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства,
привласнення тощо. Різні види розкрадань відрізняються способом їх вчинення.
Способи розкрадань визначені кримінальним законом:

крадіжка — таємно (стаття 185 КК);

грабіж — відкрито та із застосуванням насильства

(стаття 186 КК);

розбій — способом нападу (стаття 187 КК);

шахрайство — обманом (стаття 190 КК);

привласнення чи розтрата — способом зловживання

довір’ям відносно чужого майна (стаття 191 КК);

вимагання — способом психічного насильства — по

гроз та шантажу (ст. 189 КК);

7)             привласнення, розтрата — способом зловживання

посадовими повноваженнями (ст. 191 КК).

Чинне кримінальне законодавство України передбачає
кваліфікуючі ознаки, за наявності яких розкрадання визнається вчиненим за
обтяжуючих обставин. Зазначені ознаки можна поділити на дві групи: 1) загальні,
прита-

1 Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 16
травня 1986 р. у справі В. // Практика…- С. 18-19.

238

манні всім розкраданням; 2) особливі, властиві тільки
деяким, окремим способам розкрадань.

Загальними кваліфікуючими ознаками розкрадань є:

а)             повторність;

б)            вчинення   розкрадання   за   попередньою
змовою

групою осіб;

в)             у великих розмірах;

г)             вчинення розкрадання у особливо великих розмі

рах, або

д)             організованою групою.

Особливими чи спеціальними кваліфікуючими ознаками
розкрадання є вчинення їх:

а)             з проникненням у житло, приміщення чи інше
схо

вище — ч. З ст. 185, ч. З ст. 186 та ч. З ст. 187 КК;

б)            із застосуванням насильства — ч. 2 ст. 186, ч.
1

ст. 187,ч. Зет. 189КК;

в)             розкрадання, поєднане із заподіянням тяжких
тілес

них ушкоджень — ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189 КК;

г)             розкрадання, яке завдало великої шкоди
потерпіло

му,- ч. З ст. 185, ч. З ст. 186, ч. 2 ст. 189, ч. 2 ст. 190
КК;

д)             розкрадання в особливо великих розмірах — ч.
5

ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 4 ст.
190,

ч. 5 ст. 191 КК;

е)             розкрадання, вчинене організованою групою,-
ч. 5

ст. 185, ч. 5 ст. 186, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. 5 ст.
191,

ч. 4ст. 189КК.

Повторність як кваліфікуюча ознака розкрадання передбачена
частинами 2 статей 185-187, 189, 190, ч. З ст. 191 КК.

Поняття повторності наводиться у примітці 1 до ст. 185 КК.
Розкрадання, вчинене способом крадіжки (ст. 185 КК), грабежу (ст. 186 КК),
розтрати, привласнення чи зловживання посадовим повноваженням (ст. 391 КК), та
шахрайство (ст. 190 КК) визнаються вчиненими повторно, якщо їм передувало
вчинення цією особою будь-якого з цих злочинів або злочинів, передбачених
статтями 187, 262 КК.

Згідно із законом розкрадання визнається повторним:

у випадках закінченого попереднього злочину, го

тування до нього чи замаху на нього;

як тоді, коли винна особа була виконавцем поперед

нього злочину, так і тоді, коли вона брала у ньому участь

У ролі пособника, підмовника чи організатора;

239

3) незалежно від того, чи була особа притягнута до
відповідальності за попередній злочин, чи була вона за нього засуджена, чи
відбувала за нього покарання і чи відбула його.

Розкрадання визнається повторним незалежно від того, від
різних чи від одного власника вилучалося майно (гроші), крім випадків, коли
розкрадання було продовжуваним.

Продовжуваним розкраданням визнається неодноразове незаконне
безоплатне вилучення чужого майна, що складається з кількох тотожних злочинних
дій, які мають загальну мету — незаконне заволодіння майном, охоплюються єдиним
умислом винного і становлять у своїй сукупності один злочин.1

Повторність розбою має особливості. Розбій (ст. 187 КК)
вважається повторним тільки тоді, коли йому передувало вчинення такого самого
злочину (передбаченого ст. 187 КК) чи бандитизму (ст. 257 КК).

Не утворюють повторності:

розкрадання, щодо якого закінчилися строки дав

ності (статті 49 і 80 КК) чи за яке судимість знято або

погашено (ст. 88 КК);

продовжуване розкрадання, яке утворюють кілька

тотожних дій, поєднаних єдиним умислом;

замах на розкрадання з наступною добровільною

відмовою від закінчення злочину (ст. 17 КК);

повторення раніше невдалої спроби викрасти те

саме майно чи ту саму річ.

Як вчинене за попередньою змовою групою осіб розкрадання
кваліфікується тоді, коли у його вчинені брали участь двоє або більше осіб, які
заздалегідь, до початку розкрадання чи під час нього, домовилися вчинити його
спільно. Крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство і вимагання кваліфікуються як
вчинені за попередньою змовою групою осіб тоді, коли у вчиненні відповідного
злочину брали участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше особи.

1              П. 6 постанови Пленуму Верховного Суду
України від 25 ве

ресня  1981 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду

України.-С. 150-151.

2              П. 25  постанови Пленуму Верховного Суду
України від

25 грудня 1992 р. «Про судову практику в справах про
корисливі

злочини проти приватної власності».- Там само- С. 208-209.

240

Розкрадання не може кваліфікуватися як вчинене за
попередньою змовою групою осіб, якщо розкрадання було вчинене безпосередньо
однією особою, а інші були підмовниками чи пособниками. Неправильно, зокрема,
були кваліфіковані дії М-кова за ч. 2 ст. 185 КК, а дії М-за ст. 27 та ч. 2 ст.
185 КК. Вони були засуджені за крадіжку державного майна за попередньою змовою.
Водій автомашини М-ков на прохання М. продав йому 400 л бензину під час його
перевезення з нафтобази до радгоспу. Як свідчать матеріали, і суд визнав це
встановленим, що бензин вкрав М-ков, а М. безпосередньої участі у злочині не
брав, він лише підмовив М-кова вчинити крадіжку і купив у нього цей бензин.
Президія обласного суду, розглянувши цю справу, зазначила, що під розкраданням,
вчиненим за попередньою змовою групою осіб, розуміється таке розкрадання, в
якому брали участь двоє або більше осіб, які заздалегідь домовилися про це.
Оскільки М. безпосередньої участі у злочині не брав, його дії і дії М-кова не
можуть кваліфікуватися як крадіжка державного майна, вчинена за попередньою
змовою групою осіб.

На підставі наведеного президія обласного суду вирок змінила
і кваліфікувала дії М-кова як крадіжку державного майна у значних розмірах за
ч. 1 ст. 185 КК, а дії М.- як підмову до вчинення зазначеного злочину за ч. 4
ст. 27 і ч. 1ст. 185КК.1

Вчинення розкрадання за попередньою змовою групою осіб
характеризується двома головними ознаками:

1)             вчинення розкрадання групою, що складається
не

менше як з двох осіб, які безпосередньо брали участь у

цьому злочині. Співучасть у розкраданні, яке було вчи

нене одним виконавцем злочину, не утворює групи. Для

визнання групи в даному випадку не потрібно доводити

н’ стійкість, міцну згуртованість та особливу організо

ваність.

Розкрадання кваліфікується як вчинене групою осіб незалежно
від того, що інші учасники злочину на підста-н ст. 22 чи ст. 19 КК не
підлягають кримінальній відпо-идальності, незалежно від притягнення до такої
відповідальності інших членів групи;

2)             наявність попереднього, досягнутого до
початку

Постанова президії Луганського обласного суду від 12 вересня
!4 Р- у справі М-кова і М. // Практика…- С. 24.

241

розкрадання чи під час його вчинення зговору між членами
групи про вчинення розкрадання.

За наявності сукупності цих двох ознак розкрадання
кваліфікується як вчинене за попередньою змовою групою осіб за статтями 185,
190, ч. З ст. 191 КК без застосування ст. 27 КК.

Згідно з приміткою 2 до ст. 185 КК розкрадання визнається
вчиненим у значних розмірах і вважається таким, що завдало значної майнової
шкоди, якщо воно вчинене однією особою чи групою осіб на суму від ста до
двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених
законодавством України.

Приміткою 3 до ст. 185 КК великим розміром викрадання чужого
майна визнається сума, яка у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Для визначення розміру розкрадання застосовують державні
роздрібні ціни, а за їх відсутності — ціни на аналогічні товари.

Крім вартості викраденого майна, враховуються також вага,
обсяг, кількість викраденого та значущість йо*-го для власника. Але вирішальною
є грошова вартість викраденого майна, оскільки в ній відбиваються і всі інші
ознаки.

У справах про розкрадання державного майна, коли заподіяні
матеріальні збитки стягуються у кратному обчисленні (наприклад, при розкраданні
м’яса та м’ясопродуктів), дії винних за ознакою значного, великого або особливо
великого розміру розкрадання у всіх випадках кваліфікуються, виходячи з
вартості викраденого, яка визначається залежно від виду продукції за
роздрібними, закупівельними або іншими державними цінами.1

Вартість викраденого майна, визначена із застосуванням
коефіцієнта, має враховуватися як при обчисленні розміру матеріальних збитків,
так і при кваліфікації злочину.

У тих випадках, коли збитки заподіюються розкраданням або
нестачею м’яса, молока, м’ясних і молочних продуктів, розмір сум, що підлягають
стягненню на відшкодування збитків, визначається за державними роз-

1 П. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25
вересня 1981 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 152.

242

дрібними цінами на ці товари із застосуванням коефіцієнтів-
м’ясо і м’ясні продукти — 3, молоко і молочні продукти — 2,5. Кваліфікуючи дії
осіб, винних у розкраданні або втраті м’яса, молока, м’ясних і молочних
продуктів, необхідно виходити з одноразової вартості викраденого або втраченого
майна.1 Вартість викраденої продукції і товарів на підприємствах громадського
харчування і в комісійній торгівлі визначається за цінами, встановленими для
реалізації цієї продукції і товарів.

У тих випадках, коли роздрібні ціни нижчі за оптові, для
визначення розміру розкрадання застосовують оптові ціни незалежно від того,
майно викрадене в організацій, які займаються роздрібною торгівлею, чи в інших
організаціях.

Якщо немає роздрібних цін на викрадене майно і не можна
визначити його вартість за порядком, передбаченим Державним комітетом по цінах
(тепер — Державна інспекція з контролю за цінами Мінекономіки України), то
вартість викраденого встановлюють експерти.

При викраденні майна та інших цінностей, відносно яких
законодавством встановлено особливий порядок визначення розміру заподіяної
шкоди (дорогоцінні метали, каміння тощо), вартість викраденого визначається за
цим порядком. Кваліфікація розкрадання при цьому проводиться, виходячи з
однократної вартості викраденого, без урахування додаткових коефіцієнтів.

При кваліфікації викрадень іноземної валюти, платіжних
документів, фондових цінностей в іноземній валюті їхню вартість визначають за
курсом Держбанку на день вчинення злочину, а розмір відшкодування заподіяних
злочином збитків — за відповідними цінами на час вирішення справи в суді.

При розкраданні з контейнерів товарів, на які є роздрібна
ціна, їхню вартість визначають за цими цінами, а вартість майна громадян —
виходячи з ціни, яка була зазначена в товарних документах при відправленні
вантажу.

Пункти 10 і 11 постанови Пленуму Верховного Суду Украї-

<Про практику застосування судами України законодавства в

равах про розкрадання продовольчих товарів, їх втрату і псу-

л в системі державної торгівлі та споживчої кооперації» від

f/ червня 1983 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного
Суду

України.- С. 157-158.

243

Вартість сільськогосподарської продукції визначається за
середньоринковими цінами, що існували на день розкрадання.

Розмір шкоди, заподіяної розкраданням квитків до театрів,
сплачених талонів єдиного державного фонду на паливні та мастильні матеріали,
одноразових проїзних автобусних чи тролейбусних квитків, визначається за їхньою
номінальною вартістю, і такі дії кваліфікуються як закінчений злочин.

При визначенні розміру викраденого враховується:

все майно, викрадене з одного і того ж місця, од

ним і тим же способом;

все майно, викрадене групою осіб, незалежно від

частки кожного із співучасників;

все майно (та гроші), використане, реалізоване чи

повернуте.

У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на
викрадення у великому розмірі, але фактично розкрадання було вчинене лише на
незначну суму, дії винного кваліфікуються як замах на розкрадання у великому
розмірі за ст. 15 і відповідною частиною статей Особливої частини (ч. 4 ст.
185, ч. 4 ст. 186, ч. З ст. 189 або ч. З ст. 190, ч. 4 ст. 191 КК).

У разі вчинення винною особою кількох злочинів проти
власності, одні з яких були закінченими, а інші -ні, незакінчені злочини
кваліфікують окремо з посиланням на відповідну частину ст. 15 КК.1

Вартість викраденого майна має бути повністю обґрунтована і
доведена. За вину може бути поставлена лише така сума викраденого, яка не
викликає ніяких сумнівів і доведена всіма доказами у справі.

Неправильно, зокрема, були кваліфіковані за ч. 4 ст. 185 КК
дії П. Він був засуджений за те, що проник до магазину і викрав звідти
матеріальні цінності та гроші на суму 5133 крб. У стадії розслідування і в суді
П. пояснив, що відразу після вчинення злочину його було затримано і все
викрадене майно на суму 1343 крб. (грошей, за словами підсудного, він не
викрадав) у нього було вилучене. У викраденні цінностей саме на таку суму П.
визнав себе винним. Ці пояснення засудженого

1 Постанова президії Дніпропетровського обласного суду від
12 жовтня 1988 р. у справі Ч. // Практика…- С. 64.

244

об’єктивно підтверджуються описом вилученого у нього майна
та рапортом працівника міліції, який безпосередньо затримав П. з викраденим
майном. Під час обшуку П. і його квартири ніяких інших викрадених речей чи
грошей не знайдено. Висновок суду, що П. викрав матеріальні цінності на значно
більшу суму, а саме на 5133 крб., цілком побудований на даних інвентаризації
матеріальних цінностей, згідно з якою саме на таку суму в магазині виявлено
нестачу. Проте наявність нестачі сама по собі не свідчить, що вона виникла у
зв’язку із злочинними діями винного. Як вказала судова колегія Верховного Суду
України, за таких обставин необхідно визнати, що П. викрав з магазину
матеріальні цінності на суму 1343 крб., а тому його дії належить кваліфікувати
не за ч. 4 а за ч. Зет. 185КК.1

У тих же випадках, коли винна особа мала намір викрасти
певну суму грошей чи майна на певну суму, а фактично викрала більше, то її дії
кваліфікуються, виходячи з тієї суми, яку фактично було викрадено.

Правильно, зокрема, були кваліфіковані за ч. 5 ст. 185 КК
дії Т. Його було засуджено за те, що він вночі, зламавши замок, проник до магазину
і викрав грошову виручку в сумі 10 528 крб. У поданій на вирок суду касаційній
скарзі засуджений просив перекваліфікувати його дії зі ч. 5 ст. 185 КК на ч. З
ст. 185 КК, виходячи з того, що, проникаючи до магазину, мав намір вкрасти
одноденну виручку, тобто 500-700 крб., але, знайшовши більшу суму, грошей не
перелічував.

Судова колегія Верховного Суду України не знайшла підстав
для задоволення скарги, а тому його дії за ч. 5 ст. 185 КК кваліфіковано
правильно.2

Таке рішення судової колегії Верховного Суду України є
правильним, оскільки винність особи, яка вчинила злочин, визначається її
психічним ставленням до злочину не взагалі, а лише під час і саме в момент
вчинення злочинних дій. Тому вирішальне значення мають не думки, міркування чи
наміри, які були у особи напередодні, а ті, які вона мала під час вчинення
злочину. В даному

Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 28 січ-я
1992 р. у справі П. // Практика…- С. 65-66.

Ухвала судової колегії Верховного Суду України від 13
бе->ня 1986 р. у справі T.- Там само.- С. 71-72.

245

випадку Т. заздалегідь, до вчинення злочину, мав намір
викрасти одноденну виручку (500-700 крб.). Але коли він відчинив шафу, де були
сховані гроші, і побачив, що там лежить значно більше грошей, у нього негайно
намір змінився, і він захопив їх усі — 10 528 крб. Отже у момент викрадення
грошей Т. вже мав намір викрасти саме цю суму, про що свідчить і те, що він
грошей не перелічував. Якби у нього був інший намір, то він діяв би інакше.
Тому за викрадення цієї суми він і повинен відповідати, а значить, його дії
правильно кваліфіковано за ч. 5 ст. 185 КК.

Згідно -з приміткою 4 до ст. 185 КК розкрадання чужого майна
визнається вчиненим в особливо великих розмірах, якщо воно вчинене однією
особою чи групою осіб на суму, яка у шістсот і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян, встановлений законодавством
України.

При визначенні особливо великого розміру розкрадання
враховуються:

усі розкрадання, вчинені винним, незалежно від міс

ця, способу, форми і часу вчинення злочинів;

уся вартість викраденого групою осіб незалежно від

частки, отриманої кожним співучасником (вирішальним є

не розмір прибутку кожного злодія, а розмір майнової

шкоди, заподіяної власникові внаслідок їх спільних дій).

Разом з тим при вчиненні викрадення в особливо великих
розмірах групою осіб дії окремого співучасника кваліфікуються за ч. 5 ст. 185
КК тільки в тому разі, якщо ця особа брала безпосередню участь у викраденні чи
допомагала в цьому іншим співучасникам.

До загальної суми викраденого не зараховують вартість
викраденого в результаті злочинів:

за які особа вже була засуджена чи щодо яких ми

нули строки давності притягнення до кримінальної від

повідальності (ст. 49 КК);

які були вчинені одним із співучасників самостій

но, незалежно від інших.

У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на
викрадення в особливо великих розмірах, але з не залежних від нього причин він
не зміг досягти цих наслідків, його дії кваліфікуються як замах на викрадення
майна в особливо великих розмірах за ст. 15 і статтею КК, яка передбачає
відповідальність за викрадення чужого майна таким способом.

Згідно зі ст. 28 КК розкрадання визнається вчиненим за
попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві
або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне
його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК).

Розкрадання визнається вчиненим організованою групою, якщо в
його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які
попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого
(інших) злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників
групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч.
З ст. 28 КК).

Розкрадання визнається вчиненим злочинною організацією, якщо
воно скоєне стійким ієрархічним об’єднанням декількох осіб (три і більше),
члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися
для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо
тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації
злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої
злочинної організації, так і інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28 КК).

Розкрадання чужого майна, вчинене за попередньою змовою
групою осіб, кваліфікується за частинами 2 статей 185-190 та ч. З ст. 191 КК, а
розкрадання чужого майна, вчинене організованою групою,— за частинами 5 статей
185, 186, ч. 4 ст. 190 і ч. 5 ст. 191 КК.

Найбільше значення для кваліфікації розкрадання має спосіб
його вчинення як найважливіша його ознака. Залежно від способу розкрадання
закон диференціює кримінальну відповідальність за різні види цих злочинів.

6.2. Кваліфікація крадіжки

Найпоширенішим способом розкрадання є крадіжка. Основна її
ознака — це таємний спосіб викрадення чужого майна.

Таємно — значить непомітно для: ) власника, володаря або
охоронця — за їх відсутності їх присутності, але коли вони не помічають чи не
усвідомлюють факту розкрадання (внаслідок різних особ-Іивих обставин);

247

2) третіх осіб (сторонніх), які не помічають викрадення або
не усвідомлюють сутності того, що відбувається.

Розкрадання визнається таємним, коли воно спостерігається і
усвідомлюється співучасниками та особами причетними до цього злочину.

Найбільшу складність становить визначення того, таємний чи
відкритий характер має розкрадання чужого майна в тих випадках, коли воно
вчиняється в присутності сторонніх осіб (які не є ні матеріально
відповідальними особами, ні охоронцями майна, ні особами, що використовують
його для роботи тощо). Такі розкрадання трапляються на багатьох виробництвах —
кондитерської, горілчаної, м’ясо-молочної промисловості і т. ін.- у присутності
співробітників, які бачать і усвідомлюють факт викрадення, що розуміє і винна
особа.

За таких обставин розкрадання визнається таємним чи
відкритим залежно від оцінки винним ставлення присутніх до його поведінки. Якщо
винний вважає або безсумнівно знає, що присутні при цьому схвалюють його дії чи
принаймні байдуже ставляться до них, то розкрадання визнається таємним. Якщо ж
винна особа не знає, як оцінюють присутні його дії, а тим більше коли знає, що
присутні не схвалюють їх, і все ж таки чинить викрадення, то воно визнається
відкритим.

Розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно вчиняється
в присутності будь-яких осіб, які не усвідомлюють факт викрадення через
малолітність (діти 5-6-літ-нього віку), хворобу або у зв’язку з іншими
особливими обставинами. Як зазначив Пленум Верховного Суду України, при
відмежуванні крадіжки від грабежу належить виходити зі спрямованості умислу
винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи
характер вчинюваних винним дій. У зв’язку з цим викрадення належить
кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно вчинюється за відсутності
потерпілого чи інших осіб, а й тоді, коли воно відбувається в їх присутності за
умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них,
а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють факту протиправного
вилучення майна.1 «

1 П. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25
грудня 1992 р. // Збірник постанов Верховного Суду України.- С. 200.

248

Вирішальним для розмежування таємного і відкритого
розкрадання є суб’єктивний чинник — думка, міркування винної особи, її оцінка сприйняття
присутніми йо-) дій. Тому, якщо винний сумлінно помилявся, вважаючи що вчинене
ним розкрадання або ніхто не спостерігає, або ті, хто спостерігають його дії,
не розуміють того, що дійсно відбувається, тобто не усвідомлюють факту
розкрадання, то воно визнається таємним, розкрадання визнається таємним навіть
тоді, коли в дійсності дії винного хтось спостерігав і розумів — вчинюється
розкрадання. І навпаки, якщо розкрадання ніхто не бачив, але винний через якісь
особливі обставини вважав, що його дії хтось спостерігає, тобто розумів, що він
вчиняє розкрадання у присутності сторонніх осіб, яких він не знає і не знає
їхньої оцінки своїх дій, то в таких випадках розкрадання визнається відкритим.

Наприклад, П., працюючи в нічну зміну, зайшов до сушильної комори
рибозаводу і став викрадати в’ялену рибу. Коли П. склав у мішок близько 40 кг
риби, то побачив, що одна з дверей комори почала повільно відчинятися. В коморі
світло було слабке, і П. здалося, що до комори заходять робітники іншої зміни.
Щоб його не затримали, П. схопив мішок з рибою і втік. Потім слідчому і в суді
П. стверджував, що викрав лише 40 кг риби, бо прийшли на роботу робітники іншої
зміни, помітили його, і він змушений був тікати. У справі було доведено, що в
той час, коли П. викрадав рибу, до комори ніхто не заходив і його там ніхто не
бачив. Районний суд засудив П. за грабіж за ч. 1 ст. 186 КК, кваліфікуючи його
дії як відкрите розкрадання.

Таке рішення треба визнати правильним, оскільки головне у
злочині — це лиха воля, злочинна рішучість вчинити зло, тобто суб’єктивний
фактор дії. Саме тому кримінальна відповідальність грунтується на суб’єктивних
підставах, а об’єктивна осудність виключається законодавством у демократичному
суспільстві.

З усього наведеного можна зробити висновок: головна різниця
між таємним і відкритим розкраданням по-Іягає в тому, що при відкритому
розкраданні винний Долає істотну психічну перешкоду, психічний бар’єр, Докладає
значних вольових зусиль для того, щоб їх по-олати, розуміючи, що його дії
усвідомлюють, розуміють і осуджують присутні при цьому особи (власники,

249

володарі, охоронці, сторонні). Така психічна перешкода,
бар’єр виникає і тоді, коли в дійсності факту розкрадання ніхто не бачить, не
спостерігає, але винний, сумлінно помиляючись, вважає, що його бачать,
спостерігають і щомиті можуть затримати, покликати міліцію тощо. У тих
випадках, коли під час розкрадання такої психічної перешкоди не виникає, воно
повинно визнаватись таємним.

Отже, таємним визнається розкрадання, при вчиненні якого
винний не зустрічає ніяких психічних перешкод, бо впевнений у тому, що його дії
ніхто не спостерігає, не бачить, не усвідомлює факту розкрадання, а присутні
при цьому сторонні особи не осуджують його дії або ставляться до них байдуже.

Крім загальних кваліфікуючих ознак (повторність, вчинення
розкрадання групою осіб, організованою групою, у великих чи особливо великих
розмірах), крадіжка визнається кваліфікованою, якщо вона була вчинена з
проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч. Зет. 185КК).

Проникнення — це термін не технічний, а юридичний. Головне в
ньому не фізичне пересування чи перебу*-вання, не фізичний рух, а його
юридичний зміст — за дозволом чи без нього особа перебувала в приміщенні,
сховищі чи житлі; легально чи нелегально вона увійшла, до приміщення, сховища
чи житла. Проникнення можна визначити як протиправне, недозволене вторгнення до
приміщення, сховища чи житла з метою вчинити крадіжку, грабіж чи розбій. Воно
може здійснюватися як таємно, так г відкрито, як з подоланням перешкод або
опору людей, так і безперешкодно, а також з допомогою різних засобів, які дають
можливість винній особі викрадати майно з житла, іншого приміщення чи сховища
без входження до них.1

Проникнення — це вторгнення нелегальне, без дозволу, поза
волею посадових чи матеріально відповідальних осіб або мешканців, присутніх або
відсутніх у приміщенні, сховищі, житловому будинку чи квартирі. Проникнути в
житло, інше приміщення, сховище винний може способом:

1 П. ЗО постанови Пленуму Верховного Суду України від 25
грудня і 992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С.
120-121.

250

а) усунення перешкод (запорів, замків, загороди, охорони
тощо); б) подолання опору людей; в) обману; г) використання зручних обставин
(якщо приміщення, сховище чи житло залишені незачиненими, без охорони тощо).

Викрадення не може кваліфікуватися як вчинене з проникненням
у житло, інше приміщення чи сховище, якщо винна особа була допущена туди
уповноваженою особою або особою, яка мешкала там, або опинилася там з їхнього
дозволу, на їх запрошення, або якщо винний мав право туди увійти. Тому,
зокрема, викрадення товарів з магазину під час його роботи не може
кваліфікуватися як вчинене з проникненням у приміщення, оскільки за таких
обставин немає проникнення.

Не можуть вважатися такими, що проникли в приміщення чи
сховище, ті особи, які в цих приміщеннях працюють (сторожі, підсобні робітники,
вантажники), якщо вони вчинили викрадення під час роботи.

Не може бути кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло» в
діях особи, яка проживала з потерпілим в одній квартирі. Таку помилку зробив
районний суд у справі Б., засудивши його за ч. З ст. 185 КК. Його було визнано
винним у тому, що, заволодівши ключем від квартири своєї матері, він викрав у
неї 7800 крб. Того ж дня Б. було затримано, гроші у нього вилучені і повернуті
матері.

Президія обласного суду визнала таку кваліфікацію дій Б.
неправильною і зазначила, що Б. був членом сім’ї матері, постійно жив у її
квартирі. Тому висновок органів попереднього слідства і суду про те, що Б.
протиправне проник у квартиру, де проживав, є неправильним і суперечить змісту
ч. З ст. 185 КК. У зв’язку з цим президія обласного суду дії Б.
перекваліфікувала з ч. З на ч. 2 ст. 185 КК за ознакою заподіяння потерпілому
значної шкоди.’

Проникнення у житло, інше приміщення чи сховище є
кваліфікуючою ознакою не саме по собі, а лише за наявності мети — викрасти
майно чи гроші. Причому треба довести, що цю мету винний мав, уже проникаючи в
жит-Іо, інше приміщення чи сховище. Якщо ж така мета виникла у винного вже під
час перебування в приміщенні, сховищі чи житлі, куди він увійшов легально, за
дозволом чи на запрошення, то його дії не мають такої квалі-

Постанова президії Донецького обласного суду від 15 берез-*
р. у справі Б. // Практика…- С. 76-77.

фікуючої ознаки. У тих випадках, коли винний потрапив у
приміщення, сховище чи житло з відповідного дозволу використавши для цього
дійсний чи вигаданий привід з метою викрасти майно чи заволодіти ним, його дії
кваліфікуються як вчинені з проникненням у житло, інще приміщення чи сховище.1

Житло — це приміщення, призначене для постійного чи
тимчасового проживання людей (приватний будинок квартира, кімната у готелі,
дача, садовий будинок тощо)’ а також ті складові його частини, що їх
використовують для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб
людини (балкони, веранди, комори тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не
пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від
житлових будинків погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення).

Приміщенням визнається будова, споруда, призначена для
розміщення там людей чи матеріальних цінностей. Воно може бути постійне і
тимчасове, стаціонарне і пересувне.

Сховище — це відведена для постійного чи тимчасового
зберігання матеріальних цінностей ділянка території, обладнана огорожею чи
технічними засобами або забезпечена іншою охороною (пересувні автолавки,
рефрижератори, контейнери і т. ін.).

До сховищ не належать ділянки території, які використовують
не для зберігання, а, наприклад, для вирощування якої-небудь продукції (городи,
сади, баштани, ставки тощо). Безпідставно, зокрема, були кваліфіковані за ч. З
ст. 185 КК дії К. як вчинені з проникненням у приміщення. К. був визнаний
винним у тому, що вночі за попередньою змовою з іншою особою проник до теплиці
радгоспу, звідки викрав 110 кг огірків на суму 60 500 крб.

Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду
України визнала таку кваліфікацію дій К. неправильною і вказала, що теплиця за
своїм призначенням є виробничою ділянкою, яка створена не для зберігання

1 П. ЗО постанови Пленуму Верховного Суду України від 25
грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.-С. 210-211.

Там само. -С. 211.

252

матеріальних цінностей, а для вирощування городніх культур,
і тому її не можна визнати іншим приміщенім чи ‘сховищем. Отже дії К. треба
кваліфікувати за

2ст. 185 КК.1

Не були також визнані сховищем монетоприймачі
телефонів-автоматів. С. було засуджено за ч. З ст. 185 КК. Він був визнаний
винним у тому, що за попередньою змовою з О. викрав з трьох телефонів-автоматів
три скарбнички з розмінною монетою на суму 260 крб. Як свідчать матеріали
справи, С. разом з О. викрали гроші з трьох телефонів-автоматів, що знаходилися
у кабінах, які на ніч не замикались і ніким не охоронялись, тобто не є таким
сховищем. Тому дії С. неправильно кваліфіковані як викрадення державного майна
з проникненням у сховище.

Якщо викрадення було вчинене з проникненням у житло, інше
приміщення чи сховище за попередньою змовою групою осіб, то дії винних кваліфікуються
за частиною 3 ст. 185 КК. Кваліфікувати такі дії ще й за частиною 2 цієї статті
не потрібно. Але за вину мають бути поставлені всі кваліфікуючі ознаки злочину.

У тих випадках, коли розкрадання з проникненням у житло,
інше приміщення чи сховище було вчинене за попередньою змовою з особою, яка
охороняла це майно, дії обох винних кваліфікуються за ч. З ст. 185 КК.

Крадіжка визнається кваліфікованою і в тих випадках, коли
цим потерпілому було заподіяно значної шкоди (ч. З ст. 185 КК). Для визначення
розміру шкоди враховуються: а) вартість краденого на час вчинення злочину; б)
кількість викраденого майна; в) значущість майна для потерпілого; г)
матеріальне становище потерпілого; д) наявність у потерпілого утриманців та
інші обставини.

Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність
викраденого, престижність володіння певним майном), при визначенні розміру
викраденого до уваги не беруться. Розмір заподіяних потерпілому збитків
визна-Іється, виходячи з вартості майна на момент вчинення очину за державними
роздрібними (закупівельними)

Ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного УДУ
України від 17 березня 1994 р. // Практика…- С. 68-69. Постанова президії
Кримського обласного суду від 6 червня 1 Р- У справі С.- Там само.- С. 63.

цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у
потерпілого предмети були створені ним, вирощені чи добуті на законних
підставах. Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи комісійними цінами,
вартість повинна визначатися виходячи з цих цін на час вчинення злочину.1

6.3. Кваліфікація грабежу

Розкрадання визнається вчиненим відкрито (грабіж), якщо його
бачать, усвідомлюють і розуміють власники, володарі, охоронці, а також сторонні
особи, які, на думку винного, не схвалюють його дій.

Вирішальне значення для визнання розкрадання від

критим має суб’єктивне переконання винного. Якщо він

впевнений, що діє таємно (сумлінно помиляючись), то

хоч би в дійсності його дії і спостерігались кимсь, роз

крадання не може бути визнане відкритим. Розкрадання

визнається відкритими тоді, коли воно вчиняється у при

сутності малолітніх, старших за 5-6-літній вік, оскільки,

як свідчить практика, особи в такому віці вже розуміють

суспільну сутність розкрадання.    «

Інколи розкрадання починається таємно, а потім викривається
і стає відкритим. Кваліфікація злочину в таких випадках залежить від того, як
діяла винна особа потім.

Якщо винного викрито і він припинив викрадення, то його дії
кваліфікуються як замах на крадіжку за ст. І 5 і відповідною частиною ст. 185
КК.

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи
іншими особами і, не дивлячись на це, продовжені винною особою з метою
заволодіти майном або його утримати, кваліфікуються як грабіж. А коли винний
застосував насильство чи висловлював погрози його застосувати, його дії кваліфікуються
як грабіж чи розбій залежно від характеру насильства чи погроз.2

Дії, розпочаті як таємне розкрадання чужого майна, а
закінчені у присутності сторонніх осіб, кваліфікуються

П. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25
грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 211.

2 П.  6  постанови Пленуму Верховного Суду України від 25
грудня 1992 р.- Там само.-С. 200-201.

254

як грабіж, оскільки винна особа в такому випадку розуміє І
усвідомлює, що вона викрита, але від закінчення злочину не відмовилася. Таке
переростання крадіжки в грабіж можливе лише до моменту закінчення крадіжки.
Тому коли винний закінчив крадіжку, відійшов з місця вчинення злочину і мав
можливість використати викрадене майно або розпорядитись ним, крадіжка уже не
може перерости у грабіж.

Дії винного не можуть бути кваліфіковані як грабіж, якщо не
доведено, що він мав умисел відкрито викрасти чуже майно. Неправильно, зокрема,
були кваліфіковані за ч. 2 ст. 186 КК дії У. Його було засуджено за те, що він
викрав у М. золоту обручку. Проте в судовому засіданні У. заявив, що попросив у
М. обручку і гроші для передачі їх Ч., якому вони належали, але цього не зробив
і привласнив їх. Таким чином, У, вчинив не грабіж, а шахрайство.

Важливою ознакою грабежу є насильство, яке застосовує винний
з метою заволодіти майном чи утримати його. Застосоване під час грабежу
насильство може бути як фізичним, так і психічним: удари, побої, заподіяння
легких тілесних ушкоджень без розладу здоров’я, зв’язування, позбавлення волі
тощо або погроза застосувати таке насильство. Насильство під час грабежу
характерне тим, що воно не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого.

Оскільки фізичне насильство є способом вчинення злочину, то
заподіяння потерпілому побоїв, легких тілесних ушкоджень без розладу здоров’я
охоплюється диспозицією статті про відповідальність за грабіж і додаткової
кваліфікації не потребує.

Насильство під час грабежу застосовується з метою заволодіти
майном чи мати доступ до нього або утримати майно.

Якщо винний застосовує насильство з метою звільнитися від
затримання, припинивши розкрадання, тобто покинувши майно, речі, гроші, то таке
насильство не може бути підставою для кваліфікації його як грабежу за ‘• 2 ст.
186 КК. Залежно від способу розкрадання (таєм-) чи відкрито) дії винного у
такому випадку кваліфікується як крадіжка чи грабіж (ненасильницький). Заподі-

Постакова  президії  Житомирського  обласного ястопада 1990
р. у справі У. // Практика…- С. 80-81.

суду   від

255

яння при цьому певної шкоди здоров’ю потерпілого утворює
окремий злочин проти особи і кваліфікується за сукупністю злочинів.

Не утворює насильницького грабежу (ч. 2 ст. 186 КК)
розкрадання способом «хапка» (хапання), оскільки винний у такому випадку
застосовує не насильство, а розраховує на несподіваність і раптовість своїх
дій.

6.4. Кваліфікація розбою

Найнебезпечнішим способом розкрадання є розбій (ст. 187КК).

Розбоєм визнається напад з метою заволодіти чужим майном,
поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала
нападу, або з погрозою застосувати таке насильство (ч. 1 ст. 187 КК).

Обов’язковою ознакою розбою, як і всякого іншого
розкрадання, є корисливий мотив нападу. Напад, вчинений не з корисливих
спонукань (зокрема, з помсти, ревнощів чи хуліганських мотивів), не може
кваліфікуватися як розбій.

Напад під час розбою характеризується несподіваним фізичним
чи психічним впливом на потерпілого, застосуванням фізичної сили чи погроз
відкрито, раптово, несподівано.

На відміну від грабежу насильство під час розбою
характеризується тим, що в момент застосування воно загрожує життю чи здоров’ю
потерпілого.

Небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого насильство — це
заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний
розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або
тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до
зазначених наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент
заподіяння. До останніх, зокрема, слід віднести насильство, що призвело до
втрати свідомості чи мало характер мордування, удушення шиї, скидання з висоти,
застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

1 П. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25
грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного СуДУ України.- С.
201-202.

256

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних
засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіти майном чи
грішми належить розглядати як насильство, і залежно від того, було воно
небезпечним для життя або здоров’я чи не було, кваліфікувати як грабіж (ч. 2
ст. 186 КК) чи розбій за відповідною частиною ст. 187 КК.

Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя
чи здоров’я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного
ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату
працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, вчинене
слід кваліфікувати як розбій за умови, що винна особа усвідомлювала можливість
заподіяння таких тілесних ушкоджень.1

Таким чином, відмінність між насильством, небезпечним для
життя чи здоров’я, і насильством, що не є небезпечним полягає в характері
легких тілесних ушкоджень чи погрозі заподіяти їх. Легкі тілесні ушкодження без
розладу здоров’я (ч. 1 ст. 125 КК) або погроза вчинити їх, а також насильницькі
дії, поєднані із заподіянням фізичного болю (ст. 126 КК) чи з позбавленням волі
(ст. 146 КК), належать до насильства, що не є небезпечним для життя чи
здоров’я. А легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад
здоров’я або короткочасну незначну втрату працездатності (ч. 2 ст. 125 КК),
належать до насильства, небезпечного для життя чи здоров’я.

Для визнання насильства небезпечним для життя чи здоров’я
вирішальне значення має не фактично заподіяна шкода, а створення реальної
небезпеки її заподіяння. Тому за ст. 187 КК кваліфікується і таке насильство з
метою заволодіти майном, яке хоч і не спричинило шкоди здоров’ю, але в момент
його заподіяння створювало реальну небезпеку для життя чи здоров’я потерпілого
(наприклад, стискання шиї руками, викидання з потягу під час руху або
застосування речовин, небезпечних для життя чи здоров’я).2

П. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25
груд-1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України.- С. 202-203;
Ухвала судової колегії Верховного Суду Украї-и від 27 червня 1989 р. у справі
Л. і С. // Практика…- С. 78-79. .11  постанови Пленуму Верховного Суду
України від *? грудня 1992 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду
України,- С. 202.

9  2-7

257

Заподіяння потерпілому при цьому певної шкоди здоров’ю або
тілесних ушкоджень не є обов’язковою ознакою розбою.

Якщо в процесі розбою потерпілому були заподіяні легкі
тілесні ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або
короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесні ушкодження,
позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя чи здоров’я
потерпілого, нанесення побоїв, що мали характер мордування, то всі ці дії
охоплюються ст. 187 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не
потребують.

Умисне заподіяння під час розбою тяжкого тілесного
ушкодження, що не призвело до смерті потерпілого, не потребує додаткової
кваліфікації за ч. 1 чи ч. 2 ст. 121 КК, оскільки воно повністю охоплюється ч.
4 ст. 187 КК.

Оскільки розбійний напад не охоплює заподіяння смерті
потерпілого, то умисне чи необережне вбивство потерпілого під час розбійного
нападу в усіх випадках утворює сукупність злочинів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та ч.
4 ст. 187 КК, або ст. 119 КК та ч. 4 ст. 187 КК). Сукупність злочинів має місце
і тоді, коли потерпілому були заподіяні умисні тяжкі тілесні ушкодження, від
яких настала смерть (ч. 2 ст. 121 КК та ч. 4 ст. 187 КК).1

Насильство під час розбою може бути фізичним або психічним.
Психічне насильство під час розбою полягає в погрозі негайно застосувати
фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров’я потерпілого (погроза
вбити, заподіяти тілесні ушкодження тощо).

Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій
формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого
склалося враження, що якщо він протидіятиме нападаючому або не виконає його
вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження
склалося. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням
предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації
погроз (зіпсованої зброї або її макета тощо), якщо потерпілий сприймав ці
предмети як такі, що становлять небезпеку для життя чи здоров’я. Але ко-

1 Ухвала судової колегії Верховного Суду України у справі Т.
і Д.//Радянське право- 1973.-№2.-С. 107.

258

и при відкритому заволодінні майном винна особа демонструє
предмет, який має лише зовнішню схожість із справжньою зброєю і об’єктивно не
може бути знаряд-‘ м насильства, головними критеріями наявності реальної
загрози для життя чи здоров’я потерпілого повинні бути характер злочинних дій,
спрямованість умислу та суб’єктивне сприйняття погрози потерпілим.

Наприклад, Т. і Ч. було засуджено за ч. 2 ст. 187 КК за те
що вони з використанням вогнепальної зброї (обріза мисливської рушниці) і
автомобіля, що належав T., вчинили розбійний напад з метою заволодіти майном на
К., П. і -Я., які біля магазину вивантажували з іншого автомобіля мішки з
цукром. Погрожуючи застосувати насильство, небезпечне для життя і здоров’я,
засуджені заволоділи мішком цукру, який завантажили у свій автомобіль і зникли
з місця події. Визнаючи Т. і Ч. винними в розбійному нападі з метою заволодіти
державним майном, суд виходив з того, що під час нападу Т. демонстрував обріз
мисливської рушниці і потерпілі сприймали це як реальну загрозу для свого життя
і здоров’я.

Але, як свідчать матеріали справи, зокрема показання
потерпілих, Т. зброю не використовував, будь-яких погроз на адресу потерпілих
не висловлював, а лише демонстрував обріз мисливської рушниці. Причому, як
пояснив у стадії розслідування і в суді T., зазначений обріз був несправжній,
то був лише макет. Перевірити ці пояснення неможливо, оскільки даний предмет до
справи не долучено, а, за твердженням T., знищено. Усі потерпілі заявили в
судовому засіданні, що сприйняли демонстрацію обріза як жарт і не вважали, що
існує загроза для їх життя. Оскільки суд не висловив свого ставлення ні до
пояснень Т. про те, що той демонстрував не обріз мисливської рушниці, а його
макет, ні до пояснень потерпілих про те, що вони не сприймали ці дії як реальну
за-грозу для свого життя, то, як зазначила президія обласного суду, необхідно
визнати, що Т. під час протиправного заволодіння державним майном дійсно
демонстрував макет, який лише зовні схожий на справжню рушницю, а тому
об’єктивно не може бути визнаний знаряддям на-Ільства, небезпечним для життя
потерпілих. Отже у раві доведено, що, демонструючи під час відкритого Ікрадення
мішка з цукром завідомо непридатний для стршів предмет, Т. і Ч. розраховували
завдяки неспо-

Q*

259

діваності своїх дій І переляку потерпілих справити на них
психічний вплив. За таких обставин дії засуджених становлять відкрите
розкрадання державного майна, вчинене за попередньою змовою групою осіб, і тому
їх належить кваліфікувати як грабіж за ч. 2 ст. 186 КК.1

Погроза під час розбою окремого злочину не утворює. Вона є
складовою частиною об’єктивної сторони цього злочину, а тому повністю
охоплюється диспози

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ