§ 4. Основні риси права

§ 4. Основні риси права

24
0

Південно-Західних земель Русі

(30-ті роки XII — перша половина XIV ст.)

структури суспільства1. У цей період, перебуваючи в становищі
удільних, південно-руські князівства користувалися відомою авто­номією. Влада
на їхній території зосереджувалася в руках уділь­них князів. Для розв’язання
важливих питань внутрішнього життя удільного князівства збиралася рада, до
складу якої входили впли­вові місцеві феодали, представники місцевого боярства
та церкви. Удільним князям підпорядковувалися органи управління, а також
військо.

Характерною рисою взаємовідносин центральної влади Вели­кого
князівства Литовського та удільних князівств було прагнення великого князя до
цілковитого підкорення цих князівств Великому князівству Литовському. Це
виявилося, зокрема, у здійсненні по­літики, спрямованої на підрив давньоруської
князівської династії, позбавлення місцевих князів наділів та заміни їх
намісниками ве­ликого князя. Складався також слухняний великокнязівський владі
військовослужилий стан — місцеве дворянство2.

14 серпня 1385 р. в Крево була підписана Кревська унія —
угода про династичний союз між Великим князівством Литовським та Польщею.
Великий князь Литовський Ягайло вступив у шлюб з польською королевою Ядвігою і
став польським королем, а його князівство увійшло до складу Польщі. До цього
Велике князівство Литовське спонукала необхідність боротьби проти агресії
німець­ких хрестоносців3. На ті часи Кревська унія відповідала інтересам
польських та литовських феодалів. Прагнучи зберегти і посилити панування на
білоруських та українських землях, литовські феода­ли шукали підтримки у
польських феодалів та польського короля4. Внаслідок підписання Кревської унії
та реалізації її умов погірши­лося становище південно-руських земель. У 90-х
роках XIV ст. удільні князівства українських земель були значно ослаблені, що
стало однією з передумов здійснення загарбницької політики поль­ських феодалів
щодо населення цих земель.

1              Юхо
И. А. Правовое положение населения Белоруссии в XVI в. — Минск, 1978.—

С.З.

2              Шабульдо Ф. М. Земли Юго-Западной Руси в
составе Великого княжества Литовс­

кого. — К, 1987.

3              История государства и права СССР. — Ч. 1. —
С. 111.

4              История Литовской ССР (с древнейших времен до
наших дней). — Вильнюс, 1978. —

С. 53.

118

ктивну роль у розвитку і зміцненні підвалин феодалізму, в
захисті інтересів великих землевласників й усього па­нівного класу феодалів
продовжувало відігравати фео­дальне право. В 30-ті роки XII — першій половині
XIII ст. у князівствах та землях Русі діяла система права, яка в ^^ загальних
рисах сформувалася ще в ранньофеодальний період і зафіксована в нормах Руської
Правди. Водночас унаслідок змін у суспільно-економічних відносинах відбувається
перегляд де­яких правових норм. З’являються нові редакції Руської Правди. Однак
це було не нове законодавство, а лише часткова кодифікація чинного, творчість
переписувачів, які «підправляли» текст закону, прийнятого ще в часи розквіту
Давньоруської держави1.

У період феодальної роздробленості регулятивна роль права
посилилася за рахунок збільшення кола конкретних об’єктів фео­дального
господарства, які захищалися правом, розширення складу різних за своїм правовим
становищем соціальних груп, передусім феодально залежних верств населення, а
також зміцнення основ права-привілею. Для правової системи цього періоду
характерне посилення місцевих особливостей (партикуляризм) права, хоча в
князівствах Русі воно не досягло тієї глибини, яка мала місце в ін­ших
державах, наприклад у країнах Центральної та Західної Євро­пи. Особливості у
нормах права, що застосовувалися в окремих князівствах та землях (наприклад
Галицько-Волинській), не усу­вали їхньої схожості з давньоруським правом та їх
наступності. Зберігалися загальні принципи, інститути та форми цього права на
всіх землях Русі.

Розглядаючи право українських земель після золотоординсь-кої
навали, слід мати на увазі, що навала полчищ кочівників супро­воджувалася
масовим руйнуванням міст Русі, разом з якими заги­нули найцінніші давньоруські
законодавчі й актові пам’ятки. Цим пояснюється відсутність актових матеріалів з
історії Київської, Чернігівської та інших Південно-Східних земель періоду
феодаль­ної роздробленості.

1
Российское законодательство X—XX веков. — Т. 1. — С. 25—26.

119

Розділ
3. Держава і право феодально роздробленої Русі

§ 4, Основні риси права Південно-Західних земель Русі

Відомості,
які дійшли до нас, уривчасті і, як правило, посеред­ні, дали змогу дослідникам
зробити висновок, що в часи феодальної роздробленості поряд із застосуванням
насамперед законодавчих збірників періоду Київської Русі створювалися й нові1.
До того ж зроблено припущення про існування збірника постанов про право­суддя.

Дослідники одностайні в тому, що в усіх князівствах і землях
Русі, як і в перший період феодальної роздробленості, після ордин­ської навали
залишалися чинними норми Руської Правди2, Жит­тєстійкість Руської Правди
визначалася тим, що вона була збірни­ком феодального права, а її норми активно
сприяли захисту та зміцненню феодального правопорядку, забезпечували правові
умо­ви для подальшого закабаления селян. її норми відображені в па­м’ятках
права Галицько-Волинської Русі, Новгорода і Пскова, усієї Північно-Східної
Русі, а також Великого князівства Литовського3. В подальшому норми Руської
Правди стали одним із джерел Суде­бника 1497 р.4

В усіх князівствах Південно-Західної Русі в період феодаль­ної
роздробленості чинними були норми церковних статутів князів Володимира та
Ярослава. Але й вони зазнали деяких змін. З’явили­ся, наприклад, такі редакції
церковного статуту князя Ярослава, які посилювали санкції, встановлені на
основі принципів феодаль­ного права-привілею5. Інтереси панівного класу
захищалися в та­ких збірниках права, як «Кормча» і «Номоканон», які включали за­позичені
з Візантії церковні правила.

«Кормчі» застосовувалися церковними судами, зокрема, на­прикінці
XII ст. На землях Південно-Західної Русі під час вирішен­ня судових справ
використовувалися також збірники, що мали на­зву «Мерил праведних», які містили
витяги з візантійських право­вих актів, церковних статутів, а також норм Руської
Правди.

Серед поодиноких документів юридичного характеру, створе­них
у період, що розглядається, для повнішого відображення систе­ми права важливими
є чотири правові пам’ятки Галицько-Волинсь-

1              Памятники
русского права / Под ред. С. В. Юшкова. — М., 1953. — Вып. 2. — С. 8.

2              История Украинской ССР. — Т. 1. — С. 336.

3              Развитие русского права в XV — первой
половине XVII в. — М., 1986. — С. 50;

Юхо И. А. Правовое положение населения Белоруссии в XVI в. —
С. 3; Первый

Литовский Статут 1529 года // Материалы респ. науч. конф.,
посвящ. 450-летию

Первого Статута. — Вильнюс, 1982. — С. 138.

4              Российское законодательство X—XX веков: В 9
т. — М., 1985. — Т. 2. — С. 43, 47,

87, 95.

5              Памятники русского права. — Вып. 2. — С. 5—6.

120

кої Русі, які збереглися. Хоча вони й різні за часом появи,
змістом і характером, однак містять цінні відомості про правове життя на цій
землі після ординського завоювання. Так, збереглася грамота князя Івана
Ростиславича (Берладника). Будучи пам’яткою історії Дунай-сько-Дніпровських земель,
яка розкривала економічні зв’язки Га­лицького князівства з болгарськими,
чеськими, угорськими купця­ми, ця грамота надзвичайно важлива і як пам’ятка
права. Вона рег­ламентувала правове становище деяких іноземних купців під час
приїзду їх на землі Русі. Грамота встановлювала пільги для болгар­ських купців,
які звільнялися від сплати мита, коли привозили то­вари «на ізклад».

«Рукописання» (заповіт) князя Володимира Васильковича (бли­зько
1287 р.) свідчить про існування в період роздробленості права успадкування
феодального володіння у Володимиро-Волинському князівстві, певного порядку
передавання князем права експлуата­ції феодально залежного населення своїм
спадкоємцям. Водночас «Рукописання» дає можливість вивчити організацію
управління се­лами й містами Південно-Західної Русі. Володимир Василькович
залишив заповіт і на ім’я своєї дружини, в якому вказано на право княгині
успадкувати «город свои Кобрынь, и с людьми, и с данью», село Городіл «и с
мытом» та інші села. У зазначеному документі йдеться про куплене
землеволодіння: «А село есмь купил Березо-виче у Юрьевича у Давыдовича
Федорка»1. Із заповіту князя Воло­димира Васильковича випливає, що поряд з
успадкуванням, кня­зівськими даруваннями на Галицько-Волинській землі у XIII
ст. іс­нував  і такий  спосіб придбання феодальних  землеволодінь,  як

купівля землі.

У Галицько-Волинському літописі збереглася також статутна
грамота Володимиро-Волинського князя Мстислава Даниловича, написана навесні
1289 р.2. Вона дає змогу уявити розміри та форми феодальних повинностей з
міського населення на користь держав­ної влади. Водночас ця грамота відбиває
соціально-економічні умо­ви Галицько-Волинської Русі в XIII ст.3.

Збереглися документи юридичного характеру, складені у XIV
ст. (грамоти, договори, а серед них і міжнародно-правові, по-ручництво тощо).
Ці документи містять переважно відомості про окремі особливо важливі інститути
права власності та зобов’язаль­ного права. Зокрема, значний інтерес викликає
грамота Олехно Ро-

1              Хрестоматія
з історії держави і права України. — Т. 1. — С. 48.

2              Історичні джерела та їх використання. — К.,
1969. — Вип. 4. — С 174.

3              Российское законодательство X—XX веков. — Т.
1. — С. 209.

121

Розділ 3. Держава і право феодально роздробленої Русі

1

§ 4. Основні риси права Південно-Західних земель Русі

машковича
про передачу майна Григорію Тункелю, складена ЗО січня 1347 р. У ній ідеться
про те, що придбане внаслідок купівлі поле Григорій може і «продати», і
«отдати» (подарувати), і «проме-нити» (обміняти), і використати для своєї мети,
«где будет его воля, никому ничим непенно»1. Безперечно, що для складача цього
доку­мента здійснення перелічених у ньому операцій із земельним во­лодінням в
умовах XIV ст. було явищем звичайним, зрозумілим. Зміст грамоти свідчить про
поширення дарування землі, сіл, садиб, млинів.

v Поширеним був і договір купівлі-продажу рухомого майна, що
свідчить про розвиток товарно-грошових відносин, а також до­говір обміну. У
грамотах згадується і про заставу рухомого майна. Часто право власності на
майно, придбане за угодою, підтверджу­валося спеціальною князівською грамотою.
Поширеним був договір позики, який нерідко ставав кабалою для тих, хто позичав
гроші, продукти, бо взяте мало повернутися з відсотками. Будь-яких вка­зівок
про правові акти, якими керувалися складачі грамот, у самих грамотах немає.
Вважаємо, що за основу бралися норми Руської Правди, що були чинними в
князівствах та землях Південно-Захід-ної Русі в період феодальної
роздробленості.

Окремі відомості про правові норми цього періоду збереглися
в літописах. У них можна знайти згадки про міжнародні договори, законодавчу
діяльність князівств та деякі нові моменти в галузі кримінального права.
Зокрема, з тексту Іпатіївського літопису ви­пливає, що в Галицько-Волинській
землі окремо розглядався такий вид злочину, як змова проти князівської влади. У
1245 р. був засу­джений боярин Володислав як «лихий змовник землі». Поряд з ін­шими
застосовувалися такі покарання, як смертна кара, тюремне ув’язнення, вигнання,
конфіскація майна. Згідно з літописом князь Роман Метиславич «за невірність»
засудив до вигнання бояр Кор-мильчичів. Боярин Жирослав був покараний вигнанням
та конфіс­кацією землі. Князь Данило Галицький після суду над Доброславом
наказав кинути його у в’язницю. І якщо суворі покарання застосо­вувалися до
представників панівного класу феодалів, то немає сум­ніву в тому, що вони ще
ретельніше застосовувалися до представ­ників експлуатованих мас — селян та
міських низів.

Навіть нечисленні дані писемних джерел дають змогу отрима­ти
певні відомості про право українських земель періоду феодаль­ної
роздробленості, зображене передусім системою норм, які міс-

1
Грамоти XIV ст. — С 25. 122

тила така універсальна і довгочасна пам’ятка права, як
Руська

Правда.

У деяких містах Південно-Західної Русі починає впроваджу­ватися
Магдебурзьке право, на основі якого в них здійснювалося самоврядування.
Магдебурзьке право в межах Галицько-Волинсь-кого князівства вперше починає
діяти в період правління Данила Галицького, який закликав німецьких колоністів
селитися в містах. Одним із перших в Україні Магдебурзьке право здобуло місто
Санок (1339 р.). У 1356 р. право управління за нормами Магдебурзь­кого права
дістав Львів, а згодом — й інші міста1.

Проте самоврядування українських міст, засноване за норма­ми
Магдебурзького права, було обмеженим. Магдебурзьке право застосовувалося далеко
не в повному обсязі. Крім того, основна маса православного селянства
позбавлялася можливості брати участь у діяльності органів міського
самоврядування, а також обме­жувалася в правах займатися ремеслами, торгівлею
тощо. Через це вона чинила опір введенню Магдебурзького права.

♦ * *

З 30-х років XII ст. почався новий період в історії держави
та права Русі. Перетворення в її суспільно-політичному ладі були ви­кликані
переходом від ранньофеодальних форм суспільного життя до початкового етапу
розвинутого феодалізму і характерної для нього феодальної роздробленості.

Поряд з іншими чинниками, що спричинили зміни в держав­ному
устрої, основний і безпосередній вплив на нього здійснили: кількісне збільшення
класу феодалів і зміцнення економічного значення великих князів-землевласників,
боярства, верхівки цер­ковно-монастирської організації, їх консолідація, яка в
умовах роз­членованої форми земельної власності призвела до ускладнення
васально-ієрархічних зв’язків і створення в межах кожного князів­ства чи землі
власної піраміди сюзеренітету-васалітету. Швидке зростання загальної кількості
феодально-залежного населення і посилення його експлуатації призводило до
загострення класової боротьби, в тому числі до значних виступів народних мас у
Київсь­кій, Галицькій, Чернігівській та інших землях.

Усе це посилювало прагнення місцевих феодалів взяти безпо­середньо
у свої руки і всіляко зміцнити державний механізм та правові засоби придушення
виступів трудящих мас.

1
Гошко Т. Д. Нариси з історії магдебурзького права (XVI— початок XVII ст.). —
Львів, 2002.

123

Розділ 3. Держава і право феодально роздробленої Русі

§ 4. Основні риси права Південно-Західних земель Русі

Ззовні
перехід до феодальної роздробленості виявився у відо­кремленні у складі
Давньоруської держави спочатку близько півто­ра десятка великих князівств і
земель, у яких, як правило, закріп­лювалися власні князівські династії,
з’являлися власні розгалужені системи управління, суду, виросли кількісно і
зміцнилися власні військові сили.

Водночас для розвитку державного ладу Русі у період фео­дальної
роздробленості характерною була тенденція збереження певних рис її минулої
колишньої єдності, цьому сприяли передусім такі об’єктивні чинники, як
спільність етнічної основи давньорусь­кої народності, яка на цей час уже
сформувалася. Як зазначають О.П. Толочко і П. П. Толочко, «аналіз етнічного
розвитку Русі XII—XIII ст. показує, що саме давньоруський народ був одним із
основних елементів єдності давньоруських земель XII—XIII ст. Усвідомлення
спільності походження й розвитку, почуття терито­ріальної цілісності, єдність
мови, культури, віри, наявність єдиної економічної системи — все це, неможливе
в умовах ізольованого існування багатьох незалежних князівств, зумовило
необхідність подолання політичного сепаратизму земель»1. Виразниками ідеї
необхідності спільної боротьби з кочовими ордами стали великі князі, які
прагнули до зміцнення своєї влади. Тому за своїм держа­вним устроєм Русь на
початковому етапі розвинутого феодалізму була напівсамостійним державним
утворенням з рисами відносної єдності. Цьому сприяли й існуюча в початковий
період роздробле­ності загальна форма управління у вигляді колективного сюзере­нітету
найсильніших і найавторитетніших князів над Києвом, що зберіг номінальне
значення столиці Русі, і, отже, над Руссю в ціло­му, а також періодичне
встановлення у Києві співуправління двох найсильніших династій (дуумвірату),
збереження загальноруських князівських з’їздів тощо.

Форми державного життя Русі, які існували у 30-х роках XII—
40-х роках XIII ст., спочатку позитивно впливали на її розвиток. Про це
свідчить поширення вотчинного багатогалузевого орно-промислового господарства,
бурхливе зростання міст, заро­дження внутрішніх торговельних зв’язків між селом
і містом, по­всюдний розквіт культури. Але на початку XIII ст. процес дроблен­ня
Русі посилився, і на її політичній карті з’явилося вже близько п’ятдесяти
окремих князівств і земель. Постійним супутником роз­дробленості стали
нескінченні міжусобиці, одним із наслідків яких було роз’єднання військових
сил. У цих умовах нашестя на рубежі

1
Толочко О. П., Толочко її. П. Київська Русь. — К., 1998. — С. 308. 124

ЗО—40-х років XIII ст. кочових орд Батия і подальше
виснажливе золотоординське ярмо поставили під сумнів не тільки державну єд­ність,
а й саме існування Русі.

Руйнування продуктивних сил, консервація натурального гос­подарства,
політика золотоординських феодалів, спрямована на підтримання міжкняжих чвар і
збереження роз’єднання князівств і земель Русі, призвели до подальшого
поглиблення феодальної роз­дробленості. Однак іноземним феодалам не вдалося
ліквідувати державність Русі.

Політична залежність земель Русі виявилась у тому, що її
князі змушені були визнати хана Золотої Орди своїм сюзереном. Орда присвоїла
собі право збирати данину з населення Русі і вима­гала від князів служби
військовими силами, проте вона не спромог­лася до глибших змін у внутрішньому
державному устрої Русі. У межах її окремих князівств і земель діяли усі основні
державні інститути, які сформувалися ще в початковий період феодальної
роздробленості.

Збереглася в основних своїх рисах і правова система, яка
склалася ще в Давньоруській державі, хоча подальший розвиток феодальних
відносин вимагав посилення регулятивної ролі права. Це виявилося, насамперед, у
збільшенні кола конкретних об’єктів феодального господарства, які захищалися
правом, розширенні складу різних за своїм правовим становищем соціальних верств
на­селення, зміцненні основ права привілеїв, загального посилення по­карань за
злочини, спрямовані проти економічного й політичного панування феодалів.

Слід зазначити, що у південно-західних князівствах Русі на­мітився
процес їх самобутнього розвитку. Саме у цьому регіоні Дав­ньої Русі і
сформувалася українська народність та виникла Укра­їнська держава.

125

§ 1. Колонізація українських земель

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ