Глава 2. Види державного контролю та їх правове регулювання

Глава 2. Види державного контролю та їх правове регулювання

114
0

П Загальний підхід до класифікації видів державного
контролю. Суттєве значення для теоретичного визначення та практичного
використання державного контролю має класифікація його видів. Вона є не лише
теоретичним відбиттям різноманітності та різнопла-

438

РОЗДІЛ X • ГЛАВА 2

новості контролю, а й потребою практики, проявом
функціональної спрямованості державних органів та виокремлення важливих сфер
суспільного життя, що перебувають під контролем держави.

Можливість класифікації видів контролю випливає з
методологічного тлумаяення функції контролю як сукупності складових елементів,
що характеризують її з точки зору: а) цільової спрямованості; б) предмета
впливу; в) характер)’ або форми дії; г) результату дії.

Певна річ, слід визнати, що абсолютно вичерпний перелік
видів державного контролю дати надзвичайно складно, та фактично в такій
вичерпності немає й потреби. В;ажливим є — що, кого і як ми хочемо
контролювати, а звідси вже й вибір класифікаційних ознак для виокремлення видів
контролю.

Аналіз існуючої практики поділу контролю на види показав, що
якогось єдиного правила не існує:. Залежно від того, які властивості чи стан
якого явища викликають значний інтерес, такий вид контролю чи сукупність видів
застосовують для його забезпечення.

Різноманітні види контролю, що на сьогодні існують на
практиці, можна виділяти за:

•   суб’єктами, що здійснюють контроль;

•  характером контролю;

•   обсягом контрольних повноважень;

•   сферами контролю;

•   характером відносин суб’єкта контролю з підконтрольним
об’єктом тощо.

Отже, класифікувати види контролю можна за різними
підставами, керуючись при цьому метою такого виділення, а тому й беручи до
уваги різні ознаки за критерій виділення.

Різні види контролю мають свою специфіку, характерні
відмінності, що визначаються у завданнях, способах, формах здійснення контролю.
Всі види державного контролю тісно пов’язані між собою, можуть накладатися,
перетинатися, доповнювати один одного, здійснюватися у різному обсязі, з різних
позицій та характеру дій.

При цьому слід зауважити, що види контролю можуть збігатися
та перетинатися, але в повній шрі вони не замінюють один одного, діють кожен у
своїх межах, визначених завданнями даного виду контролю. Отож, можна
констатувати, що дія того чи іншого виду контролю в одній системі ще не дає
підстав для ототожнення цих видів контролю, а підтверджує правомірність
виділення та існування різних видів контролю залежно від їх мети.

Більше того, існуючі між різними видами контролю суттєві
відмінності при: об’єднанні результатів контролю у сукупності дають

О.Ф. Андрійко 439

всебічну характеристику підконтрольного об’єкта, бо
відмінності стосуються різних аспектів контрольної діяльності та самого
характеру контролю.

Водночас слід підкреслити, що всі види державного контролю
базуються на загальних принципах, зберігають основні риси єдиного родового
поняття контролю.

Залежно від обсягу контролю та характеру контрольних
повноважень можна виділити загальний та спеціальний контроль. За такої
класифікації державного контролю важливим є обсяг контрольних повноважень і їх
характер та закріплення у нормативно-правовому акті, що регламентує діяльність
суб’єкта контролю.

Контроль як функція управління; здійснюється майже всіма
державними органами та їх посадовими особами. За умови, коли контроль не виділяється
як основна діяльність, можна стверджувати, що вони здійснюють загальний
контроль у межах своєї основної діяльності, і увага не акцентується на
конкретній її ділянці.

Залежно від часу проведення державного контролю він може
бути попереднім, поточним (оперативним) і наступним. Попередній контроль має на
меті як виявлення існування необхідних умов, так і обгрунтованість підстав для
прийняття рішень. Він проводиться до початку вироблення прогнозних висновків і
наступних рішень.

Поточний (оперативний) контроль проводиться :з процесі
виконання управлінських рішень, поставлених завдань, взятих зобов’язань.
Завдання такого контролю полягає в перевірці дотримання умов на конкретних
стадіях виконання.

Наступний контроль, на відміну від попередніх видів, має на
меті з’ясувати відповідність результату до започаткованого рішення. Основною
метою такого контролю є оцінка досягнутого та розробка стратегії на майбутнє.

Завдання цих видів контролю різне. Попередній контроль
виконує попереджувальну функцію, і зміст його полягає у виявленні та
попередженні можливих негативних явищ, які можуть настати за наявності
обставин, що вже існують і можуть негативно проявитися у майбутньому. Так, за
попереднім контролем виявляється відповідність установленим щодо суб’єкта та його
діяльності вимогам, наявності заявлених характеристик тощо.

Прикладом такого попереднього контролю може бути діяльність
уповноважених державних органів з державної реєстрації суб’єктів
підприємницької діяльності. Відповідно до Положення про державну реєстрацію
суб’єктів підприємницької діяльності наявність зазначених у його п. З
матеріалів розглядають органи державної реєстрації і перевіряють наведені
відомості та документи. На цій стадії попе-

440 РОЗДІЛ X • ГЛАВА 2

редній контроль є лише контролем щодо законності намірів, а
не самих дій.

Поточний контроль здійснюється впродовж усього періоду
виконання завдання чи діяльності контрольованого об’єкта. Він дає змогу
отримувати відомості не лише про саму діяльність як таку або бездіяльність, а й
її відповідність та наявний обсяг стосовно попередньо зазначених чи
установлених завдань. Загальний або спеціальний види контролю можуть мати
попередній, поточний і наступний характер, і при цьому можуть розглядатися як
види контролю і виступати стадіями при здійсненні загального і спеціального
контролю.

Прикладом попереднього, поточного та наступного видів
контролю може бути діяльність контрольної комісії, визначена в Положенні про
контрольну комісію Верховної Ради України з питань приватизації, що
здійснюється в таких основних напрямах:

контроль за створенням державним органом умов для проведення
приватизації;

контроль за додержанням встановленого порядку приватизації;

контроль за використанням коштів.

Як. бачимо, у наведеному прикладі присутні всі перелічені
нами вище види контролю, тобто попередній, поточний та наступний. Усі вони
отримали правове закріплення в згаданому Положенні.

Наступний контроль, або контроль за виконанням поставлених
завдань, управлінських рішень чи доручень посадових осіб, має місце після закінчення
діяльності, за її результатом і, на відміну від перших двох видів контролю, ні
спрямовувати, ні змінювати чи втручатися у процес виконання управлінського
рішення вже не може. За допомогою цього виду контролю перевіряється факт
виконання, доцільність та законність дій у цілому. Проведення такого контролю
може служити виробленню наступних рішень та проведенню управлінських дій.

Враховуючи організаційний взаємозв’язок контролюючого
суб’єкта і підконтрольного об’єкта, можна виділити зовнішній і внутрішній
контроль.

Внутрішній контроль та його різновиди здійснюються в межах
організаційної підпорядшваності того, хто контролює, тому, кого контролюють.
При зовнішньому контролі така організаційна підпорядкованість відсутня.
Відмінність таких видів контролю полягає в різних правових формах реалізації
контрольних повноважень та в методах впливу. Якщо внутрішній контроль є суто
внутрішньою справою і здійснюється органами однієї системи чи відомства, може
стосуватися широкого загалу питань діяльності системи, то зовнішній контроль,
як правило, здійснюється за конкретною сферою чи функцією і стосується якоїсь
певної сторони діяльності управлінської системи.

О.Ф. Андрійко   441

Якщо розглядати поняття зовнішнього і внутрішнього контролю
стосовно системи органів виконавчої влади, то внутрішнім слід вважати контроль
у самій системі. Отже, стосовно системи виконавчої влади зовнішнім буде
контроль, що його здійснюють суб’єкти, які структурно перебувають за межами
цієї системи.

За правовими наслідками зовнішній та віяутрішній контроль
мають особливості, що дають змогу виділити їх в окремі види контролю, які мають
свої відмінності. Якщо при проведенні внутрішнього контролю можуть бути
застосовані заходи адміністративного впливу, припинення чи зміна дій, інше
вольове рішення, то при зовнішньому контролі органи, що його здійснюють, не
можуть вийти за межі своїх повноважень, і, отже, вплив їх обмежений і може бути
реалізований через рекомендації, зупинення неправомірних дій чи прийнятого
правового акта, звернення до компетентного органу. Тобто у цьому разі пряме
реагування на неправомірні чи недоцільні дії підконтрольного суб’єкта
поступаються місцем опосередкованому впливу шляхом надання інформації та
висловлення своєї позиції’ органу, уповноваженому приймати рішення з цих питань
(хоч іноді зовнішній контроль може реалізуватися і шляхом відміни відповідного
правового акта).

Залежно від контролюючих суб’єктів мо;кна виділити види
контролю, що здійснюють:

• органи законодавчої влади — парламентський контроль;

•   Президент України — президентський контроль;

• органи виконавчої влади — адміністративний контроль;

• органи судової влади — судовий контроль;

• прокуратура — прокурорський нагляд.

Така класифікація видів державного контролю дозволяє
конкретизувати цю функцію стосовно державного органу, який її здійснює, і
проаналізувати її обсяг у межах нормативно закріплених повноважень суб’єкта.

При поділі державного контролю на зовнішній і внутрішній та
виділенні контролю за ознаками його суб’єїстів можна простежити можливість їх
перетинання, а, отже, й можливість координації з метою активізації взаємодії
впливу на контрольовану ситуацію. Завдання полягає в тому, щоб усі ці види
контролю, й особливо щодо видів, в основу класифікації яких беремо контролюючі
суб’єкти, розглянути стосовно сфери виконавчої влади.

О Зовнішній контроль щодо виконавчої влади. Відповідно до
Конституції України контроль з боку законодавчої влади визначається згідно з
положенням ст. 6 Конституції про самостійність здійснення органами
законодавчої, виконавчої та судової влади своїх повноважень.

442   РОЗДІЛ X • ГЛАВА 2

1. Відповідно до ст. 85 Конституції України Верховна Рада
України здійснює парламентський контроль за виконанням бюджету, використанням
іноземних позик і діяльністю вищого органу у системі органів виконавчої влади
України. Разом з тим у статтях 85, 86, 89 і 92 Конституції України функція
контролю Верховної Ради України проявляється через :$аконодавче визначення прав
і свобод людини і громадянина, їх гарантій; громадянство; використання
природних ресурсів; соціальний захист тощо; а також через повноваження
Верховної Ради України при визначенні засад внутрішньої і зовнішньої політики,
затвердженні загальнодержавних програм, на парламентських слуханнях, при
призначеннях чи обраннях на посади, звільненнях з посад, наданнях згоди на
призначення чи звільнення.

Тому можна твердити про досить широкі межі парламентського
контролю, що здійснюється у різноманітних формах і може мати безпосередній та
опосередкований характер, та поділ на окремі види контролю.

Оскільки проблематика парламентського контролю є предметом
спеціального аналізу у главах 1, 2 наступного розділу цієї книги, звернемо
увагу лише на його ключові моменти.

Отже, Верховна Рада України здійснює загальний контроль за
діяльністю органів виконавчої влади за допомогою заслуховування звітів Кабінету
А<1інісгрів на днях уряду в парламенті, інформації з поточних питань, що надходить в шмітети і повідомляється на сесіях, перевірки виконання законів тощо. Він є постійним, систематичним, але в ньому відсутня предметна спрямованість та чітка конкретизація об'єкта. Такий контроль стосується діяльності системи органів виконавчої влади в межах повноважень парламенту. Межі такого контролю визначаються саме повноваженнями і не мають ні якихось конкретно закріплених та визначених форм, ні прямих наслідків.

Важливим видом парламентського контролю є контроль за
забезпеченням і захистом прав і свобод громадян. Конституція України закріпила
рівність конституційних прав і свобод громадян. Права і свободи людини та їх
гарантії визначають, зміст і спрямованість діяльності держави. Держава
відповідає за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини
є головним обов’язком держави.

На забезпечення цих конституційних положень стосовно прав і
свобод громадянина і спрямовує свою діяльність парламентський контроль.
Здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних прав і свобод
людини і громадянина відповідно до ст.101 Конституції України покладається на
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

О.Ф. Андрійко 443

Своє місце в системі дієвого контролю за органами виконавчої
влади інститут Уповноваженого має утвердити чіткою правозахисною позицією та
високим рівнем авторитету як серед державних органів, так і в суспільстві в
цілому. Крім того, Уповноважений має діяти активно, залучаючи до своєї
структури кваліфіковані кадри та широко спілкуючись з міжнародними
організаціями, використовуючи всі можливості з захисту прав і свобод громадян,
надаїгі Конституцією України і відповідним Законом.

Важливе місце в парламентському контролі належить контролю
за виконанням Державного бюджету України та використанням іноземних позик.

Для здійснення контролю за виконанням Державного бюджету
Верховна Рада створила Рахункову палату, яка від імені Верховної Ради здійснює
контроль. Рахункова палата є постійно діючим органом державного контролю, який
здійснює свою діяльність самостійно і незалежно.

Рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 р.
були приведені у відповідність з Конституцією України положення Закону України
«Про Рахункову палату» в частині визначення статусу, завдань, функцій
і повноважень Рахункової палаги. Контрольна діяльність її відповідно до рішення
Конституційного Суду має здійснюватися у межах лише контролю за використанням
коштів Державного бюджету України, поширюється і на органи місцевого
самоврядування, підприємства, установи, організації, банки, кредитні установи,
господарські товариства, страхові компанії, інші фінансові установи і їх
спілки, але в межах діяльності, що стосується лише використання коштів
Державного бюджегу України.

Отже, як бачимо, хоча контрольна діяльність Рахункової
палати і була «обмежена» рішенням Конституційного Суду та
«приведена у відповідність із діючою Конституцією України»,
функціональна спрямованість такого контролю залишилась.

У зовнішньому контролі, який здійснює законодавчий орган,
можна виділити і такий вид контролю, для якого з метою підготовки і
попереднього розгляду питань можуть створюватися тимчасові спеціальні комісії,
а для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес,
створюються тимчасові слідчі комісії, якщо за це проголосувало не менш як одна
третина від шнституційного складу Верховної Ради України. Порядок діяльності
таких комісій, їх організація встановлюються законом, а здійснення такого виду
зовнішнього контролю, який можна назвати спеціальним, повинно мати чітко
розроблений механізм, в якому особлива увага належить процедурам. Результати
контрольних дій повинні в обов’ язковому поряд-

444

РОЗДІЛ X • ГЛАВА 2

ку бути предметом розгляду відповідних державних органів і
доведені до відома громадськості не лише результати, а й їх наслідки.

При цьому слід чітко визначити, за яких обставин може
створюватися така контрольна чи слідча комісія, щоб практика їх створення не
набула непрогнозованого характеру та була керованою.

2. Контрольні повноваження Президента України у сфері
виконавчої влади обумовлені його конституційним становищем як глави держави,
гаранта державного суверенітету, додержанням Конституції України, прав і свобод
людини і громадянина.

Президент України має широкі повноваження у сфері виконавчої
влади. Вони стосуються як формування організаційної системи, так і змісту її
функціонування. Президентський контроль у сфері виконавчої влади здійснюється
як безпосередньо, так і через відповідні структури.

Кажучи про безпосередній контроль, маємо на увазі здійснення
його, насамперед, через підбір кадрів і призначення на посади та звільнення з
посад міністрів, голів державних комітетів, керівників державних служб, голів
місцевих державних адміністрацій, призначення та звільнення представників в
іноземних державах, вище керівництво Збройних Сил України тощо.

Вирішуючи питання про призначення на посаду, Президент
контролює і діяльність посадових осіб, що здійснюють підбір кандидатур на
відповідну посаду. За таких умов контроль слід розуміти у його широкому
значенні, коли під час співбесіди, ознайомлення з інформацією, точками зору,
аналізом різних ситуацій стає можливим орієнтуватися у потребах, у даному
випадку, кадрового забезпечення і не лише з точки зору нормативно-формальних
вимог, а ще й інших багатьох обставин, які не можливо формалізувати, та і не
завжди доцільно.

Важливі функції із забезпечення конституційних контрольних
повноважень Президента України здійснює відповідне управління Адміністрації
Президента України за виконанням актів Президента України. Відповідно до
Положення про Головне контрольне управління, затвердженого Указом Президента
України в 1995 p., це управління здійснює перевірку виконання органами
виконавчої влади, їх посадовими особами, а також організаціями указів та
розпоряджень Президента України. На управління покладено здійснення контролю за
виконанням доручень Президента України на всіх рівнях виконавчої влади.

Аналіз такого вид;,’ державного контролю, як президентський
контроль щодо виконавчої влади, дає підстави стверджувати, що він має
конституційне закріплення і відповідне опосередкування у норма-

О. Ф. Андрійко 445

тивно-правових актах. Здійснення контрольної функції, крім
правового, має і відповідне організаційне забезпечення. Отже, президентський
контроль як вид державного контролю щодо виконавчої влади, який здійснюється у
межах конституційних повноважень Президента України, з організаційно-правової
сторони має всі формальні підстави для виконання свого призначення,
спрямованого на ефективність функціонування виконавчої влади.

3. Окремим видом державного контролю є судовий контроль.
Існування такого виду державного контролю має виняткове значення для побудови і
подальшого розвитку демократичного суспільства. Судова влада як самостійна
гілка державної влади має чітко визначені стримуючі повноваження стосовно
законодавчих і виконавчих органів і діє та керується лише законом. І хоча
контроль не є основною функцією судових органів, здійснення його в процесі
судочинства є важливим фактором реагування на діяльність органів виконавчої
влади.

У свою чергу, в судовому контролі можна виділити контроль
конституційний, загальних та спеціалізованих — адміністративних, господарських
судів.

Стосовно судового контролю як функції судової влади слід
зауважити, що з огляду на його значення та роль, яку він відіграє в інших
країнах, в Україні цей вид контролю перебуває на стадії активного становлення.
Сама судова система як одна із гілок влади знаходиться в стані оновлення та
радикальних змін.

4.  Прокуратура здійснює контрольну функцію у порядку
загального нагляду за відповідністю відносин, що виникають, діючим правовим
нормам. Детально питання прокурорського нагляду розглянуто в літературі у
зіставленні розмежування понять «контроль» і «нагляд» та
державного контролю і прокурорського нагляду 1.

Як зазначають зарубіжні дослідники, «найважливішим
різновидом контролю залишається той, який забезпечує підпорядкування
адміністрації нормам права: вдосконалений судовий контроль, широкий і
доступний, але, головне, доповнений методами роботи, що містять вимір
дотримання права як функціональну засаду для функціонування адміністрації»
2. Погоджуючись із загальною думкою, що міститься в наведеній цитаті, все ж
зауважимо, що різновиди контролю ефективні при їх взаємодії.

Прокурорський нагляд протягом усього періоду його існування
сприймався неоднозначно. І науковці, і практики у своїх дослідженнях та
суперечках намагалися обґрунтувати місце загального нагляду прокуратури, межі
його здійснення та потребу здійснення прокуратурою такої функції у сфері
виконавчої влади. Отож, погляди розділилися.

Прихильники однієї зі сторін вважають, що потреба у нагляді

446 РОЗДІЛ X • ГЛАВА 2

прокуратури за додержанням законів нині не тільки не
зменшилася, а ще більше зростає. Ця функція прокуратури повинна залишатися до
створення справді правової держіви з високою політичною культурою народу,
надійною державною владою, відповідними демократичними традиціями. Як
підтверджуючий аргументу необхідності подальшого існування загального нагляду
прокуратури приводиться думка про те, що прокурор у механізмі державного
контролю посідає особливе місце, оскільки крім нього ніхто не здійснює нагляд
за додержанням законності в дія;п>ності контролюючих органів 3.

Прихильники іншої точки зору виходять з недоцільності
здійснення проьуратурою функції загального нагляду за дальністю органів
виконавчої влади та інших органів управління. Аргументи їх полягають у тому, що
в умовах побудови демократичної, правової держави, значного зменшення втручання
держави у суспільні відносини лише формуваніїя самостійної судової гілки влади
прокуратура має представляти інтереси держави в судовому процесі та здійснювати
нагляд за додержанням законів при проведенні оперативно-розшукової діяльності
та досудовому слідстві. Така позиція знайшла своє закріплення у розділі VII
Конституції України. В її Перехідних положеннях передбачається продовження
прокуратурою виконання відповідно до чинних законів функції нагляду за
додержанням і застосуванням законів лише до введення в дія законів, що
регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів.

Звичайно ж, проблема здійснення так званого «загального
нагляду» прокуратури за дотриманням і виконанням законів у сфері виконавчої
влади має місце. Але, на наш погляд, лише у тій частині, що стосується питання,
як довго цю функцію ще має виконувати прокуратура (див. також гл. З наступного
розділу книги). Коли процес побудови держави з усіма демократичними інститутами
забезпечення прав громадянина та створення відповідної правової бази досягне
рівня, за якого функцію нагляду за дотриманням законодавства в повному обсязі
здійснюватиме судова влада, то це буде охоплювати і додержання законності в
діяльності контролюючих органів, особливо, що стосується саме сфери виконавчої
влади. Отже, відпаде один з основних аргументів необхідності прокурорського
нагляду.

Крім того, підвищення зацікавленості самих органів
виконавчої влади в ефективності управлінської діяльності буде спрямоване і на
діяльність контролюючих органів у межах існуючого законодавства та
відповідності з ним. За відсутності такої зацікавленості, відповідних стимулів,
а так само і пересторог, які б були законодавче визначені й закріплені, ніякий
контроль над контролем не допоможе.

О. Ф. Андрійко  447

Звичайно, на нашу думку, потрібне «поєднання
саморегулюючих процесів, характерних для ринкових відносин, з активним
державним втручанням у соціально-економічну сферу», і таке втручання, без
сумніву, «породжує необхідність налагодження такого контролю з боку
держави, який гарантував би ефективність цього втручання» 4. Але річ в
іншому — чи повинна такий контроль у майбутньому здійснювати саме прокуратура
за умови, що вона виконує іншу державну функцію. Чи слід поєднувати виконання
їх прокуратурою за умови створення піраміди контролюючих самих себе органів.

Отже, ці проблеми мають бути детально розглянуті при
подальшому вирішенні питань місця й ролі прокуратури у механізмі державної
влади та з урахуванням усіх обставин, які в майбутньому супроводжуватимуть
подальший розвиток держави і суспільства в цілому. Сьогодні можна, як здасться,
стверджувати стосовно здійснення прокурорського нагляду у сфері виконавчої
влади лише те, що, виходячи з наявних тенденцій, шлях, визначений у Перехідних
положеннях Конституції України, відповідає власне виконанню прокуратурою
завдань, які покладаються на цю систему і які вона виюнує у багатьох розвинених
країнах.

Розглянуті види контролю її цілому становлять систему
зовнішнього державного контролю щодо цієї гілки виконавчої влади, яка відіграє
значну роль у системі важелів стримувані» і противаг стосовно виконавчої влади.

П Внутрішній контроль у сфері виконавчої влади. Крім
зовнішнього державного контролю щодо виконавчої гілки влади, існує внутрішній
контроль, що здійснюється самими органами виконавчої влади та їх посадовими
особами. Як і зовнішній державний контроль, він складається з різних видів.

Залежно від повноважень органів, що здійснюють державний
контроль у системі виконавчої влади, він може (>ути загальним,
функціональним (який ще називають міжвідомчим), надвідомчим, відомчим та
спеціальним.

Загальний контроль у межах своїх повноважень здійснюють
майже всі органи виконавчої влади та їх посадові особи, бо функція контролю
об’єктивно притаманна управлінській діяльності, є її невід’ємною частиною і
може у найрізноманітніших формах здійснюватися у процесі їх управлінської
діяльності.

З приводу внутрішнього контролю за системою виконавчої влади
в літературі існує точка зору, що ним «часто нехтують, за винятком хіба що
того, що дотичний до юридичного дослідження ієрархічної влади». Як
зазначається далі: «У централізованій адміністрації начальник
користується, щодо актів підлеглого, найширшими правами;

448  РОЗДІЛ X • ГЛАВА 2

він може спонукати до них своїми інструкціями або навіть
диктувати їх через свої накази; він може, опріч деяких вагомих випадків,
змінити або скасувати їх, і не лише з причин незаконності, а також тому, що він
вважає їх несвоєчасними. Цими правами начальник користується на законній підставі,
і немає потреби, щоб вони надавалися йому якимсь документом; вони є
притаманними його якості, рангові, що він посідає в ієрархії. Політика
розосередження лише обмеженим чином порушує цей порядок: навіть будучи
розосередженим, підпорядкований орган залишається підлеглим своєму ієрархічному
начальнику та його контролю» .

Така точка зору підкреслює ієрархічність внутрішнього
контролю виконавчої влади та притаманність її у певних межах органам виконавчої
влади і їх посадовим особам при здійсненні управлінської функції.

На відміну від контролю, що його здійснює законодавча влада,
контроль виконавчої влади за своїм характером має внутрішню спрямованість,
тобто стосується власне виконавчої влади. При визначенні структури органів
контролю у системі виконавчої влади слід виходити саме з принципу її
ієрархічності.

Відповідно до Конституції України Кабінет Міністрів України
є вищим органом виконавчої влади та спрямовує і координує роботу міністерств,
інших органів виконавчої влади, тобто здійснює контроль за всіма ланками
виконавчої влади. В першу чергу, має бути посилений інформаційно-аналітичний
характер такого контролю за органами виконавчої влади, характер діяльності яких
у ході адміністративної реформи має набути якісних змін.

Державний контроль, який здійснюється центральними органами
виконавчої влади, має свої особливості порівняно з контролем вищого органу
виконавчої влади. Такий контроль відіграє важливу роль у зміцненні законності,
вігконавської дисципліни, підвищенні рівня організованості й порядку в сфері
державного управління.

Державний контроль, який здійснюється місцевими органами
виконавчої влади та територіальними органами міністерств, значно менший за
обсягом, але він найбільш наближений до контрольованих об’єктів, а отже і
значення його досить вагоме.

До основних об’єктів внутрішнього контролю слід віднести
діяльність органів виконавчої влади щодо забезпечення:

• реалізації єдиної державної політики у різних сферах;

• прав і свобод громадян;

• надання управлінських послуг органами виконавчої влади, їх
посадовими особами;

О.Ф. Андрійко  449

•   відповідності фактичної діяльності органів виконавчої
влади визначеному законом обсягу їх повноважень;

•  дотримання в діяльності зазначених органів вимог норм
законодавства.

Вихідним елементом правової регламентації внутрішнього
контролю виступають закони щодо правового статусу органів виконавчої влади всіх
рівнів — «Про Кабінет Мін стрів України», «Про міністерства та
інші центральні органи виконавчої влади», «Про місцеві державні
адміністрації», у яких мають бути чітко визначені функції контролю, обсяг
і межі його здійснення. Важливо, щоб контроль отримав детальнішу регламентацію
в положеннях про конкретні міністерства та інші центральні органи виконавче!’
влади, їх територіальні органи та підприємства, установи, організації, що
належать до сфери їх управління. Причому така регламентація не має обмежуватися
лише посиланням на необхідність здійснення контролю, а повинна містити його
функціональні та процесуальні механізми і визначення наслідків контролювання.

Контроль в органах виконавчої влади не повинен зводитися
лише до перевірки виконання відповідних повноважень та функцій, а має
враховуватися і якість виконання, своєчасне виявленні проблем та
забезпечуватись концентрація зусиль на коригування ситуації, застосування
заходів щодо забезпечення виганання завдань. Особлива увага до контролю у сфері
виконавчої влади зумовлена характером діяльності її органів та посадових осіб,
потребою у постійному «зворотному зв’язку» з питань розвитку
суспільних відносин у різних сферах.

Спрямовуючи зусилля виконавчої влади на організацію
управління суспільними справами, дер;кава повинна звернути особливу увагу на
забезпечення органами виконавчої влади надання громадянам необхідних послуг та
забезпечення захисту їх прав і свобод.

Контроль у сфері виконавчої влгіди має здійснюватися
системно, з використанням усіх контрольних засобів, а результати його та
висновки обов’язково мають надходити до вищого органу в порядку
підпорядкованості.

За змістом контролю та напрямами його здійснення державний
контроль поділяється на: а) загальний; б) спещальніш: фінансовий, банківський,
податковий, митний, статистичний, контроль за виконанням управлінських рішень,
контроль за сферою державної служби, контроль за дотриманням антимонопольного законодавства,
контроль за захистом інтересів підприємців та за законністю в конкуренції тощо.

Залежно від галузей, сфер діяльності та суб’єктів, що
здійснюють контроль у системі виконавчої влади, виділяють і відповідні види
кон-

450  РОЗДІЛ X • ГЛАВА 2

тролю. До них, у першу чергу, слід віднести: фінансовий
контроль, який поділяється на банківський, податковий і бюджетний; контроль за
виконанням управлінських рішень та дотриманням виконавчої дисципліни; контроль
у сфері природоохоронної діяльності; митний, статистичний, антимонопольний та
інші.

Важливим видом загальнодержавного контролю є фінансовий
контроль, який посідає чільне місце в системі державного управління.

Соціальна спрямованість політики, яку проводять демократичні
держави, вимагає фінансових ресурсів для її забезпечення. Тому контроль у цій
сфері має важливе значення, і у всіх країнах йому приділяють велику увагу.

Поділ на відомчий та надвідомчий контроль характерний для
системи виконавчої влади. В Україні побудова системи контролю в сфері державного
управління відбувається переважно шляхом розвитку складних і розгалужених
систем надвідомчого контролю. Завдання таких систем контролю по.иягає в
забезпеченні рішень комплексного характеру, що стосуються декількох галузей
управління чи реалізації окремих функцій управління. Такий вид контролю не
пов’язаний з адміністративною підпорядкованістю суб’єктів.

Система надвідомчого контролю охоплює фінансово-бюджетні
відносини, антимонопольну діяльність, податкову та митну сфери, приватизацію та
роздержавлення майна, довкілля, державну службу та інші. Цей перелік не
закінчений, бо, як уже зазначалося, іде процес структурної перебудови
державного управління та визначення його головних завдань і напрямів, а,
відтак, формування систем надвідомчого контролю та утворення відповідних систем
органів державного контролю.

Відомчий контроль належить до внутрішнього контролю і
здійснюється в системі управління з вертикальною підпорядкованістю суб’єктів.

При виділенні різних видів контролю слід звернути увагу на
за-гатьний та спеціальний контроль. Особливість такої класифікації контролю
полягає як у змісті та характері його здійснення, так і в суб’єктах контролю.
Так, якщо загальний контроль здійснюють майже всі суб’єкти державного
управління, але він не є їх основною функцією, то спеціальний здійснюють
органи, для яких контроль посідає основне місце в їх діяльності. Якщо загальний
контроль і його проведення не потребують створення спеціального органу та
чіткої регламентації його діяльності, то сфера спеціального контролю чітко
регламентована, визначені завдання та компетенція органу, що його здійснює.
Загальний контроль регулюється правовими нормами, що належать до компетенційних
законодавчих актів. Здійснення

О.Ф. Андрійко   451

спеціального контролю вимагає предметного правового
регулювання у відповідному нормативному акті.

При виділенні тих чи інших видів контролю певний інтерес, на
наш погляд, може викликати поділ на документальний контроль, що здійснюється
шляхом ревізій та перевірок, і інформаційний контроль, який базується на
аналізі та зіставленні різних інформаційних даних. Із зменшенням державного
контролю, який проводиться шляхом документальних перевірок, зростає роль його
вишнання шляхом аналізу інформаційних матеріалів, що обов’язково мають
оприлюднюватися, про стан справ у відповідній сфері або у конкретних
підприємств, організацій, установ.

Немає сумніву, що такий контроль буде широко застосовуватись
у майбутньому, оскільки, володіючи інформацією про стан справ у відповідній
сфері, державні органи можуть здійснювати так званий «контроль за
ситуацією». Тобто вони можуть впливати на перебіг подій та спрямовувати
і’х в необхідному напрямі за допомогою управлінського рішення, не проводячи при
цьому таких контрольних дій, як ревізії та перевірки на місцях.

На наш погляд, можна виділити безпосередній контроль, тобто
контроль, який здійснюється спеціальними органами шляхом перевірок, ревізій,
експертиз, і опосередкований контроль. Останній застосовується в тих випадках,
коли держава не може прямо контролювати ті чи інші дії підприємницької чи інших
видів діяльності та застосовувати адміністративний примус. Отримуючи інформацію
з інших джерел (статистичні дані, фінансові звіти), аналізуючи ситуацію, вона
застосовує інші важелі. Так, держава всіляко сприяє розвиткові та підвищенню
конкурентної спроможності вітчизняних товарів суб’єктів підприємницької
діяльності різних форм власності. Володіючи інформацією про стан справ у
виробництві цих товарів, держава шляхом зниження податків, відрахувань до
бюджету, надання кредитів та інших заходів сприяє їх розвитку, може
контролювати виробництво.

Проведений аналіз 6 свідчить про наявність у змісті
державного контролю різних видів, які, в свою чергу, можуть поділятися на
підвиди. Спільною для всіх видів контролю є мета його здійснення, хоча кожен з
них наділений певними характерними дія нього рисами. Залежно від критерію, який
беремо за основу класифікації видів державного контролю, отримуємо певний вид
державного контролю.

Традиційно за основу класифікації беруть компетенцію органів
контролю, хоча виділення певних видів за сферами діяльності, на наш погляд, теж
має місце і може застосовуватись тоді, коли в державі система державного
контролю перебуває на стадії створення або переос-

452   РОЗДІЛ X • ГЛАВА 2

мислення та реформування. Сферу, в якій здійснюється
державний контроль, у деякій мірі визначає орган, на який покладена така
функція. А потім визначається характер повноважень органу державного контролю,
коло підконтрольних об’єктів, а також наявність права застосовувати заходи адміністративного
примусу.

Сьогодні в Україні відсутня структурно визначена система
органів контролю у сфері виконавчої влади. Існують окремі системи таких органів
з н адвідомчими та відомчими повноваженнями, між якими практично відсутній
зв’язок та єдиний регулюючий центр на рівні всієї системи органів виконавчої
влади. Органи контролю не мають єдиного організаційного центру який би
спрямовував, координував і здійснював регулюючий вплив на органи контролю в
системі виконавчої влади.

Разом з тим при реалізації повноважень органами виконавчої
влади, виконанні поставлених завдань має місце їх перевищення, втручання у
діяльність інших структур, невиконання управлінських рішень та порушення
існуючого законодавства. За всім цим убачається відсутність чітаої структури та
вюначеності механізму контролю, контрольних органів, які могли б відігравати
стримуючу роль і не лише подавати інформацію про певний стан, а й попереджувати
та припиняти неправомірні дії та застосовувати заходи примусу.

Отже, необхідне формування цілісної системи органів контролю
у сфері виконавчої влади. Зважаючи на значну кількість контролюючих органів, що
з’явилася останнім часом в Україні, необхідність координації їх діяльності та
здійснення управління функцією контролю у сфері виконавчої влади, вважаємо
доречним порушити питання про створення спеціального міжвідомчого органу з
питань координації державного контролю із наділенням його регулюючими та
координуючими повноваженнями за діяльністю органів контролю у сфері виконавчої
влади. Враховуючи існування різних видів контролю та сфер і галузей, щодо яких
вони здійснюються, необхідність координації у проведенні контролю різними
Іюнтролюючими органами, в зазначеному органі мають діяти координаційні ради
(департаменти, управління), створені за функціональним принципом і які
забезпечуватимуть системну координацію контролю у відповідних напрямах.

Літераіура (до гл. 2)

1.   Красноокий О. Ще раз про співвідношення державного
контролю і прокурорського нагляду // Право України. — 1998. — №3. — С. 89-90.

2. Зітер Жак. Політико-адшністративні системи країн ЄС. —
К., 1996. -С. 366.

3.  Руденко М. Про співвідношення державного контролю і
прокурорсь-

В.М. Гаращук  453

кого нагляду (Концептуальні зауваження на перехідний період)
// Право України. — 1997. -№5. — С.29-33.

4.  Красноокий О. Ще раз про співвідношення державшого
контролю і прокурорського нагляду // Право України — 1998. — №3. — С 89-90.

5. Зілпер Жак. Політико-адміністративні системи країн ЄС. —
К., 1996. -С.355.

6. Див. також: Андрийко О. Ф. Контроль в демократическом
государстве: проблемы и тенденции. — К., 1994. -165 с.; Державне управління:
теорія і практика / За заг. ред. В.Б. Авер’яноеа. -К.: Юрінком Інтер, 1998. —
432 с.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ