5.2. Приватна особа

5.2. Приватна особа

337
0

Іншим обов’язковим учасником адміністративної процедури є
фізична (громадянин України, іноземець, особа без громадянства) або юридична
особа, яких у західному праві часто називають «приватна особа». В українському
законодавстві існує ще така категорія суб’єктів як «легалізована громадська
організація, що не має статусу юридичної особи», яка виступає у відносинах
через своїх членів — фізичних осіб.

У процедурному значенні можна виділити такі категорії
приватних осіб:

1) особа, яка звертається до адміністративного органу із
заявою, в тому числі за отриманням адміністративної послуги (заявник);

2)  особа, щодо якої приймається акт за ініціативою
адміністративного органу, в тому числі в порядку здійснення контрольних
повноважень (адресат);

3) особа, яка вступає в адміністративну процедуру за власною
ініціативою або залучається за ініціативою адміністративного органу, оскільки
рішення у справі може вплинути на її права чи законні інтереси (заінтересована
особа);

4)  особа, яка звертається до адміністративного органу зі
скаргою на рішення, дії та бездіяльність адміністративного органу (скаржник).

Фактично статус «заявника» або «скаржника» прямо пов’язаний
з видом процедури. Особливу увагу необхідно звернути на розуміння особливостей
статусу таких категорій учасників адміністративної процедури, як адресат
адміністративного акта та заінтересована особа (цю другу категорію осіб у
зарубіжному законодавстві ще називають зачеплені особи, або треті особи, тощо).
Ці категорії учасників розмежовуються і в рекомендаціях Ради Європи, і
безпосередньо в законодавстві деяких країн (наприклад, ФРН, Естонії). І такий
підхід видається цілком практичним, адже для

71 Див.: Хартли Т.К. Основы права Европейского сообщества.
Введение в конституционное и административное право Европейского сообщества /
В.Г.Бенда (пер. и науч. ред.). — М.: ЮНИ-ТИ, 1998. — С. 161.

79 Див.: Галлиган Д., Полянский В.В., Старилов Ю.Н.
Административное право: история развития и основные современные концепции. —
М.: Юристь, 2002. — С. 326.

43

>>>44>>>

них наслідки вирішення справи мають неоднакове значення, а
тому вони повинні мати і різний статус в адміністративній процедурі. Зокрема,
адресат адміністративного акта автоматично стає учасником процедури, тоді як
заінтересована особа може стати учасником лише у разі, коли виявить таке
бажання.

Щоб брати участь в адміністративній процедурі, приватна
особа повинна володіти дієздатністю. Звичайно дієздатними в адміністративній
процедурі є фізичні особи, які є дієздатними згідно з цивільним правом, тобто з
вісімнадцяти років. Але не повинно існувати жодних перешкод для участі в
адміністративній процедурі неповнолітніх осіб, які мають суб’єктивні права або
обов’язки відповідно до норм матеріального адміністративного права. Приміром,
громадянин після досягнення 16-річного віку зобов’язаний отримати
загальногромадянський паспорт, тому не повинно бути жодних процедурних перешкод
у виконанні ним цього обов’язку. Інший приклад: особа з 16 років має право на
керування мотоциклом, отже, вона повинна мати можливість самостійно звернутися
до відповідного адміністративного органу за отриманням даного посвідчення про
це та мати інші права, необхідні для цього.

Як окрему проблему можна виділити участь в адміністративній
процедурі осіб, дієздатність яких обмежено згідно з цивільним правом, особливо
з набуттям чинності новим Цивільним кодексом України. Відповідно до статті 15
Цивільного кодексу України 1963 року, в дієздатності могли бути обмежені особи,
які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами. Ця норма була
покликана захистити майнові права особи та членів її сім’ї, але в принципі не
стосується проблеми усвідомлення особою характеру вчинюваних дій і тому не
перешкоджає особистій участі у відносинах з органами публічної адміністрації.
Відповідно до статті 36 нового Цивільного кодексу України від 16 січня 2003
року, суд зможе також обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона
страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність
усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. І в цьому випадку
дійсно можна ставити питання про обмеження особи у дієздатності і в
адміністративній процедурі.

Захист прав та законних інтересів недієздатних фізичних осіб
в адміністративній процедурі може здійснюватися за правилами цивільного законодавства,
тобто через законних представників — батьків, усиновителів, опікунів або через
представників, уповноважених законними представниками. Від імені юридичної
особи в адміністративній процедурі учасником виступає її статутний представник
або представник за договором.

Законний представник в адміністративній процедурі має права
і несе обов’язки особи, яку він представляє. Представник за договором в
адміністративній процедурі має права і несе обов’язки в повному обсязі, якщо
інше не визначено в довіреності. Участь > процедурі представника за
договором не повинна позбавляти особу права особистої участі. Щоправда, в

>>>45>>>

адміністративній процедурі також можливі випадки, коли
представництво є неможливим, зокрема якщо вимагається особиста участь особи в
окремих процедурних діях. Наприклад, для отримання дозволу на керування
транспортними засобами особа повинна скласти відповідний іспит, і в цьому
випадку жоден представник такого іспиту складати замість «кандидата у водії» не
може. Праву на юридичне представництво в адміністративній процедурі, як уже
зазначалося, приділяється серйозна увага Радою Європи, і воно стоїть поруч із
правом бути вислуханим, правом на інформацію тощо.

Для забезпечення ефективності адміністративної процедури у
разі, коли особа діє в адміністративній процедурі через представника, доцільно
передбачити правило, за яким інформація, документи у справі, вимоги до особи
повинні звертатися (надсилатися) адміністративним органом до представника, крім
випадків, якщо згідно із законом, вимагається безпосередня участь особи.

У даному контексті можна звернути увагу на проблему
визначення місця проживання (місцезнаходження) особи, тобто адреси для
спілкування. За загальним правилом, це має бути місце реєстрації фізичної особи
та юридична адреса юридичної особи. Якщо особа залучається за ініціативою
адміністративного органу, то відомості про її місцезнаходження беруться в
офіційних реєстрах. Для цього особа повинна своєчасно повідомляти про зміну
своєї адреси. Це означає, що у процедурі за ініціативою адміністративного
органу надсилання запрошень або повідомлень за адресою, взятою з офіційних
реєстрів, повинно вважатися належним виконанням адміністративним органом своїх
обов’язків. У заявній процедурі доцільно надати особі право вказувати адресу для
спілкування, і це може бути фактичне місце проживання фізичної особи або
фактична адреса юридичної особи, або абонентська скринька тощо, і саме через цю
адресу має відбуватися письмове спілкування адміністративного органу з особою.
Доцільність запровадження цього правила зумовлена не лише зручністю для
приватних осіб, а й тим, що процедура реєстрації фізичних осіб на сьогодні
фактично залишається дозвільною, а не заявною.

Чітке вирішення питання про порядок інформування особи або
вручення запрошення є гарантією забезпечення її права на захист своїх прав,
свобод та законних інтересів. Тому факт вручення запрошення або доведення
інформації до відома особи має чітко фіксуватися. І тут доцільно
використовувати такі традиційні інструменти вручення офіційних документів як
особисте вручення під розписку службовцем адміністративного органу або поштове
листування: рекомендовані листи, листи з повідомленням про вручення. При цьому
умову письмового спілкування адміністрації з особою не слід розглядати як
явище, яке гальмує швидке вирішення справи, невиправданий формалізм тощо.
Перевагами такої форми спілкування є чітка фіксація перебігу строків, підвищена
відповідальність адміністрації, гарантування прав, свобод та законних інтересів
приватних осіб.

45

>>>46>>>

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ