Главная

Разделы


Теория государства и права
Аграрное право
Государственное право зарубежных стран
Семейное право
Судебные и правоохранительные органы
Криминальное право
История государства и права России
Административное право
Гражданское право
Конституционное право России
История государства и права зарубежных стран
История государства и права Украины
Банковское право
Правовое регулирование деятельности органов ГНС
Юридическая психология
Финансовое право
Юридическая деонтология
Трудовое право
Предпринимательское право
Конституционное право Украины
Разное
История учений о государстве и праве
Уголовное право
Транспортное право
Авторское право
Жилищное право
Международное право
Международное право
Наследственное право
Налоговое право
Экологическое право
Медицинское право
Информационное право
Судебное право
Страховое право
Торговое право
Хозяйственное право
Муниципальное право
Договорное право
Частное право

  • Вопросы
  • Советы
  • Заметки
  • Статьи

  • «все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 54      Главы: <   3.  4.  5.  6.  7.  8.  9.  10.  11.  12.  13. > 

    2.1. Земельно-територіальний ресурс в системі суспільних інтересів і відносини

    Земельно-територіальний ресурс - поняття комплексне, яке об'єднує у своєму змісті визначення терміну "земля" як соціально-економічну сутність універсального фактору суспільного виробництва і терміну "територія" як географічну (просторову) категорію.

    В науковій доповіді "Оцінка земельно-ресурсного потенціалу України і проблеми забезпечення його ефективного використання" Дорогунцов С.І., Новоторов О.С., Ніколаєнко Т.С. [17] відмічають, що, як і будь-яке узагальнююче поняття, поняття "територія" є складним і багаторівневим категоріальним утворенням, яке характеризується ієрархічною структурою. На їх думку, є підстави досить чітко виділити такі ієрархічно поєднані смислові рівні поняття землі як території:

    загально-науковий (який застосовується тільки в певних наукових

    дисциплінах);

    фізико-географічний;

    економіко-географічний;

    міжнародно-правовий.

    За умови різнопланового тлумачення понять "земля" і "територія" в землеустрої їх економічну суть інтерпретуємо в понятті "земельно-територіального ресурсу" як ресурсу природи. Адже і земля, і територія мають двоїсту функцію як продукт природи і виступають як:

    1)             елементарний ресурс — просторовий, операціональний базис будь-

    якого виду людської діяльності;

    2)             інтегральний ресурс природного і антропогенного походження

    (територія - простір, територія - надра, "земля - територія" - родючість,

    "земля - територія" - фонди тощо).

    Разом з тим, Дорогунцов С.І., Новоторов О.С. і Ніколаєнко Т.С. відмічають [18], що в загальноекономічному відношенні термін "земля" має декілька значень: від гранично широкого, що охоплює всі природні фактори і умови виробництва (включаючи його базис, первинні предмети і засоби виробництва) до гранично вузького, обмеженого її роллю, територіального операційного базису. В першому випадку (за К. Марксом) йде мова про "джерело усякого виробництва і усякого існування", а в другому "зокрема в землеробстві" - земля як засіб виробництва діє як знаряддя виробництва.

    Сіисовно землі ще вживаються такі терміни як "земельні ресурси" або  "земельно-ресурсний  потенціал".  В  цих  випадках,  мова йде про

    24

     

    земельну ділянку як об'єкт земельних відносин (власності або володіння). Таким чином, виходячи з триєдиної функції землі, як власне просторового операційного базису, як інтегрального природного ресурсу - джерела продовольства і засобу виробництва, як носія соціальних інтересів (земельних відносин) і екологічних умов життя населення в системі суспільних інтересів і відносин її необхідно розглядати як земельно-територіальний ресурс.

    Отже, розкриті деякі характерні ознаки земельно-територіального ресурсу, які виділяють його в складі факторів відтворювального процесу в особливу соціально-економічну категорію. Зокрема, мова йде про те, що земля як природний ресурс не є продуктом попередньої праці, вона во подіє рентоутворюючими факторами, а земельна рента представляє собою загально-історичну генетичну основу рентних відносин в цілому. В планетарному масштабі земельно-територіальні ресурси обмежені і мають кінцеву величину. Даний ресурс не переміщується в географічному просторі не тільки фізично, але і економічно, тому, що як природне тіло не амортизується і не переносить свою вартість на мобільні товари. І останнє, встановлено, що земельно-територіальний ресурс не заміщується іншими ресурсами, володіє багатофункціональною продуктивністю, виступає носієм природних ресурсів і технологій, які забезпечують на природній основі відтворення життєвих засобів, необхідних для існування людської популяції. Розвиваючи відзначені характеристики земельно-територіального ресурсу як економічної категорії, слід відмітити ще ряд принципових положень.

    По-перше, в сукупності перерахованих вище властивостей земельні ресурси виступають як багатофункціональний фактор відтворювального процесу:

    предмет праці і засіб виробництва в сільському і лісовому господарстві;

    природний ресурс і носій корисних копалин;

    просторовий базис всієї сукупності форм і видів суспільної діяльності;

    територіальна основа державності і національного самовизначення.

    Все це означає, що земля є предметом інтересу всіх, без винятку, категорій, груп і прошарків населення; це складний вузол загальнонаціональних, групових (відомчих, територіальних) та індивідуальних (приватних) взаємних претензій. Звідси і відносини в сфері освоєння та використання земельного фонду носять всезагальний універсальний багатосуб'єктний, багатомірний і багаторівневий характер.

    По-друге, земля є специфічним товаром, економічне "існування" якого зачіпає не тільки інтереси всіх прошарків населення, але і через механізм ринкового цінового саморегулювання, охоплює, проникає, є основою всього різноманіття форм, видів і сукупностей суспільних відносин як базисних, так і надбудовочних. Дійсно, виробничі затрати на господарське використання землі як товару включаються в загальну затратну   складову   сфери   виробництва  життєвих   засобів   і   ресурсів,

    25

     

    оскільки ціна землі входить у вартість вироблюваної на ній продукції, а через споживчу корзину всіх громадян - в ринкову ціну і на робочу силу.

    По-третє, земля як економічна категорія бере участь у відтворювальному процесі і у сферах розподілу, обміну та споживання. Так, через механізм оподаткування землекористування реалізуються суспільні функції перерозподілу земельної ренти. Та чи інша ступінь інфраструктурного освоєння частини території землі та її географічні параметри мають вплив на швидкість руху товарної маси, і відповідно, на оборот капіталу, тобто поєднуються із сферою обміну і .споживання. Причому ці зв'язки мають універсальний характер і охоплюють, як відтворення засобів виробництва, так і "виробництво" робочої сили, товарної маси, послуг тощо.

    Виступаючи як об'єкт всезагальних інтересів і "наскрізний" фактор суспільного відтворювального процесу, земельний ресурс служить осное.ою для формування і виділення в єдиній системі суспільних відносин її специфічної складової — суспільних земельних відносин. Під земельними відносинами розуміються об'єктивно обумовлені соціально-еконрмічні зв'язки і відносини (залежності) між людьми з приводу розпорядження, володіння і користування землею [19]. Ці відносини виникають у зв'язку із розподілом, використанням і відновленням корисних властивостей земельно-територіальних ресурсів.

    Специфіка земельних відносин викликана своєрідністю об'єкту цих відносин, взятого як специфічна категорія власності.

    В умовах ринку земля як товар відрізняється від інших груп товар^ і

    категорій нерухомості двома суттєвими положеннями:          '    ^   ,.

    1) земельно-територіальний ресурс, на відміну від інших груп товарів, не можна фізично вилучити і перемістити в просторі», "переробити" і "розчинити" в іншій просторово мобільній продукції, використати і амортизувати без залишку. Дане положення має принципове значення, адже жорстка географічна "прив'язка" земельної власності до конкретних координат географічного простору віддає кожного землевласника суспільству у владу, яка ставить під сумнів, по зрозумілих причинах, можливість стійкого і повноцінного здійснення прав власності на землю. Тому права власника землі об'єктивно більш обмежені, ніж власників інших категорій власності. Суспільство стає головним консолідованим "власником" земельних ресурсів, який делегує конкретним земельним власникам розподільчі та інші функції в досить вузьких і відкритих для змін межах права користування земельною власністю. Відповідно і вся система ринкових операцій із землею носить умовний характер, оскільки залишає власнику право володіння і розпорядження не конкретною матеріальною субстанцією, а в певній мірі тільки правом користування нею;

    2),земельно-територіальний ресурс у вигляді конкретної земельної ділянки^,   набуваючи    ринкову    вартість    і    залишаючись    об'єктом

    26

     

    всезагальних інтересів та "наскрізним" фактором відтворювального процесу, стає не периферійним, а центральним, базовим об'єктом суспільних відносин. Земельні відносини переміщуються в структурі суспільних відносин в їх основу, фундамент стає регулятором всієї іншої сукупності суспільних зв'язків і залежностей, включаючи не тільки економічну, але і соціально-демографічну, політичну, екологічну та інші сфери і складові частини.

    Таким чином, специфіка земельних відносин виражається, з одного боку, у відносному для конкретного суб'єкта обмеженні володіння і розпорядження земельними ресурсами, а з іншого — в багатосуб'єктивності, багатомірності, багатофункціональності і соціальній універсальності цих відносин.

    Земельні відносини, а відповідно і землеустрій, виділяються в особливу соціально-економічну категорію не тільки із-за специфіки землі як унікального об'єкта всезагальних багатоцільових інтересів. Є ще одна особливість, яка визначає своєрідність змісту суспільних інтересів, що формуються з приводу розподілу, перерозподілу, використання і відновлення земельних ресурсів. Мова йде про двоїстий стан земельного фонду, який виступає у відтворювальному процесі одночасно і як природне тіло, і як товар, включений в систему товарно-грошових відносин. Відповідно, земельні інтереси, які виникають в суспільстві можна розподілити на дві групи:

    1)             інтереси з приводу ефективного освоєння природних властивостей

    земельного ресурсу (техніко-економічні інтереси);

    2)             інтереси  з  приводу  товарно-грошових  параметрів   земельної

    власності (соціально-економічні інтереси).

    У сфері розподілу і перерозподілу земельних ресурсів перша група суспільних земельних інтересів (техніко-технологічна) орієнтується на параметри функціонально-господарської структури земельного фонду, а саме фокусується на масштабах, пропорціях і пріоритетах його розподілу по ступеню господарського освоєння (освоєні, слабо освоєні та неосвоєні), видах і категоріях (рілля, сіножаті, пасовища, території під забудовою, лісові угіддя, чагарники, болота тощо), типах цільового використання (сільське господарство, забудова міст та інших населених пунктів, рекреація, розміщення промисловості, транспорту тощо), інтенсивності експлуатації і антропогенної дії. Як суспільні, так і індивідуальні інтереси, як правило, в рівній мірі орієнтовані на підтримання найефективнішої функціонально-господарської структури земельного і територіального фонду, яка організовується в процесі землеустрою.

    Друга соціально-економічна група суспільних земельних інтересів у сфері розподілу і перерозподілу земельного і територіального фонду направлена на структуру земельної власності по складу, поєднанню і пропозиціях, які складають її соціально-економічні форми. В даному випадку мова йде про формування в процесі землеустрою співвідношення

    27

     

    між величиною власності на землю держави, певних груп населення і конкретних осіб; крупних, середніх і дрібних власників; вітчизняних і іноземних землевласників; активних і пасивних власників тощо.

    При цьому інтереси суспільства орієнтуються не тільки на збереження в розпорядженні держави необхідної частини земель для вирішення загальних завдань розвитку земельних і територіальних ресурсів, але і на те, щоб даний життєво важливий фактор в цілому знаходився в руках у тих власників, які здатні найбільш розумно і з максимальною користю розпорядитись землею для всіх членів суспільства.

    Інтереси окремих власників направлені на збереження за кожним із них прав володіння, користування і розпорядження земельною власністю, незалежно від ефективності її експлуатації. Відповідно, протиріччя з приводу фактичного землеволодіння безумовні і потребують врегулювання.

    Розкриваючи викладеш вище два зрізи суспільних інтересів з приводу ефективного використання землі, в першому випадку вони концентруються навколо гранично допустимих антропогенних навантажень на довкілля і земельні ресурси. В другому випадку йде мова вже про стійке, низько затратне і високопродуктивне землеволодіння і землекористування, результати якого досягаються за рахунок найбільш повної відповідності суспільному споживчому попиту, а витрати мають стійку тенденцію до зниження за рахунок і активного освоєння досягнень науково-технічного прогресу і соціальних мотивацій до високопродуктивної праці. При цьому, суспільство зацікавлене ві тому, щоб висока продуктивність освоєння та використання землі поєднувались з максимальним збереженням і примноженням її корисних властивостей і якостей. Особливо актуальні ці суспільні інтереси у зв'язку із різким загостренням в даному столітті екологічної ситуації, яка поставила на перше місце необхідні для виживання людства вимоги здійснення екологічно стійкого землеволодіння та землекористування як головного критерію його ефективності. Це не означає, що інтереси високодоходного освоєння земельних і територіальних ресурсів втратили своє значення. Вони зайняли відповідне їм місце в глобальному забезпеченні історичної перспективи людської популяції і збереження її як біологічного виду. Отже, освоєння земельних ресурсів все більше підкоряється об'єктивній необхідності екологізації землеволодіння і землекористування, пошуку найбільш обґрунтованих, з точки зору охорони довкілля, форм і способів економічно продуктивного, ефективного і стійкого землекористування.

    «все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 54      Главы: <   3.  4.  5.  6.  7.  8.  9.  10.  11.  12.  13. > 





    polkaknig@narod.ru ICQ 474-849-132 © 2005-2018 Материалы этого сайта могут быть использованы только со ссылкой на данный сайт.