3.3. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

3.3. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

217
0

Іноземні юридичні особи в Україні. їх правовий статус визна­чається
нормами як українського законодавства, так і міжнародних договорів України з
іншими державами. Статус іноземної юридичної особи зумовлює її державну
належність для визначення: обсягу її пра-восуб’єктності; податкового режиму;
вирішення колізійних питань; звернення по дипломатичну допомогу; порядку її
ліквідації тощо.

Згідно з багатосторонньою конвенцією про правову допомогу
країн СНД від 22 січня 1993 р. правоздатність юридичних осіб виз­начається
законодавством держави, за законами якої вони утворені. Іноземні юридичні особи
підтверджують свій статус виписками з торгового, банківського або судового
реєстрів тощо (п. 5 Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької
діяльності, зат­вердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня
1998 р. № 740). При цьому вказані виписки повинні бути засвідчені відповідно до
законодавства країни їх видачі, переведені на українсь­ку мову та легалізовані
в консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в яких бере
участь Україна, не передба­чено інше. Наприклад, у договорах України з
іноземними державами про надання правової допомоги передбачено, що легалізація
цих та інших документів не потрібна. Зазначені виписки можуть бути та­кож
засвідчені в посольстві відповідної держави в Україні.

З 1 липня 2004 р. набув чинності Закон України «Про
державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з
яким документ про підтвердження реєстрації юридичної іноземної

113

особи в країні її місцезнаходження повинен бути
легалізований у встановленому порядку.

Згідно із ч. 2 ст. З Закону України «Про режим
іноземного інвес­тування» від 19 березня 1996 р. іноземні юридичні особи
можуть ут­ворювати в Україні підприємства, які повністю їм належать, філії та
інші опосередковані підрозділи, а також набувати у власність діючі підприємства
повністю. Участь іноземного капіталу у спільних підприємствах, заснованих в
Україні, зумовлює утворення юридич­них осіб права України. У певних питаннях
іноземні юридичні осо­би підпорядковані законам країни своєї
«національності». Йдеться про питання, пов’язані з особистим статусом
цієї юридичної особи, зокрема щодо заснування та ліквідації.

У більшості розвинутих країн діють спеціальні акціонерні
закони. У Франції це Закон про торгові товариства 1966 р., у ФРН — Закон про
акціонерні товариства 1965 р., в Англії — Закон про компанії 1985 р., у США
правове положення підприємницьких корпорацій визначається законами окремих
штатів. Ці акціонерні закони регламентують оподаткування прибутку, порядок
діяльності та пов­новаження зборів акціонерів тощо.

Найважливішою особливістю сучасного західного акціонерного
законодавства є відмова від принципу спеціальної правоздатності таких
товариств. Якщо відповідну юридичну особу за кордоном буде ліквідовано, то і в
Україні вона або її відділення також вважатимуться ліквідованими. Український
публічний порядок може не допускати застосування іноземного закону товариства.

Відповідно до вітчизняного законодавства суб’єкти
господарюван­ня України можуть здійснювати діяльність, спрямовану на встанов­лення,
зміну чи припинення правовідносин з «іноземним елементом» як на
території України, так і за кордоном. Органи, що діють від імені України,
місцеві органи влади та управління в особі створених ними зовнішньоекономічних
організацій, які беруть участь у господарській діяльності на території України,
також діють як юридичні особи.

В Україні юридичними вважаються особи, які отримують цей ста­тус
від моменту їх реєстрації на території України відповідно до По­ложення про
державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяль­ності від 25 травня 1998 р.
Реєстрація здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради
або в районній, районній міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за
їх місцезнаходжен-

114

ням, місцем проживання суб’єкта, якщо інше не передбачене
законом України.

Філії, представництва, відділення та інші відокремлені
підроз­діли, створені суб’єктом підприємницької діяльності — юридичною особою
відповідно до чинного законодавства України, юридичної реєстрації не
потребують. У своїй діяльності вони керуються поло­женням, затвердженим
юридичною особою. Якщо відокремлені підрозділи розташовані за межами України,
їхня діяльність регу­люється законодавством України.

Українські юридичні особи за кордоном. Юридичні особи Ук­раїни
мають право здійснювати свою діяльність за межами України відповідно до:

законодавства України;

статутних завдань;

законодавства іноземної держави;

міжнародних угод.

Законодавство України регулює види діяльності юридичної
особи у міжнародному господарському обороті. Юридичні особи України діють від
свого імені, несуть самостійну майнову відповідальність, тобто не відповідають
за дії інших суб’єктів права України, наприк­лад держави як суб’єкта цивільних
відносин.

Статутом (установчими документами) юридичних осіб визнача­ються:
а) права осіб як юридичних (з моменту реєстрації); б) їхня спеціальна
правоздатність. Юридичні особи можуть діяти як суб’єкти міжнародного приватного
права тільки у тих сферах госпо­дарювання, що визначені статутом. Тобто,
суб’єкти господарської діяльності України мають право укладати угоди,
спрямовані вик­лючно на виконання статутних завдань.

У разі порушення положень установчих документів або законо­давства
України до вказаних суб’єктів можуть застосовуватися спеціальні санкції,
передбачені законодавством України. Зокрема, йдеться про вимоги ст. 37 Закону
України «Про зовнішньоеко­номічну діяльність», Положення про порядок
застосування до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних
суб’єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбаче­них ст. 37
Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 5 жовтня 1999
р. (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 21 жовтня 1999 р. за
№718/4011). Цими санкціями є індивідуальний

115

режим ліцензування або тимчасове зупинення зовнішньоеко­номічної
діяльності.

Законодавство іноземної держави детально регламентує питання
допуску українських юридичних осіб на власну територію, визначає сфери та умови
їх діяльності. Міжнародні угоди можуть регулювати питання правоздатності
юридичних осіб України; правовий режим, який їм надається; сфери їх діяльності,
а також конкретні питання щодо них, наприклад оподаткування.

Транснаціональні корпорації та міжнародні юридичні особи. У
господарській діяльності більшості держав найпоширенішими є такі міжнародні
юридичні особи (міжнародні об’єднання):

міжнародні підприємства — підприємства, створені за міжнарод­

ним договором (Міжнародний банк реконструкції і розвитку —

МБРР) або на підставі внутрішнього закону однієї чи двох дер­

жав, прийнятого відповідно до міжнародного договору (Банк

міжнародних розрахунків — БМР, Європейський банк рекон­

струкціїї та розвитку — ЄБРР). Зокрема, ЄБРР є міжнародною

юридичною особою в силу того, що згідно зі ст. 45 Угоди про
зас­

нування Європейського банку реконструкції та розвитку, підпи­

саної у Парижі 29 травня 1990 р., він має повну
правосуб’єктність

(правоздатність) на: 1) укладання договорів; 2) придбання і
роз­

порядження рухомим і нерухомим майном; 3) порушення проце­

суальних дій. Для того щоб надати можливість ЄБРР досягти

своєї мети і виконати покладені на нього функції як на
міжнарод­

ну організацію, на території кожної країни-учасниці йому
нада­

ється статус юридичної особи;

транснаціональні компанії — підприємства, створені за
законом

певної країни, які мають власну» національність»,
але діють більш

ніж в одній країні у формі агентств, відділень, філій;

комунітарні підприємства — підприємства, що створюються
держа­

вами, які беруть участь у процесі економічної інтеграції,
або громадя­

нами цих країн. Як і стосовно міжнародних підприємств, їх

«національність» визначається місцем інкорпорації.
Критерій інкор­

порації є головним для визначення «національності»
(державної на­

лежності юридичної особи за правом держав, що належать до
англо­

саксонської системи права, а також за правом скандинавських
країн.

За цим критерієм «національність» юридичної особи
визначається

місцем її створення і затвердження статуту. Крім критерію
інкорпо-

116

рації в МПрП існують інші критерії (закони) визначення
«національ­ності» юридичної особи: місцезнаходження та місце
діяльності. За критерієм місцезнаходження «національність» юридичної
особи виз­начається місцем її знаходження (право континентальних держав
Західної Європи), а за критерієм місця діяльності — місцем її вироб­ничого
функціонування (центр експлуатації). Останній критерій зас­тосовується у
практиці країн, що розвиваються [20]; • транснаціональні корпорації (ТНК) —
підприємства, відділення та філії яких розташовані на даний час практично у
всіх країнах, є в економічному аспекті єдиним механізмом, а в юридичному —
незалежними компаніями. Жодне законодавство світу не містить визначення ТНК,
оскільки діючі на території держави підрозділи цих корпорацій визнаються
місцевими суб’єктами, які підпоряд­ковані у своїй діяльності внутрішньому
національному регулю­ванню. Транснаціональні корпорації — це спілки,
об’єднання, діяльність яких не обмежена однією нацією або державою. ТНК
притаманні такі ознаки:

єдина економічна система;

група самостійних підприємств;

поширення діяльності на території кількох держав;

структурні підрозділи є суб’єктами національного права;

здійснення управління та контролю з єдиного центру;

перебування корпорації поза юрисдикцією окремої держави,

групи держав або міжнародних організацій.

За характером відносин з материнським підприємством залежні
підприємства поділяються на філії, дочірні підприємства та спільні
підприємства. Філії не є юридичними особами і діють на підставі по­ложення,
затвердженого для них материнським підприємством. Дочірні підприємства
утворюються в договірному порядку або їхня залежність від материнського
підприємства визначається тим, що останнє має акції дочірнього підприємства.
Спільні підприємства (змішані товариства) мають у своєму статутному фонді
частку, що належить і національному капіталу.

Використання ТНК як форми діяльності дає змогу отримувати
високий прибуток у державах з порівняно низькими податковими ставками, а тим
країнам, де податки високі, зосереджувати менший за обсягом прибуток. Такі
корпорації створені як юридичні особи однієї держави, проте можуть мати в інших
країнах численні філії,

117

дочірні підприємства тощо. З правового погляду ці утворення
не є міжнародними юридичними особами, хоч термін «міжнародна» зас­тосовується
і в офіційних назвах деяких з них. Підрозділи (струк­турні одиниці) іноземних
суб’єктів господарювання, які не є юри­дичними особами за законодавством
України (філії, відділення то­що), але мають постійне місцезнаходження на її
території та за­реєстровані в порядку, передбаченому законом, визнаються
суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності (ст. 378 ГКУ «Суб’єкти
зов-нішньоекономічної діяльності»).

Діяльність ТНК регулюють численні міжнародно-правові доку­менти,
які переважно або є регіональними, або їх норми не мають імперативного
(обов’язкового) характеру. Серед конвенцій, що регу­люють діяльність ТНК, варто
назвати Конвенцію про транс­національні корпорації, підписану Україною 6
березня 1998 р. у Москві та ратифіковану 13 липня 1999 р. (із застереженнями).

Сторони Конвенції визнають під терміном
«транснаціональна корпорація» юридичну особу (сукупність юридичних осіб),
яка:

має у власності, господарському віданні або оперативному уп­

равлінні відокремлене майно на території двох та більше
сторін;

утворена юридичними особами двох та більше сторін;

•               зареєстрована як корпорація згідно з цією
Конвенцією.

Термін «транснаціональна корпорація» охоплює
різні транс­

національні структури, у тому числі фінансово-промислові
групи,

компанії, концерни, холдинги, спільні підприємства,
акціонерні това­

риства з іноземною участю тощо. Корпорації мають право
здійснюва­

ти на території сторін будь-які види діяльності, не
заборонені законо­

давством сторін (ст. 2). Учасниками ТНК можуть бути юридичні
осо­

би будь-якої організаційно-правової форми, у тому числі з
третіх

країн. Державні, муніципальні та унітарні підприємства
можуть бути

учасниками корпорації в порядку і на умовах, визначених
власника­

ми їх майна (ст. 3).

Конвенція містить перелік заходів, які сторони зобов’язалися
вживати з метою стимулювання створення та діяльності корпорацій, але цей
перелік не вважається вичерпним (ст. 8). Колізійні норми у Конвенції
переважають над матеріально-правовими (відносини, не врегульовані Конвенцією,
регулюються двосторонніми угодами між сторонами, а також їх національним
законодавством (ч. 2 ст. 1).

Сторони погодилися, що корпорація створюється і діє
відповідно

118

до вимог законодавства сторін (ч. 6 ст. 1). Порядок
реєстрації корпо­рації визначається законодавством держави, що є місцем її
реєстрації (ст. 4). Структура управління (склад вищого, виконавчого і конт­рольного
органів) визначається в установчих документах корпорації, на основі
законодавства держави, яка є місцем її реєстрації (ст. 6).

За зобов’язаннями корпорації та/або головного підприємства
(центральної компанії), що виникли у результаті участі в діяльності корпорації,
учасники несуть відповідальність згідно із законодав­ством сторін, юридичні
особи яких належать до корпорації (ст. 9). Корпорація подає звітність
відповідно до законодавства держави, що є місцем її реєстрації (ст. 10).
Соціально-трудові відносини у корпо­рації регулюються на основі законодавства
сторін, на території яких розташовані її учасники, якщо інше не обумовлене
міждержавними договорами (угодами) (ст. 12).

Конвенція також регламентує питання ліквідації корпорації:
«Корпорація може бути ліквідована на підставах, передбачених зако­нодавством
держави — місця реєстрації корпорації, а також у зв’язку із закінченням дії
відповідної міжурядової угоди» (ст. 13).

Застереження, які містяться у Конвенції:

ТНК на території України та за її межами, якщо їх створення

може призвести до монополізації товарних ринків в Україні,
впливає

чи може вплинути на економічну конкуренцію на її території,
ство­

рюються за згодою Антимонопольного комітету України у
порядку,

передбаченому антимонопольним законодавством України;

Україна бере на себе зобов’язання застосовувати положення

Конвенції про ТНК, за винятком другого та восьмого абзаців
преам­

були і слів у ст. 19 «Економічний Суд Співдружності
Незалежних

Держав чи інший».

Діяльність суб’єктів МПрП, зокрема ТНК, регулюють також Регіональна
декларація про міжнародні інвестиції та багатонаціо­нальні підприємства від 21
червня 1976 p., Керівні принципи для бага­тонаціональних підприємств (додаток
до Конвенції), Кодекс інозем­них інвестицій, прийнятий 1970 р.
латиноамериканськими державами, Хартія економічних прав та обов’язків держав,
затверджена резо­люцією ООН у 1974 р., норми якої спрямовані на захист
економічних прав країн, що розвиваються, та обмеження діяльності ТНК.

119

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ