2.4. КВАЛІФІКАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА. ЙОГО СИСТЕМА І ДЖЕРЕЛА

2.4. КВАЛІФІКАЦІЯ НОРМ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА. ЙОГО СИСТЕМА І ДЖЕРЕЛА

44
0

Перед судом або іншим органом, який повинен розв’язати спір
з іноземним елементом, виникає проблема тлумачення юридичної нор­ми,
кваліфікації цієї норми або фактичних обставин справи, вирішення
«конфлікту кваліфікацій». Тлумачення норми — це з’ясування її змісту.
Кваліфікація є елементом тлумачення норми і полягає в її юридичній оцінці,
визначенні мети норми права. Питання предмета кваліфікації як самостійне вперше
було відображено наприкінці XIX ст. у працях німецького юриста Кана і
французького — Бартена. Обидва вчені дійшли висновку, що колізійні норми різних
правових систем, навіть у разі їх формулювання за однаковою термінологією,
містять «при­ховані колізії», які породжують «конфлікт
кваліфікацій», тобто непо­годженість принципів національного права.

Основні способи вирішення питання кваліфікації. Кваліфіка­ція
обставин справи (сутності суперечки) або норми права може бу­ти різною залежно
від правової системи, принципи якої застосову­ватимуться. Тому розрізняють
кілька основних способів кваліфі­кації: 1) за законом суду; 2) за системою
права тієї держави, до якої відсилає колізійна норма; 3) за принципом
автономної кваліфікації.

Теорія кваліфікації за законом суду означає, що суд,
застосовую­чи колізійну норму, кваліфікує її відповідно до змісту цієї норми у
цивільному законодавстві правової системи місцезнаходження суду. Кваліфікація
за законом суду виявляється і тоді, коли суд, керую­чись визначеннями,
поняттями, категоріями свого права, кваліфікує іноземне право як власне.
Опоненти теорії кваліфікації за законом

88

суду вважають доцільнішою кваліфікацію за системою права
тієї дер­жави, до якої відсилає колізійна норма. Зазначена теорія не набула
широкого схвалення. Фахівцеві, правова свідомість якого формується переважно
під впливом принципів, понять і категорій власної право­вої системи, складно
зрозуміти іноземне право так, як його тлума­чать у країні походження цього
права.

Теорія «автономної кваліфікації» полягає в тому,
що суд, розгля­даючи суперечки з іноземним елементом, повинен кваліфікувати по­няття
норми права не за допомогою звернення до конкретних існую­чих правових систем,
а на основі загальних правових понять, які ут­ворюються внаслідок порівняльного
юридичного аналізу законодав­ства окремих держав.

Застереження про публічний порядок. Під публічним поряд­ком
Верховний Суд України має на увазі правопорядок держави, основоположні
принципи, існуючого в ній устрою (стосовно її не­залежності, цілісності,
самостійності та недоторканності, основних конституційних прав, свобод,
гарантій тощо — пункт 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про
практику розгляду суда­ми клопотань про визнання й виконання рішень іноземних
судів та арбітражів і про скасування рішень, винесених у порядку між­народного
комерційного арбітражу на території України» № 12 від 24 грудня 1999 р.).

Результат дії колізійної норми, а саме застосування або
незасто-сування іноземного права, в певних випадках пов’язаний із застере­женням
про публічний порядок. Це означає, що, по-перше, інозем­ний закон, до якого
відсилає колізійна норма, може не застосовуватися, якщо він суперечить основам
публічного порядку певної держави. Тому права й обов’язки, які ґрунтуються на
такому іноземному за­коні, не визнаються в державі, де він не може бути
застосований. По-друге, іноземний закон може не використовуватися, якщо це
супере­чить основам застосування законодавства в цій державі.

Зворотне відсилання і відсилання до закону третьої держави.
Сутність зворотного відсилання полягає у відсиланні колізійної нор­ми
законодавства однієї держави до закону іншого держави, а закон останньої, не вирішуючи
питання, у свою чергу, відсилає до закону першої держави. Якщо ж до розв’язання
спору залучається правова система третьої держави, то йдеться про відсилання до
закону тре­тьої країни (трансмісію).

89

Обхід закону в МПрП. Означає усвідомлене створення хоча б
однією стороною правовідносин основ для застосування закону тієї правової
системи, яка лояльніше визначає певний правовий статус. Так, різні принципи
визначення «національності» суб’єктів господарсь­кої діяльності дають
змогу підпорядковувати їх правовий статус зако­нодавству тієї держави, яка є
найсприятливішою у питаннях укладення і виконання господарських договорів,
податкової, та митної політики.

Система МПрП. Під системою в загальній теорії систем ро­зуміють
сукупність елементів, у якій реалізуються відносини, що ма­ють заздалегідь
задані властивості. Відповідно до цього галузь права як система — це сукупність
правових норм (елементів), у якій ре­алізується певний предмет (відносини), що
має відповідні власти­вості (метод). Предметом міжнародного приватного права є
колізійні відносини та приватноправові (цивільно-правові) відносини за учас­тю
іноземного елемента. Колізійні відносини — це норми, побудовані за методом
посилання (відсильні норми, перелік яких зумовлений кількістю існуючих прив’язок).
Приватноправові норми визначають­ся з ознак належності до цивільно-правових
(приватних), зокрема відносин, зумовлених вступом і функціонуванням країни у
СОТ та ЄС. Такими є відносини у сферах права власності, ринку цінних па­перів,
зовнішньоекономічних відносин за участю юридичних і фізич­них осіб тощо.
Перелік цих відносин наведено нижче.

Джерела МПрП. Під ними в юридичній науці розуміють форми,
які відображають правову норму. Традиційно визнають чотири фор­ми джерел МПрП:
1) внутрішнє законодавство; 2) міжнародні угоди (договори); 3) міжнародні та
торговельні звичаї; 4) судова й арбі­тражна практика.

Внутрішнє законодавство. Закони і нормативно-правові акти,
які є джерелами МПрП, поділяються на спеціальні та загальні. До перших належать
такі, що регулюють відносини виключно цієї галузі права (Закон «Про
зовнішньоекономічну діяльність»). До других — загальні, тобто такі, що
регулюють відповідні відносини частиною своїх норм, наприклад, Господарський
кодекс України (розділ VII), Цивільний процесуальний кодекс України (ст. 10) та
ін.

В іноземних державах, особливо тих, що належать до
«родини кон­тинентального права», приблизно з 60-х років XX ст.
практикується прийняття законів з питань МПрП. У державах «родини
загального права» прийняття таких законів не набуло значного поширення.

90

Міжнародні договори. Практика регулювання правовідносин у
договірній формі є важливою для держав, оскільки норми міжнарод­них угод у
більшості правових систем є основним джерелом регулю­вання питань, які належать
до сфери МПрП. Міжнародні договори (угоди) містять уніфіковані норми, що
спеціально створюються для врегулювання міжнародних невладних відносин. Часто
норми на-ціо-нального права є результатом трансформації міжнародної угоди у
внутрішнє законодавство. Причому вони можуть визначати не тіль­ки правовий
статус іноземних суб’єктів права в певній державі, а й права та обов’язки таких
суб’єктів за кордоном. Внутрішні за по­ходженням, цивільно-правові за змістом,
ці норми є матеріально-правовими нормами МПрП.

Звичай — це правило, які склалося давно, систематично
застосо­вується, хоч і не вимагає фіксації у певній правовій формі. Звичаї
поділяють на міжнародні та торговельні.

Міжнародні звичаї засновані на послідовному і тривалому
засто­суванні певних правил. Зумовлені суверенітетом і рівністю держав,
міжнародні звичаї стають обов’язковими для них. Різновидом міжна­родних звичаїв
є звичаї торговельні, які широко застосовуються у міжнародній торгівлі та
торговельному мореплаванні. Вони є обов’яз­ковими для застосування, якщо: 1)
норми законодавства безпосе­редньо посилаються на них; 2) сторони під час
укладання контракту погодилися регулювати свої відносини певним звичаєм. Якщо ж
відносини між сторонами не урегульовано законодавством і умовами контракту,
суд, вирішуючи спірне питання, може також застосовува­ти торговельні порядки.

Міжнародні та торговельні звичаї, судова й арбітражна
практика є джерелами матеріально-правових норм у державах тією мірою, якою вони
їх визнають [48].

Судова й арбітражна практика. Це погляди суддів на певне пи­тання,
зафіксовані в рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають вирішальне значення
для розв’язання судами аналогічних питань у майбутньому. Це характерно для
держав «родини загального права». Вважається, що для України судова й
арбітражна практика не є дже­релом права, у тому числі й МПрП, хоча на практиці
може бути по-іншому. Водночас практично ніде не називаються загальновизнані
принципи і норми міжнародного права, хоча їх слід вважати основни­ми джерелами
МПрП. Зовнішньополітична діяльність України, як

91

зазначено у ст. 18 Конституції України, спрямована на
забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і
взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтова­риства за
загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права. Основними джерелами
є відповідне національне законодав­ство; частину його становлять чинні
міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надається Верховною Радою
України, ділові зви­чаї, угоди сторін тощо.

Завершуючи розгляд питань щодо джерел МПрП, слід зазначити
що визначення їх у конкретних міжнародно-правових відносинах залежить від
суб’єктивного фактора, зокрема волі сторін цих пра­вовідносин. У цивільних
кодексах багатьох країн записано, що сто­рони мають право відступати від
положень актів цивільного законо­давства і врегульовувати свої відносини на
власний розсуд. Проте укладені договори не повинні суперечити головним засадам
будь-яких джерел права — моральним засадам суспільства, міжнародного
співтовариства.

92

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ