14.1. Правовий режим інформації з обмеженим доступом

14.1. Правовий режим інформації з обмеженим доступом

214
0

Специфіка ринкового господарювання примушує серйозно
ставитися до правової та інформаційної безпеки господарської ді­яльності. З
метою забезпечення законних прав та інтересів суб’єк­тів господарювання в
умовах ринкової економіки чинним законо­давством України встановлено правові
засади режиму інфор­мації, яку суб’єкти господарювання використовують у про­цесі
господарської діяльності.

Відповідно до ст. ЗО Закону України «Про інформацію» від
02.10.1992 р. інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом
поділяється на конфіденційну і таємну.

Конфіденційна інформація — це відомості, які знаходяться у
воло­дінні, користуванні чи розпорядженні окремих фізичних або юри­дичних осіб
і поширюються за їх бажанням відповідно до передбаче­них ними умов.

Суб’єкти господарювання, які володіють інформацією профе­сійного,
ділового, виробничого, банківського, комерційного та ін­шого характеру,
одержаною на власні кошти, або такою, яка є пред­метом їх професійного,
ділового, виробничого, банківського, комер­ційного та іншого інтересу і не
порушує передбаченої законодавст­вом таємниці, самостійно визначають режим
доступу до неї, вклю­чаючи належність її до категорії конфіденційної, та
встановлюють для неї систему (способи) захисту.

Виняток становить інформація комерційного та банківського ха­рактеру,
інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням
Кабінету Міністрів України (з питань статистики, екології, банківських
операцій, податків тощо), а також інформація, приховування якої становить
загрозу життю і здоров’ю людей.

167

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Таємна
інформація — це інформація, що містить відомості, які ста­новлять державну та
іншу передбачену законом таємницю, розголо­шення якої завдає шкоди особі,
суспільству і державі.

Відповідно до Закону України «Про державну таємницю» від
21.01.1994 р. (в редакції від 21.09.1999 р.) державна таємниця — вид таємної
інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економі­ки , науки і техніки,
зовнішніх відносин, державної безпеки та охоро­ни правопорядку, розголошення
яких може завдати шкоди націона­льній безпеці України та які визнані державною
таємницею і підля­гають охороні державою.

Відомості, пов’язані з виробництвом, технологією,
управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб’єкта господарювання, що не є
державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб’єкта
господарювання, можуть бути ви­знані його комерційною таємницею (ст. 36
Господарського кодек­су України). Комерційна таємниця — це інформація, яка є
секрет­ною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукуп­ності
її складових невідома та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають
справу з видом інформації, до якого вона нале­жить, у зв’язку з чим має
комерційну цінність та була предметом адекватних існу-ючим обставинам заходів
щодо збереження її сек­ретності, вжитих особою, яка законно контролює цю
інформацію (ст. 505 Цивільного кодексу України).

Адекватними заходами захисту комерційної таємниці є:

Прийняття локальних нормативних актів — наказів, розпоря­

джень про затвердження і введення в дію Положення про
комерційну

таємницю. Це положення має містити перелік відомостей, які
стано­

влять комерційну таємницю конкретного підприємства, а також
пе­

релік наслідків, види юридичної відповідальності за втрату
інфор­

мації, що є інтелектуальною власністю підприємства.

Затвердження форми зобов’язання (договору) пронерозголошен-

ня відомостей, які становлять комерційну таємницю.

Ознайомлення працівників, які мають доступ до конфіден­

ційної інформації, з об’єктом правової охорони та
відповідальніс­

тю за порушення правил його використання і підписання ними

договору про нерозголошення відомостей, що становлять комер­

ційну таємницю.

168

Тема 14 Правові основи безпеки господарської діяльності

Якщо
перелік відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, є значним
за обсягом, то доцільно видати його пра­цівнику на руки, щоб у разі
необхідності він міг поновити його у пам’яті.

У зобов’язання про нерозголошення комерційної таємниці мо­жуть
також бути включені пункти про нерозголошення відомостей комерційного характеру
не тільки в період роботи працівника на даному підприємстві, але й протягом
певного часу після його звіль­нення. Таке зобов’язання має зберігатися в
особистій справі пра­цівника. Але до зобов’язання про нерозголошення
відомостей, які становлять комерційну таємницю підприємства, можуть бути вклю­чені
тільки такі положення, які не протирічать Конституції Украї­ни та чинним
нормативно-правовим актам (у тому числі Кодексу законів про працю України).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 611 від
19.08.1993 р. комерційну таємницю не становлять:

ф установчі документи, документи, що дозволяють займатися
під­приємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;

Ф інформація за всіма встановленими формами державної звіт­ності;

ф дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків
та інших обов’язкових платежів;

ф відомості про кількість і склад працюючих, їх заробітну
плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних ро­бочих
місць;

Ф документи про сплату податків і обов’язкових платежів;

ф інформація про забруднення навколишнього природного сере­довища,
недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров’ю,
а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому
збитків;

Ф документи про платоспроможність;

Ф відомості про участь посадових осіб підприємства в
кооперати­вах, малих підприємствах, спілках, об’єднаннях та інших організа­ціях,
які займаються підприємницькою діяльністю;

ф відомості, що відповідно до чинного законодавства
підлягають оголошенню.

169

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Таким
чином, склад і обсяг відомостей, що становлять комерцій­ну таємницю, спосіб їх
захисту визначаються суб ‘єктом господарю­вання самостійно з урахуванням
положень Постанови КМУ №611, а також вимог чинного законодавства.

Для забезпечення безпеки господарської діяльності та захисту
за­конних інтересів суб’єктів господарювання чинним законодавством України
передбачене віднесення комерційної таємниці до об’єктів права інтелектуальної
власності. Це створює певні особливості пра­вового статусу конфіденційної
інформації, бо надає широкі мож­ливості правової охорони і захисту від
протиправних дій.

Так, відповідно до ст. 506 Цивільного кодексу України
майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:

право на використання комерційної таємниці;

виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;

виключне право перешкоджати неправомірному розголошен­

ню, збору або використанню комерційної таємниці;

інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені

законом.

Так, згідно зі ст. 162 Господарського кодексу України
суб’єкт гос­подарювання, що є власником технічної, організаційної або іншої
комерційної інформації, має право на захист від незаконного вико­ристання цієї
інформації третіми особами, за умов, що ця інфор-ма-ція має комерційну цінність
у зв’язку з тим, що вона не відома третім особам і до неї немає вільного
доступу інших осіб на законних під­ставах, а власник інформації вживає належних
заходів до охорони її конфіденційності.

Проте відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію»
ін­формація з обмеженим доступом (комерційна таємниця) може бути поширена без
згоди її власника, якщо ця інформація є су­спільно значимою, тобто якщо вона є
предметом громадського інте­ресу і якщо право громадськості знати цю інформацію
переважає над правом її власника на її захист.

170

Тема 14 Правові основи безпеки господарської діяльності

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ