2.1. Поняття джерел (форм) трудового права, їх класифікація та види нормативно-правових актів, які...

2.1. Поняття джерел (форм) трудового права, їх класифікація та види нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини

22
0

Поняття джерел трудового права. Регулювання трудових та
інших, тісно пов’язаних з ними відносин, здійснюється законодавством про працю.
Згідно зі ст. 4 КЗпП законодавство про працю складається з КЗпП та інших актів
законодавства України, прийнятих відповідно до нього (рис. 2.1).

Законодавство
про працю складається з:

КЗпП України

інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до
КЗпП

Рис. 2.1. Законодавство про працю України

У теорії права законодавство розглядається як у широкому,
так і у вузькому розумінні. У широкому розумінні законодавство — це кодекс,
закони й інші нормативно-правові акти, а у вузькому розу­мінні лише кодекс і
закони.

28

Чинний КЗпП не містить поняття трудового законодавства, але
в багатьох його статтях вказується на регулювання трудових і тісно пов’язаних з
ними відносин саме законодавством чи законом1. У ст. 8 КЗпП вказано, що трудові
відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові
відносини іноземних грома­дян, які працюють на підприємствах, в установах,
організаціях Ук­раїни, регулюються законодавством держави, в якій здійснено пра­цевлаштування
працівника, та міжнародними договорами України. Варто врахувати: якщо
міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна,
встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про
працю, то застосову­ються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Для трудового права важливе значення мають конвенції МОП,
які визначають зміст правових інститутів законодавства про працю, і Декларації
МОП щодо принципів і прав у сфері праці та інші між­народно-правові документи у
сфері регулювання умов праці, а та­кож Рекомендації МОП2.

Договорами у сфері регулювання трудових і тісно пов’язаних з
ними відносин є також міжнародні договори України (двосторонні та
багатосторонні)3.

Джерелами трудового права є й акти локального формотворення
працівників і роботодавців. Джерелами права в організації — колек­тивний
договір та інші локальні акти й соціально-партнерські угоди.

Таким чином, джерела трудового права — це нормативно-право­ві
акти: КЗпП, закони України, міжнародні договори України, між­народні угоди та
інші акти законодавства України, прийняті відпо­відно до Конституції України,
КЗпП, які регулюють трудові та інші тісно пов’язані з ними відносини у сфері
застосування праці.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ, в якому
містяться юридичні норми.

1              Див.:
ст. 21 КЗпП, а також ст. 9, 13, 16, 17 КЗпП та ін.

2              Прийнято вважати, що Конвенції та
рекомендації МОП створюють Міжнародний

кодекс праці.

3              Див.: Угоду про співпрацю держав-учасниць
Співдружності Незалежних Держав у

боротьбі з незаконною міграцією; Угоду ратифіковано із
застереженням Законом

України від 17.03.99; Угоду між Урядом України і Урядом
Російської Федерації про

трудову діяльність і соціальний захист громадян України і
Росії, які працюють за ме­

жами кордонів своїх країн, здійснено 14 січня 1993 р. у
Москві.

29

Джерело трудового права — це офіційний акт нормотворчості
держави або прийнятий з її дозволу; ним встановлюються, змінюють­ся або
скасовуються правові норми, що регулюють відносини, які є предметом трудового
права1.

Джерела трудового права необхідно відрізняти від правових
актів застосування чинного трудового законодавства. Так, рішення місце­вого
суду щодо трудовому спору — це правовий акт застосування норм трудового
законодавства, а не джерело трудового права2.

Особливості джерел (форм) трудового права визначаються на­самперед
специфікою предмета та методу правового регулювання соціально-трудових
відносин, сферою дії нормативно-правових ак­тів про працю та наявністю
спеціальних функціональних органів, що регулюють соціально-трудові відносини,
сприяють реалізації прин­ципу соціального партнерства.

Класифікація і види джерел трудового права. Джерела
трудового права класифікують за різними критеріям (рис. 2.2). Враховуючи те, що
правотворча діяльність у сфері праці здійснюється різними орга­нами держави,
класифікація джерел трудового права здійснюється органами, які приймають
нормативні акти різної юридичної сили.

Класифікація
джерел трудового права

за ступенем їх важливості та ієрархією

за системою трудового права

за суб’єктами, які їх приймають

за сферою їх чинності

за їх формою та сферою їх узагальненості

Рис.
2.2. Класифікація джерел (форм) трудового права

Джерела трудового права відрізняються за суб’єктами, які їх
приймають: Верховна Рада України, органи міжнародно-правового регулювання
праці, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства,
місцеві органи влади та місцевого самовря­дування, соціальні партнери й інші
суб’єкти.

За ступенем їх важливості та ієрархією джерела трудового
права поділяються на закони та підзаконні акти трудового законодавства.

1              Зуб
І. В., Стичинський Б. С, Грицяк І. А. Трудове право: Курс лекцій. — К.: УАДУ

при Президентові України, 1996. — С. 15.

2              У континентальній системі права, до якої
належить Україна, єдиним джерелом пра­

ва визнається нормативний акт.

ЗО

Юридична ієрархія (юридична сила) визначає значення
нормативно­го акта (його верховенство чи підлеглість) порівняно з іншими дже­релами
трудового права (рис. 2.3).

Джерела
трудового права за юридичною силою

Конституція
України

Міжнародно-правові документи

Закони
України

Конституційні

Звичайні

Функціональні

Комплексні

Кодифіковані

КЗпП
України

Підзаконні
нормативно-правові акти України

Рис.
2.3. Види джерел (форм) трудового права за юридичною ієрархією

Серед джерел трудового права особливе місце займає Конститу­ція
України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 чер­вня 1996 р.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Нор­ми Конституції є нормами
прямої дії.

Чинні міжнародні договори та угоди у сфері праці,
ратифіковані Верховною Радою України — це частина національного законодавст­ва
України і складова її правової системи.

Наступним джерелом трудового права, за юридичною ієрархією,
є закони України. Закони та інші нормативно-правові акти прийма­ються на основі
Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8 Конституції України).

31

Закони, за способом прийняття, поділяються на конституційні
й звичайні. До комплексних законів входять норми не лише трудово­го
законодавства, а й інших галузей права1.

До функціональних законів входять норми окремих інститутів
трудового права2.

Закони про працю можуть бути кодифіковані, наприклад КЗпП, і
поточні щодо окремих інститутів трудового права3..

Важливим джерелом трудового права є Кодекс законів про пра­цю
України (надалі Кодекс, КЗпП). Кодекс є кодифікованим джере­лом трудового права
України і визначає правові засади й гарантії здійснення громадянами України
права розпоряджатися своїми здіб­ностями до продуктивної і творчої праці,
регулює суспільні відноси­ни, що входять у предмет трудового права. Чинний
Кодекс прийня­тий 10 грудня 1971 р., його введено в дію 1 червня 1972 р.4.
Відтоді до нього вносилися численні зміни і доповнення стосовно важливих питань
правового регулювання праці.

Джерелом трудового права є також і підзаконні нормативно-пра­вові
акти, які регулюють трудові та тісно пов’язані з ними відноси­ни. Вони у свою
чергу поділяються на такі, що поширюються на всіх суб’єктів трудового права, і
такі, що поширюються на окремі галузі господарювання.

Принципи побудови системи джерел за юридичною ієрархією
визначені професором В. І. Прокопенком5. Вони являють собою по­рядок розміщення
джерел права та законодавства в системі залежно від їх юридичної сили і
зводяться до таких принципів:

відмінність конституційного і законодавчого регулювання;

пріоритет актів законодавчої влади перед актами виконавчої
та

судової влади;


Наприклад, Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18
січня 2001 р., Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне
страхування від не­щасного випадку на виробництві та професійного захворювання,
які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 р.

2              Наприклад, Закон України «Про
відпустки» від 15 листопада 1996 р., Закон України

«Про оплату праці» від 24 березня 1995 р., Закон
України «Про охорону праці» від

14 жовтня 1992 р. та ін.

3              Наприклад, Закон України «Про зайнятість
населення» від 1 березня 1991 р., Закон

України «Про колективні договори і угоди» від 1
липня 1993 р.

4              Кодекс законів про працю в Україні вперше
було прийнято в 1922 р.

■> Прокопенко В. І. Трудове право: Курс лекцій для
студентів юрид. вузів та факуль­тетів. — К.: Вентурі, 1996. — С. 61.

32

перевага актів органів вищого рівня порівняно з нижчими орга­

нами;

відповідність локальних актів державно-правовим актам;

можливість зупинення й скасування неправомірних актів та ін­

ші принципи.

Джерела трудового права прийнято класифікувати на закони,
підзаконні акти, локальні правові акти й практику застосування чин­ного
законодавства про працю (рис. 2.4).

Джерела трудового права

Закони

Підзаконні акти

Локальні правові акти

Практика застосування чинного законодавства про працю

Рис. 2.4. Джерела трудового права

Джерела трудового права класифікуються також за системою
галу­зі права. До всіх інститутів Особливої частини трудового права нале­жать
Конституція України, КЗпП та інші нормативно-правові акти; до певних інститутів
Особливої частини трудового права — Закон Ук­раїни «Про зайнятість
населення»; до кількох інститутів Особливої частини трудового права —
Закон України «Про державну службу».

За сферою дії джерела трудового права поділяються на
загально­державні, галузеві, міжгалузеві, місцеві, локальні.

За ступенем узагальнення джерела трудового права можуть бути
кодифіковані, комплексні (наприклад, Закон України «Про зайня­тість
населення») і поточні.

За формою джерела трудового права поділяються на закони та
підзаконні акти. Підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі
Конституції України, КЗпП, законів України і повинні від­повідати їм.

Підзаконні нормативно-правові акти, які приймаються централь­ними
і місцевими органами державної виконавчої влади, органами міс­цевого
самоврядування, що регулюють суспільні відносини в сфері застосування праці,
також мають певну ієрархію (рис. 2.5).

33

Підзаконні нормативно-правові акти

Укази, розпорядження Президента України

Декрети, постанови, розпорядження Кабінету Міністрів
України

Нормативні акти міністерств, відомств, держкомітетів

Нормативні акти місцевих органів влади та самоврядування

Нормативні акти соціального партнерства

Правила

Положення

Інструкції

Накази

Рис. 2.5. Види підзаконних нормативно-правових актів за
формою

Найвищу юридичну силу мають нормативні укази Президента
України як глави держави1. Своїм указом чи розпорядженням він може скасувати
акти Кабінету Міністрів України та акти Ради мі­ністрів Автономної Республіки
Крим2.

Укази і розпорядження Президента України — обов’язково вико­нуються
на території України. Джерелом трудового права є також розпорядження Президента
України3. Втім, лише ті з них, що містять правові норми — обов’язкові правила,
які регулюють поведінку у трудовій сфері. Окремі укази Президента України мають
персоніфі­кований характер і не визнаються джерелами права4.

До підзаконних нормативно-правових актів належать постанови
Кабінету Міністрів України. Як джерела трудового права вони вида­ються на
виконання Конституції України, КЗпП, інших законів Ук­раїни, нормативних указів
Президента України, є актами виконавчої

1              Див.:
Указ Президента України «Про розміри надбавок до посадових окладів за

класні чини та вислугу років працівникам органів прокуратури
України» від 20 груд­

ня 1991р., Указ Президента України «Про заходи щодо
забезпечення працевлашту­

вання молоді» від 6 жовтня 1999 р. та ін.

2              Див.: Указ Президента України від 27 лютого
2001 р. «Про скасування розділу XVIII

додатка № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 7
лютого 2001 року № 134″.

3              Див.: Розпорядження Президента України
«Про додаткові заходи щодо прискорен­

ня погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій,
стипендій та інших соціаль­

них виплат населенню» від 11 липня 1997 р. тощо.

4              Див.: укази про нагородження працівників
орденами і медалями, присвоєння їм

класного чину, почесних звань тощо.

34

влади України, мають підзаконний характер і в юридичній
ієрархії джерел права займають місце після указів і розпоряджень.

У системі джерел трудового права постанови Кабінету
Міністрів України мають неабияке значення серед підзаконних джерел трудо­вого
права України. Вони регулюють питання оплати праці, умови праці деяких
категорій працівників, затверджують спеціальні «По­ложення», певний
«Порядок» чи «Перелік»1, які визначають юри­дичний статус
деяких органів і працівників.

До підзаконних нормативно-правових актів належать і розпоряд­ження
Кабінету Міністрів України2.

У деяких галузях для окремих категорій працівників діють
стату­ти й положення про дисципліну, які затверджуються постановами Кабінету
Міністрів України3.

До джерел трудового права належать нормативно-правові акти
Міністерства праці та соціальної політики України (надалі — Мін­праці),
галузевих міністерств і відомств, державних комітетів з пи­тань регулювання
трудових відносин4.

Мінпраці у межах своїх повноважень на основі та на виконання
ак­тів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконан­ня, в
разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевими органами виконавчої
влади спільні акти. Рішення Мінпраці України, прийняті в межах його
повноважень, є обов’язковими для виконання центральними та місцевими органами
виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами
та організа-


Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження
Положення про проведення атестації державних службовців» від 28 грудня
2000 р. № 1922, пос­танова Кабінету Міністрів України «Про затвердження
Порядку проведення ком­пенсації громадянам втрати частини грошових доходів у
зв’язку з порушенням термінів їх виплати» від 21 лютого 2001 р. № 159,
постанова Кабінету Міністрів Ук­раїни «Про затвердження переліку
професійних захворювань» від 8 листопада 2000 р. № 1662 тощо.

2              Наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів
України «Про ведення колективних

переговорів з укладення Генеральної, галузевих і
регіональних угод» від   12 січня

2001 р. № 1-р чи розпорядження Кабінету Міністрів України
«Про заходи щодо

сприяння підприємствам в організації професійного навчання
кадрів на вироб­

ництві» від 24 січня 2001 р. № 13-р та ін.

3              Наприклад, Статут про дисципліну працівників
зв’язку, який затверджений поста­

новою Кабінету Міністрів України «Про затвердження
Статуту про дисципліну

працівників зв’язку» від 30 липня 1996 р. № 877.

4              Див.: Положення про Міністерство праці та
соціальної політики України, затверд­

жене Указом Президента України від 30 серпня 2000 р.

35

ціями усіх форм власності і громадянами. Поширена практика
прий­няття нормативних актів у сфері праці кількома міністерствами.

Накази Мінпраці України стосуються питань нормування й опла­ти
праці, затвердження кваліфікаційних характеристик працівників, порядку надання
пільг і переваг окремим категоріям працівників, ре­жиму праці та відпочинку на
окремих виробництвах.

Мінпраці наділене повноваженнями видавати акти щодо застосу­вання
й роз’яснення законів України про працю та відповідних ука­зів Президента
України і постанов Кабінету Міністрів України1.

Акти Мінпраці України, які регулюють трудові й тісно
пов’язані з ними відносини, слід розглядати і як міжвідомчі джерела трудово­го
права України. Міжвідомчий характер носять акти деяких інших міністерств2.

Нормативно-правові акти місцевих органів виконавчої влади і
органів місцевого самоврядування можуть видаватися в межах їх компетенції.
Наприклад, з приводу забезпечення реалізації держав­них гарантій у сфері
застосування праці, соціального захисту праців­ників та інших питань
регулювання трудових відносин працівників у межах їх повноважень.

Повноваження в галузі зайнятості населення, праці та
заробітної плати місцевої державної адміністрації визначені у ст. 24 Закону Ук­раїни
«Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. Роз­порядження
голів місцевих державних адміністрацій у сфері регулю­вання праці, прийняті у
межах їх компетенції, теж є джерелами тру­дового права. Місцева державна
адміністрація:

забезпечує реалізацію державних гарантій у сфері праці,
зокре­

ма на право своєчасного одержання винагороди за працю;

розробляє та організовує виконання перспективних і поточних

територіальних програм зайнятості та заходи щодо соціальної
захи­

щеності різних груп населення від безробіття;

1              Наприклад,
наказ Міністерства праці та соціальної політики «Про затвердження

Переліку робіт, при виконанні яких може запроваджуватися
колективна (бригадна)

матеріальна відповідальність, умови її застосування і
Типового договору про

колективну (бригадну) матеріальну відповідальність» №
43 від 12 травня 1996 р.,

зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 червня 1996
р. за № 286/1311,

роз’яснення Міністерства праці та соціальної політики щодо
одноразової допомоги

в разі народження дитини в другому півріччі 2000 р.
відповідно до Закону України

«Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 16
лютого 2000 р.

2              Наприклад, наказ Держнаглядохоронпраці
«Про затвердження Правил безпечної

експлуатації електроустановок» № 257 від 6 жовтня 1997
р.

36

забезпечує згідно з законом оплачувані громадські роботи для

осіб, зареєстрованих як безробітні;

забезпечує соціальний захист працівників, зайнятих на
роботах з

шкідливими умовами праці на підприємствах, в установах та
органі­

заціях усіх форм власності, якісне проведення атестації
робочих місць;

бере участь у веденні колективних переговорів та укладанні
те­

риторіальних тарифних угод, вирішенні колективних трудових
спо­

рів (конфліктів).

Голова місцевої державної адміністрацій видає розпорядження
одноособово і несе за них відповідальність згідно із законодавством.
Розпорядження голови місцевої державної адміністрації, видані згід­но з чинним
законодавством, обов’язкові для виконання керівника­ми підприємств, установ,
організацій, їх філіалів і відділень незалеж­но від форм власності.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських
рад належать:

встановлення зручного для населення режиму роботи підпри­

ємств комунального господарства, торгівлі та громадського
харчу­

вання, побутового обслуговування, що належать до комунальної

власності відповідних територіальних громад;

встановлення за погодженням з власниками зручного для насе­

лення режиму роботи розташованих на відповідній території
підпри­

ємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно
від

форм власності; бронювання в порядку, встановленому законом,
на

підприємствах, в установах та організаціях незалежно від
форм влас­

ності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб,
які

потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на
рин­

ку праці, визначення нормативів таких робочих місць;

прийняття рішень про створення на підприємствах, в установах

та організаціях спеціальних робочих місць для осіб з
обмеженою

працездатністю, організація професійної підготовки цих осіб;

погодження в разі проведення ліквідації таких робочих місць;

•               вирішують інші питання в межах відповідної
території1 .

Сільський, селищний, міський голова у межах своїх
повноважень

видає розпорядження також у сфері праці.


Див.: ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
від 21 травня 1997 р.

37

Джерелами трудового права є акти соціального партнерства.
Угоди як специфічні договірні джерела трудового права характери­зуються тим, що
приймаються не органами державної влади, а суб’єктами трудових відносин. При
цьому держава уповноважує со­ціальних партнерів на договірну правотворчість у
сфері праці.

Угоди укладаються на державному, галузевому, регіональному
рівнях на двосторонній основі.

Колективний договір укладається на підприємствах, в
установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які ви­користовують
найману працю і мають право юридичної особи. Ко­лективний договір може
укладатися в структурних підрозділах під­приємства в межах компетенції цих
підрозділів. Порядок укладання колективних договорів та угод врегульований
Законом України «Про колективні договори та угоди» від 1 липня 1993
р.

Особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань, селян­ських
(фермерських) господарств, працівників організацій з інозем­ними інвестиціями
визначаються законодавством та їх статутами. При цьому гарантії щодо
зайнятості, охорони праці, праці жінок, молоді, інвалідів надаються в порядку,
передбаченому законодавст­вом про працю.

Важливе місце серед джерел трудового права займають інші ло­кальні
нормативно-правові акти, які приймаються безпосередньо на підприємствах, в
установах та організаціях роботодавцем чи за по­годженням з виборним органом
профспілкової організації:

правила внутрішнього трудового розпорядку;

положення про оплату праці, про преміювання, про порядок

виплати винагороди за підсумками роботи впродовж року тощо.

Ці нормативно-правові акти чинні тільки в межах конкретної
ор­ганізації, приймаються, найчастіше, на певний строк; вони не повин­ні
погіршувати становище працівників порівняно із законами й ін­шими підзаконними
нормативно-правовими актами у сфері праці.

Правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуються
трудовими колективами за поданням роботодавця і виборного профспілкового органу
на основі типових правил.

Приймаються локальні акти з питань умов трудового договору,
робочого часу і часу відпочинку, охорони праці тощо. Найчастіше локальні норми
містяться в колективному договорі, а також соціаль­но-партнерських угодах.

38

В Україні застосовуються деякі нормативно-правові акти колиш­нього
СРСР з питань, не врегульованих чинним законодавством Ук­раїни про працю, — за
умови, що вони не суперечать Конституції України і законам України.

До інших актів законодавства України, прийнятих відповідно
до КЗпП, належать закони України, спрямовані на регулювання трудо­вих і тісно
пов’язаних з ними відносин.

Так, у Законі України «Про власність» установлено,
що власник має право на договірній основі використовувати працю громадян1.

Закон України «Про підприємства в Україні»
визначає види й ор­ганізаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації,
ре­організації й ліквідації, організаційний механізм здійснення ними
підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економі­ки; він
визначає загальні принципи управління підприємством, а та­кож самоврядування
трудового колективу2.

Закон України «Про господарські товариства»
охоплює поняття і види господарських товариств, правила їх створення,
діяльності, права й обов’язки їх учасників і засновників, а також порядок при­пинення
їх діяльності3 .

Закон України «Про державну службу» регулює суспільні
відноси­ни, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, орга­нізаційних,
економічних і соціальних умов реалізації громадянами Ук­раїни права на державну
службу. Він визначає загальні засади діяль­ності, а також статус державних
службовців, які працюють у держав­них органах та їх апараті, порядок
перебування на державній службі4.

Закон України «Про основні засади соціального захисту
ветера­нів праці та інших громадян похилого віку в Україні» гарантує вете­ранам
праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадяна­ми можливості в
економічній, соціальній, політичній сферах, сприят­ливі умови для повноцінного
способу життя5.

У Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії
їх соціаль­ного захисту» охоплюється правовий статус ветеранів війни,
йдеть-

1              Див.:
ст. 5 Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 р.

2              Див.: ст. 14-17 Закону України «Про
підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р.

3              Див.: Закон України «Про господарські
товариства» від 19 вересня 1991 р.

4              Див.: Закон України «Про державну
службу» від 16 грудня 1993 р.

5              Див.: Закон України «Про основні засади
соціального захисту ветеранів праці та

інших громадян похилого віку в Україні» від 16 грудня
1993 р.

39

ся про створення належних умов для їх життя, закон сприяє
форму­ванню в суспільстві шанобливого ставлення до ветеранів війни1.

Соціальну захищеність інвалідів в Україні, зокрема рівні для
них з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній
і соціальній сферах життя суспільства, визначає Закон України «Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні»2.

Законодавство України про охорону здоров’я охоплює правові,
організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Ук­раїні,
регулює суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного
розвитку фізичних і духовних сил, високої працездат­ності й довголітнього
активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх
здоров’я, попередження і зниження зах­ворюваності, інвалідності та смертності,
поліпшення спадковості3.

Трудова діяльність у релігійних організаціях і на їх
підприємст­вах, окрім КЗпП, регулюється і Законом України «Про свободу со­вісті
та релігійні організації». Установлено, що громадяни України є рівними
перед законом і мають рівні права в усіх галузях економіч­ного, політичного,
соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В
офіційних документах ставлення громадяни­на до релігії не вказується4.

Закон України «Про правовий статус іноземців»
визначає правовий статус іноземців в Україні, закріплює основні права, свободи
та обов’яз­ки іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають або
тимчасово перебувають в Україні, і визначає порядок вирішення пи­тань,
пов’язаних з їхнім в’їздом в Україну або виїздом з України5.

Закон України «Про сприяння соціальному становленню та
роз­витку молоді в Україні» визначає загальні засади створення органі­заційних,
соціально-економічних, політико-правових умов соціаль­ного становлення та
розвитку молодих громадян України в інтере­сах особистості, суспільства й
держави, основні напрями реалізації

1              Див.:
Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального
захисту»

від 22 жовтня 1993 р.

2              Див.: Закон України «Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні» від

21 березня 1991 р.

3              Див.: ст. 4, 25—28 Закону України
«Основи законодавства України про охорону здо­

ров’я» від 19 листопада 1992 р.

4              Див.: Закон України «Про свободу совісті
та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р.

5              Див.: ст. 8-11 Закону України «Про
правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 р.

40

державної молодіжної політики в Україні щодо соціального
станов­лення та розвитку молоді1.

«Гірничий Закон України» визначає правові та
організаційні заса­ди проведення гірничих робіт, забезпечення протиаварійного
захисту гірничих підприємств, установ та організацій2. Визначено особливос­ті
умов праці в гірничій промисловості. Так, установлено, що трудо­ві відносини
працівників гірничих підприємств регулюються КЗпП, законами України «Про
підприємства в Україні», «Про охорону пра­ці» та іншими
нормативно-правовими актами про працю з урахуван­ням особливостей, встановлених
«Гірничим Законом України».

Зазначимо, що парламентський контроль за додержанням кон­ституційних
прав і свобод людини і громадянина та захист прав кож­ного на території України
і в межах її юрисдикції на постійній осно­ві здійснює Уповноважений Верховної
Ради України з прав людини. У своїй діяльності він керується Конституцією
України, законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов’язко­вість
яких надана Верховною Радою України3. Метою парламент­ського контролю, який
здійснює Уповноважений, є:

захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених

Конституцією України, законами України та міжнародними
догово­

рами України;

додержання та повага до прав і свобод людини і громадянина

суб’єктами, зазначеними у ст. 2 цього Закону;

запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина

або сприяння їх поновленню;

сприяння приведенню законодавства України про права і сво­

боди людини і громадянина у відповідність з Конституцією
України,

міжнародними стандартами у цій галузі;

поліпшення й подальший розвиток міжнародного співробіт­

ництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації

людиною своїх прав і свобод;

сприяння правовій інформованості населення та захист конфі­

денційної інформації про особу.

1              Див.:
Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в

Україні» від 5 лютого 1993 р.

2              Див.: ст. 37—43 «Гірничого Закону
України» від 6 жовтня 1999 р.

3              Див.: ст. 1, 3 Закону України «Про
Уповноваженого Верховної Ради України з прав

людини» від 23 грудня 1997 р.

41

Особливості правового регулювання, засади створення, права
та гарантії діяльності професійних спілок визначає Закон України «Про
професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»1.

Закон України «Про колективні договори і угоди»
визначає пра­вові засади, розробку, укладення та виконання колективних догово­рів
і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин і соці­ально-економічних
інтересів працівників і власників2 .

Закон України «Про зайнятість населення» визначає
правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України і його
захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держа­ви в реалізації
громадянами права на працю3.

Закон України «Про оплату праці» окреслює
економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які
перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємст­вами,
установами, організаціями усіх форм власності та господарю­вання, а також з
окремими громадянами, і спрямований на забезпе­чення відтворювальної і
стимулюючої функцій заробітної плати4.

Закон України «Про відпустки» встановлює державні
гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх
працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для
виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного
розвитку особи5.

У Законі України «Про охорону праці» розкрито
основні поло­ження щодо реалізації конституційного права громадян на охорону
їхнього життя й здоров’я у процесі трудової діяльності; цей закон ре­гулює
відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці,
встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні6.

Правові й організаційні засади функціонування системи
заходів, пов’язаних із вирішенням колективних трудових спорів (конфліктів),
подає Закон України «Про порядок вирішення колективних трудо­вих спорів
(конфліктів)». Він визначає взаємодію сторін соціально-

1              Див.:
Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії
діяльності» від

15 вересня 1999 р.

2              Див.: Закон України «Про колективні
договори і угоди» від 1 липня 1993 р.

3              Див.: Закон України «Про зайнятість
населення» від 1 березня 1991 р.

4              Див.: Закон України «Про оплату
праці» від 24 березня 1995 р.

5              Див.: Закон України «Про відпустки»
від 15 листопада 1996 р.

6              Див.: Закон України «Про охорону
праці» від 14 жовтня 1992 р.

42

трудових відносин у процесі врегулювання колективних
трудових спорів (конфліктів), що виникли між ними1.

Для регулювання правовідносин у сфері праці застосовуються
підзаконні нормативно-правові акти. Від джерел інших галузей пра­ва система
джерел трудового права відрізняється тим, що в регулю­ванні трудових відносин
важливе значення мають локальні норма­тивно-правові акти.

На думку професора В. І. Прокопенка, завдяки локальному регу­люванню
трудових відносин розвиваються демократичні засади у виробничій діяльності.
Співвідношення ж локального і централізо­ваного регулювання є показником
демократизму існуючої правової системи суспільства. При локальній
нормотворчості здійснюється принцип «дозволено лише те, що визначено
законом»2.

Локальні норми трудового права в Україні — правило загально­обов’язкової
поведінки, попередньо санкціоноване державою і прийня­те в установленому
законом порядку безпосередньо на підприємстві, в установі, організації, і діє в
їхніх межах.

Основними локальними документами, які регулюють трудові й
тісно пов’язані з ними відносини є:

колективний договір;

правила внутрішнього трудового розпорядку.

Важливе значення для практики застосування чинного законо­давства
про працю мають роз’яснення Верховного Суду України3.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ