§5. Захист володіння

§5. Захист володіння

289
0

Захист володіння здійснювався не у формі судових розглядів,
а за допомогою преторських наказів (interdiction), які давали хід особ­ливому
інтердиктному захисту.

Захист адміністративними засобами давав можливість показува­ти,
що володіння — це речове право, яке належить суб’єкту права як повноправному
члену публічного суспільства і об’єкту адмініс­тративного управління.
Характерною рисою інтердиктного захис­ту є неможливість при спорі про володіння
піднімати питання про право володіння. Претор встановлював лише факт володіння
і факт його порушення. Рішення претора було неостаточним, незгодна сторона могла
його оскаржити. Захист володіння мав попередній (провізорний) характер.

49

Особа, яка програла спір, могла пізніше пред’явити до
відпові­дача віндикаційний позов. Довівши своє право власності на річ, ця особа
отримувала річ з рук того, хто виграв в попередньому спорі, фактичного
володільця.

Преторський захист, який був заснований на виявленні фактів
володіння і його порушення, в римському праві мав назву посе-сорного захисту
(possessorium).

Для захисту володіння використовувалися три групи
володарських інтердиктів.

Інтердикти, спрямовані на утримання діючого володіння. В

цю групу входили два види інтердиктів: для утримання
володіння

нерухомими і рухомими речами.

Інтердикти про повернення насильно або таємно викраденої

речі. Ця група включає в себе інтердикт захисту нерухомості
воло­

дільця, яка була насильно відібрана.

Інтердикти про встановлення володіння вперше.

Крім того, існували інтердикти, спрямовані на захист добросо­вісного
володіння, так звані публіціанські позови.

Інтердикт для утримання володіння нерухомими речами засто­совувався
у таких випадках:

а)             при вирішенні питання про наявність існуючого
стану речі і

закріпленні її стану, наприклад, при виникненні спорів про
право

на земельні ділянки часто виникало питання, хто власник, а
хто

просто володілець, і це питання фіксувалося у преторській
формулі;

б)            у деяких випадках при передачі володільцем
всього неволоді-

ючій стороні;

в)             при розгляді, що мав характер штрафного
позову. Це мало

місце тоді, коли якась особа посягала на володіння іншої,
пере­

шкоджаючи власнику здійснювати своє право (сусід викинув
сміття

на сусідню земельну ділянку).

Обидва інтердикти є заборонними і двосторонніми. Інтердикт
для захисту володільця нерухомого майна, насильно позбавленого володін­ня,
представляє юридичному володільцю нерухомості насильно позбав­лене володіння.
Підставою для цього інтердикту могло бути насильство над володільцем або його
представником. Насильство проявляється через недопущення його до земельної
ділянки або через вигнання його з земельної ділянки. Позивачем була особа, що
втратила воло­діння. Позовні претензії могли бути пред’явлені нею протягом року
з дня порушення права. Відповідачем була особа, винна в насильстві. Відповідач
при цьому інтердикті присуджувався до повернення земельної ділянки зі всіма її
плодами і відшкодованими збитками.

Основою для пред’явлення інтердикту для захисту особи, яка
надає свою річ у володіння іншої особи за вимогою, слугувала від­мова особи
повернути річ після першої вимоги господаря.

Публіціанський позов надавався особі, яка була добросовісним
володільцем. Умовами для надання такого захисту були:

добросовісність володіння, набутого за давністю. За публіці-

анським позовом добросовісний володілець отримував захист
лише

від недобросовісного володільця.

законний спосіб набуття володіння.

50

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ