§5. Батьківська влада

§5. Батьківська влада

727
0

Сукупність правових установлень, яка забезпечувала владу
до-мовладики над членами своєї сім’ї, становила римське батьківське право.
Римське право визнавало практично необмежену владу батька над дітьми. Така
позиція призводила майже до повної відмови від особистих і майнових прав
підлеглих.

Мати щодо дітей ніяких батьківських прав не мала і лише з
посту­повим визнанням когнатського споріднення її становище щодо своїх дітей
набувало деякого правового значення (взаємне утримання і опіка). Виправлення
такої односторонності римських правових уста­новлень щодо організації та змісту
батьківської влади здійснювалося надзвичайно повільно. Тільки за часів
імператора Юстиніана patria potestas багато в чому змінює свій характер.

Батьківська влада встановлювалася трьома способами:

закононародженістю;

узаконенням;

усиновленням.

Закононародженими визнавались діти, які народились під час
існування правильного римського шлюбу, а також ті, що народи­лися не раніше,
ніж через 181 день після одруження і не пізніше 300 днів після смерті чоловіка.
Діти, що народилися раніше 181 дня, також вважалися закононародженими, якщо
чоловік їх матері визнавав їх своїми.

Узаконення (legitimatio) — встановлення законної
батьківської влади над власними дітьми, народженими поза шлюбом. Узаконення
могло бути здійснено:

при наступному одруженні, в цьому випадку дітьми вважалися
тільки народжені від конкубінату;

шляхом отримання імператорського рескрипту за проханням
батька, якщо одруження було неможливим або недоречним і за відсутності своїх
дітей;

зарахування сина у члени муніципального сенату.

Усиновлення — встановлення законної батьківської влади над
чужою особою. Римське право закріплювало дві форми усиновлення: арогація
(arrogatio) та адопція (adoptio).

31

Арогація застосовувалася для усиновлення осіб свого права,
тобто повнолітніх і самостійних у правовому відношенні, здійснювалась в
стародавньому праві народними зборами, а пізніше — на підставі грамоти
імператора. Згода усиновителя була обов’язковою.

Адопція застосовувалась для усиновлення осіб чужого права,
тобто тих, що знаходилися під владою домовладики. На підставі Законів XII
таблиць адопція здійснювалася у формі мансипації шляхом мни­мого триразового
продажу сина будь-якій сторонній довіреній особі, після чого син повертався до
батька. Потім усиновитель для форми пред’являв віндикаційний позов проти
довіреної особи, яка не за­перечувала проти цього. Наслідком цієї процедури
була передача претором усиновленого усиновителю.

Припинення батьківської влади. Відмітною рисою римського
права було те, що батьківська влада тривала до смерті батька і могла
припинятися тільки за його волею. Отже, батьківська влада припи­нялася
внаслідок:

смерті домовладики або підвладного;

втрати свободи домовладикою або підвладними;

придбання підвладними деяких почесних звань (жрецьких

звань, посади консула, претора, патриція тощо);

звільнення сина самим батьком, що має назву емансипації

(emancipatio).

У законодавстві Юстиніана емансипація могла здійснюватися за
заявою домовладики; наданням підвладному протягом тривалого часу самостійного
положення; отриманням імператорського рескрипту.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ