§4. Особисті та майнові відносини подружжя

§4. Особисті та майнові відносини подружжя

189
0

Відносини подружжя у шлюбі сит тапи істотно відрізнялися від
відносин у шлюбі sine тапи. Це були два суттєво різні види шлюбних зв’язків.

Відносини подружжя у шлюбі з чоловічою владою (сит тапи).
Жінка цілком підпорядковувалася владі свого чоловіка. В особис­тому відношенні
жінка підлягала юридично необмеженому праву

35

чоловіка, який міг домагатися її від кожної третьої особи,
її родичів і проти її волі. Однак жінка отримувала родове ім’я чоловіка і роз­діляла
його громадянське становище, місце проживання чоловіка було обов’язковим для
неї, вона потрапляла у число спадкоємців після смерті чоловіка нарівні з
дітьми.

Жінка була позбавлена правоздатності в галузі майнових
відносин, тому не могла самостійно укладати цивільно-правові угоди і висту­пати
в суді. Все майно, яке жінка мала до шлюбу або набувала будь-яким чином за час
шлюбу, автоматично ставало власністю чоловіка.

Відносини подружжя у шлюбі без чоловічої влади (sine manu).
Шлюби sine manu були типовими у класичний і післякласичний періоди розвитку
римського права. Жінка зберігала правовий статус, який мала до вступу в шлюб.
Влада чоловіка на неї не поширю­валася. Тому саме укладання шлюбу sine manu не
впливало на її правоздатність і дієздатність. При шлюбі sine manu принцип
підлег­лості поступився місцем принципу рівності:

подружжя було зобов’язане допомагати і поважати одне

одного, а також утримуватися від будь-яких дій, які
загрожували

їхньому союзу;

жінка мала ім’я чоловіка;

жінка мала одне місце проживання з чоловіком, поділяла

його громадянське становище;

чоловік повинен був утримувати жінку;

чоловік був захисником жінки та її представником в суді;

між подружжям не допускалися штрафні позови;

чоловік мав право вимагати від жінки ведення домашнього

господарства.

Майно подружжя продовжувало залишатися у роздільній влас­ності.
Жінка мала право самостійно володіти, користуватися і роз­поряджатися своїм
майном, але вона могла передати чоловікові право управління своїм майном.

До майнових відносин подружжя належать придане і дошлюбне
дарування.

Придане (dos). Майно, яке у зв’язку з укладенням шлюбу жінка
віддавала своєму чоловікові для задоволення потреб сумісного життя, мало назву
«придане». При припиненні шлюбу у зв’язку зі смертю дружини придане
залишалося чоловікові і, навпаки, якщо шлюб припинявся внаслідок смерті
чоловіка, придане поверталося жінці. Придане поверталося жінці й тоді, коли
шлюб припинявся розлучен­ням за ініціативою чоловіка або з його вини. А якщо
жінка вимагала розлучення без будь-якого приводу з боку чоловіка або якщо розлу­чення
сталося внаслідок її поведінки, придане залишалося чоловікові.

Дошлюбний дар (donatio ante nuptias). Відома
заборона дарування між подружжям, яка діяла у римлян із
кінця Республіки, не стосу­валася
подарунків, зроблених перед шлюбом. Дарування
майбутнього чоловіка майбутній жінці увійшло у звичай за часів правління імпе­ратора Костянтина (306—337 pp.). Чоловік
виділяв частку майна, що дорівнювала приданому, та дарував майбутній дружині.
Спо­чатку майно передавалося перед укладанням шлюбу, за часів прав-

36

ління імператора Юстиніана (527—565 pp.) допускалося
дарування і під час шлюбу. Законодавством Юстиніана було встановлено:

donatio за своїм розміром мало відповідати dos;

батько чоловіка повинен був давати donatio так само, як
батько

дружини повинен був давати придане;

нерухоме майно, яке входило до donatio, не підлягало
відчуженню;

під час існування шлюбу жінка не могла вимагати видачі дару.

Якщо шлюб припинявся з вини жінки, то вона втрачала на ко­ристь
чоловіка придане і не могла вимагати передачі donatio. Якщо шлюб припинявся з
вини чоловіка, то він повинен був повернути жінці dos і передати їй donatio.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ