§6. Позовна давність

§6. Позовна давність

32
0

Особа, право якої порушено, мала право на позовний захист —
на відновлення свого права. При цьому їй надавали можливість самій вирішувати,
пред’являти позов до винного чи ні.

Позовна давність — це встановлений законом максимальний
термін, після закінчення якого погашалась можливість процесу­ального захисту
порушеного права особи, що не потребувало пе­регляду своєї справи.

28

До V ст. у римському праві існувало поняття законного строку
пред’явлення позову. Як і в межах законного терміну пред’явленого позову, так і
в межах позовної давності, особа могла здійснювати захист порушених прав і
пред’являти позов, але при закінченні за­конного терміну виключалася можливість
процесуального захисту права особи.

При позовній давності закінчення часу погашалося правом
особи, якщо це право не використовувалося особою протягом відомого часу. Тобто
причиною, що знищувала право, було не закінчення часу, а бездіяльність
суб’єктивного права протягом встановленого законом часу.

Законні терміни встановлювалися для окремих позовів, наприк­лад,
для позовів з договору купівлі-продажу, у зв’язку з недобро­якісністю речі, був
встановлений термін шість місяців. Позови, пов’язані із спадщиною, могли
подаватися протягом п’яти років. В епоху імператора Юстиніана з появою позовної
давності строк вста­новлювався в ЗО років.

29

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ