§ 3. Порядок та форми розрахунків у господарському обороті

§ 3. Порядок та форми розрахунків у господарському обороті

212
0

За загальним
правилом на території України всі юридичні особи усіх форм власності, а також
фізичні особи -громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства,
які є суб’єктами підприємницької діяльності, здійснюють між собою розрахунки у
безготівковому та готівковому порядку через установи банків відповідно до
правил здійснення розрахункових та касових операцій, що затверджуються
Національним банком України.

Слід, однак, мати
на увазі, що сфера застосування готівкового обігу досить обмежена і
визначається спеціальними нормами.

Переважна ж
більшість розрахунків між суб’єктами господарського права здійснюється у
безготівковому порядку у встановлених законодавством формах.

З метою
вдосконалення організації банками розрахунково-касового обслуговування
народного господарства Правління Національного банку України постановою від 30
червня 1995 р. № 166 затвердило «Порядок організації розрахунково-касового
обслуговування комерційними банками клієнтів і взаємовідносин з цього питання
між установами Національного банку України та комерційними банками» (Урядовий
кур’єр — 1995 р. 11 липня).

Відповідно до
цього акта комерційний банк укладає договір із клієнтом на розрахунково-касове
обслуговування, яке включає комплекс взаємних платіжних зобов’язань банку і
клієнта щодо користування коштами і банківськими послугами, а саме:

• користування
банком тимчасово вільними коштами клієнта;

• здійснення
розрахункових операцій;

• касове
обслуговування;

• транспортне
обслуговування перевезень готівки. Безготівкові розрахунки між суб’єктами
господарювання здійснюються відповідно до Інструкції № 7 про безготівкові
розрахунки в господарському обороті України, затвердженої постановою Правління
Національного банку України від 2 серпня 1996 р. (далі — Інструкція № 7) та
інших нормативних актів.

Безготівкові
розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів:

платіжними
дорученнями;

платіжними
вимогами-дорученнями;

чеками;

акредитивами;

векселями;

платіжними
вимогами;

інкасовими дорученнями
(розпорядженнями).

Платіжні вимоги
та інкасові доручення (розпорядження) застосовуються у випадках, передбачених
чинним законодавством та нормативними актами Національного банку України.

Безготівкові
розрахунки за товари та послуги можуть здійснюватися за допомогою банківських
платіжних карток. Порядок використання платіжних карток визначається
Національним банком України.

Інструкція № 7
грунтується на принципах вільного вибору суб’єктами форм розрахунків,
закріплення їх сторонами у договорах і невтручання установ банків у ці
договірні відносини. Разом із тим з метою забезпечення стандартів документів,
які впроваджуються в господарський обіг в Україні, Інструкцією № 7 встановлено,
що розрахункові документи, які подаються клієнтами в банк у паперовій формі,
мають відповідати вимогам установлених стандартів та вміщувати залежно від
їхньої форми такі реквізити:

а) назву
документа;

б) номер
документа, число, місяць, рік його виписування. Число та рік вказують цифрами,
місяць — літерами. На розрахункових документах, які заповнюють за допомогою
технічних засобів, допускається зазначати місяць цифрами (01-12);

в) назви платника
та одержувача коштів (їх офіційне скорочення), які відповідають зареєстрованим
у статуті, їх ідентифікаційні коди за Єдиним державним реєстром підприємств та
організацій України (далі за текстом та у додатках код), у фізичних осіб —
ідентифікаційні номери, що проставляються на підставі відповідних документів
податкових органів, номери рахунків в установах банку;

г) назви банків
платника та одержувача, їх місцезнаходження та умовні номери за МФО (код
банку);

д) суму платежу
цифрами та літерами.

При зазначенні
суми цифрами розділовим знаком є кома, а цифрами проставляється як сума у цілих
гривнях, так і сума копійок;

е) призначення
платежу: назву товару (виконаних робіт, наданих послуг), посилання на документ,
на підставі якого здійснюється операція (договір, рахунок, товарно-транспортний
документ та інше), із зазначенням його номера і дати, зазначення законодавчого
акта, яким передбачене право безспірного стягнення та безакцентного списання
коштів тощо. Замість назви товару може зазначатись його кодове (умовне)
значення;

є) на першому
примірнику (незалежно від способу виготовлення розрахункового документа) —
відбиток печатки та підписи відповідальних осіб платника або (та) одержувача
коштів;

ж) підрозділи
бюджетної класифікації та строк настання платежу (у разі перерахування коштів
до бюджету);

з) суму податку
на додану вартість (цифрами) або напис «без податку на додану вартість».

У разі, якщо хоча
б один із зазначених реквізитів (якщо вони передбачені формою документа) не
заповнено або заповнено неправильно, банк такий документ до виконання не
приймає.

Використання
факсиміле при вчиненні підпису, виправлення і підчистки у розрахункових документах
не допускаються.

Банк не має права
робити виправлення на поданих розрахункових документах, за винятком випадків,
обумовлених нормативними актами Національного банку України.

У разі відмови
прийняти від клієнта розрахунковий документ банк у день отримання документа має
зробити на його зворотній стороні напис про причину повернення документа без
виконання за підписами головного бухгалтера і виконавця, завірених штампом
банку, та повернути його клієнту.

Розрахункові
документи за операціями, що здійснюються:

• суб’єктами
підприємницької діяльності — юридичними особами, повинні мати відбиток печатки
та підписи відповідальних осіб, яким відповідна до чинного законодавства
України та установчих документів підприємства надане право розпорядження
рахунком і підпису розрахункових документів і які повідомлені банку в картці зі
зразками підписів та відбитком печатки;

• відділеннями, філіями,
представництвами від імені юридичної особи, підписуються особами, які
уповноважені цією юридичною особою, і завіряються відбитком печатки, що
відповідає вміщеним у картку зразкам підписів та відбитка печатки;

• підприємцями
без створення юридичної особи, підписуються однією відповідальною особою,
зразок підпису якої зазначений у картці зразків підписів та відбитка печатки
(за наявності печатки);

• фізичними
особами, підписуються ними та приймаються банком до виконання за наявності на
документі підпису, що відповідає зразку вміщеного в картку рахунку.

Клієнт виходячи
із своїх технічних можливостей може подавати до банку розрахункові документи як
у паперовій формі, так і у вигляді електронних розрахункових документів
(електронних повідомлень) каналами зв’язку. Спосіб подання ним документів до
банку передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування.

Паперові розрахункові
документи, як правило, виписуються з використанням технічних засобів за один
раз під копірку у двох примірниках, платіжні вимоги та документи підприємств,
які обслуговуються в одній установі банку,- в трьох примірниках (якщо
застосування копірки неможливе, то на всіх тотожних примірниках у правому
верхньому куті мають бути вміщені послідовні порядкові номери).

Для
документального підтвердження часткової оплати розрахункових документів
відповідальний працівник банку виписує у двох примірниках меморіальний ордер.

Кошти списуються
з рахунку платника тільки на підставі першого примірника розрахункового
документа.

Платіжне
доручення — це бланк встановленої форми, який підприємство подає у банк, що
його обслуговує, для перерахування визначеної суми зі свого рахунку.

Банк приймає до
виконання доручення протягом десяти календарних днів із дати його заповнення і
тільки в межах наявних на його рахунку коштів.

Доручення
застосовуються в розрахунках за платежами товарного і нетоварного характеру.

Розрахунки
дорученнями можуть здійснюватись:

• за фактично
відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги);

• у порядку
попередньої оплати;

• для завершення
розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств;

• для
перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна
плата, пенсії, грошові доходи колгоспників тощо) на їх рахунки, відкриті в
установах банків;

• в інших
випадках за згодою сторін.

При розрахунках
за фактично відвантажену, продану продукцію (виконані роботи, надані послуги) в
дорученні в рядку «Призначення платежу» вказуються назва (вид) відвантаженої,
проданої продукції (виконаних робіт, послуг), номер, дата товарно-транспортного
чи іншого документа, що підтверджує відвантаження, продаж продукції (виконання
робіт, надання послуг).

У дорученні на
перерахування платежів, утриманих із заробітної плати працівників та
нарахованих на фонд оплати праці податків до бюджету та обов’язкових зборів до
державних цільових фондів, у рядку «Призначення платежу» вказуються підрозділи
бюджетної класифікації (при перерахуванні платежів до бюджету) та строк
настання платежу, а також те, що податки до бюджету або збори до державних
цільових фондів, утримані із заробітної плати та нараховані на фонд оплати
праці, перераховані повністю.

Платіжна
вимога-доручення — це комбінований розрахунковий документ, який складається з
двох частин:

• верхня — вимога
постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити
вартість поставленої йому за договором продукції (виконаних робіт, наданих
послуг);

• нижня доручення
платника своєму банку перерахувати з його рахунку зазначену суму.

Вимога-доручення
заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платнику.

Доставку
вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк
платника. З метою гарантованої прискореної доставки платникам вимог-доручень
рекомендується передавати їх у комплекті з розрахунковими та відвантажувальними
документами за поставлену згідно з договором (угодою) продукцію (виконані
роботи, надані послуги тощо).

У разі згоди
оплатити вимогу-доручення платник заповнює нижню частину цього документа і здає
його в банк, що його обслуговує.

Платіжні
вимоги-доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів із дня
виписування. День заповнення платіжної вимоги-доручення не враховується.

Вимога-доручення
подається платником в установу банку у двох примірниках.

Банк приймає до
оплати вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на
рахунку платника.

У разі відмови
платника сплатити вимогу-доручення він про мотиви відмови повідомляє
безпосередньо одержувачу коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.

Чеки
застосовуються для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними
особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків
готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги.

Розрахунковий чек
— це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця)
установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю
зазначену в чеку суму коштів.

Чекодавець —
юридична або фізична особа, яка здійснює платіж за допомогою чека та підписує
його.

Чекодержатель —
підприємство, яке е отримувачем коштів за чеком.

Банк-емітент —
банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній
особі.

Чекові книжки
(розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці
Національного банку України за зразком, затвердженим Національним банком
України.

Чекові книжки брошуруються
по 10, 20 та 25 аркушів.

З дозволу
Національного банку України чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути
виготовлені комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов’язкових
вимог і мати фірмову позначку банку.

Чекові книжки
(розрахункові чеки) є бланками суворої звітності.

Розрахункові
чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій,
виготовляються окремими бланками, їх облік ведеться окремо від чекових книжок.

Банк-емітент без
видачі чекової книжки може видати на ім’я чекодавця (фізичної особи) один або
кілька розрахункових чеків на суму, що не перевищує залишку коштів на рахунку
чекодавця, або на суму, що внесена готівкою.

Строк дії чекової
книжки — один рік, а розрахункового чека, який видається для разового
розрахунку фізичній особі-три місяці.

За погодженням з
установою банку строк дії невикористаної чекової книжки може бути продовжений.

Чек включає:

а) назву
«розрахунковий чек»;

б) назву (для
фізичних осіб — прізвище, ім’я, по батькові чекодавця, дані його паспорта або
документа, що його замінює) власника чекової книжки (далі — чекодавця) та номер
його рахунку;

в) назву
банку-емітента і його номер МФО;

г)
ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром
підприємств та організацій України, у фізичних осіб — ідентифікаційні номери у
разі їх присвоєння державною податковою адміністрацією;

д) назву
чекодержателя;

е) доручення
чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму, що зазначена цифрами та
літерами;

є) призначення
платежу;

ж) число, місяць
та рік складання чека (місяць має бути написаний літерами, дата видачі чека має
відповідати його реальній видачі), місце складання чека;

з) підписи
чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи).

Чек, на якому
відсутній будь-який із зазначених реквізитів, вважається недійсним і
повертається банку чекодавця без виконання.

Чек заповнюється
від руки (кульковою ручкою чи чорнилом) або з використанням технічних засобів.
Не допускається виправлення в чеках та використання факсиміле замість підпису.

Чек із чекової
книжки пред’являється до оплати в банк чекодержателя протягом десяти
календарних днів (день виписування чека не враховується). Якщо закінчення
строку для пред’явлення чека припадає на неробочий день, то останнім днем
строку вважається наступний за неробочим робочий день.

Чек приймається
чекодержателем в оплату безпосередньо від чекодавця, на ім’я якого виписаний
документ, що підтверджує отримання ним товарів, виконаних робіт та наданих
послуг.

Гарантована
оплата чека забезпечується:

• шляхом
депонування чекодавцем коштів на окремому рахунку в банку чекодавця;

• наявністю
коштів на відповідному рахунку чекодавця, але не більше суми, гарантованої
банком за погодженням із чекодавцем при наданні чекової книжки.

Акредитив є
грошовим зобов’язанням банку, що видається ним за дорученням клієнта на користь
його контрагента за договором, згідно з яким банк, що відкрив акредитив
(банк-емітент), може здійснити постачальникові платіж або надати іншому банку
повноваження здійснювати такі платежі на умовах пред’явлення документів,
передбачених в акредитиві.

Порядок
розрахунків акредитивами крім Інструкції № 7 регламентується також
Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів (редакція
1993 р., публ. МТП№ 500).

У банку покупця
або постачальника можуть відкриватися акредитиви:

• покриті
(депоновані у банку постачальника або у банку платника);

• непокриті
(гарантовані).

Розрізняють
відкличний та безвідкличний акредитиви. Відкличний акредитив може бути змінений
або анульований банком-емітентом у будь-який момент без попереднього
повідомлення бенефіціара. Безвідкличний акредитив може бути змінений або
анульований тільки за згодою постачальника, на користь якого він був відкритий.
В акредитиві має бути вказано, яким він є: відкличним або безвідкличним. За
відсутності такої вказівки акредитив вважатиметься безвідкличним.

Акредитив може
відкриватися для розрахунків тільки з одним постачальником. Строк дії та
порядок розрахунків за ним встановлюються у договорі між платником і
постачальником.

Для одержання
коштів за акредитивом, що депонований у банку постачальника, постачальник, який
відвантажив товари, подає реєстр рахунків та передбачені умовами акредитива
документи в банк, що його обслуговує, до закінчення строку дії акредитива. Банк
після перевірки документів у разі відповідності їх умовам акредитива проводить
виплату.

У разі
використання акредитива, депонованого у банку платника, виплати постачальнику
за акредитивом здійснюються у банку постачальника на підставі отримання від
постачальника реєстру рахунків із відповідними документами.

Вексель — це
цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця
сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя
(векселедержателю).

Для запровадження
комерційного кредиту (передбаченого п. 5 ст. 24 Закону «Про підприємства в
Україні»), поліпшення розрахункових відносин між суб’єктами господарської
діяльності постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. «Про
застосування векселів у господарському обороті України» введено вексельний обіг
із використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської
конвенції 1930 р.

Законодавством
України передбачено, зокрема, використання векселів:

• для покриття
взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності відповідно до Указу
Президента України від 14 вересня 1994 р. «Про випуск та обіг векселів для
покриття взаємної заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності України»;

• у рахунок
фінансування витрат державного бюджету відповідно до постанови Кабінету
Міністрів України від 27 червня 1996 р. № 689 «Про затвердження порядку
застосування векселів Державного казначейства»;

• під час
ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду
підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про
спільну інвестиційну діяльність відповідно до постанови Кабінету Міністрів
України від 7 серпня 1996 р. «Про затвердження Порядку видачі, обліку і
погашення векселів, виданих на час ввезення в Україну майна як внеску
іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними
інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну
діяльність та сплату ввізного мита у разі відчуження цього майна» ;

• для сплати
ввізного мита, податків та зборів українським виконавцем при ввезенні на митну
територію України давальницької сировини, а також для сплати вивізного
(експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезенні
давальницької сировини за межі митної території України відповідно до Закону
України від 15 вересня 1995 р. «Про операції з давальницькою сировиною у
зовнішньоекономічних відносинах» та в інших випадках, передбачених
законодавством.

Порядок
використання векселів у господарському обороті України регулюється Положенням
«Про переказний і простий вексель», затвердженим постановою ЦВК і РНК СРСР від
7 серпня 1937 р., з урахуванням таких особливостей:

• використовувати
векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і
авалістами можуть тільки юридичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності,
що визнаються такими відповідно до чинного законодавства України;

• векселі можуть
видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані
послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних
банків України;

• у
господарському обороті можуть використовуватися простий і переказний векселі;

• вексельний
бланк може заповнюватися друкованим та недрукованим способами;

• сума платежу за
векселем обов’язково заповнюється цифрами та літерами;

• вексель
підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та посвідчується
печаткою.

Розрізняють два
види векселів: простий і переказний (ст. 21 Закону «Про цінні папери і фондову
біржу»).

Простий вексель —
це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник
(векселедавець) приймає на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов’язання в
зазначений строк чи на вимогу здійснити платіж кредитору (векселедержателю) або
тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.

Переказний
вексель (тратта) — складений за суворо визначеною формою документ, в якому
міститься проста і нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця
(трансанта) іншій особі, платнику (трасату) в зазначений строк здійснити платіж
кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже.

Переказний
вексель відрізняється від простого тим, що в цьому разі векселедавець сам
платежу не здійснює, а переказує цей свій обов’язок на свого боржника (платника
по векселю). Переказний вексель також може переказуватись одним держателем
іншому. Відповідно до Положення «Про переказний і простий вексель» передаточний
напис (індосамент) векселя здійснюється векселедержателем (індосантом) на
зворотному боці векселя або на додатковому аркуші паперу (аллонж до векселя).

Для здійснення
платежу вексель пред’являється платнику. Його згода на оплату векселя (акцепт)
оформляється написом на векселі.

При неодержанні
платежу за векселем банк платника зобов’язаний подати вексель для опротестування
від імені довірителя — банку векселедержателя.

Відповідно до
Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України,
затвердженої Міністерством юстиції 14 червня 1994 р., векселі для вчинення
протесту про несплату приймаються нотаріусами на наступний день після
закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного
після цього строку дня.

Опротестований
вексель з надписом про протест і актом протесту повертаєтсья від нотаріуса
векселедержателю.

Платіжна вимога —
це документ, що містить вимогу підприємства, установи, організації на
безакцентне списання (безспірне стягнення) грошових коштів у випадках,
встановлених законодавством.

Підставами для
здійснення безспірного стягнення (безакцентного списання) коштів відповідно до чинного
законодавства України можуть бути виконавчі документи згідно з:

• рішенням судів
і арбітражних судів;

• ст. 8
Арбітражного процесуального кодексу України про списання в безспірному порядку
визнаної боржником суми претензії за розпорядженням заявника претензії;

• постановою
Верховної Ради України від 25 червня 1993 р. «Про норматив обігу платіжних
документів України» та п. 5 постанови Верховної Ради України від 22 грудня 1993
р. «Про заходи щодо стабілізації соціально-економічного становища в Україні»
про безакцентне списання сум пені за перевищення нормативного терміну
проходження платежів;

• іншими актами
законодавства України.

Безспірне
стягнення та безакцентне списання коштів здійснюються на бланку платіжної
вимоги, що подається стягувачем у банк, в якому він обслуговується, у трьох
примірниках із супровідним реєстром у двох примірниках.

Платіжні вимоги
приймаються банками протягом десяти календарних днів з дня виписування. День
заповнення платіжної вимоги не враховується.

У платіжній
вимозі зазначаються призначення платежу та відповідна стаття законодавчого
акта, якою передбачене право безспірного стягнення та безакцептного списання
коштів.

У разі, якщо у
платіжній вимозі не заповнений рядок «Призначення платежу» згідно з п. 8
Інструкції або не зроблено посилання на акт чинного законодавства, банк має
повернути її без виконання.

Якщо безспірне
стягнення коштів здійснюється на підставі виконавчого документа, оригінал
(дублікат) якого додається, посилання у розрахунковому документі на
законодавчий акт не потрібне.

Інкасові
доручення (розпорядження) як розрахункові документи застосовуються у випадках,
прямо передбачених законодавством. Вони приймаються банками протягом десяти
календарних днів з дня виписування. День заповнення інкасового доручення (розпорядження)
не враховується.

Інкасове
доручення (розпорядження) заповнюється відповідно до вимог Інструкції № 7 та
подається в банк у визначеній кількості примірників.

У рядку
«Призначення платежу» інкасового доручення (розпорядження) вказуються назва
законодавчого акта, яким передбачене право безспірного стягнення коштів (його
дата, номер і відповідний пункт), і документ, на підставі якого здійснюється
стягнення.

Відповідальність
за достовірність даних інкасового доручення (розпорядження) на безспірне стягнення
коштів покладається на стягувача, який оформив розрахунковий документ та надав
його до банку, що його обслуговує.

У разі
безспірного стягнення та безакцентного списання коштів з установи комерційного
банку стягувач подає розрахункові та виконавчі документи (накази арбітражних
судів, виконавчі листи, видані судами, та інші, визначені чинним
законодавством) до установи банку, в якому він обслуговується.

Отримані
документи банк одержувача коштів надсилає спецзв’язком до регіонального
управління Національного банку, в якому відкритий кореспондентський рахунок
банку платника (юридичної особи).

У разі
безспірного стягнення та безакцентного списання коштів з установи комерційного
банку, в якому обслуговується стягувач, підприємство має право надіслати цінним
листом розрахункові та виконавчі документи (накази арбітражних судів, виконавчі
листи, видані судами, та інші, визначені чинним законодавством) безпосередньо
до регіопального управління Національного банку, в якому відкритий
кореспондентський рахунок банку платника (юридичної особи).

Документи на
безспірне стягнення та безакцентне списання коштів приймаються банками
незалежно від наявності коштів на рахунках підприємств. У разі відсутності
коштів на рахунках вони враховуються на позабалансовому рахунку № 9929.

У разі
недостатності коштів на рахунках здійснюється часткова оплата розрахункових
документів на безспірне стягнення та безакцентне списання коштів, яка
оформлюється меморіальним ордером за підписом відповідального виконавця,
завіреним відбитком штампа банку.

Перший примірник
меморіального ордера вміщується в документи дня банку, другий — видається
платнику як підтвердження про часткову оплату, а на розрахунковому документі,
який вміщується в картотеку на позабалансовий рахунок № 9929, робиться відмітка
про часткову оплату.

Завдання та
запитання на закріплення вивченого

1. Дайте
визначення поняття кредиту.

2. Які форми
кредиту можуть використовуватися суб’єктами господарської діяльності?

3. Назвіть види
банківського кредиту.

4. За якими
принципами здійснюється банківське кредитування?

5. Назвіть
основні умови кредитного договору.

6. У чому
полягають особливості отримання кредиту в іноземній валюті?

7. Які рахунки в
установах банку можуть бути відкриті суб’єктами господарювання?

8. Які документи
подаються для відкриття рахунку?

9. В якому
порядку відкриваються рахунки юридичним особам-нерезидентам ?

10. У яких
срормах можуть здійснюватися безготівкові розрахунки в господарському обороті
України?

11. Що таке
платіжне доручення?

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ