§ 5. Порядок укладання господарських договорів

§ 5. Порядок укладання господарських договорів

120
0

Укладання
господарського договору — це зустрічні договірно-процедурні дії двох або більше
господарюючих суб’єктів щодо вироблення умов договору, які відповідають їх
реальним намірам та економічним інтересам, а також юридичне оформлення договору
(надання цим умовам певної форми) як правового акта.

Особливістю
господарських договорів є те, що при їх укладанні застосовуються певні
техніко-юридичні процедури, тобто порядок висловлення пропозиції укласти
договір (оферти) та прийняття її (акцепту) значною мірою формалізований.

Законодавством
України (ст. 153-158 Цивільного кодексу) встановлено загальний порядок
укладання будь-яких цивільних договорів (незалежно від їх видів), який стосовно
господарських договорів діє тоді, коли сторони вільно укладають господарські
договори: на біржових торгах, ярмарках, аукціонах тощо. При цьому пропозиція
укласти договір має бути чітко висловлена і виражати справжній намір
господарюючого суб’єкта вступити в договір. Пропозиція вважається достатньо
визначеною, коли в ній зазначено всі істотні умови договору або порядок їх
визначення.

Договір
визнається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо його істотних
умов (тобто тих, які визнані такими за законом або необхідні для договорів
такого виду), а також всіх умов, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно
бути досягнуто згоди. Коли пропозицію укласти договір зроблено із зазначенням
строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила
пропозицію, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції
протягом цього строку.

Другою
особливістю укладання господарських договорів є доарбітражне врегулювання
розбіжностей, що виникають при цьому. Такі розбіжності між підприємствами,
організаціями розглядаються керівниками чи заступниками керівників підприємств
та організацій або за їх уповноваженням іншими особами.

При наявності
заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, які одержали проект
договору, складають протокол розбіжностей, про що робиться застереження в
договорі, та в 20-денний строк надсилають іншій стороні два примірники
протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Підприємство, організація,
які одержали протокол розбіжностей, зобов’язані протягом 20 днів розглянути
його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною, включити до
договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились
неврегульованими, передати в цей же строк на вирішення арбітражного суду.

Якщо підприємство
чи організація, які одержали протокол розбіжностей щодо умов договору,
заснованого на державному замовленні, не передадуть розбіжності, що залишились
неврегульованими, на вирішення арбітражного суду в зазначений строк, то
пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. В інших випадках договір
вважається неукладеним.

Описаний порядок
доарбітражного врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні
господарських договорів, визначений ст. 10 Арбітражного процесуального

кодексу України.
Він є загальним і підлягає додержанню сторонами, якщо інший (спеціальний)
порядок не встановлено діючим на території України законодавством, яке регулює
конкретний вид господарських відносин (ст 5 АПК України).

Отже, третьою
особливістю укладання господарських договорів є те, що законодавство передбачає
спеціальні порядки укладання господарських договорів окремих видів. Суть їх
полягає в тому, що форми, строки укладання таких договорів та ін. регулюються
нормами кодексів, статутів, правил та положень про конкретні види господарських
договорів.

§ 6. Виконання господарських договорів

Загальні принципи
і умови виконання договорів, у тому числі господарських, урегульовані розділом
15 «Виконання зобов’язань» Цивільного кодексу (ст. 161-177). Щодо господарських
договорів діють і спеціальні умови виконання, передбачені нормативними актами
про окремі види договорів.

На господарські
договори поширюються такі інститути і категорії загального зобов’язального
права, як загальні умови виконання зобов’язань (ст. 161 ЦК), забезпечення
виконання зобов’язань (ст. 178-196 ЦК), відповідальність за порушення зобов
‘язань (ст. 203-215 ЦК), умови про строк (ст. 165, 166 ЦК) та місце виконання
зобов’язань (ст. 167 ЦК) тощо. Особливість виконання господарських договорів
полягає лише в тому, що ці категорії та інститути значною мірою деталізуються
ще й господарським законодавством про окремі види договорів.

Принципи
виконання господарських договорів. Ці принципи є загальнодоговірними (ст. 161
ЦК). Коротко їхню суть можна визначити формулою: «виконання господарських
договорів має бути чітким і точним».

Основним
принципом є принцип належного виконання господарського договору. Це, зокрема,
означає виконання його належним суб’єктом (боржником) відповідно до предмета
виконання, визначеного у договорі, у належному місці, відповідним способом і т.
ін.

З цього основного
принципу випливає другий принцип — реального виконання господарського договору.
Він закріплений у ст. 208 Цивільного кодексу, згідно з якою

зобов’язання
повинно бути виконано в натурі. Це означає, що боржник має вчиняти дії, які
передбачені господарським договором, а саме: передати майно, виконати роботу,
надати послугу тощо. Замінювати ці дії іншими можна лише за згодою кредитора,
але це вже буде інший договір.

Невиконання
господарського договору реально, в натурі, породжує право кредитора вимагати
цього примусово (зокрема, вимагати відібрання майна — об’єкта договору
майнового найму- і передачі його кредитору).

З принципу
належного виконання випливає і третій принцип — виконання господарського
договору в установлений строк. Щодо всіх господарських договорів строк є, як
правило, їхньою істотною умовою. Тому порядок включення цієї умови в договір
досить детально регулюється господарським законодавством (наприклад, Положенням
про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положенням про
поставки товарів народного споживання — щодо відносин поставки).

Наступний принцип
виконання господарських договорів — відповідність виконання вказівкам закону.
Категорію вказівки закону слід тлумачити розширено, а не буквально. По-перше,
це вказівки закону в прямому розумінні: господарські договори повинні
виконуватися у відповідності зі ст. 20-22, 24 та іншими Закону «Про
підприємства в Україні», правилами Цивільного кодексу та інших законодавчих
актів. По-друге, вказівками закону у такому разі є норми положень про поставки,
транспортних статутів, відповідних правил перевезення вантажів, прийнятих
згідно з ними тощо. По-третє, це і норми відомчих нормативних актів: положень,
інструкцій, наказів, нормативно-технічних документів. Щодо так званих
планованих договорів діє принцип виконання їх відповідно до актів планування.

Господарські
договори, щодо яких не існує будь-яких «вказівок», виконуються «відповідно до
вимог, що звичайно ставляться» (ст. 161 ЦК).

Завдання та
запитання на закріплення вивченого

1 Що становить
правову основу господарських договорів?

2. Назвіть
особливі ознаки господарського договору.

3. Дайте
визначення поняття господарського договору

4. Що таке
господарське зобов’язання?

5. Як можна
класифікувати господарські договори залежно від юридичної підстави?

6. Назвіть
загальні функції договору.

7. Які специфічні
функції виконує господарський договір?

8. У чому
полягають особливості укладання господарських договорів?

9. Розкрийте
зміст доарбітражного врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні
договорів.

10. Назвіть
основні принципи виконання господарських договорів та розкрийте їхній зміст.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ