§3. Юридичні особи

§3. Юридичні особи

45
0

Створення ідеї юридичної особи, як самостійного суб’єкта
цивільного пра­ва, самостійного центру господарського життя є безсумнівною
заслугою римського права. Тільки через нього ця юридична форма увійшла в обіг
ново­го європейського права. Але в самому Римі ця форма союзної організації
вироблялася повільно і протягом усієї римської історії.

Безперечно, вже давньоримському побуту відомі союзи й
утворення, зовні подібні до юридичних осіб (спільне майно, внутрішня
організація тощо), але зовнішні ознаки зовсім не свідчать про те, що ці союзні
утворення розгляда­ються вже під кутом зору цивільних юридичних осіб. Ідея
юридичної особи для примітивного правового мислення недосяжна. Старе римське
квіритське право передбачало у ролі носіїв квіритських прав тільки окремих
осіб, окре­мих квіритів.

Разом з тим уже в стародавні часи відомі в Римі різні
приватні корпорації, зокрема союзи релігійного характеру, професійні союзи
різних ремісників. Подібні приватні корпорації уже згадують Закони XII таблиць.
Такі приватні корпорації створювалися без дозволу держави, аби їх діяльність не
суперечи­ла діючому праву, і в період республіки їх вже було чимало, наприклад
корпорації нижчих службовців при магістратах, корпорації взаємодопомоги
(похоронні корпорації). Ці корпорації звичайно мали певну організацію, пев­не
спільне майно — загальну касу, проте майно юридично розглядалося або як
власність усіх окремих членів у певних долях, або як майно одного з них -того,
хто був скарбником. Однак названі корпорації як єдність, як окрема юридична
особа не виступали, і треті особи мали справу тільки з їхніми окре­мими
членами.

Отже, ті потреби, які в розвинутому праві задовольняються за
допомогою фігури юридичних осіб, у стародавні часи, за нерозвинутого цивільного
обо­роту, задовольняються іншими засобами. Але поступово ці засоби виявляються
недостатніми: з розвитком економічного життя відчувається необхідність ство­рити
якийсь єдиний економічний центр, відокремлений від тих чи інших окремих
фізичних осіб і наділений здатністю до самостійної юридичної діяль­ності.

Тривалі й наполегливі пошуки фігури юридичної особи знайшли,
нарешті, і перше вирішення. У період другої половини республіки, як відомо, у
складі Римської держави виявилося багато нових одиниць, за якими було визнано
право на внутрішнє самоуправління. Це — міські общини, муніципії, які раніше
були самостійними державами, а згодом приєднані до Римської держави і їхні

мешканці наділені правами римського громадянства. За
муніципіями визна­валась також господарська самостійність, часто це були
високорозвинуті міста, які володіли своїм великим майном і складним господарством.
Можливо, десь, наприклад у грецькому праві, ці міста вже розглядалися в
майновому обороті як особливі юридичні особи.

У всякому випадку корпорація з наданням їй господарської
самостійності поставила перед римським правом питання про те, як організувати
участь об­щин у цивільному обороті, якому суду їх підпорядкувати, тощо. Це було
вирішено так: усі корпорації підпорядковували звичайному цивільному праву і
звичайному цивільному суду. Претор у своєму едикті визнавав за муніципія­ми
право позивати і відповідати на суді через своїх представників -муніципальних
магістратів або спеціальних представників, які призначалися декретом
муніципального сенату. Цим була визнана в принципі цивільна і процесуальна
правоздатність муніципій як особливих суб’єктів прав, само­стійної юридичної
єдності, здатної нарівні з приватними особами володіти правами і захищати їх у
звичайних формах суду.

Рішучий крок був зроблений — юридична особа була створена,
хоч на пер­ших порах вона ще не володіла усіма атрибутами, які набула згодом.
Вироблений у застосуванні до муніципій, принцип юридичної особи згодом
переноситься на різні приватні корпорації, які починають наділятися цивіль­ною
правоздатністю на зразок муніципій. Першим кроком і тут було визнання за ними в
преторському едикті права позивати і відповідати на суді через своїх
представників. За першим кроком були зроблені і наступні, хоч правоздатність
корпорацій в деяких окремих випадках все ж залишалася більш вузькою, ніж
правоздатність муніципій. Наприклад, муніципії вже з давніх часів могли одер­жувати
майно за заповітними відписами (легатами), іншим організаціям це право було
надано значно пізніше. Усе це, однак, були лише окремі обмежен­ня. В принципі
корпорації трактувалися як особлива юридична особа, яка може мати права і
вступати в юридичні відносини. Усі корпорації в Римі мали назву universitas*

У той час як у римському праві вироблялося визнання
юридичної особис­тості корпорацій, Римська держава зіткнулася зі складним
питанням про свободу союзів. Упродовж першого періоду республіка не знала
ніяких обме­жень щодо цього. Як уже зазначалось, для створення союзів
непотрібний був дозвіл держави. Користуючись свободою, римляни створили багато
таких со­юзів.

Однак у І ст. до н.е. почали застосовуватися заходи,
спрямовані проти ко­легій, оскільки вони в умовах загальної політичної і
соціальної кризи, деморалізації ставали осередками для політичної демагогії, а
іноді місцем, де під прикриттям релігійного культу здійснювалися протиправні
дії. На підставі Акта сенату 64 р. до н.е. багато колегій було розпущено, але в
58 р. до н.е. ці

колегії були поновлені. А в 56 р. до н.е. сенат знову
постановив розпустити колегії, оскільки вони перетворилися в політичні клуби.

Зрозуміло, що такі розпуски не вирішували питання стосовно
умов засну­вання нових корпорацій, потреба в яких була очевидною. З огляду на
це імператор Августин видав закон, згідно з яким для утворення союзів потрібний
був дозвіл сенату. Колегія, яка діставала такий дозвіл, набувала права юри­дичної
особи.

Отже, період пізньої республіки і на початку імперії
муніципії та приватні корпорації були визнані як юридичні особи. Щодо державної
казни (фіска), то процес’її перетворення в юридичну особу був ще складнішим і
тривалішим. Справа в тому, що на перших порах фіск розглядався як особисте
майно прин-цепсів і тому підлягав нормам звичайного цивільного права.

Зважаючи, однак, на таке принципове визнання принцепса
цивільно-пра­вовим суб’єктом фіскального майна, все ж у багатьох випадках
особлива, державна, природа цього майна виявлється в різних відступах для нього
від звичайного цивільного права, зокрема майно фіска не підлягало давності, ви­моги
фіска задовольнялися першочергово. Тому в пізніші часи висловлювалося
припущення, що фіскальне майно є майном держави. Проте посилення монар­хічної
влади відкинуло це припущення, внаслідок чого в римському праві ми не знаходимо
чітко вираженої теорії про державу як окрему юридичну особу. Практично державна
казна постає» як юридична особа, однак в теорії вона втілюється в особі
імператора.

Не менш повільно і важко формувалася думка про самостійність
юридич­ної правоздатності іншого виду юридичних осіб — установ. Установ у
такому розумінні не знає не тільки римське право республіки, але й класичних
юристів. Лише з поширенням християнства і визнанням його в 325 р. державною
релі­гією була створена основа для виникнення самостійних установ. Насамперед
були наділені цивільною правоздатністю церковні установи; окремі церкви мали
право набувати майно і одержувати за заповітами, бути кредиторами, виступати
стороною на суді.

Згодом від церков правоздатність переноситься і на різні
приватні бла­годійні установи — лікарні, притулки та ін, оскільки всі вони
перебували під наглядом церковних властей. Усі ці благодійні установи були
самостійними юридичними суб’єктами, але теоретичних розробок про них у
римському праві було обмаль.

Із сказаного випливає, що правоздатність юридичної особи в
Римі обме­жувалася тільки майновими правами, однак ці права не для всіх
юридичних осіб були однаковими; не. кожна юридична особа могла одержати
спадщину, таке право належить тільки державній казні. Юридичні особи існують
само­стійно і незалежно від зміни їх особового складу. Суб’єктом права і
обов’язків є юридична особа, тому за правочином вона дістає права і несе
відповідальність

за
себе; за особисті борги своїх членів корпорація відповідальності не несе, а
члени корпорації не відповідають за її борги. Вищим органом управління кор­порацій
були загальні збори, справи вирішувалися більшістю голосів.

Юридичні особи в Римі не мали власної дієздатності. Ця
нездатність само­стійно здійснювати свої права і обов’язки компенсувалася
представництвом фізичних осіб, діям яких право надавало такого ж значення, як
діям самої юри­дичної, особи. Функції господарської діяльності могли бути розподілені
між декількома або однією особою.

Діяльність юридичної особи припинялася в таких випадках: 1)
після до­сягнення мети, яка ставилася перед нею; 2) за розпорядженям державної
влади, якщо її діяльність набувала незаконного характеру; 3) якщо втрачено
майно; 4) після вибуття всіх її членів.

Такі короткі відмості про юридичні особи містяться в
римському праві. Отож юридичні особи в Римі не досягли повного розвитку. Це
пояснюється ще не досить розвиненими соціально-економічними відносинами, і все
ж не тільки ідея юридичної особи була створена римським правом, але й надано їй
основний практичний вираз; були вироблені поняття правоздатності, незалеж­ної
від особи фізичної, прийоми штучної дієздатності і навіть основні типи
юридичних осіб. Новому Світові був переданий досить тонкий юридичний спосіб, за
допомогою якого найрізноманітніші соціальні утворення могли бути введені в
нормальне життя суспільства, і Новий світ широко скористався ним.

Контрольні   запитання

Поняття особи — суб’єкта права. Фізичні та юридичні особи.

Поняття та умови повної правоздатності особи в Римі.

Зміна правоздатності особи.

З яких елементів (прав) складається цивільна правоздатність?

Поняття дієздатності. Фактори, які обмежували дієздатність
фізичних осіб в Римі.

Характеристика правового стану різних категорій людей в
Римі:

а)             римських громадян (квіритів);

б)            латинів;

в)             перегринів;

г)             вільновідпущеників (лібертинів);

д)             колонів.

Правовий стан рабів. Джерела рабства та його припинення. Що
таке рабський пекулій?

Юридичні особи. Виникнення та припинення юридичних осіб.

Право-дієздатність юридичних осіб.

НЕТ КОММЕНТАРИЕВ

ОСТАВЬТЕ ОТВЕТ