Главная

Разделы


Теория государства и права
Аграрное право
Государственное право зарубежных стран
Семейное право
Судебные и правоохранительные органы
Криминальное право
История государства и права России
Административное право
Гражданское право
Конституционное право России
История государства и права зарубежных стран
История государства и права Украины
Банковское право
Правовое регулирование деятельности органов ГНС
Юридическая психология
Финансовое право
Юридическая деонтология
Трудовое право
Предпринимательское право
Конституционное право Украины
Разное
История учений о государстве и праве
Уголовное право
Транспортное право
Авторское право
Жилищное право
Международное право
Международное право
Наследственное право
Налоговое право
Экологическое право
Медицинское право
Информационное право
Судебное право
Страховое право
Торговое право
Хозяйственное право
Муниципальное право
Договорное право
Частное право

  • Вопросы
  • Советы
  • Заметки
  • Статьи

  • «все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 24      Главы: <   17.  18.  19.  20.  21.  22.  23.  24.

    Висновки і пропозиції

    Проведене   дослідження   дозволяє   сформулювати   такі Існовні висновки:

    1.  Стан справ в юриспруденції щодо проблеми мотиву і лотивації злочину (особливого прояву поведінки або діяльно-;ті людини) залишається складним на сьогоднішній день. Не-іважаючи на наявність численних праць з мотивів і мотивації Іоведінки та діяльності взагалі й мотивів і мотивації злочину іокрема, у філософській, психологічній, соціологічній, юри-щчній літературі, поки що немає єдності у поглядах щодо ро-Іуміння цих понять. Не розроблена ні загальна теорія мотива-цї, ні єдина концепція структури мотивації. Звідси, на нашу гумку, для вирішення даної проблеми необхідно застосувати сомплексний та інтегративний підходи. Варто при цьому за­вважити таке: за своєю природою та походженням мотив і мо-гивація не належать до суто юридичних категорій, вони є насамперед, категоріями психологічної науки. Психологічний Іідхід до розуміння мотиву і мотивації злочину є первинним, шзначальним, вирішальним; юридичний же підхід є вторин­нім. Таким чином, аналіз мотиву і мотивації злочину має ви-содити з їх психолого-юридичного змісту.

    2.  Мотив злочину є специфічним різновидом мотиву люд-;ької поведінки та діяльності. У психології загальновизнано, до здійснення поведінки або діяльності людиною, яка має свідомість і волю, неможливе без мотиву. На цій підставі сус-Іільно небезпечне діяння особи, яка визнається суб'єктом шочину, здійснюється вмотивовано, тобто з певним мотивом. Уютив є рушійною силою злочинного діяння, його внутрішнім джерелом і причиною. Звідси, злочин - це лише форма виразу й об'єктивізації мотиву суб'єкта. Отже, мотив є необхідним жпадовим елементом як в суспільне небезпечній дії, так і в зездіяльності; як в умисному злочині, так і в необережному. У кримінальному праві мотив розглядається як ознака суб'єк-гивної сторони злочину. Однак у кримінально-правовій теорії мотив переважно визнається факультативною (необов'язко­вою, другорядною) ознакою злочину, а тому його роль при оцінці суспільне небезпечного діяння вважається обмеженою.

    Розгляд мотиву як факультативної ознаки суб'єктивної сторони злочину є неповним, недостатнім, невідповідним і суперечить принциповим положенням психологічної нау­ки, а також позиціям інших галузей права (наприклад, кримінально-процесуального права), оскільки кожен зло­чин є діянням (ст. 11 КК України), а діяння не буває і не може бути безмотивним.

    Великим досягненням психологічної науки є те, що вона ґрунтовно доводить, що мотив є обов'язковим чинником при

    19П

    виборі особою своєї поведінки, здійсненні діяльності, вчинку або діяння, їх безмотивність є нонсенсом. Безумовно, це не стосується тих випадків, коли людина має психічні відхилення (хворобу) і не визнається суб'єктом злочину. До того ж, на відміну від кримінального права, кримінально-процесуальне право виходить з того, що мотив є предметом доказування у кожному злочині (ст. 64 КПК України), що свідчить про ви­знання існування мотиву в будь-якому суспільне небезпечному діянні. При провадженні дізнання, досудового слідства та роз­гляді кримінальної справи у суді мотив підлягає обов'язко­вому доказуванню, а також зазначенню в обвинувальному висновку слідчого та обвинувальному вироку суду. Якщо суд (судця), який розглядав кримінальну справу, не встановив конкретні мотиви злочину, не зазначив їх у мотивувальній частині обвинувального вироку, то це є, на нашу думку, під­ставою для скасування або зміни вироку.

    3.  Гадаємо, що в кримінальному праві настав час визнати мотив як обов'язкову, необхідну (поряд з виною) ознаку суб'єктивної сторони кожного злочину. В процесі досліджен­ня були отримали нові обґрунтовані результати, що дозволя­ють вирішити проблему розуміння мотиву злочину. З ураху­ванням психологічної сутності мотиву, пропонується висно­вок: мотив злочину - це інтегральний психічний утвір, який спонукає особу до вчинення суспільне небезпечного діяння та є його підставою.

    Ця дефініція дає можливість системно підійти до розумін­ня мотиву - не тільки як до психічного компонента (наприк­лад, тільки як потреби, інтересу, спонуки, прагнення, бажання тощо), але й як до сукупності компонентів, а також вичленити у мотиві дві найголовніші функції - спонукання та сенсо-утворення. Щодо спонукання до злочину, то воно може здій­снюватися на більш чи менш свідомому рівні, що залежить від багатьох факторів: умисним чи необережним був злочин, який тип мотивації мав місце, чи були у особи певні психічні відхи­лення тощо.

    Виходячи з особливостей мотивів у складах злочинів, вва­жаємо, що в кримінально-правовому аспекті мотиви злочину можна класифікувати на три великі групи: 1) суспільно-негативні; 2) суспільно-нейтральні; 3) сустльно-позитивні.

    4. Мотив злочину в повному обсязі має бути врахований при: а) визначенні характеру суспільної небезпечності вчине­ного діяння і ступеня суспільної небезпечності особи; б) звіль­ненні особи від кримінальної відповідальності та покарання; в) кваліфікації злочинів; г) призначенні особі виду та розміру покарання; ґ) врахуванні в якості обставини, що пом'якшує або обтяжує покарання; д) визначенні особі режиму тримання у місцях позбавлення волі; е) застосуванні заходів щодо ви­правлення засуджених тощо.

    Отже, мотив злочину має важливе та вирішальне значення для правозастосовної практики.

    5.  Мотивація злочину - це особливий, специфічний різно­вид мотивації поведінки та діяльності людини, який підлягає правовій оцінці. Кримінально-правове та кримінологічне до­слідження мотивації злочину має ґрунтуватися на збігові пси­хічних процесів як при здійсненні правомірної, так і неправо­мірної (злочинної) поведінки чи діяльності. На нашу думку, мотивація злочину - це цілісний внутрішній процес фор­мування, розвитку і реалізації мотиву злочину; процес внутрішньої (суб'єктивної) детермінації суспільне небез­печного діяння. До складу мотивації входить не тільки мотив, але й інші компоненти мотиваційної сфери особи (потреби, цінності, цілі, емоції, почуття, ідеали тощо).

    Структура мотивації злочину загалом включає такі ета­пи: 1) актуалізація певного психічного компонента (потреби, інтересу, потягу, ідеалу, прагнення тощо) або їх сукупності; 2) усвідомлення мотиву; 3) ціноутворення (утворення 4) вибір і оцінка засобів і способів реалізації мотиву та досяг­нення мети; 5) прогнозування можливих результатів; 6) при* йняття рішення про вчинення суспільне небезпечного діяння; 7) виконання прийнятого рішення; 8) контроль і корекція своЦ дій чи бездіяльності; 9) аналіз наслідків, що настали, тощо.

    Крім того, мотивації властиві такі функції: відображу* 1 вальна; спонукальна; сенсоутворююча; селективна; регулят^М вна; контролююча. Мотивація злочину, вважаємо, має чоти-. ри ріпи (форми): 1) мотивація злочинної діяльності; 2) мотйМ! вація імпульсивних злочинів; 3) мотивація звичних злочиніщ| 4) мотивація необережних злочинів.

    Від мотивації злочину слід відрізняти мотивування зле чину - раціональне пояснення особою, яка вчинила злоч причин своїх суспільне небезпечних дій або бездіяльне шляхом висвітлення тих прийнятних для неї обставин, кс спонукали її до вчинення суспільне небезпечного діяння.

    Підкреслюється, що мотивація злочину є завжди нег ним і руйнівним (деструктивним) за своїм змістом явище навіть, якщо до її складу входять суспільно-нейтральні навіть суспільно-позитивні мотиви, оскільки вона реалізує забороненими законом способами, завдаючи шкоду у с(] охоронюваних суспільних відносин.

    6.  Без встановлення мотиву і мотивації злочину всі й суб'єктивні ознаки залишаються недослідженими, що є припустимим. Відсутність у кримінальному праві психолог но обґрунтованих і переконливих висновків про наявність м| тиву в будь-якій людській поведінці або діяльності, в числі і в злочинній, невизнання мотиву як обов'язкової озна суб'єктивної сторони злочину можуть призвести до нєпое них помилок в оцінці людських вчинків.

    З урахуванням зроблених висновків пропонується:

    1.  У спеціальній статті Загальної частини КК України ви­значити загальне поняття мотиву злочину, виходячи з того, що розроблено у цьому дослідженні, і встановити, що мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, такою, без якої вчинення злочину неможливе.

    2. У ч. 1 ст. 66 КК України чітко встановити перелік моти­вів злочину як обставин, що пом'якшують покарання: мотиви, що обумовлюють вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин та під впливом погро­зи, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залеж­ність; мотиви допомоги потерпілому; мотиви співчуття; нама­гання зупинити знущання над близькою людиною; прагнення виконати службовий наказ чи доручення; побоювання мо­рального осуду; мотиви захисту від суспільне небезпечного посягання тощо.

    3. У ч. 1 ст. 67 КК України уточнити та доповнити перелік мотивів злочину як обставин, що обтяжують покарання: моти­ви расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату; корисливі мотиви; мотиви вандалізму; мотиви кар'єризму; хуліганські мотиви; мотиви помсти за правомірну діяльність потерпілого; садистські мотиви; сексуальні мотиви; прагнення приховати інший злочин або полегшити його вчинення.

    4.  У диспозиціях статей Особливої частини КК України конкретизувати зміст мотивів злочинів, а саме: а) ввести певні мотиви в якості необхідних і кваліфікуючих ознак складів злочинів; б) визначити, які саме мотиви є особистими; в) вста­новити замість різних позначень корисливості одне - «корис­ливий мотив», що за суттю буде означати і наявність корисли­вої мети, корисливої заінтересованості тощо.

    5.  Винести на розгляд Пленуму Верховного Суду України питання щодо підготовки та прийняття спеціальної постанови, в якій би була висвітлена і розтлумачена низка положень щодо врахування мотивів злочинів у процесі судочинства в Україні.

    6. У доктрині кримінального права та кримінології визнати науково обгрунтованими та практично важливими запропоно­вані нами:

    •   дефініції мотиву і мотивації злочину та їх класифікації;

    •    положення,  що розкривають зміст,  структуру,  сенс, функції мотиву і мотивації злочину;

    •    положення щодо визнання мотиву обов'язковою озна­кою суб'єктивної сторони злочину;

    •    висновки про те, що необережний злочин, який згідно зі ст. 11 КК України належить до суспільне небезпечного діяння, є також завжди мотивованим, як і будь-яке інше діяння;

    •     положення щодо відмежування понять «мотив», «мо­тивація», «мотивування».

    123

    «все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 24      Главы: <   17.  18.  19.  20.  21.  22.  23.  24.





    polkaknig@narod.ru ICQ 474-849-132 © 2005-2018 Материалы этого сайта могут быть использованы только со ссылкой на данный сайт.