Тексты книг принадлежат их авторам и размещены для ознакомления Кол-во книг: 2253

Разделы

Теория государства и права
Аграрное право
Государственное право зарубежных стран
Семейное право
Судебные и правоохранительные органы
Криминальное право
История государства и права России
Административное право
Гражданское право
Конституционное право России
История государства и права зарубежных стран
История государства и права Украины
Банковское право
Правовое регулирование деятельности органов ГНС
Юридическая психология
Финансовое право
Юридическая деонтология
Трудовое право
Предпринимательское право
Конституционное право Украины
Разное
История учений о государстве и праве
Уголовное право
Транспортное право
Авторское право
Жилищное право
Международное право
Международное право
Наследственное право
Налоговое право
Экологическое право
Медицинское право
Информационное право
Судебное право
Страховое право
Торговое право
Хозяйственное право
Муниципальное право
Договорное право
Частное право
загрузка...



загрузка...

1.1. Поняття кримінально-правової політики

Питання про поняття кримінально-правової політики, її сутність, зміст, обумовленість рівнем соціально-економічного розвитку країни досліджувалися в трудах багатьох вчених, перш за все, правознавців-криміналістів, а також і політологів, економістів, соціологів, філософів, педагогів, психологів та інших. Окремі проблеми загального вчення про кримінально-правову політику навіть знайшли відображення в нормативних актах різних галузей права та правозастосовчій практиці. Разом з тим, ані в доктрині, ані в реальній дійсності поки не вироблено єдиного підходу до визначення кримінально-правової політики та її основних напрямків. Уявляється, що визначення поняття кримінально-правової політики може бути дано на основі аналізу політики держави в цілому, і в сфері боротьби зі злочинністю, зокрема.

Саме тому, приступаючи до дослідження питання про поняття кримінально-правової політики, слід, перш за все, відзначити, що вона г одним з різновидів політики як родового, інтеграційного поняття. Інакше кажучи, поняггя "політика" та "кримінально-правова політика" співвідносяться як загальне та спеціальне. Тому не можна з'ясувати сутність кримінально-правової політики, не з'ясувавши попередньо поняття самої політики взагалі. Це означає, що будь-яке визначення кримінально-правової політики не повинно розходитися із загальним уявленням про політику. Тому розуміння поняття кримінально-правової політики має грунтуватися на більш загальному поняття правової політики, а останнє, в свою чергу - виходити зі змісту родового поняття "політика" як інтеграційного і ще більш загального. У цьому зв'язку уявляється слушним твердження М. І. Панова та І. М. Герасіної про те, що "завдання вироблення цілісної, гуманістично спрямованої правової політики слід погоджувати із загальною метою соціального, етнокультурного, міжгрупового, економічного, політико-владного та іншого регулювання"6,

Відомо, що поняггя "політики" с одним з найбільш спірних і бага-означних у соціальних науках. За окремими даними, було запропо-

Ь        гу

Іанов М, ГерасІнаЛ Правова політика як універсальний феномен соціального буття // Право України. - 200!. - № 8. - С. 36.'

7

 

новано декілька сотень різноваріантних визначень . Враховуючи, головним чином, тематичну спрямованість та обмеженість обсягу даного дослідження, а також достатнє висвітлення цієї проблеми у спеціальній літературі, уявляється за можливе не зупинятися на їх детальному розгляді, обмежившись аналізом основних сучасних концепцій визначення даного поняття.

Як відомо, термін "політика" отримав поширення у науці під впливом трактату Аристотеля про державу, правління і уряд, названого ним "Політика". Аж до кінця XIX століття політику традиційно розглядали як вчення про державу, тобто владу інституційного, державницького рівня. Однак, вже в Новий час розвиток політичної думки та уявлень про державу призвів до виділення наук про державу та їх відокремлення від політичної філософії та політичної науки. Уявлення про політику значно розширилося, а розуміння політики стало вельми складною проблемою, принаймні воно стало предметом найрізноманітніших тлумачень. На сьогоднішній час вченими політологами виділяється чотири основних концепції визначення поняття "політика".

загрузка...

По-перше, її тлумачать як відносини, включаючи підпорядкування, панування, конфлікт та боротьбу між класами, групами та людьми (внутрішня політика) та державами (зовнішня політика). В основі такого розуміння політики лежать уявлення про спілкування людей, їх взаємодію, спільне вирішення ними їх загальних справ, що розуміються як справи держави, а також про відношення до суспільства влади (тобто держави) і між владами (держав одна до одної") - у середньовічній традиції і проблематиці Відродження і Нового часу. Акцент на боротьбі також досить давній, був підсилений в марксизмі і у Леніна, зокрема, ідеєю про класову боротьбу як рушійну силу історії. Нове і більш філософське обгрунтування ця концепція політики отримала в XX столітті в теорії конфліктної природи політики у К. Шмітта і Ж. Оренда.

Друга концепція розуміння політики логічно випливає з першої і полягає в ототожненні політики з іншими політичними явищами, такими як панування, влада, а, отже, і держава (про що мова йшла вище). Засоби політики - та ж влада, насилля, мова і мовні структури, символіка тощо; діяльність - управління, організація, контроль тощо;

' їх огляд айв. у роботі: Речицкий В.В Эссе о политике. - Харьков: Фолио, 1998.

112с.

 

знання, вміння (Платон і сучасні технократичні теорії); життєдіяльність (у Аристотеля найбільш органічне уявлення про природну властивість людини займатися спільно з іншими людьми загальними справами).

загрузка...

Третє пояснення політики -- через функції (функціональне) -управління, підтримання порядку, збереження внутрішнього і зовнішнього миру чи, навпаки, ведення війни, контроль суспільства і людини тощо. Разом з тим, стверджується, що перерахування функцій політики заради її, можливо, більш повного визначення (як і її задачі, хоча сама по собі політика не може мати їх, оскільки вирішення політичних задач опосередковане наявністю діючих заради цього сил, наприклад влади, яка і вирішує їх) не має ні кінця, ні, відповідно, сенсу.

Четверта концепція пояснення політики полягає у вказанні на її цілі. Це так зване телеологічне (від грецького їеіеоз - мета) розуміння політики, тобто визначення її шляхом ще більш нескінченного перерахування, ніж функціональне тлумачення, до того ж ще більш близьке до нього і за суттю своєю занадто конкретне8.

іноді також зустрічаються визначення політики як мистецтва. Зокрема, Демокрит вважав таке мистецтво найвищим з усіх мистецтв. В XIX столітті ідеї розвинуті М. Вебером, В. Гумбольдтом та іншими вченими. За твердженням М. І. Матузова. сучасні політологи, спираючись на мислителів минулого, підкреслюють, що політика - це також мистецтво можливого, мистецтво компромісів, узгодження бажаного й об'єктивно досяжного9. За межами цього мистецтва, -стверджує М. І. Матузов в іншій роботі, - починається волюнтаризм, суб'єктивізм, а нерідко і авантюризм. Тому ефективна, мудра, реалістична політика на його думку є запорукою процвітання і добробуту нації, стабільності суспільства'0.

На наш погляд, всім цим підходам до визначення поняття "політики" властиві багато загальних і їх власних недоліків: вони не кінцеві і самі потребують подальших визначень, особливо тотожних, які не

8    ,.

класифікація запропонована у роботі: Политология: Энциклопедический

словарь / Ю.И Аверьянов,  С Г. Айвазова,  Т.А.Алексеева и др.  Под общ. ред.

•_Акерьянова. - М: Изд-во Московского коммерческого университета. 1993.

9   П

Матузов Н.И. Понятие и основные приоритеты российской правовой по-II Правоведение. - 1997. - № 4. - С. 6.

Матузов НИ. Актуальные проблемы российской правовой политики // Дарство и право. - 2001. - - № 10. - С. 5.

9

 

стільки визначають, скільки підміняють політику. Вони часто не специфічні для політики, яке наприклад, діяльність, засіб, відношення, конфлікт, боротьба, вирішення задач. Наявність функцій та цілей може визначати будь-яке інше суміжне соціальне явище - право, ідеологію, мораль, економіку тощо. Багато визначень не просто і не лише взаємопов'язані, але й перехрещуються, іноді багатократно. Наприклад, влада ніби-то й тотожна політиці, і в той же час вона і діяльність, і засіб, і мета, і, нарешті, функція політики тощо.

Вирішення проблеми сучасні політологи бачать у виділенні самої політики, її універсальної абстрактної сутності — її принципових засад, що позбавляє від окремих, неповних, занадто конкретних визначень і перерахувань і дозволяє виробити узагальнену, змістовну формулу, що визначає суть політики, і окремо зібрати її конкретні види, форми та прояви (політика внутрішня і зовнішня, політика силова і мирна тощо), відносно яких можливі спеціальні визначення, що відповідатимуть їм і будуть справедливими і відносно більш загальних трактувань політики. Такою універсальною (в основі своїй функціональною) формулою уявляється наступне визначення політики:

Політика — це організаційна та регулятивно-контрольна сфера суспільства, пов'язана з діяльністю державної впади щодо функціонування, та розвитку суспільства в життєво важливих соціальних сферах. Таким чином, політика є реалізацією державою її внутрішніх та зовнішніх функцій.

Політика - багатопланове явище. У всіх сферах суспільного життя, де вона здійснюється, вона має багато конкретних форм свого прояву. Так. наприклад, М. І. Матузов називає такі види політики, як внутрішня і зовнішня, соціальна, національна, економічна, науково -технічна, культурна, фінансова, воєнна, кадрова, екологічна і так далі11. В повсякденному житті часто говорять про "велику" і "малу" політику, публічну і закулісну (підкилимну, апаратну), тіньову політика. В змістовному плані політика може бути прогресивною і регресивною, об'єктивно обумовленою і волюнтаристською, такою, що відповідає назрілим потребам суспільного розвитку і суперечить ним. Історія знає чимало прикладів глибоко помилкової політики - свавільної, реакційної, авантюрної, антинародної тощо.

11 Див.: Матузов Я.И Актуальные проблемы российской правовой политики / Государство и право. • 2001. ~№ 10.    С. 5 (-5-12).

10

 

Однак, це занадто неконкретні, досить довільно виділені і такі, що не мають суттєвого значення для наукового дослідження види політики. Уявляється, що для цілей цього дослідження виправданою є класифікація сфер, у яких здійснюється політика на дві різні, і в той же час взаємопов'язані групи: зовнішню політику та внутрішню політику. Традиційно до зовнішньої політики відноситься діяльність держави на міжнародній арені, що полягає у зносинах її з іншими суб'єктами міжнародної зовнішньополітичної діяльності: іноземними державами, їх урядами, всесвітніми і регіональними міжнародними організаціями тощо. Внутрішня ж політики - це сукупність напрямів економічної, демографічної, соціально-інтегративної, соціально-культурної та іншої діяльності держави та її інститутів всередині країни12.

Одним із напрямів внутрішньої політики будь-якої держави у будь-який історичний проміжок часу є забезпечення законності та правопорядку, у тому числі - й протидія злочинності ". Очевидно, що й у сучасній Україні протидія злочинності є одним з напрямків внутрішньої політики держави. При чому, як вже відзначалося вище (у вступі до цього дослідження), цей напрямок на сьогодні стає одним з головних і пріоритетних.

Слід відзначити, що серед вчених-правознавців, у тому числі -спеціалістів, що вивчають проблеми протидії злочинності, ще не вироблено єдиної думки з питання про формулювання головного поняття, що характеризує непримиримість існування цивілізованої правової держави та злочинності. В науковій та спеціальній літературі, в дискусіях, навіть у нормативно-правових актах найбільшого поширення

Див., наприклад: Политология: Энциклопедический словарь / Ю.И. Аверьянов, СІ. Айвазова, Т.А. Алексеева и др. Под общ. ред. Ю.В. Аверьянова. — М.: Изд-во Московского коммерческого университета, 1993. С. 45^6.

Див.:   Загальна   теорія   держави   та   права   /   М.В. Цвік,    ВД Ткаченко, Л Л. Богачова та ш. За ред. М.В. Цвіка, В.Д Ткаченка, О В Петришина. - Харків: Право. 2002. С. 78 т

к. наприклад про "боротьбу зі злочинністю'" говориться в Законах України

міліцію". "Про прокуратуру" (див.: Про міліцію: Закон України від 20 груд-

>« року // Відомості Верховної Ради Української РСР. - 1991. - № 4. - Ст.

Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року // Відомості Вер-

Ради Української РСР. - 1991. -№53. - Ст. 793) та в переважній більшості

:аконів та інших нормативно-правових актів України. В той же час в пре-

Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки вже

11

 

отримали терміни "боротьба зі злочинністю", "контроль над злочинністю", "попередження злочинності", "подолання злочинності", "наступ на злочинність", "захист суспільства від злочинності", "вплив на злочинність" тощо. Очевидно, що кожен з названих термінів має право на існування вже хоча б в силу відносного поширення серед спеціалістів - юристів теоретиків і практиків. Разом з тим, не можна не підтримати позицію тих авторів, які вважають за необхідне вироблення "єдиного поняття, Іцо характеризує протистояння держави та правопорушників, яке (мається на увазі "поняття" - А, М.) могло б бути піднесене до рангу одного з напрямків державної внутрішньої політики"15.

Не вдаючись до поглибленої дискусії щодо того, який термін був би більш вдалим, бо предмет такої дискусії виходить за рамки цього дослідження, а сама вона не виправдовується його обсягом і метою, відзначимо, що з нашого погляду найбільш доцільним є використання поняття "протидія злочинності". Уявляється, що саме цей термін найбільш адекватно відображає ті відносини, які складаються між державою та злочинним світом: вони постійно протидіють один одному. Не борються одне з одним, бо боротьба передбачає врешті решт перемогу однієї зі сторін, не контролюють одне одного, бо контроль передбачає згоду з існуванням підконтрольного об'єкта, а саме протидіють: і держава, і злочинність намагаються максимально зміцнити свої позиції у суспільстві і відповідно послабити позиції "противника". Очевидно, що протидія ця одвічна і нескінченна - вона не знає і не знатиме переможця, допоки існуватиме державно організоване суспільство і існуватимуть закони, до тих пір існуватимуть і особи, що протиставлятимуть себе державі та суспільству, будуть порушувати їх закони. Як влучно висловився класик російської криміналістики професор М.С.Таганцев "закінчуються криваві війни, замиряються народи, але немає кінця боротьбі людства з цим дрібним, але непереможним ворогом і не передбачається той час, коли караюча державна влада

йдеться про "активну наступальну протидію злочинності" (див.: Про Комплекси) програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки: Указ Президента України від 25 грудня 2000 року // Офіційний вісник України - 2000. - № 52). В Посланні Президента України до Верховної Ради України Про внутрішнє і зовнішнс становище України у 1996 році йшлося про необхідність взяття злочинності під контроль тощо.

ь Карпов Н Н К вопросу о государственной политике предупреждения правонарушений // Право и по ли гика. - 2001. - № 11. - С 93.

12

 

перекує свої мечі на орала і заспокоїться в мирі"16. Таким чином, задача держави полягає в тому щоб мінімізувати злочинний вплив на суспільство, тобто протидіяти суспільне небезпечним наслідкам вчинених злочинів, протидіяти вчинюваним злочинам у сучасний період та протидіяти вчиненню нових злочинів у майбутньому.

В залежності від методів (або засобів), з допомогою яких здійснюється державна політика, зокрема політика внутрішня, також можна виділити окремі її види. Це може бути економічна політика (здійснюється економічними засобами), культурно-просвітницька політика (здійснюється засобами виховання, освіти, залучення до культурного надбання), інші виді політики. В тому числі за цим критерієм можна виділити і вид внутрішньої політики держави, яка здійснюється правовими засобами. На генетичний зв'язок права і політики, їх тісне переплетіння вказував свого часу Є.Б. Пашуканіс, стверджуючи, що "саме суперечності, зіткнення інтересів викликають до життя форму права"". Розвиваючи далі такий підхід, М.І. Панов та Л.В. Герасіна роблять висновок, що "суперечності є основним елементом усього юридичного і, у той же час, зіткнення інтересів, конфлікти, викликані різними соціальними настановами та їх врегулюванням, становлять сутність політичного"18. Таку політику держави, яка здійснюється нею шляхом використання правових засобів, ми називаємо правовою політикою. Слід відзначити, що подібне розуміння поняття правової політики (з певними, звичайно розбіжностями) зустрічається сьогодні в трудах більшості вчених-юристів.

Так, наприклад, на думку А. П. Коробової, правова політика - це діяльність держави, політичних партій, громадських організацій та

Іб „

І.: Іаганцев І! С. Русское уголовное право. Лекции. Часть общая. В 2 т. Т. 1.

М: Наука. 1994. С. 4. В традиційній вітчизняній кримінології прийнято було

озуміти злочинність як сукупність злочинів, вчинюваних за певний проміжок

У в межах певної території. На сьогодні ж більш правильними уявляються

Іяди на злочинність як на "властивість суспільства породжувати небезпечні

ього самого діяння" (Див., наприклад: ШестаковД.А. Российская уголовно-

^ политика под углом зрения исторической тенденции к смягчению реп-

Правоведение. - 1998. - № 4. - С. 154) Інакше кажучи, злочинність - це

сть суспільства породжувати злочини, а не сама сукупність злочинів, як

п "Рий"ято було розуміти у традиційній кримінології.

<анис Е.Б. Общая теория права и марксизм.    М„ 1924. С. 85.

• Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціального Право України. - 2001. - № 8. - С. 36.

13

 

м

громадян, пов'язана з державною владою, яка здатна здійснюватися через право (виділено мною - А.М.)19- Підтримуючи, загалом таке визначення, не можемо не зауважити його спірний момент: очевидно, авторові слід було б уточнити, що основним суб'єктом такої політики є все-таки держава, оскільки саме вона є єдиним з названих суб'єктів, який формує право.

М. І. Матузов визначає правову політику як "комплекс ідей, мір, задач, цілей, програм, принципів, установлень, що реалізуються в сфері дії права і за допомогою права; тобто правова політика - це область відносин, зв'язків і інтересів, що охоплюються поняттям "правовий простір" і об'єктивно потребують регулятивного опосередкуванні (упорядкованості) з боку публічної влади, щоб гарантувати їх "від просто випадку і просто сваволі" (К. Маркс)"2 . Без правової політики, на думку М. І. Матузова, не можуть бути успішно реалізовані інші види і різновиди політики. Очевидно, що подібне визначення страждає тими ж недоліками, які відзначалися нами при аналізі визначень загального поняття "політика" шляхом вказівки на її задачі, ідеї, засоби і так далі. До того ж, таке визначення, як на нашу думку, не зовсім узгоджується із запропонованим М.І. Матузовим визначенням загального поняття "політика", яке цитувалося нами вище. Слід також додати, що в іншій своїй роботі, що правда більш пізній, М.І. Матузов уточнив власне розуміння поняття "правової політики", сформулювавши його наступним чином: "правова політика- це особлива форма виразу державної політики, засіб юридичної легітимації, закріплення і здійснення політичного курсу країни, волі її офіційних лідерів і владних структур. Будучи усвідомленою, консолідованою, ця політика втілюється перш за все в законах, конституціях, кодексах, інших основних нормативно-правових актів, спрямована на охорону і захист даного соціального ладу, розвиток і удосконалення суспільних відносин"21. Таке визначення, як уявляється є більш точним і в своїх принципових моментах збігається із запропонованим нами вище.

Див.: Коробова А.И. Некоторые спорные проблемы учения о правовой политике // Правоведение. - 1997. - № 4. - С. 148.

20  Матузов Н.И. Понятие и основные приоритеты российской правовой политики // Правоведение. - 1997. - № 4. - С. 8.

21  Див.: Матузов Н.И. Актуальные проблемы российской правовий политики // Государство и право. - 2001. - № 10. - С. 6.

14

 

За визначенням Ю. А. Крохіної, правова політика - це науково обгрунтована, послідовна і системна діяльність державних і муніципальних органів по створенню ефективного механізму правового регулювання, цивілізованому використанню юридичних засобів в досягненні таких основних цілей, як найбільш повне забезпечення прав і свобод людини, зміцнення дисципліни, законності і правопорядку, формування правової державності і високого рівня правової культури в житті суспільства і особистості22. Принципово аналогічне визначення поняття правової політики пропонує і В. Селіванов, на думку якого остання с певною формою безпосереднього правового вираження державної політики у будь-якій загальнозначущій сфері суспільного життя, яке упорядковується та управляється органами державної влади і органами місцевого самоврядування. По суті, це процес формування заснованих на праві (на принципі верховенства права) і здійснення за допомогою правових засобів державою ідей, цілей, принципів, програм, заходів тощо реалізації державної влади у різних сферах життєдіяльності суспільства'' .

Інші правознавці також в цілому поділяють підхід, відповідно до якого правовою політикою визнається така, яка здійснюється правовими засобами, засобами права, інакше кажучи політика в сфері (області) права (тобто для права, ради права). Наприклад, А.М. Яковлев, використовуючи в якості рівнозначних вирази "правова політика'' і "юридична політика", трактує останню як політику держави в області права'"4. Схожої думки дотримується і І.М. Приходько, визначаючи

Див.: Крохина Ю.А. Правовая политика и правовая жизнь {«Круглый стол») // Правой политика. -2001.- №3,- С. 133.

*" Див.: Селіванов В. Правова політика України // Право України. - 2001. - № 12. -С. 9.

Див.: Яковлев А.М. Уголовная политика и проблемы криминализации II Про-

ІемьІ советской уголовной политики / Отв. ред. А.И. Коробеев. - Владивосток.

5  С. 42. А.П. Коробова звертає увагу на те, що стан дослідження проблем

вової політики ускладнюється використанням наряду з цим терміном інших

'НІмічних йому виразів, до таких, в зокрема, відносяться наступні: ''юридична

тика . "законодавча політика", "законотворча політика", "праворегулятивна

ика . Найбільш поширеним з них є поняття "юридична політика" (Див, на-

ї- Байниязов Р С. Роль правосознания в выработке и реализации государ-

^м правовой политики // Правоведение. - 1997. - № 4. - С. 173-174: Матузов

ятие и основные приоритеты российской правовой политики. С. 8: Ро-

• Правовые режимы как важнейший элемент юридической политики //

Дение. - 1997. - № 4. - С. 157: Синюков В.Н. Правовые системы и право-

15

 

правову політику наступним чином: правова політика - це система заходів, здійснюваних державними органами від імені держави у зв'язку з правом . Вживання сполучення "правова політика" в такому сенсі зустрічається і в інших авторів26.

Окремими вченими було запропоновано розглядати правову політику у вузькому і широкому розумінні. Так, наприклад, В. Селіванов пише, що правова політика, у широкому розумінні, - це та ж сама державна політика організації і управління сукупністю сфер суспільних відносин задля досягнення на основі права легітимними засобами загального блага, задоволення публічних інтересів (з урахуванням приватних інтересів), вирішення певних конкретних завдань, обумовлених реальними актуальними загальносуспільними, публічними (властивими і державі, і народу) потребами та інтересами. Проте правова основа державної політики і правове "оформлення" окремих заходів її реалізації не спростовує її багатоаспектного характеру і правової сфери суспільної життєдіяльності як окремої самостійної сфери політичного впливу та державного управління. Йдеться про правову політику як відносно самостійний різновид державної політики у безпосередній сфері правової дійсності суспільства, тобто у сфері юридичних відносин, побудови і функціонування правової системи. В даному випадку термін "правова політика" означає певний, окремий

вые семьи // Теория государства и права. Курс лекций / М.И. Байтин, Ф.А. Григорьев, И.М Зайцев и др. Под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малъко. - М : Юристъ, 1997. С. 150; Яковлев А.М. Уголовная политика и проблемы криминализации. // Проблемы советской уголовной политики: Межвуз. темат. сб. Ред. колл.: А.И Коробеев и др. - Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 1985. С. 42.). З лінгвістичної точки зору, така заміна, в принципі, допустима, оскільки слово "юридичний" в енциклопедичних джерелах трактується як "той, що відноситься до права, правовий" (Див.: Ожегов С.П., Шведова Н.Ю. Толковый словарь русского языка. 4-е изд.. доп. М., 1997. С. 915). Однак саме словосполучення "юридична політика" володіє істотним недоліком: в ньому відсутня вказівка на критерій, за яким відповідний вид політики виділяється, а саме здійснюваність її за допомогою права (Див.: Коробова А.П. О многозначности понятия «правовая политика» // Правоведение. - 1999. - № 4. - С. 164).

Див.: Приходько И.М Роль юридических ограничений в осуществлении правовой политики в России // Правоведение. - 1997. - №.4. - С. 156. 26 Див., наприклад: Морозова И.С Место и роль льгот в правовой политике государства // Правоведение. - 1997. - №.4. - С. 151: Соловьев В.В. О понятии и приоритетах современной правовой политики // Правоведение. - 1997. - № 4 - С. 148.

16

 

напрям державної діяльності, спрямованої на управління процесом правового розвитку країни, підтримання і дальше упорядкування правового буття, тобто йдеться про політику у вузькому (спеціальному) розумінні слова' .

З висловленим судженням солідаризується О.Ю. Рибаков, на думку якого також слід розрізняти поняття правової політики в вузькому і широкому сенсі. В вузькому сенсі правова політика- це вироблення і реалізація тактики і стратегії в області створення і застосування права на загальних принципах гуманізму. В широкому сенсі - це діяльність, перш за все, державних і муніципальних органів, громадських об'єднань, окремих осіб, що включає систему ідей, цілей, мір і засобів, що забезпечують функціонування та відтворення правового механізму, спрямована на здійснення інтересів, прав і свобод особистості у взаємодії з її обов'язками .

Оцінюючи пропозиції названих науковців щодо розрізнення "правової політики" у широкому та вузькому розумінні, слід відзначити, що вони, очевидно, мають певний сенс. Однак, як уявляється, значення такого поділу може проявлятися практично лише у зламі досліджень загальнотеоретичних проблем правової політики. Що ж стосується проблем здійснення правової політики в окремих сферах суспільного життя (зокрема - в сфері протидії злочинності, Іцо є предметом нашого дослідження), то значення такого поділу проявляється лише при виділенні окремих форм здійснення правової політики, про що мова йтиме нижче (див, підрозділ 1.2. цього дослідження).

Слід також зупинитися і ще на одній проблемі розуміння словосполучення "правова політика". Звертає на себе увагу той факт, що воно часто тлумачиться як синонім виразів "легітимна політика", "законна політика" . Наприклад, Ю.Є. Пермяков пише, що "якщо влада спирається на право, є всі підстави говорити про правову політику"30.

>•: Селгванов В. Правова політика України // Право України. - 2001. - № 12,

Рыбаков О.Ю Правовая политика как юридическая категория: понятие и '/ Журнал российского права. - 2002. - № 3. - С. 71; Див. також: Рыба-личность и правовая политика в современной России // Право и поли-2*»- -2001.- №9. -С. 12.

априклад: Александров А. Полет навстречу смерти // Аргументы и фак-'~

.. -.   . Самара Гад           Введение в основы уголовной политики: Учебное пособие. -

17

 

К.В. Шундиков вважає, що "відмінною рисою правової політики є те, що вона заснована на праві і виражається в прийнятті державою відповідних нормативних актів і здійсненні на їхній основі правозасто-совчій діяльності"31. Іншими словами, якщо політика здійснюється в рамках закону, вона цілком може претендувати на то, щоб її вважали правовою. І, навпаки, політика, яка реалізується не на законній основі, іменуватися правовою не повинна52. В багатьох випадках під правовою політикою розуміється законність, легітимність не самої політики в цілому, а засобів і методів, які використовуються в ній, як в певному виді діяльності. При цьому правова політика, що розуміється таким чином, протиставиться так званій брудній політиці, тобто політиці, яка проводиться з допомогою недозволених (неправових) засобів".

Завершуючи аналіз загального поняття "правової політики", не можна не згадати й про те, що в українській та російській дореволюційній юридичній літературі правова політика часто розглядалася як прикладна наука, що призвана оцінувати чинне законодавство та сприяти виробленню більш досконалого права (Б.О. Кістяківський, С.А. Муромцев, М.М. Коркунов. Л.І. Петражицький та інші). Б.О. Кістяківський, наприклад, писав, що з точки зору правової політики потрібно, перш за все, знаходити і встановлювати норми для задоволення знову виникаючих потреб або здійснення нових уявлень про право і не право34. Уявляється, що на сучасному етапі розвитку української правової системи та при сучасному рівні підготовки юристів у вищих навчальних закладах як системи Міністерства освіти та науки України, так і системи Міністерства внутрішніх справ України, вже назріла постановка питання про введення до навчальних планів курсів з правової політики, чи, принаймні, з кримінально-правової політики. Відомо, що така практика вже мала місце в радянський період, коли в багатьох вищих навчальних закладах, зокрема в навчальних закладах системи МВС СРСР (наприклад, Омській вищій школі міліції, Горь-

°' Шундиков К.В. Юридические средства реализации правовой политики // Правоведение. - 1997. - № 4. - С. 149. л Коробова А.П. О многозначности понятия «правовая политика» // Правоведе-

ние. - 1999. -№ 4. - С. 158.

" Матузов Н И. Понятие и основные приоритеты российской правовой политики

// Правоведение - 1997. - № 4. - С. 7.

'и Цит. по: Алексеев С.С Основы правовой политики в России: Курс лекций. М-!

1995. С. 5.

18

 

ківській вищій школі міліції та інших), а також в окремих університетах [наприклад, у Далекосхідному державному університеті (м. Владивосток)] читалися курси чи спецкурси з кримінально-правової політики. На наш погляд, сьогоднішньому високоосвіченому юристові конче потрібні знання і в галузі правової політики. У зв'язку з цим уявляється за можливе запропонувати ввести до програм виших навчальних закладів відповідні курси чи спецкурси.

Зміст правової політики, об'єктивно обумовлений волею народу (громадянського суспільства), фактично опосередковується його повноважним інституційним представником -- державою. Це зумовлено тим. що переважна частина внутрішньої й зовнішньої політики держави регулюється з допомогою права, законотворчого процесу, винесенням політико-правових рішень, втілюється у нормативні форми і спирається на міжнародно-правові принципи '. Разом з тим, сучасна інтерпретація змісту правової політики не може обмежуватися вузь-коприкладним підходом, який зводить її призначення до прагматичних завдань оцінки адекватності чинного законодавства і його дальшого вдосконалення. Уявляється правильним твердження М. І. Панова та Л. М. Герасіної про те, що за своєю сутністю та соціальними цілями правова політика має відігравати роль особливого і необхідного компонента державної політики, головного засобу юридичної легітимації правлячої еліти, має сприяти закріпленню і забезпеченню політичного курсу країни, який санкціонований волею народу і сприйнятий його політичними лідерами36.

Таким чином, правова політика виступає засобом акумуляції та провідником різноманітних соціальних інтересів, потреб, прагнень (економічних, політичних, соціальних, екологічних, культурних, національно-етнічних та інших), вона несе на собі їх відбиток та характерні ознаки. Узагальнюючи різні галузі людської діяльності, вона синтезує їх в юридичних нормах й інститутах (наприклад, інститути рав людини, виборів, парламентаризму тощо; або кодекси - цивіль-

І. кримінальний, податковий, митний, процесуальний тощо). Отже.

шова політика має здійснювати на відповідні сфери суспільного <иття позитивний стабілізуючий вплив.

• Панов М.. ГерастаЛ. Правова політика як універсальний феномен соціа-

" 11раво Укра'!'ни- - 2001- - № 8- - с 36-

анов М., Герасіна Л. Правова політика як універсальний феномен соціа-бУт-гя // Право України. - 2001 .   № 8. - С. 37.

19

 

Попередній розгляд питань про протидію злочинності як одну із сфер державної внутрішньої політики та про правову політику як один із способів здійснення державної внутрішньої політики логічно зумовлює постановку питання про їх співвідношення, наявність чи відсутність у них так званих "точок дотику". Як уявляється, такі точки дотику в цих поняттях наявні і вони є не тільки співвідносними, а й певною мірою такими, що перехрещуються.

Відомо, що політика в сфері протидії злочинності здійснюється різноманітними засобами37. Це і економічні засоби (наприклад, підвищення добробуту населення сприяє відомому зниженню рівня злочинів проти власності та господарських злочинів), і виховні засоби (профілактико-виховна робота значно сприяє зниженню рівня злочинності серед неповнолітніх), і інші засоби. В тому числі політика в сфері протидії злочинності здійснюється і правовими засобами.

У свою чергу, як це очевидно, здійснення політики правовими засобами, інакше кажучи - здійснення правової політики, має місце в різних сферах суспільного життя. Правовими засобами регулюються і економічні відносини, і соціальні, і трудові, і культурні, і багато інших.

Однак в певному місці відбувається пересічення сфери державної протидії злочинності і сфери здійснення державою правової політики. Інакше кажучи, правові засоби застосовуються у сфері протидії злочинності. Очевидно, що в такій ситуації доводиться говорити про правову політику у сфері протидії злочинності. Таким чином: правова політика в сфері протидії злочинності — це частина внутрішньої правової політики держави, спрямована на протидію злочинності.

Однак правові засоби досить виразно різняться між собою, в залежності від того, до сфери якої галузі права вони належать. Можна стверджувати, що протидія злочинності (для того, щоб бути ефективною) має здійснюватися за допомогою правових засобів багатьох галузей права. Не можна зводити її лише до засобів кримінального права. Так, наприклад, широкого поширення в сфері протидії злочинності набули засоби адміністративного права. Мається на увазі встановлення адміністративних заборон на вчинення тих чи інших суспільне небезпечних діянь. Наприклад, заборона обігу в Україні аналогів нарко-

11 Див.: Гояїна В В. Злочинності - організовану протидію. - Харків: Рубікон, 1998. С. 4-7.

20

 

тичних засобів є адміністративно-правовим засобом попередження

18

вчинення суспільне небезпечних діянь з їх використанням   .

Не головне, але вагоме місце серед правових засобів протидії злочинності (иіііта гагіо) посідають засоби кримінальної репресії. Здійснення протидії злочинності з використанням засобів кримінальної репресії ми називаємо кримінально-правовою політикою держави у широкому значенні цього терміна.

Інші криміналісти цей прояв внутрішньої політики держави часто іменують кримінальною політикою. Саме в такому розумінні її сформулював у радянській кримінально-правовій літературі М.О. Беляев. Він зокрема вважав, що кримінальна політика - це заснований на об'єктивних законах розвитку суспільства напрям діяльності державних та громадських органів та організацій по охороні інтересів трудящих від злочинних посягань шляхом застосування покарання чи таких, що замінюють його, заходів адміністративного чи громадського впливу щодо осіб, які вчинили такі посягання, а також шляхом попередження злочинів за допомогою погрози застосування покарання'9. А.С. Молодцов та Є.В. Благов також розуміли кримінальну політику як "обумовлену об'єктивними закономірностями розвитку радянського суспільства діяльність держави, її органів, трудових колективів і громадських організацій з охорони інтересів радянського народу і соціалістичного суспільства від суспільно небезпечних посягань шляхом встановлення і застосування кримінальної відповідальності або ж заходів адміністративного, дисциплінарного або громадського впливу з метою попередження злочинів з боку як осіб, що їх вчинили, так і інших громадян"40. Таких же поглядів на сутність і зміст кримінальної політики дотримувалися в радянській кримінально-правовій літературі М.І. Загородников та М.А. Стручков4 .

38   „

Наден О. В Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності очини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. -Харків Право, 2003. С.14-І5.

еляев НА. Уголовно-правовая политика и пути ее реализации -Л.: Изд-нградского ун-та. 1986. С. 15. ° цов А.С., Благов ЕВ. Понятие и основные направления уголовной поли-

<ИКИ и УЧЯРт          *-

оощественности в борьбе с преступностью: Текст лекций. - Яро-

"' Див    з°°ЛаВЛЬСКИЙ Г°С' УН~Т- 1987' ~С 5'

уголс         1г°Р°дников И.И., Стручков Н.А. Направления изучения советского

° пРава // Советское государство и право. - 1981. - № 7. - С. 4.

21

 

В сучасній літературі цю позицію підтримав і розвинув її з урахуванням реалій сьогодення І.Е. Звечаровський. Він, зокрема, пише, що кримінальна політика - це вироблений державою і заснований на об'єктивних законах розвитку суспільства напрям діяльності спеціально уповноважених на те державних органів та організацій по охороні прав і свобод людини та громадянина, суспільства і держави в цілому від злочинних посягань шляхом застосування покарання та інших заходів кримінально-правового характеру до осіб, що вчинили такі посягання, а також шляхом попередження злочинів за допомогою правового виховання, погрози застосування кримінального покарання та заходів профілактики індивідуального і спеціально-кримінологічного характе-

4?

РУ  •

Уявляється, що таке розуміння кримінальної політики цитованими авторами в цілому збігається із запропонованим розумінням кримінально-правової політики держави. Разом з тим, окремі криміналісти розуміли кримінально-правову (або, як вони її називали, - кримінальну) політику невиправдано більш широко. Так, наприклад О.А. Гер-цензон писав, що кримінальна політика — це "частина загальної політики соціалістичної держави наряду з політикою економічною, соціально-культурною тощо. Вона спрямовує діяльність органів державної влади та громадськості у боротьбі зі злочинами та іншими суспільне небезпечними вчинками, засновуючись на точному виконанні законів" . Точно так же розуміли кримінальну політику і Л.Д. Гаухман та Ю.Г. Ляпунов, які писали, що "радянська кримінальна політика - це основні принципи, напрями і перспективи охорони соціалістичних суспільних відносин від злочинних посягань (боротьби зі злочинністю), що базуються на пізнанні об'єктивних закономірностей розвитку суспільства в історично зумовлений період часу та такі, що відповідають сутності соціально-економічної формації'"44. П.С. Дагель підкреслював, що "радянська кримінальна політика- це політика КПРС і Радянської держави у сфері боротьби зі злочинністю"45. З ним соліда-

42 Див.: Звечаровский И.Э Современное уголовное право России: понятие, принципы, структура. -СПб.: Юридический центр Пресс. 2001. С. 74. 4> Герцензон А.А. Уголовное право и социология (Проблемы социологии уголовного права и уголовной политики) - М: Юридическая литература, 1970.-1970. С. 178.

44 Гаухман Л.Д., Ляпунов К).И. Понятие советской уголовной политики и ее основные направления. - М.. 1980. С. 4.

'^ Дагель П.С. Проблемы советской уголовной политики. - Владивосток: Изд-в°

22

 

рний і П.М. Панченко, який вважав, що "не дивлячись на відмінності в обсязі шісту, сутнісна основа кримінальної політики та політики боротьби зі злочинністю одна й та ж. Полягає вона в тому, що кримінальна політика формує головну лінію, стратегічні і тактичні напрямки боротьби зі злочинністю"46.

М.І. Загородніков справедливо критикуючи О.А. Герцензона, вказував, що сформульоване ним визначення кримінальної політики навряд чи є виправданим, "оскільки подолання пережитків минулого, боротьба з антигромадськими проявами, які можуть виступати у виді суспільне небезпечних, але не злочинних - це сфера соціальної політики, спрямованої на виховання нової людини, на подолання пережитків минулого у свідомості та поведінці людей"47. Підтримуючи принципово М.І. Загороднікова, додамо, що подібне розуміння кримінальної політики Л.Д. Гаухманом, О.А. Герцензоном, П.С. Дагелем, Ю.Г. Ляпуновим та П.М. Панченком є занадто яіироким і охоплює всі сферу протидії злочинності, яка. як відзначалося вище, може здійснюватися різними засобами, не тільки правовими.

Повертаючись до співвідношення запропонованого нами визначення кримінально-правової політики і того розуміння кримінальної політики держави, яке представлене цитатами з робіт М.О. Беляева та І.Е. Звечаровського, підтверджуючи їх принципову тотожність, зауважимо, що термін "кримінально-правова політика" видається більш вдалим, аніж "кримінальна політика". По-перше, вказівка на правові засоби його здійснення цього напрямку державної внутрішньої політики вирізняє його з-поміж інших напрямків державної політики протидії злочинності, які здійснюються і позаправовими засобами. По-друге, сама етимологія слова "кримінальна" (російською "уголовная") в поєднанні з терміном "політика" надає останньому негативного, несприйнятного забарвлення. Як правильно зауважує М.Й. Коржан-ський, термін "кримінальний" вживається в українській мові ще й в значенні "злочинний"48. А тому, на наш погляд, виділений вище на-

Дальневосточного ун-та, 1982. С. 8-11.

ченко П Н. Советская уголовная политика. Общетеоретическая концепция с преступностью: ее становление и предмет / Под ред. В.К Бабаева. -Ізд-во Томского ун-та, 1988. С. 73.

• "^огородников Н.И. Советская уголовная политика. - М.. 1979. С. 10. лекці     Коржанськии М.Й У головне право України. - Частина загальна.: Курс : Наукова думка; Українська видавнича група, 1996. С. 4. 23

 

і І

прямок державної внутрішньої політики у сфері протидії злочинності більш правильно було б іменувати кримінально-правовою політикою. Однак, в такому розумінні кримінально-правова політика - це поняття достатньо широке, яке включає в себе всю сукупність правових засобів, спрямованих на визначення злочинності діяння, притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка його вчинила, засудження такої особи та призначення їй покарання, відбування особою призначеного покарання, попередження вчинення нових злочинів тощо. Очевидно, що ці засоби містяться в різних галузях права, які хоч і

49                                                 •                                      •

мають генетичну спільність , однак мають певні, досить суттєві відмінності. Це: кримінальне право (матеріальна галузь права), кримінально-процесуальне право, кримінально-виконавче право, право опе-ративно-розшукової діяльності. У виробленні інструментарію (засобів) цих галузей права важливу роль відіграють також суміжні юридичні науки: кримінологія, криміналістика, судова статистика.

Тому пропонується ввести до наукового обігу розрізнення понять кримінально-правової політики у вузькому і в широкому розумінні. Кримінально-правова політика в широкому розумінні - це. як було сформульовано вище, частина правової політики держави у сфері протидії злочинності, яка здійснюється засобами кримінальної репресії. У вузькому ж розумінні кримінально-правова політика - це частина правової політики держави у сфері протидії злочинності, яка здійснюється засобами матеріального кримінального права.

1, слід відзначити, початки подібного підходу вже прослідкову-ються в літературі. Саме в такому (вузькому) розумінні визначає кримінально-правову політику И.О. Лопашенко, на думку якої остання є визначальною частиною політики держави в боротьбі зі злочинністю; саме на її основі формуються стратегія і тактика політики кримінально-виконавчої, кримінально-процесуальної і кримінологічної. Пріоритет кримінальної політики обумовлений тим, що тільки в її рамках вирішуються такі принципові для кожної держави проблеми, як встановлення підстави і принципів кримінальної відповідальності, визначення кода злочинних діянь, видів покарань і інших мір кримінально-правового характеру за них. Кримінальна політика, на думку. И.О. Лопашенко, може бути визначена як частина внутрішньої полі-

49 Див: Панов М.1. Понятійні апарати наук кримінального циклу: співвідношення' взаємозв'язок // Вісник Академії правових наук України. - 2000.,- № 4 (23). -

37.

 

тики держави, напрямок його діяльності у сфері охорони демократичного суспільного строю від злочинних посягань, який полягає в виробленні і формулюванні ідей та принципових положень, форм і методів кримінально-правового впливу на злочинність в цілях її зниження і зменшення негативного впливу на соціальні процеси50. Подібним чином розуміє кримінально-правову політику у вузькому значенні цього терміну і Д.А. Шестаков, який пише: "під кримінально-правовою політикою тут розуміється та частина загальної політики реагування на злочинність (кримінологічної політики), яка полягає в регулюванні державою кримінально-правової реакції її на злочинність"51 (як видно автор означає те, що ми назвали кримінально-правовою політикою в широкому розумінні, терміном "кримінологічна політика").

Кримінально-правова політика у вузькому розумінні, разом з кримінально-процесуальною політикою держави, кримінально-виконавчою, кримінологічною політикою і становить кримінально-правову політику держави в широкому розумінні цього терміну.

Слід відмітити, що поряд з вказаними підходом до визначення складових кримінально-правової політики в спеціальній літературі присутній і інший, пов'язаний зі спробою додати особливий статус політиці в області профілактики злочинів. При цьому даний вид соціальної політики, що йменується "кримінологічною", іноді включається до кримінальної (кримінально-правової) політики в якості одного з її елементів52, іноді називається в якості самостійного виду "соціальної політики ліквідації злочинності", який існує поряд з кримінальною (кримінально-правовою) політикою3'3. Не торкаючись в повному

Крохина Ю А Правовая политика и правовая жизнь («Круглый стол») // Право и политика. - 2001.-№3.-С. 135- 136.

Шестаков Д.А. Российская уголовно-правовая политика под углом зрения исторической тенденции к смягчению репрессии // Правоведение. - 1998.- № 4. - С. 156.

- наприклад: Российское уголовное право. Курс лекций. Т. 1. Преступление Д- ред. А И. Коробеева. - Владивосток : Изд-во Дальневосточного ун-та. 1999. С. 54-58.

вечаровский И Э. Современное уголовное право России: понятие, прин-итика. - СПб.: Изд-во "Юридический центр Пресс". 2001.  - С. 74-75. перших цю пропозицію, а також ідею введення до наукового обігу термінологічна політика» висловив М.М. Бабаев (Див.: Бабаев ММ О -ний уголовной и криминологической политики // Проблемы социологии Ов"°го права. М., 1982.-С. 16).

25

 

обсязі дискусії з цього питання, відмітимо наступне. Якщо не ототожнювати кримінологічну політику з політикою держави в сфері протидії злочинності, яка включає в себе весь комплекс напрямків і засобів, в тому числі заходи загальносоціального характеру, то, очевидно, та її частина, яка здійснюється засобами права якраз і с складовою кримінально-правової політики в широкому розумінні цього поняття.

Що стосується правового становища засуджених, то й воно також залежить від політики держави і поглядів більшості населення на проблему виконання призначеної винному судом міри кримінально-правового характеру54. Всі заходи кримінально-правового характеру в якомусь ступені обмежують правове становище осіб, до яких вони застосовані. Ступень цих обмежень залежить від виду і розміру призначеної винної в злочині особі міри кримінально-правового характеру, порядку і умов її виконання, визначених основними напрямками кримінально-виконавчої політики тієї чи іншої держави на конкретному історичному етапі її розвитку. Тому правова політика в сфері забезпечення правового становища засуджених також є, таким чином, складовою частиною кримінально-правової політики держави в широкому розумінні цього поняття".

В подальших підрозділах цього дослідження предметом нашого аналізу, якщо інше не буде спеціально зазначене, стане виключно криміиально-правова політика держави у вузькому розумінні змісту цього терміна.

^4 Уголовно-исполнительное право: Учебник / Под ред. И.В. Шмарова. М.- 1*Я

С. 6.

Миняіева Т Ф Политика государства в сфере обеспечения 'правового поло*6 пия осужденных // Правоведение. - 2000  - № 1. - С. 129-130.

гь

 

Лучшие книги

Введение в право - П. Сандевуар.
Господарське право України - В.С. Щербина.
Основи римського приватного права - Є.М. Орач, Б.Й. Тишик.
Жилищное право - О.А. Городов.
Государственное и региональное управление - Э.А. Уткин, А.Ф. Денисов.
Адвокат как субъект доказывания в гражданском и арбитражном процессе - А.А. Власов.
Защита в советском семейном праве - З.В. Ромовекая.
Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела - В.Д. Арсеньев, В.Г. Заблоц
Идентификация при расследовании преступлений - В.Я. Колдин.
Правоохранительные органы. Конспекты лекций - Р.А. Беленков.
Государство и местное самоуправление в России. Теоретико-правовые основы взаимодействия - Е.М. Ковешников.
Организация управления оперативно-розыскной деятельностью - В.П. Хомколов.




 
polkaknig@narod.ru ICQ 474-849-132 © 2005-2009 Материалы этого сайта могут быть использованы только со ссылкой на данный сайт.