Тексты книг принадлежат их авторам и размещены для ознакомления Кол-во книг: 2253

Разделы

Теория государства и права
Аграрное право
Государственное право зарубежных стран
Семейное право
Судебные и правоохранительные органы
Криминальное право
История государства и права России
Административное право
Гражданское право
Конституционное право России
История государства и права зарубежных стран
История государства и права Украины
Банковское право
Правовое регулирование деятельности органов ГНС
Юридическая психология
Финансовое право
Юридическая деонтология
Трудовое право
Предпринимательское право
Конституционное право Украины
Разное
История учений о государстве и праве
Уголовное право
Транспортное право
Авторское право
Жилищное право
Международное право
Международное право
Наследственное право
Налоговое право
Экологическое право
Медицинское право
Информационное право
Судебное право
Страховое право
Торговое право
Хозяйственное право
Муниципальное право
Договорное право
Частное право
загрузка...



Розділ 1. ОСНОВИ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ

Родове суспільство - це форма спільності людей за пізнього первіснообщинного ладу, коли розвиток продуктив­них сил вимагав заміни несталого «первісного людського ста­да» міцно згуртованим, виникло і існувало до виникнення держави і особливої публічної влади. Воно виникло від Адама і Єви вперше, вдруге після всесвітнього потопу від Ноя та його сім'ї. Суспільство, яке було засноване на принципі кровної рід­ні, на спільній колективній власності, на правовій рівності всіх членів роду. Родове суспільство органами соціальної влади в родовому суспільстві були: батько - глава сім'ї або роду; рада старійшин - найбільш досвідчені і мудрі люди, окремі вожді -найбільш мудрі і освічені люди; родова рада- всі дорослі члени роду. Родове суспільство в різних народів розвивалось по-різному, і були різні органи соціальної влади. Родове суспільст­во розвивалось від сім'ї до роду, потім до племені і об'єднання племен у народність, коли почало втрачатись почуття кровного родичання і виникли передумови утворення держави. В родо­вому суспільстві найбільш поширено існували соціальні нор­ми - моральні, релігійні, звичаєві і традиційні. Зазвичай, всі три види норм зливались і утворювали правові звичаї і традиції. Крім того, існувала четверта група норм - це рішення ради старійшин, родоплемінної ради або общини тощо. Найбільш сприйнятні й доцільні рішення переростали в моральні і правові звичаї. Початок розкладу родових відносин внаслідок внутріш­ніх і зовнішніх економічних, політичних, соціальних причин відбулась поступово заміна їх територіальними. Таким чином склалася підоснова для виникнення держави.

Рада старійшин - колективний орган соціальної влади й управління в родоплемінному (общинному) суспільстві. Рада старійшин обиралась із найбільш мудрих і досвідчених людей, які користувались шаною у членів общини, родів і племені.

Теологічна теорія походження держави - назва теорії походить від грецького слова Тео - Бог. Суть теорії полягає в тому, що держава, як вища форма організації людського су­спільства, вказана людині вищим провідінням Богом. Ця тео­рія була дуже поширена в стародавньому світі, коли державою керували релігійні представники жерців (Єгипет, Вавилон, Індія). Підтвердження цієї теорії описано в Біблії, у Старому Заповіті, при виникненні Ізраїлю.

 

383

 

Договірна теорія походження держави - суть цієї тео­рії зводиться до того, що держава виникла в результаті суспіль­ного договору між людьми для захисту життя, свободи, влас­ності, землі. Прикладом підтвердження цієї теорії є виникнен­ня держави в Афінах, коли 12 племен Стародавньої Аттіки об'єднались під керівництвом Тезея приблизно в 1300 р. до Р. X. і побудували Афіни (Плутарх - давньогрецький пись­менник).

Патріархальна теорія походження держави - з пози­цій цієї концепції держава виникла із розвитку окремої сім'ї, яка з часом переросла в рід, рід об'єднав племена, в союз пле­мен і народність. Із виникненням народності втрачається по­чуття кровної рідні, виникають різні сім'ї, роди і класи, свої і чужі племена і народи. Державна влада виникла і розвивалась від влади батька до глави роду. До ради старійшин, ради племені, ради союзу племен і до влади князя, вождя, царя, монарха тощо.

Патримоніальна теорія походження держави - суть теорії зводиться до того, що вся земля держави належить царю (государю) і все, що на землі - все государеве, в т. ч. і люди, і населені пункти. Государ роздавав землю разом із селами і людьми за державну службу і таким чином виник клас дворян і поміщиків. Государ вважався батьком, патріархом всіх своїх підданих. Теорія виправдовувала монархічну форму правління і кріпосне право.

загрузка...

Теорія завоювання (насильства) - ця теорія пояснює виникнення держави в результаті завоювання одного народу іншим, одних племен іншими, в результаті чого виникло па­нування сильніших над слабшими, підкореними народами. Особливий апарат публічної влади формувався у пануючих племен і народів. Ця теорія виділяє військово-політичний чинник як основний і єдиний при утворенні держави.

Соціально-економічна теорія (марксистська) - суть цієї концепції виклав Ф. Енгельс на роботі «Походження сім'ї, приватної власності і держави». Вона зводиться до того, що держава виникла в результаті виникнення моногамної сім'ї, приватної власності і протилежних (антагоністичних) класів. Це основні закономірності виникнення держави в порівнянні з іншими особливостями виникнення держав у різних народів. В цій теорії домінує соціально-економічний чинник, який ви­значав політичні причини утворення особливої публічної вла­ди для управління суспільством, примирення і підкорення (в окремих випадках) протилежних класів.

Космічна теорія походження держави - виникла ос­таннім часом, обґрунтована дещо повною інформацією про те, що держава, як найкраща форма організації суспільства, під­казана вищими космічними цивілізаціями, а також Учителями людства, які дав&чи «землянам» основні релігійні вчення і

 

настанови, філософські системи. Ця теорія тісно пов'язана з теологічною теорією - єднання Вищої космічної сили з зем­ною цивілізацією.

Держава - особлива політична організація публічної влади панівного класу або всього народу, яка відрізняється від аналогічних явищ (суспільства, партії, колонії тощо) такими ознаками: 1) наявність особливої політичної публічної влади (апарат держави); 2) наявність території, на якій здійснюється державна влада; 3) суверенітет і незалежність державної влади від інших суб'єктів та влад всередині держави і від іноземних держав та організацій; 4) видання законів і інших нормативно-правових актів, загальнообов'язкових для всього населення, юридичних осіб і самої держави; 5) стягування податків, кре­дити і займи для утримання апарату публічної влади і вирішен­ня загальнонародних програм; 6) фінансово-грошова система; 7) державна мова і національна культура. Кожна держава має свої державні символи: Державний герб, прапор і національ­ний гімн.

Державна влада - різновид соціально-політичної вла­ди, яка займає домінуюче становище в суспільстві, поширює свою дію на всіх суб'єктів суспільства, виступає від імені всього народу і представляє державу на міжнародній арені. Державна влада є публічна влада, вона стосується всього су­спільства, а не приватних потреб і інтересів.

Соціальна влада - це панування, верховенство, під­порядкування окремих соціальних груп населення іншим суб'єктам. Соціальна влада існувала в родовому суспільстві, існує в політичних партіях і громадських організаціях, в ті­ньових мафіозних структурах. Особливий різновид соціаль­ної влади - церковна, релігійна влада, влада місцевого само­врядування.

Принцип розподілу влади - виникає в зв'язку із роз­витком теорії природного права і направлений проти фео­дальної держави, проти абсолютної влади монарха, якому на­лежали всі види влади. Цей принцип докладно обгрунтував французький мислитель і правник Ш. Монтеск'є. Суть його вчення полягає в тому, що державна влада не може належати одній особі, оскільки окрема особа - монарх - зловживає цією владою. Тому державна влада належить всьому народу, поді­ляється на законодавчу, виконавчу і судову, з метою уникнен­ня узурпації влади однією особою і монополії на державну владу, в розподілі державних повноважень, в розподілі дер­жавної суспільної праці і виконанні функцій держави - зако­нодавчої, виконавчої і судової. Щоб реалізувати цей принцип, всі три гілки влади повинні мати єдність і узгодженість, щоб запобігти відомій байці «Лебідь, рак і щука». Відсутність таких дій веде до негативних наслідків в діяльності держави.

 

 

 

загрузка...

384

 

ГЗ    1—433

 

385

 

Законодавча влада - це право і повноваження найви­щих представницьких органів держави, парламенту (Верхов­ної Ради України), загальнодержавних референдумів прийма­ти закони держави, контролювати їх виконання і дотримання, ратифіковувати міжнародно-правові акти. Ця влада є основ­ною гілкою влади в державі, яка виступає від імені всього на­роду, призначає вищу виконавчу владу (уряд) і контролює її діяльність.

Виконавча влада - це система вищих і місцевих дер­жавних органів, які займаються виконавчо-розпорядчими функціями, закріпленими в Конституції і інших законах, по управлінню суспільством. Ця влада має право приймати під-законні нормативно-правові акти на підставі законів і на ви­конання законів в межах своєї компетенції. Найвищою вико­навчою владою в Україні є Кабінет Міністрів України. Місце­ва виконавча влада - місцеві держадміністрації.

Судова влада - це третя гілка влади в соціально-демократичних правових державах. Вона здійснює правосудця на підставі чинного законодавства і Конституції України. Особливе місце в системі судової влади займає Конституцій­ний Суд, який має право розглядати спори між законодавчою і виконавчою владою, давати висновки про конституційність і правозаконність законів, інших підзаконних нормативно-правових актів, тлумачити Конституцію.

Четверта влада - до так званої четвертої гілки влади умовно відносять засоби масової інформації, телебачення, ра­діо і газети, які впливають на діяльність вищих і місцевих ор­ганів влади, здійснюють громадський контроль за їх діяльніс­тю, формують громадську думку, здійснюють правове інфор­мування і виховання населення тощо.

Апарат держави - це система всіх державних органів і державних службовців (чиновників), які здійснюють виконав­чо-розпорядчі і інші завдання та функції держави або окремих її органів з метою державного управління, обслуговування потреб і інтересів громадян, юридичних осіб тощо. Апарат держави підзвітний і підконтрольний представницьким орга­нам влади і народу. Державні службовці відрізняються від політиків, депутатів Верховної Ради тим, що вони призначають­ся на посаду, а політики обираються народом на виборах.

Територія держави - це частина земної кулі, яка зна­ходиться у власності держави і народу, його місце проживан­ня, місцезнаходження державних органів, на яку поширюється юрисдикція держави і її публічної влади. В територію держави входить вся суша в межах кордону, внутрішні моря і озера, ріки, 12-мильна зона зовнішніх морів і озер, континентальний шельф, територія посольств, консульств і дипломатичних пред­ставництв, всі суда і літаки, космічні кораблі тощо. Території

 

держав складаються історично. Держава повинна використо­вувати свою територію як і будь-яку власність не на шкоду людині, собі і світовому.співтовариству. Виняткове панування держави над своєю територією називається територіальним верховенством. Територія держави визначається її кордонами. Принцип територіальної недоторканності є загальновизнаною нормою міжнародного права. Завоювання або насильницьке захоплення територій інших держав є міжнародним і держав­ним злочином. Зміни кордонів держав можуть здійснюватись лише на підставі норм міжнародного права, міждержавних угод (договорів) і на добровільній основі.

Суверенітет держави - це верховенство державної влади, зовнішня і внутрішня незалежність держави від інших політичних і соціальних влад всередині суспільства та від іно­земних держав і організацій у вирішенні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Суверенітет має економічний, політич­ний і юридичний аспекти. За цією ознакою держава відрізняє­ться від колоній і напівколоній. Суверенітет - це право само­стійно вирішувати економічну, державну, соціальну і міжна­родну політику, визначати завдання і функції держави. Має абсолютно відносний характер, він не повинен шкодити самій державі, народу та іншим державам. Кожна держава повинна поважати суверенні права інших держав. Суверенітет - це один із основних принципів міжнародного права. Зміст і зна­чення суверенітету держави історично змінювалися залежно від міжнародних відносин, розвитку міжнародного співтова­риства, розвитку політичної і юридичної науки. Кожна держа­ва повинна захищати свій суверенітет, щоб зберегти свою діє­здатність і незалежність, інакше вона може потрапити в різні форми залежності від інших держав.

Державні символи - це юридично закріплені в Конс­титуції засоби ідентифікації (ототожнення) суверенної держа­ви, її суб'єктів, об'єктів у системі знаків, образів, виразів, фі­гур, які уособлюються символічно з самою державою, з її по-літико-правовою приналежністю або власністю. Вони мають загальнообов'язкове значення державних законів, оскільки виражають або захищають державно-правові потреби та інте­реси і мають спеціальний державно-правовий режим. До таких символів відносяться: Державний герб, Державний прапор, Державний гімн, Державне гасло тощо. Державні символи складаються історично. Опис державних символів і порядок їх використання встановлюється державним законом. Символ (від грецьк.) - знак, прикмета, ознака - умовне позначення будь-якого предмета чи явища. Символи бувають образні й ло­гічні, символи природи, знаки зодіаку, релігійні символи тощо.

22)           Суть держави - означає основу соціального явища

держави. Явище, феномен і його основні ознаки, як правило,

 

 

 

386

 

13*

 

387

 

виражаються зовні, а суть або істина цього явища не лежить на поверхні. її потрібно встановити за допомогою аналізу і синтезу, абстрактного мислення. Суть держави виражається в предметній належності державної влади. Чиї потреби і ін­тереси державна влада виражає і захищає? Суть держави кон­кретизується також в її соціальному консолідуючому призна­ченні і в різних функціях держави. Суть держави проявляється неоднозначно, вона може мати суть першого, другого і тре­тього порядку. Крім того, суть держави розвивається і зміню­ється залежно від різних подій і факторів, типів держави, форм правління, державного режиму тощо.

Соціальне призначення держави - призначення дер­жави виражається в меті і цілях державної публічної влади. Вона змінюється в залежності від доби і типу держави. В окремих державах державна влада виступає як засіб демо­кратичного управління суспільством, як засіб організації і по­рядку в розвитку економічної і політичної систем, як засіб побудови демократичного ліберального суспільства, ідеалом якого є правова свобода, правова демократія, юридична рів­ність і рівноправність. В окремих історичних випадках соці­альне призначення держави полягало в побудові безкласового суспільства і реалізації принципу: «від кожного по здібностях і кожному - по потребах». Таке призначення держави було ха­рактерне для так званих соціалістичних держав. Як виявилося, значною мірою це ідеалізація або комуністична утопія. В су­часний період держава і суспільство можуть реалізувати лише принцип: «Від кожного по здібностях, кожному - по праці». В умовах економічної і фінансової кризи - це вихід із кризо­вих ситуацій і перехід до нормального функціонування суспі­льства та побудови правової держави на засадах соціальної демократії.

Громадянське суспільство - це суспільство вільних громадян, їх організацій, політичних і громадських інститутів, приватних підприємств і корпорацій, кооперативів і приват­них власників, які взаємодіють між собою і державою на ос­нові права і правових законів, рівності і рівноправності, сво­боди і відповідальності і які не входять в систему державних органів. Основними ознаками, які відрізняють громадянське суспільство від інших суспільств, є: 1) основною цінністю цього суспільства є громадянин, його права і свободи; 2) рів­ність і рівноправність всіх форм власності; 3) свобода еконо­мічної підприємницької діяльності; 4) свобода політичної діяль­ності, розвиток демократії та участь в управлінні суспільством і державою; 5) верховенство права і громадянського суспіль­ства над державою; 6) відсутність одержавлення громадського життя і насильство держави над інститутами громадянського суспільства, насильство одного класу над іншим; 7) відсут-

 

ність цензури і свобода діяльності засобів масової інформації; 8) основним законом цього суспільства є поєднання індивіду­альних і колективних інтересів за принципом: «вільний розви­ток кожного є умовою вільного розвитку всіх»; 9) у такому суспільстві парламент має подвійне значення: він виступає як найвищий представницький орган законодавчої влади і як найголовніший інститут громадянського суспільства, який ви­ражає потреби і інтереси всіх суб'єктів суспільних правовід­носин; 10) у такому суспільстві держава і її апарат є інстру­ментом, засобом, знаряддям для задоволення правових і за­конних потреб та інтересів суб'єктів громадянського суспіль­ства; 11) таке суспільство засновано на поєднанні державного управління і місцевого самоврядування; 12) в такому суспіль­стві діє верховенство загальнолюдських цінностей над дер­жавними, класовими і груповими тощо.

Людина - це термін, за допомогою якого в біології, фі­зіології і психології визначають природну і суспільну істоту. Людина відрізняється від тварини тим, що вона має такі здіб­ності, які не властиві тварині: вміння говорити, абстрактно і логічно мислити, раціонально діяти і самовдосконалюватись. Людина- це біосоціально-космічна істота. її суть зводиться не тільки до природних емоційних, тілесних потреб і інтересів, а й до соціальних, колективних, громадських, державних потреб і інтересів, до взаємоспілкування, до суспільних відносин, до розвитку космічних і божественних відносин. Людина в про­цесі інтелектуальної діяльності розвиває свої творчі здібності, свою душу (свідомість) і дух. Протягом тривалого часу не кожна людина розуміє свою Божественну природу, свій зв'я­зок з вищим Божественним світом. Людина є найвищою соці­альною цінністю демократичного громадянського суспільства і правової держави, про що закріплено в новій Конституції України.

Особа - це соціологічне і юридичне поняття, яке вира­жає соціальні властивості людини: її соціалізацію - засвоєння соціального досвіду людства, знань, вмінь, навиків, правомір­ної діяльності і поведінки. До соціальних властивостей відно­сяться вміння говорити і правильно мислити, спілкуватися, вчитися, розвивати свої інтелектуальні і творчо-вольові здібно­сті до гри, навчання і праці. Не кожна людина може мати і роз­вивати такі соціальні властивості. Діти і люди, які відірвані від суспільства, як правило, не можуть стати особою і особис­тістю. Особистість - це особа, яка має свої індивідуальні і не­повторні риси і властивості, які обумовлені її здібностями, системою виховання і формування в сім'ї, колективі і суспіль­стві. В юридичному аспекті - це фізична особа або людина, яка має соціальні властивості, а також правові властивості -правоздатність, дієздатність і деліктоспроможність. Людина,

 

 

 

388

 

389

 

яка не має дієздатності і деліктоздатності або позбавлена в судовому порядку внаслідок психічної хвороби або недоумст­ва, не може бути особистістю або особою, яка може вступати в правовідносини. Дієздатна особа є суб'єктом права і право­відносин. Крім фізичних осіб існують і юридичні особи (окреме питання).

Громадянин (громадянство) - людина і особа, яка на­буває права громадянства відповідно до законів держави. По­няття громадянина тісно пов'язане з правовим інститутом громадянства. Громадянство - це постійна політико-правова, юридична приналежність особи, людини до певної держави, в результаті якої громадянин отримує певну сукупність юридич­них прав, свобод і обов'язків по відношенню до своєї держави, суспільства та інших громадян. Громадянство, права і обов'яз­ки громадян регулюються Конституцією і Законом «Про гро­мадянство». Особа, яка має статус громадянина держави, має право на захист у своїй державі і за кордоном, вона має всі права, які існують для своїх громадян, у той же час вона зо­бов'язана захищати свою державу, служити в армії, платити податки. За своїм статусом громадянин відрізняється від іно­земних громадян і осіб без громадянства. Громадяни можуть набувати громадянство, можуть втрачати його, можуть вихо­дити з громадянства держави, можуть вступати в громадян­ство і отримувати громадянство відповідно до закону. Грома­дянство набувається за місцем народження (за громадянством батьків), за місцем проживання тощо.

Правові властивості особи - це такі соціальні, полі­тичні і юридичні властивості, які дають право особі бути ак­тивним учасником політичних, економічних, моральних, тру­дових, цивільних і інших соціальних правовідносин. Правові властивості особи юридично закріплюються в законодавстві та інших формах права. До них відносяться правоздатність, дієздатність, деліктоспроможність. Ці властивості також обу­мовлені громадянством особи і загальносоціальними власти­востями. Ці властивості не можна продати, подарувати, запо­відати або іншим чином відчужувати, на відміну від конкрет­них суб'єктивних прав і обов'язків.

Правовий статус особи - це система або сукупність юридичних прав, свобод і обов'язків особи, які закріплені в наці­ональному законодавстві, міжнародному праві (ратифіковано парламентом) або загальновизнані суспільством у природному, звичаєвому і договірному праві. Правових статусів існує дуже багато, залежно від громадянства особи, соціального статусу, посади, професії тощо.

Політична система - це сукупність політичних партій, громадських організацій, рухів, трудових колективів, держави та інших суб'єктів громадянського суспільства, які  беруть

 

участь у формуванні політики держави і суспільства та в полі­тичній діяльності. Суб'єкти політичної системи визначаються Конституцією і політичними законами держави.

Політична партія - об'єднання громадян - прихиль­ників певної загальнонаціональної програми суспільного роз­витку, які мають головною метою участь у виробленні дер­жавної політики, формуванні органів влади, місцевого та ре­гіонального самоврядування і представництво в їх складі.

Громадська організація - об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економіч­них, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Форма держави - означає зовнішнє оформлення, орга­нізацію Держави, державної влади, яка виражається в формах правління, національно-територіальному державному устрою і державшому режимі. Форма є спосіб існування і функціону­вання держави. Іноді форму держави розглядають тільки як форму правління.

Форма правління - це організація найвищих органів державної влади, характер і принципи взаємодії цих органів між собою і місцевими державними органами, політичними партіями, класами і органами місцевого самоврядування. За формами правління всі держави поділяються на монархії і рес­публіки.

Державний устрій - це територіальна організація дер­жавної публічної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством і з врахуванням інтересів автономних утворень і союзних держав; це взає­мозв'язок окремих складових частин держави між собою і ви­щими (центральними) органами держави. За державним уст­роєм всі держави поділяються на прості (унітарні) і складні: федерація, конфедерація, імперія.

Державний режим - державний або політичний ре­жим - це сукупність або система методів, за допомогою яких здійснюється державна влада в суспільстві. Він характеризує­ться станом демократичних прав і свобод людини і громадя­нина, діяльністю політичних партій і організацій, відношенням державної влади до правових основ діяльності її органів. За формою державного режиму всі держави поділяються на демо­кратичні режими і авторитарні, тоталітарні і диктаторські.

Абсолютна монархія - це така форма правління, при якій вся найвища законодавча, виконавча і судова влада нале­жать одній особі - монарху (королю, царю, князю тощо). Дер­жавна влада, як правило, передається спадково, а в окремих випадках монарх може обиратися представниками панівного класу, народу тощо. Монарх за свою діяльність не звітується перед народом, а також не несе юридичної відповідальності.

 

 

 

390

 

391

 

Ця форма правління була поширеною в стародавньому світі і в середні віки.

Деспотична монархія - це така форма правління, за якої влада монарха не обмежена ніким і нічим, в т. ч. і закона­ми самого монарха, оскільки своїй діяльності монарх керував­ся часто-густо не законами, а емоціями і пристрастями. Ця монархія, або державний режим, характеризується крайніми формами свавілля, насильства і жорстоким терором проти на^ селення. Вона була розповсюджена в країнах Стародавнього Сходу - Ассирія, Вавилон, Єгипет, Китай та ін.

Обмежена монархія - це така монархія, коли абсолют­на влада монарха обмежена парламентом, урядом, законами або Конституцією. Залежно від цього монархії поділяють на парламентські і конституційні. При такій монархії монарх -глава держави, який має різні повноваження, залежно від ре­зультатів політичної боротьби і принципу розподілу влади. Стала розповсюдженою в останні століття.

Теократична монархія - це така форма правління, при якій абсолютна влада монарха зливається з владою релігійно­го лідера. Прикладом є держава Ватикан.

Дуалістична монархія - слово від латинського «дуа­лізм» означає двоїстий. В такій монархії діє два вищих держав­них органи: сам монарх і уряд на чолі з прем'єр-міністром, якого призначає монарх. Ця монархія наближається до абсо­лютної, але не ототожнюється з нею.

Станово-представницька монархія - така монархія, коли при монарху існує представницький дорадчий державний орган, який обирається панівним класом або всім народом.

Республіка - форма правління, при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі вибор­чі органи. На відміну від монархії республіка має такі ознаки: 1) вищі представницькі органи обираються народом, виборцями або громадянами чи представниками панівного класу; 2) вони обираються на певний строк (4-7 років); 3) за свою діяльність звітують перед народом (виборцями); 4) за свою антиправову діяльність несуть юридичну відповідальність. Республіки поді­ляються на аристократичні, демократичні, військові, парла­ментські, президентські, напівпрезидентські (змішані), радян­ські, народно-демократичні, ісламомовні та інші.

Унітарна держава - це проста держава, складові час­тини якої не мають власного державного суверенітету. До уні­тарних держав відносяться і держави з автономними утворен­нями (автономні республіки, області, округи, краї тощо). Ці автономні утворення не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. Вони мають право місцевого самовря­дування в вирішенні питань місцевого значення в межах Кон­ституції і законів суверенної держави, до якої вони входять.

 

 

Федерація - складна держава, яка складається з двох і більше простих суверенних держав, які об'єднались в одну державу і частину своїх суверенних прав передали централь­ним федеральним органам, особливо в сфері міжнародних відносин. Федеральна держава відрізняється від інших держав наступними ознаками: 1) це постійний і добровільний союз окремих суверенних держав; 2) вона має єдину спільну тери­торію; 3) спільну Конституцію і систему законодавства; 4) спільні федеральні (центральні) органи державної влади -парламент і уряд; 5) спільні збройні сили; 6) подвійне грома­дянство; 7) єдину фінансово-грошову і податкову систему; 8) центральні федеральні органи є суб'єктами міжнародних відносин і виступають від імені всіх республік; 9) правовою основою створення федерації є союзний договір, який може входити в спільну Конституцію; 10) члени федерації мають право на вихід зі складу федерації і утворення самостійної суверенної держави; 11) члени федерації мають рівні права і діють на основі юридичної і фактичної рівності і рівноправ­ності, справедливості, а також демократичного централізму; 12) члени федерації діють на принципах автономності і само­стійності в межах союзного договору і спільної Конституції.

Конфедерація - це тимчасовий союз держав, які доб­ровільно об'єдналися для досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військовій сферах. Суб'єкти конфе­дерації зберігають усі свої суверенні права держави. Вони не мають тих ознак, які має федерація. Ця державна організація існує на членські внески її суб'єктів. Правовою основою кон­федерації є союзний договір. Конфедерація відрізняється від інших недержавних політичних, економічних союзів тим, що вона має спільний державний орган для вирішення тих пи­тань, з приводу яких об'єднались її члени. Після вирішення-своїх завдань вона переростає в федерацію або розпус­кається (розпадається) на окремі суверенні держави.

Імперія - походить від латині і означає владу або сукуп­ність повноважень, які надавались вищим посадовим особам. У Стародавньому Римі особи, які стояли на чолі держави, нази­вались принцепсами, цезарями, а також імператорами, оскільки вони мали найвищу владу. З 27 р. до н. є. ця держава почала називатись імперією. Імперія - велика колоніальна держава, яка виникає в результаті завоювань, колонізації та інших форм на­сильства і примусу. Коли зникає примус, імперія розпадається на суверенні держави.

48)           Співдружність незалежних держав - політична і еко­

номічна міжнародна організація, союз, який утворився

12 грудня 1991р. після припинення існування СРСР. СНД

створена трьома колишніми республіками СРСР - Респуб­

лікою Білорусь, Російською Федерацією і Україною. Ці дер-

 

 

 

392

 

393

 

жави уклали Угоду про співдружність незалежних держав, яка ратифікована Верховною Радою України 10.12.1991 р. із засте­реженнями. В заяві Верховної Ради України від 20.12.1991 р. вказується, що Україна заперечує проти перетворення СНД на державне утворення зі своїми органами влади і управління. Координаційні інститути СНД не можуть мати владного харак­теру, а їх рішення є рекомендаційними. Україна залишає за со­бою право зупиняти і припиняти свою участь в Угоді або окре­мих її статтях. В заяві даються і інші тлумачення угоди.

Демократія - влада народу (демос - народ, крат - вла­да). В сучасний період розуміють демократію як форму прав­ління, яка здійснюється саме народом, в інтересах всього на­роду за допомогою демократичних методів і способів, без на­сильства, гніту і свавілля, з дотриманням основних прав і свобод людини, прав меншості і прав опозиції на принципах рівності і рівноправ'я громадян, свободи і відповідальності, виборності представницьких органів влади і місцевого са­моврядування.

Демократичний режим - це такий державний режим, коли державна влада здійснюється без насильства, свавілля і державного примусу, з дотриманням основних прав і свобод людини, їх політичних партій і громадських організацій, на під­ставі вільних виборів, референдумів, самоврядування безпосе­редньо і через представників.

Плюралістична демократія - така форма демократії, яка базується на множинності ідей, потреб і інтересів різних класів, соціальних груп, які враховуються або повинні врахо­вуватись у процесі прийняття законів і інших рішень держави і суспільства з дотриманням юридичної рівності і рівноправ­ності, основних прав і свобод людини. Плюралізм як і дуалізм протилежні монізму.

Представницька демократія - така форма демократії, яка здійснюється через обраних представників народу в пред­ставницькі органи державної влади і місцевого самоврядуван­ня на загальнонародних виборах в Парламент і місцеві ради.

Безпосередня демократія - така форма демократії, ко­ли повнолітні дорослі громадяни самі безпосередньо беруть участь в управлінні державою або у вирішенні державних і громадських питань суспільного життя. Це одночасно і пряма демократія. Форми можуть бути різними, в т. ч. місцеві і за­гальнодержавні референдуми, безпосередні вибори, голосу­вання тощо.

Референдум - одна з форм безпосередньої демократії, яка використовується для народного волевиявлення, обговорення, прийняття рішення з найбільш важливих державних, політичних і правових питань. Він здійснюється шляхом голосування (за і проти). Питання про проведення референдумів закріплені в Кон-

394

 

ституції і в Законі «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3.07.1991 р. Виключно всеукраїнським референдумом вирі­шується питання про зміну території України.

Плебісцит - всенародне голосування, різновидність за­гальнонародного опитування для вияснення громадської думки, позиції населення. Плебісцит використовується для вирішення питань про державну приналежність певних територій на основі вільного волевиявлення її населення, про передачу таких терито­рій іншій державі, про виділення і самостійне існування держав­ності окремих націй і народів або при об'єднанні декількох дер­жав в одну, про форму держави і інші важливі питання держав­ного життя. В окремих випадках плебісцит може проводитись під контролем ООН і інших міжнародних організацій.

Антидемократичний режим - це такий режим, коли державна влада здійснюється з порушенням або обмеженням основних прав людини, коли державна влада використовуєть­ся і зосереджується в руках олігархії, окремих сімейних кланів або однієї особи; коли забороняється діяльність прогресивних політичних партій і громадських організацій або опозиційних партій; коли застосовуються насильницькі, примусові, волюн­таристські і свавільні, жорстокі форми і методи управління державою і суспільством. Різновидом антидемократичного режиму є тоталітарний (суцільний, всезагальний), фашистсь­кий, військовий, диктаторський, расистський, деспотичний режим, вождизм, автократичний, релігійно-інквізиційний, охлократичний, аристократичний тощо. Всі ці режими ігнору­вали вимоги права і правових законів, правові потреби й ін­тереси народу і направлені проти демократії, тому їх можна назвати антидемократичними режимами.

57)           Типологія, тип держави - вчення про типи держав.

Тип держави - це така група держав, які відрізняються від інших

держав за певними ознаками. До таких ознак з позицій фор­

маційного підходу (вчення про соціально-економічну форма­

цію) відносять основний спосіб виробництва - рабовласниць­

кий, феодальний, капіталістичний, соціалістичний, а також

класовий підхід - якому панівному класу належить державна

влада. На цій підставі виділяють чотири основних типи дер­

жави: рабовласницьку, феодальну, буржуазну і соціалістичну.

Крім того, виділяють перехідний тип держави, від однієї до

іншої формації. Існують і інші критерії класифікації держав -

за формою правління, за державним режимом, за політикою -

мирні і агресивні тощо. Окремі спеціалісти вважають, що за

історію цивілізації людства існувало 16 соціально-економічних

формацій, інші - твердять, що тільки 4, яким і відповідають

типи держав (феодальна, буржуазна і соціалістична держави).

58)           Функції держави - основні напрямки діяльності і

впливу держави по виконанню її основних завдань і цілей.

395

 

В функціях виражається суть держави, соціальне призначення держави. Функції держави мають одночасно стабільний і ди­намічний характер. Вони еволюційно розвиваються, виника­ють і зникають, основні переростають в неосновні, і - навпа­ки. Держава виконує внутрішні і зовнішні функції: законодав­чі, організаційні, виконавчо-розпорядчі (управлінські), судові, політичні, економічні, моральні, екологічні, соціальні тощо.

Механізми держави - це сукупність державних орга­нів і недержавних громадських організацій, партій, рухів, ор­ганів місцевого самоврядування, підприємств і установ, які на підставі чинного законодавства і права беруть участь у здійс­ненні завдань, цілей і функцій держави, направлених на задо­волення потреб і інтересів громадянського суспільства і самої держави.

Орган держави - це самостійна, відносно автономна юридична особа, яка є складовою частиною апарату публічної влади держави, складається з державних службовців (посадо­вих осіб), яка законодавством України наділена державно-влад­ними повноваженнями, функціональними правами і обов'яз­ками по вирішенню завдань і функцій, які покладаються на неї згідно з принципом розподілу влади в системі державних ор­ганів, для обслуговування і задоволення правових потреб і інтересів суспільства і самої держави.

Законодавчі органи - представницькі вищі органи держави, які за Конституцією України уповноважені розроб­ляти і приймати закони. До таких органів належить парламент -Верховна Рада України. Закони також можуть прийматись і на всеукраїнських (загальнодержавних) референдумах. Всі інші вищі державні органи можуть приймати тільки підзаконні нормативно-правові акти.

Вищі виконавчі органи - відповідно до Конституції вищим виконавчим органом Української держави є Кабінет Міністрів на чолі з прем'єр-міністром. Кабінет Міністрів від­повідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України в межах Конституції (ст. 85, 87). Прем'єр-міністр призначається Президентом за згодою Вер­ховної Ради України (більше половини від конституційного складу депутатів). Склад КМУ призначається Президентом за поданням Прем'єр-міністра України (Розділ VI Конституції України).

Глава держави - главою держави в Україні є Прези­дент, який виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Президент обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування, строком на п'ять років.  Президентом  може бути  обраний  громадянин

 

України, який досяг 35 років, проживає в Україні не менше 10 останніх років до дня виборів та володіє державною мовою.

Місцева виконавча влада - виконавчу владу в облас­тях і районах, м. Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації на чолі з головами місцевих державних адміністрацій. Голови місцевих держадміністрацій призна­чаються і звільняються Президентом України за поданням Ка­бінету Міністрів (ст. 118 Конституції).

Місцеве самоврядування - це право територіальної са­моорганізації громадян для самостійного вирішення безпосеред­ньо або через органи, які вони обирають, усіх питань місцевого значення в межах Конституції і законів України. Органами міс­цевого самоврядування є всі місцеві ради, територіальні грома­ди і інші органи самоорганізації населення.

Правова держава - ідея правової держави зародилась у стародавні часи в Китаї і в Афінах. Ідеї правової держави спробували реалізувати в Афінах за участю архонта Солона (реформи Солона), який провів великі державно-правові ре­форми за принципом розподілу влади, за принципом демократії і видав правові закони. Реалізація ідеї правової держави в інших країнах світу почалась в XVII-XVIII ст.

Правова держава відрізняється від звичайних держав такими ознаками: 1) верховенство права і правових законів над підза-конними нормативно-правовими актами і свавіллям держави і її посадових осіб; 2) розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову з метою демократизації і недопущення встановлення диктаторського режиму; 3) верховенство громадянського су­спільства (і його представника - парламенту) над державою; 4) юридичне і фактичне забезпечення основних прав і свобод людини й громадянина; 5) взаємоповага і взаємовідповідаль-ність особи і держави; б) розвиток демократії (представницької і безпосередньої), ідеологічна багатоманітність і єдність ін­тересів всіх класів і соціальних груп; 7) демократизм, свобода і відповідальність засобів масової інформації; 8) формування високого рівня правосвідомості, правової і політичної культури населення і посадових осіб; 9) громадянину дозволено робити все, що не заборонено законом; 10) пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими, клановими і груповими; 11) зміц­нення престижу і ролі судових органів і забезпечення їх діяль­ності на підставі правових законів; 12) управління суспільством і державою на підставі ненасильницьких демократичних форм і методів, збереження громадянського миру, забезпечення (гаран­тії) правозаконності і правопорядку тощо.

67)           Держава «загального благоденства» - це держава,

яка, на думку західних спеціалістів, втратила класовий харак­

тер, звужує державний примус, виступає і захищає інтереси

всього суспільства, всіх класів і груп. Ця теорія виникла в

 

 

 

396

 

397

 

30-ті роки XX ст. Суть цієї концепції полягає в тому, щоб досягти соціального миру, матеріального добробуту, зменши­ти експлуатацію і соціально захистити бідні верстви населення, за допомогою державного регулювання економіки ліквідувати безробіття і кризові явища тощо. В останні десятиліття держа­ва «загального благоденства» втрачає свою актуальність, оскіль­ки потерпіла ідейну і практичну кризу. Разом з тим і сьогодні вона має багато прихильників.

68)           Елітарна концепція держави походить від французь­

кого слова elite - найкраще, обране. Виникла в Італії в 20-

30 роки XX ст. Соціологічна західна концепція, яка поділяє

суспільство на творчу, керуючу, вибрану еліту і іншу масу

населення, яка не досягла елітних вершин і не може управляти

державою і суспільством. У сучасному суспільстві існують

різні види elite - політична, юридична, економічна, адмініст­

ративна, військова, ідеологічна, інтелектуальна, робітнича,

профспілкова тощо, які стримують одна одну і стимулюють

до вдосконалення і розвитку інші соціальні групи і верстви

населення. Ця концепція значною мірою може мати успіх, як­

що буде поєднана з демократичним підходом до управління

суспільством і державою.

У сучасний період теорія elite тісно пов'язана з технократи­чними теоріями - із розвитком науково-технічної революції, перетворенням науки в безпосередню виробничу силу. В зв'яз­ку з цим керівництво державою і суспільством повинно здійс­нюватись науковою елітою, кращими представниками інтелі­генції.

69)           Фашистські ідеї держави - ідеологією цих концепцій

держави є націонал-соціалізм, який зводиться до расизму, по­

ділу народів, рас на культурних і безкультурних, «варварів»,

«диких» тощо, на пануючих і рабів, на вищих і нижчих тощо.

Фашизм проголошує злиття націонал-соціалістичної партії з

силою держави і повне, тотальне одержавлення всього су­

спільного життя; ігноруються природні і соціальні права гро­

мадян, особливо інших рас і націй, аж до фізичного знищення;

ігнорується демократія і парламентаризм; проповідується

культ вождизму, військової агресії, терору і насильства по

відношенню до інших народів і до своїх членів суспільства,

особливо до демократів, комуністів тощо; абсолютна ієрархія

державної влади на принципі вождизму і бездумного підпо­

рядкування: повне ігнорування права і правового законодав­

ства, законом держави проголошується все, що висловить фю-

рер, або рішення фашистської партії, за принципом: «Закон є

закон, хоч і суворий закон», незважаючи на антидемократич­

ний характер закону; повний і абсолютний правовий нігілізм

на державному рівні і на рівні міжнародно-правових норм;

ігнорування загальнолюдських цінностей і прав інших наро-

398

 

дів; державно-правова ідеологія фашизму - найбільш реакцій­на ідеологія з усіх, які коли-небудь існували в історії земної цивілізації.

Національні теорії держави - ця теорія набуває по­ширення в окремих державах колишнього СРСР. її суть зво­диться до основного принципу: «Україна - для українців; Аф­рика - для африканців» тощо. В окремих випадках ця теорія стає офіційною державною доктриною, яка має або може мати негативні наслідки для інших націй і народів, оскільки вона може поступово перерости в фашистську або іншу тоталітарну форму правління і політичний режим. Ігнорування інтересів національних меншин може призвести до національних конф­ліктів тощо.

Держава диктатури пролетаріату - ідея диктатури пролетаріату була висунута і обґрунтована Марксом К. на підставі аналізу класової боротьби в XVIII ст. в Європі. Цю ідею конкретизував В. І Ленін в роботі «Держава і револю­ція» стосовно царської Росії і на чолі партії більшовиків реа­лізував її шляхом здійснення Великої Жовтневої соціаліс­тичної революції в 1917 р. і громадянської війни в 1918— 1922 pp. За своєю суттю це держава союзу люмпенізованого робітничого класу і найбіднішого селянства, «яким втрачати було нічого». Революція і боротьба здійснювались під лозун­гами: землю - селянам, заводи і фабрики - робітникам, фак­тична рівність і рівноправність громадян, повна націоналіза­ція землі, засобів виробництва тощо. Все це були лозунги, декларації і ілюзії, оскільки землю держава дала на кілька років, а потім відібрала шляхом суцільної примусової колек­тивізації, заводи і фабрики були націоналізовані і стали дер­жавною власністю. Таким чином, був створений державно-монополістичний соціалізм (або капіталізм). У політичній сфері - держава з диктатури пролетаріату поступово переро­сла в диктатуру партії, а від неї - до диктатури вождів. Фор­мально (юридично) держава називалась соціалістичною, дер­жавою диктатури пролетаріату, а фактично був установлений диктаторський режим, який існував до 60-х років. Разом з тим, незважаючи на великі репресії, геноцид і голодомор проти власного народу, ця держава мала і позитивні риси.

72)           Загальнонародна держава - ідея загальнонародної

держави виникла в 60-ті роки, в зв'язку із критикою культу

особи Сталіна, вождя колишнього СРСР і засудження полі­

тичних репресій. Ідея належить генеральному секретарю

М. С. Хрущову, який на 21 з'їзді комуністичної партії ого­

лосив,  що диктатура пролетаріату  свою  місію  виконала і

1 Див.: Загальна теорія держави і права // За ред. В. В. Копейчи-кова- К.: Юрінком.- 1997.

399

 

радянське суспільство переходить до побудови загальнона­родної держави - держави всіх дружніх класів: селян, робіт­ників і трудової інтелігенції. З цього періоду в СРСР почала розвиватись і розширюватись соціалістична демократія, при якій Комуністична партія була керівною і спрямовуючою си­лою суспільства. Партія стала над державою, керувала держа­вою і всім суспільством до фактичного розпаду СРСР, роз­пуску КПРС і утворення суверенних держав.

Лучшие книги

Введение в право - П. Сандевуар.
Господарське право України - В.С. Щербина.
Основи римського приватного права - Є.М. Орач, Б.Й. Тишик.
Жилищное право - О.А. Городов.
Государственное и региональное управление - Э.А. Уткин, А.Ф. Денисов.
Адвокат как субъект доказывания в гражданском и арбитражном процессе - А.А. Власов.
Защита в советском семейном праве - З.В. Ромовекая.
Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела - В.Д. Арсеньев, В.Г. Заблоц
Идентификация при расследовании преступлений - В.Я. Колдин.
Правоохранительные органы. Конспекты лекций - Р.А. Беленков.
Государство и местное самоуправление в России. Теоретико-правовые основы взаимодействия - Е.М. Ковешников.
Организация управления оперативно-розыскной деятельностью - В.П. Хомколов.




 
polkaknig@narod.ru ICQ 474-849-132 © 2005-2009 Материалы этого сайта могут быть использованы только со ссылкой на данный сайт.