Тексты книг принадлежат их авторам и размещены для ознакомления Кол-во книг: 2249, статей - 0

Разделы

Теория государства и права
Аграрное право
Государственное право зарубежных стран
Семейное право
Судебные и правоохранительные органы
Криминальное право
История государства и права России
Административное право
Гражданское право
Конституционное право России
История государства и права зарубежных стран
История государства и права Украины
Банковское право
Правовое регулирование деятельности органов ГНС
Юридическая психология
Финансовое право
Юридическая деонтология
Трудовое право
Предпринимательское право
Конституционное право Украины
Разное
История учений о государстве и праве
Уголовное право
Транспортное право
Авторское право
Жилищное право
Международное право
Международное право
Наследственное право
Налоговое право
Экологическое право
Медицинское право
Информационное право
Судебное право
Страховое право
Торговое право
Хозяйственное право
Муниципальное право
Договорное право
Частное право
загрузка...



§ 3. Державний нагляд і контроль як гарантії права громадян на екологічну безпеку

Ефективність функціонально-процедурного забезпечення знач­ною мірою залежить від результативності одного із центральних функціональних важелів забезпечення дотримання вимог, норм і нормативів екологічної безпеки шляхом здійснення державного нагляду і контролю у сфері екологічно небезпечної діяльності.

Законодавчі засади здійснення державного нагляду і контро­лю у цій сфері містяться в Законі України "Про охорону навко­лишнього природного середовища" від 25 червня 1991 року, За­коні України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" від 18 січня 2001 року та інших актах законодавства.

Так, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 28 червня 1991 року передбачає загальні засади здійснення екологічного контролю, зокрема за дотриманням ви­мог, норм і нормативів екологічної безпеки.

Відповідно до цього закону передбачаються такі різновиди екологічного контролю:

а)         державний контроль, у тому числі в пунктах пропуску че­

рез державний контроль та експортних партій брухту чорних і

кольорових металів;

б)         прокурорський нагляд;

в)         громадський контроль.

Державний контроль у зазначеній сфері здійснюється відповід­ними радами та їх виконавчими і розпорядчими органами, Міністерством екології та природних ресурсів України, його орга­нами на місцях, іншими спеціально уповноваженими органами.

Слід зазначити, що сьогодні ради можуть здійснювати тільки сесійний контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки. При цьому варто пам'ятати, що місцеві ради віднесені до органів місцевого самоврядування, а відтак здійснення державного кон­тролю доцільно розглядати як спеціальну форму реалізації ними Делегованих державою повноважень.

Визначаючи повноваження спеціально уповноваженого орга-НУ в галузі екології, використання природних ресурсів та забез­печення екологічної безпеки (ст. 20), закон наголошує, що на нього покладається також здійснення державного контролю, зок­рема за додержанням норм екологічної безпеки.

258       Розділ IV

Забезпечення додержання цієї вимоги стосується всіх держав­них органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, а також громадян (ст. 34).

Для здійснення державного екологічного контролю у системі Міністерства екології та природних ресурсів України створено Державну екологічну інспекцію, яка включає систему регіональ­них і територіальних органів виконавчої влади, що організову­ють і здійснюють контроль у цій сфері, яка діє на підставі Поло­ження про неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1998 року № 244 (зі змінами та доповнен­нями) [1].

До складу Державної екологічної інспекції входять:

головна екологічна інстанція;

екологічні інспекції областей;

екологічні інспекції міст Києва та Севастополя;

екологічна інспекція відповідних територіальних органів

Мінекоресурсів України;

інспекції охорони Чорного та Азовського морів.

Серед основних завдань Державної екологічної інспекції є здійснення державного екологічного контролю за:

додержанням норм екологічної безпеки;

додержанням нормативів екологічної безпеки;

додержанням вимог екологічної безпеки у процесі збері­

гання, трансформування, використання, знешкодження та захоро­

нения (складування) хімічних засобів, рослин, мінеральних доб­

рив, токсичних речовин, виробничих, побутових та інших видів

відходів.

Зокрема, Державна екологічна інспекція здійснює державний контроль за додержанням стандартів, нормативів екологічної безпеки в процесі проведення наукових, науково-дослідних і до­слідно-конструкторських робіт, впровадження відкриттів, вина­ходів, застосування нової техніки, імпортного устаткування, тех­нологій і систем, а також на військових та оборонних об'єктах, об'єктах органів внутрішніх справ, служби безпеки та прикор­донних військ, у тому числі під час передислокації військових частин, проведення військових навчань, маневрів, переміщення військ і військової техніки.

З метою виконання зазначених завдань Державна екологічна інстанція наділяється повноваженнями, які можна поділити на такі напрями:

J

Право громадян на екологічну безпеку

259

інспекційні (перевірчі);

розпорядчі;

організаційні;

аналітично-інформаційні;

правозахисні;

юрисдикційні.

До першої групи можна віднести такі повноваження:

а)         обстеження діяльності підприємств, установ, організацій

незалежно від форми власності, видів господарської та іншої

діяльності у будь-який час з метою перевірки додержання вимог

екологічної безпеки;

б)         складання актів перевірок і протоколів про відповідні пра­

вопорушення;

в)         виклик посадових осіб та громадян для отримання свідчень

і пояснень у зв'язку з порушенням ними вимог екологічної без­

пеки;

г)          зупинення транспортних засобів, у тому числі плавучих, та

перевірка дотримання їх власниками нормативів екологічної

безпеки;

д)         здійснення перевірки правильності реєстрації у суднових

документах операцій з небезпечними речовинами та документів,

що засвідчують право таких осіб на проведення небезпечних робіт.

Друга група повноважень може включати:

а)         висунення підприємствам, установам, організаціям незалеж­

но від форм власності та видів господарської діяльності, грома­

дянам, іноземним фізичним і юридичному особам вимог щодо

здійснення відповідних заходів, надання їм обов'язкових для

виконання приписів у цій сфері;

б)         внесення обов'язкових для виконання подань про припи­

нення дії або анулювання дозволів на захоронення (складуван­

ня) промислових, побутових та інших відходів, вивезення їх з

України та ввезення до України відходів, які можуть негативно

вплинути на стан довкілля, або інших дій, що порушують зако­

нодавство у цій сфері, норми, правила і вимоги екологічної

безпеки;

в)         призначення громадських екологічних інспекторів за по­

данням відповідних установ;

г)          зупинення, огляд та затримання будь-яких суден, у тому

числі військових кораблів та інших плавучих об'єктів, що пере­

бувають у внутрішніх і територіальних водах та економічній

260       Розділ IV

зоні України незалежно від їх володільців та видів діяльності для з'ясування причин та обставин скидання або втрат речовин, шкідливих для здоров'я людей або живих ресурсів водних об'єктів.

3.         Організаційні повноваження передбачають:

а)         залучення за погодженням з керівниками підприємств,

установ, організацій фахівців для виконання аналізів та участі у

проведенні перевірок виконання заходів щодо ліквідації аварій­

них викидів і скидів забруднювальних речовин;

б)         проведення обов'язкового соціального страхування держав­

них інспекторів у порядку та на умовах, що встановлюються

чинним законодавством України.

Аналітично-інформаційні повноваження спрямовані на

отримання безкоштовно у міністерств, відомств, підприємств,

установ, організацій, громадян, іноземних фізичних і юридичних

осіб статистичних, довідкових та інформаційних матеріалів, по­

яснень, необхідних для визначення стану довкілля та повідом­

лення про його аварійні забруднення і природні катастрофи.

Правозахисні (охоронні) повноваження:

а)         направлення матеріалів про порушення вимог екологічної

безпеки у відповідні правоохоронні органи для вирішення пи­

тань про притягнення винних осіб до адміністративної, кримі­

нальної та іншої юридичної відповідальності;

б)         подання позовів до судових органів про відшкодування

збитків, заподіяних порушенням вимог, норм і нормативів еко­

логічної безпеки юридичними і фізичними особами.

6.         Юрисдикційні повноваження реалізуються шляхом:

а)         обмеження, припинення будівництва, реконструкції, розши­

рення об'єктів промисловості, транспорту, зв'язку, оборони, іншо­

го призначення, проведення різних робіт, що здійснюються з по­

рушенням вимог екологічної безпеки та обмеження чи зупинен­

ня діяльності промислових та інших екологічно небезпечних

об'єктів;

б)         зупинення або заборона проведення робіт на територіях, що

особливо охороняються, та інших місцевостях, не передбачених

режимом їх охорони, а також екологічно небезпечних робіт, які

можуть спричинити негативний вплив на такі об'єкти;

в)         розгляду справ про адміністративну відповідальність за

порушення законодавства щодо екологічної безпеки.

Право громадян на екологічну безпеку

261

Загальний порядок здійснення державного екологічного конт­ролю за дотриманням вимог, норм і нормативів екологічної безпе­ки має визначитися спеціальним актом законодавства України.

Однак, слід зазначити, що на виконання вимог Закону "Про охо­рону навколишнього природного середовища" і враховуючи над­відомчу, координаційну роль Мінекоресурсів України було підго­товлено декілька законопроектів для розгляду на сесії Верховної Ради України та проектів положень про державний екологічний контроль для затвердження Кабінетом Міністрів України, але всі вони зазнали фіаско через протистояння інших галузевих органів управління та контролю у сфері використання природних ресурсів.

Ці невидимі для стороннього ока відомчі протистояння при­звели до того, що підготовлені неодноразово під егідою Мінеко­ресурсів України законопроекти про здійснення екологічного контролю у процесі погодження із заінтересованими органами центральної виконавчої влади основних положень щодо поряд­ку його реалізації були не тільки відкинуті, але й докорінно знищені. І не випадково до цього часу немає єдиного норматив­но-правового акта з цього питання, а навпаки, з'явилися свої відомчі (галузеві) акти, які регламентують порядок здійснення державного чи галузевого контролю у тій чи іншій сфері.

Особливо це проявляється у процесі здійснення державного контролю у сфері природокористування, в якій ще продовжують функціонувати органи галузевого за відповідними ресурсами управління та контролю (Держкомзем України, Держлісгосп України, Державний департамент рибного господарства, Держ-водгосп України тощо).

Так, незважаючи на чинні норми Закону України "Про охоро­ну навколишнього природного середовища" в частині делегування Мінекоресурсів України загального державного надвідомчого екологічного контролю було прийнято, наприклад, Тимчасове положення про порядок здійснення органами Держкомзему України державного контролю за використанням та охороною земель, яке затверджено наказом Держкомзему України від 29 липня 1993 року № 65 [2].

Свого часу Державний комітет з геології та використання надр Розробив проект Положення про державний геологічний конт­роль за веденням робіт з геологічного вивчення надр, яке було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від ЗО лис­топада 1994 року № 801 [3].

262       Розділ IV

Сьогодні такий підхід видається ще абсурднішим, оскільки вказаний орган центральної виконавчої влади юридично ліквідо­вано [4], а його служби підпорядковані Мінекоресурсів України, але з відповідними повноваженнями щодо здійснення геологічно­го контролю як різновиду державного екологічного контролю.

Не менш паліативна ситуація склалася з гірничим наглядом, здійснення якого у зв'язку з розпадом СРСР та ліквідацією со­юзного Держгіртехнагляду було покладено штучно, без будь-яких наукових та законодавчих обґрунтувань, на Міністерство праці та соціальної політики України, яке за своїм функціональним призначенням нічого діалектично спільного з гірничим нагля­дом не має. Однак Положення про порядок здійснення держав­ного гірничого нагляду, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 1995 року № 134 [5], існує та діє. А відповідного нормативного акта про порядок здійснення державного екологічного контролю, зокрема в сфері забезпечен­ня екологічної безпеки, і нині немає.

Із прискореним розвитком законодавства про безпеку та, зок­рема, екологічну безпеку, інституційного, функціонально-проце­суального, фінансового, матеріального, науково-технічного та іншо­го державного забезпечення у сфері екологічної безпеки, доціль­ності гарантування реалізації і захисту суб'єктивного права гро­мадян на екологічну безпеку об'єктивно створено не менш разю­чу і некоординовану проблему щодо здійснення державного на­гляду і контролю за додержанням цього законодавства.

Так, Законом України "Про об'єкти підвищеної небезпеки" здійснення цих форм державного контролю покладається на спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади, до відання яких віднесені питання у такій послідовності:

охорони праці;

забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишньо­

го природного середовища;

захисту населення і територій від надзвичайних екологіч­

них ситуацій;

пожежної безпеки;

санітарно-епідемічної безпеки;

містобудування.

За таких обставин ще більшою мірою обумовлюється не­відкладна необхідність прийняття спеціального закону України про екологічний контроль та порядок його здійснення, який би

Право громадян на екологічну безпеку

263

ве тільки визначив його мету, завдання, види, механізми, порядок Проведення, але й застосування засобів примусу до винних осіб. У той же час такий законодавчий акт мав би чітко визначити порядок здійснення державного контролю у сфері екологічної безпеки вищезазначеними органами державної виконавчої влади.

Порядок здійснення окремих видів екологічного контролю регламентується спеціальними актами законодавства України.

Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України про здійснення екологічного контролю в пунктах пропуску через державний кордон від 20 березня 1995 року № 198 (із наступни­ми змінами та доповненнями) [6] Державній екологічній інспекції Мінекоресурсів України доручено забезпечити проведення конт­ролю таких об'єктів:

а)         транспортних засобів, у тому числі літаків, суден, військо­

вих кораблів;

б)         вантажів, які містять:

промислову сировину;

відходи виробництва;

хімічні сполуки;

токсичні хімічні, радіоактивні та інші небезпечні для здо­

ров'я і довкілля речовини;

засоби захисту рослин, стимулятори їхнього росту;

добрива;

в)         риб усіх видів;

г)          диких тварин, рослин;

д)         зоологічних, ботанічних, мінералогічних колекцій;

є) мисливських трофеїв.

На виконання цієї постанови та за доручення Кабінету Міністрів України тодішнє Мінекобезпеки України1 розробило та прийняло Положення про екологічний контроль у пунктах пропуску через Державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць, яке затверджено відповідним наказом від 8 вересня 1999 Р°ку № 204 (зареєстрованого у Міністерстві юстиції України від 15 листопада 1999 року, № 787/4080).

Екологічний контроль вищезазначених об'єктів у пунктах Пропуску через державний контроль та в зоні діяльності регіо-Вальних митниць і митниць здійснюється:

"епер — Мінекоресурсів України.

264       Розділ IV

а)         відділом Служби екологічного контролю на митному кор­

доні України Головної державної екологічної інспекції Мінеко-

ресурсів України;

б)         відділами контролю на митному кордоні спеціально упов­

новажених органів виконавчої влади Автономної Республіки

Крим, областей, міст Києва та Севастополя, державних інспекцій

охорони Чорного та Азовського морів;

в)         постами екологічного контролю територіальних органів

Мінекоресурсів у пунктах пропуску через державний кордон та

в зоні діяльності регіональних митниць і митниць;

г)          іншими підрозділами екологічного контролю, які можуть

створюватися за рішенням Мінекоресурсів залежно від обста­

вин та умов його здійснення.

Основним завданням держекоінспекторів у пунктах пропус­ку через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць є здійснення державного контролю за додер­жанням усіма юридичними особами незалежно від форм влас­ності та господарювання і громадянами, іноземними юридични­ми і фізичними особами та особами без громадянства, що перети­нають державний кордон або переміщують через нього транс­портні засоби, вантажі та визначені вищезазначені об'єкти у ме­жах норм і правил екологічної безпеки під час транспортування небезпечних вантажів.

Головними завданнями служби екологічного контролю у пун­ктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності ре­гіональних митниць, митниць є:

контроль за додержанням, зокрема, норм і вимог законодав­

ства про екологічну безпеку під час переміщення через митний

кордон України транспортних засобів і вантажів;

попередження незаконного ввезення, вивезення або транзиту

територією України вантажів, що містять промислову сировину,

відходи виробництва, хімічні сполуки, токсичні хімічні, радіоактивні

та інші небезпечні для довкілля і здоров'я людей речовини, пести­

циди й агрохімікати, а також забруднений баласт на суднах;

забезпечення контролю за перевезенням радіоактивних

речовин та ядерних матеріалів і проведення хіміко-аналітично-

го контролю речовин;

огляд експортних та імпортних партій небезпечних ван­

тажів і оформлення необхідних документів у зоні діяльності ре­

гіональних митниць і митниць;

Право громадян на екологічну безпеку

265

контроль за додержанням вимог, норм і правил екологіч­

ної безпеки транспортними засобами, що перетинають митний

кордон України;

контроль експортних та імпортних партій брухту чорних і

кольорових металів на предмет відсутності хімічного чи радіо­

активного забруднення та оформлення при експорті сертифікатів

екологічного контролю;

забезпечення контролю вантажів і транспортних засобів,

що надійшли до митниці призначення без відмітки в товаро­

транспортних документах про здійснення екологічного контро­

лю в пунктах пропуску через державний кордон або з відміткою

у товаросупровідних документах, як таких, що підлягають еко­

логічному контролю за місцем надходження;

контроль експортних, імпортних та транзитних вантажів,

перевезення яких через державний кордон України потребує спе­

ціального дозволу Мінекоресурсів.

Екологічний контроль у пунктах пропуску через державний кордон та в зоні діяльності регіональних митниць і митниць здійснюється держекоінспекторами шляхом чергування, які зобов'язані забезпечити:

а) перевірку на підконтрольних об'єктах таких документів:

транспортної накладної для відповідного виду транспорту

(міжнародної товаротранспортної накладної CMR, залізничної

накладної, авіанакладної, коносаменту, товаротранспортної наклад­

ної ТТН та ін.);

контракту (виключно у зоні діяльності регіональних мит­

ниць і митниць);

рахунка-фактури;

дозволу (ліцензії) на ввезення, вивезення, транзит екологіч­

но небезпечних вантажів або відходів;

сертифіката якості у разі імпорту вантажів;

сертифіката відповідності у разі імпорту вантажів;

сертифіката екологічного контролю у разі експорту мета­

лобрухту;

карантинного (фітосанітарного) сертифіката у разі експор­

ту та імпорту деревини і виробів із неї.

Дозволяється для перевірки надавати дублікат сертифіката, який має бути завірений в установленому порядку.

У разі проведення екологічного контролю у країнах-експор-терах великих партій вантажів у зоні діяльності регіональних

266       Розділ IV

митниць і митниць та в морських і річкових портах, крім по­ромних переправ, та під час розвантаження суден оформляється екологічна декларація, яка підлягає відповідній перевірці держ-екоінспектором;

б)         зовнішній огляд підконтрольних об'єктів;

в)         радіаційний контроль транспортних засобів та вантажів;

г)          виявлення безпечності або небезпечності вантажу згідно з

вимогами Європейської угоди про міжнародне дорожнє переве­

зення небезпечних вантажів та Державного стандарту 19433-88

"Вантажі небезпечні. Класифікація і маркування";

д)         інструментальний контроль токсичності й димності відпра­

цьованих газів двигунів транспортних засобів;

є) відбір зразків зі складанням відповідного акта для прове­дення лабораторних аналізів на відповідність складу вантажу наявній документації у разі потреби при здійсненні екологічно­го контролю в зоні діяльності регіональних митниць і митниць;

є) експрес-аналіз речовин у разі необхідності для їх іденти­фікації та встановлення ступеня токсичності;

ж)         складання актів перевірок і протоколів про порушення

екологічного законодавства та зокрема, норм, правил і вимог еко­

логічної безпеки та радіаційної безпеки;

з)          проставляння відповідних штампів про здійснення еколо­

гічного контролю та розрахунок суми збору, що підлягає сплаті,

на товаротранспортних та товаросупровідних документах;

и) реєстрацію у відповідному журналі підконтрольних об'єктів і результатів екологічного контролю;

і) розгляд справ і винесення постанови про адміністративні правопорушення в галузі охорони довкілля, зокрема екологічної безпеки, відповідно до законодавства України.

У разі виявлення порушень, зокрема вимог, норм та норма­тивів екологічної безпеки, щодо відсутності дозвільних документів, або якщо за зовнішніми ознаками є підстави для очевидного ви­знання невідповідності вигляду і властивостей вантажу змістові супровідних документів, держекоінспектор уповноважений:

а)         припинити подальший рух вантажу;

б)         скласти в присутності експедитора, вантажоперевізника або

представника транспортного вузла (станції, порту) та старшого

зміни митної служби акт у довільній формі про виявлене право­

порушення;

в)         проставити у товаротранспортній накладній штампи "ввіз

або вивіз заборонено";

Право громадян на екологічну безпеку

267

г) повернути вантаж вантажоперевізникові в разі неможли­вості усунення виявлених порушень.

Усунення виявлених недоліків дає підставу держекоінспекто-ру провести повторний екологічний контроль, який здійснюєть­ся у загальному порядку. При отриманні за його результатами позитивного висновку держекоінспектор анулює раніше простав­лений штамп шляхом його перекреслення та засвідчує це влас­ним підписом, відповідною датою і новим штампом дозволу на ввезення або вивезення.

У разі потреби проведення екологічного контролю імпортних вантажів за місцем призначення держекоінспектор у пункті пропуску на державному кордоні проставляє в товаротранспорт­них документах відповідний штамп.

З метою прискорення проходження великих партій вантажів через державний кордон України держекоінспектор за поперед­ньою домовленістю з вантажовідправником або отримувачем вантажу може здійснювати їх екологічний контроль під час за­вантаження, безпосередньо на території країни-експедитора.

Йому також надано право завершувати проведення екологіч­ного контролю тих об'єктів, що передані йому попередньою зміною за умови наявності в повному обсязі всіх документів, і тому в процесі його проведення в пунктах пропуску він вирішує усі питання самостійно та веде реєстр надходжень зборів, що нара­ховуються за його проведення на підставі первинних товаротран­спортних та товаросупровідних документів за винятком невели­ких партій масою до 10 кг, що надходять українським виробни­кам для дослідних потреб, поштових та кур'єрських відправ­лень, збори за які не справляються.

Для здійснення цього виду екологічного контролю встанов­люється відповідний час, як і на оформлення документів, що не може перевищувати часу, встановленого технологічною схемою Пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, яка визначається в установленому порядку.

Принаймні на залізниці час здійснення екологічного контро­лю й оформлення документів не повинен перевищувати загаль-його часу на обробку поїздів, визначеного технологічним проце­сом її діяльності.

Держекоінспектор несе відповідальність у порядку, визначе­ному законодавством України, за несвоєчасне виконання проце-

268       Розділ IV

дур екологічного контролю, необґрунтоване затримання осіб, транс­портних засобів, вантажів та іншого майна, що переміщується через кордон України.

Для здійснення комплексних комісійних перевірок та прий­мання суден, поїздів, літаків, автотранспорту, контейнерів, багажів і поштових відправлень, що надходять в Україну, держекоінс-пектори входять до складу відповідних комісій.

Нормативно-правовим порядком визначені деякі особливості здійснення окремих видів екологічного контролю у пунктах про­пуску через державний кордон, зокрема:

а)         радіаційного контролю;

б)         хіміко-аналітичного контролю речовин;

в)         контролю транспортних засобів;

г)          контролю небезпечних вантажів;

д)         контролю експортних партій брухту чорних і кольорових

металів;

є) контролю в зоні діяльності регіональних митниць і митниць, Радіаційний контроль проводиться безпосередньо на кордоні митного оформлення з метою перевірки радіоактивних речовин і ядерних матеріалів щодо додержання вимог чинного законо­давства при їх переміщенні через державний кордон для вияв­лення фактів випадкового чи навмисного несанкціонованого вве­зення, вивезення та транзитного перевезення територією Украї­ни джерел іонізуючого випромінювання, виконання вимог, норм і правил екологічної та радіаційної безпеки у разі легалізовано­го переміщення цих об'єктів та забезпечення радіаційної безпе­ки персоналу, який здійснює відповідно їх перевезення, цей вид контролю, та пасажирів.

Радіаційний контроль передбачає чотири рівні:

а)         експрес-контроль наявності іонізуючого випромінювання

за допомогою наявних стаціонарних та переносних дозиметрів;

б)         детальний дозиметричний контроль та візуальний огляд

об'єктів з метою виявлення тих, які призначені для екранування

іонізуючого випромінювання;

в)         поглиблений інструментально-лабораторний стаціонарний

контроль;

г)          комплексний стаціонарний контроль працівниками Цент­

ральної лабораторії та ідентифікацію затриманих об'єктів.

Експрес-контролю підлягають усі об'єкти, що перетинають державний кордон України. Він забезпечує:

Право громадян на екологічну безпеку

269

а)         встановлення інструментальним дозиметричним контро­

лем відповідності іонізуючого випромінювання підконтрольних

об'єктів вимогам, нормам і правилам екологічної та радіаційної

безпеки і визначення права переміщення їх через державний

кордон;

б)         фіксацію перевищення об'єктами контролю природного фону

випромінювання з обов'язковим проведенням подальшого де­

тального контролю та інформуванням держекоінспектором ке­

рівництва відповідного поста екологічного контролю про факт

виявлення потенційно небезпечного для людей і довкілля об'­

єкта і наступні дії проведення його перевірки.

Здійснення другого рівня радіаційного контролю на окремій, спеціально обладнаній території (майданчику), яка розміщується не менш ніж за 50 м від місця розташування постійних служб пункту пропуску через державний кордон, який передбачає:

а)         підтвердження екологічної та радіаційної безпеки об'єктів

контролю, неперевищення максимальних рівнів питомої концен­

трації радіоактивних речовин та рівнів потужності еквівалент­

ної дози з допущенням їх до митного контролю з дотриманням

наступних обов'язкових умов:

ввезення, вивезення або транзит цих об'єктів територією

вважається санкціонованим, що підтверджується супровідними

документами;

транспортування цих об'єктів здійснюється без порушень

Правил безпеки під час транспортування радіоактивних речовин;

б)         отримання даних стаціонарного дозиметричного контролю

про перевищення природного рівня випромінювання пасажир­

ського засобу обумовлює:

персональний контроль пасажирів у зоні дії датчиків інстру­

ментального контролю, виявлення конкретної особи, випромінюван­

ня якої перевищує природний фон та проведення радіаційного кон­

тролю за допомогою переносної дозиметричної апаратури з метою

виявлення і вилучення джерела іонізуючого випромінювання;

проведення контролю пасажирського транспортного засо­

бу на окремому спеціально обладнаному майданчику з метою

*Дентифікації джерела іонізуючого випромінювання та його ви-

лУчення в установленому порядку.

Третій рівень радіаційного контролю проводиться за умо-ви, якщо результати детальної дозиметричної перевірки не доз­оляють констатувати однозначний висновок щодо радіаційної

270       Розділ IV     ;

безпечності об'єкта та дотримання Правил безпеки під час транс­портування радіоактивних речовин у разі санкціонованого пере­везення радіоактивно та екологічно небезпечних об'єктів із за­триманням транспортного засобу і переведення його на окре­мий майданчик з метою поглибленого контролю персоналом ре­гіональної пересувної лабораторії або найближчої стаціонарної радіологічної лабораторії, за наслідками якого приймається рішен­ня про можливість перетинання об'єктом контролю державного кордону.

Радіаційний контроль четвертого рівня передбачає ком­плексну перевірку небезпечних об'єктів, які затримані при їх вивезенні з території України в умовах спеціально обладнаної центральної стаціонарної лабораторії з метою аналізу виду ви­явлених радіоактивних та ядерних матеріалів та їхнього ізотоп­ного (радіонуклідного) складу.

Хіміко-аналітичний контроль проводиться у зоні діяльності регіональних митниць і митниць у два основні етапи:

а)         попереднього контролю;

б)         повного контролю.

Попередній хіміко-аналітичний контроль здійснюється у разі виникнення вмотивованої підозри щодо невідповідності підкон­трольних речовин сертифікату якості через відсутність у серти­фікатах даних про зафіксовані під час оглядового контролю певні відхилення у фізичному стані речовин та невідповідності кольо- ' ру і запаху.

Повний хіміко-аналітичний контроль проводиться за умови виявлення значних, суттєвих розбіжностей між даними серти­фіката якості та даними, отриманими під час проведення попе­реднього контролю.

Попередній та повний хіміко-аналітичний контроль включає:

а)         відбір точкових проб підконтрольної речовини;

б)         лабораторні дослідження.

Вони спрямовані на ідентифікацію, встановлення відповідності сертифіката, належності до того чи іншого класу токсичності, радіоактивності тощо. Останні є підставою для затримки ванта­жу до отримання висновків за результатами аналізів.

Попередній хіміко-аналітичний контроль здійснюється у та-      j кому порядку:

а) відбір точкових проб супроводжується складанням акта відбору проб у присутності особи, яка відповідає за транспорту-

Право громадян на екологічну безпеку

271

вання підконтрольного вантажу, один із яких передається цій особі;

б)         надсилання проб на аналіз до лабораторії держекоінспек-

тором на підставі заявки, в якій зазначається найменування ре­

човини, дата та місце відбору із додаванням копії або витягу із

сертифіката;

в)         проведення контролю в найближчій стаціонарній хіміко-

аналітичній лабораторії регіональних підрозділів Мінекоресурсів

з максимальним використанням експрес-методів.

Повний хіміко-аналітичний контроль передбачає:

а)         проведення відбору проб з відповідним оформленням до­

кументів представниками хіміко-аналітичної лабораторії в зоні

діяльності регіональних митниць і митниць, які направляються

керівниками територіальних підрозділів Мінекоресурсів за по­

відомленням держекоінспекторів;

б)         визначення складу аналітичної групи виконавців на підставі

рішення постійної або тимчасової експертної ради, яка діє в си­

стемі територіального органу Мінекоресурсів, із його фахівців та

залучених представників інших установ;

в)         проведення повного хіміко-аналітичного контролю  на

підставі лабораторних аналізів та апробованих, атестованих чи

тимчасово допущених до використання методик із застосуван­

ням обладнання і приладів, що пройшли державну атестацію

відповідно до вимог стандартів і нормативно-методичних доку­

ментів;

г)          прийняття відповідного рішення на підставі результатів

аналізів керівником територіального органу Мінекоресурсів;

д)         передача матеріалів експертною радою після завершення

контролю за призначенням до Головної державної екологічної

інспекції Мінекоресурсів України;

є) покриття витрат на здійснення лабораторних досліджень власником вантажу, вантажовідправником, вантажоодержувачем або транспортно-експедиційною організацією.

Екологічний контроль транспортних засобів у пунктах пропуску через державний кордон здійснюється щодо засобів за винятком тих, що транспортуються як вантаж у морських кон­тейнерах, на автотрейлерах, частинами у розібраному вигляді тощо, і передбачає проведення перевірки:

а) наявності табличок системи інформування про небезпеку Національного або європейського зразка, іншого додаткового об-

272       Розділ IV

ладнання зазначених засобів, що перевозять небезпечний ван­таж, згідно з вимогами Європейської угоди про міжнародне до­рожнє перевезення небезпечних вантажів, державних стандартів, технічних умов, Правил безпечного перевезення небезпечного вантажу вітчизняними перевізниками, погодженими у встанов­леному порядку управлінням ДАІ МВС України;

б)         наявності забруднення, підтікання паливно-мастильних

матеріалів, охолоджувальних речовин тощо, які можуть спричи­

нити заподіяння забруднення довкілля;

в)         вмісту оксиду вуглецю та вуглеводнів, рівня димності у

відпрацьованих газах двигунів автомобілів;

г)          радіаційного стану.

Порядок проведення інструментальних вимірювань забруд­нювальних і токсичних речовин у відпрацьованих газах авто­мобілів визначається стосовно карбюраторних і дизельних дви­гунів у спеціально обладнаних місцях із дотриманням таких вимог перевезення небезпечних вантажів:

а)         дозволяється використання тільки спеціалізованих авто­

мобілів або загального призначення, пристосованих для вказа­

ної мети;

б)         обладнання транспортних засобів інформаційними табли­

цями з позначкою знака небезпеки, наявності серійного номера

ООН і ходу екстрених заходів1;

в)         оснащення транспортного засобу, що перевозить небезпечні

для життя і здоров'я та довкілля вантажі, первинними засобами

пожежогасіння відповідно до встановлених вимог їх експлуатації;

г)          використання виключно справних автомобілів без механіч­

них пошкоджень, включаючи покриття, що взаємодіє з небезпеч­

ним вантажем, особливо якщо вантаж перевозиться навалом;

д)         наявність замкових пристроїв для автомобіля фургонного

типу та можливість їх опломбування;

є) обладнання транспортних засобів із брезентовим покрит­тям водонепроникним і вогнетривким матеріалом або просоче­ним вогнетривкою речовиною;

є) наявність свідоцтва про його допуск до перевезення небез­печного вантажу;

ж) оснащеність транспортного механізму засобами для усу­нення можливих аварій, наслідків забруднення довкілля, індиві-

1 Для іноземних перевізників потрібна наявність інформаційних таблиць міжна­родного зразка.

Право громадян на екологічну безпеку

273

дуального захисту, спецодягом та засобами для надання першої медичної допомоги потерпілим;

з) наявність необхідних документів для перевезення небез­печного вантажу:

маршруту перевезення, погодженого з ДАІ МВС України;

транспортної накладної;

шляхового листа з відповідною відміткою про небезпечність

вантажу для вітчизняних перевізників;

свідоцтва про допуск транспортного засобу до перевезення

небезпечних вантажів національного або міжнародного зразка;

свідоцтва про допуск водія до перевезення небезпечного

вантажу;

аварійної картки системи інформації про небезпеку;

письмової інструкції з організації безпеки перевезення на

випадок виникнення надзвичайної ситуації.

Результати вимірювань фіксуються у спеціальному журналі реєстрації і проведення екологічного контролю підконтрольних вантажів і транспортних засобів, що перетинають державний кордон України, а після завершення екологічного контролю во­дію транспортного засобу видається талон екологічного контро­лю автомобіля за встановленою формою Мінекоресурсів Украї­ни та Головдержекоінспекції.

За чинним законодавством є певні особливості щодо прове­дення екологічного контролю морських та річкових суден, який спрямований на виконання власниками та перевізниками вимог чинного законодавства та міжнародних угод щодо запобігання забрудненню моря, наявності свідоцтва про стан його водоохо­ронного обладнання і відповідності умовам цього свідоцтва.

У процесі проведення екологічного контролю в пунктах про­пуску через державний кордон морських та річкових суден держ-екоінспектор самостійно чи спільно з уповноваженим Головної державної інспекції України з безпеки судноплавства або інспек­тором державного портового нагляду морського рибного порту за належністю та з капітаном (іншою уповноваженою капіта­ном особою командного складу) забезпечує:

а)         зовнішній огляд судна й поверхні води біля нього;

б)         огляд суднового водоохоронного обладнання на відповідність

його встановленим правилам охорони морських вод від забруд­

нення;

10 "'

274       Розділ IV

в)         перевірку гарантій власника судна, зазначених у судновій

декларації, щодо безпеки його судна для внутрішніх і територі­

альних вод України;

г)          перевірку наявності пломб на осушувальних системах, ба­

лансових танках, сепараційних установках, системах зливу за

борт зливних та інших забруднених вод.

У процесі перевірки судна підлягають контролю на предмет наявності та правильності оформлення такі документи:

суднова екологічна декларація;

журнали для відповідних типів суден щодо здійснення різно­

виду операцій:

а)         нафтових операцій на нафтових танкерах, суднах-хімово-

зах, комбінованих вантажних суднах, що перевозять нафту нали­

вом або мають спеціально пристосовані вантажні приміщення

сумарною ємністю 200 м3і більше, та для суден, які не є танкера­

ми, з головним двигуном потужністю 75 к. с і більше;

б)         вантажність операцій для суден, які перевозять різні небез­

печні та шкідливі речовини наливом;

в)         операцій зі сміттям на всіх суднах із чисельністю екіпажу,

спеціального персоналу і пасажирів шість та більше осіб;

документ, який підтверджує, що тара й пристрої, застосо­

вані для пакування шкідливих речовин запобігають забруднен­

ню морських вод на суднах, які перевозять ці небезпечні речови­

ни у будь-якому упакуванні (тарі),  вантажних контейнерах,

знімальних танках, насипом і навалом або автошляхових чи

залізничних цистернах, схваленому (санкціонованому) реєстром

або іншою класифікаційною організацією;

акти та інші документи, що підтверджують здавання суд­

ном на плавзбирачі або берегові приймальні споруди вод, за­

бруднених нафтопродуктами або іншими шкідливими і небез­

печними речовинами, господарсько-фекальних стічних вод, по­

бутового і промислового сміття та баластових вод;

записи у судновому журналі даних про опломбування всіх

клапанів, клінкерів та інших запірних пристроїв, через які мо­

жуть скидатися за борт забруднені нафтопродуктами або інши­

ми шкідливими і небезпечними речовинами води;

схеми розташування на судні клапанів для кожної техніч­

ної чи технологічної суднової системи, за допомогою яких вико­

нуються операції зі шкідливими і небезпечними речовинами,

включаючи пристрої для збирання сміття;

Право громадян на екологічну безпеку

275

7)         свідоцтво міжнародного зразка про запобігання забруднен­

ню вод нафтою;

8)         свідоцтво, що засвідчує об'ємні та вагові характеристики судна;

9) судновий журнал.

Встановлення перевіркою факту відсутності на судні зазначе­ного вище документа або його неналежного оформлення дає підста­ви держекоінспектору відзначити цю обставину в акті про пере­вірку, який складається в довільній формі, і відповідно реагува­ти на зазначене правопорушення.

Особливості екологічного контролю небезпечних вантажів у пунктах пропуску через державний кордон обумовлюються перевезенням пестицидів та агрохімікатів, відходів отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних агентів, радіоактивних речо­вин, джерел іонізуючого випромінювання тощо.

Для проведення екологічного контролю небезпечних вантажів вантажоперевізник має надати, крім вищенаведених документів, такі матеріали:

а)         "Лист безпеки" у разі перевезення пестицидів та агро­

хімікатів;

б)         дозвіл на виробництво, зберігання, транспортування, вико­

ристання, захоронения, знищення та утилізацію отруйних речо­

вин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів

біотехнології та інших біологічних агентів, який видається Мін-

екоресурсів України;

в)         ліцензію або лист-роз'яснення щодо речовин та продукції,

які не містять озоноруйнівних речовин, імпорт та експорт яких

підлягає ліцензуванню;

г)          протокол (сертифікат) радіаційного обстеження щодо пере­

міщення через державний кордон металобрухту (крім експор­

ту), деревини та виробів з неї, будівельних матеріалів та промис­

лової сировини, які радіаційно забруднені, або такі, що за своїми

природними властивостями мають підвищену радіоактивність;

д)         дозвіл Мінекоресурсів на імпорт, експорт або транзит, дозід-

КУ про відсоток зношеності їх до ЗО %, довідку про дезінфекцію

Та повідомлення про транскордонне перевезення відходів і про-

ВеДення їх контролю відповідно до Положення про контроль за

транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх ути­

лізацією/видаленням, яке затверджене постановою Кабінету

Міністрів України від 13 липня 2000 р. № 1120 [7].

276       Розділ IV

У процесі проведення екологічного контролю у пунктах про­пуску через державний кордон небезпечних вантажів перевірці підлягає комплект необхідних товаротранспортних документів, які надають відповідно власник вантажу, вантажовідправник, вантажоперевізник, вантажоодержувач, експедитор транспортно-експедиційної організації.

Порядок здійснення такого контролю залежно від місцевих умов визначається технологічною схемою пропуску через дер­жавний кордон людей, транспортних засобів, вантажів та іншого майна, що узгоджується керівником митного органу, транспорт­ної організації та контролюючих служб.

Безпосередній екологічний контроль небезпечних вантажів включає три види контролю:

а)         оглядовий контроль;

б)         радіаційний контроль;

в)         хіміко-аналітичний контроль.

Оглядовий контроль здійснюється у разі виникнення підоз­ри про невідповідність вантажу товаросупровідним документам. Він є обов'язковим, особливо у зоні діяльності внутрішніх регіо­нальних митниць. У процесі його проведення перевірці підлягає фізичний стан речовини залежно від:

а) її форм — рідини, порошку, кристалу, гранули, у вигляді брил чи суцільної маси;

б)забарвлення,запаху;

в) терміну придатності тощо.

Особливо увагу контролюючий суб'єкт має звертати на від­повідність пакувальних матеріалів, ємкостей і тари сертифікацій­ним вимогам.

Так, пакувальні матеріали, які перебувають у безпосередньо­му контакті з небезпечними речовинами, що транспортуються, мають бути інертними до останніх, стійкими до хімічного та ме­ханічного впливу. Відповідно тара з небезпечним вантажем повинна мати маркування, що характеризує його небезпеку. Мар­кування упаковки або транспортного пакету має містити знаки небезпеки, транспортне найменування вантажу, серійний номер за класифікацією ООН, класифікаційний шифр.

У разі здійснення екологічного контролю небезпечних вантажів з використанням різних видів транспортних засобів вищезазна­чені вимоги мають бути дотримані також з урахуванням правил перевезення небезпечних вантажів залізницею та морськими й

Право громадян на екологічну безпеку

277

річковими суднами. Зокрема, перевірці на судні підлягають това­росупровідні документи та надані дозволи на їх транспортування, включаючи можливість такого контролю під час вантажно-роз­вантажувальних робіт. Окремі види небезпечних вантажів на спе­ціально обладнаних суднах (танкерах, комбінованих вантажних суднах, хімовозах тощо) підлягають перевірці з наданням пере­візних документів щодо характеру та об'єму (кількості) вантажу, їх відповідності інформації, що міститься в екологічній декларації, та в разі потреби проводиться контроль забрудненості атмосфер­ного повітря в місцях перебування або поблизу судна, наявності дозволів на вивезення чи ввезення вантажу, відповідності сертифі­катам, техногенного стану тари та упаковки і дотримання вимог документів, встановлених офіційною класифікаційною організа­цією (Морським Регістром тощо), а в разі наявності очевидних обставин небезпечності вантажу проводиться перевірка джерел забруднення та іншого негативного впливу атмосферного повітря, інших компонентів навколишнього природного середовища.

Радіаційний і хіміко-аналітичний контроль у разі потреби проводиться з дотриманням вищенаведених вимог.

Чинний нормативно-правовий порядок передбачає деякі особ­ливості щодо здійснення екологічного контролю з метою забез­печення вимог екологічної безпеки під час транскордонних пе­ревезень небезпечних відходів та їх утилізацією і видаленням, включаючи Жовтий та Зелений переліки відходів1.

Екологічний контроль за транскордонним перевезенням не­безпечних відходів та утилізацією і видаленням їх базується на процедурі письмового повідомлення компетентних органів заін­тересованих держав про будь-яке переміщення через державний кордон небезпечних відходів і отримання від них письмової зго­ди на цю діяльність.

Такий контроль проводиться на етапах:

а)         експорту небезпечних відходів;

б)         імпорту небезпечних відходів;

в)         транзиту територією України небезпечних відходів.

Суб'єктами повідомлення можуть виступати:

' Вказані переліки затверджуються відповідною постановою Кабінету Міністрів *країни. У першому випадку це категорія відходів, які містять одну чн більше небезпечних властивостей, наведених у Жовтому переліку, що затверджуються Мін-екоресурсів. Відповідно до Зеленого переліку віднесено відходн, що містять спеціально аизначені матеріали у кількостях, які можуть виявити небезпечні властивості, наве-Дені у відповідному переліку.

278       Розділ IV

а)         виробники небезпечних відходів;

б)         експортери;

в)         конкретний орган держави експорту або особа, уповноваже­

на ним на здійснення відповідних операцій щодо поводження з

небезпечними відходами.

Екологічному контролю небезпечних відходів підлягають:

а)         повідомлення про транспортування, перевезення окремих

вантажів, у якому засвідчена згода Мінекоресурсів на відповідні

операції;

б)         документи про перевезення із зазначенням факту відван­

таження, проходження пунктів пропуску через державний кор­

дон тощо;

в)         тара, засоби пакування, наявність відповідних пломб, транс­

портний засіб у вищенаведеному порядку.

Екологічний контроль експортних партій брухту чорних і кольорових металів здійснюється згідно з відповідним Поряд­ком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 1998 року № 999 [8] на наявність хімічного чи радіоак­тивного забруднення.

Цьому контролю підлягає кожна експортна партія металобрух­ту, тобто різновид вантажу, який направляється одночасно одному отримувачу, у складі цього відправлення одного відправника.

Екологічний контроль вантажу здійснюється у два етапи:

а)         під час формування зазначених транспортних партій мета­

лобрухту в місцях його накопичення;

б)         у пунктах пропуску цього вантажу через державний кордон.

Перший етап екологічного контролю здійснюється на підставі

заяви експортера, яка подається за 15 днів до початку відван­таження металобрухту і в якій зазначається: найменування підприємства-постачальника і його адреса, дані про керівника, клопотання про здійснення цього контролю відповідного мета­лобрухту у зазначеній кількості, вказується країна одержувача, час надання дозволу Мінекоресурсів України, повідомлення відпо­відно до контракту, його номер, час підписання, зобов'язання щодо оплати за проведення контролю і видачу відповідного сертифі­ката, наявність підписів відповідного керівника, головного бух­галтера та печатки.

Перший етап передбачає:

1. Проведення перевірки супроводжувальних документів:

а) контракту;

Право громадян на екологічну безпеку

279

б)         дозволу Мінекоресурсів на транскордонне перевезення ме­

талобрухту;

в)         ліцензії на збирання, заготівлю, переробку, купівлю і про­

даж металобрухту;

г)          сертифіката походження металобрухту.

Перевірка відповідності складу вантажу зазначеній доку­

ментації.

Заміри рівнів радіаційного випромінювання та наявності

хімічного й іншого забруднення поверхні металобрухту, за ре­

зультатами яких оформляється відповідний протокол.

Виконання в разі необхідності додаткових хімічних або

радіохімічних досліджень, за результатами яких складаються

протоколи про їх проведення (аналітичний контроль).

Документальне оформлення виконаних досліджень.

На підставі протоколів радіаційного обстеження та аналітич­ного контролю за умови відсутності порушення вимог екологіч­ної безпеки й екологічного законодавства оформляється сертифі­кат екологічного контролю у двох примірниках, що підписуються уповноваженою на це особою та які є підставою для здійснення експорту металобрухту. Перший примірник сертифіката еколо­гічного контролю видається заявникові для пред'явлення під час проведення екологічного контролю на кордоні, а другий відпо­відно залишається в територіальному органі Мінекоресурсів, що його видав.

Сертифікат екологічного контролю є юридичним документом, Що посвідчує право заявника на експорт партій металобрухту чорних і кольорових металів і містить дані про час його видачі, найменування та адресу заявника, констатацію органів екологіч­ного контролю відповідності його встановленим вимогам, пункт призначення в країні одержувача, атрибути контракту про його постачання, дозвіл на здійснення відповідних операцій з ванта-яюм, номер повідомлення, підстави радіаційних вимірювань і Результатів хіміко-аналітичного та радіаційних аналізів, підпис Уповноваженої особи територіального органу Мінекоресурсів і печатка цього органу.

У разі перевищення допустимих норм радіаційного випромі­нювання та рівнів хімічного забруднення партії металобрухту, яке не може у визначені строки бути усунене, державний інспек-ТоР приймає рішення про заборону вивезення цієї партії ванта-^У та повідомляє про це відповідні служби.

280       Розділ IV

Другий етап екологічного контролю металобрухту в пункті пропуску через державний кордон України передбачає проведення:

перевірки наявності та достовірності супроводжувальних і

дозвільних документів;

візуального огляду вантажу і транспортного засобу;

перевірки відповідності вигляду і властивостей вантажу

змістові супроводжувальних документів;

контрольних замірів радіаційного випромінювання ванта­

жу і транспортного засобу;

внесення відмітки (штампу) про проходження вантажем

екологічного контролю в супроводжувальних документах (товаро­

транспортній накладній);

справляння плати усіх витрат щодо здійснення екологіч­

ного контролю експортних партій металобрухту кольорових і

чорних металів відповідним суб'єктом підприємницької діяль­

ності (перевізником), якщо інше не передбачене чинним законо­

давством або умовами міжнародного договору.

Особливості здійснення екологічного контролю в зоні діяль­ності регіональних митниць і митниць обумовлені необхід­ністю прискорення проходження вантажів у пунктах пропуску через державний кордон України та здійсненням більш деталь­ного обстеження вантажів у разі наявних потреб.

Екологічний контроль в зоні діяльності регіональних митниць і митниць здійснюється з урахуванням таких вимог:

а)         завчасної заявки вантажовідправника під час підготовки

вантажів до відправлення;

б)         звернення органів екологічного контролю до місцевих

органів Державної митної служби з проханням надати інфор­

мацію стосовно осіб, які проводять митне оформлення експорт­

них вантажів у межах їхньої юрисдикції;

в)         розроблення спільно із заінтересованими органами митної

служби порядку взаємодії та механізму попередження про час і

місце проведення митного огляду вантажу;

г)          узгодження із органами Державної митної служби та відпо­

відними підприємствами способу виклику держекоінспектора для

проведення екологічного контролю імпортних вантажів, які на­

дійшли без відмітки про здійснення екологічного контролю, або

тих, що підлягають його проведенню за місцем надходження;

д)         дотримання вищенаведених процедур у процесі здійснення

екологічного контролю різних екологічно небезпечних чи потен-

Право громадян на екологічну безпеку

281

ційно небезпечних вантажів, транспортних засобів та інших об'єктів;

є) встановлення факту несанкціонованого ввезення або виве­зення небезпечних вантажів зумовлює складання держекоінспек-тором акту перевірки у трьох примірниках та зазначення в ньо­му допущених правопорушень і внесення заборони, проведення контролю об'єктів до закінчення митного огляду із надсилан­ням їх по одному примірнику відповідним митним органом та органом ДАІ МВС України;

є) виявлення перевищення допустимих норм іонізуючого випро­мінювання під час санкціонованого експорту та імпорту небезпеч­них об'єктів, що є підставою недопущення їх держекоінспектором до митного огляду та виклику власника для усунення цих порушень, а в разі неможливості їх усунення слід повідомити про це територі­альний орган Мінекоресурсів для прийняття остаточного рішення;

ж) завершення здійснення екологічного контролю держеко­інспектором відповідних небезпечних об'єктів є підставою по­свідчення транспортної накладної відповідним штампом згідно з результатами проведених перевірок та запису в спеціальному -журналі усіх виконаних операцій.

З метою уникнення подвійного справляння зборів за здійснен­ня екологічного контролю у пунктах попуску через державний кордон в екологічній декларації має вказуватися номер і дата платіжного доручення (рахунка), за якими було проведено опла­ту, та різновид проведеного екологічного контролю (транспорт­ного засобу, небезпечного вантажу тощо).

Викладене свідчить, що право регулювання спеціальних видів екологічного контролю передбачає окремі процедури його прове­дення, а це значною мірою стимулює суб'єктів правовідносин у Цій сфері дотримуватися цих процедур та визначених законо­давством вимог, що слугує додатковою гарантією реалізації пра­ва громадян на екологічну безпеку.

Нагляд за додержанням екологічного законодавства, зокрема У сфері екологічної безпеки, Закон України "Про охорону навко­лишнього природного середовища" покладає на органи прокура-тУРи, надаючи їм право звернення до суду щодо припинення еКологічно небезпечної діяльності (ст. 37) відповідно до поряд-КУ> визначеного Законом України "Про прокуратуру" [9].

З цією метою зазначений закон передбачає інститут представ­ництва прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді,

282       Розділ IV

який полягає у здійсненні прокурорами від імені держави про­цесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів вищеназваних осіб.

Підставою для представництва у суді інтересів громадянина щодо захисту порушених прав на екологічну безпеку може бути його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або інші поважні причини самостійно захистити порушені чи оспо­рювані права та реалізувати процесуальні повноваження.

Прокурори самостійно визначають підстави для представни­цтва інтересів громадян у судах, форми їх здійснення на будь-якій стадії судочинства у встановленому законодавством порядку.

Формами представництва інтересів громадян у суді прокурату­рою щодо захисту порушених прав на екологічну безпеку визначено:

а)         звернення до суду з позовами або заявами про захист пору­

шеного права громадянина або визнання незаконними правових

актів, дій чи рішень органів держави і посадових осіб;

б)         участь у розгляді судами справ про захист порушеного пра­

ва на екологічну безпеку;

в)         внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішен­

ня або заяви про перегляд їх за нововиявленими обставинами.

Це дозволяє органам прокуратури в сучасних умовах сприяти захисту прав громадян на екологічну безпеку, забезпечувати підтримання належного правопорядку в зазначеній сфері.

Громадський контроль у галузі екологічної безпеки здійс­нюється громадськими екологічними інспекторами відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони навко­лишнього природного середовища, затвердженого наказом Мін­екоресурсів від 5 липня 1999 р. № 150 (зареєстровано у Мініс­терстві юстиції 5 вересня 1999 року, № 502). Організація та ко­ординація їхньої діяльності здійснюється органами Державної екологічної інспекції Мінекоресурсів України щодо здійснення громадського екологічного контролю.

Відповідно до чинного законодавства громадські екологічні інспектори мають право:

а)         брати участь у проведенні спільно з працівниками органів

Державної екологічної інспекції рейдів та перевірок додержан­

ня фізичними і юридичними особами норм екологічної безпеки;

б)         проводити перевірки в установленому порядку та складати

протоколи про порушення законодавства у сфері екологічної

безпеки та подавати їх відповідному органу Державної екологіч-

J

Право громадян на екологічну безпеку

283

ної інспекції і правоохоронним органам для притягнення вин­них осіб до юридичної відповідальності;

в)         надавати допомогу органам державного екологічного конт­

ролю щодо запобігання вчинення екологічних правопорушень у

частині екологічної безпеки;

г)          вести роз'яснювальну роботу серед населення в частині вимог

екологічної безпеки та екологічних прав громадян;

д)         одержувати в установленому порядку інформацію про стан

довкілля, джерела та об'єкти екологічної небезпеки та заходи,

які здійснюються для поліпшення якості довкілля.

За порушення у реалізації зазначених прав громадський еко­логічний інспектор може бути позбавлений виконання покладе­них на нього функцій органом, який його призначив, із вилучен­ням відповідного посвідчення, зокрема, за неподання щорічного звіту, скоєння екологічних правопорушень та протиправних дій у процесі виконання ним вищезазначених функцій в сфері еко­логічної безпеки.

Однак форми та порядок здійснення громадського екологіч­ного контролю нормативно-правовим способом не упорядковані.

Викладене дозволяє констатувати таке:

Державний контроль у сфері екологічно небезпечної діяль­

ності базується на загальних законодавчих засадах щодо умов

та вимог його здійснення і конкретизується в окремих випадках

у підзаконних актах, які визначають порядок його проведення,

що зумовлює подальший процес кодифікації законодавчих засад

у зазначеній сфері.

З огляду на це видається за доцільне внести до коментова­

них законів, зокрема Закону України "Про охорону навколиш­

нього природного середовища", Закону України "Про об'єкти

підвищеної небезпеки", Закону України "Про захист населення і

територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природно­

го характеру", зміни та доповнення, які б виключили дублювання

здійснення функцій контролю у сфері екологічної безпеки та

передбачали у базовому Законі України "Про охорону навколиш­

нього середовища" спеціальний розділ про цей вид контролю.

Не менш важливо також прийняти спеціальний закон про

екологічний контроль в Україні, передбачивши в ньому чіткі

повноваження основного надвідомчого органу, який би був упов­

новажений на здійснення державного контролю, забезпечення

порядку його проведення у сфері екологічної безпеки, відпові-

284       Розділ IV

дальність за незабезпечення права громадян на екологічну без­пеку з відповідними юридичними наслідками для нього та його посадових осіб.

4. Потребує законодавчого опосередкування і питання про форми і порядок здійснення екологічного громадського контро­лю у забезпеченні дотримання вимог, норм і нормативів екологіч­ної безпеки та права громадян на екологічну безпеку.

Література та нормативно-правові акти

ЗПУ України. — 1998. — № 6. — Ст. 238.

Андрейцев В.І. Правові засади земельної реформи і привати­

зації земель в Україні: Навч.-практ. посіб. — К.: Істина, 1999. —

С 292—298.

ЗПУ України. — 1995. — № 2. — Ст. 34.

Указ Президента України про зміни в структурі центральних

органів виконавчої влади від 15 грудня 1999 р. № 1573 // Урядо­

вий кур'єр. — 1999. — 17 грудня.

ЗПУ України. — 1995. — № 5. — Ст. 126.

Екологія і закон: екологічне законодавство України / Відп.

ред. акад. B.I. Андрейцев. — Кн. 1 — С. 179—184.

Офіційний вісник України. — 2000. — № 29.

ЗПУ України. — 1999. — № 1. — Ст. 8.

Відомості Верховної Ради України. — 1991.— № 53. — Ст. 793;

1993. — № 22. — Ст. 229; № 50. — Ст. 474; 1995. — № 11. — Ст. 71;

Урядовий кур'єр. — 2001. — 26 липня.

Лучшие книги

Введение в право - П. Сандевуар.
Господарське право України - В.С. Щербина.
Основи римського приватного права - Є.М. Орач, Б.Й. Тишик.
Жилищное право - О.А. Городов.
Государственное и региональное управление - Э.А. Уткин, А.Ф. Денисов.
Адвокат как субъект доказывания в гражданском и арбитражном процессе - А.А. Власов.
Защита в советском семейном праве - З.В. Ромовекая.
Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела - В.Д. Арсеньев, В.Г. Заблоц
Идентификация при расследовании преступлений - В.Я. Колдин.
Правоохранительные органы. Конспекты лекций - Р.А. Беленков.
Государство и местное самоуправление в России. Теоретико-правовые основы взаимодействия - Е.М. Ковешников.
Организация управления оперативно-розыскной деятельностью - В.П. Хомколов.




 
polkaknig@narod.ru ICQ 474-849-132 © 2005-2009 Материалы этого сайта могут быть использованы только со ссылкой на данный сайт.