Тексты книг принадлежат их авторам и размещены для ознакомления Кол-во книг: 2249, статей - 0

Разделы

Теория государства и права
Аграрное право
Государственное право зарубежных стран
Семейное право
Судебные и правоохранительные органы
Криминальное право
История государства и права России
Административное право
Гражданское право
Конституционное право России
История государства и права зарубежных стран
История государства и права Украины
Банковское право
Правовое регулирование деятельности органов ГНС
Юридическая психология
Финансовое право
Юридическая деонтология
Трудовое право
Предпринимательское право
Конституционное право Украины
Разное
История учений о государстве и праве
Уголовное право
Транспортное право
Авторское право
Жилищное право
Международное право
Международное право
Наследственное право
Налоговое право
Экологическое право
Медицинское право
Информационное право
Судебное право
Страховое право
Торговое право
Хозяйственное право
Муниципальное право
Договорное право
Частное право
загрузка...



§ 1. Колонізація українських земель

t тан феодальної роздробленості Русі, характерний для по­переднього періоду, не міг тривати вічно. Навіть у цих умо­вах економічної і політичної відокремленості князівств від­бувався хоч і поступовий, але неухильний розвиток фео­дального способу виробництва. Його основою були такі фактори, як подальший розвиток продуктивних сил, по­глиблення суспільного поділу праці, розширення економічних зв'яз­ків між окремими регіонами й областями. Припинялося дроблення окремих земель, з'являлися передумови для їх об'єднання.

На території Південно-Західної Русі діяли ті ж самі законо­мірності. Одчак процес подолання феодальної роздробленості від­бувався тут у дуже складних умовах. Безперервні війни, що спала­хували в цьому регіоні, ворожі навали спричиняли великі збитки господарству, ускладнювали перебіг політичного об'єднання. І все ж поступово тут створювалися економічні й політичні умови для об'єднання південно-західних князівств.

126

 

Першими у цьому регіоні об'єднання феодально роздроблених князівств намагалися здійснити Галицько-Волинські князі. Захи­щаючи свої землі від посягань з боку феодальної Угорщини, Поль­щі й Литви, вони наполегливо домагалися об'єднання підлеглих їм територій. Однак сил для цього не вистачало, і в середині XIV ст. землі Галицько-Волинського князівства були загарбані й поділені між Польщею, Литвою і Молдавією. Таким чином, процес консо­лідації та об'єднання, що розпочався, був припинений і не набув подальшого розвитку.

Що стосується другої частини Південно-Західної Русі, до складу якої входили Поділля, Переяславщина, Київщина і Черніго-во-Сіверщина, то і тут процес об'єднання був також малоефектив­ним.

І все ж, навіть у цих складних умовах, у Південно-Західній Русі відбувався процес формування таких важливих елементів майбутньої державності, як українська народність, та конкретна територія її розселення. Основними місцями проживання україн­ського населення стали простори Київського, Переяславського, Волинського, Чернігово-Сіверського і Галицького князівств. Тери­торіальним ядром було Середнє Подніпров'я, оскільки Київська зе­мля і сам Київ продовжували відігравати важливу роль у політич­ному, економічному, культурному і релігійному житті цього регіону. Здобиччю Польського королівства у 1349 р. стала Галичина, а у 1377 р. — частина Західної Волині. Якщо на перших порах Гали­чина ще зберігала деяку автономію, то в 1434 р. вона була повністю інкорпорована до складу Польського королівства і разом з Львівсь­кою і Перемишльською землями перетворена у «Руське воєводст­во». У 1430 р. польські феодали загарбали Західне Поділля.

Польська держава проводила на цих землях відверто коло­нізаторську політику. Українське населення зазнавало соціальних, національних, релігійних утисків, мусило коритися введенню чужо­го, польського права1.

Одночасно землі Північної Буковини — у минулому складової частини Галицько-Волинського князівства — опинилися під владою Угорщини. У 1359 р. ця територія стала залежною від Молдавії, а у середині XVI ст. Північна Буковина разом з Молдавією опинилася під владою султанської Туреччини2.

1              Чубатий М. Огляд історії українського права // Історія держави та державного

права. — Мюнхен; К., 1994. — С 80.

2              Енциклопедія українознавства. — Львів, 1993. — Т. 3. — С. 899—900.

127

 

Розділ 4. Українські землі під владою Польщі та Литви

 

§ 1. Колонізація українських земель

 

 

 

Складною була і доля Закарпаття. У XIII ст. угорські феода­ли, яких підтримувала католицька церква і германські імператори, надовго утвердилися на території Закарпаття. Більшість земельних маєтків опинилася в руках угорських магнатів. Після турецької аг­ресії 1543 р. Угорське королівство фактично розпалося. Західна ча­стина Закарпаття тепер перебувала під владою австрійських Габс-бургів, а східна — була включена до складу Трансільванії.

Основна ж частина політично роз'єднаних Південно-Західних земель опинилася під владою Великого князівства Литовського. Могутність Литви, вільної від золотоординського ярма, неухильно зростала. Особливо зміцніла Литовська держава у середині XIV ст. Саме в цей час Східна Волинь, Поділля, Київщина, Чернігово-Сіверщина були приєднані до Литви1. Князі Південно-Західної Русі в тих складних умовах бачили у Великому князівстві Литовському реальну військову силу, здатну надати їм значну допомогу. Розу­міючи це, литовські феодали поширювали свою експансію, вико­ристовуючи для цього і силу зброї, і дипломатичні союзи, і відкрите захоплення сусідніх територій. Так здійснювалося приєднання ос­новної маси українських земель Великим князівством Литовським.

Опинившись у складі Литви, українські князівства одержали сприятливі умови для свого соціально-економічного і культурного розвитку. Річ у тім, що Литва перейняла українсько-білоруську культуру, традиції державного життя Київської Русі та Галицько-Волинського князівства, «руські» правні норми та ін., а тому і пере­творилася поступово на Литовсько-Руську державу2. Хоча слід ма­ти на увазі, що литовська влада, незважаючи на її м'якість, для українського народу була все ж чужою3.

Ситуація різко змінилася, коли розпочався процес зближення Литви та Польщі. Унаслідок Кревської унії 1385 р. було сформова­но союз двох держав — Литви і Польського королівства. Литовсь­кий князь Ягайло зобов'язувався прийняти католицтво і зробити цю релігію державною для Литви, використати свої багатства в ін­тересах Польщі, приєднати до Польського королівства «на віки віч­ні» усі підлеглі йому, в тому числі й українські, землі4. Після цього на сеймі в Любліні Ягайло був обраний польським королем5.

1              Історія України; нове бачення. — Т. 1. — С 114.

2              Енциклопедія українознавства. — Т. 4. — С. 1300, 1304.

3              Тищик В. Я., Вівчаренко О. А. Суспільно-політичний лад і право України у складі

Литовської держави та Речі Посполитої. — Івано-Франківськ, 1990. — С. 5.

4              Субтпельний О. Україна: історія. — К., 1991. — С. 74.

5              Історія України: нове бачення. — Т. 1. — С 60.

128

 

Кревська унія призвела до поступової ліквідації самостійності південно-західних князівств, забезпечила панування польських фео­далів над населенням українських земель.

Віленська угода 1401 р. ліквідувала залежність Великого кня­зівства Литовського, яке знову стало самостійним. Але вже в 1413 р. була ухвалена наступна унія в місті Городлі. Спираючись на цю угоду, польські феодали посилили натиск на підлеглі Литві Волинь і Поділля. Перший удар було завдано Волині. У 1452 р. Волинське князівство ліквідовувалося і перетворювалося у звичайну литовсь­ку провінцію. У 1471 р. було ліквідовано і Київське князівство. З цього часу, як свідчить літопис, «у Києві перестали бути князі, а замість князів стали воєводи»1. Таким чином, Волинь, Київщина, Поділля перетворювалися на воєводства з намісниками-воєводами на чолі.

І нарешті, Люблінська унія 1569 р. об'єднала, а точніше злила Польське королівство і Велике князівство Литовське в «одне, не-розрізнюване, неподільне тіло», утворивши єдину державу — Річ Посполиту зі спільними органами влади й управління, єдиною гро­шовою системою2.

Люблінська унія означала різке посилення влади польських феодалів над українським населенням. Відтоді українські землі перейшли до короля на правах коронних, польська шляхта здобула право володіти маєтками на всій території Речі Посполитої. Тому наслідком Люблінської унії стало остаточне закріпачення українсь­кого селянства, політичне і національно-релігійне гноблення насе­лення.

Колонізація українських земель, ополячення та окатоличення українського народу, наступ на його культуру підкріплювалися Берестейською церковною унією. У 1596 р. в Бересті (Бресті) на уніатському соборі було підписано угоду про унію православної це­ркви України і польської католицької церкви на умовах залежності від папи римського із збереженням у межах Київської метрополії адміністративної та обрядової автономії3. Але мета, яку ставили ініціатори унії, не була досягнута, навпаки — упродовж усього XVII ст. вона давала результати, протилежні бажаним. Реального об'єднання церков (православної і греко-католицької) не відбулося. Взаємна ворожість православних, греко-католиків та уніатів справ-

1              Хрестоматія з історії Української РСР. ™ К, 1959. — Т. 1. — С. 117.

2              Там само. — С 111—118.

3              Енциклопедія українознавства. — Т. 1. — С. 116.

9 3-382    !29

 

 

Розділ 4. Українські землі під владою Польщі та Литви

ляла величезний вплив на боротьбу України з Польщею, у якій пе­реплелися релігійні елементи з соціальними і національними1.

Посилення соціально-економічного, політичного і національ-но-релігійного гноблення викликало антифеодальну і національно-визвольну боротьбу українського народу. її форми були різноманіт­ними; втеча від феодалів, підпал шляхетських маєтків, збройні по­встання. Найпоширенішою формою протесту стали масові втечі се­лян на східні і південно-східні землі. Вони засновували нові посе­лення — слободи, освоювали малозаселені землі й пустища. Такі втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. Основними районами їх розселення стали Канів і Черкаси.

На початку XIV ст. за дніпровськими порогами виникають не­великі козацькі укріплені містечка — січі, на базі яких утворюється найбільший центр українського козацтва — Запорізька Січ, що стала головним вогнищем боротьби народних мас України за свою національну незалежність. Починаючи з кінця XVI ст. масові коза­цько-селянські повстання в Україні виникають одне за одним: по­встання 1591—1595 pp. на чолі з К. Косинським; повстання 1594 р. під проводом С. Наливайка і Г. Лободи; повстання 1617—1618, 1625, 1635—1638 pp. та ін. І хоча ці збройні повстання зазнали поразки, їхня роль в історії українського народу була надзвичайно великою. Завдяки цій боротьбі розхитувалася феодально-кріпосницька сис­тема, зміцнювалося самовизначення українського народу.

Кінець XVI— перша половина XVII ст. стали часом пробу­дження національної свідомості українського народу, його духовно­го піднесення. Утверджуються почуття любові до рідної землі, вітчизни, нерозривних зв'язків поколінь, історичного обов'язку збере­гти духовні здобутки свого народу — культуру, мистецтво, мову, звичаї і все те, без чого неможливе існування нації. У процесі акти­вного розвитку української суспільної думки виникають концепції державно-політичного устрою українських земель, формується ідея української державності2.

1              Хинчевсъка-Гениель Т. Берестейська унія в XVII столітті з Польської точки зору

// Держава, суспільство і Церква в Україні у XVII ст. — Львів, 1996. — С 97—98,

2              Батпюк В. С. Українська державність напередодні та в роки визвольної війни 1648—

1654 pp. в працях дослідників із західної діаспори // УІЖ. — 1993. — № 1. —

С 50—51.

130

 

§ 2. Суспільний лад

Лучшие книги

Введение в право - П. Сандевуар.
Господарське право України - В.С. Щербина.
Основи римського приватного права - Є.М. Орач, Б.Й. Тишик.
Жилищное право - О.А. Городов.
Государственное и региональное управление - Э.А. Уткин, А.Ф. Денисов.
Адвокат как субъект доказывания в гражданском и арбитражном процессе - А.А. Власов.
Защита в советском семейном праве - З.В. Ромовекая.
Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела - В.Д. Арсеньев, В.Г. Заблоц
Идентификация при расследовании преступлений - В.Я. Колдин.
Правоохранительные органы. Конспекты лекций - Р.А. Беленков.
Государство и местное самоуправление в России. Теоретико-правовые основы взаимодействия - Е.М. Ковешников.
Организация управления оперативно-розыскной деятельностью - В.П. Хомколов.




 
polkaknig@narod.ru ICQ 474-849-132 © 2005-2009 Материалы этого сайта могут быть использованы только со ссылкой на данный сайт.