Тексты книг принадлежат их авторам и размещены для ознакомления Кол-во книг: 2249, статей - 0

Разделы

Теория государства и права
Аграрное право
Государственное право зарубежных стран
Семейное право
Судебные и правоохранительные органы
Криминальное право
История государства и права России
Административное право
Гражданское право
Конституционное право России
История государства и права зарубежных стран
История государства и права Украины
Банковское право
Правовое регулирование деятельности органов ГНС
Юридическая психология
Финансовое право
Юридическая деонтология
Трудовое право
Предпринимательское право
Конституционное право Украины
Разное
История учений о государстве и праве
Уголовное право
Транспортное право
Авторское право
Жилищное право
Международное право
Международное право
Наследственное право
Налоговое право
Экологическое право
Медицинское право
Информационное право
Судебное право
Страховое право
Торговое право
Хозяйственное право
Муниципальное право
Договорное право
Частное право
загрузка...



5.1. Поняття соціального партнерства, його мета та форми

У соціально-економічних відносинах формуються різноманітні інтереси (інтереси найманої праці, інтереси капіталу та інтереси суспільства), які за своїм змістом можуть не співпадати або ж бу­ти протилежними та внутрішньо суперечливими. Тому існує по­треба їх вирішення шляхом застосування найбільш конструктив­них методів взаємодії та співпраці профспілок, роботодавців і урядових структур. Одним із найефективніших чинників врегу­лювання соціальних суперечностей вважається соціальне парт­нерство. Його можна визначити як систему відносин між робото­давцями, їх організаціями і об'єднаннями та найманими праців­никами, профспілковими організаціями та їх об'єднаннями й органами виконавчої влади, що складаються у процесі співробіт­ництва, пошуку компромісів і підготовки ними узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин. Соціальне партнер­ство розглядають також як принцип трудового права, на основі якого здійснюється колективно-договірне регулювання.

Оскільки в умовах економічної кризи в суспільстві спосте­рігається соціальна напруженість, то, зрозуміло, що основним завданням соціального партнерства є забезпечення соціального миру у суспільстві. З цього випливає і його мета:

зниження гостроти соціальних конфліктів, сприяння пого­дженню інтересів роботодавців і найманих працівників;

забезпечення активної ролі держави в переговорному процесі з питань встановлення умов праці;

забезпечення взаємної зацікавленості найманих працівників і роботодавців у поліпшенні економічного становища і сприяння взаєморозумінню між ними;

забезпечення умов праці і життя працівників.

 

 

 

120

 

121

 

Соціальне партнерство спрямоване на пошук компромісних рішень і розв'язання проблем мирним шляхом, узгодження осо­бистих та колективних інтересів, що досягається за допомогою таких основних форм, як проведення спільних консультацій, ве­дення колективних переговорів щодо регулювання соціально-трудових відносин, а також з питань укладення колективних до­говорів і угод, розгляд і вирішення претензій (розбіжностей), що можуть виникати між соціальними партнерами, та колективних трудових спорів (конфліктів).

Як і будь-якому іншому правовому явищу, соціальному парт­нерству притаманні власні принципи його організації і здійснен­ня. Відносини соціальних партнерів будуються на основі:

а)             взаємної поваги і довіри соціальних партнерів;

б)            рівноправності сторін соціального партнерства;

в)             всеохоплюючого характеру соціального партнерства;

г)             пріоритетності примирних методів і процедур у проведенні

переговорів і консультацій;

ґ) неможливості погіршення умов, досягнутих на попередньо­му рівні соціальних договорів (угод);

д)             обов'язковості виконання досягнутих домовленостей;

є) відповідальності соціальних партнерів за виконання прий­нятих ними рішень і досягнутих домовленостей.

Світова практика знає два види соціального партнерства. В тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин по­рівняно невелика (США, Канада, Великобританія тощо), прак­тикується двостороннє співробітництво соціальних партнерів або, як його ще називають, «біпартизм». Колективні переговори ведуться між роботодавцями і організаціями найманих праців­ників, держава в такі переговори майже не втручається, хоча мо­же виступати арбітром або посередником при виникненні соці­альних конфліктів. Однак це не означає, що при двосторонньому співробітництві держава повністю самоусувається від регулю­вання трудових відносин. Вона регулює умови ведення колек­тивних переговорів, частково здійснює організаційно-технічне забезпечення цих переговорів.

Більш поширеним є тристороннє співробітництво, або «три-партизм». Воно практикується у Франції, Німеччині, Австрії та в багатьох інших країнах. Тут, крім об'єднань роботодавців і ор-

 

ганізацій найманих працівників, активну роль при проведенні колективних переговорів відіграє держава. Вона виступає посе­редником при проведенні колективних переговорів або є їх само­стійною стороною в особі державних органів (як правило, це міністерства праці чи інші спеціально створені органи виконав­чої влади). При тристоронньому співробітництві держава на за­конодавчому рівні встановлює ряд мінімальних соціальних га­рантій. Крім того, держава встановлює правила ведення колек­тивних переговорів, порядок висунення представників від сторін на переговори, відповідальність за недотримання вимог колек­тивних договорів. Саме такий вид соціального партнерства отри­мав своє поширення і в Україні.

Необхідною умовою здійснення соціально-економічних ре­форм є створення повноцінної правової та нормативної бази з пи­тань соціального партнерства. В Україні поступово формується нормативне підґрунтя запровадження соціального партнерства. Прийнято, зокрема, відповідні зміни до КЗпП України, а також закони України «Про колективні договори і угоди», «Про оплату праці», «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)», «Про професійні спілки, їх права та гарантії дія­льності», «Про організації роботодавців» від 24 травня 2001 р. № 2436-ІП. Указами Президента України затверджені «Поло­ження про Національну раду соціального партнерства» від 27 квітня 1993 р. № 151/93 та «Положення про Національну служ­бу посередництва і примирення» від 17 листопада 1998 р. № 1258/98.

При Президентові України створено Національну раду со­ціального партнерства, яка складається з представників Кабіне­ту Міністрів України, об'єднань роботодавців і професійних спілок. Основною метою діяльності цього органу є узгоджене ви­рішення питань, що виникають у соціально-трудовій сфері, шляхом:

проведення тристоронніх консультацій з метою узгодження позицій, інтересів сторін соціального партнерства у соціально-трудовій сфері, пошуку компромісів між соціальними партнера­ми для запобігання конфліктів;

вироблення пропозицій щодо генеральних і галузевих угод, організації і проведення консультацій при укладенні та розроб-

 

 

 

122

 

123

 

ці відповідних рекомендацій щодо усунення розбіжностей, що виникають з питань виконання угод між соціальними партне­рами, у разі їх звернення до Національної ради соціального партнерства.

Суб'єктом трудового права, що активно формує державну по­літику в галузі соціального партнерства, є Національна служба посередництва і примирення (далі — НСПП). Це — орган дер­жавної влади, що утворюється Президентом України з метою сприяння поліпшенню трудових відносин та запобігання виник­ненню колективних трудових спорів (конфліктів), прогнозуван­ня та сприяння своєчасному вирішенню таких спорів (конфлік­тів), здійснення посередництва для їх вирішення. Тому діяль­ність та повноваження, здійснювані нею та Національною радою соціального партнерства, яка створюється на паритетних засадах суб'єктами соціального партнерства для узгодженого вирішення питань у соціально-трудовій сфері відрізняються між собою.

Національна рада соціального партнерства є консультативно-дорадчим органом. На відміну від неї рішення НСПП, хоч і мають також рекомендаційний характер, повинні розглядатися сторонами колективного трудового спору (конфлікту), відповід­ними центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування. Більше того, у випадках, коли забороняється проведення страйку (ст. 24 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конф­ліктів)»), рішення НСПП набувають обов'язкового характеру. Якщо сторони не врахують її рекомендації щодо вирішення ко­лективного трудового спору (конфлікту), то НСПП звертається до суду для врегулювання спору.

НСПП наділена правами та повноваженнями, за допомогою яких може прямо чи опосередковано впливати на вирішення спору. Зокрема: шляхом участі у вирішенні спору на всіх його стадіях, координування роботи трудового арбітражу, направлен­ня своїх спеціалістів, експертів для участі у роботі примирних органів, попередження сторін про порушення ними вимог чин­ного законодавства під час розгляду спору, розроблення і затвер­дження положень, інструкцій та інших нормативних актів щодо діяльності НСПП тощо.

 

Повноваження, якими наділена Національна рада соціально­го партнерства, не надають їй можливості реально виконувати поставлені перед нею завдання. Практика діяльності Національ­ної ради свідчить про звуження її повноважень. Президентом України видано Указ «Про зміни та визнання такими, що втра­тили чинність, деяких актів Президента України» від 27 січня 1999 р. № 70/99, згідно з яким Національну раду соціального партнерства позбавлено права підготовки рекомендацій Прези­дентові України щодо напрямів соціальної політики.

У 1998 р. створено Конфедерацію роботодавців України з ме­тою консолідації дій роботодавців щодо формування й реалізації узгодженої політики в соціально-економічній сфері, координу­вання дій учасників щодо політики зайнятості, заробітної плати, соціального страхування, охорони праці, участі у переговорах з профспілками на національному рівні, делегування представни­ків у Національну раду соціального партнерства, Національну службу посередництва і примирення. У 1999 р. вона вперше ук­лала Генеральну угоду з Кабінетом Міністрів України та проф­спілковими об'єднаннями України на 1999—2000 роки з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних від­носин та забезпечення конституційних прав і гарантій працівни­ків та роботодавців1. В угоді сторони також визначили напрями та зобов'язання щодо створення дієвої системи соціального парт­нерства шляхом проведення попередніх консультацій та узгод­ження проектів з соціально-економічних питань, створення га­лузевих та регіональних об'єднань роботодавців та залучення їх представницьких органів до колективних переговорів і укладен­ня відповідних угод, договорів.

Позитивною рисою розвитку соціального партнерства в Ук­раїні є прийняття Закону України «Про організації роботодав­ців» від 24 травня 2001 р. № 2436-Ш, який визначає правові, со­ціальні, економічні, організаційні засади створення та функціо­нування організацій роботодавців, форми та напрями їх діяльно­сті, а також принципи їх взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об'єднаннями, іншими об'єднаннями громадян.

1   Урядовий кур'єр. — 1999. — 14 вересня. — № 171.

 

 

 

124

 

125

 

Представниками найманих працівників залежно від рівня со­ціального партнерства є профспілкові організації, їх об'єднання або інші представницькі організації. Зміни політичної, еконо­мічної та соціальної систем в Україні безпосередньо вплинули і на формування та діяльність представників найманих працівни­ків. За даними профспілок в Україні налічується 13 національ­них об'єднань професійних спілок і 88 всеукраїнських міжгалу­зевих профспілок. Трансформація українських профспілок перед­бачає їх перехід від виконання державних функцій до ролі со­ціального партнера у відносинах з органами держави і роботодав­цями, запровадження їх співпраці на основі укладення колек­тивних договорів і угод1. Практика укладення генеральних угод свідчить про активізацію профспілкових об'єднань у сфері со­ціального партнерства. Так, для ведення переговорів і укладен­ня Генеральної угоди на 2004—2005 роки об'єдналося близько 70 профспілок та профспілкових об'єднань2.

Соціальне партнерство є необхідною передумовою забезпечен­ня сталого економічного розвитку й утвердження громадянсько­го миру в суспільстві. Його становлення і розвиток є одним з важ­ливих напрямів державної політики, поліпшення трудового по­тенціалу держави та соціально-економічних відносин. З цією ме­тою на різних державних рівнях приймаються програмні доку­менти, складовою частиною яких є заходи розвитку соціального партнерства в Україні. Наприклад, Указом Президента України від 24 травня 2000 р. № 717/2000 схвалено «Основні напрями со­ціальної політики на період до 2004 року», в тому числі щодо розвитку соціального партнерства. Вони передбачають організа­ційні заходи, спрямовані на завершення формування структури органів соціального партнерства на галузевому та регіональному рівнях, удосконалення системи підготовки та підвищення ква­ліфікації фахівців з питань соціально-трудових відносин. Підви­щення ролі держави як гаранта соціального партнерства шля-

1              Осовий Г. Профспілковий рух в Україні: нова соціальна роль, пошук

оптимальної моделі організаційних структур // Україна: аспекти

праці. — 1998. — № 6. — С 18, 23.

2              Генеральна угода між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськи­

ми об'єднаннями організацій роботодавців і підприємців та всеукраїн­

ськими профспілками і профоб'єднаннями на 2004-2005 роки. Дода­

ток № 2 // Праця і зарплата. — 2004. — № 20.

 

хом створення сприятливих умов для його розвитку, удоскона­лення нормативно-правової бази, посилення державного нагляду і контролю за дотриманням соціально-економічних прав найма­них працівників.

Лучшие книги

Введение в право - П. Сандевуар.
Господарське право України - В.С. Щербина.
Основи римського приватного права - Є.М. Орач, Б.Й. Тишик.
Жилищное право - О.А. Городов.
Государственное и региональное управление - Э.А. Уткин, А.Ф. Денисов.
Адвокат как субъект доказывания в гражданском и арбитражном процессе - А.А. Власов.
Защита в советском семейном праве - З.В. Ромовекая.
Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела - В.Д. Арсеньев, В.Г. Заблоц
Идентификация при расследовании преступлений - В.Я. Колдин.
Правоохранительные органы. Конспекты лекций - Р.А. Беленков.
Государство и местное самоуправление в России. Теоретико-правовые основы взаимодействия - Е.М. Ковешников.
Организация управления оперативно-розыскной деятельностью - В.П. Хомколов.




 
polkaknig@narod.ru ICQ 474-849-132 © 2005-2009 Материалы этого сайта могут быть использованы только со ссылкой на данный сайт.